ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Еволюція зовнішньої політики КНР у 50-80-і рр.



Етапи ЗП КНР:

1949-1958

1958-1963

1963-1966

1966-1969 (Культ революція. 1969 – 9й з’їзд КПК – СРСР-ворог)

1969-1978

1978 – до зміни Ден Сяо Піна Дзян Дземіном (кінець 80-х)

пост-сяопінський період – 1990-ті роки

З 2003 р. правитель Китаю – Ху Цзиньтао (продовжує політику Цзян Цземіна).

1)1949-1958 – Політика, орієнтована на співробітництво з СРСР

1 жовтня 1949 р. – проголошення КНР.

1954 – Перша Китайська конституція. Визначає основні напрямки зовнішньої політики. Соціалістична орієнтація. Того ж року втановлені принципи мирного співіснування Панча-шила з Бірмою, Непалом, МНР, пакистаном, Афганістаном, Індією, Індонезією, Камбоджею. 1945 – 7й з’їзд КПК, вересень 1956 – 8 з’їзд, закріплює соціалістичний характер ЗП КНР.

2) 1958-1963 – Незалежна політика

1958 – почала спостерігатися лінія на відмову від мирного співіснування. Посилення агресивності у ЗП.

Тайванська криза (1958 рік) – Китайське керівництво заявило, що воно поверне Тайвань в лоно країни силою. США надіслали свій флот і унеможливили це приєднання.

Така агресивна політика – спроба відволікти увагу китайського народу від внутрішніх труднощів (“Великий стрибок”, народні комуни).

1959 – 1962 – сутичка на кордоні Індії та Китаю.

1958 – 1963 – зміни у зовнішньополітичній лінії КНР. Китай на цей період вже дечого добився в економічній сфері. Були побудовані підприємства за допомогою СРСР. – Незалежна ЗП.

Територія КНР на 1949 р не включала багато тих територій, на які потім претендував Китай.

Острів Тайвань за Китайсько-японським договором був переданий Японії. Коли Японія підписала капітуляцію і Сан-Франциський договір 1951 р. – то вона відмовилась від цієї території. Тайвань переходив до Китайської республіки. Туди перебазувались гомінданівські війська.

Китайське керівництво ставить війну як рушійну силу суспільно-політичних процесів у світі.

Китайське керівництво проголосило себе противником всякого роззброєння. Ідея неминучості війни стає пріоритетною в ЗП Китаю.

1957 – Нарада представників комуністичниої та робочої партій. Мао: “Вони (імперіалісти) нам нав’язують війну” Якщо будемо воювати, то обов’язково буде атомна та водородна зброя”

1960 – брошура “Да здравствует Ленинизм!” – після війни з використанням атомної та водородної зброї народ, що переможе, надзвичайно швидкими темпами створить на руїнах загинувшого імперіалізму в тисячу разів більш високу цивілізацію, ніж при капіталістичному устрої, побудує своє, істинно прекрасне майбутнє”.

3) 1963 – 1966

«25 пунктів» – Заява про те, що райони Азії, Африки та Латинської Америки стали “вузловим пунктом” всіх існуючих у світі протиріч, основним очагом революційних бурь в сучасному світі”. Промова про користь та навіть необхідність міжнародної напруги для революційного руху.

1964– перша атомна бомба.

Виступили проти Московського Договору про заборону випробувань в 3х середовищах. Розрядку розглядали як “Капітуляцію перед імперіалізмом”. Маразми внутрішньої політики – Народні комуни, “Великий стрибок”- в самому розгарі. З 1963 р. Китайське керівництво почало протиставляти свою лінію соціалістичній, обрало лінію шовінізму. “Теорія Маоїзму”. В січні 1965 р. – китайська пропаганда говорить про важливість Китайської культурної революції.

Зовнішня політика КНР у 60-ті роки здійснювалася під гаслом «Завдавати ударів обома руками», тобто висту­пати одночасно проти «ревізіонізму й імперіалізму», які втілювали СРСР і США відповідно.

