Поняття і види міжнародних організацій

Міжнародна організація — це об'єднання держав від­повідно до міжнародного права і на основі міжнародно­го договору для здійснення співробітництва в політич­ній, економічній, культурній, науково-технічній, право­вій та інших галузях, що має необхідну для цього систе­му органів, права й обов'язки, похідні від прав і обов'яз­ків держав, і автономну волю, обсяг якої визначається волею держав-членів.

З цього визначення можна виділити такі ознаки будь-якої міжнародної організації:

— членство трьох і більше держав.

При наявності меншої кількості держав виникає їх спілка, але не міжнародна організація, що створюється з метою колективного вирішення певних задач;

— повага суверенітету держав-членів організації і
невтручання у внутрішні справи.

Ця ознака є основною функціональною ознакою між­народної організації, тому що в процесі її діяльності всі держави, що є членами організації, мають рівні пра­ва і несуть рівні обов'язки в якості суб'єктів міжнарод­ного права незалежно від розміру своєї території, кіль­кості населення, рівня економічного розвитку й інших ознак, що характеризують державу. Втручання у внутрішні справи держави-члена організації ніяким чином не допускається, за винятком випадків, коли такою державою порушені міжнародні зобов'язання, узяті в рамках цієї організації відповідно до її статут­них положень;

— створення відповідно до міжнародного права.

Ця ознака має конституююче значення, тому що будь-яка міжнародна організація повинна бути створена на правомірній основі. А це означає, насамперед, що устано­вчий документ організації повинен відповідати загаль­новизнаним принципам і нормам міжнародного права, і насамперед принципам jus cogens. Якщо міжнародна організація створена неправомірно або її діяльність су­перечить міжнародному праву, то установчий акт такої організації повинен бути визнаний неістотним і дія його припинена в найкоротший термін;

— заснування на основі міжнародного договору.

Зазвичай, міжнародні організації створюються на ос­нові міжнародного договору (конвенції, угоди, протоко­лу і т.д.). Об'єктом такого договору є поведінка як су­б'єктів договору, так і самої міжнародної організації. Сторонами установчого акта є суверенні держави. Про­те в останні роки повноправними учасниками міжна­родних організацій є також і міжурядові організації. Наприклад, Європейський Союз є повноправним чле­ном багатьох міжнародних рибальських організацій;

— здійснення співробітництва в конкретних галу­
зях діяльності.

Міжнародні організації створюються для координа­ції зусиль держав у тій або іншій профільній галузі, наприклад у політичній (ОБСЄ), військовій (НАТО), на­уково-технічній (Європейська організація ядерних до­сліджень), економічній (Європейський Союз), валютно-фінансовій (Міжнародний банк реконструкції і розвит­ку, Міжнародний валютний фонд), соціальній (Міжна­родна організація праці), у сфері медицини (Всесвітня організація охорони здоров'я) і в багатьох інших галу­зях. Водночас на міжнародній арені є організації, що уповноважені координувати діяльність держав практич­но в усіх галузях, наприклад ООН та ін. Таким чином, міжнародні організації поряд з іншими формами між­народного спілкування (багатосторонні консультації, конференції, наради, семінари і т.д.) виступають у яко­сті органу співробітництва зі специфічних проблем міжнародних відносин;

— наявність відповідної організаційної структури
(постійні органи і штаб-квартира).

Ця ознака, що характеризує інституціональну будо­ву міжнародної організації, є однією із найважливіших. Вона ніби демонструє та підтверджує постійний харак­тер організації і тим самим відрізняє її від численних інших форм міжнародного співробітництва. На прак­тиці ця ознака виявляється в тому, що міжурядові ор­ганізації мають штаб-квартири, членів в особі суверен­них держав і необхідну систему головних (основних) і допоміжних органів. Зазвичай вищим органом органі­зації є сесія (асамблея, конгрес), що скликається один раз у рік (іноді один раз у два роки). У якості виконав­чих органів виступають ради. Адміністративний апа­рат очолюється виконавчим секретарем (генеральним директором) організації. Всі організації мають постій­ні або тимчасові виконавчі органи з різноманітним правовим статусом і компетенцією;

— наявність прав і обов'язків організації. Особливі­
стю компетенції міжнародної організації є те, що її права
й обов'язки похідні від прав і обов'язків держав-чле-
нів. Таким чином, жодна організація без згоди держав-
членів не може почати дій, що торкаються інтересів
своїх членів. Права й обов'язки будь-якої організації в
загальній формі закріплюються в її установчому акті,
резолюціях вищих і виконавчих органів, в угодах між
організаціями. Ці документи встановлюють і закріп­
люють наміри держав-членів і їх волю щодо меж і сфер
діяльності міжнародної організації, що далі повинні бути
нею реалізовані. Держави також вправі заборонити
організації почати ті або інші дії, і організація не може
перевищити свої повноваження;

— самостійні міжнародні права й обов'язки органі­
зації.

