Причини успіху перевороту 1926 р.

1. Ю. Пілсудського підтримали офіцери, робітники, ліві

сили.

2. Популярність у народі лозунгу "санації" економічного і політичного життя країни.

3. Різні верстви населення Польщі прагнули мати "сильну владу" для наведення порядку в країні.

Конституція 1935 р. закріпила режим особистої влади.

Юзеф Пілсудський

(1867-1935)

Видатний діяч польської держави. Маршал. Очолював революційну, націоналістичну фракцію Польської соціаліс­тичної партії (ППС).

Під час Першої світової війни сформував польські наці­ональні легіони в складі австрійської армії, які воювали на Східному фронті. Пізніше встановив стосунки з країнами Антанти. Це було причиною його арешту й ув'язнення.

Авторитет Ю. Пілсудського значно зріс, коли він повер­нувся з ув'язнення у Варшаву (10 листопада 1918 p.). Його урочисто зустріли і передали всю повноту влади до скли­кання Установчого сейму.

У 1920 р. він як верховний головнокомандувач польських військ керував воєнними діями проти радянської Росії.

У 1918 — 1922 pp. був «начальником» Польської держави, пізніше добровільно склав із себе повноваження,

 

Ю. Пілсудський став фактичним диктатором Польщі після організованого ним у травні і 926 р. перевороту, вста­новивши у країні авторитарний режим. Він був главою «са­наційного» режиму до 1935 р. (до своєї смерті).

Ю. Пілсудський — людина сильного характеру, націо­нальний лідер. Йому характерні почуття відповідальності і велике прагнення створити сильну, незалежну, розвине­ну Польську державу. Намагався свою владу поставити над партіями і парламентською владою.

Суть режиму "санації" Політична влада в країні

1. Ю. Пілсудський відмовився від поста президента і зо­середив у своїх руках всю повноту влади, встановивши в країні одноосібну владу.

2. Уряд, сейм, сенат, суди, армія підкорялися Ю. Пілсуд-ському.

3. Уряд став незалежним від парламенту.

4. Обмежено роль сейму.

5. Зберігалися незначні залишки парламентської демократії.

6. Обмежено дії політичних партій.

7. Заборонено офіцерам вступати в будь-які партії.

8. Проводилася тверда національна політика, зневажали­ся права національних меншин, хоча й робилися спроби знайти з ними порозуміння.

9. Обмежено свободу слова і друку.

 

10. Проводилися репресії проти опозиції.

11. Велася рішуча боротьба проти будь-яких проявів неза­доволення. Було скасовано низку громадянських прав.

12. У разі загострення протиріч у державі стаю можливим запровадження воєнного стану.

У галузі економіки:

• відсутність централізованого управління;

• країну було поділено на економічні райони;

 

• Ю. Пілсудський підтримав панування різних форм власності;

• держава сприяла розвитку підприємницької діяльнос­ті, надавала державні субсидії;

• уряд сприяв розвитку промислового виробництва;

• було зміцнено курс власної валюти — злотого;

• надавалася підтримка великим землевласникам.

Наслідки панування "режиму санації"

1. Зміцнилися позиції правлячих кіл Польщі.

2. Було досягнуто стабілізації економіки завдяки активній допомозі країн Антанти і США.

3. Зросли інвестиції іноземного капіталу в економіку.

4. Залишилося невирішеним аграрне питання.

5. Економічна криза в Польщі 1929-1933 pp. звела нанівець всі успіхи проведення політики "оздоровлення" економіки.

Економічна криза

1. Польща зазнала відчутних ударів економічної кризи:

• була паралізована текстильна промисловість;

• на 40% зменшилося виробництво заліза; •на 13% — цукру;

• на 66% знизився експорт.

2. Дефіцит державного бюджету збільшився з 63 млн злотих
у 1931-1932 pp. до 337 млн злотих у 1933-1934 pp.

У важкому становиш] опинилося сільське господарство.

3. Економічна криза спричинила антиурядові виступи ро­
бітників і селян.

У 1934 р. кількість страйкарів сягнула 400 тис. чол. В умовах економічних та соціальних потрясінь Ю. Пілсуд­ський намагався навести в країні порядок:

•у 1935 р. була прийнята нова конституція, яка підпоряд­кувала сейм і сенат президенту;

• президент держави "відповідав лише перед богом і іс­
торією'';

• було скасовано низку громадських прав;
•конституція передбачала запровадження в країні над­
звичайного стану у разі загострення протиріч у державі.

10 травня 1935 р. Ю. Пілсудський помер. Польща так і не змогла вийти з економічної кризи.

Обсяг її промислової продукції у 1937 р. залишався ниж­чим порівняно з 1928 р.

Чехо-Словаччина

Передумови утворення Чехо-Словаччини

До Першої світової війни Чехія і Словакія входили до складу Австро-Угорщини.

