Обставини, що виключають відповідальність держав

Відповідно до загальних принципів міжнародної від­повідальності держав усяке міжнародно-правове діян­ня держави спричиняє міжнародну відповідальність цієї держави. Міжнародно-правове діяння буде завжди в на­явності, якщо держава своїм поводженням порушує своє міжнародне зобов'язання. Тому правильно слід оціни­ти позицію, що склалася в доктрині міжнародного пра­ва, відповідно до якої з цих основних принципів не може бути будь-яких винятків доти, поки міжнародне зобо­в'язання дійсне для даної держави.

Проте в повсякденній дійсності можуть мати місце обставини, що перешкоджають на даному етапі вико­нанню державою своїх зобов'язань, у тому числі з вико­нання їх у строк, або обумовлюють їх невиконуваність. Ці обставини можуть виключити міжнародно-правову відповідальність держави, через те, що тут відсутнє про­типравне діяння держави.

Обставини, що виключають протиправність діяння, повинні бути юридично значимими і, відповідно, ви­значатися нормами міжнародного права. У цьому від­ношенні Комісія міжнародного права ООН при розробці Проекту статей про відповідальність держав розробила в 1980 році статті 29-34 про обставини, що виключа­ють відповідальність держав. До таких обставин на­лежать:

— згода держави;

— відповідні заходи у відношенні міжнародно-про­
типравного діяння;

— форс-мажор і непередбачений випадок;

— лихо;

— стан необхідності;

— самооборона.

У відношенні обставини, що носить найменування «згода держави», стаття 29 Проекту говорить:

«Правомірним способом дана згода держави на вчи­нення іншою державою певного діяння, що не відпові-

дає зобов'язанню останньої у відношенні першої дер­жави, виключає протиправність цього діяння, оскільки це діяння знаходиться в межах вищевказаної згоди». Наприклад, введення іноземних військ на територію держави звичайно розцінюється як серйозне порушен­ня суверенітету держави, а найчастіше, як акт агресії. Проте така дія не буде визнана такою, якщо вона здій­снена на прохання або за згодою держави (прикладом тут може слугувати введення індійських військ на те­риторію Шрі-Ланки в 1987 році за взаємною згодою для боротьби проти угруповання ТОТІ).

Отже, така згода фактично є міжнародною угодою, що виникає між управочиненим і зобов'язаним суб'єк­тами міжнародного права. Вона стосується не зміни або скасування даного міжнародного зобов'язання, а лише незастосування його у встановленому конкретному ви­падку.

Виключення відповідальності держави у разі згоди наступає при наявності таких умов:

— згода держави повинна бути міжнародно-право­
мірною;

— згода повинна бути ясно вираженою, а не такою,
що припускається;

— згода повинна передувати вчиненню дії;

— діяння, на вчинення якого отримана згода, повин­
но відбуватися в межах узгоджених його умов, що сто­
суються місця, часу, засобів і інших обставин діяльнос­
ті зобов'язаної держави.

Проте міжнародне право пред'являє певні вимоги і до управочиненої держави, що дає згоду:

— управочинена держава вправі давати згоду на ді­
яльність іншої держави тільки в межах своєї території,
а також стосовно до своїх суверенних прав і юрисдик­
ції, що діють в межах недержавної території (континен­
тальний шельф, виняткова економічна зона, відкрите
море і т.д.);

— згода управочиненої держави не може бути дана
на вчинення дій, що суперечать імперативним нормам
міжнародного права (наприклад, згода на використан-

ня своєї території для вчинення агресії у відношенні третьої держави). Під відповідними заходами стосов­но міжнародно-протиправного діяння, що виключають відповідальність держави, стаття ЗО Проекту розуміє дії держави, викликані протиправними діями іншої дер­жави. Таким чином, дії держави стосовно держави-пра-вопорушника, з погляду міжнародного права, будуть правомірними, тому що є провина самої потерпілої сто­рони. Мова, таким чином, йде про закономірні «відпо­відні заходи» — санкції, що будуть розглянуті в наступ­ному розділі цієї глави. Такі заходи можуть бути за­стосовані не тільки потерпілою державою, але також за її дорученням компетентною міжнародною організаці­єю (ООН, відповідною регіональною організацією).

Протиправність діяння держави, що не відповідає її міжнародному зобов'язанню, виключається, якщо дія­льність держави була викликана форс-мажором (непе­реборною силою) або непередбаченим випадком (непе­редбаченими зовнішніми подіями).

Ці дві підстави розглядаються разом, тому що ні в міжнародній практиці, ні в доктрині немає чіткої і ви­значеної різниці між ними. Стосовно цих подій перед­бачається, що вони не дозволили державі діяти належ­ним чином — відповідно до раніше прийнятого на себе зобов'язання або зрозуміти, що її поводження не відпо­відає цьому зобов'язанню.