Незважаючи на те, що міжнародна організація наді­ляється державами-членами правами й обов'язками, у процесі її діяльності вона починає набувати свої, від­мінні від початкових, права й обов'язки. Таким чином, мова йде про виникнення в міжнародній організації

автономної волі, відмінної від воль держав-членів. Ця ознака означає, що в межах своєї компетенції будь-яка організація вправі самостійно обирати засоби і способи виконання прав і обов'язків, покладених на неї держа­вами-членами;

— установлення порядку прийняття рішень і їх­
ньої юридичної чинності.

Ця ознака свідчить про те, що в рамках міжнародної організації характерним є прийняття рішень у спеціаль­но розробленій процедурі. Кожна з міжнародних між­урядових організацій має свої правила процедури. Крім того, юридичну чинність рішень, прийнятих у рамках міжнародної організації, установлюють самі держави-члени міжнародної організації.

Вже відзначалося, що в міжнародному праві існує два види міжнародних організацій:

— міжнародні міжурядові організації (ММУО) —
організації, створені на основі міжнародної угоди. Саме
їм держави делегують певну частину своїх суверен­
них прав. Проте міжнародна правосуб'єктність цих ор­
ганізацій залишається обмеженою, тому що вони ді­
ють у рамках тільки тих повноважень, що передали
їм держави;

— міжнародні неурядові організації (МНУО) — ор­
ганізації, утворювані міжнародною громадськістю з
метою встановлення міжнародного співробітництва з ак­
туальних питань міжнародного життя.

У свою чергу, ММУО можна класифікувати на декіль­кох підставах:

1. За предметом діяльності — політичні, економіч­
ні, кредитно-фінансові, військово-політичні, із питань
охорони здоров'я, культури, торгівлі та ін.

2. За колом учасників:

 

— універсальні — їхніми членами є практично всі
держави світу (наприклад, Організація Об'єднаних
Націй);

— регіональні — їхніми членами є держави певного
географічного регіону світу (наприклад, Організація Аме­
риканських держав);

— субрегіональні — їхніми членами є групи держав
усередині географічного регіону (наприклад, Організа­
ція Чорноморського економічного співробітництва);

— міжрегіональні — у їхній роботі беруть участь
держави різних географічних регіонів світу (наприклад,
Організація з безпеки і співробітництва в Європі, чле­
нами якої є як європейські держави, так і держави Се­
редньої Азії).

3. За порядком приймання нових членів:

— відкриті — відповідно до статутних документів
їхнім членом може бути будь-яка держава;

— закриті — конкретні учасники цих організацій і
їхня кількість заздалегідь обумовлюються в статутних
документах таких міжнародних організацій.

4. За сферами діяльності:

— організації з загальною компетенцією — вони
вправі розглядати будь-яке питання міжнародного
життя (наприклад, ООН, ОБСЄ);

— організації зі спеціальною компетенцією — коло
аналізованих ними питань заздалегідь обговорене у їх­
ніх статутних документах і стосується певної сфери між­
народного життя (наприклад, ВООЗ, МОП).

5. За цілям і принципам діяльності:

— правомірні — вони створюються відповідно до між­
народного права;

— протиправні — вони створюються з порушенням
загальновизнаних норм міжнародного права з цілями,
що суперечать інтересам міжнародного миру і міжна­
родної безпеки.

У МНУО можна виділити певні ознаки міжнарод­них організацій (створення відповідно до міжнародно­го права, наявність певної організаційної структури, наявність прав і обов'язків та ін.), а також застосувати до них деякі класифікуючі видові ознаки ММУО, на­самперед градацію за предметом діяльності. За цією ознакою МНУО діляться на такі групи:

— політичні, ідеологічні, соціально-економічні, проф­
спілкові організації;

— жіночі організації, а також організації з охорони
родини і дитинства;

 

Ця ознака має конституююче значення, тому що будь-яка міжнародна організація повинна бути створена на правомірній основі. А це означає, насамперед, що устано­вчий документ організації повинен відповідати загаль­новизнаним принципам і нормам міжнародного права, і насамперед принципам jus cogens. Якщо міжнародна організація створена неправомірно або її діяльність су­перечить міжнародному праву, то установчий акт такої організації повинен бути визнаний неістотним і дія його припинена в найкоротший термін;

— заснування на основі міжнародного договору.

