Відбулося загострення внутрішньополітичної ситуації

1. Загострилася ситуація в багатьох воюючих країнах, осо­бливо в Німеччині та Росії.

2. У лютому 1915 р. в Німеччині було введено карткову сис­тему.

3. У багатьох країнах вводилася обов'язкова трудова повин­ність.

4. У Німеччині влада примушувала селян здавати весь уро­жай.

5. У всіх воюючих країнах скоротився випуск продукції пер­шої необхідності.

6. Посилилися міграційні процеси.
Зросли соціальні конфлікти

1. У роки війни населення вдалося до страйків, вони охопи­
ли Францію, Велику Британію, Італію, США та ін.

2. Революції відбулися в Росії, Німеччині, Угорщині, Ав­стрії, Словаччині, Фінляндії.

3. Революції вплинули на ситуацію в світі.

4. Активізувався національно-визвольний рух у Китаї, Ін­дії, Туреччині, Афганістані, Ірані та ін.

5. Утворилися масові політичні партії, громадські організа- ції (профспілкові, релігійні та ін.).

Переосмислення системи загальнолюдських цінностей

1. У ході війни відбулися значні зміни в системі цінностей
людини:

• війна несла значні жертви, кровопролиття;

• за час війни народні маси звикли до щоденного насиль­ства, убивств і збройної боротьби;

• знецінилося людське життя, людські ідеали і прагнення;

• важке економічне становище породжувало соціальну ненависть до привілейованих верств;

• проявлялася крайня радикалізація мас, які воліли вирі­шувати свої злободенні питання не через компроміси, а за допомогою сили.

2. Усі ці зміни призвели до численних виступів народних мас,
які були в ході і після Першої світової війни, до революцій.

Зміна статусу жінки в ході війни

Жінки стають на місце чоловіків у полі та на заводі. Жінки працювали на фабриках військового спорядження, в установах, опановували багато закритих раніше для них професій — ставали трамвайними водіями, журналістами тощо. Для багатьох дівчат за тих обставин відкривався шлях до соціального визволення. В індустріальних країнах єв­ропейські жінки покидали затишну опіку своїх домівок та родин. Ця зміна відобразилась у дедалі ширшому визнанні права голосу для жінок.

Війна спричинила появу втраченого покоління молодих чоловіків, які загинули на війні і до яких додалося поколін­ня молодих удів і самотніх дівчат, чиї шанси мати в житті пару зникли разом з їхніми коханими в окопній багнюці. Жінки несли і тягар каліцтв своїх чоловіків, які інвалідами поверталися додому, хворіли, рано помирали. Це був справ­жній демографічний удар, що привів до чисельної переваги жінок і тривав довгий час після Першої світової війни.

 

Тема. Повоєнне облаштування світу.

Версальсько-Вашингтонська система

договорів

Паризька мирна конференція

(18 січня 1919 р., тривала з перервами до 21 січня 1920 р.)

Причини скликання Паризької мирної конференції

1. Щоб створити такий механізм життя у повоєнному сві ті, який би встановив нову систему взаємовідносин країн урахуванням результатів війни.

2. Необхідність відновлення приннипів міжнародних від
носин — визнання права на самовизначення народів та від
мову від війн як засобів вирішення конфліктів.

3. Для вироблення умов мирних договорів з лереможенимі
країнами.

18 січня 1919 р. Почала свою роботу конференція в Парижі, яка була скликана для узгодження умов мирних договорів. У роботі конференції взяли участь представники 32 держав. Утім головну роль відігравали США, Велика Британія і

Франція.

На конференцію не були запрошені:

• представники переможених країн;

•радянська Росія, бо країни Антанти не визнавали її іс­нування і хотіли поділити на сфери впливу.

Представники п'яти переможених країн були запрошені на конференцію лише на її заключному етапі для вручення їм готових текстів мирних договорів.

Представники малих держав були відсторонені від обго­ворення важливих питань.

Усі питання узгодження текстів мирних договорів вирі­шувалися в:

"Раді десятьох" — входили глави держав і міністри закордон­них справ США, Франції, Великої Британії, Японії, Італії;

"Раді чотирьох" (почала діяти з 3 березня 1919 р.) — входили глави урядів США, Великої Британії, Франції, Італії. Засідання цих рад мали секретний характер, на них не до­пускалися ні журналісти, ні стенографістки. "Рада чотирьох": Велика Британія — прем'єр-міністр Д. Ллойд Джордж.

США — президент В. Вільсон.

Франції — прем'єр Ж. Клемансо.

Іноді радилися з прем'єр-міністром Італії В. Орландо. Відкрив Паризьку мирну конференцію президент Франції Р. Пуанкаре. Головою Паризької конференції був французький прем'єр

Ж. Клемансо.

Наміри головних держав-переможниць на конференції

Хід конференції ускладнювався наявністю значних про­тиріч між країнами-переможцями. СІЛА

1. Мали претензії на світову гегемонію.

2. Були зацікавлені в реалізації принципу вільної торгівлі та мореплавства.

3. Прагнули встановити свій політичний вплив у Європі.

Велика Британія

1. Намагалася закріпити досягнуте:

• першість на морях;

• контроль над більшістю німецьких колоній.

 

2. Хотіла перешкодити Франції стати лідером у Європі.

3. Була зацікавлена в збереженні Німецької держави для за­безпечення рівноваги сил у Європі.

4. Прагнула відновити свою колишню могутність.

Франція

1. Прагнула ослабити Німеччину, розчленувати її на малі держави.

