Напрямки зовнішньої політики США

1. У 30-х роках мстою зовнішньої політики США було зміц­нення хміжнародних позицій, що похитнулися під час економічної кризи.

2. Ф. Рузвельт відмовився від політики невизнання СРСР, яку правлячі кола США проводили протягом 16 років. 17 листопада 1933 р. між Радянським Союзом і Сполуче­ними Штатами Америки були встановлені дипломатичні відносини.

3. Ще з середини XIX ст. США проводили політику ізоляціонізму, що базувалася на ідеї невтручання США у європейські збройні конфлікти, які не стосувалися американського континенту. Формально проголошувався принцип неучасті у європейських справах, а фактично — це була політика збереження "свободи рук" у міжнародних справах.

У 30-х роках політика ізоляціонізму не сприяла організа­ції колективної відсічі фашистським державам, створен­ню гарантії миру у світі.

4. Фактично США проводили політику потурання агресії,
що сприяло розв'язанню Другої світової війни.

У 1935—1937 pp. конгрес США прийняв низку актів про "нейтралітет" США:

• було заборонено експорт зброї, боєприпасів і військо­вих матеріалів державам, які воювали;

• США не дозволялося брати участь у воєнних конфліктах;

• не дозволялося надавати країнам, що воюють, позики і кредити;

 

• американцям заборонялося плавати на суднах країн,
що воювали.

На основі цих актів США відмовили у допомозі:

• Ефіопії під час агресії Італії;

• уряду Народного фронту в Іспанії під час громадянської війни 1936-1939 pp.

 

5. На Далекому Сході США продовжували політику "відкри­тих дверей" і "рівних можливостей" щодо Китаю. Японія стала першою країною, що здійснила насильницький пе­регляд Версальсько-Вашингтонської системи і розпочала боротьбу за переділ світу. Агресія Японії в Китаї (1931 — 1932 pp.), її вихід з Ліги Націй у 1933 р. та початок війни в Китаї у 1937 р. були загрозою американській військовій монополії в Тихому океані, хоч американські стратеги вважали, що Японія, загрузнувши в Китаї, не зазіхатиме на тихоокеанські володіння США. Проте у 30-х роках су­перечності між Японією та США на Далекому Сході і в басейні Тихого океану загострювалися.

6. У Латинській Америці США проводили політику "до­брого сусіда", шо супроводжувалося проникненням аме­риканського капіталу в країни Латинської Америки, ви­тіснення Великої Британії й Німеччини з цього регіону та посилення своїх позицій. Уряд США висунув на пер­ший план не воєнну інтервенцію, а методи фінансово-економічного натиску і торгівлі. США посилили бороть­бу за сфери економічного впливу. Тільки протягом 1936 року між США і країнами Латинської Америки.було під­писано 11 торгових договорів.

Загострення англо-німецьких суперечностей

1.У 30-х роках Велика Британія, побоюючись зміцнен­ня позицій Франції в Європі, розглядала Німеччину як противагу Франції на європейському континенті. Уряд Великої Британії очолював прихильник політики "уми-

ротворення" Невіл Чемберлен (прем'єр-міністр Великої Британії у 1937-1940 pp.), за згоди якого робилися по­ступки Гітлеру за рахунок третіх країн. Політика Великої Британії стосовно Німеччини була непослідовною:

• великі монополії країни продовжували вкладати капіта­
ли в німецьку військову промисловість і після приходу
А. Гітлера до влади;

•у червні 1935 р. була укладена англо-німецька угода. яка фактично легалізувала морські озброєння Німеччи­ни. Згідно з цією угодою Німеччина одержала право на будівництво флоту, що становитиме 35% тоннажного військового флоту Великої Британії, включаючи право будувати підводний флот, що становитиме 45% британ­ського, а в особливих випадках щодо підводних човнів навіть допускався паритет;

• правлячі кола Великої Британії надали Німеччині свобо­
ду дій в Центральній і Східній Європі. Британський уряд
робив значні кроки по збільшенню чисельності військ,
їх оснащенню (постанова 1937 р. про збільшення й пере­
устаткування королівських військово-морських сил), бо
бачив зростання військової могутності Німеччини.

2. Велика Британія почала шукати противагу Німеччині на Сході, а тому було укладено союзи з Францією, Польшею, Румунією, Грецією, Туреччиною.

3. У березні 1938 р. СРСР виступив з ініціативою проведен­ня міжнародної конференції з метою виробити практичні заходи проти агресора. Лондон відмовився брати участь в ній, мотивуючи тим, що це призведе до утворення в Євро­пі блоків і підірве перспективу встановлення миру. Вели­ка Британія не звертала увагу на те, що блок у Європі вже створено (Німеччина, Італія, Японія, 1936—1937 pp.).

