ТОП 10:

Україна в регіональних організаціях.



ОЧЕС.

25 червня 1992 р. в Стамбулі президенти Азербайджану, Вірменії, Болгарії, Грузії, Молдови, Румунії, Туреччини, України, голови урядів Албанії, Греції та РФ прийняли Босфорську заяву і підписали Декларацію про заснування ЧЕС, де передбачено створити сприятливі умови для співробітництва в торгівлі, промисловості, транспорті, зв’язку, науці, техніці, енергетиці, сільському господарстві, туризмі, екології. ЧЕС передбачає: обмін економічною інформацією, створення умов для контактів ділових людей, визначення галузевих проектів тощо. Декларація наголошує також на тому, що входження до ЧЕС не перешкоджає участі та співпраці з іншими регіональними і субрегіональними організаціями. Статут Організації, підписаний у Ялті 4-5 червня 1998 р., перетворює ЧЕС на повноправну регіональну економічну організацію.

В рамках Стамбульського самміту ОЧЕС у червні 2002 року Україна запропонувала використовувати побудований нафтопровід Одеса –Броди як частину більш широкого проекту транспортування нафти за маршрутом Баку – Супса – Одеса - Броди.

В рамках Організації підписано низку регіональних угод: Додатковий протокол про привілеї та імунітети ОЧЕС (м. Тбілісі, 30 квітня 1999 р.; ратифікований Україною 26.01.2001 р.), Угода про співробітництво у боротьбі зі злочинністю, зокрема організованою (м. Корфу, 2 жовтня 1998 р.) та Додатковий протокол до цієї Угоди (м. Київ, 15 березня 2002 р.), Угода про співробітництво у галузі запобігання та ліквідації наслідків природних та техногенних катастроф (м. Сочі, 15 квітня 1998 р.), Угода між ОЧЕС та Урядом Турецької Республіки про Штаб-квартиру ОЧЕС (м. Кишинів, 27 квітня 2000р.), Угода між ОЧЕС та Урядом Турецької Республіки про Штаб-квартиру ПА ЧЕС (м. Київ, 25 квітня 2002 р.).

ГУУАМ

Головний пріоритет ЗП групи держав, що утворили ГУУАМ полягав у поглибленні співробітництва з західними країнами та їх демократичними структурами. Про ГУУАМ, як об’єднання, було заявлено у 1996 р. у Відні під час переговорів про скорочення звичайних озброєнь і збройних сил в Європі, коли між делегаціями Грузії, Азербайджану, України і Молдови намітився своєрідний консенсус. У жовтні 1996 р. на самміті ОБСЄ у м. Страсбурзі (Франція) президенти 4 держав підписали угоду про створення ГУАМ, в основу якого було закладено ідею співпраці в політичній, воєнній і економічній сферах. Консолідуючим чинником виступила орієнтація групи держав на Захід. Фактично було утворено політико-консультативний форум.

Україна має власну зацікавленість в регіоні, пов’язану із транспортуванням енергоносіїв і розбудовою Транскавказького транспортного коридору. Розгортання конфліктних ситуацій на Кавказі і в Центральній Азії сприяє посиленню потоку біженців у західні регіони СНД, зокрема і в Україну, що має наслідком утворення небезпечної криміногенної ситуації. Реалізація масштабних проектів економічного співробітництва у Чорноморсько-Каспійському регіоні пов’язана із створенням загальної системи безпеки і стабільності в цьому регіоні.

Важливу роль у визначенні цілей і завдань новоутвореної організації мала зустріч глав делегацій України, Грузії, Молдови та Азербайджану в жовтні 1998 року Вашингтоні під час щорічних зборів МВФ та Світового банку. Акценти було зміщено на проблему розбудови Транскавказького транспортного коридору, як важливий механізм регіональної інтеграції, і особливого значення набуває вирішення практичних питань енергоносіїв на світові ринки. У зв’язку з цим виникають питання безпеки транспортних коридорів.

