Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Загальноєвропейський процес у 80-і роки.Содержание книги
Поиск на нашем сайте
МАДРИДСЬКА ЗУСТРІЧ КРАЇН—УЧАСНИЦЬ НБСЄ Наприкінці 70-х — на початку 80-х років панувало уявлення, що, ледь розпочавшись, гельсінкський процес уже вичерпав свої можливості. Згортання політики розрядки, різке загострення міжнародної ситуації, наростання конфронтації та повернення до холодної війни — саме в такій атмосфері проходила робота країн — учасниць НБСЄ в Мадриді. В ході підготовчих переговорів (Мадрид, 9 вересня — 10 листопада 1980 р.) позиції Сходу й Заходу різко розійшлися у питаннях порядку денного та регламенту майбутньої зустрічі. Зрештою учасники Мадридської зустрічі домовилися скликати на початку 1984 р. у Стокгольмі конференцію з питань зміцнення довіри і безпеки та роззброєння в Європі, що стало одним із найголовніших підсумків цього форуму. Позитивну роль у Мадриді відіграла група N+N. У грудні 1981 р. вони висунули спільний проект підсумкового документа, який містив уже узгоджені положення, а також компромісні формулювання питань, що залишалися відкритими. Цей проект був визнаний учасниками зустрічі як прийнятна основа для подальшої роботи. У березні 1983 р. представники групи N+N запропонували оновлений підсумковий документ, який і ліг в основу рішень Мадридської зустрічі. 6 травня 1993 р. СРСР виявив готовність прийняти проект групи N+N та закликав усіх учасників зустрічі погодитися на такий компроміс. Підсумковий документ, підписаний 6 вересня 1983 р., зафіксував конкретні домовленості, які покликані були сприяти оздоровленню ситуації в Європі та розвиткові міждержавних відносин в усіх сферах, що охоплювалися гельсінкським Заключним актом. Серед домовленостей були такі: провести 30 липня — 1 серпня 1985 р. в Гельсінкі зустріч міністрів закордонних справ, присвячену 10-річчю НБСЄ; скликати на початку 1984 р. у Стокгольмі конференцію про заходи зміцнення довіри і безпеки та роззброєння в Європі; провести нову загальноєвропейську зустріч у Відні в 1986 р. СТОКГОЛЬМСЬКА КОНФЕРЕНЦІЯ ПРО ЗАХОДИ ЗМІЦНЕННЯ ДОВІРИ І БЕЗПЕКИ ТА РОЗЗБРОЄННЯ В ЄВРОПІ Значною віхою у розвиткові гельсінкського процесу стала Стокгольмська конференція про заходи зміцнення довіри і безпеки та роззброєння в Європі (січень 1984 р. — вересень 1986 р.). Суттєва різниця в позиціях сторін призвела до того, що дискусія з процедурних питань розтягнулася на 18 місяців. Не зміг прискорити справу і запропонований 9 березня 1984 р. групою N+N компромісний варіант проекту підсумкового документа, який передбачав необхідність поєднання політичних і військових аспектів безпеки. Позитивним зрушенням на конференції в Стокгольмі сприяли суттєві зміни зовнішньополітичної лінії Радянського Союзу після приходу до влади М. Горбачова. Радянський Союз уперше погодився на таку форму контролю, як проведення інспекції на місцях. У середині 1986 р. сторонам удалося подолати розбіжності та узгодити компромісний підсумковий документ першого етапу Стокгольмської конференції, який був прийнятий 19 вересня. Документ охоплював комплекс політичних і військово-технічних аспектів зміцнення взаємної довіри та безпеки, що сприяло зменшенню ризику військового конфлікту в Європі. В ньому містилася низка заходів щодо попереднього повідомлення, спостереження, обміну щорічними планами та здійснення інспекцій. Військова діяльність підлягала попередньому повідомленню за 42 дні до її початку, якщо в ній беруть участь щонайменше 13 тис. вояків або 300 танків; військово-повітряна діяльність підлягала попередженню у випадку 200 або більше літаковильотів у ході навчань (за оцінками спеціалістів, це положення стосувалося близько 90 % військово-повітряної діяльності в Європі). Попередженню підлягали також перекидання, переміщення та зосередження військ. Щодо обміну щорічними планами військової діяльності, то військові навчання за участі понад 40 тис. осіб підлягали попередньому повідомленню за рік, а за участі 75 тис. — за два роки до їх проведення. Важливим положенням стало обов'язкове запрошення на військові заходи з участю понад 17 тис. чоловік спостерігачів від усіх країн-учасниць. Принципово новим елементом була домовленість про ефективні та адекватні форми перевірки, в тому числі про право кожної країни-учасниці проводити інспекції на території іншої держави з метою здійснення контролю за дотриманням узгоджених заходів. Результати ВІДЕНСЬКА ЗУСТРІЧ КРАЇН-УЧАСНИЦЬ НБСЄ Віденська зустріч країн — учасниць НБСЄ тривала більше двох років — з 4 листопада 1986 р. до 19 січня 1989 р. У ході Віденської зустрічі вдалося відновити баланс між трьома «кошиками» гельсінкських домовленостей. СРСР демонстрував гнучкість у сфері безпеки та роззброєння, а також при вирішенні гуманітарних проблем. Іншою особливістю Віденської зустрічі стало те, що вперше намітилася тріщина в коаліціях держав, що базувалися на системній або блоковій солідарності. Так, найбільші суперечки щодо зв'язку майбутніх переговорів про звичайні збройні сили в Європі з гельсінкським процесом точилися не між Сходом і Заходом, а між Францією та США. Різниця в позиціях Греції і Туреччини щодо мандату переговорів про звичайні збройні сили призвела до того, що цей мандат був узгоджений лише 14 січня 1989 р. — вже після