Опозиція до уряду О. Стамболійського

Опозиція була лівого і правого спрямування.

1. 1922 р. виникла опозиція з правих партій, які об'єдналися в "Конституційний блок". Вони прагнули відновити "зневажені конституційні права і свободи".

2. Опозиція з профашистських партій (найвпливовіша "На­родна змова"), які прагнули встановити авторитарний режим. Завдяки зусиллям "Народної змови" праві партії і створили "Конституційний блок".

 

3. Із лівих радикальних (комуністичних) прихильників,
які найбільше дестабілізували ситуацію в країні (органі­
зовували страйки і демонстрації протесту, закликали до
збройного повстання).

4. Із частини офіцерів, які утворили Військову лігу (1919 р.).
У ніч з 8 на 9-те червня 1823 р. відбувся військовий пере­
ворот.

Уряд О. Стамболійського було заарештовано. О. Стамбу­льський спробував організувати опір і був убитий. До влади прийшли профашистські сили на чолі з лідером "Народної змови" Олександром Цанковим. Головні по­сади в уряді отримали військові.

Фашистському військовому перевороту сприяв цар Бо­рис III.

Олександр Цанков

Організатор фашистського перевороту 1923р. У1923—1926pp. — прем'єр-міністр Болгарії. У1932р. засну­вав фашистську партію. Проводив пронімецьку політику. В 1944р. втік за кордон.

5. Вересень 1923 р. Невдала спроба комуністів Болгарії підня­
ти народ на збройне повстання проти військової диктатури.
Повстання було придушено внаслідок відсутності єдності в
партійних рядах і підтримки народу. В країні почалися ре­
пресії і терор, жертвами якого стало близько 20 тис. осіб.
6. 1926 р. Уряд О. Цанкова згодом втратив соціальну опору і
популярність серед народу і був змушений піти у відставку.
При владі новий уряд "Демократичної змови", який очолив,
А. Ляпчев. Його дії: І

• проголосив програму відновлення спокою в країні;

• затвердив програму відновлення демократичних прав і свобод;

• оголосив амністію;

•дозволив діяльність різних суспільно-політичних орга­нізацій. Уряд діяв до 1931 р.

Висновки

1. Внутрішня політична нестабільність спричинила хиткість позицій Болгарії на міжнародній арені.

2. Правлячі кола Болгарії виявилися нездатними стабілізува­ти ситуацію в країні, яка призвела до військового перевороту 1923 р. і встановлення монархо-фашистського режиму. _______

Внутрішнє становище Болгарії

1. Світова економічна криза 1929-1933 pp. призвела до тяж­
ких потрясінь у всіх сферах життя:

• згорталося промислове виробництво;

• зростало масове безробіття (200 тис):

• погіршилися грошові та кредитні відносини;

• відбувалося розорення селянських господарств.

Не маючи коштів, щоб сплачувати численні податки і борги, селяни були змушені продавати свої ділянки землі;

• значно зросла інфляція;

• різко знизився життєвий рівень населення;

•дрібні банки розорялися, а новостворений банк "Бол­гарський кредит" фінансував лише великі банки, ряту­ючи їх від банкрутства.

2. Криза вплинула на співвідношення політичних сил і по­
силила боротьбу за владу

У 1931 р. Демократична і Робітнича партії спільно з Болгар­ським землеробським народним союзом (БЗНС) створили Народний блок, який домігся перемоги на виборах до На­родних зборів. Але Народний союз виявився нестійким і непослідовним. Між партіями Народного блоку наростали суперечності й чвари. Передвиборчих програм Народний блок не виконав.

3. На початку 30-х років у Болгарії активізувалася діяльність фашистських організацій, які орієнтувалися на досвід фа­шистської Німеччини і Італії.

4. 9 травня 1934 р. здійснено військовий переворот і скинено уряд Народного блоку. Була встановлена військова диктату-

 

рі 9

pa. На чолі уряду став К. Георгієв. Нова влада заборонила діяльність усіх політичних партій, скасувала конституцію й розпустила парламент. У зовнішній політиці уряд К. Георгі-єва йшов на зближення із Францією та Великою Британією. У.1935 р. цар Борис III усунув К. Георгієва від влади.

