Із ліквідацією військ Врангеля громадянська війна була в основ-

ному закінчена. ___________________________________

П'ятий період

(листопад 1920 р.-жовтень 1922 р.)

1921-1922 pp. Громадянська війна продовжувалася в Закав­каззі, Середній Азії, на Далекому Сході. Лютий 1922 р. Вирішальні бої Червоної армії проти біло­гвардійців та японських інтервентів під Волочаєвкою. 25 жовтня 1922 р. Частини Червоної армії захопили Влади­восток. Це було остаточне завершення громадянської війни.

 

 

Наслідки громадянської війни

1. За різними даними, загинуло від 8 до. 15 млн чоловік, у тому числі близько 1 млн бійців Червоної армії, 2 млн лю­дей опинилися в еміграції (переважно інтелігенція).

2. Війна призвела до голоду, епідемій, руйнації народного господарства.

3. Значно занепала економіка.

Промислове виробництво у 1920 р. скоротилося у 7 разів (від рівня 1913 p.), сільськогосподарське — майже вдвічі. Економічні збитки становили 50 млрд золотих рублів.

4. У громадянській війні переміг більшовизм.

5. Радянська країна опинилася в міжнародній ізоляції і не могла сподіватися на підтримку з-за кордону.

Громадянська війна — це велика трагедія, що призвела до великих людських втрат. Це насильство й жорстокість, терор, 'море ненависті й гніву. Це знецінення людсько­го життя, знехтування загальнолюдськими цінностями: нормами гуманізму, милосердя, моральності, добра, справедливості.

Причини поразки антибільшовицьких сил у громадянській війні

1. Політичні прорахунки антибільшовицьких сил щодо се­лян, невирішеність ними земельного питання, ліквідації поміщицького землеволодіння тощо.

2. Монархічні гасла лідерів "білого руху" спричинили не­задоволення різних верств населення, які не хотіли віднов­лення попередніх порядків.

3. Відмова антибільшовицьких сил у підтримці національ­них рухів.

4. Намагання відродити "єдину і неподільну" Росію відвер­тало від "білого руху" народи, які прагнули незалежності.

5. Розкол сил опозиції, які виступали під різними гаслами.

6. Більшовики зуміли краще організувати свої сили.

 

7. Терор проти населення викликав різку негативну реакцію різних верств населення.

8. Широка більшовицька пропаганда серед населення своєї програми радикальних перетворень у суспільстві, в якій да­валося багато обіцянок для різних верств населення.

9. Вузькість соціальної бази антибільшовицьких сил.

10. Держави були зайняті в Першій світовій війні і не змо­гли надати ефективної підтримки опозиції.

11. Міжнародні сили не вірили в життєву силу влади біль­шовиків.

Доба "воєнного комунізму" (1918—1920 рр.)

"Воєнний комунізм" — це проведення більшовиками над­звичайних заходів в галузі економіки, насильницьке руйнування наявної в Росії економічної системи, що грунтувалася на товарно-грошових відносинах. Причини введення політики "воєнного комунізму"

1. Величезні труднощі, породжені громадянською війною.

2. Політика більшовиків з мобілізації всіх ресурсів країни.

3. Необхідність запровадження терору стосовно всіх, кого не влаштовував новий режим більшовиків.

Суть політики "воєнного комунізму"

1. Запровадження продовольчої розкладки.

Селян зобов'язували здавати всі надлишки продуктів сільського господарства державі. З використанням сили (продзагонів, які посилали на село, комбідів — комітетами бідноти, які створені на селі і були опорою більшовиків) продовольчі ресурси вилучалися із села. Норми особистого споживання визначалися державою.

2. Скасування вільної торгівлі.

Усі приватні магазини й торговельні склади були націо­налізовані.

 

Торгівля була замінена організованим державним розпо­ділом.

3. Натуралізація в оплаті праці, зрівняльний її розподіл.
Заробітну плату робітникам видавали пpoдoвoльчим^
пайками.

Існувала зрівнялівка в оплаті праці.

4. Націоналізація всієї промисловості, транспорту, фінан­
сів, системи зв'язку.

На 1920 р. радянська держава мала 4500 фабрик і заводів. де працювало майже 1 млн чол.

5. Запровадження замість товарно-грошових відносин пря­мого товарообміну між містом і селом, здійснення якого покладалося на державних чиновників.

