ТОП 10:

Загальноєвропейський процес у 80-і роки.



МАДРИДСЬКА ЗУСТРІЧ КРАЇН—УЧАСНИЦЬ НБСЄ

Наприкінці 70-х — на початку 80-х років панувало уявлення, що, ледь розпочавшись, гельсінкський процес уже вичерпав свої можливості. Згортання політики розрядки, різке загострення міжнародної ситуації, наростання конфронтації та повернення до холодної війни — саме в такій атмосфері проходила робота країн — учасниць НБСЄ в Мадриді. В ході підготовчих переговорів (Мадрид, 9 вересня — 10 листопада 1980 р.) позиції Сходу й Заходу різко розійшлися у питаннях порядку денного та регламенту майбутньої зустрі­чі. Зрештою учасники Мадридської зустрічі домовилися скликати на початку 1984 р. у Стокгольмі конференцію з питань зміцнення довіри і безпеки та роззброєння в Європі, що стало одним із найголовніших підсумків цього форуму.

Позитивну роль у Мадриді відіграла група N+N. У грудні 1981 р. вони висунули спільний проект підсумкового документа, який містив уже узгоджені положення, а також компромісні формулювання питань, що залишалися відкритими. Цей про­ект був визнаний учасниками зустрічі як прийнятна основа для подальшої роботи. У березні 1983 р. представники групи N+N запропонували оновлений підсумковий документ, який і ліг в основу рішень Мадридської зустрічі. 6 травня 1993 р. СРСР виявив готовність прийняти проект групи N+N та закликав усіх учасників зустрічі погодитися на такий компроміс. Підсумковий документ, підписаний 6 вересня 1983 р., зафіксував конкретні домовленості, які покликані були сприя­ти оздоровленню ситуації в Європі та розвиткові міждер­жавних відносин в усіх сферах, що охоплювалися гельсінкським Заключним актом. Серед домовленостей були такі: провести 30 липня — 1 серпня 1985 р. в Гельсінкі зустріч міністрів закордонних справ, присвячену 10-річчю НБСЄ; скликати на початку 1984 р. у Стокгольмі конференцію про заходи зміцнення довіри і безпеки та роззброєння в Європі; провести нову загальноєвропейську зустріч у Відні в 1986 р.

СТОКГОЛЬМСЬКА КОНФЕРЕНЦІЯ ПРО ЗАХОДИ ЗМІЦНЕННЯ ДОВІРИ І БЕЗПЕКИ ТА РОЗЗБРОЄННЯ В ЄВРОПІ

Значною віхою у розвиткові гельсінкського процесу стала Сток­гольмська конференція про захо­ди зміцнення довіри і безпеки та роззброєння в Європі (січень 1984 р. — вересень 1986 р.).

Суттєва різниця в позиціях сторін призвела до того, що дискусія з процедурних питань розтягнулася на 18 місяців. Не зміг прискорити справу і запропонований 9 березня 1984 р. групою N+N компромісний варіант проекту підсумкового документа, який передбачав необхідність поєднання полі­тичних і військових аспектів безпеки.

Позитивним зрушенням на конференції в Стокгольмі сприяли суттєві зміни зовнішньополітичної лінії Радянського Союзу після приходу до влади М. Горбачова. Радянський Союз уперше погодився на таку форму контролю, як проведення інспекції на місцях. У середині 1986 р. сторонам удалося подолати розбіжності та узгодити компромісний підсумковий документ першого етапу Стокгольмської конференції, який був прий­нятий 19 вересня. Документ охоплював комплекс політичних і військово-технічних аспектів зміцнення взаємної довіри та безпеки, що сприяло зменшенню ризику військового конфлікту в Європі. В ньому містилася низка заходів щодо попереднього повідом­лення, спостереження, обміну щорічними планами та здій­снення інспекцій.

Військова діяльність підлягала попередньому повідом­ленню за 42 дні до її початку, якщо в ній беруть участь щонайменше 13 тис. вояків або 300 танків; військово-повітряна діяльність підлягала попередженню у випадку 200 або більше літаковильотів у ході навчань (за оцінками спеціалістів, це положення стосувалося близько 90 % військо­во-повітряної діяльності в Європі). Попередженню підлягали також перекидання, переміщення та зосеред­ження військ.

Щодо обміну щорічними планами військової діяльності, то військові навчання за участі понад 40 тис. осіб підлягали попередньому повідомленню за рік, а за участі 75 тис. — за два роки до їх проведення. Важливим положенням стало обов'язкове запрошення на військові заходи з участю понад 17 тис. чоловік спостерігачів від усіх країн-учасниць.

Принципово новим елементом була домовленість про ефективні та адекватні форми перевірки, в тому числі про право кожної країни-учасниці проводити інспекції на тери­торії іншої держави з метою здійснення контролю за до­триманням узгоджених заходів. Результати

ВІДЕНСЬКА ЗУСТРІЧ КРАЇН-УЧАСНИЦЬ НБСЄ

Віденська зустріч країн — учас­ниць НБСЄ тривала більше двох років — з 4 листопада 1986 р. до 19 січня 1989 р.

У ході Віденської зустрічі вдалося відновити баланс між трьома «кошиками» гельсінкських домовленостей. СРСР демонстрував гнучкість у сфері безпеки та роззброєння, а також при вирішенні гуманітарних проблем. Іншою особливістю Віденської зустрічі стало те, що впер­ше намітилася тріщина в коаліціях держав, що базувалися на системній або блоковій солідарності. Так, найбільші супе­речки щодо зв'язку майбутніх переговорів про звичайні збройні сили в Європі з гельсінкським процесом точилися не між Сходом і Заходом, а між Францією та США. Різниця в позиціях Греції і Туреччини щодо мандату переговорів про звичайні збройні сили призвела до того, що цей мандат був узгоджений лише 14 січня 1989 р. — вже після офіційної «зупинки годинника» відповідних консультацій 10 січня. Бол­гарія, яку звинувачували у порушенні прав турецької мен­шини, не знайшла підтримки з боку своїх союзників. Угор­щина ж піддала гострій критиці Румунію за ущемлення прав тамтешніх мадярів.