Зазвичай, міжнародні організації створюються на ос­нові міжнародного договору (конвенції, угоди, протоко­лу і т.д.). Об'єктом такого договору є поведінка як су­б'єктів договору, так і самої міжнародної організації. Сторонами установчого акта є суверенні держави. Про­те в останні роки повноправними учасниками міжна­родних організацій є також і міжурядові організації. Наприклад, Європейський Союз є повноправним чле­ном багатьох міжнародних рибальських організацій;

— здійснення співробітництва в конкретних галу­
зях діяльності.

Міжнародні організації створюються для координа­ції зусиль держав у тій або іншій профільній галузі, наприклад у політичній (ОБСЄ), військовій (НАТО), на­уково-технічній (Європейська організація ядерних до­сліджень), економічній (Європейський Союз), валютно-фінансовій (Міжнародний банк реконструкції і розвит­ку, Міжнародний валютний фонд), соціальній (Міжна­родна організація праці), у сфері медицини (Всесвітня організація охорони здоров'я) і в багатьох інших галу­зях. Водночас на міжнародній арені є організації, що уповноважені координувати діяльність держав практич­но в усіх галузях, наприклад ООН та ін. Таким чином, міжнародні організації поряд з іншими формами між­народного спілкування (багатосторонні консультації, конференції, наради, семінари і т.д.) виступають у яко­сті органу співробітництва зі специфічних проблем міжнародних відносин;

— наявність відповідної організаційної структури
(постійні органи і штаб-квартира).

Ця ознака, що характеризує інституціональну будо­ву міжнародної організації, є однією із найважливіших. Вона ніби демонструє та підтверджує постійний харак­тер організації і тим самим відрізняє її від численних інших форм міжнародного співробітництва. На прак­тиці ця ознака виявляється в тому, що міжурядові ор­ганізації мають штаб-квартири, членів в особі суверен­них держав і необхідну систему головних (основних) і допоміжних органів. Зазвичай вищим органом органі­зації є сесія (асамблея, конгрес), що скликається один раз у рік (іноді один раз у два роки). У якості виконав­чих органів виступають ради. Адміністративний апа­рат очолюється виконавчим секретарем (генеральним директором) організації. Всі організації мають постій­ні або тимчасові виконавчі органи з різноманітним правовим статусом і компетенцією;

— наявність прав і обов'язків організації. Особливі­
стю компетенції міжнародної організації є те, що її права
й обов'язки похідні від прав і обов'язків держав-чле-
нів. Таким чином, жодна організація без згоди держав-
членів не може почати дій, що торкаються інтересів
своїх членів. Права й обов'язки будь-якої організації в
загальній формі закріплюються в її установчому акті,
резолюціях вищих і виконавчих органів, в угодах між
організаціями. Ці документи встановлюють і закріп­
люють наміри держав-членів і їх волю щодо меж і сфер
діяльності міжнародної організації, що далі повинні бути
нею реалізовані. Держави також вправі заборонити
організації почати ті або інші дії, і організація не може
перевищити свої повноваження;

— самостійні міжнародні права й обов'язки органі­
зації.

Незважаючи на те, що міжнародна організація наді­ляється державами-членами правами й обов'язками, у процесі її діяльності вона починає набувати свої, від­мінні від початкових, права й обов'язки. Таким чином, мова йде про виникнення в міжнародній організації

автономної волі, відмінної від воль держав-членів. Ця ознака означає, що в межах своєї компетенції будь-яка організація вправі самостійно обирати засоби і способи виконання прав і обов'язків, покладених на неї держа­вами-членами;

— установлення порядку прийняття рішень і їх­
ньої юридичної чинності.

Ця ознака свідчить про те, що в рамках міжнародної організації характерним є прийняття рішень у спеціаль­но розробленій процедурі. Кожна з міжнародних між­урядових організацій має свої правила процедури. Крім того, юридичну чинність рішень, прийнятих у рамках міжнародної організації, установлюють самі держави-члени міжнародної організації.

