Суб'єкти правових відносин, їх види. Поняття юридичної особи



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Суб'єкти правових відносин, їх види. Поняття юридичної особи



Суб'єкт правовідносин це. такий суб'єкт суспільного життя, який здатний виступати учасником правовідносин як носій юридичних прав і обов'язків.

Поняття суб'єктів правовідносин і суб'єктів права не завжди збігається: по-перше, правовідносини не єдина форма реалізації норм права; по-друге, малолітні діти, душевнохворі люди, які є суб'єктами права, не можуть бути суб'єктами правовідносин; по-третє, конкретний громадянин завжди є суб'єктом права, але не завжди є учасником правовідносин.

У правовідносинах повинно брати участь не менше двох сторін, хоча учасниками правовідносин може бути необмежене коло осіб. Слід зазначити, що суб'єктами правовідносин можуть бути тільки люди або об'єднання людей.

Суб'єкти правовідносин поділяються на індивідуальні (фізичні особи) і колективні (об'єднання осіб).

Індивідуальними суб'єктами правовідносин є: громадяни, іноземні громадяни; особи без громадянства(апатриди);особи з подвійним громадянством (біпатриди). Індивідуальні суб'єкти правовідносин діють в усіх сферах суспільного життя: політич­ній, економічній, соціальній, ідеологічній та ін. На території України найбільше коло прав і обов'язків мають її громадяни, права інших осіб обмежені встановленими для них законами, зокрема вони не можуть проходити службу в лавах Збройних Сил України, обіймати окремі посади тощо.

Об'єднуючись, індивідуальні суб'єкти створюють колективні суб'єкти правовідносин, до яких можна віднести партії, спор­тивні організації, групи виборців, виборчий корпус, колективи підприємств, організації, які можуть бути як недержавними, так і державними.

Спектр недержавних організацій досить значний і різнома­нітний. Це приватні підприємства і господарські товариства, на­ціональні та іноземні фірми і компанії, комерційні банки і під­приємницькі асоціації, приватні культурні, освітянські та медичні установи, громадські об'єднання тощо.


ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ

З реалізацією завдань і функцій держави повязана діяльність державних субєктів правовідносин. До них належать державні органи, посадові особи, державні організації, державні установи, державні підприємства. Правовідносини, в яких вони беруть участь мають владно-політичний характер.

Державні і недержавні організації реалізують свої повно­важення шляхом видання нормативних та індивідуальних актів, а також через їх виконання і дотримання завдяки матеріальним, організаційним та примусовим заходам. Наприклад, місцеві органи влади і самоврядування організують і забезпечують ро­боту житлово-комунальних, транспортних, лікувальних струк­тур; органи внутрішніх справ притягають правопорушників до відповідальності; суд постановляє вироки і рішення; ректор вузу, відраховує студента за академічну заборгованість. Саме таким чином суб'єкти правовідносин беруть участь у соціально-полі­тичному житті суспільства та держави.

Деякі з перелічених вище колективних суб'єктів правовід­носин, діяльність яких так чи інакше пов'язана з необхідністю брати участь у господарській діяльності, здатні набувати статус юридичної особи.

Юридична особа — це суб'єкт права, якому притаманні такі ознаки:

а) організаційна єдність;

б) наявність у його розпорядженні відокремленого майнового
комплексу;

в) право від свого імені набувати майнових та особистих
немайнових прав і обов'язків;

г) право від свого імені виступати позивачем і відповідачем у
суді.

Суб'єктом правовідносин є також держава, яка може всту­пати в різні правовідносини, зокрема:

а) в міжнародно-правові (це відносини з іноземними державами);

б) в державно-правові (відносини щодо прийому в громадянство, нагородженню державними відзнаками та нагородами тощо);

в) в цивільно-правові (відносини з приводу державної власності з іншими суб'єктами права);

г) в процесуально-правові (відносини при винесенні судових
рішень і вироків від імені України тощо). Держава може виступати
позивачем або відповідачем у суді, хоча і не є юридичною особою.


І'ОЗДІЛ XXII


ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ


 


 

 

Суб'єкти права реалізують свої права і обов'язки завдяки наявності у них правосуб'єктності, яка є можливістю й здат­ністю особи бути суб'єктом правовідносин з усіма правовими наслідками. Правосуб'єктність поряд із нормою права і юри­дичним фактом є передумовою виникнення правовідносин.