Насамперед була досягнута домовленість про початок безпрецедентних переговорів про звичайні збройні сили в Європі — в рамках процесу НБСЄ. Що стосується гуманітарної сфери, то у Відні вперше було сформульовано концепцію «людського виміру» НБСЄ. У рамках Віденської зустрічі з 17 лютого 1987 р. до 10 січня 1989 р. проходили консультації 23 країн — членів НАТО й ОВД, під час яких був вироблений мандат переговорів про звичайні збройні сили в Європі. Йшлося про нові переговори, що мали прийти на зміну переговорам про взаємне скоро­чення збройних сил та озброєнь у Центральній Європі, які безрезультатно проходили у Відні з жовтня 1973 р

В ході консультацій СРСР та інші країни ОВД зробили кроки, які сприяли розблокуванню переговорів і дали змогу вийти на взаємоприйнятний варіант домовленостей. Так, східноєвропейські країни погодилися перенести проблему скорочення особового складу збройних сил, а також вій­ськово-морських сил на наступні етапи переговорів про роз­зброєння в Європі. Вони погодилися також винести за рамки мандату переговорів тактичну ядерну зброю. Водночас — і в цьому полягав досягнутий компроміс — озброєння та військова техніка «подвійного призначення» (тобто такі, котрі можуть використовувати ядерну зброю, — артилерійські та ракетні системи, літаки тощо) не виділялися в окрему кате­горію та не виключалися із предмета переговорів. Позитивно відбилася на ході консультацій також заява М. Горбачова в ООН 7 грудня 1988 р. про значне скорочення Радянським Союзом своїх збройних сил в односторонньому порядку. Був встановлений взаємозв'язок переговорів із гельсінк­ським процесом. По-перше, переговори 23 країн мали про­ходити в тому самому місці (Відень) і розпочинатися в той же час (6 березня 1989 р.), що й переговори всіх 35 країн-учасниць НБСЄ про заходи зміцнення довіри і безпеки, рішення про проведення яких також було прийнято у Відні. По-друге, передбачалося проведення регулярних зустрічей усіх країн-учасниць НБСЄ для обміну думками та інфор­мацією щодо ходу переговорів про ЗЗС в Європі. По-третє, результати переговорів мала розглянути наступна зустріч НБСЄ в Гельсінкі (1992 р.).

Значним результатом Віденської зустрічі став розвиток «людського виміру» гельсінкського процесу. Поняття людського виміру було визначено як сукупність зобов'язань країн — учасниць НБСЄ відносно поваги усіх прав і основних свобод людини, контактів між людьми та інших питань гуманітар­ного характеру. Іншим суттєвим моментом стала домовленість про свого роду заходи довіри у гуманітарній сфері — створення механізму обміну інфор­мацією, думками, запитами, проведення зустрічей та кон­сультацій (так званого віденського механізму) у зв'язку з реалізацією зобов'язань, пов'язаних з людським виміром НБСЄ. При цьому процедура консультацій мала обов'яз­ковий характер. Країна, якій було направлено відповідний запит, мусила дати відповідь протягом 10 днів.

Важливим досягненням Віденської зустрічі стало рі­шення про скликання Конференції з людського виміру НБСЄ, яка мала провести три наради: у Парижі (травень—червень 1989 р.), у Копенгагені (червень 1990 р.) та (що було неможливим ще декілька років тому) у Москві (вересень— жовтень 1991 р.).

ПАРИЗЬКА НАРАДА НБСЄ. ПАРИЗЬКА ХАРТІЯ ДЛЯ НОВОЇ ЄВРОПИ

Нарада глав держав та урядів 34 країн — учасниць НБСЄ тривала з 18 по 21 листопада 1990 р. у французькій столиці був прийнятий безпрецедентний для європейської політики пакет документів та рішень: Паризька Хартія для нової Європи, Спільна декларація 22 країн Варшавського Договору та НАТО, ДЗЗСЄ. Був підтверджений Віденський документ про заходи зміц­нення довіри та безпеки. У контекст паризьких рішень органічно вписувався і Договір про остаточне врегулю­вання стосовно Німеччини, який було підписано в Москві 12 вересня 1990 р.

Наріжним документом Наради стала Паризька Хартія для нової Європи, яка констатувала: «Ера конфронтації та роз­колу Європи завершилася. Ми заявляємо, що віднині наші відносини будуватимуться на взаємній повазі та співробіт­ництві». Важливим положенням Хартії стала формула: «Безпека є неподільною, і безпека кожної країни-учасниці нерозривно пов'язана з безпекою всіх інших».

Паризька Хартія поклала початок процесу інституціалізації НБСЄ. Насамперед мова йшла про триступеневий механізм регулярних політичних консультацій: зустрічі у верхах; засідання Ради міністрів закордонних справ як центрального форуму політичних консультацій; Комітет старших посадових осіб. У Празі створювався Секретаріат НБСЄ, у Відні — Центр із за­побігання конфліктів, у Варшаві — Бюро з вільних виборів. Передбачалося заснування Парламентської асамб­леї НБСЄ.

Ще одним важливим документом паризького пакету стала Спільна декларація 22 держав. Вона засвідчила подолання блокового менталітету. Запропонована Радянським Союзом у формі Договору між НАТО і ОВД, вона врешті постала як багатостороння угода суверенних держав.







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.204.48.199 (0.005 с.)