ТОП 10:

Конституція Королівства сербів, хорватів і словенців



28 червня 1921 р.Було затверджено Видовданську консти­туцію (прийнята в день св. Вида, у річницю битви на Ко­совому полі).



Уряд — Рада Міністрі Виконавча влада
Жупи (жупанії), тобто губернаторстве їх було 33. Це адміні стративні одиниці, на які поділено тери- торію королівства

Органи державного управління за Конституцією 1921 р.

Король

(із сербської династії Карагеоргіє-вичів). Король разом з парламен­том мав законодавчу владу. Спільно з урядом йому належала виконавча влада. Особа недотор­канна. Мав право проведення зовнішніх зносин. Був верховним головнокомандувачем збройних сил

Жупани Стояли на чолі жуп (жупаній). Призначалися королем

Парламент — Народна скупщина

Законодавча влада.

Складалася з однієї палати.

Депутати обиралися на 4 роки.

Право бути обраним до парламенту

надавалося з 30-річного віку

Вибори

Загальне виборче право мали чоловіки з 21 року, що нале­жали до "сербо-хорвато-словенської національності". Осо­би, що не належали до цієї "національності", мали право обирати до органів влади, якщо проживали в королівстві не менше ніж 10 років.

Національне питання

Конституція 1921 р. узаконила унітарну державу з дис­кримінацією національних меншин. Вона надала перевагу сербам.

Територія Королівства сербів, хорватів і словенців стано­вила 248 тис. кв. км.

Населения — 12 млн осіб. 39% населення становили сер­би, які стали панівною нацією в королівстві. Урядом про­водилася великосербська політика:


 

• в державному апараті, армії, поліції переважали серби;

• ігнорувалися національні інтереси інших народів;

• на територіях національних меншин не організовували­ся органи місцевого самоврядування;

• проти національних меншин велись репресії;

• найчисленнішими національними меншинами в Коро­лівстві сербів, хорватів і словенців на 1918 р. були:

німці, угорці, албанці,

румуни, турки,

південні слов'яни (словенці, македонці, хорвати,

чорногорці). У країні поглибилася політична криза. Проти політики сербізації активно боролася Хорватія. Видатним діячем хорватського національного руху був С Радич.

Степан Радич(1871-1928)

Лідер Хорватської республіканської селянської партії (ХРСП), що була ініціатором створення Хорватського блоку партій (1921 p.), які вимагали федеративного устрою Коро­лівства сербів, хорватів і словенців. Розвивав теорію „ селян­ського права " (єдність інтересів селянства, його гегемонія в політичному житті). Був смертельно поранений великосерб-ським націоналістом.

Висновки

1. Королівство сербів, хорватів і словенців — багатонаціо­
нальна держава з різними релігіями:

•православ'ям — серби, чорногорці, македонці;

• католицизмом — хорвати, словенці;

• ісламом — жителі Косова, Боснії і Герцеговини.

 

2. Національне питання було головним у різні періоди суспільно-політичного життя в країні.

3. Надзвичайно напруженими були сербо-хорватські супе­речності.


 




4. Основу міжнаціональних суперечностей було закладено у 20-х роках, що призвело наприкінці 80-х років до розпаду Югославії та до жорстоких міжнаціональних і релігійних воєн.

Державний переворот 1929 р. Причини перевороту

1. Внутрішньополітична нестабільність:

• часта зміна урядів;

• парламентська криза внаслідок виходу з Народної скуп­щини селянсько-демократичної коаліції;

• релігійні суперечності;

• антисербські виступи у Хорватії та Словенії;

• діяльність великосербських терористичних груп;

• гострі протиріччя різних частин королівства.

2. Різна'зовнішньополітична орієнтація окремих регіонів
Югославії:

• Хорватія орієнтувалася на Німеччину;

• Словенія — на Австрію;

• Сербія — на Росію;

• Боснія — на мусульманські країни. 6 січня 1929 р.Державний переворот.

