Але були й позитивні наслідки, такі як відродження української самосвідомості, її самобутньої культури, традицій. Становлення укр. . Культури Не як провінціальної, малоросійської, а як автономної.

Висновок

Отже, культуротворчий процес в Україні 20-х років виявив чітко виражені тенденції до національно-культурного відродження. На цьому шляху, всупереч наростаючим ідеологічним перепонам і політичним утискам, українська культура досягла успіхів світового значення.

Попри всі утиски тоталітарного режиму українська культура постійно виявляла свою здатність до відновлення. Сталінізму так і не вдалося зробити її слухняним знаряддям своєї політики. У роки Другої світової війни і в повоєнний час у творчості багатьох українських митців сколихнулися могутні патріотичні, національні почуття, війна багатьох із них позбавила генетичного страху за життя, і вони почали все частіше вимовляти щире слово правди і любові до Батьківщини. Зокрема О. Довженко, усвідомивши всю глибину страждань, які поставили націю на межу виживання, відмовився бути слугою тоталітарного режиму, що відбилось у фільмі "Україна в огні" та записах його щоденника.

Українське відродження, незважаючи на свою трагічну долю, ніколи не було зтертим з народної пам'яті. У XX та на початку XXI ст. воно ще не раз піднімало з колін нові покоління митців, сприяло новому піднесенню української культури.

 

Сучасний культ Сталіна в Україні. Причини та форми.

Актуальність:

Внутрішньополітичний:

 

Чи є нормальним після всіх репресій, зроблених Сталіним і його урядом, поклонятися цій людині тим людям, які його обожнюють, чи може розповісти їм всю правду про цю людину.

 

Історичний:

Розкриття всієї правди про цю людину.

 

 

Причини

На мою думку, головною з причин є та завуальованість правди про цю особу, яка бере свій початок ще ії радянських часів. Адже головною рушійною силою «неосталінізму» є ті бабусі й дідусі, які до сих пір його обожнюють.

Іншою рушійною силою є влада, яка стоїть під впливом Росіі, бо саме в Росії зараз йде повернення до терору в особі Путіна, який вочевидь, є фанатом Сталіна.

 

Сам термін “неосталінізм” відображає зловісне політичне явище. Перш за все – це система влади. Останній президент СРСР Михайло Горбачов наголошував, що неосталінізм - це варіант сталінського режиму. Без масштабних політичних репресій, але з цькуванням політичних опонентів і тотальним контролем за всім політичним життям країни і будь-якими проявами політичної активності в суспільстві. Іншими словами, якщо російська «мобілізація» стане російською реальністю, тобто, почнеться будівництво (процитуємо ще раз Дмитра Медведєва) «справжньої Росії - сучасної, спрямованої в майбутнє молодої нації», швидше за все, це не буде ГУЛАГ, враховуючи, хоч би те, що Володимир Путін ніколи не повторюється. Але примусова праця, політична реакція, ідеологічний терор, придушення будь-якого інакомислення і «депортація» його в найближче зарубіжжя, судячи з усього, стануть реальністю вже найближчим часом.

 

 

Форми

 

Формами неосталінізму є, насамперед, пам’ятники Сталіну, вихід населення з його плакатами.

В незалежній Україні традиції сталінізму подекуди збереглися — в травні 2010 року в Запоріжжі на території місцевого обласного комітету КПУбуло відкрите погруддя Йосипа Сталіна, але увечері 28 грудня того ж року, активісти організації «Тризуб» імені Степана Бандери відламали йому голову.

7 травня 2012 року пам'ятник Сталіну відкрили у Львові. Скульптурна композиція представляла собою фігуру Осипа Вісаріоновича, який пісяє, висотою близько 1,5 метрів, виготовлену з дерева і тканини та пофарбовану золотою фарбою. Оскільки акцію не було відповідним чином погоджено з міською владою, працівники міліції демонтували пам'ятник через 10 хвилин після його встановлення^.

 

Іншою формою є креативна стратегія модернізації Російської держави. "Ми створимо розумну економіку, побудуємо справжню Росію, яка займе гідні позиції в світовому розподілі праці", - заявив президент у недавньому зверненні до Федеральних Зборів. Винахід правлячого тандему Путін-Медведєв підхопили і посунули в народ бюрократія, експертне прокремлівське співтовариство, об`єднане партійними структурами бутафорських "єдиної і справедливої Росії".

Офіційно декларований сурковським агітпропом сенс "стратегічної концепції модернізації" полягає в тому, що Росія зможе стати наддержавою, зайняти місце під сонцем і влитися в "золотий мільярд", якщо зможе будувати своє процвітання не тільки на торгівлі нафтою і газом.