При форс-мажорі і непередбаченому випадку мова може йти про ситуації, викликані явищами природи (зе­млетрус, повінь, епідемія, епізоотія і т.д.) або діяльністю людей. В умовах таких ситуацій держава в особі своїх органів або посадових осіб опиняється в становищі об'­єктивної неможливості обрати поведінку, що відповідає вимогам свого міжнародного зобов'язання, або встано­вити, що дана її поведінка не відповідає необхідному. Слід зазначити, що форс-мажор як підстава для звіль­нення від відповідальності передбачений, наприклад, у статті 18 Конвенції ООН з морського права 1982 року. Ситуація крайнього лиха (стаття 32 Проекту) дуже схожа з форс-мажором або непередбаченим випадком,

 

 

вона передбачає виключення протиправності діяння дер­жави, якщо суб'єкт поведінки, що представляє дану дер­жаву, в умовах крайнього лиха не мав іншої можливості врятувати своє життя або життя ввірених йому людей. Таким чином, дії суб'єкта поведінки, що представляє дану державу в ситуації крайнього лиха, тобто дії орга­ну або особи, що присвоюються державі, стосуються лише захисту інтересів осіб, які піддаються надзвичайній не­безпеці.

Найбільш яскравим прикладом зазначеної ситуа­ції є дії капітана морського судна, яке терпить лихо, з укриття від шторму в іноземному порту, що чиняться без відповідного на це дозволу. У цьому випадку фор­мально має місце порушення меж іншої держави, проте ці дії відбулися в силу виняткових обставин.

Лихо як обставина, що виключає відповідальність дер­жави, передбачено, наприклад, у статті 98 Конвенції ООН з морського права 1982 року.

Слід, проте, мати на увазі, що держава усе ж буде відповідати, якщо вона сама сприяла виникненню си­туації крайнього лиха або якщо її поведінка, про яку йде мова, могла викликати більш тяжке лихо. Напри­клад, підводний човен із ядерною силовою установкою на борту, що потерпів серйозну аварію, може викликати ядерний вибух у порту іншої держави, де він намага­ється укритися і провести необхідний ремонт. У цьому випадку під загрозу буде поставлене життя величезної кількості людей і виникнуть найтяжчі наслідки. Тому держава, чий прапор несе підводний човен, не може бути звільнена від відповідальності.

Стан необхідності (стаття 33 Проекту) передбачає обставини, коли крайній небезпеці піддаються суттєві інтереси держави. Правова регламентація такої ситуа­ції в пункті 1 зазначеної статті виглядає таким чином: «Держава не може посилатися на стан необхідності як на підставу для виключення протиправності діяння цієї держави, що не відповідає її міжнародному зобо­в'язанню, за винятком тих випадків, коли:

а) це діяння було єдиним засобом захисту суттє­
вого інтересу цієї держави від тяжкої і неминучої

загрози і

б) це діяння не завдало серйозної шкоди суттєво­
му інтересу держави, у відношенні якого існує зазна­
чена обставина».

Слід мати на увазі, що посилання держави на край­ню необхідність правомірні лише при наявності ряду одночасно діючих умов:

— абсолютно винятковий характер ситуації, на яку
посилається держава;

— неминучість характеру небезпеки, що загрожує
життєво важливим інтересам держави і його насе­
лення:

— неможливість усунути таку небезпеку іншими

засобами;

— в обов'язковому порядку тимчасовий характер
дії, обмежений рамками періоду небезпеки.

Пункт 2 статті 33 Проекту містить вказівку на ви­падки, коли держава не може посилатися на стан необ­хідності, а саме:

— міжнародне зобов'язання виникає з імператив­
ної норми загального міжнародного права;

— міжнародне зобов'язання встановлене догово­
ром, що прямо або побічно виключає таку можливість;

— держава, про яку йде мова, сприяла виникненню
стану необхідності.

З огляду на той факт, що дуже серйозні утруднення виникають на практиці при визначенні того, чи є недо­тримання міжнародного зобов'язання державою єдиним засобом захисту її суттєвого інтересу, здається, що цін­ність правової регламентації цієї ситуації, що представ­ляє собою обставину, яка виключає міжнародно-правову відповідальність держав, полягає саме у визначенні ви­падків неприпустимості посилань на стан необхідності.

Міжнародно-правова відповідальність держави виклю­чається, якщо держава, яка завдає шкоду іншій державі всупереч чинним нормам міжнародного права, діє з ме­тою самооборони від агресії, у відповідності зі статтею 51 Статуту ООН, що чиниться цією іншою державою.

Стаття 34 Проекту, названа «Самооборона», говорить «Протиправність діяння держави, що не відповідає між­народному зобов'язанню цієї держави, виключається, якщо це діяння є законним заходом самооборони, прий­нятим відповідно до Статуту Організації Об'єднаних Націй».

Згаданий в цій статті законний захід самооборони держави, відповідно до Статуту ООН, відповідає умовам його статті 51. Такими умовами є:

— наявність збройного нападу на державу іншої
держави, що створює винятково серйозну і явну
загрозу її територіальній цілісності і політичній
незалежності, як це випливає з коментарю Комісії
міжнародного права;

— самооборона здійснюється доти, поки Рада Без­
пеки ООН не прийме заходів, необхідних для
підтримки міжнародного миру і безпеки;

— Раді Безпеки повинно бути негайно повідомлено
про вжиті заходи самооборони;

— такі заходи не торкаються повноважень і від­
повідальності Ради Безпеки в справі підтримки або
відновлення міжнародного миру і безпеки.
Таким чином, самооборона розглядається як припу­
стимий захід захисту територіальної цілісності та по­
літичної незалежності держави, що піддалася збройно­
му нападу, доти, поки не вступить у дію передбачена
Статутом ООН система колективної міжнародної без­
пеки. Більш докладне освітлення самооборони як од­
ного з видів міжнародних санкцій буде дано нижче.