Правосуб'єктність складається з правоздатності, дієздатності і деліктоздатності, разом узятих. Ця категорія має об'єднуючий характер і відображає ситуації, коли правоздатність і дієздат­ність є невід'ємними одна від одної за часом. У колективних суб'єктів права правоздатність і дієздатність завжди збігаються за часом виникнення і дії.

Правоздатність — це абстрактна здатність суб'єкта права мати суб'єктивні права і юридичні обов'язки. Кожна особа право­здатна від народження і до смерті. Правоздатність притаманна усім учасникам правовідносин, хоча вони не повинні обов'язково реалізовувати усі надані їм права.

Правоздатність поділяється на загальну і спеціальну. Загальна правоздатність — це здатність володіти будь-якими з передбачених діючим законодавством правами і обов'язками.

Спеціальна правоздатність — це здатність, що пов'язана з певними особливостями суб'єкта, або така, що потребує спеціаль­них знань (наприклад, правоздатність лікаря, міліціонера, інваліда, дитини тощо). Правоздатність юридичних осіб є завжди спеціаль­ною. Вона виникає з моменту їх державної реєстрації, а в окремих випадках згідно з діючим законодавством про підприємницьку діяльність — з моменту отримання ним» ліцензій на спеціально визначені види діяльності (наприклад, одержання ліцензії на право займатися медичною або юридичною практикою).

Правоздатність юридичних осіб припиняється разом з їх ліквідацією і обмежена тими завданнями і правомочностями, які зафіксовані в статутах і положеннях цих юридичних осіб.

Головним змістом правоздатності фізичних осіб є не реальні права учасників правовідносин, а принципова можливість їх ма­ти. Правоздатність людини невід'ємна від особистості, її немож­ливо відібрати, скасувати або скоротити; вона не залежить від професії, статі, віку, національності, майнового стану та інших життєвих обставин; вона не може нікому передаватися.

Правоздатність — це не просто сума будь-яких прав, не кількісне їх відображення, а необхідний і постійно діючий стан особистості, елемент її правового статусу,, передумова її правоволодіння. Правоздатність має загальний і універсальний харак-


тер, хоча окремо взята особа не може бути одночасно носієм усіх прав і обов'язків. Отже, правоздатність — це категорія, не Одна­кова для усіх її учасників, тому що кількість прав і обов'язків в окремих суб'єктів може бути різною.

Дієздатність — це здатність суб'єкта правовідносин своїми діями приймати на себе обов'язки і використовувати свої права. Іншими словами, це можливість реалізовувати правоздатність.

Дієздатність залежить від віку і психічного стану особи, тоді як правоздатність не пов'язана з вказаними обставинами. Повна Дієздатність (в головних її рисах) настає за досягненням особою вісімнадцяти років, а в окремих випадках і пізніше (наприклад, з двадцяти одного року особа може обиратися до місцевих органів влади; а з двадцяти п'яти років — призначатися суддею). Не ма­ють дієздатності неповнолітні особи віком до чотирнадцяти років і душевнохворі люди, за них в правовідносинах виступають їх за­конні представники — батьки або опікуни.

Неповнолітні особи віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років самостійно без згоди батьків або опікунів можуть укладати тільки дрібні побутові угоди, розпоряджатися своїм заробітком чи стипендією, реалізовувати авторські права на свої твори, вина­ходи, раціоналізаторські пропозиції тощо.

Однак за наявністю достатніх підстав орган опіки і піклування може позбавити їх права розпоряджатися своїм заробітком або стипендією (ст.13 ЦК України).

За неповнолітніх, які не досягли п'ятнадцяти років, угоди укладають від їх імені батьки (усиновителі) або опікуни. Вони мо­жуть укладати тільки дрібні побутові угоди (ст.14 ЦК України). Найменшим віком дієздатності є десять років, коли дитина може давати (або не давати) згоду на усиновлення.

У випадках, чітко визначених законом, за рішенням суду лю­дина може бути частково позбавлена дієздатності. Від імені гро­мадян, визнаних внаслідок душевної хвороби або слабоумства недієздатними, угоди укладають їх опікуни. У разі одужання або значного покращення здоров'я громадянина, визнаного недієздатним, суд відновлює його в дієздатності.

Деліктоздатність — це здатність суб'єкта права нести від­повідальність за свої протиправні вчинки. Загальна юридична відповідальність громадян настає з шістнадцяти років, а кримі­нальна відповідальність, за умов скоєння особливо тяжких зло­чинів, — з~ чотирнадцяти років. Деліктоздатність депутатів та дипломатичних осіб є обмеженою.


