Міжнародні і багатонаціональні ріки

Всі ріки за їх географічним і правовим положен­ням діляться на:

а) національні — які протікають по території
однієї держави і знаходяться під її суверенітетом,
режими яких установлюються винятково цією дер­
жавою на основі внутрішнього законодавства;

б) міжнародні — які протікають територією двох
і більше держав чи розділяють такі території, при
цьому кожна прибережна держава здійснює суверен­
ітет над тією ділянкою міжнародної ріки, що про­
тікає по її території. У зв'язку з цим виникає не­
обхідність міжнародно-правового регулювання цілого
комплексу питань, пов'язаних із її використанням,
тому що права і законні інтереси прибережних дер­
жав міжнародної ріки знаходяться у взаємозв'язку
і взаємозалежності. Тому правовий режим таких
міжнародних рік установлюється заінтересованими
державами на основі міжнародного акту.

У свою чергу, міжнародні ріки діляться на:

а) багатонаціональні ріки — це ріки, у викорис­танні яких зацікавлені винятково прибережні дер­жави. Такі ріки не використовуються або викорис-

товуються дуже обмежено для міжнародного судноп­лавства, не завжди мають сполучення з морем, проте ■ відіграють певну роль в економіці прибережних дер­жав, їхній режим регулюється винятково прибереж­ними державами, наприклад угода між Аргентиною й Уругваєм 1946 року з приводу ріки Уругвай. До багатонаціональних рік належать Одер, Вісла, Тиса, Дністер;

б) міжнародні ріки — це ріки, що мають безпосе­редньо вихід до моря і які використовуються міжна­родним співтовариством для інтенсивного річково­го судноплавства (наприклад, Дунай і Рейн у Європі, Нігер, Конго в Африці, Амазонка і Ла-Плата в Аме­риці та ін.).

Такі ріки звичайно повинні відповідати трьом кри­теріям, необхідним для їхнього визнання в якості міжна­родних:

1) політичному — вони повинні перетинати тери­
торії двох і більше держав;

2) географічному — повинні мати вихід у море;

3) функціональному — мати можливість здійснен­
ня регулярного судноплавства.

Слід зазначити особливу значимість третього крите­рію, що є вирішальним, тому що міжнародно-правові проблеми таких рік в основному зводяться до забезпе­чення свободи судноплавства по ним. Вони, як правило, відкриті для торгового судноплавства як прибережних, так і неприбережних держав і закриті, як правило, для проходу військових суден неприбережних держав (на­приклад, Дунай, Нігер). На прибережні держави покла­даються адміністративні обов'язки по управлінню та­кими ріками як у відношенні судноплавства, так і у відношенні їхнього господарського використання. У цих цілях прибережні держави створюють спеціальні річкові комісії (наприклад, Рейнська комісія, що складається з представників Франції, ФРН, Швейцарії, а також Ду­найська комісія, що складається з представників при­бережних держав).

Водночас слід зазначити, що підхід до питання про міжнародні ріки тільки з погляду використання їх у

судноплавних цілях у даний час утратив свою акту­альність. У даний час функціональний критерій міжна­родних рік набув варіабельного тлумачення: вони мо­жуть використовуватися не тільки для судноплавства, але і для промислового та сільськогосподарського ви­робництва, одержання електроенергії, скидання відходів і т.д. Зокрема, при будівництві гідротехнічних споруд (гребель) для електростанцій, іригаційних систем при­бережні держави не повинні заподіювати шкоди навігації на ріках, створювати незручності іншим державам, у тому числі і тим, що хоча і не є прибережними, але мають право вільного плавання по цій річці. Про це, зокрема, вказувалося в Барселонській конвенції 1921 року, відпо­відно до положень якої: «Кожна прибережна держава зобов»язана утримуватися від усяких заходів, здатних зашкодити судноплавноплавству або зменшити зручність плавання, а також прийняти найшвидші заходи до усу­нення всяких перешкод і випадкових небезпек для пла­вання». Загальні правила щодо будівництва гідротехні­чних споруд на судноплавних ріках містяться й у Же­невській конвенції 1923 року. Відповідно до неї всі ро­боти, що можуть призвести до фізичної зміни місцевості на території іншої держави або можуть принести їй сут­тєву шкоду, повинні проводитися на підставі угод заін­тересованих країн. При будівництві іригаційних споруд пріоритетного значення набуває питання про кількісний розподіл вод між суміжними державами. Це ж стосується і забруднень, — будь-які роботи на річці повинні прова­дитися таким чином, щоб запобігти забрудненню ріки в будь-якому місці за течією.