4. Змагання у військовій сфері, прагнення Німеччини повер­нути втрачені колонії, активне її проникнення на Близький Схід спричинили загострення англо-німецьких відносин.

5. Одночасно зовнішня політика Великої Британії була по­літикою заохочення агресора:

 

• окупація Чехо-Словаччини Німеччиною здійснювала­ся за згодою Великої Британії і Франції, які підписали Мюнхенську угоду;

• коли Німеччина й Італія втрутилися в громадянську війну в Іспанії (1936—1937 pp.), організувавши пряму інтервенцію, Велика Британія і Франція проводили по­літику "невтручання";

•у квітні 1939 р. почалися англо-франко-радянські пе­реговори про взаємодію проти агресора, які тривали до серпня, всі сторони вели переговори формально. СРСР висловив готовність виставити проти агресора 136 ди­візій, а Велика Британія пообіцяла дві, а згодом ще дві. І Велика Британія, і СРСР в цей час налагоджували контакти з Німеччиною;

• Велика Британія вичікувала в Європі і тоді, коли вже на
континенті гриміли гармати.

Висновок.. У 30-х роках Велика Британія належним чином не оцінила небезпеку, яку ніс Європі фашизм.

Зовнішня політика Франції

1. Занепокоєна мілітаризацією Німеччини після приходу А. Гітлера до влади, Франція проводить активну зовнішню політику.

• У 1934 р. міністр закордонних справ Луї Варту висунув ідею про укладення багатостороннього пакту про вза­ємний ненапад з країнами Східної Європи, включаючи СРСР і Німеччину (Східний пакт), але виникли трудно­щі у втіленні її в життя.

• Тоді Франція висунула ідею підписання окремих дого­ворів про ненапад.

2 травня 1935 р. В Парижі був підписаний франко-радянський договір про взаємодопомогу в разі будь-якої агресії, що було дуже важливо.

6 грудня 1938 р. Був підписаний франко-німецький договір, що свідчив про наміри кожної держави самостійно шука­ти домовленості з агресором.

 

2. У 30-х роках Франція збільшує воєнні асигнування, ство­рила нове Міністерство оборони й націоналізувала концерн "Шнейдер — Крезо", який випускав військову продукцію.

3. Франція проводила двояку політику: з одного боку — йшла на поступки Німеччині та зближення з нею, з іншого — на консолідацію антифашистських сил.

Вона йшла на поступки А. Гітлеру:

• не звертала уваги на переозброєння німецької армії;

• на "аншлюс" Австрії;

• на захоплення Судетської області, а згодом усієї Чехо-Словаччини.

4. У 1939 р. відбулися англо-франко-радянські перегово­
ри. Велика Британія і Франція намагалися не допустити
зближення СРСР і Німеччини, а тому затягували перего­
вори. СРСР використовував переговори для тиску на Ні­
меччину під час укладання політичного й економічного
договору.

Висновок. Політика Франиіїчбула недалекоглядною. Вона намагалася відвернути загрозу світової війни територіаль-ними поступками Німеччині.

Відмова Німеччини від дотримання Версальського договору й підготовка до війни

1. Після приходу до влади у 1933 р. нацистський режим по­чав переглядати умови Версальського договору, за яким Німеччина позбавлялася своїх колоній і повинна була ви­плачувати величезні суми репарацій.

2. Жовтень 1933 р. На конференції з питань роззброєння Німеччина в ультимативній формі вимагала скасувати військові статті Версальського договору і надати їй "рівні права" на озброєння. Після відмови німецька делегація залишила конференцію.

3. Жовтень 1933 р. Через декілька днів Німеччина вийшла з Ліги Націй, розв'язавши цим самим руки для озброєнь і агресії.

 

5S3

4.Січень 1935 p. Проведено плебісцит (опитування) у Севр­ській області, яка протягом 15 років перебувала під управ­лінням Ліги Націй, про возз'єднання з Німеччиною.

5. 1 березня 1935 р. Саарська область відійшла до Німеччини (за це висловилося 90% населення), яка виплатила Фран­ції компенсацію за вугільні шахти. Тепер промислова база Німеччини значно зміцніла.

6. Лютий 1935 р. А. Гітлер оголосив про створення в Німеч­чині військової авіації, що суперечило рішенням Вер-сальського договору

7. Березень 1935 р. Однобічно порушивши статті Версаль-ського договору, А. Гітлер запровадив загальну військову повинність. Почалися інтенсивні військові навчання. Було відновлено німецький Генеральний штаб і створено 500-тисячну армію, що була у 5 разів більшою, ніж передбачало­ся мирним договором.