У країні встановилася військово-монархічна диктатура. Всю повноту влади перебрав на себе король Олександр, який:

• розпустив парламент — Народну скупщину; ;

• скасував конституцію 1921 p.;

• розпустив політичні партії;

•для придушення опозиції створив Державний суд за­хисту держави. Жовтень 1929 р.Королівство сербів, хорватів і словенців стало називатися Югославією. Було змінено кордо­ни адміністративних одиниць. Всю країну поділено на 9 провінцій ("банів") і один столичний округ. По­діл було здійснено так, щоб у кожній адміністративній одиниці (бані) більшість становили серби. На чолі ба-


нів — бани, які призначалися королем і підпорядкову­валися тільки йому. Вересень 1931 р.Страйки робітників, невдоволення селян, активізація національно-визвольного руху призвели до відновлення демократичного ладу. Була прийнята нова конституція. Югославія була оголошена конституцій­ною монархією. Законодавча влада здійснювалася ко­ролем і двопалатним парламентом. До виборів допуска­лися лише ті партії, які виступали за єдність держави. Але політична стабільність не була досягнута.

Зовнішня політика

1934 р.Югославія увійшла до Балканської Антанти (Гре­
ція, Румунія, Туреччина, Югославія) під егідою Франції.
Пізніше позиції Франції на Балканах були підірвані фа­
шистськими Німеччиною та Італією.

Короля Олександра (прихильника союзу з Францією) було вбито хорватськими фашистами. Королем став старший син Олександра Петро II (йому було 11 років). Регентську раду очолив принц Павло, прибічник фа­шистської Німеччини.

1935 р.Прем'єр-міністром і міністром закордонних справ
Югославії в 1935-1939 pp. був Мілан Стоядинович
(1888-1961), який проводив фашизацію країни. Щоб
позбавити хорватських сепаратистів-католиків під­
тримки ззовні, він уклав конкордат із Ватиканом, за
яким католицька церква отримала значні привілеї, що
спричинило незадоволення православного населення
Югославії.

Конкордат — договір між папою римським як главою като­лицької церкви і державою, який регулює правове ста­новище католицької церкви в певній державі й стосун­ки держави 3 папським престолом.

1935—1941 pp.В Югославії діяла фашистська партія "Ра­дикальний союз", засновником і керівником якої був М. Стоядинович.



1937 p.M. Стоядинович уклав договори з Італією "Про ней­тральність" та з Болгарією "Про вічну дружбу".

1938 р.Югославія визнала приєднання до Німеччини Ав­стрії ("аншлюс" Австрії).

Югославія була ініціатором припинення діяльності Ма­лої Антанти після розчленування Чехо-Словаччини. 25 березня 1941 р.Уряд Д. Цвєтковича (був при владі у 1939-1941 pp.) приєднався до Троїстого пакту (Німеччина, Іта­лія, Японія). Це спричинило значний протест населен­ня. Сили Югославії, орієнтовані на західну демократію, почали підготовку до державного перевороту. 27 березня 1941 р.Державний переворот антифашистських сил на чолі з генералом Д. Симовичем, внаслідок якого був повалений профашистський уряд Д. Цвєтковича. Березень—квітень 1941 р.Прем'єр-міністром Югославії був Душан Симович. Це був проанглійський уряд, який орі­єнтувався на антифашистські сили Заходу. Прихід до влади антифашистських сил спричинив зане­покоєння Німеччини. 6 квітня 1941 р.Нехтуючи нормами міжнародного права, на Югославію напали фашистські війська. Король Петр II Карагеоргієвич емігрував за кордон. Емігрував і югос­лавський уряд.

Д. Симович став міністром югославського емігрантсько­го уряду у 1941 — 1942 pp. Після звільнення Югославії від фашистів у 1945 р. Д. Симович повернувся на батьків­щину. 17 квітня 1941 р.Югославська армія капітулювала. Югосла­вія була окупована фашистською Німеччиною. Причини капітуляції Югославії:

1. Відчутна перевага сил противника.

2. Несподіваність нападу.

3. Відсутність допомоги ззовні.

4. Внутрішній міжнаціональний розкол. Територію країни розділили на сфери впливу такі країни:

Італія,


Австро-Угорщина, Болгарія, Німеччина.

