Міжнародна процедура з примирення

У міжнародну процедуру з примирення входить ді­яльність слідчих і погоджувальних комісій, що мають за мету допомогти розв'язанню спору шляхом досяг­нення безпосередньої угоди між сторонами.

У міжнародних спорах, що не торкаються ні честі, ні суттєвих інтересів держав і фактичних обставин, що ви­никають із розбіжностей в оцінці ситуації, сторони впра­ві встановити спеціальний міжнародний орган — слід­чу комісію для з'ясовування питань факту.

Комісії формуються на паритетних засадах із рівно­го числа представників обох сторін. У їхній склад у якості членів або голови можуть включатися представ­ники інших держав. Організація комісій і їхніх задач визначається угодою сторін, що сперечаються.

Завдання слідчих комісій полягає в з'ясовуванні фа­ктичних обставин спору. їхнє створення було передба­чено Гаазькими конвенціями про мирне розв'язання міжнародних зіткнень 1899 і 1907 років, у яких був визначений статус міжнародних слідчих комісій.

Якщо сторони не домовляться про інше, то комісія формується шляхом призначення кожній із сторін двох членів, із яких тільки по одному можуть бути громадя­нами держав-сторін. Ці члени обирають голову. Такий же порядок установлений Загальним актом про мирне вирішення міжнародних спорів, прийнятим Лігою На­цій у 1928 році і переглянутим ООН у 1949 році.

Розслідування комісією провадиться в змагальному порядку. Сторони у встановлені терміни викладають комісії факти, подають необхідні документи, а також список свідків і експертів, які повинні бути вислухані. Комісія вправі запитувати від сторін і інші додаткові матеріали. У процесі розгляду провадиться допит свід­ків, про що складається протокол.

За підсумками розслідування комісія виносить рі­шення за допомогою упорядкування доповіді, у якій встановлюється тільки факт спору. Ця доповідь не має

і

сили рішення суду або арбітражу, і сторони мають пра­во використовувати рішення комісії за своїм розсудом.

Слід зазначити, що слідчі комісії в міжнародній прак­тиці використовуються досить рідко. Ширше викорис­товуються погоджувальні комісії, що є щодо новим спо­собом розв'язання міжнародних спорів. У статті 33 Ста­туту ООН цей спосіб спільно зі слідчими комісіями по­значено поняттями «обстеження» і «примирення».

Погоджувальні комісії формуються так само, як і слідчі. Проте вони мають більш широкі повноваження, ніж останні, тому що можуть не тільки з'ясовувати і встановлювати фактичні обставини, але і рекомендува­ти можливе розв'язання цього спору. Але все ж таки, на відміну від суду й арбітражу, остаточне рішення в справі приймається сторонами, що не пов'язані виснов­ками комісії.

Деякі багатосторонні конвенції, наприклад Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 року, передбачають створення погоджувальних комісій, зви­чайно в порядку, подібному до того, що встановлений Гаазькими конвенціями. Відповідно до положень Акта про мирне розв'язання міжнародних спорів 1985 року постійна погоджувальна комісія складається з п'яти членів. По одному члену комісії призначають сторони, які сперечаються, три інших призначаються з числа громадян третіх держав. У випадку утруднення у вибо­рі членів їхнє призначення може бути доручено голові Генеральної Асамблеї ООН, третім державам або вирі­шено жеребом.

5. Міжнародний арбітраж (третейський суд)

Міжнародний арбітраж — це третейський суд для розв'язання спорів між державами, створений на осно­ві угоди сторін, рішення якого мають для них обов'яз­кову силу.

Склад арбітражу (один суддя-арбітр або декілька), порядок його діяльності,¹ а також підлягаючі застосу­ванню норми права визначаються угодою сторін у спо­рі, що іменується компромісом.

Арбітраж завжди формується з непарного числа чле­нів, один із яких є суперарбітром або головою.

Іноді арбітраж складається з одного арбітра.

Загальний акт про мирне вирішення міжнародних спорів 1949 року встановив, що якщо сторони не пого­дяться про інше, то арбітраж буде складатися з п'яти членів. Сторони можуть призначити по одному члену зі своїх громадян, два другі третейських судді і супер-арбітр обираються ними за згодою з числа громадян третіх держав.

Якщо в компромісі не сказане інше, арбітри повинні застосовувати норми, зазначені в статті 38 Статуту Між­народного Суду ООН. У резолюції 1958 року Генераль­на Асамблея ООН рекомендувала державам брати до уваги зразкові правила арбітражного розгляду, підготов­лені Комісією міжнародного права.

