Сутність, концепції та риси політики



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Сутність, концепції та риси політики



І у природничих, і у суспільних науках існують ключові, “основні” питання, від вирішення яких залежить напрямок подальшого формування теорії. Таким питанням у політології є політика.

Поняття «политика» об'ємне та важке. В нього входять:

- політика – це визначення задач, форм та утримання діяльності держави, засіб функціонування держави;

- політика це сукупність питань (проблем) та подій текучого державного життя, це мистецтво укладання суспільних існувань, фактор збереження цілосності (або деорганізації) суспільства за допомогою держави;

- політика – це діяльність окремих осіб (приватності намірів, цілей та образу діяльності правителів),органів та об'єднання громадян у сфері відносин між державами, з однієї сторони, та більшими групами людей, класами, націями, усіма членами суспільства – з другої, а також у сфері відносин між окремими особами, групами людей, спрямована на відстоювання та реалізацію своїх інтересів і зв'язана зі спрямуванням до захвату, оволодінню і використанню державної влади.

В зв'язку з цим можна вважати, що ядром політки є проблема завоювання, утримання та використання державної влади, а самим суттєвим – технологія влади в державі;

- політика – це образ дій, направлених на досягнення визначенних цілей та відносин людей між собою (наприклад, плани людини по влаштуванню особистого життя, “політика” тієї чи іншої сім'ї з нагоди існування та виживання та т.п.). В цьому розумінні термін “політика” умовний, так як не має зв'язку з поняттям “поліс” (держава).

Політика(від грецьк. polis — місто, держава і прикметник politikos – все, що пов'язане з містом — держава, громадянин та ін.) - організаційна і регулятивна сфера суспільства, яка є основною в системі інших соціальних сфер: економічній, правовій, культурній, релігійній тощо.

Поняття політика поширилось під впливом трактату Аристотеля про державу, правління й уряд.

Аж до кінця XIX ст. політика традиційно розглядалася як вчення про державу, тобто владу, інституційне оформлену та впорядковану навколо певного владного центру.

Пізніше розвиток політичної думки і уявлень про державу призвів до виділення наук про державу і їх відокремлення від політичної філософії та науки про політику. В сучасних умовах політика є багатогранним і складним явищем суспільного життя.

 

Є такий вислів: якщо сучасна людина не цікавиться політикою, то політика, проте, цікавиться людиною.

Це розуміння склалося в процесі спостереження за тенденціями, що формують образ сучасного громадського життя: високим ступенем організації суспільства, ускладненням суспільних процесів і прискоренням темпів їх змін, дедалі більшим підпорядкуванням активності і діяльності індивідів колективній меті. Адже життя людини як суб’єкта соціальних відносин — завжди життя політичне. Можливо, тільки первісні племена були вільними від політики. Але навіть спільне полювання, не говорячи вже про міжплемінні контакти, у чомусь мали політичний характер, принаймні, саме так ґрунтується розуміння походження політики та її подальшого розвитку відомим англійським політологом, професором Ланкастерського університету Мартіном Едмондсом.

 

Сучасне життя суспільства, всі його сторони — праця, побут, дозвілля, соціальна активність — пронизані політикою, “пофарбовані” в політичні тони.

Проникнення політики у складний світ міжіндивідуальних та міжгрупових відносин – чітко виражена тенденція ускладнення світу людини.

 

Ще на початку XX ст. політиці приписувалася роль нічного сторожа свободи й абсолютно вільної діяльності індивідів. У сучасних умовах немає людини, яка могла б сказати, що перебуває поза радіусом дії політики. Навіть якщо людина вважає себе аполітичною, вона змушена визнавати й одночасно поважати рішення політичної влади.

Політика — необхідність і одночасно потреба сучасної людини: політика — дороговказ, орієнтир у вирішенні суспільних проблем, основа прийняття оптимальних рішень та обмеження непотрібних дій в усіх сферах громадського життя.

 

Знання політики відповідає інтересам кожної людини, що прагне зрозуміти власні місце і роль у суспільстві, у світі, повніше, ефективніше задовольняти свої потреби у спільній життєдіяльності з іншими людьми, впливати на вибір мети і засобів їх реалізації за допомогою державних органів. Не розуміти політику, свідомо відгороджуватися від неї — означає збіднювати соціальну сутність людини, займати деструктивні суспільні позиції.

Політика — одне з найпоширеніших і багатозначних понять в усіх сучасних мовах світу.