6. Мілітаризація праці:

 

• вводилася обов'язкова трудова повинність;

• ухилення від трудової повинності розглядалося як де­зертирство і каралося за законами воєнного часу;

• на промислових підприємствах і в цілих галузях вводив­ся воєнний стан. Робітникам цих підприємств заборо­нялося самостійно залишати підприємства, змінювати місце роботи, відмовлятися від тієї роботи, яку їм про­понували.

 

7. Оголошувалася державна монополія на найважливіші продовольчі товари — хліб, цукор, чай, сіль. Усіма про­дуктами розпоряджалися лише державні органи.

8. Створення комун, артілей, ТСОЗів, радгоспів.

9. "Революційне насильство" проти буржуазії, яке на прак­тиці набуло форм терору стосовно всіх, кого не влашто­вував новий режим.

10. Повний централізм.

Головний метод здійснення політики "воєнного комунізму" —

"червоний " терор. Націоналізація — насильницьке (примусове) відчуження приватної власності (землі, її надр, банків, підприємств) окремих осіб чи об'єднань в промисловості та в інших галу­зях господарства у власність держави.

ТСОЗ — товариство спільного обробітку землі; колективізу­валися лише посіви.

Артілі — форма колективного господарства для спільної праці на основі усуспільнення'засобів виробництва. Колек­тивізувалися посіви і майно, у селян залишалася присадиб­на ділянка та необхідний для обробітку інвентар. Комуни — форма сільськогосподарського кооперування, за якої усуспільнюються всі засоби виробництва. Селянські господарства повністю розчинялися в колективних. Радгоспи — державні сільськогосподарські підприємства, в яких всі засоби виробництва і вироблена продукція є дер­жавною власністю.

Наслідки політики "воєнного комунізму"

1. У країні виникла глибока економічна і політична криза.

2. Зменшилося сільськогосподарське виробництво і поча­лося його руйнування.

3. Скоротилися посівні площі.

4. Ігнорувалися економічні важелі регулювання та управ­ління економікою.

5. Виникла величезна інфляція.

6. Селяни були змушені повертатися до натурального гос­подарства.

7. Усе це спричинило голод 1921—1922 pp., який охопив територію Поволжя, Південної Росії та України і забрав життя 1,5 млн осіб.

8. Запровадження політики "воєнного комунізму" спричи­
нило великий опір у суспільстві, для придушення якого
був запроваджений "червоний терор".

Нова економічна політика (НЕП)

(1921-1928 pp.) НЕП — політика, спрямована на подолання незадоволення політикою "воєнного комунізму". Вона передбачала від­мову радянської влади від спроб створити економіку, ціл­ком позбавлену товарно-грошових відносин, економічних методів господарювання; тимчасові поступки приватному капіталу при переході до соціалістичного будівництва. НЕП була заснована на:

• ринкових відносинах;

• визнанні різних форм власності;

• визнанні економічних методів управління народним господарством.

Причини НЕПу

1. Політика "воєнного комунізму" спричинила соціально-економічну кризу в країні, розвал і шалений спад еконо­міки, а тому зазнала краху.

2. Політична криза в країні внаслідок несприйняття широки­ми верствами населення політики "воєнного комунізму".

3. Масовий опір політиці комуністичного будівництва.

У країні поширились заворушення, страйки робітників, виступи селян, повстання. Зокрема, повстання відбулися:

• в Тамбовській губернії під керівництвом О. Антонова, повстанські загони якого становили до 50 тис. осіб;

• в Сибіру;

• на Поволжі;

• на Дону;

• в Україні селянський повстанський рух очолив Н. Махно;

• велике занепокоєння викликало повстання матросів у Кронштадті (березень 1921 p.);

• 1921 — 1922 pp. країну охопив голод.
Завдання НЕПу

1. Подолати економічні труднощі та політичну кризу в сус­пільстві.

2. Забезпечити досягнення більшовиками кінцевої мети -

Суть нової економічної політики

Березень 1921 р. Відбувся X з'їзд РКП (б). Взято курс на проведення нової економічної політики. НЕП розгля­дали як форму перехідного періоду від капіталізму до соціалізму.

Основні заходи НЕПу

1. Продовольча розкладка замінювалася продовольчим по­
датком, який мав бути меншим, ніж розкладка.

Після сплати податку селянин отримав право вільно роз­поряджатися результатами своєї праці, продавати їх. Це створювало економічні стимули для розвитку сільського господарства. Продподаток мав такі розміри:

• заможні селяни сплачували 5—6 % прибутку; •середні — 3—5%;

• бідняки — 1—2% або зовсім не сплачували.

