Причини загибелі давньоруської держави. Роль навали монголів.

Одним з негативних наслідків феодальної роздробленості стала втрата державної єдності, ослаблення держави та зниження обороноздатності країни. Наслідком цього стало захоплення Київської Русі монголо-татарами. Можна зробити висновок, що Припинення існування Давньоруської держави було прискорено монголо-татарською навалою

Питання про роль татаро-монгольського нашестя та золотоординського іга в східнослов’янській історії – одне із найбільш складних та дискусійних. Одні вчені вважають, що ярма взагалі не було, а був союз Русі з Ордою (Л.Гумільов), інші вказують на руйнівні наслідки золотоординського іга, яке зумовило подальше відставання руських земель від країн Західної Європи (Б.Рибаков, П.Толочко). Термін «монголо-татари» є достатньо умовним. Монголи, чия держава утворилася наприкінці ХІІ – на початку ХІІІ ст., були організаторами експансії на захід,

військовою елітою, що вела за собою інші народи. Татари – це один з підкорених монголами народів, чия назва у середньовічних джерелах стала збірною для визначення всіх кочовиківзавойовників.

Перша битва монголо-татарських військ з руськими дружинами відбулася 31 травня 1223 р. на річці Калці, де половецькі та союзні їм російські дружини були розбиті військами Темучіна (Чингісхана). Загинуло шість князів та 9/10 руських воїнів.

Нова хвиля монголо-татарського нашестя розпочалася у 1237 р., колина руських рубежах з’явилося військо онука Чингісхана – Батия.21 грудня 1237 р., на сьомий день облоги, Батий здобув Рязань, через місяць, у січні 1238 р., після п’ятиденного штурму впала Москва, 7 лютого стінобитні тарани розбили мури ВолодимиранаКлязьмі, тодішньої столиці Володимиро-Суздальського князівства. Замалим не дійшовши до Новгорода, Батий повернув на південь і, простуючи вздовж східних меж Смоленської та Чернігівської земель, спустився в Половецький степ між Доном і Волгою, де розбив тутешнього хана Котяна.

Через рік, навесні 1239 р., наступ на Русь було поновлено. На цей раз надійшла черга київських околиць: у березні впав Переяслав, у жовтні – Чернігів та низка менших міст, розташованих побіч Десни і Сейму. Ще через рік, у листопаді 1240 р., монгольська армія підступила до Києва. 6 грудня 1240 р. Київ був здобутий. Останні захисники замкнулися в Десятинній церкві і навіть пробували прокопати підземний хіддо Дніпрових круч, однак під ударами монгольських таранів стіни храму обвалилися, поховавши під собою людей.

Зпід розграбованого Києва головні сили Батия, змітаючи все на своєму шляху, рушили на Волинь і Галичину. Навесні 1241 р. одна частина війська під командуванням темника Бурундая перейшла кордони Польщі, завдавши поразки сандомирському та краківському князям, розорила Люблін, Сандомир, Краків та інші міста, а друга, керована самим Батиєм, попрямувала через Карпати в Угорщину. Король Бела ІV був розгромлений, тож кіннота Батия, не зазнавши жодної поразки і смерчем пройшовши по території Словаччини, Чехії та Угорщини, навесні 1242 р. вийшла до Адріатичного узбережжя, де почала штурмувати тутешні міста.

Своїми мужністю і героїчним опором слов'яни не тільки зупинили монголо-татарську орду, перетнувши їй шлях на Захід, а й змусили її повернути 1242 р. назад у пониззя Волги, в місця заснування Золотої Орди. З цього часу Давньоруська держава припиняє своє існування, і на Русі на 238 років встановлюється іноземне іго.

 

Наслідки завойовницьких походів монголів для слов’янських земель:

1. Руйнація та падіння ролі міст. Із 74 руських міст ХІІ – ХІІІ ст. 49 були розорені, 14 вже не піднялися із руїн, а ще 15 перетворилися на села.

2. Занепад ремесла і торгівлі.

3. Демографічні втрати.

4. Зникнення значної частини феодальної еліти.