Цар Борис III Кабург

29 вересня 1918 р. уряд Болгарії уклав перемир'я з Ан­тантою. Цар Фердинанд зрікся престолу на користь свого сина Бориса III.

У січні 1935 р. цар Борис, спираючись на підтримку офіцерів, які були за монархію, домігся усунення уряду К. Георгієва і зосередив у своїх руках усю повноту влади. Політичні партії й організації були заборонені. В країні була встановлена монархо-фашистська диктатура, яка проіснувала до 1944 р. Новий режим спирався на армію й державний апарат, але не мав масової соціальної бази.

Наприкінці 30-х років Болгарія формально зберігала нейтралітет, а фактично перетворилася на сировинний придаток фашистської Німеччини.

Зовнішня політика

Наприкінці 30-х років Болгарія швидко зближувалася з Німеччиною.

1. Німецький капітал проникав в економіку Болгарії.

У 1939 р. на долю Німеччини припадало понад 65% імпорту і 67,8% експорту Болгарії.

2. Німеччина постачала в Болгарію зброю і військове спо­рядження.

3. На початку Другої світової війни Болгарія оголосила про свій нейтралітет.

4. У березні 1941 р. на територію Болгарії було введено ні­мецькі війська.

Тема. Сутність авторитаризму та тоталітаризму

Сутність авторитаризму

Авторитаризм — форма необмеженої політичної влади, зосе­редженої в руках однієї (монарх, диктатор) або кількох осіб, що спирається на військово-каральний апарат із застосуванням репресій, терору. Авторитаризм є диктатурою найреакційніших сил. Загальні ознаки авторитаризму

1. Концентрація влади в руках однієї людини чи окремого органу влади.

2. Влада необмежена і непідконтрольна громадянам.

3. Обмеження прав і свобод громадян.

4. Заборона політичної опозиції.

5. Можливість існування незалежних профспілок, творчих об'єднань) організацій.

6. Обмежене втручання держави в економіку.

Тоталітаризм

На відміну від країн демократичного спрямування у де­яких інших держав суспільно-політичний розвиток у 20-х роках здійснювався у напрямку становлення тоталітарних політичних режимів. Тоталітаризм виникав там і тоді, де надмонополізація економіки вела до одержавлення усіх сфер суспільного життя.

Тоталітаризм (з лат. — цілісність, повнота) — одна з форм політичного правління, яка характеризується зосеред­женням державної влади в руках певної групи людей (найчастіше політичної партії на чолі з лідером), які під­порядковують усі сфери життя суспільства своїм інтере­сам, встановлюють тотальний (загальний) контроль над ним; знищенням демократичних свобод і конституцій­них прав, репресіями стосовно опозиції та інакодумців, здійсненням політичного і духовного закабаления.

 

Передумови виникнення тоталітаризму

1. Перша світова війна принесла руйнування і розорення країн, які потерпали від економічних, політичних і соці­альних конфліктів. Почали поширюватися ідеї шовінізму і расизму (Німеччи­на), ідеї сильної держави, в якій інтереси нації і держави бу­дуть вишими від інтересів окремої людини (Італія). Шовінізм — (з франц. — від прізвища солдата наполеонів­ської армії Шовена, прихильника завойоЕшицької по­літики Наполеона) — один із різновидів націоналізму, проповідь винятковості та вищості однієї нації над ін­шими, розпалювання ворожнечі між народами. Націоналізм — психологія, ідеологія і політика в національ­ному питанні, що грунтується на звеличенні своєї нації, Визнанні пріоритету національного чинника в суспіль­ному розвитку. Расизм — сукупність антинаукових поглядів і тверджень про існування "вищих рас", які творять культуру, і "нижчих рас", які не здатні до культурного прогресу. Слугує об­грунтуванням агресивних воєн, масового винищення людей (наприклад, в гітлерівській Німеччині). Опозиція (з лат. — протистояння) — протиставлення однієї політики, одних поглядів іншим, активна протидія їм. Но­сіями цих поглядів є партії, окремі групи, які виступають проти більшості.

2. Світова економічна криза, з якої деякі країни виходи­ли не проведенням реформ і демократизації суспільно-політичного життя, а встановленням тоталітарних режимів.

3. Тоталітаризм зароджується з особливостей внутрішнього розвитку країн.