2. Було відроджено знищену свого часу фінансову систему:
•відновлено грошовий обіг, банки, кредитні установи,

податкову політику;

• з'явилася велика кількість нових банків, які обслугову­
вали державні установи, підприємства, кооперативи;

•проведено грошову реформу в 1922—1924 pp., введено стабільну валюту, зупинено величезну інфляцію.

3. Відроджено товарно-грошові відносини.

4. Допускалася оренда землі та застосування сільськогоспо­дарської праці в селянських господарствах, промислових і торговельних закладах.

5. Була ліквідована заборона на приватні підприємства і торгівлю.

6. Частина націоналізованих підприємств передавалася в оренду.

Дозволялося передавати дрібні й середні державні під­приємства в оренду приватним особам і кооперативним об'єднанням. Уже у 1921 р. орендувалося понад 5200 підприємств.

7. Великі підприємства залишалися в руках держави.

8. Замість зрівнялівки в оплаті праці встановлювалася ви­плата заробітної плати в грошовій формі залежно від кількості і якості, а отже, відновлювалися матеріальні стимули виробництва.

9. Розвивалися різні форми кооперації: сільська, кредитна, збутова, продовольча тощо.

 

10. Була відмінена загальна трудова повинність. Відбувалося забезпечення промисловості робочою си­лою через біржі праці.

11. Проведено реорганізацію апарату державного управлін­ня господарством країни. Система главків була ліквідо­вана, державні підприємства об'єднувалися у трести, які працювали на господарсько-розрахункових засадах, але госпрозрахунок був обмежений.

12. Відбувалося залучення іноземного капіталу для відро­дження промисловості та передання на певних умовах окремих фабрик і заводів у концесію іноземним держа­вам, при утриманні головних важелів управління еконо­мікою в руках держави.

Концесії розглядались як один із видів державного ка­піталізму. У 30-х роках усі конфесійні договори в СРСР було анульовано.

13. Розширювалася торгівля з зарубіжними країнами, але
лише на основі державної монополії на неї.

Уже в 1923 — 1924 рр. в СРСР склалися такі економічні укла­ди у валовій продукції народного господарства:

патріархальне господарство — 0,6%; дрібнотоварне виробництво — 51 %; приватний капіталізм — 8,9%; державний капіталізм — 1%; державна власність (соціалізм) — 38,5%.

Концесія (з лат. — допущення, дозвіл) — договір, на підставі якого передається в користування на певних умовах грома­дянам, іншим державам природні багатства, підприємства та інші господарські об'єкти, що належать державі.

Позитивні наслідки НЕПу

1. Правлячим режимом більшовиків досягнуто політичної стабілізації в суспільстві.

2. НЕП стимулював розвиток сільського господарства, відновлення промисловості, повернення до товарно-грошових відносин та значний прогрес у цій сфері.

3. Нова економічна політика дала змогу швидко подолати економічну кризу і відбудувати зруйноване громадян­ською війною господарство.

4. Відроджувалася економіка Росії.

5. Введення продподатку стимулювало зростання виробни­цтва сільськогосподарської продукції:

 

• розширилися посівні площі;

• збільшилося поголів'я худоби.

 

6. Успішно відбудовувалася промисловість. У 1927 р. про­мислове виробництво перевищило рівень 1913 р.

7. У 1922-1924 pp. здійснена грошова реформа.

Була введена в обіг нова грошова одиниця - червонець (один червонець дорівнював 10 золотих карбованців).

8. Державі вдалося залучити іноземний капітал.

9. Значного поширення набули товарно-грошові відносини.

 

10. Формувався збалансований бюджет.

11. Покращилися умови життя і праці робітників і селян, змінилася їх психологія.

12. Зріс престиж Радянської Росії у світі.

Бюджет - виражені у грошах і затверджені в законодавчо­му порядку доходи й видатки держави на певний строк (на рік).

Негативні наслідки НЕПу

1. Залишалася надмірна централізація управління.

2. Зберігався державний контроль над економікою.

3. Існував жорсткий однопартійний більшовицький режим у політико-ідеологічнїй сфері.

4. НЕП будувався на двох протилежностях: в економіці пану­вали ринкові відносини, а в політиці — адміністративно-командна система, яка прагнула підкорити економіку своїм цілям.