Але, мабуть, мета у кремлівських стратегів зовсім інша. Багато що, на жаль, свідчить про те, що ідеологія модернізації – це новий мобілізаційний проект російської партії влади і "щойно він опанує масами" буде вирішена проблема збереження правлячого режиму, який сьогодні зазнає жорстоких ударів долі з причини.

Історичні аналогії очевидні. Винахід під кодовою назвою "модернізація" є матрицею сталінської індустріалізації, хрущовської доктрини ролі кукурудзи в будівництві соціалізму, горбачовського "нового мислення", "прискорення, гласності і перебудови".

Ці минулі "маски авторитаризму" були покликані посилити залежність радянської людини від держави, створити механізми тоталітарного управління і контролю за людьми.

Тому нинішня кремлівська ідеологічна доктрина "модернізації", не просто насторожує, але викликає страх у кожної розсудливої людини.

 

Отже, якщо в Росії буде така модернізація. То через владу вона швидко прийде і до України, яка внаслідок знову стане провінцією Росії.

 

Тоталітарна модернізація СРСР. Індустріалізація. Колективізація українського села. Ціна сталінської «революції згори».

 

 

Актуальність:

 

Економічний:

 

Наслідки й підґрунтя індустріалізаціі для незалежної України - залишки заводів, фабрик та інших об’єктів промисловості та їх економічна вигідність для країни.

 

Національний:

 

Жертви голодомору, репресовані. Їх спогади та сучасна актуалізація цієї теми в Україні.

 

Зовнішньополітичний:

 

Наслідки економічної залежності від Росії в наслідок розвалу СРСР та старіння технічної промисловості в Укр.-ні.

 

 

Тоталітарна модернізація СРСР.

Наприкінці 20-х років сталінське керівництво СРСР зробило нову спробу реалізувати комуністичну ідею – створити всебічно модернізоване суспільство з планово – директивним управлінням, жорстокою централізацією усіх сфер життя. У 1927-1928 рр. З непом було покінчено та Сталін повернувся до воєнно – комуністичних методів управління. Метою було загострення класової боротьби на шляху просування до соціалізму та ліквідація куркульства як класі.

 

Причини індустріалізації:

Економ.

Технолог. Та економ відставання СРСР від передових розвинених країн.

Стратегічні.

Сталін вважав, що капіталістичні країни рано чи пізно нападуть на СРСР, тому всі ресурси були спрямовані на розвиток важкої промисловості.

Політичні.

Лідери компартії вважали, що партія повинна спиратися не на дрібнобуржуазні селянські маси, а на робітничий клас, чисельність якого можна було збільшити шляхом збільшення кількості фабрик, заводів тощо

 

 

У грудні 1925 р. ХІV з’їзд РКП(б) проголосив курс на індустріалізацію. Передбачалося прискорення промислового росту Радянського Союзу і досягнення ним у короткі терміни (приблизно 10 років) рівня розвитку економічно розвинутих країн світу. Індустріалізацію передбачалося здійснювати плановими методами (п’ятирічками).

Якщо до 1929 р. індустріалізація відбувалася прискореними темпами, то з 1929 р. – форсованими. На 1929 р. було заплановано 32% приросту промислової продукції, на 1930 і 1931 рр. – по 45%. Ці плани явно були нереальними. Вони стали наслідком волюнтаризму, політичного свавілля, нерозуміння економічної ситуації. Щорічний приріст промислової продукції щорічно складав 15,7%. Індустріалізація передбачала не пропорційний розвиток економіки, а максимальне нарощування важкої промисловості за рахунок легкої і харчової та сільського господарства.

Індустріалізація здійснювалася екстенсивним шляхом, тобто не за рахунок нових технологій, а шляхом будівництва великої кількості підприємств, збільшення кількості працюючих. Були збудовані “Запоріжсталь”, “Азовсталь”, Дніпрогес, Краматорський машинобудівний, Харківський тракторний заводи тощо. Наприкінці першої п’ятирічки в Україні підприємства союзного підпорядкування виробляли 69,8% продукції, республіканського – 20,3%, місцевого – 9,9%. З середини 30-х років більш чітко виявлявся курс на мілітаризацію народного господарства, створення могутнього військово-промислового комплексу. Змінилося співвідношення між промисловістю та сільським господарством у загальній структурі економіки. Суттєво скоротилися усі види приватного підприємництва. Ліквідувалися іноземні концесії. Утверджувалася планова адміністративно-командна система управління економікою.