На підставі цієї схеми китайське керівництво почало розвивати концепцію революційних воєн. Але практика довела її нежиттєздатність, найкращим свідченням чого стала індонезійська трагедія 1965 р. Зірвалися спроби КПК розпалити партизанську війну в Малайзії, Бірмі, на Філіппшах, у деяких районах Латинської Америки. Складну картину політики Китаю у світі, що розвива­ється, доповнювала суттєва конфронтація з Індією. Ки­тай почав утрачати деякі з тих позицій, що він раніше завоював завдяки миролюбній дипломатії. Лівацькі за­клики не тільки мало де знаходили прихильників, але більше того — породжували (або поновлювали, як в Ін­донезії та на Філіппінах) недовіру до КНР.

4) 1966-1969

1966 – криза Маоїзму.

1966 – 1976 – десятиліття смути. (Культурна революція)

На 1966 р. в середині Компартії сформувалась опозиція Мао як у внутрішній, так і в зовнішній політиці. Від голоду загинуло 20 млн чоловік. Опозицію склали комуністи 1-го призиву – ті, що пройшли школу боротьби з Гоміньданом, японської окупації. “Культурна революція” – боротьба з опозицією, щоб утвердити диктатуру Мао. Хунвейбіни – студенти, учні, громили будівлі. Намагався зіштовхнути СРСР та США. Китай мав залишитись поза цим та викорисати це зіткнення як передишку, щоб виграти час з укріплення військового потенціалу.

Березень 1969 – прикордонні інциденти на річці Усурі.

Квітень 1969 – 9 з’їзд КПК: “Світова війна призведе до революції, або революція запобіжить війні” IX з'їзд КПК, що відбувся у квітні 1969 р , закріпив курс на протидію Радянському Союзові, по суті назвав СРСР ворогом № 1 Підготовка до війни була оголошена «го­ловною метою економічного будівництва в КНР».

Після 9-го з’їзду КПК китайська преса стверджує, що не можна обійтися без війни.

Збільшився військовий бюджет – 40% всього бюджету Китаю. Змінили тактику на міжнародній арені. Починають маневрувати. Збереження антирадянської спрямованості ЗП Китаю.

“Теорія 3х світів” – 2 наддержави, розвинуті країни. Країни Азії, Африки, Латинської америки, малі і середні держави борються проти двох наддержав.

5) 1969-1978 – зближення з західними країнами

З кінця 70 – початку 71 – Пекін припинив заперечувати проти скликання міжнародної конференції з питань Індокитаю. Пекін починає згадувати про 5 принципів мирного співіснування. Будує свої відносини з капіталістичними та соціалістичними країнами на основі цих принципів.

71-72 – роки визнання КНР західними країнами, крім Франції.

“Китайський бум”. Китай оголошує СРСР ворогом №1.

1970 р. – 82% зовн-політичної діяльності Китаю приходилось на країни Заходу.

Серпень 73 р. - 10 з’їзд КПК. Зберігалася теза про загрозу світової війни.

1973 р. 2га Конституція. Закріплює антирадянський курс. Курс на зближення з Західними країнами. Теза про загрозу світової війни.

9 вересня 1976 р. – помер Мао Дзедун.

11 з’їзд КПК – 12-18 серпня 1977 р. – зберігся антирадянський курс. Дещо нові нюанси. Зростають чинники війни. Неминучість війни, розруха.

Розбивають “Банду 4х” – 6 жовтня 1976 р. – там Дружина, зять Мао.

Одночасно говорили, що Китай прагне до миру, а війни прагнуть наддержави.

1972 рік – Шанхайське комюніке.

З 1 січня 1979 – Китай і США встановлюють нормальні дипломатичні відносини.

1978 – третя конституція Китаю. Ідея про неминучість війни. Ворог Китаю №1 – СРСР.

Висунута мета створення “єдиного міжнародного фронту” для боротьби проти СРСР.

6) 1978 – кінець 80-х (89?)

Після грудневого пленуму ЦК КПК 1978 – починається новий період

Період 1973 –1978 – характеризується збереженням попередніх принципів ЗП. Класова боротьба існує і визначає і визначає розвиток вн. і ЗП.

