ТОП 10:

Створення та діяльність Африканського Союзу.



Ідея створення АС розвивалася в контексті концепції формування Африканського Економічного Співтовариства, що затверджена була на самміті ОАЄ в Каїрі у 1993р. На основі Абуджійського Договору про Африканське Економічне співтовариство (1991) та Плану економічного та соціального розвитку Африки, прийнятому в Каїрі.

АС має замінити собою ОАЄ та АЕС. Ідею переходу ОАЄ до нової форми інтеграції вперше висунув у 1998р. лівійській лідер Муамар Каддафі: на сучасному етапі африканські країни потребують нової форми співробітництва та взаємин, пропозиції створення об`єднання держав під умовною назвою "Сполучені штати Африки" за принципом конфедерації. Розвиток ініціативи на 35 сесії ОАЄ в Алжирі (липень 1999р.) та надзвичайному самміті ОАЄ в Сірті (Лівія) (7-9 вересня 1999р.).

Основоположний акт АС був затверджений 27 державами главами держав та урядів на самміті в Ломе (Того) - 10-12 липня 2000р.: розробка моделей запровадження концепції Союзу.

Основними задачами АС проголошено:

· ведення діалогу зі світовим співтовариством з єдиних позицій (у тому числі прийняття рішень, що будуть здатні відповідати на виклики економічної глобалізації),

· захист суверенітету, територіальної цілісності держав-членів,

· сприяння підтримці світу, безпеці і стабільності на континенті, ефективне вирішення регіональних конфліктів.

На п`ятій надзвичайній зустрічі ОАЄ в Сірті (2 березня 2001р.) більшість держав континенту підтримало ідею об`єднання, підписавши засновницький акт АС. Було прийнято рішення, що для вступу в силу досягнутої угоди його мають ратифікувати дві третини країн-членів ОАЄ. За заявою Каддафі було досягнуто консенсусу, оскільки жодна країна не заперечила та не висловила сумніву щодо необхідності створення Союзу.

На квітень 2001р. кількість країн, що ратифікували договір, досягло 36, тобто дві третини членів ОАЄ. Тобто, АС набув форми правової реальності, але для фактичного втілення плану необхідно було розробити конкретну програму поетапного переходу в нову структуру. Це було доручено вищому виконавчому органу ОАЄ - Раді міністрів на рівні голів зовнішньополітичних відомств країн Африки. На сесії міністрів, що відбулася напередодні самміту в Лусаці (Замбія) міністри затвердили пакет засновницьких документів АС, що передбачали створення загальноконтинентальних політичних, економічних та соціальних структур нової організації, в тому числі панафриканського парламенту, центрального банку, валютного фонду та суду.

За заявою ген. секретаря ОАЄ Саліма Ахмед Саліма, на момент зустрічі 50 держав Африки вже ратифікували засновницький акт АС.

На 37 самміті ОАЄ та останній зустрічі голів держав та урядів ОАЄ, що відбувся в липні 2001р., африканські лідери ратифікували пакет документів, що регулює процес формування АС і зупинено діяльність ОАЄ.

Першим на порядку денному останнього самміту стояло питання про призначення нового генерального секретаря нового АС. Претендували три кандидата: колишній мзс Кот-д`Івуара Амара Ессі, голова МЗС Намібії Бен-Гуріраб та виконавчий секретар ЕКОВАС Лансана Куйяте. А.Ессі був обраний новим секретарем організації на перехідний період. Повноваження голови ОАЄ були передані президенту Фредеріку Чілубі як президенту приймаючої сторони (він замінив на цій посаді президента Того Гнасінгбе Ейадему).

На засіданнях африканські лідери обговорювали головний документ зустрічі - Засновницький Акт. В його преамбулі головними цілями проголошувалися: прагнення до досягнення тісної єдності та солідарності африканських країн, прискорення політичної та соціально-економічної інтеграції, відстоювання єдиних позицій Африки в інтересах народів континенту, а також розширення взаємодії у забезпеченні принципів демократії та прав людини.