4. В умовах різкого погіршення матеріального стану широ­ких суспільних верств під час кризи посилився вплив ра­дикальних політичних організацій як лівих (комуністів), так і правих (фашистів).

Прояви тоталітаризму — фашизм і сталінізм, які запере­чують свободу і гідність особистості.

Ознаки тоталітарних режимів

Між тоталітарними режимами є відмінності і свої осо­бливості, але для всіх характерні загальні ознаки.

1. Тоталітарні режими — це радикальні рухи, які сформували
свої ідеології, що є офіційними й обов'язковими для всіх.
Здійснюється ідеологізація всіх сфер державного, полі­
тичного, суспільного й особистого життя.

Ідеологія — система політичних, економічних, правових, моральних, естетичних, філософських і релігійних по­глядів, теорій, принципів, які виражають інтереси пев­них соціальних верств населення.

2. Тоталітарні режими ставлять своєю метою побудову но­вого ладу, очищеного від зовнішніх "ворогів".

3. Існування в країні єдиної масової партії як носія їхньої ідеології, але монопольної структури, що стоїть над дер­жавою і всіма сферами суспільного життя. Державні структури виконують партійні замовлення.

4. Створення культу партійного лідера, "культу особи" (фю­рер, вождь, дуче, "великий керманич" тощо), його обо­жнювання, концентрація всієї влади в його руках. Пере­творення населення у натовп, слухняний волі вождя.

5. Ліквідація демократичних інститутів держави, прав і сво­бод громадян.

 

6. Заборона політичної або іншої опозиції.

7. Визнання репресій, насильства над громадянами ефек­тивним способом керівництва державою і засобом досяг­нення своєї мети.

8. Повна монополія на інформацію. Абсолютний контроль усіх джерел інформації, наступальна пропаганда. Для та­ких режимів характерною рисою є абсолютна регламен­тація усієї життєдіяльності суспільства, яка здійснювалася через ідеологію.

9. Насадження монополії в мистецтві, яке прославляє ке­рівну роль партії, звеличує роль вождя і зв'язок партії з народом.

Для всіх тоталітарних режимів характерні:

• зображення величних портретів вождя,

• велетенські скульптурні постаті вождя,

• грандіозні громадські будівлі тощо.

10. Кожен тоталітарний режим вигадував ворогів, з якимі
треба боротися.

11. Поширюється психологія ненависті, виховується нена
вистьдо внутрішніх і зовнішніх ворогів:

• у фашистів — ворогами були євреї і комуністи;

• у комуністів — куркулі та вигадані саботажники, контр­революціонери, "вороги народу" та ін.

 

12. Зловживання владою, політичне насильство, злочини і репресії (масові арешти та розстріли, концентраційні табори, окремі вбивства).

13. Створення апарату масового терору і підвищення ролі і значення в суспільстві репресивних органів.

14. Громадські інтереси вищі від інтересів особистості. Ор­ганізація різнобічної діяльності, щоб зміцнити колек­тивні зв'язки й ослабити роль родини, знищити індиві­дуальність.

15. Зневага до ліберальної демократії, яка сповідує гуманізм, віру в компроміс, прихильність до права, до виконання закону тощо.

16. Всебічний вплив на особистість через дошкільні закла­ди, школу, засоби масової інформації, державні і гро­мадські організації, заклади культури, які перебувають під повним контролем партії і держави.

17. Дотримувалися принципу "мета виправдовує засоби".

18. Абсолютна регламентація всієї життєдіяльності суспіль­ства.

19. Повний контроль над економікою, одержавлення еко­номіки, централізація управління економікою.

20. Нав'язування своєї ідеології іншим народам, зовнішня експансія, прагнення до світового панування.

Експансія (з лат.— поширення) — поширення свого впливу на інші країни і народи економічними методами (вивіз

капіталу, валютною політикою), дипломатичним тис­ком або збройною інтервенцією.

21. Проголошення вищою цінністю служіння ідеї:
у СРСР — комуністичне суспільство,

у Німеччині — "тисячолітній рейх", "нація понад усе", в Італії — "великий Рим". Ідея — це сутність, сенс, значення; форма осмислення ре­альності в думці.

22. Засилля бюрократизму, що характеризує відокремлення влади та її апарату від суспільства.