24 квітня 1999 р. під час Вашингтонського самміту Президентів країн-членів до ГУАМ приєднався Узбекистан. Щодо функціонування механізму консультацій Україною запропоновано структуру, яка передбачає щонайменше щорічно, під час саммітів по лінії ООН, ОБСЄ, СНД тощо, регулярні зустрічі міністрів закордонних справ, оборони, нафтогазової промисловості, зустрічі експертів при керівній ролі зовнішньополітичних відомств, регулярні консультації на рівні послів й експертів у рамках існуючих міжнародних організацій.

Питання пов’язані з економічною та гуманітарною співпрацею в рамках ГУУАМ розглядалися у серпні 2000 р. в Тбілісі на зустрічі координаторів країн-учасниць, зокрема ініціатором введення зон вільної торгівлі на просторі ГУУАМ виступила Україна.

Важливою віхою у поєднанні зусиль країн ГУУАМ виявився ялтинський самміт 19-20 липня 2002 року. За відсутності узбецького колеги, четверо президентів підписали положення про створення Ради міністрів закордонних справ організації, декларацію про загальні зусилля по забезпеченню стабільності і безпеки в регіоні, а також документ про статус спостерігачів в ГУУАМ. Серед країн, що надіслали на самміт своїх спостерігачів, - США, Болгарія, Греція, Польща, Румунія, Бразилія, Туреччина. Росію на самміті представляв посол РФ в Україні В.Чорномирдін.

Саме Україна ініціювала укладення у рамках ГУУАМ Угоди про співробітництво в сфері боротьби з тероризмом, організованою злочинністю.

На останньому самміті ГУУАМ 22 квітня у Кишиневі Президент України Віктор Ющенко запропонував створити на базі об’єднання ГУУАМ міжнародну регіональну організацію. Метою цього кроку є „створення зони стабільності, безпеки та процвітання, яка тісно пов’язана з ЄС і розвивається за європейськими правилами та стандартами”. 6 травня влада Узбекистану офіційно заявила, що не погоджується з тим, що об’єднання ГУУАМ „набуває політичного окрасу”.

Євроазіатське Економічне Співтовариство (ЄврАзЕС)

На саміті «інтеграційної п’ятірки» держав-учасниць Митного союзу (жовтень 2000 р.) Росія запропонувала нові правила гри. Формально йдеться про розширення співробітництва країн Митного союзу у валютно-фінансовій, промисловій і макроекономічній сферах. Але за своїм інтегральним політичним характером ЄврАзЕС, безперечно, відрізняється від Митного союзу: Євразійське економічне співтовариство поряд з економічними завданнями може ставити політичні і військові. Основні напрями розвитку структури ЄврАзЕС визначилися ще на початку 2001 р.. Так, у січні, під час 21-го засідання інтеграційного комітету Росії, Білорусі, Казахстану, Киргизії і Таджикистану були остаточно погоджені проекти заходів щодо формування ЄврАзЕС – Положення про Міждержавну раду ЄврАзЕС і рішення Міждержавної ради «Про структуру і чисельність Секретаріату Інтеграційного комітету ЄврАзЕС». У новому об’єднанні зберігаються колишні структури Митного союзу – Міждержрада, Інтеграційний комітет і Міжпарламентська асамблея. Принцип голосування в Співтоваристві будується на основі частки у фінансуванні Співтовариства та економічного потенціалу країни. За Росією закріплено 40% голосів, за Білоруссю і Казахстаном – по 20%, за Киргизією і Таджикистаном – по 10%.

Згідно висловленої ще в грудні 2002 року позиції українського керівництва щодо ЄврАзЕС у квітні 2003 року Україна отримала статус спостерігача у цій організації.