5. Адміністративно-ринкова система в економіці, яка скла­лася, довго існувати не могла.

Протягом 1928—1929 pp. відбулося згортання ринкових відносин і перехід до командно-адміністративної системи управління економікою. НЕП був призупинений сталінською політикою індуегріалізації.

Порівняння політики "воєнного комунізму" і нової економічної політики

 

Політика "воєнного комунізму"	Нова економічна політика
	(НЕП)
Упромисло	чості
1. Націоналізація не тільки великої,	1. Надання в оренду націона-
а й середньої і дрібної промисло-	лізованих дрібних і середніх
вості.	промислових підприємств їх
	колишнім власникам.
2. Централізація управління на-	2. Децентралізація управлін-
родним господарством. Усі націо-	ня промисловістю. Багато
налізовані підприємства управ-	підприємств було об'єднано
лялися Вищою Радою Народного	в трести й переведено на
Господарства (ВДНГ), її главками і	госпрозрахунок.
центрами.
3. Оплата праці натурою (продо-	3. Виплата заробітної плати у
вольчим пайком, речами першої	грошовій формі залежно від
необхідності).	кількості і якості.
4. Поширена зрівняльна оплата	4. Перехід від зрівняльної за-
пращ.	робітної плати до відрядної.
5. Введена загальна трудова повин-	5. Скасування загальної тру-
ність.	дової повинності, формуван-
	ня ринку робочої сили.
	6. Залучення іноземного капі-
	талу v формі концесій.

 

У фінансовій сфері
1. Повсюдно введено безгрошові розрахунки, прямий товарообмін між містом і селом. 2. Відбулося знецінення грошей. 3. Відмінена плата за комунальні послуги і за користування тран­ спортом. 4. Введено кругову поруку для се­ лян у виконанні продрозверстки.	1. Запровадження товарно- грошових відносин. 2. Випуск (у 1922-1924 pp.) конвертованого червінця, який дорівнював 10 золотих карбованців і на 25% забезпе­ чувався золотом. 3. Введення плати за кому­ нальні, транспортні та інші послуги. 4. Ліквідовано кругову поруку для селян: кожен селянин пла- гив податки самостійно. 5. Введення різних (86 видів) податків як джерела постійно­ го поповнення держбюджету.
У сільському господарстві
1. Запроваджувалася продовольча розверстка, згідно з якою у селян вилучалися всі надлишки продуктів сільського господарства державі. 2. Селянин не мав права нічого продавати.	1. Продовольча розверстка була замінена продподатком, розмір якого вдвічі менший порівняно з продовольчою розверсткою, був заздалегідь відомий селянинові, що по­ силювало його зацікавленість у підвищенні продуктивності господарства. 2. Селяни отримали право продавати надлишки своєї продукції через кооперативні організації або на ринках.
Уторгівлі
1. Скасування вільної торгівлі. Державна монополія на хлібну торгівлю. Прямий товарообмін між містом і селом. 2. Усі приватні магазини і торго­ вельні склади були націоналізовані.	1. Відмова від прямого то­ варообміну і повернення до приватної торгівлі, 2. Поява трьох видів торгівлі: приватної, кооперативної і державної.

Висновки

1. Таким чином, радянське керівництво, зазнавши невдачі у політиці "воєнного комунізму" змушене було шукати ви­хід у НЕПІ.

2. Якщо "воєнний комунізм" грунтувався на політичному авантюризмі, то НЕП — на законах економіки.

3. Нова економічна політика дала можливість швидко по­долати економічну розруху та підвищити життєвий рі­вень населення,

4. Однак НЕП був тимчасовою поступкою радянської вла­ди, оскільки він не узгоджувався з інтересами радянської командно-адміністративної системи і з початком інду­стріалізації був згорнутий.

Утворення СРСР ____________

Передумови утворення СРСР

1. Спільне політичне керівництво всіх радянських респу­блік, однаковість політичної системи.

2. Правлячою була більшовицька партія.

3. Місцеві республіканські організації більшовицької партії не мали автономії.

4. Керівництво радянських республік було абсолютно за­лежним від центру.

5. Для всіх республік існувала єдина армія, єдине військове керівництво.

6. У роки громадянської війни утворився військово-політичний союз радянських республік.

7. Існувала єдина транспортна система.

8. Зберігалися традиційні економічні зв'язки і регіональна спеціалізація в межах загальноросійської економіки.

