Передумови, етапи, особливості англійської буржуазної революції ХVІІ ст.

ІІІ. НОВИЙ ЧАС

Передумови, етапи, особливості англійської буржуазної революції ХVІІ ст.

Англія у ХVІ-ХVІІ ст. була типовою аграрною країною,відносно нерозвинутою порівняно з такими країнами як Іспанія чи Франція. Її населення становило близько 4 млн, зокрема, 4/5 – сільського. Великих міст було небагато:Лондон,Манчестер,Ліверпуль.

З’явилися нові галузі промисловості: видобуток вугілля,виплавка чавуну і заліза,виробництва скла,бавовни. Відбулися зміни в структурі експорту,Англія перестала вивозити вовну,її замінило готове сукно. Відбувався аграрний переворот в англ. селі: поміщики в ХVІ-ХVІІ ст. зганяють орендаторів зі своєї землі, перетворюючи ріллю на пасовиська для овець. Практика огородження перетворила основне селянство на малоземельних та безземельних батроків. Частина селян вдається до актів непокори,до прямих революційних виступів.

В 1603 році відбувся широкий рух проти насильницького обезземелення серед селян серединних графств. Розвиток капіталістичної системи господарства в Англії призвів до загострення соціальних протиріч,підготовив розподіл країни на противників і прихильників феод.-абсолютиського ладу.

Опозиція проти абсолютизму в лиці нового дворянства та незадоволених селян,дрібних ремісників,наймитів почала розвиватися під релігійними гаслами пуританізму,тобто боротьби за очищення віри. Цей рух проповідував необхідність створення спрощеної дешевої церкви,ідеї стриманості, поміркованості. Пуритани вимагали ліквідувати єпископат, непідпорядкування церкви королю. Виступали за вільні, доступні священицькі проповіді,скромний одяг,критикували прагнення до розкоші,розбещеність двору і аристократії.

З поміж пуритан виникли різні течії що відповідали інтересам різних прошарків суспільства. Були пресвітеріани – консервативне крило пуритан,виступали за очищення церкви від католицизму і впливу папи римського,але збереження єдиної церкви з одноманітним богослужінням,незалежності церкви від короля. Їх прихильниками були багата буржуазія та верхівка нового дворянства. Індепенденти становили радикальніше крило пуритан,виступали за ліквідацію єдиної церкви з обов’язковими текстами молитов і богослужінь,повну автономію кожної релігійної общини, ліквідацію єпископату. Прихильники середня та дрібна буржуазія і джентрі, селяни, ремісники.

Релігійні протиріччя існували, але головними протиріччями були суперечності між королівською владою, феодальною аристократією,частиною буржуазії,верхівкою католицького і англіканського духовенства з одного боку та джентрі і широкими народними масами з іншого. Реакційна політика абсолютизму все більше протирічила інтересам своїх противників.

Невдовзі верхи вже не могли управляти країною по старому. Також загострилась межа бідування народних мас. Наближалася революція. Вона мала певні періоди та характерні особливості.

Перший етап (1640-1642) – початок революції, перші революційні перетворення; прийняття вагомих конституційних законів, які започаткували засади майбутньої конституційної монархії.

Другий (1642-1649) - збройний етап. Відбулось дві громадянські війни,що закінчились поразкою королівських сил. Розгортається діяльність Кромвеля.

Третій (1649-1660) - республіканський період; ліквідація монархії,королівської посади та палати лордів.

Четвертий (1660-1688) - реставрація конституційної монархії, Славна революція, завершення буржуазної революції.

Особливості англійської буржуазної революції:

1.компромісний характер між буржуазією і джентрі. Цей союз придав революції незавершеного характеру, спричинив певну обмеженість соціально-економічних і політичних перетворень.

2.те що народні маси, які допомогли буржуазії і джентрі завоювати перемогу маже нічого не отримали від революції.

3.не було заторкнуто адміністративно-територіального устрою країни, системи органів судочинства, органів місцевого самоврядування.

4.довготривалість революції - 48 років.

5.керівником революції був парламент.

6.майже не зазнала змін судова система країни, діяли попередні системи та джерела права.

Перший етап буржуазної революції в Англії. «Петиція про право» 1628 р., соціально-політичні реформи.

У 1603 р. королем Англії на підставі заповіту бездітної Єлизавети І став син Марії Стюарт Яків Шотландський, прийнявши ім’я Якова І. В Англії він започаткував династію Стюартів і виявив себе завзятим захисником старих порядків. Король виношував думку про повну ліквідацію парламенту, божественне походження королівської влади.

Коли парламент відмовляв королю вводити нові податки чи виділити субсидії, король широко практикував торгівлю патентами на різні торговельні й промислові монополії, продаж посад.