 

Монгольське завоювання помітно вплинуло на історичний розвиток східних слов’ян, якісно змінило характер державних структур, наклало значний відбиток на ментальності народу:

1. Переміщення і своєрідне роздвоєння центру суспільного життя східних слов’ян.

2. Консервація та поглиблення феодальної роздробленості.

3. Поступове витіснення у стосунках між князем і місцевою знаттю принципу васалітету та запровадження системи підданства.

4. Руські землі опинилися під владою різних держав.

16​.Галицько-Волинська держава в ХІІ-ХІV ст.: основні напрями внутрішньої та зовнішньої політики.

Актуальність:

- міжнародний аспект: полягає у вивченні характеру відносин Галицького – Волинського князівства з Європейськими країнами.

- ментальний аспект полягає в тому, що на відміну від Київської Русі, на території Г. –В. кн. Проживали люди відносно однієї культурної традиції, тобто склад населення мав однотипний характер.

- політичний аспект полягає в тому як налагоджували відносини з іншими країнами та боролися проти іноземних впливів князі тих часів та сучасна влада, яка не може чинити опору іноземним, зокрема проросійським поглядам.

- культурний аспект полягає в тому, що під час правляння Г.-В. князів відбулося будування міст, які зараз є одними з найцінніших визначних памяток України.

У 1199р князь Роман Мстиславовч обєднав Галицьке та Волинське князівства, придушивши опір місцевого боярства. Головними напрямами його внутрішньої політики були: опір проти місцевого населення та зміцнення держави. Зовнішня політика: захоплення Києва у 1203р та підпорядкування майже всієї України князю, походи на половців, продовження боротьби з литовцями, втручання у внутрішню політику Польщі, встановлення дружніх відносин з Візантією та Німеччиною.

Після смерті Романа Мстиславовича його спадкоємцями були два малолітні сини, Данило і Василько; їх опікункою булла Романова вдова. Невдовзі галицькі бояри вигнали їх до Угорщини.Тому у справи Галицько-Волинської держави почали втручатися сусідні держави, Угорщина й Польща. Настав період сорокарічної громадянської війни (1205—1245 рр.).

У 1238 р. відбулося остаточне об’єднання території, відновлення Галицько – Волинського князівства та утвердження влади Данила Галицького (Романовича). Внутрішня політика Данила: побудова нових міст на території держави (Львів,Данилів, Кремянець, Холм), перенесення столиці князівства до Холма, боротьба з місцевим боярством, військова реформа (створення ополчення з міщан, впровадження важко озброєної кінноти поруч з легкоозброєними кіннотниками-лучниками), боротьба з болохівськими волостями,які відійшли під порядкування татар. Зовнішня політика: розгром тевтонського ордену під Дрогобичем, війна з Литвою та з ятвягами, розширення державних території на півночі, приєднання так званої Чорної Русі., боротьба з Угорщиною після битви під Ярославом змінилася союзними відносинами, що були закріплені шлюбом сина Лева з угорською принцесою, невдала спроба посадити на трон австрійський сина Романа, союз проти татар з Папою римським та католицькими державами Європи, боротьба проти Золотої Орди. Після смерті Данила князівство втрачає свою міць. Лише його син Лев зміг відновити князівство, який продовжував політику батька. Зовнішня: приєднав до складу Люблінські землі та Закарпаття, завдяки ньому князівство вперше мало таку велику територію. Після Лева наступником престолу став його син Юрій І. Його внутрішня політика: зміцнення та укріплення міст, піднесення економіки та торгівлі князівства. Зовнішня: встановлення окремої галицької митрополії, яка підпорядковувала Константинопольському патріархові. Його наступниками були сини Андрій та Лев ІІ, які розділили сфери впливу. Налагоджували зв’язки з Польщею та тевтонським орденом, вели боротьбу проти золотоординців, у битві проти яких і загнули. Останнім князем був Юрій ІІ Болеслав, який не зміг протистояти іноземним втручанням, відновити землі загарбані Польщею, боротися з Золотою Ордою, приборкати місцеве боярство, яке його й отруїло.

Тож протягом короткого часу після цього держава занепала, а її землі відійшли до різних країн (Польщі, Литви, Молдавського князівства).

 

 

17​. Українські землі у складі Великого князівства Литовського.

