Україна в революції 1905-1907 рр.

Актуальність:

- перша спроба зміни влади;

- підтримка марксистських ідей;

- еволюція національно-визвольного руху від самодержавства.

Причини революції:

- невирішеність аграрного питання;

- самодержавство, відсутність демократичних свобод;

- колоніальна політика по відношенню до неросійських народів;

- погіршення соціально-економічного становища внаслідок економічної кризи 1900-1903 рр.;

- поразка у війні з Японією 1904-1905 рр.

- поширення ідей марксизму, діяльність революційних організацій.

9 січня 1905 р. за наказом царя Миколи ІІ було розстріляно робітничу демонстрацію в Санкт-Петербурзі – «кривава неділя». Петербурзький розстріл викликав обурення робітників, невдоволення поширилось на армію і село. На знак протесту в Києві, Харкові, Катеринославі, Одесі, Миколаєві відбулися страйки робітників, яких підтримало селянство, почавши погроми поміщицьких маєтків.

Революційні настрої охопили армію та флот. 14—25 червня 1905 р. відбулося повстання на броненосці «Потьомкін» на чолі з матросами Г. Вакуленчуком і О. Матюшенком. 11—16 листопада 1905 р. в Севастополі повстали моряки 12 кораблів Чорноморського флоту під керівництвом лейтенанта П. Шмідта. 18 листопада 1905 р. виступили сапери у Києві на чолі з підпоручиком Б. Жаданівським.

У жовтні 1905 р. відбувся загальноросійський політичний страйк, у якому взяли участь 120 тис. робітників України. 17 жовтня 1905 р. імператор Микола ІІ видав Маніфест, у якому обіцяв підданим громадянські права, політичні свободи та скликання законодавчого органу — Державної Думи.

Маніфест розмежував політичні сили на три групи: перші (реакційний табір) захищали існуючу політичну й економічну систему та заперечували будь-які нововведення; другі (ліберальний табір) сприйняли маніфест із надією на конституцію й демократичний устрій та вважали революцію закінченою; треті (революційний табір) уважали маніфест тактичним маневром з боку влади і вимагали продовження революції.

У грудні 1905 р. відбулися збройні повстання з метою захоплення політичної влади в Харкові, Олександрівську, Горлівці, Єнакієвому, Луганську. Всі повстання були придушені, їх організатори і активні учасники засуджені, після чого революція пішла на спад.

Висновки: революція 1905-1907 рр. була першою спробою повалення самодержавства; відстоєння прав громадян; приклад того, до чого можуть призвести збройні повстання і конфлікти треба розв’язувати мирним шляхом; підтвердження влади царизму, яка не дозволяла будь-яки види волевиявлення народу; жорсткі засоби придушення страйків; створення Державної Думи; розкол політичних партій через погляди на Маніфест.

 

Українська Центральна Рада: утворення, партійний склад, еволюція програми.

Актуальність:

- створення першого керуючого органу на території України;

- об’єднання політичних партій, наукових, культурно-просвітницьких, військових та студентських організацій;

- приклад УЦР як влади для подальших урядів;

- створення власного уряду під впливом Лютневої революції;

- проголошення незалежності Української Національної Республіки, як першим здобутком на шляху до повної незалежності України.

Під впливом Лютневої революції в Україні розгорнулася національно-демократична революція, яку очолила Українська Центральна Рада, створена 4 (17) березня 1917 р. у Києві представниками українських політичних партій, наукових, культурно-просвітницьких, військових та студентських організацій. Українська Центральна Рада (УЦР) – український представницький орган (парламент), створений представниками українських політичних партій та організацій.

Лідерами УЦР стали Михайло Грушевський (голова УЦР), Володимир Винниченко (голова Генерального секретаріату), Сергій Єфремов (Генеральний секретар міжнаціональних справ), Симон Петлюра (Генеральний секретар військових справ).