Висновки

1. Політика компромісів і узгоджених дій з Німеччиною за­вершилася для Югославії трагедією.

2. Після одинадцяти днів боїв німці окупували величезну те­риторію країни. Югославський уряд опинився у вигнанні.

Румунія

Становище країни після Першої світової війни

Румунія напередодні Першої світової війни була неза­лежною конституційною монархією.

Серпень 1916 р.Румунія вступила в Першу світову війну на боці Антанти.

Значну частину території, включаючи нафтові родови­ща, окупували австро-угорські війська. Окупанти грабу­вали країну, вивозили нафту, продовольство, сировину. 6 грудня 1916 р.Австро-угорські війська захопили столицю Бухарест. Росія була змушена перекинути на Румунський фронт свої війська, що допомогло зупинити австро-німецькі війська.

Війна принесла Румунії:

1.Величезні збитки, що становили 31 млрд лей.

2. Людські втрати у війні становили 326 тис. чол. (за підра­хунками англійського історика Нормана Дейвіса).

3. У країні почалася економічна криза.

4. Безробіття.

5. Нестача продовольства, голод.

6. Загострилася внутрішньополітична ситуація, розгорнув­ся революційний рух:

• робітники виступали за 8-годинний робочий день, вве­дення мінімуму заробітної плати;


• селяни ~ за проведення аграрної реформи. Румунський уряд був змушений шукати шляхи виходу краї­ни з важкого становища, в якому вона опинилася. 7 травня 1918 р. Румунський уряд підписав Бухарестський сепаратний (односторонній) мир з Німеччиною. В Румунії залишалися окупаційні війська, які грабували країну. 10 листопада 1918 р. Румунський уряд розірвав Бухарест­ський мир. Румунія знову повернулася до Антанти й опинилася в стані переможців. Австро-німецькі війська були виведені з Румунії.

Окупація Румунією територій

На останньому етапі війни Румунія захоплює чимало те­риторій. Січень 1918р. Румунські війська окупували територію Бес-

сарабії, щоб "об'єднати всіх румунів у єдину державу". Березень 1918 р. Поразка України у першій українсько-радянській війні змусила Румунію укласти з радянською Росією угоду про виведення своїх військ з території Бес-сарабії протягом двох місяців. Квітень 1918 р. Після підписання Брестського мирного до­говору між радянською Росією і Німеччиною та окупації України німецькими військами Румунія анулювала договір з радянською Росією і оголосила про анексію Бессарабії. Листопад 1918 р. Румунські війська зайняли територію Трансільванії, що входила до складу Австро-Угорщини.

Формування території післявоєнної Румунії

Розпад Австро-Угорщини привів до розгортання руху за об'єднання всіх земель, заселених румунами.

Румунія, за підтримки Антанти, допомогла придушити радянську владу в Угорщині. За це вона отримала всі оку­повані нею землі, які були закріплені міжнародними дого­ворами.


 

1. За умовами Сен-Жерменського мирного договору з Ав­стрією від 10 вересня 1919 р. Північна Буковина переда­валася Румунії.

2. За Нейїським мирним договором з Болгарією від 27 лис­топада 1919 р. Південна Добруджа залишалася в складі

Румунії.

3. За Тріанонським мирним договором з Угорщиною від
4 червня 1920 р. Трансільванія та східна частина Банату
передавалася Румунії.

1920 р.Парламент Румунії оголосив про завершення про­цесу національного об'єднання румунів у складі єдиної держави.

Висновки

1. Внаслідок укладених договорів територія Румунії збіль­шилася майже вдвічі.

2. Румунія отримала повний контроль над гирлом Дунаю.

3. Посилилося національне гноблення угорців, українців та інших національностей, які проживали на приєднаних територіях (національні меншини становили 30% Насе­лення Румунії).

4. Приєднані силою народи були позбавлені національних і політичних прав, на їх території проводилася насиль­ницька румунізація.







Последнее изменение этой страницы: 2016-07-11; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.231.21.123 (0.013 с.)