8. В країні проводилася мілітаризація економіки, тобто пе­реведення господарства на однобічний воєнний розвиток, розширення виробництва воєнної продукції. Велася гон­ка озброєнь, нарощування озброєнь, розширення воєнної промисловості і скороченням цивільного виробництва.

9. Англо-німецька морська угода 1935 р. відкрила німцям шлях до збільшення тоннажу військово-морського фло­ту і будівництва підводних човнів, що фактично означало двостороннє порушення Версальських угод.

10. Щоб скасувати всі військові обмеження Версальського
договору, Німеччина проводила велику пропагандист­
ську кампанію про "несправедливість" і про Необхід­
ність "рівності" як у самій країні, так і за кордоном.

Висновки

1. До 1936 р. Німеччина в односторонньому порядку пере­глянула низку статей Версатьського договору.

2. Крок за кроком Німеччина проводила ліквідацію Версаль-ської системи, створюючи в Європі нове вогнище війни.

 

3. Версальська система мирних договорів фактично зазнала краху.

4. Односторонній розрив Німеччиною Версальського дого­вору не зустрів належного опору з сторони правлячих кіл Великої Британії, Франції, США.

"...коли почалося озброєння Німеччини, то інші країни не вжи­ли ніяких заходів. Порушення Версальського договору Німеччи­ною було сприйнято зовсім спокійно ".

(З виступу колишнього гітлерівського міністра економіки Я. Шахта на Нюрнберзькому процесі).

5. Західні країни були пасивними. Вони намагалися відвер­нути загрозу від своїх держав і спрямувати її проти СРСР.

6. Щоб мати світове панування, гітлерівці посилено наса­джували свою агентуру в країнах Близького і Середнього Сходу, в Латинській Америці, йшли на зближення з япон­ськими мілітаристами.

Експансіоністські претензії Італії

1. Переділ світу почався з "малих воєн". Італія взяла курс на відтворення "величі нації" та створення великої колоніальної імперії в Африці й Середземномор'ї.

2. В Італії здійснювалося ідеологічне та військове навчання молоді, яка виховувалася в дусі обожнювання дуче та бо­ротьби за "велику Італію", поширення ідеї перетворити Середземне море на "внутрішнє озеро" Італії.

3. Жовтень 1931 р. Була підписана німецько-італійська уго­да про спільні дії з основних питань міжнародної полі­тики і про розмежування сфер впливу в Центральній і Швденно-Східній Європі.

4. У 1934 р. було прийнято закон про воєнізацію нації. По­чали чисельно зростати збройні сили країни.

5. Особливу активність Італія проявляла на Балканах і в ба­
сейні Дунаю. Вона хотіла підкорити собі країни Балкан-
ського півострова і Близького Сходу, частину Східної і
Північної Африки.

 

6.Жовтень 1936 p. Була підписана німецько-італійська уго­да про спільні дії з основних питань міжнародної полі­тики і про розчленування сфер впливу в Центральній Південно-Східній Європі.

7. 1937 р. До Антикомінтернівського пакту, підписано­го 1936 р. Німеччиною і Японією, приєдналася Італія Держави цього блоку зобов'язувалися інформувати одна одну про важливі міжнародні події і разом боротися про­ти "міжнародного комунізму" та проводити спільні захо­ди проти СРСР.

Зовнішньополітична доктрина СРСР

1. Зовнішній політиці СРСР у передвоєнні роки завдали ве­ликої шкоди ті негативні явища у радянському суспіль­стві, які склалися внаслідок сталінських репресій і які привели до ослаблення: економіки, збройних сил, радянської дипломатії.

Багатьох спеціалістів народного господарства, офіцерів збройних сил, радянських дипломатів було репресовано.

2. У цей період на міжнародній арені СРСР самоізолював­ся, звузилися його міжнародні зв'язки, було підірвана до­віра міжнародної громадськості до позицій і пропозицій СРСР.

3. Радянський Союз проводив двоїсту зовнішню політику, про яку свідчать радянсько-німецькі відносини у 20-х ро­ках XX ст. Між СРСРі Німеччиною було декілька таємних домовленостей у військовій сфері, які суперечили статтям Версальського договору. Наприклад, німецькі збройні сили створили на території СРСР цілу низку шкіл:

гайкову — в Казані, військово-повітряну — в Липецьку, військово-хімічну — в Саратові.

У свою чергу, радянські військові навчалися у німецьких навчальних військових закладах.

Успішно розвивалося й економічне співробітництво:

•у 1931—1932рр. СРСР займав перше місце з імпорту ма­шин із Німеччини;

• у 1932 р. до СРСР надійшло 43% німецького експорту.

4. Прихід А. Птлера до влади у і 933 р. призвів до погіршен­ня радянсько-німецьких відносин.

