Голодомор 1932-33 рр.: хто, як і чому заперечує геноцид українського народу.

 

Актуальність питання

Міжнародний аспект.

Проблема визнання чи заперечення голодомору як геноциду українського народу гостро постає і дотепер.Проблема визнання геноциду в контексті взаємодії України з іноземними державами. Вона має дві сторони: конкретну - стосовно окремих держав, зокрема Росії і Ізраїлю, і загальну.

Заперечення х Боку Росії:

1. Голод був не лише в Україні але й на значній території Росії.

2. Відбирали харчі в Україні самі українці.

3. Центральний уряд, починаючи з 1933 року, надавав велику допомогу Україні

Політичний аспект.

Йдеться «боротьба» і в середині країни між політичними діячами,західна сторона визнає голодомр геноцидом,тим самим утверджуючи свою національність.Вагомий внесок від правління В.Ющенка(Створена Національна книга пам′яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні., Меморіал пам′яті жертв голодоморів в Україні. У 2008 році)І Навпаки визнання В.Януковичем голодомру як «трагедії усіх народів»(виступ на парламентській асамблеї Ради Європи).

Соціальний аспект.

Своєрідний розід народу на прихильників «русифікованої версії» від Януковича і українців,що визнають голодомор як геноцид нації,тобто можна виділити як підпункт етнічний аспект, який полягає в патріотизмі або в де патріотизмі українців.

Визнання світовою спільнотою Голодомору 1932-1933 років, як факту зумисного вбивства голодом відбувається неоднозначно і повільно. Має місце інтенсивна дипломатична протидія з боку Російської федерації. Головна її мета - подати Голодомор 1932-1933 років як соціально-господарську внутрішню проблему колишнього Радянського Союзу, проблему, яка в принципі, не підлягає обговоренню міжнародною спільнотою.

Ми ж в Україні трактуємо Голодомор 1932-1933 років як геноцид української нації, як нації державної. Тобто, що цей злочин має чіткий політичний характер, як злочин зумисно спрямований супроти націоналньої групи - українців.

Отож,можна зробити висновок,що не визнання голодомору як геноциду не вигідно тільки так званим «анти українцям»,які усіляко приховують факт знищення,один із підпунктів «великого терору» Сталинщини.

61. Колективізація українського села. У 1929—1933 р. відбувся другий сталінський комуністичний штурм, спрямований на перетворення багатомільйонного селянства із власників засобів виробництва на найману робочу силу шляхом колективізації сільського господарства. На відміну від сталінської політики індустріалізації країни, сталінська модель колективізації села була ще драматичнішою й радикальнішою. Вона супроводжувалася такою жорстокістю і страхіттям, що її можна назвати війною сталінського режиму проти селянства. Це справді найжахливіша сторінка української історії.Більшовики завжди доводили, що без ліквідації приватної власності на землю і перетворення дрібних одноосібних селянських господарств на колективні побудова соціалізму неможлива. Саме тому Сталін і культивував колективні господарства, бо з їхньою допомогою можна примусити селян працювати безплатно. І тому ще в перші роки радянської влади розпочалося створення комун, товариств спільного обробітку землі, радгоспів. У жовтні 1927 р. вони об'єднували трохи більше 1 % селянських господарств.Поштовхом до форсування колективізації стала хлібозаготівельна криза 1928 p.У тій ситуації вождь вирішує, що для "стрибка" в індустріалізацію необхідно встановити над селянством жорсткий економічний і політичний контроль. Відтак без всякої попередньої підготовки в листопаді 1929 р. він наказує розпочати рішучу кампанію "суцільної колективізації". Вона мала на меті забезпечити нееквівалентний обмін між містом і селом, тобто полегшити викачування селянських ресурсів у державний бюджет.Українці, які в усі часи свято шанували землю і волю, чинили опір колективізації. Тому й сталінський режим здійснював на їхніх землях свою політику значно швидшими темпами, ніж в інших республіках. Колективізація в Україні мала була завершитися восени 1931 р., у крайньому разі — навесні 1932 р. Для успішного здійснення суцільної колективізації вирішили знищити найзаможніший прошарок селянства, до складу якого входили всі ті селяни, котрі чинили опір колективізації. їх розстрілювали або масово вивозили до таборів примусової праці на Північ чи до Сибіру. Близько 200 тис. селянських родин в Україні підпало під розкуркулювання, а більш як один мільйон українських селян під час колективізації було знищено. Усього ж у період колективізації в СРСР загинуло більше людей, ніж під час Першої світової війни в усіх країнах, які брали в ній участь.Отже, наслідки колективізації по-сталінськи були жахливими. Примусові методи, накладена на колгоспи безрозмірна продрозкладка, жорстка регламентація їхньої господарської діяльності тощо призвели до глибокої деградації продуктивних сил села. Рівень 1928 р. у виробництві зерна і поголів'я худоби вдалося остаточно перевищити лише в 50-х роках. Сумним наслідком суцільної колективізації стала ліквідація економічної самостійності селянства. Фактично відбулося нове закріпачення селян, знищення найбільш вправної і працьовитої верстви селянства; у решти зникла матеріальна зацікавленість у результатах праці, атрофувалося почуття господаря.Контроль держави за громадянами став всеохоплюючим.