Після смерті Якова І у 1625 р на престол вступив його 25-річний син Карл I, який продовжував політику батька. Він рішучий курс на зміцнення абсолютизму. Для поповнення королівської скарбниці новий король продовжив продаж патентів на монополії та посад. Почав вводити нові податки, в тому числі на дворян та духовенство. Невдоволених ув’язнювали в Тауер.

Король не рахувався з парламентом, швидко розпускав його. У 1628 р. парламент виробив і подав королю знамениту «Петицію про право». Вона відкрила серію вагомих конституційних законів, які заклали фундамент творення конституційної монархії в Англії. У ній налічувалося 11 пунктів.

Згідно з ними, населення не повинно змушуватись до виплати податків, незатверджених парламентом. Було встановлено, що ніхто не може бути заарештований, позбавлений своєї землі або вольностей інакше, як за законами країни. У ст. 4 наголошувалось, що ніхто не може бути притягнений до відповідальності, ув’язнений чи позбавлений землі інакше, як у законному порядку судочинства. У п. 6 королю закидалось, що у будинки громадян без їхньої згоди направляють на постій солдатів, а це суперечить законам і звичаям королівства.

В інших пунктах «Петиції про право» парламентарії просили короля розпорядитися припинити всі ці «неподобства», нікого не притягувати до відповідальності за відмову сплачувати неправомірні податки та побори, примушувати до служби, ув’язнювати, «ніякі надзвичайні повноваження не надавати жодній особі, щоб усі урядовці служили згідно із законами цього королівства».

Король обіцяв прийняти це до уваги, однак в 1629 р. розпустив парламент і не скликав його впродовж 11 років.

 

Чартистський рух у Англії.

Наступні два десятиріччя історії Англії пройшли під знаком т. зв. чартизму (від англійського слова «chart» - хартія). Суспільство стрімко розпадалося на два нових антагоністичних класи - пролетаріат і буржуазію. Уже 1831 р. в промисловості і торгівлі було зайнято 42% населення, а у сільському господарстві - усього 28%. Тривалість робочого дня в промисловості становила 14-16, а в окремих випадках - і 18 годин. Буржуазія у своїх вузькокласових інтересах ігнорувала потреби пролетаріату. Особливо це виявилось з прийняттям 1834 р. закону про бідняків. Воно зобов'язувало приходи турбуватися про найменш забезпечених осіб. Закон 1834 р. заборонив видання підмоги особам, які її потребували за старим законом. Натомість вводилася підмога у формі харчування і утримання у спеціальних робітних домах. Витрати на бідних різко скоротилися, неімущі намагалися уникнути цих домів, погоджуючись на будь-яку роботу в промисловості. Це в свою чергу дозволяло посилювати експлуатацію.

Перші дві робітничі організації виникли ще у 1836 p.- Лондонська асоціація робітників та Великий Північний союз, створений у Лідсі. На першому етапі чартистського руху (до серед. 1839 р.) участь у ньому брала і буржуазія. Вона намагалася використати народні маси для тиску на уряд з метою добитися нової реформи виборчого права та впровадження в життя принципів «вільної торгівлі», зокрема скасування мита на привізний хліб.

8 травня 1839 р. Лондонська асоціація робітників оприлюднила т. зв. Народну хартію з вимогами загального виборчого права для чоловіків, таємного голосування, рівних виборчих округів, скасування майнового цензу для кандидатів у депутати парламенту, щорічного переобрання палати общин та оплатності роботи депутатів. 4 лютого 1839 р. у Лондоні зібрався перший чартистський Конвент. У самому русі оформилося два крила - ліве (лідер Джуліан Гарні) з лозунгом народного повстання та помірковане (лідер Вільям Ловетт), що виступало за мирну агітацію і масований моральний тиск на парламент. 15 липня в м. Бірмінгемі розпочалося повстання, придушене тільки 17 липня. До кінця літа усі політичні діячі чартистського руху опинилися в ув'язненні, і 14 вересня чартистський керівний орган Конвент оголосив про саморозпуск.

Друге піднесення чартистського руху припадає на поч. 40-х років XIX ст. На конференції в м. Манчестері (липень 1840 р.) була створена Національна чартистська асоціація. На поч. 1841 р. в країні було організовано збір 1348 тис. підписів під петицією про звільнення арештованих лідерів чартистського руху. 2 травня 1842 р. в парламент була внесена друга петиція з вимогами чартистів, під нею стояло 3 315 752 підписи.

У 1843 р. намітилися переміни до кращого в економіці Англії, розпочалося циклічне економічне піднесення. Чартистський рух поволі згасає. Проте, під впливом народних виступів були прийняті закони, які відчутно полегшували становище робітничого класу та відповідали інтересам буржуазії. Зокрема, в 1842-1843 pp. були знижені мита на привізну сировину і хліб та водночас скасовані на вивіз англійських товарів. На поч. 1846 р. через парламент проведено білль про скасування хлібних мит. У липні 1846 р. вігзький парламент Росселя скасував у більшості решту мит, що дозволило знизити ціни на сировину і хліб, здешевити англійські товари та наростити їх експорт. Особливо важливе значення мав закон про десятигодинний робочий день, схвалений парламентом у 1847 р.

