Радянізація. Діяльн. Оун і упа

У другій половині 1940-х — на початку 1950-х рр. відновилася радянізація західноукраїнських земель, сутність якої полягала в уніфікації соціально-економічного, політичного й культурного життя Західної України у відповідності до норм, виробленими радянським режимом у Наддніпрянщині.Органи НКДБ і НКВС застосовували масові репресії, жертвами яких стали 500 тис. чоловік, та депортації в східні райони СРСР, (було виселено понад 200 тис. чол.). У 1946 р. на Львівському соборі було «самоліквідовано» Українську греко-католицьку церкву (УГКЦ).Українська повстанська армія (УПА) на чолі з Шухевичем розгорнула широкомасштабну партизанську боротьбу проти органів радянської влади на західноукраїнських землях, у ході якої загинуло понад 30 тис. цивільних громадян і військовослужбовців. У 1950 р. головнокомандуючий УПА Роман Шухевич загинув у бою під Львовом, однак збройне підпілля продовжувало організовану боротьбу до 1954 р.

68. “Відлига” (1953-1964) як політичне та культ. явище

 

Актуальність:

1 .Внутрішньополітичний, ментальний (наслідки розвінчання культу Сталіна й досі знаходять відбитки на старих членах суч.сусп.)

2. Ідеалогічний (закорінення уявлення про Україну як про самобутню державу; поява дисиденства)

3. Культурний («відлига» в культурі, виникнення руху «шестидесятників», розвиток всіх галузей мистецтва)

4. Політичний (вплив ідеалів, що виникли тоді, на сучасне політ.життя)

 

Період 1953—1964 рр. в історії СРСР і УРСР отримав назву «відлиги». Після смерті Й. Сталіна 5 березня 1953 р. першим секретарем ЦК КПРС став М. Хрущов. Першими секретарями ЦК КПУ в період «хрущовської відлиги» були О. Кириченко, М. Підгорний, П. Шелест (1963—1972 рр.).

Нове керівництво СРСР і УРСР взяло курс на десталінізацію — поступову відмову від крайніх проявів сталінського тоталітарного режиму й лібералізацію суспільно-політичного життя.

Напрями політики дестал.:

1. Засудження культу особи Сталіна (1956р. Хрущов «Про культ особи Й. Сталіна та його наслідки», ХХ з’їзд КПРС)
2. Реабіліт. політ. в’язнів (було виправдано 250 тис.чол.,переважно посмертно)
3. Реабілітація репресованих народів
4. Демократизація сусп.-політ. життя (припинилися масові репресії; ліквідована система ГУЛАГу; скоротилися штати управлінського аппарату)
5. Розширення прав республік СРСР (1957 — раднаргоспи; зросла частка українців у партійному й державному апараті СРСР і УРСР)
6. Ослаблення ідеологічного контролю

 

У період «хрущовської відлиги» відбулися реформи у промисловості та сільському господарстві, які були повинні забезпечити вирішення головного економічного завдання СРСР — у стислий термін наздогнати й випередити економічно найрозвинутіші країни світу.

Сільське госп.:

• Освоєння цілінних і перелогових земель Казахстану і Сибіру (1954 р.) вимагало великих людських і матеріальних ресурсів, що спричинило збитковість виробництва зерна

• Перехід до пріоритетного вирощування кукурудзи (1955 р.) спричинив зменшення посівних площ під зерновими культурами й зниженню їхньої врожайності, що призвело до ввезення в СРСР зерна з-за кордону.

• Реорганізація МТС (машинно-тракторних станцій) у РТС (ремонтно-технічні станції) й обовяз-ковий викуп колгоспами техніки (1958 р.) призвели до зростання заборгованості колгоспів.

• Укрупнення, а потім розукрупнення колгоспів супроводжувалося скороченням до мінімуму видатків на розвиток дрібних сіл і хуторів, ліквідацією безлічі так званих «непереспективних» сіл.

• Зменшення розміру присадибних ділянок колгоспників, заборона тримати худобу в приміській зоні сприяли зменшенню сільськогосподарської продукції й підвищенню цін на неї.

Промисловість:

• 1957 р. — ради народного господарства (раднаргоспи).

• На території України було створено 11 економічних районів

• Під контроль раднаргоспів в Україні було передано майже 10 тис. промислових підприємств, їм підпорядковувалось 97% підприємств УРСР.

 

Половинчатість і непослідовність реформування промисловості призвели до невиконання

завдань шостої п’ятирічки. З метою приховання невдач від населення було розроблено семирічний план (1958—1965 рр.). Проте його реалізація також не дала бажаних результатів. У 1965 р. раднаргоспи були ліквідовані, і промисловість була повернута до галузевого управління з центру.

 

Культурна “відлига”

Освіта: Закон «Про зміцнення зв’язку школи з життям...»1958 р. передбачав уведення загальної 8-річної освіти,запровадження 11-річного навчання, політехнізацію школи й зміцнення її зв’язку з виробництвом.