2. Приєднати Саарський вугільний басейн.

\

3. Повернути Ельзас і Лотарингію.

4. Захопити значну частину турецьких і німецьких колоній

5. Встановити своє панівне становище в Європі. Італія

Домагалася територій на Балканах, що входили до склад; Австро-Угорщини.

Японія

1. Прагнула захопити німецькі колонії на Далекому Сході.

2. Вимагала передати їй Шаньдун.

"14 пунктів" В. Вільсона — американська програма мирного врегулювання

Те, якими повинні бути принципи міжнародних від­носин, американський президент В. Вільсон висловив у "J4 пунктах", які були оприлюднені ще 8 січня 1918 р. "14 пунктів" В. Вільсона визначали хід Паризької конфе­ренції і були спрямовані на встановлення миру в Європі.

1. Відмова від таємної дипломатії.

2. Мир без анексій.

3. Свобода мореплавства і торгівлі.

4. Необхідність скорочення озброєнь і встановлення гаран­тій для забезпечення роззброєння.

5. Справедливе врегулювання колоніальних проблем.

6. Визнання прав людей на самовизначення.

7. Визволення і відновлення Бельгії.

8. Повернення Франції Ельзасу і Лотарингії, відновлення окупованих районів Франції.

9. Встановлення кордонів Італії.

 

10. Автономія народів Австро-Угорщини.

11. Визволення від німецької окупації територій Румунії, Сербії, Чорногорії.

12. Автономія для народів, що входили до складу Осман­ської імперії.

13. Створення незалежної Польщі.

14. Створення Ліги Націй.

Висновок. "14 пунктів" В. Вільсона були спрямовані на:

• запобігання світовій війні;

• створення вільного демократичного ладу.

Українське питання на Паризькій мирній конференції

У січні 1919 р. на конференцію прибула об'єднана деле­гація УНР і ЗУНР.

Посли обох українських держав діяли самостійно. Жод­на з українських делегацій не отримала підтримки країн Антанти. Особливо ворожою щодо ЗУНР була Франція, яка зацікавлена у зміцненні Польщі як противаги Німеччині на Сході.

25 квітня 1919 р. представники Антанти на конферен­ції визнали права Польщі на окупацію Східної Галичини за умови надання українському населенню автономії, по­літичної, релігійної та особистої свободи населення.

Остаточне рішення про приєднання Східної Галичини до Польщі за умови надання краю автономії було прийнято на конференції послів Антанти 14 березня 1923 р.

Польський уряд ніколи не виконував умови — надання автономії.

Інші західноукраїнські землі було поділено між сусідні­ми державами:

* за Сен-Жерменським мирним договором від 10 верес­
ня 1919 р. Північна Буковина передавалася Румунії;

• за Тріанонським мирним договором від 4 червня 1920 р.
Закарпаття входило до складу Чехо-Словаччини.

Наслідки Паризької конференції

1. Були остаточно підбиті підсумки Першої світової війни.

2. Підписано п'ять договорів (з Німеччиною, Австрією, Угорщиною, Туреччиною, Болгарією).

3. Докорінних змін зазнали кордони європейських держав.

4. Десять нових держав отримали міжнародне визнання.

 

ПО

Версальський договір з Німеччиною

(28 червня 1919 р.)

Набув чинності 10 січня 1920 р. після ратифікації йоге Німеччиною й чотирма союзними державами - Великою Британією, Францією, Італією, Японією.

Складався з 440 статей і одного протоколу. В договорі узгоджувалися такі питання: 1. Територіальні

• Ельзас і Лотарингія поверталися Франції.

• Саарський вугільний басейн передавався Франції під
контролем Ліги Націй.

• Польщі поверталася частина Верхньої Сілезії (По­
знань), райони Західної і Східної Пруссії та Померанії.

.♦ Місто Гданськ проголошувалося "вільним містом" під управлінням Ліги Націй.

•Мірто Мемель (Клайпеда) передано під контроль держав-переможниць (у лютому 1923 р. приєднано до Литви).

•До Данії переходила північна частина Шлезвінга.

•Бельгії дісталися округи Ейпен, Мальмеді і Морене.

•Німеччина позбавлялася своїх колоній, які пізніше були поділені між державами-переможнями. Основна части­на німецьких колоній переходила до Великої Британії, Франції, Японії.

Німеччина втратила восьму частину власної території. 2. Військові.

•Німеччині заборонялося мати армію, яка перевищувала б 100 тис. чоловік (4 тисячі офіцерів).

•Німеччині заборонялося мати важку артилерію, танки, військову авіацію, підводний флот, великі надводні ко­раблі.

•Генеральний штаб німецької армії підлягав розпуску.

•Відмінено загальну військову повинність, армія мала комплектуватися на добровільних засадах.

•Рейнська зона — територія, що належала Німеччині на лівому березі Рейну, і смуга завширшки 50 км на його

правому березі — оголошувалася демілітаризованою, у якій Німеччині заборонялося зводити укріплення й утримувати збройні сили.

3. Фінансово-економічні.

• Німеччина повинна була передати союзникам золото і дорогоцінності, які вона отримала в ході війни від ін­ших держав (зокрема й від Росії).

• Державам-переможцям Німеччина повинна була ви­плачувати значну суму репарацій. Не вдалося встанови­ти суму репарацій. Лише у 1921 р. на Лондонській кон­ференції була встановлена сума репарацій в 132 млрд. золотих марок. Франція мала отримати 52%, Велика Британія — 22%, Італія — 10% загальної суми.