5. Грудень 1933 р. Були визначені основні принципи радян­ської зовнішньої політики:

 

• дотримання нейтралітету;

• невтручання у будь-які воєнні конфлікти;

• політику '"умиротворення" стосовно Німеччини та Японії;

• конкретні заходи у створенні системи колективної без­пеки в Європі під егідою Ліги Націй.

6. Така зовнішня політика змінила становище СРСР на між­
народній арені. СРСР поступово почав брати активнішу
участь у міжнародному співробітництві:

• у листопаді 1933 р. СРСР був визнаний США;

• 1934 р. СРСР було прийнято до Ліги Націй;

•2 травня 1935 р. в Парижі був підписаний франко-радянський договір про взаємодопомогу на випадок ві­йни. Ефективність договору була обмеженою, оскільки не підписано окремої військової конвенції;

• 1935 р. СРСР підписав договір про взаємодопомогу з
Чехословаччиною. Проте в окремій статті зазначалося,
що допомога СРСР Чехо-Словаччині могла надаватися
одночасно з наданням допомоги Францією.

7. Однак у 30-х роках радянська зовнішня політика була
двоїстою:

• у квітні 1939 р. одночасно з пропозиціями Великої Бри­танії і Франції розпочати тристоронні переговори з пи­тання колективної безпеки та забезпечення гарантій безпеки для європейських країн СРСР запропонував Німеччині встановити тісні відносини;

• наприкінці липня 1939 р. СРСР відновив з Німеччиною переговори, щоб підписати економічний договір і ви­рішити територіальні питання;

• 23 серпня 1939 р. у Москві було підписано пакт про не­напад між СРСР і Німеччиною строком на 10 років. У секретній частині договору йшлося про розподіл сфер впливу між СРСР і Німеччиною. Внаслідок підписання договору Радянський Союз отримав значні території, а Німеччина забезпечила собі підтримку з боку СРСР у війні з Польшею, а згодом і у війні проти Західної Євро­пи, бо на Сході вона мала надійний тил з боку СРСР.

Висновки

1. Двоїста зовнішня політика СРСР викликала побоювання у країнах західної демократії через її ненадійність, непослі­довність, непередбачуваність.

2. Велика Британія й Франція вважали СРСР ненадійним військовим і дипломатичним партнером, тому недовірливо ставилися до всіх пропозицій СРСР.

3. Однією з причин Другої світової війни є недалекоглядна політика урядів Великої Британії, Франції та СРСР, які від­мовилися від створення системи колективної безпеки та від колективних заходів, щоб стримати агресора, що фактично підштовхувало Німеччину до застосування військової сили і розв'язання війни.

Наростання загрози війни

Загострення агресивності Японії, загарбання нею Північно-Східного Китаю

1. На початку 30-х років Японія посилила свій вплив у Китаї. За розмірами прямих капіталовкладень у Китаї в цей час Велика Британія займала перше місце, Японія — друге, США — третє.

У зовнішньоторговому обігу Китаю Японія займала пер­ше місце, США — друге, Велика Британія — третє.

 

2. Щоб посилити вплив у Китаї, Японія почала використо­вувати боротьбу центрального уряду з місцевими правите­лями — генералами. Японські війська під гаслом "захисту життя і майна іноземців" захопили економічно розвинену провінцію Шаньдун.

3. На початку 30-х років Японія підготувалася до захоплен­ня Маньчжурії. Приводом для вторгнення став вибух на за­лізниці неподалік Мукдена (вересень 1931 p.). Японські вій­ська, які були зосереджені вздовж Південно-Маньчжурської залізниці, вже через годину після вибуху почали наступ на китайські гарнізони в Мукдені та інших містах Північно-Східного Китаю.

 

4. Протягом трьох місяців Японія окупувала Маньчжурію і на захопленій китайській території навесні 1932 р. створила маріонеткову державу Маньчжоу-го на чолі з імператором Китаю Пу І, скинутим революцією 1911 р.

5. Уряди США, Великої Британії не вжили рішучих заходів, щоб зупинити цю агресію. Президент США Г. Гувер у жов­тні 1931 p. визнав за Японією право "відновити порядок у Китаї". Подібну позицію зайняв уряд Великої Британії.

 

6. Рада Ліги Націй, яка розглядала скаргу уряду Китаю на агресію Японії, обмежилася висловлюванням надії, шо обидві сторони нормалізують свої відносини.

7. Коли в лютому 1933 р. в Лізі Націй було відновлено об­говорення питання про агресію Японії, вона оголосила про свій вихід з Ліги Націй.

8. 31 травня 1933 р. в місті Тангу було підписано японо-китайське перемир'я, яке підтверджувало відмову уряду Чан Кайші від Маньчжурії і тих областей на південь від неї, які були окуповані Японією.