Актуальність:

міжнародний аспект полягає у вивченні впливу як ВКЛ на УКР, так і навпаки, оскільки ВКЛ запроваджувало у всій державі руські закони, традиці, віру тощо.

Усередині 14 ст. після розпаду Г.В.кн. його землі відійшли до Польських та Литовських володінь. До Литви відійшли такі землі: Волинь, Київщина, Чернігово – Сіверщина, Сх. Поділля, де утворилися удільні князівства на чолі з представником династії Гедиміновичів. Велике Кн. Литовське (ВКЛ) становило, його 90% це землі колишньої Київ.Русі, уло слабко централізованию державою, в якому укр. землі довго зберігали автономію. Судочинство держави ґрунтувалось на «Руській правді», «руська мова» - державна, праволав’я. У 60—90-х рр. ХІv ст. удільний князь Володимир Ольгердович сприяв відновленню політичного життя в Київському князівстві.

У 1385 р. Польське королівство й Велике князівство Литовське уклали державно-політичний союз — Кревську унію, яка передбачала приєднання Литви до Польщі, прийняття литовцями католицизму; привела до фактичної ліквідації Литви як держави, однак значно укріпила позиції Польщі й Литви в боротьбі з Тевтонським орденом. Великий литовський князь Вітовт (1392—1430 рр.) намагався зберегти окремішність Великого князівства Литовського від Польщі. У 1413 р. Польща й Литва уклали Городельську унію, за якою визнавалася політична самостійність Великого князівства Литовського, хоча зверхність Польщі над ним зберігалася. Здійснюючи політику централізації, Вітовт ліквідував удільні князівства на українських землях (Волинське, Київське та ін.), усунув від влади князів і призначив своїх намісників. Великий литовський князь Свидригайло Ольгердович (1430—1432 р р.) прагнув відновити незалежність Литовсько-Руської держави. У 1430—1431 рр. він підняв повстання проти Польщі, під час якого утворилося Велике князівство Руське. Унаслідок поразки війська Свидригайла в битві під м. Вількомиром (1435 р.) воно фактично припинило існування.

Польський король Казимир, побоюючись нового повстання, тимчасово відновив Київське та Волинське удільні князівства. Однак після смерті Свидригайла він остаточно ліквідував удільні князівства і перетворив на воєводства Волинське (1452 р.) і Київське (1471 р.), що означало ліквідацію залишків автономії українських земель.

 

Отже, на початку становлення укр. земель в складі ВКЛ вони мали самостійність, укр. мала сприятливе становище для свого розвитку, збережено закони, мову, традиції, віру. Можна сказати, литовці проводили політики «не рушити старого, не запроваджувати нового».

 

18.​ Українські землі у складі Речі Посполитої: провідні тенденції.

Актуальність:

міжнародний аспект: полягає у вивченні та зіставленні тогочасних польщо-українських стосунків та сучасних стосунків, зокрема співпраці, України та Польщі, як європейської країни.

культурний аспект полягає в тому, що українська культура містить в собі численний польський елемент у різних його проявах, в літературі, архітектурі, містобудуванні тощо.

ментальний аспект полягаєу тому, що польське панування на західних землях та московське – на східних призвело до суспільного й національного розколу серед населення, який зберігся й до наших часів. Можна сказати, що західна частина укр. має бульш європеїзовані погляди, аніж схід країни.

релігійний аспект полягає в тому, що під час Берестейської унії було створено греко-католицьку церкву, яка збереглася й понині та є не менш необхідною, ніж інші напрями зараз.

Усередині ХvІ ст. український народ не мав власної державності. Більша частина українських зе-

мель перебувала під владою Великого князівства Литовського (Волинь, Київщина, Східне Поділля) та Польського королівства (Галичина, Холмщина, Західне Поділля).