В цілому в Засновницькому Акті збережені основні положення та принципи Хартії ОАЄ. В той же час АС залишає за собою право на втручання у виключних випадках, таких як геноцид, війни або злочини проти людяності. (Цей пункт включений під впливом геноциду в Руанді у 1994р).

Головною відмінністю організації, що створювалася, у порівнянні з вільною асоціацією ОАЄ, стає формування низки наднаціональних органів по аналогії з Євросозом, які перебирають на себе частину функцій держави. Так, вищим органом нової організації проголошується Асамблея АС, що складається з голів держав та урядів країн. Асамблея скликається не рідше одного разу на рік. Рішення на ній приймаються на основі консенсусу або двома третинами учасників.

Прерогативою Асамблеї, відповідно до Акту, є вироблення єдиної політики Союзу, затвердження доповідей та рекомендацій інших органів, розгляд прохань про вступ до АС, а також затвердження бюджету організації.

Створюється також Виконавча рада АС, на зразок Ради міністрів ОАЄ, також вона складається з голів МЗС. До сфери діяльності Ради відносяться такі питання: координація взаємодії в таких галузях як енергетика, промисловість, природні ресурси, транспорт, комунікації, охорона здоров`я, освіта та культура.

Крім того, створюється 7 спеціалізованих технічних комісій, які мають розробляти конкретні проекти та програми в різних галузях, що представляються на розгляд Виконавчої ради.

В Засновницькому Акті також затверджується створення Панафриканського парламенту, єдиного африканського суду та низки фінансових інституцій: Африканського центрального банку, Африканського валютного фонду, Африканського інвестиційного банку. Але їх функції та структури мають бути розроблені додатково.

Особливої уваги в Засновницькому Акті приділено двом статтям щодо членства в АС. Перша з них закріплює можливість дисциплінарних санкцій щодо держав, які протягом тривалого часу не вносять свою частку до бюджету організації. Заходи передбачають, що ці країни не братимуть участі у голосуванні при прийнятті рішень АС, їх представників не обиратимуть у виборчі органи та допускати до роботи в штатних структурах організації.

Другий пункт Акта наголошує, що уряди тих держав Африки, які прийшли до влади неконституційним шляхом, не будуть допущені до участі в діяльності Союзу.

Африканські лідери вирішили, що штаб-квартира АС знаходитиметься в Аддіс-Абебі (Ефіопія). Робочі мови - арабська, англійська, французька, потугальська. Перша інавгураційна сесія АС відбудеться в липні 2002р. в ПАР.

Одним з головних результатів лусакської зустрічі стало схвалення лідерами континенту так званої "Нової африканської ініціативи". Вона об`єднала в собі розроблений ПАР План економічного відродження Африки в новому тисячолітті (MAP) та запропоновану Сенегалом програму "Омега". Синтезований план "Омега"-МАП складається з стратегії розвитку та програми дій в масштабах континенту та зусиль африканських країн у справі оздоровлення економічного управління та консолідації демократії. "Нова африканська ініціатива" передбачає повне позбавлення континенту від конфліктів та інфекційних захворювань до 2015р. Вона передбачає поширення доступу Африки на ринки розвинених держав, скорочення технологічного відставання.

Жодних конкретних документів щодо розробки механізмів по врегулюванню конфліктів не прийнято. Низка резолюцій щодо земельної реформи в Зібабве, підтримки дій Бутефліки в Алжирі.