1. Національно-визвольна боротьба чехів і словаків і їх праг­нення створити власну державу.

2. Поразка країн Четверного союзу в Першій світовій війні.

3. Розпад Австро-Угорської імперії.

 

Зовнішня політика

Січень 1934 р. Польща уклала з Німеччиною пакт про нена­пад строком на 10 років.

17 березня-1938 р. Прикордонний конфлікт з Литвою. 50-тисячна польська армія готова була перейти литов­ський кордон, але радянський уряд демонстративно ви­явив своє незадоволення такими намірами Польщі.

Листопад 1938 р. У результаті Мюнхенської змови Польща приєднала до себе Тешинську область Чехо-Словаччини.

Правлячі кола нацистської Німеччини почали посилювати

свій тиск на Польщу.

1. Почали вимагати від неї Гданськ.

2. Почали добиватися права на побудову через польську територію двох автострад, які б об'єднали Німеччину зі Східною Пруссією.

3. Серед німців Польщі велася агітація, провокувалися ан­тидержавні настрої.

Усе це призвело до загострення німецько-польських відно­син.

Польща почала шукати захисту й гарантії безпеки у Великої Британії та Франції.

Квітень 1939 р. Прагнучи уникнути гітлерівської агресії. Польща уклала з Англією договір про взаємодопомогу.

Утворення Чехо-Словаччини

Початок 1918 р. Чеські депутати австрійського парламенту прийняли декларацію з вимогою створити суверенну

державу.

У Парижі діяв Національний чеський комітет, який ста­вив метою здобути незалежність. Очолював цей комітет видатний діяч чеського національно-визвольного руху Томаш Масарик.

Липень 1918 р. У Празі було створено Національний комі­тет, який об'єднав усі політичні партії. Він встановив зв'язок із закордонним Національним комітетом у Па­рижі.

Кінець вересня 1918 р. Національний комітет був створений

і в Словаччині.

17 жовтня 1917 р. І мператор Австро-Угорщини оголосив ма­ніфест про створення на базі Габсбургської монархії со­юзної держави. Це була спроба зберегти Австро-Угорську імперію, що доживала останні дні. Маніфест імператора передбачав також створення національних рад. Цей до­кумент використали чеські патріоти, які вели боротьбу за створення Чеської держави.

Празький Національний комітет вони перетворили на Національну раду.

28 жовтня 1918 р. Празька Національна рада оголосила про створення Чеської держави.

ЗО жовтня 1918 p. Національна рада Словаччини оголосила про відокремлення Словаччини від Угорщини і приєд­нання її до Чехії.

14 листопада 1918 р. Були скликані тимчасові Національні збори за участю представників різних політичних партій. Країну оголошено республікою. Першим президентом став Томаш Масарик.

Був створений коаліційний уряд з чеських і словацьких партій. Перший уряд республіки обіцяв:

• 8-годинний робочий день;

• громадянські права і свободи;

• проведення аграрної реформи.

Висновок. Єдина держава чехів і словаків утворилася мир­ним шляхом.

1919 р. Спроба створити Словацьку радянську республіку, яка проіснувала недовго, бо широкі народні маси її не підтримали.

українці — 450 тис, поляки — 100 тис. та ін.

Національні меншини не отримали автономії, що заго­стрювало національні суперечності.

Конституція 1920 р.

Уряд Виконавча влада разом з президентом

20 лютого 1920 р. Національні збори прийняли Конститу­цію Чехо-Словаччини. Державна влада Чехо-Словаччини за конституцією 1920 р.

 

 

 

Президент (глава держави).
Обирався Національними
зборами на 7 років.		—►
Мав великі повноваження:
• разом з урядом здійснював виконавчу владу;	,
• звільняв міністрів;
• міг розпустити парламент

 

 

Сенат Обирався на 8 років громадянами, які досягли віку 25 років. Сенатором міг стати кожний громадянин віком з 45 років

Визначення кордонів

Кордони держави було визначено на Паризькій мирній конференції (1919 р.) й уточнено умовами таких договорів:

Версальського (1919р.),

Сен-Жерменського (1919 p.),

Тріанонського (1920 p.). До складу Чехо-Словаччини увійшли:

Словаччина, Чехія, Закарпатська Україна,

частина Сілезії, Моравія, її територія становила 140 тис. кв. км.

Чехо-Словаччина стала багатонаціональною державою, в якій окремі національності становили таку кількість на­селення:

чехи — 7 млн осіб,

німці — 3 млн,

словаки — 2 млн,

угорці — 750 тис,

НАЦІОНАЛЬНІ ЗБОРИ

(парламент) Законодавча влада

Дві палати Національних зборів

/

\

Палата депутатів

Обиралася на 6 років на основі загального виборчо­го права громадянами, які досягли 21 року. Депутатом міг стати кожен громадя­нин віком з 30 років

\ /

Виборці

Громадяни, які не брали участі у виборах, сплачували штраф.