Література: Українська література збагатилася творами В. Сосюри, О. Довженко, Г. Тютюн-ника (роман «Вир»), О. Гончара (роман «Тронка»), М. Стельмаха (роман «Кров людська — не водиця»), Л. Костенко(поетичні збірки «Проміння землі», «Мандрівне серце»), В. Симоненко (поетич-ні збірки «Тиша і грім», «Земне тяжіння»).Почалася реабілітація українських письменників, репресованих за часів сталінського режиму (Г. Косинки, В. Чумака, О. Досвітнього, В. Елана-Блакитного).

 

Обр.мист: В образотворчому мистецтві працювали художники В. Касіян, К.Трохименко, Т. Яблонська, скульптори А. Фуженко (памятник Т. Шевченку в Москві), Е. Місько (памятник І. Франку у Львові)

 

Театр: У театральному мистецтві працювали режисери Г. Юра, М. Крушельницький, актори А. Бучма, Н. Ужвій, Ю. Лаврів.

 

Покоління молодих пимьменників і художників України, які боролися за відродження української мови і культури в 60-ті роки, назвали «шістдесятниками». Організаційною формою руху «шістдесятників» стали клуби творчої молоді «Супутник» (Київ, 1960 р.) і «Пролісок» (Львів, 1962 р.). «Відлига» в культурі й духовної сфері була суперечливою і супроводжувалася посиленням ідеологічного наступу на суспільні науки, літературу й мистецтво, переслідуванням творчої інтелігенції, забороною видавати художні та наукові твори.Обмеженість десталінізації сприяла зародженню дисидентського (опозиційного) руху, учасники якого виступали за демократизацію суспільства, дотримання прав і свобод людини, вільний розвиток української мови й культури, реалізацію права українського народу на власну державність.

 

Поява дисидентського руху викликала репресії з боку радянського режиму. Судові процеси над інакодумцями відбулися у Львові, Києві, Донецьку, Запоріжжі, Тернополі, Чернівцях. У 1965 р. після усунення М. Хрущова від влади було заарештовано близько 20 правозахисників .Своєрідним підсумком діяльності дисидентів періоду «хрущовської відліги» стала праця літературного критика І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», адресована першому секретарю ЦК КПУ П. Шелесту, у якій автор виступив проти арештів дисидентів і звинувачення їх в антирадянській діяльності.

 

69. Україна вдобу “розвиненого соціалізму”(1965-1985р.). Сучасна ностальгія за часами “застою”: міфи та історична реальність

 

Актуальність:

1. Міжнародний (вплив тривалої відірваності від світу на суч. відносини з інш. країнами)

2. Ментальний (відголоски «подвійної моралі» в сучасному суспільстві)

3. Ідеалогічний (конфлікти між ідеалами та ментальністю людей незалежної України та людей, чиї думки залишились в СРСР)

4. Політичний (боротьба за владу комуністичної партії, її прагнення повернути країну у ті часи)

5. Культурний (тогочасна русифікація й досі має вплив на розвиток сучасної культури; укорінення російської мови як побутової у східних районах України; значні упущення в освіті тих людей, що в добу «застію» були дітьми, адже багато матеріалу умовчувалось та подавалось в перекрученому вигляді).

 

Період 1964—1985 рр. в історії СРСР і УРСР дістав назву «застій».Політико-ідеологічна криза радянського ладу характеризувалася загостренням суперечностей в усіх сферах життя радянського суспільства.

 

Сфери кризи

Економічна: Екстенсивний шлях розвитку економіки, повільне запровадження нових технологій, висока енергоємність і матеріалоємність продукції, невисока якість і дефіцит більшості товарів, продовольча криза

Політична: Недієздатність законодавчих органів влади, «старіння» керівництва, корупція у вищих ешелонах влади, репресії проти дисидентів, суперечлива зовнішня політика

Культурна: Звуження сфери функціонування української мови, здійснення русифікації, посилення ідеологічного контролю над наукою, літературою і мистецтвом, звинувачення інтелігенції у «націоналізмі» й «антирадянщині»

Ідеологічна: Розходження між ідеологічними догмами й реаліями життя, усвідомлення насе-ленням неможливості побудови комунізму, поширення дисидентських настроїв у суспільстві, посилення ідеологічного тиску на суспільство

Моральна: Поява подвійної моралі, незаконні привілеї адміністративно-бюрократичного апа-

рату, процвітання корупції та тіньової економіки, зростання кількості господарчих

злочинів, поширення пияцтва та алкоголізму.

 

Характерними рисами культ. й духовного життя в роки «застою» стали ідеологізація (посилення ідеологічного тиску на суспільство) та русифікація (висування на провідні позиції російської мови й культури, звуження сфери вживання української мови).Відступ від ідеологічних догм, відстоювання традицій націнальної культури розцінювалися як прояви «буржуазного націоналізму» й «антирадянщини».

 

Повернення брежнєвського режиму до методів сталінізму, відновлення жорсткого ідеологічного контролю над суспільними науками, літературою та мистецтвом, збільшення тиску на «інакомислячих» у період «застою» призвели до посилення опозиційного руху.

Дисиденти поєднували підпільну діяльність з легальними методами боротьби, якими стали видання й поширення матеріалів, що викривали і засуджували політику радянського режиму, листи-протести до керівних органів СРСР і УРСР, акції солідарності з іншими народами, що постраждали від тоталітарних режимів, створення правозахисних організацій.