Відомий соціолог Макс Вебер відзначав, що поняття політика “має надзвичайно широкий зміст і охоплює усі види діяльності по самостійному керівництву. Говорять про валютну політику банків, про дисконтну політику імперського банку, про політику профспілки під час страйку; можна говорити про шкільну політику чи політику держави, сільської громади, про політику правління, що керує корпорацією, нарешті, навіть про політику розумної дружини, що прагне керувати своїм чоловіком”.

Під політикою розуміють також мистецтво можливого, а нерідко її характеризують як “брудну справу”. Такий розкид повсякденних уявлень про політику пов'язаний не тільки з недостатньо чіткими, обмеженими чи просто помилковими знаннями про неї різних людей, але насамперед зі складністю, багатогранністю, багатством проявів її як соціального явища. Наукові трактування терміну “політика” відрізняються від повсякденних уявлень строгою логічною аргументацією, узагальненістю і систематизацією, хоча і не виключають деякої суперечливості думок.

Різноманітні наукові визначення політики можуть систематизуватися і поділятися на кілька груп, кожна з яких внутрішньо диференційована. Критеріями виділення таких груп для характеристики політики служать загальні дослідницькі підходи: соціологічний, субстанціальний і системний.

Відповідно до таких підходів виділяютьтри групи визначень політики:соціологічні,субстанціальніі діяльнісні.

Соціологічні визначення політики, ґрунтуючись на соціологічному підході, характеризують її через наступні суспільні явища: економіку, соціальні групи, право, мораль, культуру, релігію. У відповідності з відображуваною сферою суспільства їх можна поділити на економічні, соціальні, правові, етичні (нормативні) тощо. Ще наприкінці XIX ст. американський політик

Роберт Лафоллет стверджував, що політика — це економіка в дії. Економічне визначення політики, яке найяскравіше дається в марксистській та інших концепціях економічного детермінізму, характеризує політику як надбудову над економічною базою, як концентроване вираження економіки, її потреб та інтересів. У такому випадку політика розглядається як специфічна галузь громадського життя, що втрачає свою самостійність, зберігаючи лише відносну, обмежену автономію. Вона обумовлюється об'єктивними економічними законами, що не залежать від волі політичних акторів (суб'єктів).

Визначення політики в дусі економічного детермінізму підкреслює лише одне з найважливіших джерел її походження. Звичайно, таке тлумачення гіпертрофує вплив економічних потреб на політику, недооцінюючи її самостійність. Досвід історії, і, насамперед, більш ніж 70-річне існування командно-адміністративного режиму радянського типу, свідчить, що не тільки економіка впливає на політику, але й політика може виступати стосовно економіки командною силою. З погляду науки уявляється плідним розглядати взаємовідносини економіки та політики як взаємодію рівнозначних і рівноправних галузей (сфер) громадського життя.

Соціальні дефініції політики трактують політику як суперництво певних суспільних груп: класів і націй (К.Маркс) чи зацікавлених груп (А.Бентлі, Д.Трумен) — з метою реалізації своїх інтересів за допомогою влади. Якщо марксистські трактування політики як боротьби між класами в сучасному світі багато в чому втратили свій вплив, то теорія зацікавлених груп одержала широке розповсюдження та розвиток, зокрема, в плюралістичних концепціях демократії, що трактують політику в сучасній демократичній державі як суперництво різних зацікавлених груп, що забезпечує баланс, рівновагу суспільних інтересів.

Правові концепції політики вважають політику, державу похідними від права і, насамперед, від природних прав людини, що лежать в основі публічного права, законів і діяльності держави, Яскравий приклад правової концепції політики — теорії суспільного договору, представлені такими мислителями, як Бенедикт Спіноза, Томас Гоббс, Жан Жак Руссо, Імануїл Кант. Суть цих теорій полягає в трактуванні політики і насамперед держави як спеціалізованої діяльності по охороні властивих кожній людині від народження фундаментальних прав: на життя, волю, безпеку, власність та ін. У сучасній науковій літературі широко представлені і протилежні правовим концепціям теорії політики. Деякі політологи розглядають право як породження політики, найважливіший засіб її реалізації, інструмент створення стабільного політичного порядку. Право безпосередньо створюється державою і засновується на політичній волі та державній доцільності.

Правове трактування політики безпосередньо межує з її етичними (нормативними, ціннісними) дефініціями. Це яскраво проявляється в концепціях, що визнають позадержавне існування природного права у формі моральних принципів людського співтовариства.

