ТОП 10:

Інтеграційні процеси в Західній Європі в 70-80-і роки.



Наступним кроком європейської інтеграції стало підписанння 22 липня 1972 року угоди між ЄЕС та ЄАВТ про загальноєвропейську зону вільної торгівлі (взаємна торгівля на пільгових умовах), яка діє і сьогодні.

На зустрічі на вищому рівні в Гаазі в грудні 1969 року, політичні лідери Співтовариства на Паризьких Самітах 1972 й 1974 років проголосили своєю метою створення Європейського Союзу до закінчення цього десятиліття. Прем'єр-міністрові Бельгії Лео Тіндемансу було доручено виробити послідовний план для Європейського союзу на основі ідей, висунутих Комісією, Європейським Парламентом, Верховним Судом і Соціально-економічним Комітетом у ранніх звітах. Його план (Доповідь Тіндеманса) визначав завершення створення союзу до 1980 року за допомогою установи економічного й валютного союзу, реформування інститутів Співтовариства, здійснення загальної зовнішньої політики, а також регіональної й соціальної політики.

1970-і роки принести відчутний прогрес, а також цілий ряд нових політичних інструментаріїв для Співтовариства, що розширюють спектр політики координації й національної політики. Першим з них було Європейське політичне співробітництво (EPC), що було засновано в 1970 як інструмент добровільного регулювання зовнішньої політики, і з тих пор стабільно розширюється й удосконалиться. Другим великим кроком було створення Європейської Валютної Системи (EMS) у березні 1979 р., що вивела на якісно новий рівень європейське співробітництво в цій області. Її метою було і є створення зони валютної стабільності в Європі, по можливості вільної від стихійних коливань валюти. Зараз EMS є одним з наріжних каменів мети ЄС - економічної й валютної єдності.

30 червня 1970 у Люксембурзі відбулася врочиста церемонія відкриття переговорів про приєднання до співтовариств ВБ, Ірландії, Данії й Норвегії. 7-8 жовтня того ж року Комісія на чолі з люксембурзьким прем'єр-міністром Пьєром Вернером представила свій проект створення Економічного й валютного союзу ("план Вернера"). Одночасно були розширені бюджетні повноваження Парламенту. 27 жовтня Рада схвалила проект створення політичного союзу ("план Давіньона"). Уже 19 листопада в Мюнхені відбулася перша зустріч міністрів закордонних справ а рамках знову створеної системи політичного співробітництва. 22 березня 1971 Рада й представники держав-членів схвалили "план Вернера". Було ухвалене рішення про початок координації економічної політики. Всі ці проекти дали підставу Раді заявити 19-21 жовтня 1972 про намір держав-членів "перетворити всю сукупність своїх взаємин у Європейський Союз" не пізніше 1980. Була створена Европ. рада (4 рази в рік), посада європ. кореспондентів - повноцінно працює з 1974 р.

Новий зліт європейської інтеграції був перерваний серією міжнародних кризових явищ. Першим серйозним шоком для західноєвропейської економіки стало однобічне скасування урядом США вільного обміну долара на золото. Це рішення, прийняте 15 серпня 1971, підірвало основи міжнародної валютної системи, що була створена в Бреттон-Вудсі в 1944. ще більш серйозні наслідки мали події, що пішли за черговою арабо-ізраїльською війною 6-27 жовтня 1973. Рішення ОПЕК про різке підвищення цін на нафту й скорочення або припинення поставок у деякі країни боляче вдарило по Західній Європі у зв'язку з її високою залежністю від поставок близькосхідної нафти.

Наступив тривалий період "евроскептицизма", або "евросклерозу". Створена в березні 1972 система так званої "валютної змії", покликана нейтралізувати різкі коливання обмінних курсів, виявилася невдалою. Уже через рік ВБ, Ірландія й Італія вийшли з її й установили принцип "вільного плавання" своїх валют. За ними пішла Франція. Проект Економічного й валютного союзу залишився без руху у зв'язку з різкою зміною економічних умов. Не одержав подальшого розвитку й проект створення політичного союзу. Таким чином, основні передумови перетворення Європейських співтовариств у Європейський Союз до 1980 виявилися недосяжними.

Незважаючи на те що здійснення великомасштабних проектів було відкладено, інтеграційне будівництво тривало. 3-10 грудня 1974 у Парижу відбулася чергова зустріч у верхах. Керівники держав-членів прийняли два важливих інституціональних рішення: 1. починаючи з 1978 увести прямі загальні вибори депутатів Європейського парламенту; 2. замість того щоб з епізодичні зустрічі на вищому рівні, створити Європейська рада в складі глав держав й урядів держав-членів, що повинен регулярно збиратися на свої засідання як у рамках системи співтовариств, так й у рамках системи політичного співробітництва.