Договір про колективну безпеку

Україна з самого початку відмежувалася від участі у ДКБ, розглядаючи його як певну форму визнання військової присутності Росії на територіях нових незалежних держав та новий механізм відновлення силового біполярного протистояння. Спроби надати йому виключне право здійснювати миротворчі операції на пострадянському просторі , на думку України, не відповідали нормам міжнародного права і, у певних умовах, створювали можливість несанкціонованого втручання у внутрішні справи суверенних держав. Угоду «Про створення об’єднаної системи ППО держав – учасниць СНД» було підписано 10 лютого 1995 р. До неї приєдналися десять держав: Вірменія, Білорусь, Грузія, Казахстан, Киргизія, Росія, Таджикистан, Узбекистан та Україна. Договір передбачає спільне бойове чергування, що включає взаємний обмін інформацією про стан у повітряному просторі, здійснення спільного контролю за порядком використання повітряного простору, спільні дії на випадок порушення повітряного простору. Участь України в об’єднаній системі ППО так само, як і використання Росією двох станцій попередження про ракетний напад, що дислоковані під Мукачевим та Севастополем, можна було б розцінити як певний крок до військово – політичного союзу. Проте реалії свідчать про інше. Україна здійснює співробітництво з іншими країнами у цій сфері виключно на двосторонній основі. Нині не можна говорити, що Україна перебуває у військовому блоці СНД з об’єднаної системи ППО. Хоча б тому, що під документом від 10 лютого 1995 року про участь України в цій системі, разом з підписом Президента, стоїть і уточнення, що ця угода виконуватиметься з урахуванням національного законодавства України.

Центральноєвропейська ініціатива

Центральноєвропейську ініціативу було створено у 1989 р. групою держав Центральної та Східної Європи (Італія, Австрія, Угорщина, Югославія) з метою налагодження багатостороннього співробітництва у політичній та соціально-економічній сферах і сприяння на цій основі зміцненню стабільності та безпеки в регіоні. Одночасно створення цього об’єднання мало на меті забезпечення необхідної підготовки держав-учвсниць до їх майбутнього членства в ЄС.

Реалізуючи курс на входження до європейських структур і підключення до загальноєвропейського співробітництва, Україна розпочала роботу з розвинення зв’язків з ЦЄІ у 1992 р. У червні 1993 р. діючому голові ЦЄІ, міністру закордонних справ Угорщини Г.Єсеньки було передано офіційний лист МЗС, в якому від імені Уряду було заявлено про бажання України стати членом ЦЄІ. У декларації ЦЄІ прийнятій на зустрічі у Будапешті 17 липня 1993 р. було заявлено про надання можливості Білорусі, Болгарії, Румунії та Україні брати участь у робочих групах ЦЄІ з політичних питань.

За 1994 р. Україна у відносинах з ЦЄІ зробила значний крок вперед. Після проведення переговорів з Італією – головуючою державою в ЦЄІ, Україні було надано статус члена Асоційованої ради ЦЄІ. Розпорядженням Президента від 16.09.1996 було створено і затверджено склад Міжвідомчої комісії з питань співробітництва України у межах ЦЕІ.

Євроазіатський транспортний коридор (Проект TRACECA)

Враховуючи можливості розвитку Трансазійської магістралі, на сьогодні існують геополітичні та геоекономічні передумови для відбудови Великого шовкового шляху на новій технічній та технологічній основі. Цей коридор має назву „Європа –Кавказ – Центральна Азія” (TRCECA (Transport Corridor Europa –Caucausus – Central Asia)). Цей проект було вперше розглянуто і затверджено у Брюсселі в травні 1993 р. на спільній конференції представників трьох країн Кавказького та 5 країн Центральноазіатського макрорегіонів. Передбачав: надання технічної допомоги для розвитку транспортного сполучення для постачання перш за все енергоносіїв з країн Центральної Азії та Кавказу через Каспійське та Чорне моря у Європу. У жовтні 1996 р. в Афінах на черговому засіданні робочої групи Україну було визнано його повноправним учасником.

Білет № 11







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.207.132.114 (0.011 с.)