УЦР складалася з автономістів та самостійниками. Автономістські погляди мали такі партії, як: УСДРП (Українська соціал-демократична партія), УПСФ (Українська партія соціалістів-федералістів – колишня ТУП), УПСР (Українська партія соціалістів-революціонерів). Самостійницькі ідеї підтримували: УПСС (Українська партія соціалістів-самостійників), УДХП (Українська демократично-хліборобська партія).

Діяльність УЦР була зосереджена на вирішенні національного питання, однак єдиної думки про майбутній статус України не було: «самостійники» (М. Міхновський) виступали за проголошення незалежності України, «автономісти» (М. Грушевський, В. Винниченко) виступали за автономію України у складі федеративної Росії. На першому ж етапі діяльності УЦР переважала ідея автономії України у складі Росії. Грушевський вбачав автономію України при належності всіх атрибутів державності: власне законодавство; адміністрація і суд; всі економічні, культурні, політичні справи країна вирішуватиме сама, розпоряджатиметься своїми доходами, землями, природними багатствами, утримуватиме військо. Свої погляди він опублікував у своїх публіцистичних статтях «Вільна Україна», «Якої ми хочемо автономії та федерації», «Хто такі українці і чого вони хочуть», «Звідки пішло українство і до чого воно йде». Ці статті відіграли основну роль у розробці стратегії УЦР на початку її діяльності.

Свої вимоги до Росії УЦР викладала в Універсалах. У І та ІІ Універсалах УЦР підтримувала ідеї автономії у складі федеративної Росії, згодом же у ІІІ та ІV Універсалах УЦР виклала ідеї самостійності України, створення Української Національної Республіки, що спричинило війну радянської Росії з УНР.

6-8 (19-21) квітня 1917 р. відбувся Український національний конгрес у Києві, на якому були розв’язані такі питання:

- обрано курс на національно-територіальну автономію у складі федеративної демократичної республіки Росії,

- УЦР визнано представницьким законодавчим органом України, розширено її склад;

- обрано комітет із 20 осіб для ведення роботи між сесіями УЦР, який згодом отримав назву Мала Рада.

Висновки: створення першого уряду на Україні, створення Універсалів УЦР, згодом проголошення Української Народної Республіки, як наслідок війна Росії з УНР.

Питання № 46: Універсали Центральної Ради, зміст та історичне значення

У цьому питанні можна виділити такі аспекти актуальності:

- міжнародний: свого часу проголошення універсалів викликало значний міжнародний резонанс: Українську Народну Республіку визнало багато країн світу, зокрема: в 1918 році: Румунія, Франція, Великобританія, США, Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія, Туреччина, Японія, Китай, Португалія, Данія, Греція, Норвегія, Ірак, Іспанія, Фінляндія, Польща, Швеція, Швейцарія та інші; у 1919 році - Угорщина, Чехословаччина, Ватикан, Голландія, Італія тощо. Це питання і досі залишається актуальним, адже воно сприяє підвищенню авторитету України на міжнародній арені, тому що проголошення УНР – це спроба здобути незалежність, це прагнення до самостійності і це було вперше, коли незалежність була досягнута, хоч і ненадовго;

- внутрішньополітичний: будь-які історичні документи нашої історії необхідні сучасним політикам України для того, щоб використати досвід минулого у теперішньому. Зараз Україна, як і тоді, самостійна держава і при створенні Конституції 1996 року зі змісту Універсалів були запозичені деякі демократичні принципи, зокрема: восьмигодинний робочий день, свобода слова, віросповідання, союзів, страйків тощо;

- соціальний: для українців знання цього питання є необхідними, бо їм треба підвищувати свій патріотизм, а такі події, як проголошення Універсалів сприяють цьому, адже в них висвітлюється боротьба за незалежність.

Зміст Універсалів:

І Універсал.

10 червня (23 — за новим стилем) 1917 — проголосив автономію України «однині самі будемо творити наше життя». Це була відповідь УЦР Тимчасовому урядові на його негативне ставлення до автономної України. Згідно з І Універсалом, «не одділяючись від всієї Росії… народ український має сам порядкувати своїм життям», а закони повинні бути ухвалені Всенародними Українськими Зборами. Автором І Універсалу був В. Винниченко. Після проголошення автономії 28 червня 1917 створено Генеральний Секретаріат.