і Тому, виходячи з поділу природного комплексу міжнародної ріки на відповідні ділянки, що знаходять­ся під суверенітетом певних держав, зростає об'єктивна необхідність різнобічного співробітництва заінтересо­ваних держав з використання таких рік із метою гар­монізації індивідуальних і загальних інтересів.

Як відзначалося раніше, із цією метою міжнародна практика виробила єдиний підхід, що полягає в розробці і підписанні угод, котрі регулюють порядок викорис-

тання конкретної міжнародної ріки, озера або їхніх басейнів. До таких угод належать Конвенція про режим судноплавства на Дунаї 1948 року; Акт, що стосується судноплавства й економічного співробітництва між дер­жавами басейну ріки Нігер 1963 року; Угода про Міжна­родну комісію з охорони ріки Рейн від забруднення 1963 року; Договір про басейн ріки Ла-Плата 1969 року; Договір про співробітництво в Амазонії 1978 року та ін. Слід відзначити, що процес практичного і міжнарод­но-правового становлення міжнародних рік ще не за­вершений. Наприклад, після розпаду Союзу РСР ріка Дніпро стала міжнародною, і тому, звичайно, виникла необхідність розробки відповідної угоди з використан­ня цієї ріки прибережними державами — Україною, Білоруссю і Росією.

Угоди, що регламентують порядок використання міжнародних рік, мають відношення тільки до конк­ретних рік і не мають універсального значення. Яко­гось кодифікуючого акту «міжнародного річкового пра­ва» поки не існує. Правда, певні кодифікаційні роботи в цьому напрямку ведуться. Так, у 1992 році під егідою Європейської економічної комісії була укладена Кон­венція з охорони і використання трансграничних водо-потоків і міжнародних озер. У 1966 році були прий­няті Гельсінські правила використання вод міжнарод­них рік. І хоча ці правила носять рекомендаційний характер, у деяких їхніх положеннях знайшли закріп­лення міжнародні порядки, що склалися в результаті тривалої практики з використання міжнародних рік. Велика робота з узагальнення великої договірної й ар­бітражної практики була проведена Комісією міжна­родного права ООН, що у даний час приступила до за­вершення підготовки проекту статей, котрі стосуються несудохідних видів використання міжнародних водо-потоків.

Правовий режим Дунаю

Виходячи з того, що Україна є придунайською дер­жавою, особливий інтерес представляє розгляд міжна­родно-правового режиму однієї з найбільших міжна­родних рік Європи — Дунаю.

Слід зазначити, що міжнародне регулювання судноп­лавства на Дунаї має свою історію. Вперше свобода суд­ноплавства по Дунаю була проголошена Паризьким мирним договором 1856 року, який визначив, що вона не повинна піддаватися іншим обмеженням, крім ус­тановлюваних поліцейськими і карантинними прави­лами, та іншим зборам, крім точно передбачених у до­датках до договору. З метою регулювання судноплав­ства по Дунаю нижче Ізачі був заснований спеціальний орган — Європейська дунайська комісія, у яку ввійшли представники Австрії, Великобританії, Пруссії, Росії, Сардинії, Туреччини і Франції. Як свідчить сам склад комісії, у той час основну роль у визначенні правового режиму ріки і порядку судноплавства по ній грали не-придунайські держави.

Надалі неприбережними державами починалися спроби підсилити свій вплив на регулювання судноп­лавства по Дунаю. Відповідно до положень мирних до­говорів 1919 і 1920 років із Німеччиною, Австрією, Бол­гарією й Угорщиною і на підставі розробленої для їх розвитку Конвенції про режим Дунаю 1921 року керу­вання Дунаєм у його нижній течії (між Чорним мо­рем і Браїловом) здійснювалося Європейською дунай­ською комісією в складі представників Великобританії, Італії, Румунії і Франції, а керування судноплавством по Дунаю від Браїлова до Ульма доручалося Міжна­родній дунайській комісії, до складу якої входили пред­ставники Австрії, Баварії, Болгарії, Великобританії, Угор­щини, Вюртемберга, Італії, Румунії, Франції та Югославії.