Розділ ХХІ

Правосуб'єктність фізичних та юридичних осіб втілюється у їх правовому статусі, а правовий статус державних органів і організацій в їх компетенції.

Компетенція — це сукупність прав, обов'язків, повноважень і предметів відання органів держави, посадових осіб і організацій, що визначені конституцією та іншими нормативними актами для вирішення завдань, що стоять перед ними.

Правовий статус особи — це сукупність усіх прав, обов'язків і законних інтересів суб'єктів права. Правовий статус кожної особи є індивідуальним (наприклад, чоловік не може мати відпустки за пологами, а кожна людина має право на власне ім'я). Крім того, слід розрізняти конституційний і спеціальний статус громадян.

Конституційний статус в усіх громадян однаковий: основні права і свободи однаковою мірою належать усім громадянам. А спеціальний статус пов'язаний з різними природними і право­вими чинниками, які обумовлюють певні особливості громадян. Так, спеціальний статус мають особи, які обіймають певну посаду або займаються певним видом діяльності. Наприклад, статус дер­жавного службовця, статус студента, статус особи, яка постраж­дала внаслідок аварії на Чорнобильський АЕС, і т. ін. Різниця в правовому статусі осіб полягає у:

1) розбіжностях, пов'язаних з природними чинниками (статус
дитини, статус пенсіонера, статус жінки);

2) розбіжностях, пов'язаних з юридичними чинниками (статус депутата, статус в'язня, статус посадової особи).

Спеціальним індивідуальним суб'єктом є посадова особа (Президент, суддя, інспектор ДАІ та ін.). Певні особливості пра­вового статусу притаманні особам з подвійним громадянством, які є одночасно і громадянами, і іноземцями.

Правосуб'єктність визначає становище людини в суспільстві, є умовою і гарантією стабільності його правового статуту.

§ 4. Суб'єктивні права, правомочність і юридичні обов'язки суб'єктів права

Суб'єктивне право завжди належить уповноваженій особі, яка має певний інтерес: матеріальний, духовний, політичний, сімейний тощо. Для задоволення цього інтересу і полягає соціальна цінність надання особі певних правових можливостей. Можлива поведінка по реалізації певного інтересу становить зміст суб'єктивного права і заснована на бажанні уповноваженої


 


ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ

особи. Межі бажаної поведінки чітко окреслені нормами пози­тивного права (наприклад, особа може перебувати тільки в одно­му зареєстрованому шлюбі, робітник має чітко визначену за три­валістю відпустку тощо). Суб'єктивне право безпосередньо пов'я­зане із свободою особистості, тому і виступає ще й мірою цієї

свободи.

Суб'єктивне право — це гарантована правом і законом міра можливої або дозволеної поведінки особи, яка належить суб'єкту незалежно від того, перебуває він у правових відносинах , з іншими суб'єктами чи ні. Саме тому до суб'єктивних прав нале­жать фундаментальні демократичні права і свободи особи.

У конкретних правовідносинах суб'єктивні права реалізують­ся через правомочність уповноважених осіб.

Правомочність і юридичні обов'язки становлять юридичний зміст конкретних правовідносин, аналіз яких формує уявлення про характер і мету правовідносин.

Правомочність складається з таких елементів:

а) право на особисті дії уповноваженої особи;

б) можливість вимагати певну поведінку від зобов'язаної осо­
би, тобто право на сторонні дії;

в) можливість звертатися до компетентних державних органів
про застосування державного примусу в разі невиконання контрагентом своїх обов'язків;

г) можливості користуватися соціальними благами на основі
певного суб'єктивного права.

Таким чином, правомочність може виступати як: право на поведінку, право на вимагання, право на домагання, право на користування соціальними благами. Наприклад, при реалізації суб'єктивного права власності існує три правомочності: володін­ня, користування і відчуження. У разі відчуження майна вини­кають правовідносини, між покупцем і продавцем. Покупець має право: оплатити і одержати товар (право на власні дії); вимагати від продавця прийняти оплату і передати товар (право на ви­магання); звернутися в компетентні органи про відшкодування збитків або усунення недоліків продавцем в разі одержання неякісного товару (право на домагання); користуватися товаром на власний розсуд (право на користування соціальними благами). У такому разі реалізація суб'єктивного права покупця скла­дається з чотирьох правомочностей.