Умови

1. Проголошення автономії України в складі Росії;

2. Джерелом влади в Україні є український народ;

3. Управління України має здійснювати всенародні українські збори (сейми або парламент);

4. Українські збори приймають закони, і тільки ці закони діють на території України;

5. Висловлювалася надія, що неукраїнські народи, які проживають на території України, разом з українцями будуть будувати автономний устрій.

І Універсал оголошено на другому Всеукраїнському Військовому З'їзді;

Після того, як у травні 1917 року Тимчасовий уряд відмовився надати автономію України(навіть не негайно, а в перспективі), Центральна Рада, виходячи з принципу «ні бунту, ні покірності», прийняла рішення прийняти I Універсал ("До українського народу, на Україні і поза її сущому "). Текст Універсалу був зачитаний В. Винниченком 10 (23) червня 1917 на II Всеукраїнському Військовому З'їзді. Згідно з I Універсалом проголошувалася автономія України у складі Росії («не одділяючись від всієї Росії … народ український має сам порядкувати своїм життям»). Законодавчим органом повинно було стати Всенародні Українське Збори (Сейм), що обираються загальним, рівним, прямим, таємним голосуванням. Всі кошти, отримані від збору податків, відтепер повинні були залишатися в Україні. Враховуючи багатонаціональний склад України, Універсал закликав українських громадян до злагоди і порозуміння. Українська Центральна Рада брала на себе відповідальність за поточний стан справ у державі, були запроваджені додаткові збори з населення на користь Ради, але не ставилася вимога про припинення платежів у загальноросійський бюджет. По проголошенні автономії 15 (28) червня 1917, було створено уряд (Генеральний Секретаріат). У відповідь на І Універсал Тимчасовий уряд 16 (29) червня виступив з відозвою «Громадянам України», в якому запропонувало громадянам українцям розвивати земське і міське самоврядування.

ІІ Універсал.

3 липня (16 — за новим стилем) 1917 — зафіксував наслідки домовленостей між УЦР і Тимчасовим урядом: останній визнавав УЦР і Генеральний Секретаріат як крайовий орган України і водночас Генеральний Секретаріат ставав органом центрального уряду. Зі свого боку, УЦР визнавала Всеросійські установчі збори, а до їх скликання зобов'язувалася не робити самовільних кроків до здійснення автономії України.

Умови

1. Центральна Рада має поповнитися представниками від інших народів, які живуть в Україні;

2. Поповнена Центральна Рада утворює Генеральний Секретаріат, склад якого затверджує Тимчасовий Уряд;

3. Центральна Рада починає розробку закону про автономічний устрій України, який має бути затверджений установчим збором. До затвердження цього закону, УЦР зобов'язується не здійснювати автономії України;

4. Формування українського війська здійснюється під контролем Тимчасового Уряду.