Зближення Литви та Польщі зумовили зовнішньополітичні обставини:

1569 р. ухвала про Люблінську унію (союз) між Польщею та Литвою, яка передбачала об’єднання Польського королівства й Великого князівства Литовського в єдину державу — РічПосполиту, очолювану виборним королем і спільним сеймом. У державі встановлювалися єдиний державний устрій та грошова система, проводилася спільна зовнішня політика. Литовська, польська та українська шляхта зрівнювалася в правах і отримувала право на володіння маєтками по всій території України. Однак Польща й Литва зберігали окреме законодавство, суд, військо й фінанси. Люблінська унія мала суперечливі наслідки для України. Від Литви до Польщі перейшли землі Волині, Київщини та Східного Поділля. На українських землях у складі Речі Посполитої стало шість воєводств: Руське (центр — Львів), Белзьке (Белз), Волинське (Луцьк), Подільське (Кам’янець), Брацлавське (Брацлав) і Київське (Київ).

Об’єднання більшості українських земель у межах однієї держави сприяло політичному й куль-

турному згуртуванню українського народу. Але водночас унія призвела до остаточного закріпачення селян (Третій Литовський статут 1588 р.), полонізації української шляхти й посилення впливу католицької церкви. Після укладення Люблінської унії український народ був змушений боротися за збереження своєї мови, культури та православної віри. Хоча люблінська унія сприяла розвиткові економічних і культурних зв’язків України з європейськими державами. Стрімко росли міста, розцвіла зовнішня торгівля. З України і польщі в західні країни везли хліб, худобу, сало, мед, шкіру. Не лише городяни, але й магнати-землевласники займалися торгівлею.

Люблінська унія була спрямована на згортання національного життя на укр землях, посилення утисків на місцеве населення. За люблінською унією: шляхта поширення католицької віри, закріпачення, нищівне використання природних ресурсів. Право на землю польської шляхти, відмежування він народу власне укр. шляхти, прийняття деякими містами магдебурзького права, політика витіснення укр. мови, культури, православної віри.

Прийняття Берестейської унії 1596р спричинило утворення греко – католицької церкви, яка загострила національні та релігійні протиріччя в країні, почався масовий наступ на православців. Все це призвело до розколу укр. суспільства та численних козацько – селянських повстань.

19. Статус та особливості розвитку українських земель у складі Великого Князівства Литовського та Польщі (друга пол. XIV -перша пол. XVI ст.: порівняльна характеристика).

У ХІV ст. більшість українських земель опинилися в складі Великого князівства Литовського. Попервах політика литовських князів не була обтяжливою для місцевого люду, оскільки ті не руйнували їхніх традицій і не запроваджували щось нове. Відродився удільний устрій українських земель. Литовська еліта перейняла православну віру, культуру й закони Русі. Також литовські князі сприяли звільненню українських земель від монголо-татар. Битва на Синіх Водах (1362 р.) фактично поклала край монголо-татарському пануванню.

Значне розширення кордонів Великого князівства Литовського викликало конфлікти із сусідами, які також прагнули володіти землями колишньої Русі. Крім того, католицька церква наполегливо намагалася поширити свій вплив на Схід. Наприкінці ХІV ст.відбулося зближення Литви та Польщі, що привело до укладення між ними 1385 р. Кревської унії. Завдяки об’єднанню зусиль удалося завдати поразки Тевтонському ордену (Ґрюнвальдська битва 1410 р.), який загрожував обом державам.

Зближення з Польщею спричинило внутрішній конфлікт у Великому князівстві Литовському, який перетворився на відкрите збройне протистояння між прихильниками православ’я і старих удільних традицій, з одного боку, та прихильниками зближення з Польщею,католицизму та зміцнення централізації Литви, із другого. Вількомирська битва1435 р. визначила подальший шлях розвитку Великого князівства Литовського в бік зближення з Польщею. У 1452 і 1470 рр. були ліквідовані Волинське і Київське удільні князівства, руська православна знать остаточно втратила свій вплив. Усі її спроби відновити старі порядки вже не мали успіху.

Поступово на українських землях установлювалося польсько-литовське панування, що супроводжувалося витісненням православної церкви католицькою, запровадженням нових порядків.

Актуальність теми. Невдалі спроби української шляхти зберегти українську державність спричинилися до втрати нею значення провідної верстви українського суспільства. Аби протидіяти зазіханням сусідніх держав та боронити свою окремішність, українці мусили знайти іншу опору. Та нова сила вже формувалася на степовому порубіжжі. І звалася вона козацтвом.