Висновок. Внаслідок японської агресії в Китаї на Далекому Сході утворилося небезпечне вогнище війни.

 

Підготовка Німеччини до війни

1. Після приходу А. Гітлера до влади Німеччина почала ак­тивно готуватися до війни за переділ сфер впливу.

2. Проводилася мілітаризація економіки. Широко розгор­нулося виробництво зброї, шо забезпечило військовим концернам значне зростання прибутків. Політику міліта­ризації країни спрямовував гітлерівський "господарський диктатор" Я. Шахт під девізом: "Гармати замість масла".

3. Із 1933 р. по 1936 р. в Німеччині було збудовано майже 300 військових заводів.

4. У 1933—1939 pp. бюджетні видатки на потреби війни зрос­ли в 10 разів. Якшо в 1932 р. Німеччина мала 10 дивізій, в 1935 р. - 31, то восени 1939 р. - 102.

5. У 1935 р. Німеччина оголосила про створення військової авіації. Через два роки вона вже мала 2650 бойових літа­ків, а на початок війни їх було 4 тис.

6. У 1935 р. була введена примусова трудова повинність для юнаків, а в 1938 р. її поширили на все населення.

7. Із квітня 1935 р. в німецьких штабах розробляли плани можливої війни з сусідніми країнами.

У 30-х роках у Німеччині були створені могутні збройні сили з найновішою на той час зброєю. На початку 1939 р. Ні­меччина сформувала армію чисельністю 2,8 млн чол. і мала:

гармат— 10 тис,

танків — 3,2 тис,

літаків — 4 тис.

8. Велася ідеологічна підготовка до війни: пропагувався культ грубої сили у відносинах між народами, прославля­лася війна як найвища форма прояву "арійського духу". проводилися численні воєнні паради. Серед військових частин поширювалися настанови А.Гітлера на випадок війни: "Ніякого жалю", "Брутальне ставлення до неарій-ських народів", "Право на боці сили", "Якнайбільша су­ворість".

9. З метою підготовки й розв'язання війни за переділ світу була створена коаліція фашистських держав.

•22 травня 1939 р. між Німеччиною та Італією був укла­дений "Стальний пакт" — військовий союз, який пе­редбачав підтримку країн на "суходолі, на морі та в по­вітрі" у разі військових ускладнень або нападу на одну з держав договору.

• Наприкінці вересня 1940 р. в Берліні було укладено "Троїстий пакт" (Німеччина, Італія, Японія).

У листопаді 1940 р. до нього приєдналися Угорщина і Словаччина.

Діяльність Ліги Націй в умовах наростання воєнної небезпеки

1. Ліга Націй, яка була створена на Паризькій мирній кон­
ференції, у міжвоєнний період ставила такі завдання:

• сприяти розвитку співробітництва між народами;

• сприяти обмеженню озброєнь;

• гарантувати мир і безпеку;

• застосовувати санкції проти країн-агресорів.

2. У 30-х роках Ліга Націй діяла неадекватно тим подіям, що
відбувалися у світі. Вона не перешкодила захопленню:

•Японією Маньчжурії у 1931 p.;

• Італією Ефіопії у 1935 p.;

• Німеччиною Австрії у 1938 p.;

 

• Німеччиною Чехо-Словаччини у 1939 p.;

• нападу Німеччини на Польщу 1 вересня 1939 р.

3. Держави-члени Ліги Націй фактично не виконували тих
зобов'язань, які взяли на себе.

•Ліга Напій не засудила захоплення Маньчжурії Япо­нією. Лише в лютому 1933 р. після тривалих зволікань Ліга Націй прийняла резолюцію, що засуджувала загар­бання Маньчжурії і вимагала її повернення Китаю. Від­повіддю на це став вихід Японії з Ліги Націй у березні 1933 р. і підготовка до нових загарбань.

• Ліга Націіі не застосувала рішучих заходів, шоб засуди­
ти агресію Італії щодо Ефіопії. Тільки під тиском між-

^^^^^^^■■■■■■■■ИИИИИИИИІ

народної громадськості вона була змушена оголосити Італію агресором і запровадити деякі санкції в торгівлі з нею. •Ліга Націй ніяк не відреагувала на "аншлюс Австрії", а західні країни зробили вигляд, що не помітили зник­нення Австрії. •Ліга Націй не перешкодила претензіям Німеччини щодо Чехо-Словаччини, а Велика Британія і Франція посилили тиск на Чехо-Словаччину, вимагаючи від неї прийняти німецькі вимоги. Вони намагалися показати світові, що "рятували мир". •Ліга Націй була бездіяльною тоді, коли Німеччина на­пала на Польшу і фактично розв'язала Другу світову війну. 4. Ліга Націй діяла принципово лише тоді, коли обгово­рювалося питання про початок радянсько-фінської війни (ЗО листопада 1939 p.):

• 3 грудня представники Фінляндії у Лізі Націй проін­формували Генерального секретаря Ж. Авеноля про те, що СРСР раптово напав на Фінляндію;

• 14 грудня 1939 р. Рада Ліги Націй прийняла рішення про виключення СРСР з Ліги Націй і закликала членів організації надати допомогу Фінляндії.