23. Наявність розвиненої системи поліцейського контролю за суспільним життям країни.

24. Повний контроль партії над силовими структурами і на­самперед над армією.

Фашизм

Одним із різновидів тоталітарних режимів є фашизм (фа­шизм в Італії, націонал-соціалізм (нацизм) у Німеччині). Фашизм (з фашіо — пучок, зв'язка, об'єднання) — соціально-політичні рухи, ідеології та державні режими тоталі­тарного типу.

Це форма репресивно-терористичної диктатури, реак­ція, жорстокий терор, насильство, політика терористичних загарбань у прагненні світового панування.

Перші фашистські організації були сформовані в Італії як напіввійськові дружини Із налаштованих у націоналіс­тичному дусі колишніх фронтовиків. Назва цих дружин "фашіо" (пучок, об'єднання) дала найменування всьому фашистському рухові. Очолив фашистів журналіст Беніто Муссоліні.

Перші виступи фашистів відбулися у 1919 р. їхня органі­зація мала назву "Союз боротьби". Основою її ідеології був запеклий націоналізм у поєднанні з соціальною демагогією.

Основні риси фашизму

1. В управлінні здійснювався "фюрерпринцип" — безумов не підкорення нижчих керівних органів вищим, центра лізація влади.

2. Ліквідація парламентсько-демократичних порядків, де­мократичних інститутів держави.

3. Протиставлення інститутам і цінностям демократії, так зва­ний новий порядок і жорстокі засоби його утвердження.

4. В основі ідеології лежали расизм, войовничий націона­лізм, шовінізм, мілітаризм.

5. Проповідування "культу грубої сили".

6. Поширення ідей відновлення сильної держави, в якій ін­тереси нації і держави будуть вищими, ніж інтереси окре­мої людини: "Все для держави, нічого поза державою і нікого проти держави".

Фашисти Італії ставили своєю метою відновити Римську імперію, сильну, могутню, вплив якої поширюється на цілі народи.

7. Культ особи "вождя", наділеного рисами провидця, про­водиря, за яким потрібно йти.

8. Наявність офіційної ідеології, яка охоплює найважливіші життєві сфери людини і суспільства.

9. Крайня агресивність у зовнішній політиці. Прагнення домогтися світового панування, "життєвого простору", пограбування і знищення інших народів.

 

10. Головна ставка робилася на силу, війну й агресію.

11. Вищість інтересів нації і держави за інтереси окремої особистості або групи людей, підкорення особистості державним структурам.

J 2. Впровадження фашистської ідеології в усі сфери дер­жавного, громадського, культурно-освітнього життя.

13. Дискредитація демократії, створення міфу про її не­ефективність, пропаганда необхідності "твердої руки", яка здатна навести порядок у країні.

14. Широке використання демагогії, популізму, лозунгів со­ціальної справедливості.

Фашизм знаходить опору в соціально знедолених групах за

умов загальнонаціональних криз.

Мілітаризм — нарощування озброєнь, воєнної могутності з метою підготовки до війни.

Мілітаризація — розширення воєнної промисловості і ско­рочення цивільного виробництва, створення воєнно-промислових комплексів, виділення значних коштів на воєнні цілі.

Дискредитація — підрив довіри до когось, приниження гід­ності, авторитету.

Антисемітизм -- форма нетерпимості, вороже ставлення до євреїв.

Наслідки поширення ідеології фашизму

1. Було ліквідовано парламентську систему.

2. Були встановлені фашистські диктатури:

в Італії — Муссоліні, 1922 p., в Німеччині — Гітлера, 1933 p., в Іспанії — Франко, 1936—1939 pp.

3. Велася шалена гонка озброєнь.

4. Фізично було винищено мільйони людей.

5. Геноцид щодо різних народів (євреїв, циган та ін.).

6. Гинули ідеали честі, добра, совісті, заохочувалися негід­ницькі діяння,

7. Була розв'язана Друга світова війна.

Нацизм

Це німецький фашизм.

Нацизм — назва походить від створеної у 1919 р. націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини на чолі з А. Гітлером, яка виникла на основі гуртка, створе­ного у 1915 р. робітником Антоном Дрекслером з на­звою "Вільний робочий комітет за досягнення доброго миру".