9. У 1920 р. утворилася договірна федерація радянських рес­публік внаслідок підписання двосторонніх договорів між РСФРР і республіками.

На практиці центральні органи перестати рахуватися з рес­публіками як незалежними державами, що викликало не­задоволення місцевих республіканських керівників. Було взято курс на утворення єдиної соціалістичної держави.

Плани об'єднання радянських республік

1. План "автономізації".

Розроблений Й. Сталіним.

Передбачав входження республік у Російську федерацію

на правах автономії. Це означало ліквідацію самостійності

республік.

2. План конфедерації.

Утворення союзу суверенних держав, які повністю зберіга­ють свою незалежність і створюють об'єднані органи для координації дій.

Цей план підтримували X. Раковський та М. Скрипник (Українська СРР), Компартія Грузії.

У 1923 р. це стало підставою для звільнення X. Раковського з посади голови уряду УРСР.

План федерації.

З ним виступив В. 1.Ленін.

Суть плану полягала в тому, що всі радянські республіки, серед них і Російська федерація, мали входити на рівних правах у нове державне об'єднання — Союз Радянських Со­ціалістичних Республік.

Утворення СРСР

Жовтень 1922 р. Відбувся пленум ЦК РКП(б). Затвердже­но план утворення єдиної держави, запропонований В. Леніним. Утворено Конституційну комісію у складі Й. Сталіна, М. Калініна, Г. П'ятакова, X. Раковського, Г. Чичеріна.

Комісія мала виробити конституційні засади єдиної держави. 23—27 грудня 1922 р. X Всеросійський з'їзд Рад.

У його роботі брали участь делегації республік. На з'їзді було запропоновано назву нової держави — Союз Ра­дянських Соціалістичних Республік (уперше цю назву запропонував Г Чичерін).

 

 

ЗО грудня 1922 p. І з'їзд Рад СРСР.

З доповіддю про Декларацію і Договір про утворення СРСР виступив Й. Сталін. Ці документи були прийняті делегатами з'їзду. Остаточні тексти документів з ураху­ванням зауважень і пропозицій союзних республік мав затвердити наступний з'їзд Рад. Було утворено комісію для підготовки остаточних документів. Було обрано:

1. ВЦВК у складі 371 члена і 138 кандидатів (від республік пропорційно до кількості населення в них).

2. Президію ВЦВК у складі 19 членів і 13 кандидатів.

3. Чотири Голови Президії ВЦВК, які мали почергово голо­вувати на засіданнях:

•'від РСФСР - М. Калініна, •від УСРР — Г. Петровського,

• від БСРР — А. Черв'якова,

• від ЗСФРР - Н. Наріманова.

До складу СРСР увійшли:

1. Російська Федерація.

2. Українська С PP.

3. Білоруська С PP.

4. Закавказька Федерація (створена у березні 1922 р. в складі закавказьких республік: Грузії, Вірменії, Азербайджану).

Юридичне оформлення СРСР

Січень 1923 р. ЦВК СРСР створив Конституційну комісію,

яку очолив М. Кагтінін. Протягом 1923 р. відбувався процес доопрацювання со­юзного договору. Союзні держави домагалися більшої самостійності. Й. Сталін вирішив замість союзного до­говору прийняти Конституцію СРСР. Січень 1924 р. II з'їзд Рад СРСР затвердив першу Конститу­цію СРСР.

У компетенції СРСР були:

• зовнішньополітичні зносини;

• оборона;

• транспорт;

• зв'язок;

• фінанси;

• планування;

• торгівля.

За республіками залишилися:

• внутрішня політика,

• земельні справи,

• юстиція,

• охорона здоров'я,

• соціальне забезпечення тощо.

Союзні органи

1. З'їзд Рад СРСР, що збирався один раз на два роки, ви­бори до якого здійснювалися на основі виборчого права, обмеженого для "соціально ворожих елементів".

2. ЦВК (Центральний Виконавчий Комітет), який складав­ся з двох палат — Ради Союзу і Ради Національностей.

3. Ради Народних Комісарів (Раднарком) — виконавча влада. Головою Раднаркому до 1924 р. був В. Ленін, а після його смерті — О. Риков.

Народні комісаріати керували відповідними галузями на­родного господарства.

Висновки

1. СРСР став унітарною тоталітарною державою.

2. Формально кожна республіка мала право виходу з СРСР, але цього ніколи не було.