Згуртування сил агресії Напад Італії на Ефіопію

Італія взяла курс на створення великої колоніальної ім­перії в Африці та Середземномор'ї.

1. З жовтня 1935 р. 600-тисячна італійська армія вторглася в Ефіопію, яка мала великі сировинні ресурси та важливе стратегічне положення, почала бомбити міста.

2. Через два дні США й Велика Британія оголосили про за­борону продажу зброї як Італії, так і Ефіопії. Таким чином агресор і його жертва були поставлені в одинакові умови.

 

3. Під тиском світової громадськості Ліга Націй оголосила Італію агресором і зобов'язала всіх своїх членів застосувати проти Італ ії санкції відповідно до статгі 16 Статуту цієї орга­нізації. Всі члени Ліги Націй повинні були порвати з Італією торгові й фінансові відносини. Ате економічні санкції ви­користовувалися непослідовно. Так, необхідна для ведення війни нафта не була включена до списку матеріалів, заборо­нених для експорту до Італії. Англія відмовилася перекрити Суецький канал, який був найвигіднішим шляхом до бере­гів Ефіопії і повністю використовувався Італією.

4. Західні країни потурали агресору.

9 грудня 1935 р. Велика Британія і Франція підписали се­кретні договори про англо-французьке посередництво у війні між Італією і Ефіопією, за якими Ефіопія повинна була передати Італії третину своєї території. Фактично Ефіопія стала колонією Італії (навесні 1936 р. її повністю захопила Італія).

5. Ефіопія не могла чинити належного опору, бо більшість
її солдатів була озброєна лише застарілими гвинтівками,
мисливськими рушницями та списами, тоді як італійські
війська мали на озброєнні сотні гармат, танків і літаків.

Вторгнення Японії до Центрального Китаю

У 1936 р. керівництво Японії сформулювало свою про­граму подальшої експансії. В "Основних принципах націо­нальної політики" ставилися завдання "просування на пів­день". З цією метою пропонувалося посилити могутність морського флоту, щоб забезпечити панівне становище в за­хідній частині Тихого океану.

1. Захопленню Китаю відводилося центральне місце, бо він мав бути -для Японії плацдармом для нових загарбань, а також відкрити нові джерела сировини, ринки збуту, можливість використання дешевої робочої сили.

2. 7 липня 1937 р. японські війська почали наступ у Китаї. Вони захопили Пекін, Таньцзянь, Шанхай та інші великі

 

північні центри країни і вирушили в центральні китай­ські провінції.

3. Хоча японські агресори намагалися витіснити амери­канських і англійських конкурентів з китайського ринку, ефективних заходів проти Японії вони не застосовували. Більше того, продовжувався експорт воєнно-стратегічних матеріалів зі США і англійських колоній. Велика Брита­нія і США дотримувалися в цьому регіоні політики "не­втручання" й "умиротворення" агресора. Вони сподіва­лися, що Японія почне агресію проти СРСР.

4. У серпні 1937 р. Японія захопила Шанхай і почала завою­вання Центрального Китаю.

5.3а 15 місяців війни Японія окупувала значні території Північного, Центрального і Південного Китаю, захопила майже всю залізничну сітку, блокувала морські береги.

6. 21 серпня 1937 р. був підписаний радянсько-китайський до­говір про'ненапад. СРСР почав надавати Китаю допомогу:

7. У вересні—жовтні 1937 р. Радянський Союз експортував до Китаю 282 бомбардувальники і винищувачі, у 1937— 1940 pp. - 885 бойових літаків, десятки танків, сотні гар­мат, тисячі кулеметів, мільйони снарядів, сотні мільйонів патронів. У 1938 р. Китай отримав 100 млн дол. позики, а в 1939 p.— ще 150 млн дол.

8. Війна в Китаї затяглася майже на 10 років, оскільки япон­ці зустріли опір гомінданівських військ, до яких приєдна­лися озброєні угруповання Комуністичної партії Китаю.

9. Влітку 1938 р. японці розпочали воєнну авантюру проти СРСР. Після жорстоких боїв у районі озера Хасан, у яких була використана й авіація, японські війська були відки­нуті частинами Червоної Армії.