Нормативні поняття політики — важливий напрямок її соціологічного трактування. Нормативний підхід допускає розгляд політики, виходячи з ідеалів, цінностей, цілей і норм, що мають реалізуватися в процесі здійснення політики. У такому розумінні політика є видом діяльності, який спрямований на досягнення загального блага. Загальне благо включає такі цінності, як справедливість, мир, волю тощо, мета політики — служіння цьому загальному благу, норми політики — конкретні правила, закони, що ведуть до його досягнення.

Нормативне трактування політики виникло в глибокій давнині. Так, ще Аристотель вважав політику вищою формою життєдіяльності людини, оскільки через неї у взаєминах між людьми утверджується справедливість і досягається благо кожного. “Поняття справедливості, — писав він, — пов'язане з уявленням про державу, тому що право, яке служить мірилом справедливості, є регулюючою нормою політичного спілкування”. Нормативні трактування політики мають сильні і слабкі сторони. Їх позитивне значення полягає в тому, що в них виражається гуманістичний ідеал, відповідно до якого має будуватися політика.

Такий ідеал орієнтує учасників політики на суспільно-ціннісну поведінку. В той же час нормативний підхід оперує досить багатозначними, не завжди чітко визначеними категоріями, що допускають можливість різного трактування суспільного блага. Тим самим створюються передумови для маскування корисливих інтересів різних політичних сил.

Слабкість такого підходу проявляється також у значній розбіжності розуміння політики як діяльності по досягненню загального блага, про що свідчить широке розповсюдження в політичній практиці егоїстичної мотивації. Крім того, не всі дії по забезпеченню загального блага є політичними. Багато людей роблять суспільно корисні, шляхетні вчинки під впливом моральних або релігійних мотивів.

 

Незважаючи на недоліки, нормативний підхід має повне право на існування: у ньому відбивається прагнення людей, суспільства окультурити, гуманізувати і раціоналізувати політику, внести в неї моральні основи. У нормативних трактуваннях політика стає залежною від моральності, культури, релігійних цінностей. Нормативні дефініції політики, поряд з економічними, соціальними і правовими, входять у групу її соціологічних трактувань.

 

Друга, найбільш поширена, група дефініцій політики — субстанціальні визначення, що орієнтуються на розкриття тієї першооснови, з якої складається політика. Найпоширенішим з них є трактування політики як дій, спрямованих на владу:її створення (захоплення), утримання і використання (М.Вебер, Г.Лассуел, Р.Даль, Ж.Бордо та ін.).

 

Політика, писав Макс Вебер, це “прагнення до участі у владі або до набуття впливу на розподіл влади, або між державами, або всередині держави між соціальними спільностями людей”. “Владні” визначення політики відображають її суть, найважливішу якість, що її конституює; ці визначення конкретизуються і доповнюються інституціональними дефініціями. Інституціональні поняття характеризують політику через організації, інститути, де втілюється та матеріалізується влада, у першу чергу, через найважливіший інститут — державу. Політика в такому випадку розглядається як участь в справах держави, напрямок еволюції держави, визначення форм, завдань, змісту діяльності держави.

Якщо владні та інституціональні трактування політики вбачають її основу у владі і у спеціалізованих носіях-організаціях, тоантропологічні визначення намагаються відшукати її більш глибоке джерело, що існує у природі людини.

 

Звідси,політика — це форма цивілізованого спілкування людей на основі права, спосіб колективного існування людини.

Обґрунтування антропологічного розуміння політики дав ще Аристотель, який вважав, що людина — істота політична, істота колективна. Нормальне життя людини, задоволення її різноманітних потреб і здобуття щастя можливі тільки при спілкуванні з іншими людьми. Вищою, у порівнянні з сім’єю або селищем, формою такого спілкування і виступає політика. Її перевага над передполітичним спілкуванням полягає в тому, що вона є спілкуванням у державі вільних і рівних людей за допомогою норм права, які втілюють справедливість, однакове ставлення до всіх громадян. За допомогою політики, держави в спілкуванні людей досягається гармонія.