Груд 1978 (ІІІ пленум ЦК КПК) – новий етап розвитку Китаю.

“Культурна революція” 1966 –76 відкинула Китай на декілька десятиліть назадв економічному розвитку. 4 модернізації: промислова, науково-технічна, армія, с/г.

Нові підходи у внутрішній політиці.

Крок на відкриття економіки і створення нових економічних зон. Переведення с/г на сімейний підряд – земля передається у приватну власність ( з поч 80-го року. Селянин отримував свою частку. С/г запрацювало на всю потужність. С/г на 1982 змогло забезпечити 1млрд населення продуктами харчування. Це дало поштовх розвитку економіки Китаю. За ВВП у 2000 році Китай був на 2му місці у світі (148 трлн дол). На 2005 рік має намір за ВВП випередити США.

Економічний розвиток Китаю в 80-ті роки був пов’язаний з основними зовнішньо-політичними установками – відмова від війни, економічні засоби ЗП, скорочення витрат на озброєння.

Китай був, є і буде однією з наддержав Сх Азії.

В зовнішньополітичну концепцію КНР зміни вніс 12 з’їзд компартії Китаю у вересні 1982 року.

ЗП концепція КНР до 1958 р. – соціалістична ЗП. Китайське керівництво – застосування ЗП концепції СРСР – соціалістична співдружність, тощо, теорія 3х світів. Китайське керівництво ставило питання про багатополярність світу. “Курс на самостійність ЗП курсу КНР”. “Китай у жодному випадку не піддається тиску будь-яких великих держав”.

4 грудня 1982 р. – 4 конституція. Основні елементи ЗП Китаю:

Китай незалежно і самостійно визначає ЗП політику і курс

Не вступає в союзи з великими державами

Мета ЗП Китаю – захист миру в усьому світі

Китай бажає розвивати відносини усіма країнами на основі принципів мирного співіснування

Зміцнення солідарності та співробітництва з 3 світом. Розвиток дружніх відносин з прикордонними крахнами. Китай висупає за Новий міжнародно-політичний порядок.

Внесені принципи Панча-шила: взаємна повага до суверенітету та територіальної цілісності, взаємний ненапад, невтручання у внутрішні справи, рівність і взаємовигода, мирне співіснування. П'ять принципів мирного співіснування увійшли в кон­ституцію КНР 1982 р. і стали основоположними установками, якими керується Китай, встановлюючи та розвиваючи дружні взаємини з усіма країнами світу. На основі цих принципів на 1995 р. Китай установив дипломатичні відносини з 159 країнами.

До 1 січня 1979 р. – у світі існувало фактично 2 Китаї. З встановлення США дипломатичних віносин з КНР у січні 1979 р. – проблема 2х Китаїв фактично була знята. США взяли зобов’язання визнавати лише один Китай.

Весна 1982 р. – з’їзд КПРС – початок зближення СРСР і КНР. Брежнєв заявив, що СРСР розглядає Китай як соціалістичну країну. На той період міждержавні стосунки набули гостроти.

Березень 1986 року – оприлюденно 10 основних напрямків незалежності і самостійності ЗП КНР

Основні цілі: боротьба з гегемонізмом, збереження загального миру, розвиток дружби і співробітництва з іншими державами, сприяння загально-економічному процвітанню

КНР виступає за рівність усіх країн, щоб їх внутрішні справи вирішувались ними самими. КНР буде діяти незалежно. Сама буде визначати позицію та політику в міжнародних справах у кожному окремому випадку, керуючись принципами мирного співіснування, не вступатиме в союз з жодною великою державою. КНР відноситься до ІІІ світу, виступає проти імперіалізму, колоніалізму, расизму. КНР є противником гонки озброєнь і розповсюджнення її в космос. КНР проводить відкриту політику щодо всіх країн – капіталістичних, соціалістичних, розвинених і країн, що розвиваються. Підтримує роботу установ ООН. Сприяє розвитку контактів з організаціями і народами інших країн. Основна увага приділялась капіталістичним країнам.





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.200.252.156 (0.01 с.)