 

10. На початку 1939 р. Японія захопила острови Спарті й Хай-наньі одержала можливість створити свої військово-морські бази на підступах до Філіппін, Індокитаю, Індонезії.

11. Влітку 1939 р. японські війська почали агресивні дії про­ти Монгольської Народної Республіки, але були роз­громлені на річці Халхін-Гол спільними діями Червоної армії і частин МНР.

Вісь Берлін — Рим — Токіо

1. Ускладненню обстановки в світі сприяло утворення бло­ку агресивних держав.

2. У жовтні 1936 р. під час візиту міністра закордонних справ Італії до Берліна був підписаний італо-німецький прото­кол про співробітництво двох держав. Партнери домови­лися про розмежування сфер економічної експансії на Балканах і в Дунайському басейні та узгодили свої дії у війні проти Іспанської республіки. Німеччина офіційно признала захоплення Італією Ефіопи.

3. 25 листопада 1936 р. Німеччина і Японія підписали дого­вір про боротьбу проти Комуністичного Інтернаціоналу. Обидві країни зобов'язувалися інформувати одна одну про діяльність Комінтерну і в тісному співробітництві вести проти нього боротьбу.

4. 6 листопада 1937 р. До Антикомінтернівського блоку при­єдналася Італія.

5. 27 вересня 1940 р. Було підписано військову угоду між Ні­меччиною, Італією та Японією (Троїстий пакт).

6. 20-24 листопада 1940 р. Угорщина, Румунія та Словаччи­на приєдналися до Троїстого пакту.

Висновки:

• Виникло об'єднання трьох агресивних держав, яке отримало назву "вісь Берлін - Рим - Токіо".

• Цей блок був небезпечним як для СРСР так і для захід­них держав - США, Франції, Великої Британії.

• Політика "невтручання" й "умиротворення" країн-агресорів призвела до зростання їх апетитів і наблизила європейську й світову війну.___________ ^^

Політика "умиротворення" агресорів

1. Політика "умиротворення" агресорів — це політика Великої Британії та Франції, спрямована на те, щоб врегулювати відносини з Німеччиною, відкупитися від її вимог за чу­жий рахунок і направити її експансію виключно на Схід.

 

2. Головне в політиці "умиротворення" — небажання створи­ти єдиний фронт демократичних сил проти фашизму, здій­снення поступок Німеччині за рахунок малих країн. Але чим більше було поступок, тим більше зростали її апетити.

3. Політика європейських держав була недалекоглядною, оскільки вони намагалися територіальними поступками відвернути загрозу світової війни.

Як заявив Міністр закордонних справ Франції Ж. Бонне: "Будь-який договір краще, ніж світова війна, у випадку якої загине вся Європа ".

Британський прем'єр-міністр Н. Чемберлен усвідомлю­вав, що нова війна в Європі підірве економічне становище Великої Британії та її імперські позиції в заокеанських во­лодіннях.

4. Політика постійних поступок домаганням нацистської Ні­меччини та її союзників унеможливила створення єдиного фронту'держав, що й призвело до Другої світової війни.

5. Політика "умиротворення" призвела до того, що А. Гіт­лер без перешкод "рвав на шматки" Версальський дого­вір, без перешкод здійснив "аншлюс" Австрії, приєднан- ня Чехо-Словаччини і приготувався до війни.

Загарбання Німеччиною Австрії

1.А. Гітлер проводив дипломатичну підготовку до захо­плення Австрії під лозунгом об'єднання всіх земель, за­селених німцями.

2. Він створив свою агентуру в Австрії, яка почала активні дії приєднання до Німеччини. В липні 1934 р. нацистськими агентами був убитий канцлер Австрії Дольфус. У 1934 р. спроба австрійських гітлерівців захопити владу у Відні не вдалася. Одначе гітлерівці не відмовлялися від своїх пла­нів. Для підготовки "аншлюсу" Австрії до Відня прибув новий німецький посол фон Папен, який мав великий до­свід політичної і воєнної розвідки та підривної роботи.

3. Вересень 1937 р. У Берліні А. Гітлер провів переговори з Б. Муссоліні і той дав згоду на "аншлюс" Австрії.