У Гаазі знаходиться і діє Постійна палата третей­ського суду, її адміністративна рада, що складається з міністра закордонних справ Нідерландів і дипломатич­них представників країн-учасниць. У Палаті є список міжнародних арбітрів, із котрого держави вибирають собі арбітра для розгляду і вирішення справ. Націона­льна група арбітрів складається з 4 чоловік. Ці арбітри вправі висувати кандидатів для обрання в члени Між­народного Суду.

Міжнародному праву відомі наступні види міжнарод­ного арбітражу (третейського розгляду):

— ізольований арбітраж (арбітраж ad hoc), що ство­
рюється в силу особливої угоди сторін, що сперечають­
ся, для розв'язання конкретного спору, не прибігаючи
до допомоги міжнародних інституцій;

— інституціональний (постійний) арбітраж, який
здійснюється постійно діючим арбітражним органом.
Такий арбітраж припускає наявність між державами
особливої угоди, за якою вони заздалегідь зобов'язу-

 

І

ються передавати здатні виникнути між ними спори на вирішення третьої (незацікавленої) сторони. Як прик­лад постійного арбітражу може бути наведена діяль­ність Палати третейського суду на основі Конвенції про мирне розв'язання міжнародних зіткнень 1907 року.

Міжнародна судова процедура

Судова процедура є одним із видів розв'язання між­народних спорів. Міжнародний Суд — це утворюваний на основі міжнародного договору постійний орган, по­кликаний вирішувати міжнародні спори шляхом су­дової процедури.

На відміну від арбітражу, склад, процедура, юридич­ні джерела рішень Міжнародного Суду визначаються не спеціальною угодою сторін, що сперечаються, у кож­нім окремому випадку, а постійним Статутом Міжна­родного Суду ООН, що складає невід'ємну частину Ста­туту ООН. Всі члени ООН є тим самим і учасниками Статуту.

Держави — не члени ООН можуть стати учасника­ми Статуту на умовах, визначуваних Генеральною Асам­блеєю за рекомендацією Ради Безпеки (стаття 93 Ста­туту ООН).

Міжнародний Суд ООН знаходиться в Гаазі, склад головного суду — 15 судів, що обираються Генераль­ною Асамблеєю і Радою Безпеки ООН на 9 років, із числа фахівців в галузі міжнародного права.

Міжнародний Суд правочинний виносити не тільки обов'язкові рішення у спорах, переданих на його роз­гляд за згодою сторін, але і вправі давати будь-які кон­сультативні висновки у відношенні будь-яких питань міжнародного права.

З моменту створення Міжнародного Суду в 1946 році на його розгляд було передано більше 60 спорів між державами і викликано більше 20 консультацій між­народними організаціями.

Судовий процес у рамках Міжнародного Суду скла­дається з двох частин: письмової й усної. Письмова частина полягає в повідомленні Суду сторонами мемо­рандумів і контрмеморандумів, що викладають позиції держав, які сперечаються, усна — у заслуховуванні пред­ставників держав, що сперечаються, їхніх адвокатів, свід­ків, експертів.

Рішення Суду юридично обов'язкове для сторін, що беруть участь у справі. Воно не створює правового пре­цеденту для вирішення інших справ аналогічного ха­рактеру (стаття 59 Статуту Міжнародного Суду ООН). Рішення Суду остаточне й оскарженню не підлягає. Невиконання його однією зі сторін надає право іншій стороні звернутися до Ради Безпеки ООН. Якщо остан­ня визнає за необхідне, то вона може зробити рекомен­дації або вирішити питання про вживання заходів для виконання рішення (стаття 49 Статуту ООН).

Серед розглянутих Міжнародним Судом справ ос­новне місце займають територіальні спори, що стосу­ються невеликих ділянок державної території (наприк­лад, голландсько-бельгійський спір про територіальні анклави), а також територіальні спори, подібні індійсь­ко-португальському спору про право проходу через те­риторію Індії, спори ФРН, Данії і Голландії про делімі­тацію континентального шельфу Північного моря.

Міжнародний Суд ООН є не єдиним судовим орга­ном, що розглядає міжнародні спори в порядку судової процедури.

