Арабо-ізраїльське протистояння у 60-70-і рр.

Події 1956 року єгипетське керівництво розцінила як перемогу. Насер, заручати підтримкою СРСР (допомагали зброєю й військовими радниками), бере курс із кінцевою метою фізичного знищення єврейства. Насер, зокрема, привселюдно заприсяг, що помститься євреям за арабські втрати на Синае. В 1966 Сирія і Єгипет підписали пакт про спільну оборону. В 1967 аналогічні угоди були підписані Єгиптом і з Йорданією й Іраком. Єгиптом були початі конкретні міри, блокований вихід Ізраїлю до Червоного моря (22 травня 1967 президент Насер оголосив про закриття Аккабского затоки для ізраїльських й інших кораблів, які поставляли Ізраїлю стратегічні вантажі). У розв'язання війни більша провина була й Ізраїлю, що проголосило ціль створення "Великого Ізраїлю", що повинен був включити території ряду арабських країн. Війна була неминучою.

На початку 1967 були посилені бомбардування сирійцями ізраїльських сіл. Коли, щоб відомстити ізраїльські ВВС збили 6 сірійських митей, Насер мобилизировал свої сили біля синайської границі (80 000 тис. чіл.). 5 червня 1967 року близько 8 ранку вся ізраїльська авіація була піднята в повітря. Були розбомблені військові аеродроми в Каїрі (Каиро-Вест) і в Аль-Арише... Єгипетські літаки були знищені прямо на аеродромах. Ізраїльське командування вибрало для нападу саме ті кілька хвилин, коли відбувалася зміна нічних і денних чергових, що сиділи в кабінах літаків. У такий спосіб за короткий час були знищені єгипетські ВВС й Ізраїль установив свою перевагу в повітрі. Потім почалася наземна атака. Основну ударну силу ізраїльтян представляли бронетанкові частини. Ізраїльські війська наступали в чотирьох напрямках: на Газі, Абу-Агилу, Аль-Кантару й Шарм-аль-Шейх. На подальшому розвитку подій позначився й той факт, що значна частина єгипетської армії перебувала далеко від батьківщини, у Ємені.

Украй важка ситуація зложилася й на йорданському фронті. 6 червня ізраїльськими військами був захоплений весь Єрусалим. У цей же день Рада Безпеки ООН зажадав припинення воєнних дій однак ізраїльські війська продовжували настання. Через катастрофічне положення єгипетської армії, був відданий наказ про негайний відвід військ на західний берег Суецького каналу 10 червня ізраїльські війська завдають удару по Сирії й займають Голландські висоти. У цей же день Ізраїль припиняє воєнні дії, захопивши більшу територію. 10 червня СРСР розриває дипломатичні відносини з Ізраїлем.

Війна 1967 окончилась серйозною поразкою арабів. Вона коштувала арабам Старого міста Єрусалима (арабської його частини), Синая, Сектора Газа, Західного берега ріки Йордан (територія Йорданії) і Голландських висот (на сірійсько-ізраїльській границі). Кількість палестинських беженцов зросло ще на 400 000 чоловік. 22 листопада 1967 Рада Безпеки ООН приймає резолюцію 242 осудливу ізраїльську агресію й тебующую виводу ізраїльських військ з окупованих ними територій. Ізраїль виконувати резолюцію відмовився.