Велика депресія і Радянський Союз

Наприкінці 20-х — на початку 30-х років в радянській державі відбувалися гігантські економічні перетворення. Здійснювалася широкомасштабна політика індустріалізації

 

і колективізації. Відбулися значні зрушення в соціально-політичному житті суспільства. Тому СРСР був єдиною кра­їною, яку обминула всеохоплююча економічна криза.

Стабілізації виробництва СРСР досягав жорстким по­заекономічним адміністративно-командним примушуван­ням виробника. Більшовицька модель суспільного устрою в СРСР здійснювалася в режимі зловживання владою, по­літичних злочинів і репресій.

Одночасно з економічними перетвореннями відбувало­ся формування політичної тоталітарної системи. Вона було орієнтована насамперед на зміцнення режиму особистої влади Й. Сталіна, який підтримувався системою бюрокра­тії, органами політичного контролю. В СРСР утвердився сталінський тоталітарний режим.

Перемога Й. Сталіна в боротьбі за владу

Почалася з гострого особистого протистояння між Й. Ста­ліним і Л. Троцьким, особливо після смерті В. Леніна. Пленум ЦК ВКП(б) у січні 1925 р. зняв його з посади нар­кома воєнних справ, а у 1929 р. вислав за кордон. Після повного усунення Л. Троцького з політичної арени Й. Сталін встановив свою одноосібну диктатуру. Під гаслом "захисту ленінізму" йому вдалося розправитися з усією опозицією (Л. Каменевим, Г. Зінов'євим, М. Бухарі-ним, О. Риковим та ін.).

Й. Сталін розправився зі своїми політичними противника­ми, спираючись на слухняну більшість апарату ЦК партії, органи державної безпеки й армію. Він знищив усі залишки внутрішньопартійної демократії й остаточно переміг у бо­ротьбі за одноосібну владу. У СРСР було встановлено ста­лінський тоталітарно-бюрократичний режим.

Соціалістичне будівництво в СРСР Сталінський план "соціалістичного будівництва"

1. Індустріалізація країни.

2. Колективізація сільського господарства.

3. Культурна революція.

Індустріалізація — процес створення важкої промисловості, необхідної для перебудови всього народного господар­ства на базі передової машинної техніки, створення ве­ликого машинного виробництва і на цій основі перехід від аграрного до індустріального суспільства. Колективізація — масове створення в СРСР колективних господарств (колгоспів), здійснене наприкінці 20-х — на початку 30-х років, що супроводжувалося ліквідацією одноосібних господарств, відчуженням селян від засо­бів виробництва і від кінцевого продукту їхньої праці. Культурна революція — політика в сфері ідеології, освіти, культури, яка проводилася комуністичним режимом.

ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЯ Політика "прискореної індустріалізації"

Причини індустріалізації

1. Значне відставання СРСР від капіталістичних країн за основними економічними показниками.

2. Необхідність технічного переозброєння основних галу­зей народного господарства країни.

 

3. Необхідність створити потужний військово-промисловий комплекс, щоб забезпечити обороноздатність країни.

4. Потреба необхідної техніки (машин, тракторів) для про­ведення колективізації.

Методи проведення індустріалізації:

• високі темпи розвитку важкої промисловості за рахунок капіталовкладень від нещадного грабування сільського господарства;

^^^^■■■■^^■■■І^ИИИИИИИИИИИИИИІ

Швшшшяшшшшшшшшшшшшм

 

• адміністративно-командна система управління економі­кою;

• заходи адміністративного примусу (запровадження жор­сткої дисципліни на виробництві);

• військово-більшовицький штурм надвисоких темпів зрос­тання важкої промисловості.

Особливості радянської індустріалізації

1. Пріоритетний розвиток важкої промисловості.

2. Застосування директивних планових завдань.

3. Централізація управління народним господарством.

4. Внутрішні джерела фінансування.

5. Бракувало кваліфікованих спеціалістів.

6. Проводилася форсовано, завищеними темпами.

7. Акцент робився на прискореному розвитку важкої про­мисловості за рахунок розвитку легкої промисловості й сільського господарства.

8. У СРСР індустріалізація форсовано здійснювалася тота­літарним режимом насильницькими методами за рахунок обмеження рівня життя більшості населення, експлуата­ції селянства.

Грудень 1925 р. XIV з'їзд ВКП(б) проголосив курс на про­ведення індустріалізації.

Джерела фінансування індустріалізації

1. Перерозподіл коштів із легкої та харчової промисловості у важку.