У залежності від характеру розглянутих спорів між­народні суди діляться на суди з вирішення:

а) міждержавних спорів (Міжнародний Суд ООН,
Економічний Суд СНД);

б) як міждержавних спорів, так і справ, порушу­
ваних фізичними і юридичними особами проти дер­
жав і міжнародних організацій (Європейський суд з
прав людини);

в) трудових спорів у рамках міжнародних органі­
зацій (Адміністративний трибунал МОП);

г) з притягнення до відповідальності фізичних осіб
(Нюрнберзький трибунал);

д) різноманітних категорій спорів (Суд ЄС).
Слід, проте, відзначити, що в даний час виникаючі

юридичні спори, що мають суттєве значення, держави віддають перевагу вирішувати не за допомогою судової процедури, а шляхом безпосередніх переговорів. Але це не впливає на зростання числа міжнародних судів і розширення їхньої компетенції у розгляді справ між різними категоріями суб'єктів, а не тільки між держа­вами.

У цілому можна відзначити, що в розвитку системи способів мирного розв'язання міжнародних спорів має місце тенденція зниження питомої ваги судової проце­дури і підвищення погоджувальної.

Розв'язання спорів

У міжнародних організаціях

У числі погоджувальних способів розв'язання між­народних спорів істотно зросло значення міжнародних організацій.

Процедура вирішення спорів міжнародними органі­заціями, на відміну від судової, носить переважно полі­тичний характер.

Організація Об'єднаних Націй — основний орган співробітництва держав у всесвітньому масштабі — є ядром сучасної системи мирних способів вирішення спорів.

Статут ООН робить упор на інтереси підтримки між­народного миру і безпеки при вирішенні спорів. Одна з головних цілей ООН полягає в розв'язанні не всяких спорів, а тих, що можуть створити загрозу миру або при­звести до порушення миру (п.1 стаття 1 Статуту ООН).

Центральне місце в процедурі мирного вирішення спорів займає Рада Безпеки ООН, що вправі за власною ініціативою розглянути будь-який спір для визначен­ня того, чи не може продовження цього спору загрожу-

вати підтримці міжнародного миру і безпеки (стаття 34 Статуту ООН).

Рада Безпеки і Генеральна Асамблея в результаті роз­гляду спору можуть приймати рекомендації. Юридично обов'язкові рішення Рада Безпеки вправі приймати лише у випадку загрози миру, порушень миру й актів агресії. Рада Безпеки повинна враховувати, що спори юридично­го характеру в якості загального правила підлягають передачі сторонами в Міжнародний Суд.

Можливо виділити основні напрямки в діяльності ООН у мирному вирішенні спорів:

— підтримка миру, тобто забезпечення присутності
ООН у районі міжнародного конфлікту, що пов'язане з
розгортанням військового, поліцейського або цивіль­
ного персоналу ООН (наприклад, операція ООН 1990 року
«Буря в пустелі», «гуманітарна інтервенція» ООН 1994
року в Сомалі);

— миротворчість, тобто дії, спрямовані на те, щоб
схилити ворогуючих до мирного вирішення спору з ви­
користанням арсеналу засобів, передбаченого в розділі
VI Статуту ООН, а також зупинити конфлікт і забезпе­
чити збереження миру;

— постконфліктна миротворчість, тобто дії з вияв­
лення і знищення причин конфліктів, підтримка струк­
тур, схильних сприяти зміцненню миру (основна мета та­
кої миротворчості — запобігання рецидиву конфлікту);

— превентивна дипломатія, тобто дії, спрямовані на
профілактику виникаючих спорів між сторонами, недо­
пущення переростання спорів в конфлікти й обмежен­
ня масштабів конфліктів (основна мета — врегулюван­
ня спору до спалаху насильства).

В даний час найбільше поширення одержали такі засоби здійснення превентивної дипломатії:

— заходи для зміцнення довіри;

— раннє попередження конфліктів за допомогою між­
народних організацій;

— установлення фактів, пов'язаних із спором;

— демілітаризація і нейтралізація;

— інші засоби.

 

 

 

Незважаючи на складність міжнародної обстановки, передбачена Статутом ООН система мирного врегулю­вання спорів дає позитивні результати. У рамках ООН обговорюються практично всі найбільш серйозні спори і конфлікти, що виникають між державами в рамках світового співтовариства.

Підвищується роль і значення в мирному врегулю­ванні спорів міжнародних регіональних організацій, їхня роль у вирішенні питань підтримки миру, «які є підхожими для регіональних дій», зафіксована в статті 52 Статуту ООН. Необхідна умова правомірного існу­вання регіональних організацій полягає в тому, що зміст їхніх установчих актів і діяльності повинен бути суміс­ним з цілями і принципами ООН.

Організація африканської єдності створила Комісію з посередництва, примирення й арбітражу, що склада­ється з 21 члена, обраних Конференцією глав держав і урядів ОАЄ. З числа членів комісії обираються особи, які здійснюють функції посередників і арбітрів. Спір передається в Комісію державами, що беруть участь у ньому, або вищими органами ОАЄ.