Нацистська ідеологія — система поглядів, що являє собою поєднання різних учень і теорій, які склалися до появи нацизму-расизму, антисемітизму, пангерманізму тошо. Деякі теоретичні положення запозичені з робіт німець­ких вчених Ф. Ніцше і О. Шпенглера. Нацисти про­голосили про побудову Третього рейху для звеличення свого режиму. У німецькій націоналістичній літературі було поширено вчення про "три царства", що приве­дуть до розквіту Німеччини: Перше царство — "Священна Римська імперія німецької на­ції" епохи середньовіччя. Друге царство — Німецька імперія 1871 —1918 pp. Третє царство — нова національна Німеччина — Третій рейх, побудована фашистами, яка має проіснувати тися-чуроків.

Ней термін був запозичений фашистами у відомого пу­бліциста Мелерена ван ден Брука, що написав книгу під назвою "Третій рейх". У центрі нацизму:

• ідеї військової експансії;

• расової нерівності;

• антисемітизму;

• теорії вождизму ("принцип фюрерства");

• всевладності державної машини ("тотальної держави").

1. Нацизм у Німеччині зародився і прийшов до влади на
хвилі ідей реваншу за поразку у Першій світовій війні. Ні­
мецька нація була принижена поразкою у війні, умовами
Версальської системи.

За умов приниження національної гідності Німеччини активізувалися радикальні політичні течії — комунізм і фашизм. Загроза революції примусила правлячі кола Ні­меччини прикликати до влади фашистів.

2. Нацизм у Німеччині спирався на ідеологічні підв&іини
національної винятковості ("Нація понад усе"), що при­
вело до поширення реваншистських настроїв ("Нам нині
належить Німеччина, а завтра цілий світ").

 

3. Націонал-соціалісти (нацисти) Німеччини ставлять своєю метою побудувати расистський, вільний від євреїв арій­ський рай.

4. Расизм нацистів полягав у звеличенні власної нації й зни­щенні "неповноцінних народів".

Комунізм

Комунізм - уявний суспільно-політичний устрій, для якого характерно: суспільна власність на засоби виробництва, зрілість продуктивних сил на основі науки й техніки, цілковита соціальна рівність усіх членів суспільства, всебічний розвиток особи, здійснення принципу "від кожного - по здібностях, кожному — по потребах". Це вчення про неминучість класової боротьби і необхід­ність встановлення "диктатури пролетаріату", сильної влади, здатної подолати будь-яких ворогів. Комуністи ставлять своєю метою здійснити світову пролетарську революцію, побудувати безкласове комуністичне сус­пільство.

Внаслідок більшовицького перевороту у 1917 р. в Росії

було:

1. Встановлено політичну диктатуру Комуністичної партії.

2. Ліквідовано політичний плюралізм.

 

3. Склалася однопартійна система і ліквідована будь-яка опозиція.

4. Не було інститутів громадянського суспільства, а ради і громадські організації перетворені у придатки владних структур.

5. Комуністична партія і держава стали єдиним цілим, лік­відовано принцип верховенства права.

6. Відсутній поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову.

7. Громадяни були позбавлені прав і реальної участі у
суспільно-політичному житті.

Це все призвело до встановлення в СРСР тоталітаризму, який утвердився наприкінці 20-х—у 30-х роках.

Тема. Країни Азії, Африки та Латинської Америки в перші десятиріччя XX ст.

_________________ Китай ________________

Об'єднання країни, встановлення влади Гоміндану

Гоміндан (Національна партія) — політична партія в Китаї. Створена в 1912р. СуньЯтсеном. З 1931 р. Гоміндан, ке­рований Чан Кайші, — правляча партія. Після проголо­шення КНР (1949 p.) прихильники Гоміндану переїхали на Тайвань, де Гоміндан був єдиною правлячою партією до 2000 р.

1927 р. Чан Кайші у Шанхаї здійснив державний перево­рот. Від сформував Національний уряд, встановив свою владу, влаштував масові розстріли комуністів. Усі політичні сили в країні, крім комуністів, визнали уряд Чан Кайші.

Чан Кайші спирався на офіцерство, партійні кадри, дер­жавних службовців.

Комуністи взяли курс на збройну боротьбу проти Гомін­дану.