Арабо-ІзраїЛЬСЬКа війна 1973 («Судного дня» війна, четверта арабо-ізраїльська війна) розпочалася 6.10.1973 о 13.50 форсуванням знач­ними контингентами єгипетських збройних сил Суецького каналу. Того ж дня сирійська армія, підтримана іракськими з'єднаннями, вступила в ізраїльську окуп. зону на Голанських висо­тах. Як і дві попередні арабо-ізраїльські війни (див. Суецька криза 1956; Арабо-ізраїльська вій­на 1967), вона була короткочасна та продовжу­валася менше 3 тижнів. В умовах колонізації Ізраїлем окупованих у 1967 арабських терито­рій, його відмови від переговорів про всебічне бл.-схід. врегулювання та подальшого посилення агресивності Ізраїлю в регіоні вірогідність від­новлення воєнних дій між арабами й ізраїльтя­нами зростала. Розпочаті арабами воєнні дії проти Ізраїлю продемонстрували значне зрос­тання боєздатності арабських армій, солідар­ності арабських країн у б-бі з Ізраїлем. Разом з арміями Єгипту й Сирії проти Ізраїлю воювали військ, частини та підрозділи Іраку, Алжиру, Марокко, Тунісу, Судану, Саудівської Аравії, Кувейту і Йорданії. Лівія направила на арабо-ізраїльський фронт мед. персонал. Велику допо­могу єгипетським і сирійським збройним силам надав СРСР, який постачав цим країнам пові­трям і морем новітні види озброєнь. Ізраїльська армія вперше зазнала значних втрат у живій силі й техніці. Наслідки перших днів війни роз­віяли міф про непереможність ізраїльських зброй­них сил, продемонструвавши втрату Ізраїлем абс. воєнної переваги в регіоні. Воєнні успіхи Єгипту й Сирії на початковому етапі війни (6-14.10.1973), військ.-техн. і політ, допомога СРСР, активна підтримка Єгипту й Сирії всім арабським світом і міжнар. громадськістю призвели до того, що на Бл. Сході відбулась «неочікувана переміна політичних реалій». Ізраїль виявлявся дедалі більше ізольованим, із ним розрившій дипломатичні відносини африк. країни (за ви­нятком Кот-д'Івуару, Заїру й Ефіопії). Проте з 15.10.1973 розвиток бойових дій на єгипетсько-ізраїльському фронті зазнав корінних змін. Уже з 8.10.1973 ізраїльська ударна дивізія під коман­дуванням генерал-майора А. Шарона уклиню­валася між другою (на півночі) й третьою (на півдні) єгипетськими арміями, що насту­пали. За допомогою значного підкріплення ізраїльські війська вдерлися в цей пролом і до-сягли Суецького каналу, а вночі з 14.10.1973 на 15.10.1973 форсували його. Переміни, що відбулися в становищі воюючих сторін, знач­ною мірою зумовлювались великою військ, допомогою Ізраїлю з боку США й тим політ, курсом, яким слідував єгипетський Президент А. Садат у довоєнний період. Приймаючи рі­шення щодо відновлення воєнних дій проти Ізраїлю, він прагнув добитись на полі бою таких результатів, яких не зміг добитись у позалаш-тункових торгах із Вашингтоном на перед­воєнній стадії та які дозволили б йому зміц­нити своє становище в країні.

Занепокоєні можливістю поширення воєн­ного конфлікту на Бл. Сході, СРСР і США до­клали зусиль, щоб уникнути його. У той же час Кремль прагнув не допустити повної військ, катастрофи для арабських країн, а США ба­жали зберегти рівновагу в регіоні. Унаслідок рад.-амер. переговорів, що відбулися в Москві 20.10.1973, був вироблений проект резолю­ції №338, прийнятої Радою Безпеки ООН 14-ма голосами з 15-ти (утримався Китай) уночі з 21.10 на 22.10.1973. Резолюція передбачала припи­нення протягом 12 годин вогню та всіх воєнних дій із залишенням військ на позиціях, що вони займали на 22.10.1973, і проведення перегово­рів з остаточного врегулювання. Єгипет прий­няв цю резолюцію 22.10.1973. Ізраїльтяни також погодилися, проте під приводом інцидентів продовжували бойові операції. Не пройшло і трьох годин із моменту набуття чинності рішення про припинення вогню, як ізраїльські війська розгорнули новий наступ уздовж зах. берега на Суец. Продовження Ізраїлем воєнних дій примусило РБ ООН 23.10.1973 розглянути питання про невиконання резолюції №338 і прийняти резолюцію №339, у якій вона під­тверджувала своє рішення щодо негайного припинення всякого вогню й усіх бойових дій і ставила вимогу, щоб війська були повернуті на ті позиції, які вони займали на момент, коли рішення про припинення вогню набувало чин­ності. РБ ООН також запропонувала Генераль­ному секретареві ООН «здійснити заходи для негайного направлення представників ООН для спостереження за дотриманням припи­нення вогню між військами Ізраїлю і Єгипту». Проте Ізраїль продовжував воєнні дії, намага­ючись шляхом застосування сили добитись зміц­нення своїх політ, позицій під час майбутніх переговорів з арабською стороною. РБ ООН 24.10.1973 попередила Ізраїль про найтяжчі наслідки продовження агресивних дій у пору­шення прийнятих резолюцій. Вона прийняла нову резолюцію №340 про відведення військ на позиції 22.10.1973 і створення під її керів­ництвом Надзвичайних сил ООН для Бл. Сходу, які у складі 800 осіб були направлені на єги­петсько-ізраїльський фронт із метою забезпе­чення припинення вогню. Згодом вони були збільшені до 2300 осіб. Бойові дії було остаточно припинено 26.10.1973 на сирійському фронті. А.-і. в. 1973, що стала найбільшим воєнним зіткненням між арабами та ізраїльтянами з часу створення в 1948 Держави Ізраїль, наочно про­демонструвала неможливість вирішення воєн­ним шляхом проблем, що лежать в основі арабо-ізраїльського конфлікту, підтвердила нагальну необхідність усебічного політ, врегулювання бл.-СХІД. КРИЗИ.