4. Країни західної демократії зайняли такі позиції:

•через два місяці відбулася зустріч британського міні­стра Галіфакса з А. Птлером, який дав зрозуміти, що за певних умов британський уряд не перешкоджатиме за­хопленню Австрії, Чехо-Словаччини і "вільного міста" Данцига (Гданська). Британське керівництво намагало­ся будь-якою ціною вирішити англо-німецькі супереч­ності, домовитися про розподіл сировини, ринків збуту, врегулювати колоніальні претензії Німеччини; • уряд США не висловив ніяких претензій проти здійснен­ня плану німецької експансії в Центральній Європі. 5. 11 лютого 1938 р. австрійського канцлера Шушніга викли­кали в резиденцію А. Гітлера. Від австрійського уряду ви­магалося, щоб фашисти вільно діяли на території Австрії. Шушніг вирішив провести плебісцит з цього питання, але німецькі війська вторглися до Австрії і окупували її. Новий канцлер оголосив про приєднання Австрії до Німеччини. 6. На початку квітня 1938 р. Велика Британія, Франція і США ліквідували свої дипломатичні місії у Відні і тим са­мим признали "аншлюс" Австрії.

Мюнхенська угода і розчленування Чехо-Словаччини

1. Після "аншлюсу" Австрії гітлерівський уряд почав готу­вати захоплення Чехо-Словаччини. А. Гітлер висунув ви­могу про передання Німеччині Судетської області, біль­шість населення якої становили німці. Агентура гітле­рівців - так звана Судето-німецька партія (генлейнівці) — вимагала повної автономії Судетської області.

2. У травні 1938 р. німецьку армію було перекинуто до кор­дону Чехо-Словаччини. У відповідь 20 травня 1938 р. чехо-словацький уряд оголосив часткову мобілізацію.

3. Правлячі кола Чехо-Словаччини під тиском Великої Бри­танії, Франції і США вирішили капітулювати і прийняти вимоги генлейнівців.

 

4. 22 вересня 1938 p. британський прем'єр-міністр Н. Чем-берлен зустрівся з А. Птлером (відбулося три таких зу­стрічі) і повідомив про згоду чехословацького уряду при­йняти ультимативні вимоги Великої Британії і Франції. Але А. Гітлер знову розширив свої територіальні претензії шодо Чехо-Словаччини.

5. Президент США Ф. Рузвельт звернувся до А. Гітлера із закликом до мирного врегулювання судетської проблеми. Але послання було складено в м'яких тонах, і це втручан­ня США, на думку американського історика Ф. Санборна "зігралороль головного умиротворця ".

6. 29 вересня 1938 р. британський прем'єр-міністр Н. Чем-берлен, голова французького уряду Даладьє та італійський диктатор Муссоліні прибули до Мюнхена для переговорів з А. Птлером. Тут була вирішена доля Чехо-Словаччини без самої Чехо-Словаччини, бо чехословацький уряд не допустили до переговорів.

7. Згідно з договором, який підписали чотири країни (Вели­ка Британія, Франція, Італія і Німеччина):

 

• Чехо-Словаччина була зобов'язана протягом 10 днів (до 10 жовтня 1938 р.) передати Німеччині Судетську область;

• втратила 1/3 своєї території й 1/4 населення;

• німецький кордон повинен проходити за 40 км від Праги;

• Чехо-Словаччина втратила половину своєї важкої про­
мисловості, могутні воєнні споруди й укріплення.

8. Уряд Чехо-Словаччини прийняв умови Мюнхенської угоди, ставши таким чином на шлях національної зради. Чехословацький президент Бенеш не мав права підпи­сувати документ про порушення цілісності своєї країни, але він обмежився лише особистим протестом.

9. Після укладення Мюнхенської угоди А. Гітлер підписав декларації з Великою Британією та Францією:

•30 вересня 1938 р. А. Гітлер і Н. Чемберлен підписали англо-німецьку декларацію, яка передбачала взаємні консультації і зобов'язання вирішувати всі спірні пи­тання переговорами;

• 6 грудня 1938 р. подібну декларацію підписали Німеччи­на і Франція, в якій були зафіксовані наміри кожної дер­жави самостійно шукати домовленостей з агресором.

Висновки

1. Мюнхенська угода започаткувала розчленування і лікві­дацію Чехо-Словаччини, істотно змінила співвідношен­ня сил у Європі на користь фашистських держав.

2. Ганебна Мюнхенська угода стала вирішальною подією на шляху розв'язання Другої світової війни.

3. Мюнхен став символом недалекоглядності й великого політичного прорахунку керівників західних демократій.

4. Три раунди переговорів Н. Чемберлена з А. Птлером — це одна із нікчемних капітуляцій, що сталася підтиском безви­ході та жорстокості в поєднанні з безпринципністю лідера Великої Британії, який не наполії на непорушних гаранті­ях безпеки Чехо-Словаччини. Результат підсумував В. Чер- чілль у Палаті громад:" "Ми зазнали поразки без війни".

5. Американський історик Фредерік Шуман дав таку оцінку
Мюнхенській угоді: "У всій писаній історії людської слаб­
кості, дурості і здійснених людьми злочинів не знайдеться
нічого порівнянного з тим зразком дурості й віроломства,