Правові відносини мають матеріальний і юридичний зміст. Матеріальний зміст — це фактичний склад суспільних відносин,


РОЗДІЛ XXII

який опосередковується нормами права; юридичний зміст — це суб'єктивні права і юридичні обов'язки сторін. Правове регулю­вання здійснюється переважно через механізм реалізації правомочностей і юридичних обов'язків, саме цим воно відрізняється від будь-якого іншого нормативного регулювання. Права і обов'язки суб'єктів в межах окремо взятих правовідносин, корес­пондуючи одне одному, становлять їх юридичний зміст.

Юридичний обов'язок — це вид і міра необхідної поведінки, яка встановлена законом. В основу суб'єктивного права покладе­но юридичне забезпечення можливості, а в основу юридичного обов'язку — закріплення необхідності. Носієм можливої по­ведінки виступає уповноважена особа, а носієм обов'язку — зо­бов'язана особа. Уповноважена особа має право здійснювати певні дії, а зобов'язана — повинна виконувати і забезпечувати їх.

Юридичний обов'язок складається з таких елементів, як:

а) необхідність здійснення певних дій або утримання від них;

б) необхідність для зобов'язаної особи відреагувати на за­
конні вимоги, які були звернені до нього уповноваженою особою;

в) необхідність нести відповідальність за невиконання цих ви­
мог;

г) необхідність не перешкоджати контрагенту користуватися
тим благом, на яке він має право.

Юридичний обов'язок, як і суб'єктивне право, окреслений певними правовими нормами, тобто представляє собою міру належної, необхідної поведінки. Вимагати виконання обов'язків поза встановленою мірою є порушенням закону. На­приклад, при купівлі товару продавець не має права вимагати від покупця сплатити більше встановленої суми, батьки зобов'язані утримувати своїх дітей і піклуватися про них, громадяни зо­бов'язані поважати і виконувати закони. За порушення юридич­них обов'язків настає юридична відповідальність. Юридичний обов'язок є гарантом виконання суб'єктивних прав, він встанов­люється в інтересах уповноваженої особи.

§ 5. Поняття і види об'єктів правових відносин

Досить складним у теорії правовідносин є питання про об'єкт правовідносин.

В юриспруденції під об'єктом правовідносин розуміють ма­теріальні або нематеріальні блага, заради одержання, передачі 344


ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ

або використання яких виникають права і обов'язки учасників правовідносин.

Об'єкти правовідносин пов'язані з правами і обов'язками суб'єктів правовідносин, з можливістю користуватися і розпоря­джатися будь-чим. Вони обумовлені певним способом поведінки, дають змогу претендувати на певні за характером дії інших осіб. Залежно від характеру і видів правовідносин їх об'єктами є:

1) предмети матеріального світу: частини матеріальної природи, природні ресурси, земля, надра, ліс тощо;

2) речі і цінності: засоби виробництва і споживання, будівлі,
цінні папери, гроші тощо. Вони є об'єктами майнових правовідносин, таких як купівля-продаж, дарування, заклад, обмін, зберігання, спадкоємство тощо;

3) особисті немайнові блага: життя, безпека, честь, гідність,
відпочинок, освіта, здоров'я, свобода, право на ім'я, недоторканність житла тощо. Вони є об'єктами правовідносин різних та­ галузей права і врегульовані нормами кримінального, адміністра­тивного, цивільного, конституційного, сімейного права тощо;

4) послуги, як результат певної поведінки, внаслідок якої вини­
кають права і обов'язки суб'єктів правовідносин. Вони мають місце
у сфері управління, побутового обслуговування, господарської,
культурної, освітянської та інших сфер діяльності людини (напри­
клад, правовідносини, які виникають з приводу перевезення ванта­
жу). Уповноважену особу цікавить переважно результат дій зо­
бов'язаної особи — доставка перевізником вантажу в пункт при­
значення у визначений термін, а не його поведінка;

5) продукти духовної творчості. Це результати інтелектуаль-­
ної діяльності: твори мистецтва, музики, літератури, «ноу-хау»,
комп'ютерні програми та ін. З приводу таких об'єктів виникають
правовідносини духовного характеру (наприклад, правовідноси-­
ни між автором і видавництвом; відвідування картинної галереї,
театральної вистави, опери, балету тощо).

І § 6. Юридичні факти: поняття



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.210.12.229 (0.015 с.)