Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Кирило–Мефодіївське братство: склад, програмні документи та історичне значення його діяльності.Содержание книги
Поиск на нашем сайте
Історичне значення Кирило-Мефодіївського братства полягає у тому, що воно було першою спробою української інтелігенції вдатися до політичної боротьби. Братство вперше розробило широку політичну програму національно-визвольного руху, яка стала дороговказом для його наступників. Принципово важливим було і те, що Кирило-Мефодіївське братство стало самостійним і самобутнім політичним формуванням, яке організаційно не підпорядковувалося, а ідеологічно не повторювало політичних настанов жодної з загальноросійських суспільних течій. Це позитивно вплинуло на національну свідомість.
На початку 40-их років 19 ст. студенти й викладачі Київського університету організували таємний гурток «Київська молодь», учасники якого вивчали праці французьких філософів-утопістів, цікавилися національно-визвольною боротьбою поляків, чехів, хорватів та інших словянських народів. Поступово гурток оформився в нелегальне товариство – Кирило-Мефодіївське братство (1846 р.)
Оранізатори: професор Київського університету М. Костомаров; студент (згодом викладач Полтавського кадетського корпусу) В. Білозерський; чиновник М. Гулак; викладач гімназії, письменник П. Куліш; поет Т. Шевченко. Учасники – молоді люди віком 19 – 30 років, більшість яких походила з дрібномаєтних дворян. Мета діяльності: утвердження національної української державності з демократичним ладом у конфедеративному союзі словянських дворян.
Програмні документи: ● «Статут Словянського товариства св. Кирила і Мефодія», автор – В. Білозерський; ● «Закон Божий, або Книга буття українського народу», автор – М. Костомаров.
Практична діяльність: - поширення програмних документів; - пропаганда ідей братства в університеті, військових училищах, інших навчальних закладах Києва; - поширення творів Т. Шевченка; - розробка проекту створення в Україні широкої мережі початкових навчальних закладів для всіх верств населення; - збирання коштів на видання українських книг; - створення першої української абетки – «кулішівки» (за прізвищем її автора П. Куліша).
Значення діяльності: - перша спроба інтелігенції перейти від культурницького до політичного етапу визвольної боротьби. - Уперше здійснено спробу обєднати українську національну ідею із загальнолюдськими християнськими цінностями та ідеєю словянської єдності; - Національне звільнення українців розглядалося в контексті загальноєвропейської боротьби поневолених народів. - За своїми світоглядними принципами братство було схожим на такі європейські організації «Молода Італія», «Молода Ірландія», проте відкидало насильство як засіб досягнення мети.
Етнонаціональне відродження на західноукраїнських землях у першій половині ХІХ ст.: передумови, напрямки розвитку, особливості та історичне значення.
Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. в західноукраїнських землях почалося національне відродження, на чолі якого стало греко-католицьке духовенство. У 1816 р. у Перемишлі в Галичині священик Іван Могильницький за підтримкою єпископа Михайла Левицького організував перше просвітницьке «Товариство греко-католицьких священиків», яке відкривало школи з українською мовою навчання, видавало українські підручники й брошури для народу. Особливості етнонаціональне відродження на західноукраїнських землях:
- Західні українці майже цілком утратили національну еліту, тому лідерство у національному відродженні перейшло до греко-католицького духовенства, що спричинило консервативний характер українського національного руху. - Австрійська імперія використовувала український рух як противагу польському та угорському рухам. - Значний вплив культури Наддніпрянщини. - Основні етапи національного відродження: фольклорно-етнографічний – до 30 -40-х років 19 ст.; до кінця 40-х років – культурна стадія; починаючи від революції 1848 року – перехід до політичного етапу. - Із середини 19 ст. національний рух Західної України починає випереджати рух на Наддніпрянщині, який не міг вільно розвиватися через утиски з боку російської влади. Передумови: - Покращення становища греко-католицького духовенства внаслідок реформ Марії-Терезії та Йосифа 11; - Засвоєння західноєвропейських ідей у Львівському університеті.