Того ж року розпочалася нова економічна криза. В лютому 1848 р. вибухнула революція у Франції, яка приголомшила Європу. Усе це спричинило реанімацію чартистського руху.

4 квітня 1848 р. у Лондоні відкрився третій чартистський Конвент, а з 1 травня розпочало свою роботу Національне зібрання чартистів. Ця хвиля чартизму стала заключною фазою в історії руху. Під його тиском правлячі кола Англії були змушені розпочати демократичні реформи: почалася реорганізація парламенту, розвивалося місцеве самоуправління, було проведено в життя закон про охорону фабричної праці та легалізовано тред-юніони, обмежено тривалість робочого дня. Ці завоювання були досягнуті у напруженій боротьбі, коли кожна поступка оплачувалася запеклими, часто кривавими сутичками з поліцією, масовими арештами лідерів руху, роками тюремного ув'язнення і каторги.

 

12. Виборча реформа 1867р. у Англії (передумови, суть, оцінка)

У середині 60-х років робітники й радикальна буржуазія почали створювати політичні союзи для боротьби за виборчу реформу, куди вступило багато представників дрібної буржуазії, інтелігенції. Незабаром вони об’єдналися в Національну лігу реформ, яка невдовзі налічувала близько 100 лондонських відділень і 300 - у провінціях. Улітку 1866 р. ліга організувала низку мітингів із вимогою реформи, в тому числі кількадесятитисячний мітинг у Гайд-парку в Лондоні. Взимку 1866/1867 р. цей рух набув загальнонаціонального масштабу. У травні 1867 р. стався грандіозний крах на лондонській біржі, що далося взнаки і в політиці. Консервативний уряд лорда У. Дербі, який тоді перебував при владі20, взявся за розробку виборчої реформи. її автором вважають одного з міністрів - Б. Дізраелі. У лютому 1867 р. проект виборчої реформи подали в палату общин, де після внесення поправок і доповнень

15 серпня 1867 р. схвалили під назвою “Акт про народне представництво”. Цією реформою здійснено новий перерозподіл місць між містами і сільською місцевістю та розширено коло осіб, які мали право голосу. Консерватори прагнули дискредитувати лібералів, які заперечували право народних мас брати участь в управлінні державою, не хотіли навіть чути про виборчу реформу.

Міста з населенням до 10 тис. осіб (їх налічувалось 38) могли обирати до парламенту одного депутата. Звільнилося 45 місць; 44 з них передано більшим містам. Кілька міст - Манчестер, Бірмінгем,

Ліверпуль і Лідс - отримали право обирати по три депутати; десять міст одержати це право вперше (по два). Уперше отримали право обирати депутатів університети у великих містах - Лондоні, Един­бурзі, Кембриджі, Оксфорді та ін.

У містах право голосу отримали: особи чоловічої статі, які до­сягай повноліття (21 рік) і не були обмежені в правах; чоловіки, які проживали в місті впродовж останнього перед виборами року на день виборів, були власниками або наймачами житлового будинку, сплачували належні податки, в тому числі податок на користь бід­них. Право голосу визначалось наявністю водночас усіх переліче­них умов. Уперше отримали право голосувати також особи чоло­вічої статі, повнолітні, не обмежені судом у правах, які впродовж останніх 12 місяців перед виборами винаймали в місті окрему квар­тиру та сплачували за неї на рік 10 фунтів ст. і більше.

У графствах, тобто сільській місцевості, право голосу одержали особи чоловічої статі, повнолітні, не обмежені судом у правах, які були власниками або законними володільцями (останні - пожиттєви- ми чи спадковими) землі з чистим річним прибутком 5 фунтів ст. (ра­ніше - 10); орендарі земель, з терміном оренди не менше 60 років, що мешкали останній рік у цій місцевості, з чистим річним прибутком не менше 5 фунтів ст.; усі інші орендарі, що прожили рік на одному місці й сплачували річну ренту - не менше 12 фунтів ст. (було - 50)²¹.

Причому зберігалися відкрите голосування (таємне ввели у 1872 р.), а також старий, украй нерівномірний розподіл виборчих округів. Депутати й надалі не отримували винагороди.

Виборча реформа 1867 р. була загалом прогресивною, значним здобутком демократичних сил, які за неї боролися, хоча додатково право голосу одержали лише дрібна буржуазія та верхівка робітни­чого класу. Без цього права залишались основна маса робітників, жінки, молодь віком до 21 року, військовослужбовці.