II Універсал проголошено на сесії Української Центральної Ради…

Рішення I Універсалу в Петрограді були сприйняті із занепокоєнням. Зважаючи на політичну кризу, обумовлену масовими демонстраціями, поразку російської армії на Південно-Західному фронті і, як наслідок, втрату Галичини, Тимчасовий уряд не міг діяти виключно силовими заходами, оскільки на захист Центральної Ради могли стати фронтові українізовані частини і велика частка населення України. Крім того, збройний конфлікт міг призвести до розколу серед політичних сил Росії. У зв'язку з цим Тимчасовий Уряд пішов на переговори з Центральною Радою, для чого 28 червня до Києва відправилися урядова делегація у складі О. Керенського, М. Терещенка та І. Церетелі. У результаті переговорів було досягнуто компромісу. Зокрема, Тимчасовий уряд визнав теоретичну можливість отримання Україною автономії, а Центральна Рада зобов'язувалася самостійно (без рішення Всеросійських Установчих зборів) автономію не вводити; Тимчасовий уряд дозволив створення національних українських військових частин, але при цьому організовуватися вони повинні були з дозволу та під контролем Тимчасового уряду, при цьому українські частини залишалися у складі єдиної російської армії. Ці умови повинні були бути зафіксовані у спеціальній постанові Тимчасового уряду Універсалі Центральної Ради. Досягнутий компроміс викликав у Росії урядову кризу, на знак протесту проти будь-яких поступок українцям троє міністрів-кадетів вийшли з уряду, однак постанова все-таки було прийнято. 3 липня 1917 Тимчасовий Уряд відправив до Києва телеграму з постановою «Про національно-політичне становище України», зміст якого збігалося зі змістом підготовленого до оголошення II Універсалом. У той же день на урочистому засіданні Української Центральної Ради II Універсал був зачитаний (опублікований українською, російською, єврейською та польською мовами). Універсал стверджував, що «ми, Центральна Рада, … завжди стояли за те, щоб не відокремлювати Україну від Росії». Генеральний Секретаріат оголошувався «органом Тимчасового уряду», його склад затверджує Тимчасовий Уряд. Визнавалася необхідність поповнення Ради за рахунок представників інших національностей, що проживають на території України. За військового питання приймалася можливість прикомандирування представників Україна кабінету військового міністра та Генштабу. Формування українських військ має здійснюватися під контролем Тимчасового Уряду.

ІІІ Універсал.

7 листопада (20 — за новим стилем) 1917 — проголосив Українську Народну Республіку (УНР), формально не пориваючи федеративних зв'язків з Росією, і демократичні принципи: свободу слова, друку, віровизнання, зборів, союзів, страйків, недоторканість особи й помешкання; оголосив національну автономію для меншин (росіян, поляків, євреїв), скасував смертну кару, а також право приватної власності на землю й визнав її власністю всього народу без викупу, установив 8-годинний робочий день, оголосив реформу місцевого самоврядування, визначив 9 січня 1918 днем виборів до Українських Установчих Зборів, які мали бути скликані 22 січня 1918.

Умови

1. Україна проголошується Українською Народною Республікою, не відділяючись від Росії;

2. До установчих зборів в Україні вся влада належить УЦР та Генеральному Секретаріату;

3. Скасовується право приватної власності на землю;

4. УЦР починає мирні переговори з Німеччиною та її союзниками;

5. Впроваджуються демократичні свободи: свобода мови, свобода друку та ін.;

6. Запроваджується 8 годинний робочий день;

7. Встановлюється державний контроль над виробництвом;

8. На грудень призначаються вибори до всеукраїнських установчих зборів.

9. Судова реформа.

10. Амністія політичних в'язнів.

IV Універсал.

9 січня (22 січня за новим стилем) 1918 — проголосив УНР «самостійною, ні від кого не залежною, вільною суверенною державою українського народу», а виконавчий орган, Генеральний Секретаріат — Радою Народних Міністрів. Він замінив постійну армію міліцією, доручив провести вибори народних рад — волосних, повітових і місцевих, установив монополію торгівлі, контроль над банками, підтвердив закон про передачу землі селянам без викупу, прийнявши за основу скасування власності і соціалізацію землі. Доручив Раді Народних Міністрів продовжувати розпочаті переговори з Центральними державами і довести до підписання миру; закликав усіх громадян УНР до боротьби з більшовиками.

Умови

1. УНР проголошується незалежною, вільною суверенною державою українського народу;

2. З усіма сусідніми країнами УНР прагне жити у мирі та злагоді;

3. Влада в Україні належить народу України, від імені якого, допоки не зберуться українські Установчі збори, буде правити ЦР;

4. Піддано жорстокій критиці політику більшовиків, яка веде до громадянської війни;

5. УЦР зобов'язується вести боротьбу проти прибічників більшовиків в Україні;

6. УЦР зобов'язувалась негайно почати мирні переговори з Німеччиною;

7. УЦР планує провести земельну реформу в інтересах селян;

8. Держава має встановити контроль над торгівлею та банками

III і IV Універсали поставлено на голосування членами Малої Ради, чим надано їм значення законопроектів.

Директорія УНР не зберегла практику оголошення Універсалів. Замість Універсалів почали видавати декларації.