13 травня 1976 набутило чинності рішення про створення Європейської валютної системи, що проіснувала аж до початку 90-х років. 20 вересня 1976 представники держав-членів ЄС підписали в Брюсселі угоду про формування Європейського парламенту за допомогою прямих загальних виборів. Перші прямі вибори були проведені в червні 1979.

Протягом 70-х років Європейська рада й Рада ЄС неодноразово розглядали й вирішували актуальні питання загальної с/г політики. Постійним пунктом порядку денного були фінансові претензії ВБ, що, як думало британський уряд, несла невиправдано більші витрати по змісту співтовариств, зокрема по фінансуванню загальної с/г політики.

1 січня 1973 року сталося перше розширення ЄЕС: до нього приєднуються Великобританія, Ірландія та Данія (відповідно вони вийшли з ЄАВТ). Через два роки розширюється сфера діяльності ЄЕС і у третьому світі: у 1975 році була підписана Ломейська конвенція (Того), згідно з якою до сфери дії ЄЕС приєдналося ще 20 країн третього світу Африки та Азії – колишні англійські колонії та домініони.

Наступним кроком стало перетворення ЄЕС у червні 1979 року з суто економічної організації у політично-економічну структуру. Відбулися перші прямі вибори до Європарламенту.

Трохи більше жваво розвивалася в цей період міжнародна діяльність ЄС. Успішне проведення загальної торговельної політики сприяло істотному зміцнень позицій ЄС у системі міжнародної економічної дипломатії. У червні 1971 Рада схвалила пропозицію Комісії про створення системи генеральних преференций, распростроняющейся на 91 країну, що розвивається. В 1973 ЄС взяв повноправну участь в "Токійському раунді" багатобічних торговельних переговорів у рамках ГААТ. Під егідою ЄС розвивався політичний діалог з арабськими країнами. 11 жовтня 1974 ГА ООН надала Європейським співтовариствам статус спостерігача. 28 лютого 1975 була підписана перша Ломейская конвенція між ЄС й 46 державами Африки, Карибського басейну й Азіатсько-Тихоокеанського регіону (набутила чинності 1 квітня 1976), що стала головним інструментом політики ЄС у країнах "третього миру". У 1976-1977 були підписані договори про співробітництво з п'ятьма арабськими державами Північної Африки.

Починаючи із травня 1977 ЄС стає офицальным учасником засідань "великої сімки". В 1978 відбувся перший в історії візит президента США в штаб-квартиру ЄС у Брюсселі. Хоча й украй повільно, розвиваються й відносини ЄС із соціалістичним миром. Установлюються перші контакти з Радою економічної взаємодопомоги. У квітні 1978 була підписана перша торговельна угода між ЄС і КНР.

На середину 80-х років країни-члени ЄЕС прийшли до висновку, що ЄЕС як суто економічна структура вже себе вичерпала і готова поширити свою сферу впливу на всі сфери буття людини (окрім військової). У 1986 році в еволюції ЄЕС відбулася дуже важлива подія, яка заклала підвалини того, що на сьогодні називається Європейським Союзом: 17 лютого 1986 р. підписується Єдиний європейський акт. Він став першим кроком на шляху до економічного союзу. В ньому мова йшла про уніфікацію більш ніж 300 норм внутрішнього законодавства. Крім того, цей договір привніс такі нововведення:

- формалізував Європейське політичне співробітництво, Європейську валютну систему та Європейську раду;

- до компетенції ЄС було додано 6 нових галузей: єдиний ринок, валютне співробітництво, соціальна політика, зв’язки, науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки, стандарти захисту навколишнього середовища;

- розширено повноваження Європейського парламента: Європейська рада тепер могла подолати вето Європарламенту в питання єдиного ринку лише одностайно;

- в Європейській раді було введено принцип голосування простою більшістю, скасовано принцип національного вето в більшості питань стосовно єдиного ринку;

- країни-члени погодились приймати спільні принципи та стандарти в різних аспектах, від податків до найму на роботу, від здоров’я до захисту середовища;

- було створено Суд першої інстанції для розгляду справ фізичних осіб, організацій та корпорацій.

Було також встановлено термін до 1 січня 1993 року для створення “єдиної Європи”.

У 1986 році також починаються переговори про підписання нового документу, який би інституціоналізував повне об’єднання Європи (ця ідея знайшла втілення у Маастрихтському договорі).







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.225.194.144 (0.005 с.)