Ліга арабських держав головну роль у розгляді спо­рів надала своїй Раді. Стосовно спорів, що не торкають­ся незалежності, суверенітету і територіальної цілісно­сті держав, він може виконувати арбітражні функції. Для розгляду таких спорів сторони, що сперечаються, повинні звернутися до Ради, що приймає обов'язкове й остаточне рішення. Сторони в спорі не приймають уча­сті в обговоренні і рішенні Ради. У тих випадках, коли спір може призвести до війни, Рада може виконувати примирливі функції.

Організацією американських держав у 1948 році на Конференції в Боготі був прийнятий Американський договір про мирне вирішення спорів. Відповідно до до­говору головна роль у мирному врегулюванні спорів відведена Постійній раді Організацій. У договорі та­кож докладно описані такі форми мирного вирішення спорів, як добрі послуги і посередництво, розслідування і примирення.

Таким чином, у рамках міжнародних організацій ді­ють як органи загальної компетенції, у повноваження яких входить вирішення розбіжностей між членами, так і спеціалізовані органи з розгляду окремих категорій справ.

Література:

1. Ладыженский A.M., Блищенко И.П. Мирные сред­
ства разрешения споров между государствами. —
М.,1962.

2. Мовчан А. П. Мирные средства разрешения меж­
дународных споров. — М., 1957.

3. Пушмин Э.А. Мирное разрешение международ­
ных споров (международно-правовые вопросы) — М.,
1974.

4. Энтин М.Л. Международные судебные учрежде­
ния. — М., 1994.

 

 

ЗМІСТ

Передмова................................................................................................... З

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА......................................................................... 6

Розділ 1. Поняття і особливості міжнародного права............... 6

1. Поняття і визначення міжнародного права........................... 6

2. Особливості міжнародного права.......................................... 13

3. Міжнародне право та міжнародна система....................... 17

4. Основні риси сучасного міжнародного права.................... 19

5. Міжнародне публічне і міжнародне приватне право... 20

6. Галузі й інститути міжнародного права............................. 22

Розділ 2. Норми і джерела міжнародного права...................... 24

1. Поняття норми міжнародного права..................................... 24

2. Структура норм міжнародного права.................................. 27

3. Види міжнародно-правових норм.......................................... 29

4. Джерела міжнародного права................................................ 32

5. Договір і звичай — основні

джерела міжнародного права...................................................... 33

6. Допоміжні джерела міжнародного права............................ 40

7. Кодифікація міжнародного права.......................................... 41

Розділ 3. Основні принципи

міжнародного публічного права................................................... 45

1. Юридична природа основних

принципів міжнародного права................................................... 45

2. Принцип суверенної рівності держав.................................... 47

3. Принцип незастосування сили

або погрози силою......................................................................... 49

4. Принцип територіальної цілісності держав....................... 51

5. Принцип непорушності (недоторканності)
державних кордонів........................................................................ 52

6. Принцип мирного вирішення

міжнародних спорів........................................................................ 53

7. Принцип невтручання

у внутрішні справи.......................................................................... 55

8. Принцип поваги прав людини................................................ 56

9. Принцип рівноправністі та

самовизначення народів і націй................................................. 59

10. Принцип міжнародного співробітництва......................... 61

11. Принцип сумлінного виконання

міжнародних зобов'язань.............................................................. 63

Розділ 4; Суб'єкти міжнародного права...................................... 66

1. Поняття і властивості суб'єкта

міжнародного права....................................................................... 66

 

2. Види суб'єктів міжнародного права....................................... 70

3. Держави — основні суб'єкти міжнародного права............ 71

4. Види держав................................................................................. 72

5. Міжнародна правосуб'єктність націй і народів, що
борються за національне визволення......................................... 78

6. Правосуб'єктність міжнародних організацій..................... 81

7. Обмеження міжнародної правосуб'єктності
і міжнародна правосуб'єктність

державоподібних утворень........................................................... 84

Розділ 5. Визнання у міжнародному праві................................ 103

1. Поняття визнання...................................................................... 103

2. Форми визнання......................................................................... 107

3. Види визнання........................................................................... 108

Розділ 6. Правонаступництво у міжнародному праві........... 114

1. Поняття і види міжнародного
правонаступництва........................................................................ 114

2. Правонаступництво держав стосовно

міжнародних договорів................................................................ 116

3. Правонаступництво держав
стосовно державної власності,

державних архівів і державних боргів...................................... 117

4. Правонаступництво України

в зв'язку з припиненням існування СРСР................................. 119