Після жовтневої революції в Петрограді, на території України більшовики встановили радянську владу в деяких прифронтових містах, почалася громадянська війна між прихильниками радянської влади і прихильниками Тимчасового уряду. Спочатку Центральна Рада займала нейтральну позицію, але незабаром приступила до активних дій і змогла встановити свою владу на більшій частині України. У листопаді верховенство влади Центральної Ради визнали Київський, Катеринославський, Одеський, Полтавський комітети РСДРП (б), ряд Рад робітничих і солдатських депутатів міст України, всі селянські Ради. Продовжуючи свою державотворчу лінію, Українська Центральна Рада (УЦР) 7 (20) листопада 1917 затвердила III Універсал, в якому проголосила Українську Народну Республіку (УНР) у складі федерації вільних народів, формально не пориваючи федеративних зв'язків з Росією, і демократичні принципи: свободу слова, печатки, віросповідання, зборів, союзів, страйків, недоторканність особи і житла; оголосила національну автономію для меншостей (росіян, поляків, євреїв), скасувала смертну кару, як і право приватної власності на землю й визнав її власністю всього народу без викупу, встановила 8-годинний робочий день, оголосила реформу місцевого самоврядування. Під владу Центральної Ради переходить 9 губерній: Київська, Подільська, Волинська, Чернігівська, Полтавська, Харківська, Катеринославська, Херсонська і Таврійська (без Криму). Долю деяких суміжних з Росією областей і губерній (Курщина, Холмщина, Воронежчина тощо) передбачалося вирішити в майбутньому. На грудень призначалися вибори у Всеукраїнське Установчі Збори, до обрання якого вся влада належала Центральній Раді та Генеральному Секретаріату. Однак Україна все ще не претендувала на абсолютний суверенітет, так як передбачалося, що жовтневі події в Петрограді — це змова, яка незабаром буде ліквідована. На території України залишалися в силі всі закони, постанови і розпорядження Тимчасового Уряду, якщо вони не були скасовані Центральною Радою або Генеральним секретаріатом. Залишалися всі колективні урядові установи і всі чиновники, призначені Тимчасовим Урядом до майбутніх змін в законодавстві Української Народної Республіки.

Історичне значення:

І Універсал: проголошенням 1-го Універсалу ЦР брала на себе державні функції. Це була своєрідна форма відродження української державності. Проголошення Універсалу викликало в Україні друге за силою після повалення царизму піднесення революційного ентузіазму мас.

ІІ Універсал: прийняття ІІ-го Універсалу відкривало нову сторінку в українській історії: починалася доба будівництва державних органів в центрі і на місцях. В черговий раз український народ зробив спробу розбудувати своє життя з врахуванням національних інтересів.

ІІІ Універсал: головне історичне значення мало проголошення Української Народної Республіки, тобто було розпочато етап державно-національного будівництва. Це було актом великої історичної ваги: уперше за 250 років український народ рішуче задекларував свою волю, свій потяг до свободи, своє право розпоряджатися всіма справами власної держави.

IV Універсал: історичне значення IV Універсалу полягає в тому, що він, проголосивши незалежною суверенною державою УНР, завершив процес складного, суперечливого розвитку українського національно-визвольного руху, який врешті-решт з великим запізненням відкинув ідеї автономії і федералізму. Прийняття Універсалу означало остаточний розрив з імперським центром.

Питання № 47: Українська Держава 1918 року: виникнення, напрямки розвитку, загибель.

Аспекти актуальності:

- внутрішньополітичний: в Українській Державі була економічна стабільність, чого немає зараз в сучасній Україні. Також була встановлена стабільна і упорядкована податкова система, а зараз податкова система України – це хаос;

- зовнішньополітичний: в Українській Державі була проблема встановлення державних кордонів. В сучасній Україні такої проблеми фактично не існує, але все ж таки є деякі суперечки, зокрема між Україною та Румунією за острів Зміїний та між Україною і Росією за Автономну Республіку Крим;

- релігійний: в Державі Скоропадського були постійні «війни» між церквами. Зараз же Українська Церква хоч і розмежована, але великого суперництва між її частинами немає.