Суттєвий вплив на сучасну міжнародну регламента­цію судноплавства по Дунаю зробили правові наслідки Другої світової війни. Мирні договори з придунайськи-ми державами — колишніми сателітами Німеччини —

 

Болгарією, Угорщиною і Румунією, містили в собі поло­ження про те, що «навігація по річці Дунай повинна бути вільною і відкритою для громадян, торгових суден і товарів усіх держав на основі рівності у відношенні торгових і навігаційних зборів і умов торгового судноп­лавства». На цій основі в 1948 році в Белграді була підпи­сана Болгарією, Угорщиною, Румунією, СРСР, УРСР, Че-хословаччиною і Югославією Конвенція про режим суд­ноплавства по Дунаю. У I960 році до неї приєдналася Австрія. В даний час учасниками Конвенції є всі приду-найські держави, крім ФРН.

Конвенція 1948 року регулює судноплавство по Ду­наю від міста Ульма (ФРН, у місці впадання в Дунай ріки Іллер) до Чорного моря через Сулінське гирло з виходом до моря через Сулінський канал (Румунія). Стаття 1 даної Конвенції встановила, що Дунай відкри­тий для вільного торгового судноплавства всіх країн світу на основі рівності у відношенні торгових і навіга­ційних зборів і умов судноплавства. Свобода судноп­лавства не поширюється на військові кораблі.

Плавання по Дунаю військових кораблів придунайсь-ких країн за межами країни, прапор якої несе кора­бель, може здійснюватися тільки за домовленістю між заінтересованими придунайськими державами (стаття ЗО). Судноплавство по річці військових кораблів не-придунайських держав заборонено.

Конвенція зобов'язує придунайські держави утриму­вати свої ділянки Дунаю в судноплавному стані та не створювати перешкод для його здійснення іншими дер­жавами (стаття 3).

Для дотримання умов плавання по Дунаю, відповід­но до Конвенції 1948 року, була створена Дунайська комісія, до складу якої входять представники держав-учасниць. У якості спостерігачів на сесіях Дунайської комісії присутні представники ФРН (має з 1957 року статус спостерігача), Європейської економічної комісії ООН, Одерської комісії. В даний час Дунайська комісія розташовується в Будапешті (Угорщина).

У компетенцію Дунайської комісії, що є юридичною особою з усіма повноваженнями, котрі випливають із

цього, входить контроль за дотриманням постанов Кон­венції і різні питання забезпечення судноплавства по Дунаю (упорядкування планів і кошторисів витрат ос­новних робіт із судноплавства, а також надання реко­мендацій і консультацій придунайським державам щодо цих робіт). Комісія встановлює єдину систему на­вігаційної колійної обстановки на судноплавній час­тині Дунаю (видання довідників, лоцій, навігаційних карт і атласів для потреб судноплавства і т.д.), прово­дить уніфікацію правил річкового нагляду, координа­цію гідрометеорологічної служби. Рішення з конкрет­ного питання комісія приймає більшістю голосів при обов'язковій згоді держави, котрої це рішення безпосе­редньо стосується.

На основі положень Конвенції 1948 року була зас­нована спеціальна річкова адміністрація, що здійснює регулювання судноплавства і проведення гідротехніч­них робіт у низов'ях Дунаю. Створені і діють інші спец­іальні органи. У 1985 році була прийнята Декларація про співробітництво придунайських держав із питань водного господарства ріки Дунай, особливо охорони його вод від забруднення. Декларація має на меті забезпе­чення раціонального використання вод Дунаю і захист ріки від забруднення.

Слід зазначити, що в зв'язку з розпадом СРСР, СФРЮ і ЧРСР все більше актуалізується питання про пере­гляд Конвенції 1948 року і можливі зміни членства в Дунайській комісії.