 

Висновки

і. Конституція 1920 р. проголошувала рівні права для всіх національностей.

2. Вона закріпила республіканський, демократичний устрій Чехо-Словаччини.

3. Була однією з найдемократичніших конституцій у Європі.

Внутрішня політика Т. Масарика

Т. Масарик з часу обрання його президентом здійснює заходи, що сприяли соціально-економічному розвитку кра­їни, її дальшої демократизації.

1..У 1920—1922 pp. провів низку реформ:

•дворяни були позбавлені політичних привілеїв;

• введено 8-годинний робочий день;

• введена допомога з безробіття;

• розширено медичне страхування;

• почалася аграрна реформа;

• встановлено максимум земельного володіння 250 га або 150 га ріллі;

• встановлена монополія на деякі предмети виробництва, яка контролювалася системою ліцензій;

• здійснена стабілізація грошової одиниці - крони;

• військова промисловість та залізничний транспорт були
поставлені під контроль держави.

2. Т. Масарик сприяв тому, щоб провідні позиції в економіці займали чеські підприємці.

3. Сприяв розвитку середнього класу (вони становили 13% працездатного населення).

4. Одночасно залучалися іноземні інвестиції. 1/3 акцій про­мислових і торговельних підприємств належала інозем­ним власникам.

5. Значна увага зверталася на розвиток важкої промисло­вості.

6. Підтримував існування,багатопартійної системи.

7. З метою стабілізації політичного життя і дальшої демо­кратизації країни сприяв утворенню урядових коаліцій різних партій.

Томаш Масарик

(1850-1937)

Видатний державний і політичний діяч, вчений, філософ, теоретик і борець за самостійну державу. Був прихильником демократичного розвитку країни.

У 1900—1920 pp. — керівник ліберальної Чеської народної партії, перейменованої 1905 р. на Прогресивну партію, яка виступала за автономію Чехії в складі Австро-Угорської ім­перії, а згодом за самостійну Чеську державу. Голова Чехословацької Національної ради. Один із орга­нізаторів антибільшовицького заколоту Чехословацького корпусу у 1918 р. Президент Чехо-Словаччини у 1918—1935 pp.

На початку 30-х років Чехо-Словаччину охопила світова економічна криза:

• різко впав обсяг промислового виробництва;

•у 1933 р. обсяг промислового виробництва становив

60% порівняно з 1929 p.; •виробництво сталі скоротилося до 68%, а коксу — до

59%;

• десятки тисяч селянських господарств були розорені;

• кількість безробітних сягла 700 тис. чоловік. Президент Чехо-Словаччини Т. Масарик ужив рішучих

заходів, щоб вивести країну з економічної кризи.

1. Уряду були надані надзвичайні повноваження.

2. Під державний контроль взято 75% промислових під­приємств.

3. Встановлено державну монополію на експорт цукру за кордон і торгівлю хлібом.

 

На міжнародній арені Т. Масарик орієнтувався на Фран­цію: 1934 р. Чехо-Словаччина і Франція підписали пакт про вза­ємодопомогу.

1934 р. Чехо-Словаччина встановила дипломатичні відно­
сини з СРСР.

Між державами було укладено торговий договір і кре­дитну угоду. Травень 1935 р. Пакт про взаємодопомогу був підписаний з СРСР.

1935 р. Т. Масарик склав із себе повноваження президента.

Едуард Бенеш

(1884-1948)

Видатний державний і політичний діяч Чехо-Словаччини.

У 1915—1918 pp. — член Чеської Національнох ради.

Під час президенства Т. Масарика постійно обіймав по­сади в уряді — спочатку був міністром закордонних справ, а в 1921—1922 pp. став главою уряду. Тісно співпрацював з Т. Масариком.

У 1935—1938 pp. обіймав посаду президента Чехо-Словаччини.

Продовжив політику поглиблення демократизації краї­ни, розпочату Т. Масариком.

У зв'язку з наростанням у 30-х роках загрози з боку фашист­ської Німеччини майже половину державного бюджету спря­мував на зміцнення збройних сил країни. Велику увагу при­діляв технічному переозброєнню військ. Вів боротьбу проти профашистських і націоналістичних сил, їх сепаратистській ідей. Але вирішити судетську проблему йому не вдалося.

У роки Другої світової війни емігрував за кордон і був президентом в еміграції (з 1940 p.). Повернувся в Чехо-Словаччину після Другої світової війни і обіймав посаду президента у 1946 — 1948 pp. Після лютневих подій 1948 р. пішов у відставку. Незабаром помер.