62. Масові репресії 1930-х на Україні як інструмент етнополітики радянського уряду. «Великий терор». Найтрагічнішими наслідками комуністичного терору 1930-х рр. у Радянській Україні стали смерть від голоду щонайменше 4–4,5 млн людей, «розстріляне відродження», що забрало життя понад 500 найталановитіших українських поетів, мислителів, науковців, письменників, знищення національно свідомих українців у середовищі керівної верхівки УСРР. Мордуючи селянство голодомором, комуністичний режим ні на мить не забував і про інтелігенцію, яка очолювала процеси українізації, стимулювала національну самосвідомість українського народу, а відповідно й прагнення реального суверенітету. Цілеспрямована боротьба проти української національної інтелігенції, насамперед тієї частини, яка брала активну участь у національно-визвольних змаганнях 1917 — 1921 pp. та українізації, видатних діячів науки й культури, розпочалася вже наприкінці 1920-х років. її першими наслідками стали викриття «національного ухилу» в КП(б)У, розгром міфічних «Українського національного центру», «Польської організації військової», «Блоку українських націоналістичних партій», «Всеукраїнського боротьбистського центру», «Троцькістсько-націоналістичного блоку» та ін. Застосовуючи фізичний і психологічний терор, політична поліція ОДПУ, а згодом Головне управління державної безпеки НКВС — змушувала свої жертви визнавати членство у цих сфабрикованих «таємних антирадянських організаціях» на показових судових процесах.Масові репресії призвели не тільки до фізичного винищення найбільш активної та інтелектуальної частини нації, вони також понівечили долю багатьох людей, пов'язаних родинними узами з репресованими, — т. зв. членів сімей ворогів народу, сприяли моральному розтлінню тих, кого терор не торкнувся. За розмахом знищення населення власної країни комуністичний терор не знає собі рівних у світовій історії. Він залишився в пам'яті людства під назвою Великого терору.

63Дві оборони Севастополя 1854-55 та 1941-42 рр.: схожість та відмінність Це класичний приклад радянського геноциду, його найдовший і найширший експеримент русифікації, а саме – винищення української нації. Таку думку висловлює сам автор слова «геноцид».Найпершими реченнями він вказує, що політика СССР – лиш продовження імперської політики царської Росії.Корінь зла і справжня його причини в тому, що всі ці режими та злочини були і є імперськими!Далі Лемкін обґрунтовує, чому саме українців кривава імперська ідея атакує найбільше. Попри економічні і демографічні потужності України, він наголошує на головній проблемі для імперських нацистів Аналізуючи технологію українського геноциду, Лемкін виділяє чотири його складові:1. Знищення української інтелігенції – мозку нації.2. Знищення Української церкви – "душі України".3. Голодомор – знищення творців і акумуляторів української культури, мови, традицій.4. "Фрагментація українського народу шляхом поселення в Україні чужинців і водночас розпорошення українців по цілій Східній Європі" і Азії для знищення демографічної єдності нації. Косіор заявляв у газеті "Ізвестія" від 2 грудня 1933 року: "Український націоналізм – це для нас головна небезпека". І, щоб викорінити цей націоналізм і встановити жахливу одноманітність радянської держави, принесли в жертву українське селянство".Четвертим кроком геноциду українців, за Лемкіним, було заселення України чужинцями з одночасним виселенням українців за межі України для радикальної зміни етнічного складу населення.Режими, царі, генсеки та інші "секи" змінюються, але війна з "душею України", Українською церквою триває. Короткий період доступності українських архівів виявив чимало документів тих часів, які цілком можуть ілюструвати і сучасний стан цієї неправедної війни.Президент Віктор Янукович вважає, що Голодомор був загальною трагедією народів СРСР, а не лише українців.Про це Янукович заявив під час відповідей на питання делегатів після свого виступу в ПАРЄ."Визнавати Голодомор як факт геноциду якогось народу неправильно і несправедливо. Це була загальна трагедія народів, держав, що входять у СРСР", - сказав Янукович, зірвавши оплески російської делегації.За його словами Януковича, Голодомор був "наслідком сталінського тоталітарного режиму і його ставлення до людей"."Це визнали всі країни, які визнали Голодомор", - додав він.

1. Україна у ІІ пол. 1940 — на поч. 1950-х рр.

Актуальність:

1. Міжнародний аспект (Україна входить до складу ООН; Позиція інших держав щодо повстанського руху на Україні(УПА), вплив УПА на сучасне ставлення сусідніх держав до України; «холодна війна» та як вона віддзеркалилась на між нар.відн.)

2. Зовнішньополітичний (межа між сходом та заходом)

3. Політ.-ідеалогічний (становлення патріотизму та ідеології політ.партій завдяки УПА)

4. Культурний ( відродження теми в музиці, літературі, кінематографі)