Сучасні антропологічні концепції політики поділяють не всі ідеї Аристотеля, однак вважають політику органічно властивою людському роду, укоріненою в колективній природі людини, її індивідуальній волі, у суспільному розподілі праці і похідній від цього складній і суперечливій взаємодії. Антропологічні трактування політики значно збагачуються і доповнюються її конфліктно-консенсусними дефініціями. Відомий французький політолог М.Дюверже вважав, що “політична теорія коливається між двома драматичними конфронтуючими інтерпретаціями політики. Відповідно до однієї політика є конфлікт, боротьба, у якій ті, хто має владу, забезпечують собі контроль над суспільством і одержання благ.

Відповідно до іншого розуміння політика є спробою здійснювати правління, порядок і справедливість... означає забезпечення інтеграції всіх громадян у співтовариство”. Конфліктні дефініції політики акцентують увагу на суперечностях, що лежать в основі політики, визначають її динаміку.

Таким чином, в загальному вигляді політика – це діяльність пов'язана з завоюванням, утриманням і використанням державної влади, направлена на збереження або зміни державного управління суспільством, та саме це управління. У американському політичному обороті термін “політика” подібний “правлінню”. Політика є ланкою подальшого ланцюга зв'язків суспільство-держава-влада-управляюча діяльність (взагалі політика). За межами держави, за межами влади і діяльності по врегулюванню стосунків у суспільстві політики не буває.

З погляду суперечностей політика розглядається якдіяльність з метою насильницького або мирного розв'язання конфліктів. Хоча особливого забарвлення політиці додає у першу чергу конфлікт, все ж вона у більшості випадків неможлива без консенсусу, згоди її учасників, що ґрунтується на їх загальній зацікавленості в суспільному порядку, на визнанні правомірності влади, необхідності підпорядкування закону тощо.

 

Особливо важлива роль консенсусу як фактора, що об’єднує політичних суб'єктів, у демократичній державі, у якій запобігання і розв'язанняконфліктів здійснюється на базі визнання переважною більшістю громадян таких основних цінностей, як воля особи, права людини, воля більшості, а також автономія і право на власну думку меншості. Специфічну інтерпретацію і розвиток конфліктно-консенсусного трактування політики дає відомий німецький політолог Карл Шмітт. Нерідко його концепцію політики розглядають як самостійний, оригінальний напрямок у розумінні природи “політичного”. На думку К.Шмітта, політика не має власної основи, субстрату. “Політичне здатне черпати свою силу з різних галузей громадського життя, з релігійних, економічних, моральних та інших суперечностей. Політичне характеризує не якусь власну, специфічну сферу життєдіяльності, але тількиступінь інтенсивності об'єднання (асоціації) або роз'єднання (дисоціації) людей, мотиви яких можуть бути релігійними, національними (в етнічному чи культурному змісті), економічними чи іншими та які у різні часи викликають різні з'єднання чи роз'єднання”.

Політична якість виникає внаслідок “ущільнення” суспільних суперечностей, їх усвідомлення як відносин друзів — ворогів. Ворог — це хтось чужий, який становить загрозу даному суб'єкту чи його інтересам, друг же — це союзник, помічник у досягненні мети. К.Шмітт надає відносинам друг — ворог значення, що конституює і створює політику, залишаючи в тіні об'єктивні основи політичної диференціації людей. Така концепція вдало пояснює суб'єктивне переживання політики, її емоційні мотиви. Однак відносини друзі — вороги — це лише один з найважливіших аспектів політики, що далеко не охоплює усього її змісту.

Динамічний, процесуальний характер політики розкривають її діяльнісні визначення. Вони характеризують політику якпроцес підготовки, прийняття і практичної реалізації обов'язкових для всього суспільства рішень. Така інтерпретація політики дозволяє проаналізувати найважливіші стадії її здійснення:

Ø визначення мети політики, прийняття рішень;

Ø організація мас та мобілізація ресурсів для реалізації мети;

Ø регулювання політичної діяльності;

Ø контроль за нею;

Ø аналіз отриманих результатів і визначення нової мети політики.

Діяльнісна інтерпретація політики широко використовується, зокрема, у теорії політичних рішень, а також утелеологічних трактуваннях політики, у яких остання розглядається якдіяльність що спрямована на ефективне досягнення колективної мети.

Патріарх американської соціології Т.Парсонс відзначав, що політикою є сукупність “способів організації визначених елементів тотальної системи відповідно до однієї з її фундаментальних функцій, а саме ефективної колективної дії по досягненню загальної мети”.