Судетська проблема

У цей час загострилася і політична обстановка в країні. Після приходу фашистів до влади в Німеччині була створена Судето-німецька партія на чолі з Генлейном, яка виступала з вимогами приєднання Судетської області до Німеччини. Високий економічний потенціал Чехо-Словаччини і її роз­винута воєнна промисловість приваблювали А. Гітлера, який під приводом захисту судетських німців прагнув захо­пити цю країну. Партія ґенлейна була "п'ятою колоною" в Чехо-Словаччині.

Квітень 1938 р. Генлейнівці висунули вимоги автономії Су­детської області, де проживало більшість німців, надан­ня німцям кількох міністерських місць. Середина травня 1938 р. Німецькі війська (10 дивізій) були

зосереджені на чехословацькому кордоні. 13 вересня 1938 р. Фашисти почали заколот у Судетській об­ласті, який придушили чехословацькі війська. Над Чехо-Словаччиною нависла загроза німецького вторгнення. Уряди Великої Британії і Франції потурали агресору, вони згодилися передати Судетську область Німеччині. 29—30 вересня 1938 р. З метою вирішення "чехословацького питання" в Мюнхені відбулася нарада глав держав Великої Британії, Франції, Німеччини, Італії.

Розчленування Чехо-Словаччини

29 вересня 1938 р. Була підписана угода про розчленування Чехо-Словаччини.

Правлячі кола Чехо-Словаччини підтиском Великої Бри­танії, Франції капітулювали і прийняли пропозиції Німеч­чини. Угоду було укладено без участі Чехо-Словаччини. її підписали глави урядів: Великої Британії — Н. Чемберлен, Франції— Е. Даладьє, Німеччини — А. Гітлер, Італії— Б. Муссоліні.

 

\

14 березня 1939 p. Проголошено незалежність Словаччи­ни, яка прийняла німецький протекторат, а вся територія Чехо-Словаччини окупована Німеччиною.

Наслідки Мюнхенської угоди

1. Судетську область і прикордонні з Австрією райони було передано Німеччині.

2. Чехо-Словаччина втратила 1/3 своєї території з населен­ням 5 млн чол.

3. Країна втратила 50% важкої промисловості.

4. Кордон з Німеччиною тепер мав проходити за 40 км від Праги.

5. Чехо-Словаччина була змушена задовольнити територі­альні вимоги Польщі й Угорщини:

•Лольша отримала район Тешинської Сілезії;

• Угорщина — частину південної Словаччини і Закарпаття.

15 березня 1939 р. Німеччина змусила президента Чехо-Словаччини підписати акт про ліквідацію Чехо­словацької республіки і перехід чеського народу "під опіку" Німеччини.

Уряди західних держав не звертали уваги на порушення

Мюнхенської угоди.

Висновки

1. Мюнхенська угода дала змогу А. Гітлеру здійснювати агресію мирними методами.

2. В Черчілль про Мюнхенський договір (фактично зговір) заявив: "Ми зазнали поразки без війни", а пізніше додав: "Британія мала вибір між ганьбою і війною. Ми вибрали ганьбу й отримали війну".

3. Ця угода стала одним із етапів підготовки Другої світової війни і сприяла її розв'язанню.

4. Мюнхенська угода — це ганебна сторінка західної дипло­матії.

Угорщина Революція в Угорщині

Революція 1918 р.

Передумови революції

1. Панування Габсбургської монархії.

2. Відсутність власної національної держави.

3. Відсутність демократичних прав і свобод.

4. Важкий національний і соціальний гніт.

Причини революції

!. Глибока економічна криза, спричинена Першою світо­вою війною.

2. Загострення соціальних конфліктів і піднесення наці­онального руху.

3. Активна дія опозиційних сил.

4. Поразка країн Четверного союзу у війні.

5. Розпад Австро-Угорської імперії.

Завдання революції

1. Відокремитися від Австрії.

2. Проголосити Угорську республіку.

3. Здійснити заходи з демократизації суспільства.

4. Вирішити аграрне питання.

Характер революції: демократична.

Рушійні сили революції: робітники, мешканці міст,

інтелігенція, селянство. Угорщина входила до складу Австро-Угорської імперії на принципах політичної рівноправності з Австрією. ЗО жовтня 1918 р. У Будапешті почалося повстання проти династії Габсбургів. На вулиці вийшли робітники і сту­денти, які вимагали відокремлення від Австрії і проголо­шення Угорської республіки.

 

У ніч на 31 жовтня 1918 р. Повстанці захопили всі важливі стратегічні пункти столиці.

16 листопада 1918 р. Влада перейшла до Національної ради, яка проголосила Угорську республіку. Був створений ко­аліційний уряд, до складу якого ввійшли представники незалежних і радикальних партій, в тому числі праві соціал-демократи. Уряд очолив Міхай Каройї, який по­ходив із впливової дворянської родини.