Підходи до оцінки втілення проекту АС:

- з одного боку, сам факт, що голови держав, які відрізняються за політичним устроєм та рівнями економічного розвитку в достатньо короткі терміни змогли узгодити та затвердити механізми переходу на новий рівень інтеграції, надає оптимізму. В той же час виникають численні сумніви щодо реальності висунутих ідей. Перш за все постає питання

- чи зможе АС ефективно і, головне, швидко досягати врегулювання конфліктів на континенті, без чого жодний з проектів подальшого розвитку просто не може бути втілений в життя. Не мало скептичності і щодо економічної програми АС. За приблизними підрахунками спеціалістів реалізація такого плану Африці коштуватиме сума в $64 млрд. для щорічного підвищення рівня економіки на 7%. Численні опоненти вважають нереальним виконання програми, що поставлена в жорсткі часові рамки. Важко окреслити механізми поєднання інтересів вже діючих субрегіональних економічних блоків, таких як ЕКОВАС, КОМЕСА тощо .Враховуючи проблему заборгованості країн-учасниць ОАЄ в бюджет організації, зберігається неясність щодо джерел фінансування АС. Існують також побоювання щодо створення структур АС, що матимуть наслідком розростання бюрократичного апарату організації при неминучому зростанні витрат на її утримання, що бідні країни собі дозволити не можуть.

Щодо проблеми формування панафриканського парламенту. Загальноафриканський парламент, як вказано в ст.17 засновницького акту АС, є одним з органів та створюється для "забезпечення повної участі народів Африки в розвитку та соціальній інтеграції континенту". Він існуватиме поряд з іншими органами АС - Асамблеєю Союзу, Виконавчою радою, Судом, Економічною, соціальною та культурною радою.

Створення ВАП вперше було передбачено в Договорі про заснування АЕС, підписаним в Абуджі в 1991р. В цьому документі передбачена повна соціально-політично-економічна інтеграція країн континенту до 2025р.

Обговоренню проблем формування ВАП присвячено зустрічі експертів-юристів та законодавців для підготовки проекту Протоколу про заснування ВАП (Аддіс-Абеба, 17-21 квітня 2000р.). Ця робота була продовжена в Тріполі, 27-29 травня. Там же з 31 травня по 2 червня відбулася зустріч на рівні міністрів. На початку листопада 2000р. відбулася конференція в Преторії (ПАР): найбільші дебати розгорнулися з питання рівного або пропорційного представництва, кількості представників від кожної держави, методів призначення або обрання від кожної країни-члена та адекватного представництва жінок в складі депутатів.

60% населення Африки у віці 18 років та більше, чисельність електорату - 487млн. осіб. Найбільша кількість виборців - більше 10 млн. осіб (77 млн. в Нігерії) 12 країн, на їхню долю припадає дві третини всього електорату континенту. Якщо єдиним критерієм визнати чисельність електорату, то з 400 депутатів парламенту більше половини - 207 місць - займуть представники лише 7 країн - Нігерії, Ефіопії, Єгипту, ДРК, ПАР, Танзанії та Судану. Решта 193 місця припадатиме на 46 країн.

Якщо вихідним критерієм брати ВВП. Найбагатшими є країни Південноафриканського регіону. ВВП Співтовариства розвитку Півдня (САДК) на 1995р. складає $171 млрд., країни Магрибу - 115 млрд., ЕКОВАС - 76 млрд. ПАР має найбільший показник окремовзятої країни - 131 млрд. За цим критерієм в ВАП домінуватимуть ПАР, 4 країни Магрибу та Нігерія, на долю яких припадало б 270 з 400 місць.ПРи чому такі країни як Екваторіальна Гвінея, Сан-Томе та Прінсіпі не отримали б жодного місця.

Ще одним показником визначався середній прибуток на душу населення.

Більшість виразило думку, що на першому етапі існування ВАП всі країни-члени ОАЄ мають бути представлені рівною кількістю демпутатів. При цьому кожна країна має бути представлена як окремий виборчий округ. Кожна країна матиме по п`ять предстваників. При цьому відмічалося, що жінки, що складають більшість населення, мають бути представлені в достатній мірі (мінімум одна жінки з п`яти депутатів). Депутати мають представляти і опозицію і партії меншинства. На перехідний період було прийнято рішення, що демутати ВАП призначатимуться Національними асамблеями країн-членів, а в подальшому обиратимуться в ході прямих загальних виборів.