Напрямки розвитку У 1833—1837 рр. у Львові діяло громадсько-культурне об’єднання «Руська трійця», засновниками якого були студенти Львівського університету й одночасно греко-католицької духовної семінарії Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич і Яків Головацький. У 1837 р. «Руській трійці» вдалося видати в Будапешті альманах «Русалка Дністрова», де були вміщені народні пісні, думи, перекази, історичні документи, що розкривали побут, культуру й героїчне минуле українського народу. Австрійська влада заборонила видання, конфіскувала й знищила майже весь наклад і притягла його авторів до судової відповідальності. Під час революції 1848—1849 рр. у Австрійській імперії в західноукраїнських землях активізувався національно-визвольний рух, під впливом якого австрійський уряд пішов на скасування кріпосного права (1848 р.), проголошення політичних свобод і запровадження парламентського устрою.
Також існував Перемишльський культурно-освітній гурток (20-30-ті роки 19 ст.), який був заснований єпископом М. Левицьким. Його учасники цікавилися вітчизняною історією, фольклором, мовою. Так, І. Могильницький у «Граматиці» доводив, що українська мова є окремою східнослов’янською мовою, поширеною на всіх українських землях.
Основні етапи та особливості українського національного руху в Галичині у другій половині ХІХ ст. Москвофільство та народовство. Політика національного гноблення сприяла активізації українського суспільно-політичного руху, в якому існували три течії: москвофіли, народовці та радикали. Течії суспільно-політичного руху Москвофіли бачили опорою в боротьбі проти полонізації Росію. Отримували фінансову та організаційну допомогу з Москви. У 60-80-х роках ХІХ ст. займали провідне становище в громадському житті Західної України. Керівники: Я. Головацький, І. Гуталевич, Б. Дідицький. Програма - Не визнавали існування українського народу та його мови. - Вірили у провідну роль Росії серед слов’янських народів. - Виступали за приєднання західноукраїнських земель до Росії. Діяльність 1. У 1870р. москвофіли заснували політичну організацію – Руську раду, яку вважали наступницею Головної руської ради. 2. Очолювали громадські та культурні установи Львова – Ставропігійський інститут, Народний дім, Галицько-Руську матицю. 3. Видавали газети в Галичині, Буковині, Закарпатті, науково-літературні збірки, де пропагували свої ідеї. Спекулювали на вірі селян у російського «доброго царя», який вирішить соціально-економічні проблеми. 4. Створили «язичіє» - суміш російської, української, польської та церковнослов’ янської мов, яку подавали як руську мову. 5. Вели боротьбу з пияцтвом, створили братерство трезвості. Значення діяльності москвофілів - Сприяли денаціоналізації українців Галичини, Буковини, Закарпаття. - Відіграли певну роль у підвищенні культурно-освітнього рівня селянства і робітників. Народовці (українофіли) – національна українська течія, що зародилася в 60-х роках ХІХ ст., представники якої (в основному – молода українська інтелігенція) доводили самостійність українського народу та мови. Керівники: К. Климкович, Є. Згарський, Ф. Заревич. Програма - Єдність усіх українських земель, необхідність їх об’є днання в одній державі; - Розвиток єдиної української мови; - Створення української літератури на народній основі. Народоців підтримували діячі національного руху Наддніпрянської України. Діяльність 1. Створювали українські громади зі студентів та старшокласників, установили контакти з представниками громадівського руху Наддніпрянщини. 2. Пропагували твори І. Котляревського, Т. Шевченка, Г. Квітки-Основ’ яненка та інших. 3. Видавали журнали («Вечорниці», «Русалка», «Правда») та газети (селянська газета «Батьківщина»). 4. Були ініціаторами створення у Львові першого професійного українського театру(1864р.). 5. Створювали товариства, установи, гуртки для пропаганди своїх поглядів: - Культурно-освітнє товариство «Просвіта» 1868р., яке організовувало читальні у містах і селах; проводило літературні вечори та лекції. - Літературне товариство імені Т.Г. Шевченка (1873р.), створене з метою розвитку української мови й літератури.
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-08-26; просмотров: 686; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.118.19.123 (0.011 с.) |