У телеологічних дефініціях політики підкреслюються два моменти: колективна природа діяльності (причому це діяльність великих соціальних спільностей: класів, народів, націй, держав та ін.) і її свідомий, цілеспрямований характер. У політиці приватні цілі індивідів «зростають» до загальнодержавних. Телеологічні визначення політики, за характеристикою Т.Парсонса, широко використовуються в межах системного аналізу суспільства. У відповідності з ним політика є самостійною системою, складним соціальним організмом, цілісністю, відмежованою від довколишнього середовища (інших галузей суспільства), проте водночас такою, що перебуває з ними в безупинній взаємодії. Політична система дбає про самозбереження, вона покликана задовольняти сукупність суспільних потреб, найважливішою з яких є інтеграція суспільства. Системна інтерпретація політики одержала детальне обґрунтування і розвиток у різноманітних теоріях політичних систем, насамперед, в одних із перших та найбільш значних концепціях американських політологів Д.Істона і Г.Алмонда.

Розглянуті вище трактування політики не вичерпують усього різноманіття її визначень. Таке багатство наукових характеристик обумовлено, насамперед, складністю політики, різноманітністю її змісту, властивостей і суспільних функцій.

Узагальнюючи різні дефініції, можливо визначити політику як соціальне явище, людську діяльність, що виражається у взаємодії між соціальними спільностями, класами, націями, народами, партіями, державами, громадянами та їхніми об'єднаннями з приводу політичної влади, з метою поліпшення умов життя людей, забезпечення суспільного і світового порядку.

Таке визначення дозволяє синтезувати найбільш важливі ознаки й аспекти політики.

По-перше, фіксується момент, що політика виражається, матеріалізується у діяльності політичних суб'єктів з метою викликати ті або інші політичні результати, наслідки. Так, внутрішня і зовнішня політика держави проявляються в основних напрямках її діяльності. Розробка і реалізація стратегічного політичного курсу країни немислимі без активної діяльності політичних партій, функціонування законодавчих, виконавчих та судових органів держави тощо.

У політичній діяльності приймають участь безліч суб'єктів, вона характеризується системністю і різноманіттям форм. Здійснюється політика на теоретичному і на практичному рівнях. Виняткове значення має питання ефективності політичної діяльності.

По-друге, на політичній арені діють політичні суб'єкти з різноманітними інтересами і цілями. Вони з об'єктивною необхідністю взаємодіють в ім'я досягнення головної політичної мети. Ця взаємодія може базуватися на принципах координації, субординації діяльності, політичної згоди і протиборства.

По-третє, глибинна, суттєва риса політики як суспільного явища — це її прямий або непрямий зв'язок з політичною владою. Тільки ця суттєва риса дозволяє відокремити політику від інших суспільних явищ. Політичну владу можна порівняти із силовим (магнітним) полем, навколо якого обертаються і взаємодіють численні політичні суб'єкти.

По-четверте, немає і не може бути безцільної політики. Політика зачіпає інтереси мільйонів людей, а тому є багатоцільовою. Одна з головних і довгострокових цілей соціальної політики — створення необхідних умов для поліпшення життя людини. Така політика завжди має підтримку в народі. Навпаки, політика, що веде до зубожіння більшості населення країни, порушує принцип соціальної справедливості – незмінно викликає незадоволення. Інша найважливіша і постійна мета політики, насамперед державної — це забезпечення в країні і світі належного порядку, безпеки і спокою.

З метою забезпечення безпеки держави від зовнішніх зазіхань виникає військова політика як напрямок розвитку державної політики. Військова політика втілюється у воєнних доктринах, воєнній стратегії та у практиці військового будівництва.

Риси політики:

¨ рух соціальних груп;

¨ спосіб виявлення інтересів;

¨ засіб узгодження інтересів;

¨ засіб збереження суспільства;

¨ альтернатива неправовому примусу;

¨ боротьба за владу.

Висновки

Отже, політика – це багатоаспектне соціальне явище, яке пронизує всю “тканину” людських відносин, є їх невід'ємним елементом, а тому вимагає підвищеної уваги з боку будь-якої людини, мимоволі або цілеспрямовано зануреної у “політичний океан”.

Політика - (від гр. рolitika - мистецтво управління державою) - це діяльність осіб, мікро- і макро- груп, та інститутів, спрямована на завоювання, утримання й використання влади; це система відносин у суспільній організації, що регулюється нормованою ієрархією підпорядкування.

Основні концепції політики:

- теологічна;

- натуралістична;

- соціальна.

Основне в політиці – це боротьба за владу.

 

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.237.16.210 (0.018 с.)