Виникнення: Українська Держава постала на місці Української Народної Республіки в результаті перевороту. В кінці лютого 1918 року, за збройної підтримки Німеччини та Австро-Угорщини, Центральна Рада та уряд Української Народної Республіки повернулися до звільненого від більшовиків Києва. Українська влада не змогла стабілізувати внутрішньополітичну ситуацію в Україні, встановити ефективну адміністрацію на місцях та гарантувати виконання Брест-Литовських мирних угод. Соціалістичний курс, якого дотримувався український уряд до більшовицької окупації, змінено не було. В регіонах процвітала корупція і бандитизм. Таким станом справ було обурене не лише українське населення, а й німецьке і австро-угорське командування. Воно було зацікавлене в нормалізації господарського життя України щоби розпочати імпорт українського збіжжя для потреб власних країн. Українська Держава 1918 року проголошена в ході організованого правою офіцерською політичною організацією «Українська народна громада» і схваленого командуванням німецької групи військ в Україні державного перевороту 29-30 квітня 1918 р.

Хронологія подій утворення Української Держави Скоропадського:

29 квітня

• початок засідань Всеукраїнського з'їзду хліборобів у Києві (7000 делегатів від 3 млн. українського населення), вимога припинити соціальні експерименти та відновити гетьманат — історичну форму правління в Україні;
• одностайне обрання делегатами Павла Скоропадського гетьманом України;
• миропомазання Павла Скоропадського на гетьмана єпископом Никодимом, молебень на Софійській площі.;
• захоплення прихильниками гетьмана урядових закладів, розпуск Центральної Ради;
• обнародування «Грамоти до всього українського народу» та «Законів про тимчасовий устрій України»

30 квітня

• формування уряду М. П. Василенка;
• роззброєння синьожупанної дивізії та формувань Січових Стрільців.

Напрями розвитку:

Внутрішня політика

Державне будівництво

Відповідно до «Законів про тимчасовий устрій України» (прототип — «Основні закони» Російської імперії в редакції від 23 квітня 1906 р.)., держава очолювалася гетьманом, державне управління здійснювалося призначуваним ним урядом. Гетьман проголошувався гарантом порядку і законності до виборів представницького органу влади — Українського Сейму. Наміри встановити монархічний лад відкидалися.

У кадровій політиці спирався на земських діячів і професійних управлінців царського державного апарату. Мали місце розпуски земств і міських дум (Катеринослав, Одеса), кадрові чищення центрального й місцевого апаратів влади. Поліцейські функції виконувала «державна варта» (департамент МВС). У законодавстві підтверджувалася дія законодавчих актів Російської імперії, не скасованих урядом Української Держави. Видано понад 500 законодавчих актів; розроблена нереалізована програма реформи судової системи, земського самоврядування тощо. Створено систему державних нагород.

Економічна стабілізація і робітниче питання

Була встановлена стабільна валюта, податкова система, розроблений і виконувався державний бюджет, створені Державний і Земельний банки. Відновлено діяльність залізниць. У промисловості зберігалися кризові тенденції кінця 1917 — початку 1918 рр. Серйозну загрозу являв страйковий рух, актуальним продовжувало залишатися протистояння профспілок і організацій промисловців.

Аграрне питання

У земельному питанні — скасування земельного закону Центральної Ради від 31 січня 1918 р. Створені Земельні комісії, Вища Земельна Комісія під головуванням гетьмана (жовтень 1918 р.) для розв'язання земельних суперечок і розробки проекту земельної реформи.

Продовження курсу Столипінської аграрної реформи (Закони від 8 та 14 червня) — підтвердження права власності селян на землю, виділення і продаж общинних земель, заходи до формування широкого класу середніх землевласників. Курс на розділ латифундій до жовтня 1918 р. блокувався польським аристократичним лобі і німецьким командуванням.

Зберігалася державна хлібна монополія.

Зіткнення селян і великих землевласників: дії каральних і повстанських загонів (у тому числі Нестора Махна).