Витрати на утримання ВАП - $5 млн.

Функція та повноваження ВАП:

- розглядати, обговорювати та виражати думки з будь-якого питання за власною ініціативою, або на прохання Асамблеї АЕС або інших органів та надавати будь-які рекомендації, які знаходитимуть необхідними, в тому числі з питань поваги прав людини, консолідації демократичних інститутів та культури демократії, забезпечення належного управління та законності;

- обговорювати свій бюджет та бюджет Союзу та надавати рекомендації до затвердження його Асамблеєю;

- сприяти та застосовувати практичних заходів по узгодженню або координації законодавства країн-членів;

- надавати рекомендації, покликані досягненню цілей АС та акцентувати увагу на викликах інтегрційному процесу в Африці;

- вимагати від офційних представників АС бути присутніми на сесіях парламенту, надавати необхідні документи або сприяти виконанню їх функцій;

-пропагандувати иа сприяти реалізації цілей та програм АС в своїх виборчих округах;

- сприяти координації та узгодженню політики, засобів, програм та діяльності регіональних еколномічних співтовариств та парламентських форумів Африки;

- приймати правила процедури засідань, обирати рпезидента та представляти на розгляд Ради міністрів АС склад персоналу.

Термін перебування члену ВАП визначається терміном перебування депутатом в країні. Члени ВАП голосують у відповідності до своїх власних переконань та на незалежній основі.

ВАП має працювати у тісному співробітництві з парламентами регіональних економічних угрупувань та з національними праламентами. У зв`язку з цим він може у відповідності до правил процедури скликати щорічні консультативні форуми з парламентами регіональних економічних співтовариств для обговорення питань, що складають спільний інтерес.

Косовська проблема в МВ

Косовська проблема— комплекс політ., екон. та етнічних суперечностей у співісну­ванні албанського та сербсько-чорногорського населення в Косово, який переріс у протиріччя між косовськими албанцями та югославською федерацією і став проблемою міжнар. відносин в Півд. Європі. За конституцією СФРЮ 1974 Косово отримало статус авт. краю в складі Сербської республіки. В етнічному складі краю бл. 90% складали албанці; одночасно край був територією з найнижчим рівнем життя в СФРЮ. На несприятливому соц.-екон. тлі загострю­вався міжетнічний конфлікт у Косово: албанці вимагали підвищення статусу краю у складі Сербії до республіки у складі федерації, проти чого заперечувало керівництво СФРЮ та Сербії. Після придушення відкритих виступів на поч. 80-х албанці Косово почали здійснювати політику бойкоту виборів та інших заходів, які проводила центр, влада. 1987 були прийняті поправки до конституції Сербії, які значно обмежували права автономій. У березні 1989 ключові функцій автономії були передані сербському керівництву, в краї введено пряме правління Белграду. У відповідь влітку 1990 косовська опозиція, яка мала більшість у Скуп­щині краю, проголосила його самостійною республікою у складі СФРЮ. Після цього пред­ставницькі органи Косово були розпущені, обмежено викладання та використання албан­ської мови, вжито дискримінаційних заходів проти албанців при прийомі на роботу.