Індустріалізація потребувала значних капіталовкладень. Джерелами її фінансування стали:

• випуск паперових грошей;
• режим економії, скорочення адміністративного апарату;
• податки з населення, пограбування селянства з метою вилучення зерна - основного експортного продукту СРСР;
• розширення продажу горілки. У 1927 р. бюджет отримав 500 млн. крб., а у 1934 р. – 6,8 млрд. крб. «п’яних грошей»;
• збільшення вивозу за кордон нафти, лісу, хліба;
• зростання експлуатації: селян, робітників, мільйонів в’язнів ГУЛАГу;
• примусові внутрішні позики.

Особливості індустріалізації в Україні:

• виділення з загальносоюзного бюджету значних коштів. За роки І п’ятирічки - понад 20%;
• зосередження уваги на крупних промислових об’єктах (Запоріжсталь, Криворіжсталь, Азовсталь, ДніпроГЕС, Дніпропетровський алюмінієвий, Краматорський машинобудівний, Харківський тракторний заводи тощо);
• нерівномірність розміщення промислових об’єктів в регіонах республіки. Донбас та Придніпров’я помітно випереджали Правобережжя;
• створення нових галузей виробництва в усіх напрямах промисловості, особливо у важкій промисловості;
• відставання перебудови легкої та харчової промисловості;
• витіснення приватного власника з виробництва йшло вищими темпами, ніж в цілому по СРСР;

Наслідки індустріалізації для УСРР

Промисловий потенціал України збільшився в 6 р. УСРР вийшла:

• на 2-ге місце в Європі (після Німеччини) за виплавкою чавуну;
• на 3-тє місце (після Німеччини і Англії) за виробництвом сталі;
• на 4-те місце в світі за видобутком вугілля.

· Початок Стаханівського руху

 

Але

Політика прискореної індустріалізації призвела до тяжких соціально-економічних і політичних наслідків. По-перше, вона здійснювалася за рахунок сільського господарства. Для селян збільшувався продподаток, заборонялося вільна торгівля. По-друге, індустріалізація обумовила перехід до насильницької колективізації, результатом якої мало стати забезпечення промисловості дешевою робочою силою, а країни – дешевими продуктами харчування.

 

Процеси індустріалізації країни значною мірою залежали від сільськогосподарського виробництва. Селянство, яке становило більше половини населення країни могло дати місту значні кошти, сировину, продукти харчування, робочу силу тощо. Але лише за умови наявності нормальних торгово-грошових відносин між містом та селом. Але більшовики на чолі з Сталіним вирішили розв’язати це питання шляхом проведення суцільної колективізації. Колективізація за моделлю Сталіна відкривала для держави можливість безперешкодно привласнювати створений селянською працею і додатковий, і необхідний для прожиття виробника продукт. Позбавлений знарядь виробництва, обмежений у громадських правах, колгоспник мав стати приписаним до артілі найманим працівником, виконавцем волі партійно-державної бюрократії як асоційованого власника землі та виробничих знарядь. Звідси випливала безкомпромісна боротьба держави проти селян – вільних товаровиробників, узагальнена й реалізована в політиці “ліквідації куркульства як класу на основі суцільної колективізаці ”, розкуркулювання.

 

Колективізація - примусове, насильницьке об’єднання індивід. Селянських госп-в у колективні для встановлення контролю держави над ними.

 

Мета:

• Отримання коштів для індустріалізації
• Установлення контролю держави над сільгосп виробництвом
• Розв’язання хлібної проблеми
• Збільшення товарності с/г
• Ліквідація заможного селянства як!ворога! рад влади.

 

Основні заходи:

• Насильницьке створення колгоспів та радгоспів
• Створення МТС
• Ліквідація куркульства
• Примусове вилучення хліба
• Обмеження переселення селян до міст

Всього за роки колективізації в Україні було експропрійовано понад 200 тис. селянських угідь. Прискорення темпів колективізації означало фактичне оголошення війни селянству, яке не бажало йти в колгоспи. У хід йшли погрози, наклеп, примус. Той, хто не вступав до колгоспу, прирівнювався до ворога радянської влади і злочинця.

Наслідки колективізації:

• підрив продуктивних сил села;
• знищення найхазяйновитішого прошарку – заможних селян;
• падіння урожайності та зменшення валових зборів зернових;
• зменшення поголів’я великої рогатої худоби, свиней, овець, кіз;
• ліквідація мережі підприємств і організації сільськогосподарської кооперації;
• розрив торговельних, в тому числі міжнародних, зв’язків
• Утвердження командної економіки на селі
• Утрата робочої сили на селі
• Руйнування устроїв селянського життя.