Кількість виборців значно збільшилась, але тільки порівняно з дореформеним періодом. За переписом 1861 р. в Англії налічува­лось понад 20 млн жителів. Із них до реформи мали право голосу близько 1 млн 400 тис. осіб, після реформи - 2 млн 700 тис. Однак це становило трохи більше ніж 10 % усього населення і приблизно 25-30 % - дорослого.

Збільшення кількості міських виборців від 600 тис. до 1,4 млн дало змогу англійським робітникам і тред-юніонам подумати про ви-сунення своїх кандидатів до палати общин. Із цією метою в Лондоні створено спеціальний Комітет для організації самостійного робітничого представництва в парламенті, який розпочав активну діяльність

 

 

ІІІ. НОВИЙ ЧАС

Передумови, етапи, особливості англійської буржуазної революції ХVІІ ст.

Англія у ХVІ-ХVІІ ст. була типовою аграрною країною,відносно нерозвинутою порівняно з такими країнами як Іспанія чи Франція. Її населення становило близько 4 млн, зокрема, 4/5 – сільського. Великих міст було небагато:Лондон,Манчестер,Ліверпуль.

З’явилися нові галузі промисловості: видобуток вугілля,виплавка чавуну і заліза,виробництва скла,бавовни. Відбулися зміни в структурі експорту,Англія перестала вивозити вовну,її замінило готове сукно. Відбувався аграрний переворот в англ. селі: поміщики в ХVІ-ХVІІ ст. зганяють орендаторів зі своєї землі, перетворюючи ріллю на пасовиська для овець. Практика огородження перетворила основне селянство на малоземельних та безземельних батроків. Частина селян вдається до актів непокори,до прямих революційних виступів.

В 1603 році відбувся широкий рух проти насильницького обезземелення серед селян серединних графств. Розвиток капіталістичної системи господарства в Англії призвів до загострення соціальних протиріч,підготовив розподіл країни на противників і прихильників феод.-абсолютиського ладу.

Опозиція проти абсолютизму в лиці нового дворянства та незадоволених селян,дрібних ремісників,наймитів почала розвиватися під релігійними гаслами пуританізму,тобто боротьби за очищення віри. Цей рух проповідував необхідність створення спрощеної дешевої церкви,ідеї стриманості, поміркованості. Пуритани вимагали ліквідувати єпископат, непідпорядкування церкви королю. Виступали за вільні, доступні священицькі проповіді,скромний одяг,критикували прагнення до розкоші,розбещеність двору і аристократії.

З поміж пуритан виникли різні течії що відповідали інтересам різних прошарків суспільства. Були пресвітеріани – консервативне крило пуритан,виступали за очищення церкви від католицизму і впливу папи римського,але збереження єдиної церкви з одноманітним богослужінням,незалежності церкви від короля. Їх прихильниками були багата буржуазія та верхівка нового дворянства. Індепенденти становили радикальніше крило пуритан,виступали за ліквідацію єдиної церкви з обов’язковими текстами молитов і богослужінь,повну автономію кожної релігійної общини, ліквідацію єпископату. Прихильники середня та дрібна буржуазія і джентрі, селяни, ремісники.

Релігійні протиріччя існували, але головними протиріччями були суперечності між королівською владою, феодальною аристократією,частиною буржуазії,верхівкою католицького і англіканського духовенства з одного боку та джентрі і широкими народними масами з іншого. Реакційна політика абсолютизму все більше протирічила інтересам своїх противників.

Невдовзі верхи вже не могли управляти країною по старому. Також загострилась межа бідування народних мас. Наближалася революція. Вона мала певні періоди та характерні особливості.

Перший етап (1640-1642) – початок революції, перші революційні перетворення; прийняття вагомих конституційних законів, які започаткували засади майбутньої конституційної монархії.

Другий (1642-1649) - збройний етап. Відбулось дві громадянські війни,що закінчились поразкою королівських сил. Розгортається діяльність Кромвеля.

Третій (1649-1660) - республіканський період; ліквідація монархії,королівської посади та палати лордів.

Четвертий (1660-1688) - реставрація конституційної монархії, Славна революція, завершення буржуазної революції.

Особливості англійської буржуазної революції:

1.компромісний характер між буржуазією і джентрі. Цей союз придав революції незавершеного характеру, спричинив певну обмеженість соціально-економічних і політичних перетворень.

2.те що народні маси, які допомогли буржуазії і джентрі завоювати перемогу маже нічого не отримали від революції.

3.не було заторкнуто адміністративно-територіального устрою країни, системи органів судочинства, органів місцевого самоврядування.

4.довготривалість революції - 48 років.

5.керівником революції був парламент.

6.майже не зазнала змін судова система країни, діяли попередні системи та джерела права.