Протягом 90-х протистояння в Косово не при­пинялося, а з жовтня 1997 загострилось після збройних сутичок албанців із сербською полі­цією. Озброєні загони албанського населення Косово об'єдналися в Визвольну армію Косово (ВАК), яка розпочала бойові дії проти сербських поліцейських і сил безпеки. На поч. 1998 через небезпеку поширення косовської кризи на сусід­ні країни, НАТО розробила програми військ. допомоги Албанії та іншим країнам регіону на випадок ескалації конфлікту. США висловлюва­лися за здійснення тиску на керівництво СРЮ з метою припинення силових дій проти албан­ців, але в Раді Безпеки ООН Росія та КНР висту­пали за визнання К. п. внутр. проблемою СРЮ. 17.01.1999 голова місії Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) в Косово В. Уолкер виступив із повідомленням про вбивство 40 мирних албанців у с. Рачак, Президент Сербії М. Мілутинович звинуватив Уолкера в упередже­ності і перевищенні своїх повноважень, федер. уряд наказав Уолкеру протягом 48 годин зали­шити країну. На своєму надзвичайному засіданні Рада НАТО висунула вимогу до сербської влади знайти та притягнути до суду винних у подіях в Рачаку, а також надати представникам Міжна­родного трибуналу для колишньої Югославії (МТКЮ) можливість розслідувати це масове вбивство, проте групу слідчих Трибуналу було затримано на югославсько-македонському кордоні. 19.01.1999 представники командування НАТО направили С. Милошевичу вимоги про скасування рішення про висилку Уолкера та надання дозволу групі слідчих МТКЮ на проведення розслідування. Після візиту в Белград голови ОБСЄ К. Волєбека 22.01.1999 уряд СРЮ призупинив виконання рішення про висилку Уолкера.

У сер. січня 1999 представники країн Кон­тактної групи почали роботу над розробкою плану проведення переговорів між сербами і албанцями; за основу було взято «план Хілла», запропонований наприкінці 1998 пос­лом США в Македонії К. Хіллом, який пропо­нував надання автономії Косово без повної незалежності краю. План Контактної групи передбачав також розгортання в Косово миро­творчих сил НАТО. Наприкінці січня 1999 Рада НАТО висунула ультиматум сербам і косовським албанцям, вимагаючи негайно розпо­чати переговори за планом Контактної групи. Міжнар. конференція з мирного врегулювання в Косово почалася 06.02.1999 в Шато-Рамбуйє, неподалік від Парижа. Делегації безпосередньо не зустрічалися одна з одною, посередники ознайомили обидві сторони з планом Кон­тактної групи і додатками до нього. 22.02.1999 держсекретар США М. Олбрайт попередила сербську делегацію, що в разі зриву ними переговорів по СРЮ будуть нанесені повітр. удари. Більшість пунктів плану мирного врегу­лювання в Косово були прийняті обома сторо­нами, невирішеними залишались лише два: косовські албанці наполягали на проведенні референдуму з питання про незалежність Косово після закінчення 3-річного перехідного періоду, представники Сербії категорично заперечували проти введення на територію Косово інозем. військ, особливо військ НАТО, як миротворчих сил. На переговорах була оголошена перерва, а сторонам запропоновано протягом 2 тижнів обміркувати план мирного врегулювання. 15.03.1999 албанська сторона ого­лосила про готовність підписати план Кон­тактної групи, серби відповіді не дали.

24.03.1999 НАТО почала бомбардування території СРЮ з метою змусити її прийняти план мирного врегулювання, але згоди Ради Безпеки ООН на це отримано не було; 26.03.1999 12 із 15 членів РБ ООН висловилися за схвалення дій, проти виступили Росія, КНР та Нігерія. Росія висунула пропозицію засу­дити дії НАТО проти СРЮ як агресію. Повітр. удари НАТО змусили керівництво СРЮ прий­няти умови плану і вивести війська та поліцію з Косово. Для закріплення результатів повітр. кампанії, забезпечення повернення албанських біженців та виведення Косово з-під контролю уряду СРЮ НАТО провела під своїм керів­ництвом миротворчу операцію в краї за участі бл. 50 тис. військовослужбовців із США, Вели­кої Британії, Німеччини, Франції, Італії й ряду інших д-ав. Рос. контингент, введений в Ко­сово, залишився під нац. контролем.

Білет № 8







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.209.80.87 (0.01 с.)