Вже відзначалося, що в міжнародному праві існує два види міжнародних організацій:

— міжнародні міжурядові організації (ММУО) —
організації, створені на основі міжнародної угоди. Саме
їм держави делегують певну частину своїх суверен­
них прав. Проте міжнародна правосуб'єктність цих ор­
ганізацій залишається обмеженою, тому що вони ді­
ють у рамках тільки тих повноважень, що передали
їм держави;

— міжнародні неурядові організації (МНУО) — ор­
ганізації, утворювані міжнародною громадськістю з
метою встановлення міжнародного співробітництва з ак­
туальних питань міжнародного життя.

У свою чергу, ММУО можна класифікувати на декіль­кох підставах;

1. За предметом діяльності — політичні, економіч­
ні, кредитно-фінансові, військово-політичні, із питань
охорони здоров'я, культури, торгівлі та ін.

2. За колом учасників:

 

— універсальні — їхніми членами є практично всі
держави світу (наприклад, Організація Об'єднаних
Націй);

— регіональні — їхніми членами є держави певного
географічного регіону світу (наприклад, Організація Аме­
риканських держав);

— субрегіональні — їхніми членами є групи держав
усередині географічного регіону (наприклад, Організа­
ція Чорноморського економічного співробітництва);

— міжрегіональні — у їхній роботі беруть участь держави різних географічних регіонів світу (наприклад, Організація з безпеки і співробітництва в Європі, чле­нами якої є як європейські держави, так і держави Се­редньої Азії).

3. За порядком приймання нових членів:

— відкриті — відповідно до статутних документів
їхнім членом може бути будь-яка держава;

— закриті — конкретні учасники цих організацій і
їхня кількість заздалегідь обумовлюються в статутних
документах таких міжнародних організацій.

4. За сферами діяльності:

— організації з загальною компетенцією — вони
вправі розглядати будь-яке питання міжнародного
життя (наприклад, ООН, ОБСЄ);

— організації зі спеціальною компетенцією — коло
аналізованих ними питань заздалегідь обговорене у їх­
ніх статутних документах і стосується певної сфери між­
народного життя (наприклад, ВООЗ, МОП).

5. За цілям і принципам діяльності:

— правомірні — вони створюються відповідно до між­
народного права;

— протиправні — вони створюються з порушенням
загальновизнаних норм міжнародного права з цілями,
що суперечать інтересам міжнародного миру і міжна­
родної безпеки.

У МНУО можна виділити певні ознаки міжнарод­них організацій (створення відповідно до міжнародно­го права, наявність певної організаційної структури, наявність прав і обов'язків та ін.), а також застосувати до них деякі класифікуючі видові ознаки ММУО, на­самперед градацію за предметом діяльності. За цією ознакою МНУО діляться на такі групи:

— політичні, ідеологічні, соціально-економічні, проф­
спілкові організації;

— жіночі організації, а також організації з охорони
родини і дитинства;

— молодіжні, спортивні, наукові, культурно-просвіт­
ні організації;

— організації в галузі преси, кіно, радіо, телебачення;

— організації місцевих (регіональних) влад. Слід, про­
те, мати на увазі, що суб'єктами міжнародного права є
тільки ММУО. Таким чином, міжнародна міжурядова
організація — це добровільне об'єднання суверенних
держав або міжнародних організацій, створене на осно­
ві міждержавного договору або резолюції міжнародної
організації загальної компетенції для координації ді­
яльності держав у конкретній галузі співробітництва,
що має відповідну систему головних і допоміжних ор­
ганів, що володіє автономною волею, відмінною від воль
її членів.

Особлива значимість діяльності міжнародних орга­нізацій, їхня роль в обговоренні і вирішенні найбільш складних питань міжнародних відносин викликали не­обхідність виникнення в міжнародному праві окремої галузі — права міжнародних організацій. Норми пра­ва міжнародних організацій — є переважно нормами договірного характеру, а саме право організацій — од­нією з найбільш кодифікованих галузей міжнародного права. Джерелами цієї галузі є установчі документи міжнародних організацій. Сюди ж входять Віденська конвенція про представництво держав у їхніх відноси­нах із міжнародними організаціями універсального характеру 1975 року, Віденська конвенція про право договорів між державами і міжнародними організація­ми або між міжнародними організаціями 1986 року, угоди про привілеї й імунітети міжнародних організа­цій та ін.

Проте, незважаючи на те, що міжнародні організації, що є похідними суб'єктами міжнародного права, мають самостійну волю, відмінну від простої сукупності воль держав, що беруть участь в організації, їх воля, на відміну від волі держав, не є суверенною. Таким чином, право міжнародних організацій утворює сукупність норм, що регулюють правове становище, діяльність організації,

взаємодію її з іншими суб'єктами міжнародного права, участь у міжнародних відносинах.