2. Вилучення коштів із сільського господарства. Пограбу­вання і поневолення села.

3. Податки з населення.

4. Здійснювалася експлуатація селян, робітників, інших верств населення, яка досягла небаченого рівня.

5. Вилучення цінностей у населення.

6. Безкоштовна праця у вихідні дні (суботники, недільники).

7. Використання народного ентузіазму, ініціативи трудя­щих і масової ударної праці (розвиток соціалістичного змагання, стаханівський рух).

8. Праця в'язнів у таборах.

9. Був запроваджений суворий режим економії.

10. Держава збільшувала випуск спиртних напоїв.

У 1927 р. завдяки продажу спиртних напоїв бюджет одержав понад 500 млн крб., у 1930 р. — 2,6 млрд крб., у 1934 р. - 6,8 млрд крб.

11. Примусові державні позики у населення „під контролем
громадських організацій".

Протягом 1927—1929 pp. було випущено три державні

позики індустріалізації.

У 1930—1932 pp. — ще три державні позики першої

п'ятирічки:

1930 р. — позика "п'ятирічки за чотири роки";

1931 р. - позика "третього вирішального року п'яти­річки";

1932 р. — позика "четвертого завершального року п'яти­річки".

 

12. Держава здійснювала випуск паперових грошей. Тільки за першу п'ятирічку інфляційні покриття державних по­треб становили 4 млрд крб.

13. Продаж товарів за кордон за цінами, нижчими від рин­кових (нафти, лісу, хліба, хутра).

,14. Продаж за кордон творів мистецтва.

1929 р. "Великий перелом", перехід до форсованої індустрі­
алізації, що означав перемогу сталінської моделі інду­
стріалізації і відкрив дорогу волюнтаристським методам
її проведення.

Це відбувалося у виконанні перших п'ятирічок, коли планові завдання постійно переглядалися, завищували­ся, були нереальними, часто авантюристичними: 1927/28 — 1932/33 pp. — перший п'ятирічний план розвитку народного господарства СРСР.

Й. Сталін у статті «Рік великого перелому» (1929 р.) об­народував темпи приросту промислової продукції другого року п'ятирічки — 32%.

Ця цифра не підкріплювалася матеріальними ресурсами.

1930 р. Й. Сталін на XVI з'їзді ВКП(б) виступив з пропо­
зицією досягти темпів приросту промислової продукції
у третьому році п'ятирічки — 45%.

Видобуток вугілля мав зрости до 150 млн т (фактично було видобуто лише 60 млн т), виплавлення чавуну мало до­сягти 20 млн т, а фактично становило 6,2 млн т. Споруджувалися знамениті будови п'ятирічки: Дніпрогес, Турксиб (Туркестано-Сибірська залізна доро­га), тракторні заводи в Харкові й Челябінську, автомобільні заводи в Москві й Нижньому Новгороді, металургійні ком­бінати в Магнітогорську й Кузнецьку, "Запоріжсталь" та ін. Політика форсованого розвитку зазнала провалу. Плани першої п'ятирічки не були виконані. Середньоріч­ний приріст промислової продукції не перевищив 10%. Значно погіршилася робота транспорту знизилися реальні прибутки і рівень життя населення.

Політбюро ЦК ВКП(б) заборонило всім відомствам дру­кувати будь-які цифрові дані про виконання першої п'ятирічки. Країні було оголошено, що п'ятирічний план виконано за 4 роки і 3 місяці.

1933—1937 pp. — другий п'ятирічний план розвитку народного господарства СРСР. Був більш збалансованим. Темпи при­росту промислового виробництва становили 13—14%. Здійснювався в умовах посилення централізації й ви­робничої дисципліни.

Надзвичайно розвинулося соціалістичне змагання: рух ударників, рух за "зустрічні плани", Стахановеький рух,

рух багатоверстатників, раціоналізаторів і винахід­ників і т. д. 1938—1941 pp. - третя п'ятирічка. Була незакінченою, бо почалася Велика Вітчизняна війна. Реалізації планів третьої п'ятирічки заважали масові репресії, страх ви­явити ініціативу і відсутність матеріальних стимулів до праці. Брак у роботі і запізнення, прогули, поломки устатковання розцінювалися як саботаж, «шкідництво», диверсії та могли спричиниш арешт. Такими методами формувалася дисципліна не тільки на виробництві, а й у всій країні.