офіційної «зупинки годинника» відповідних консультацій 10 січня. Болгарія, яку звинувачували у порушенні прав турецької меншини, не знайшла підтримки з боку своїх союзників. Угорщина ж піддала гострій критиці Румунію за ущемлення прав тамтешніх мадярів. Насамперед була досягнута домовленість про початок безпрецедентних переговорів про звичайні збройні сили в Європі — в рамках процесу НБСЄ. Що стосується гуманітарної сфери, то у Відні вперше було сформульовано концепцію «людського виміру» НБСЄ. У рамках Віденської зустрічі з 17 лютого 1987 р. до 10 січня 1989 р. проходили консультації 23 країн — членів НАТО й ОВД, під час яких був вироблений мандат переговорів про звичайні збройні сили в Європі. Йшлося про нові переговори, що мали прийти на зміну переговорам про взаємне скорочення збройних сил та озброєнь у Центральній Європі, які безрезультатно проходили у Відні з жовтня 1973 р В ході консультацій СРСР та інші країни ОВД зробили кроки, які сприяли розблокуванню переговорів і дали змогу вийти на взаємоприйнятний варіант домовленостей. Так, східноєвропейські країни погодилися перенести проблему скорочення особового складу збройних сил, а також військово-морських сил на наступні етапи переговорів про роззброєння в Європі. Вони погодилися також винести за рамки мандату переговорів тактичну ядерну зброю. Водночас — і в цьому полягав досягнутий компроміс — озброєння та військова техніка «подвійного призначення» (тобто такі, котрі можуть використовувати ядерну зброю, — артилерійські та ракетні системи, літаки тощо) не виділялися в окрему категорію та не виключалися із предмета переговорів. Позитивно відбилася на ході консультацій також заява М. Горбачова в ООН 7 грудня 1988 р. про значне скорочення Радянським Союзом своїх збройних сил в односторонньому порядку. Був встановлений взаємозв'язок переговорів із гельсінкським процесом. По-перше, переговори 23 країн мали проходити в тому самому місці (Відень) і розпочинатися в той же час (6 березня 1989 р.), що й переговори всіх 35 країн-учасниць НБСЄ про заходи зміцнення довіри і безпеки, рішення про проведення яких також було прийнято у Відні. По-друге, передбачалося проведення регулярних зустрічей усіх країн-учасниць НБСЄ для обміну думками та інформацією щодо ходу переговорів про ЗЗС в Європі. По-третє, результати переговорів мала розглянути наступна зустріч НБСЄ в Гельсінкі (1992 р.). Значним результатом Віденської зустрічі став розвиток «людського виміру» гельсінкського процесу. Поняття людського виміру було визначено як сукупність зобов'язань країн — учасниць НБСЄ відносно поваги усіх прав і основних свобод людини, контактів між людьми та інших питань гуманітарного характеру. Іншим суттєвим моментом стала домовленість про свого роду заходи довіри у гуманітарній сфері — створення механізму обміну інформацією, думками, запитами, проведення зустрічей та консультацій (так званого віденського механізму) у зв'язку з реалізацією зобов'язань, пов'язаних з людським виміром НБСЄ. При цьому процедура консультацій мала обов'язковий характер. Країна, якій було направлено відповідний запит, мусила дати відповідь протягом 10 днів. Важливим досягненням Віденської зустрічі стало рішення про скликання Конференції з людського виміру НБСЄ, яка мала провести три наради: у Парижі (травень—червень 1989 р.), у Копенгагені (червень 1990 р.) та (що було неможливим ще декілька років тому) у Москві (вересень— жовтень 1991 р.). ПАРИЗЬКА НАРАДА НБСЄ. ПАРИЗЬКА ХАРТІЯ ДЛЯ НОВОЇ ЄВРОПИ Нарада глав держав та урядів 34 країн — учасниць НБСЄ тривала з 18 по 21 листопада 1990 р. у французькій столиці був прийнятий безпрецедентний для європейської політики пакет документів та рішень: Паризька Хартія для нової Європи, Спільна декларація 22 країн Варшавського Договору та НАТО, ДЗЗСЄ. Був підтверджений Віденський документ про заходи зміцнення довіри та безпеки. У контекст паризьких рішень органічно вписувався і Договір про остаточне врегулювання стосовно Німеччини, який було підписано в Москві 12 вересня 1990 р. Наріжним документом Наради стала Паризька Хартія для нової Європи, яка констатувала: «Ера конфронтації та розколу Європи завершилася. Ми заявляємо, що віднині наші відносини будуватимуться на взаємній повазі та співробітництві». Важливим положенням Хартії стала формула: «Безпека є неподільною, і безпека кожної країни-учасниці нерозривно пов'язана з безпекою всіх інших». Паризька Хартія поклала початок процесу інституціалізації НБСЄ. Насамперед мова йшла про триступеневий механізм регулярних політичних консультацій: зустрічі у верхах; засідання Ради міністрів закордонних справ як центрального форуму політичних консультацій; Комітет старших посадових осіб. У Празі створювався Секретаріат НБСЄ, у Відні — Центр із запобігання конфліктів, у Варшаві — Бюро з вільних виборів. Передбачалося заснування Парламентської асамблеї НБСЄ. Ще одним важливим документом паризького пакету стала Спільна декларація 22 держав. Вона засвідчила подолання блокового менталітету. Запропонована Радянським Союзом у формі Договору між НАТО і ОВД, вона врешті постала як багатостороння угода суверенних держав.
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; просмотров: 347; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.145.112.187 (0.007 с.) |