Причини розпаду Народного фронту

1. Недостатня єдність Народного фронту.

2. Масова зневіра у можливості Народного фронту піднести економіку і покращити життя народу.

3. Негативні наслідки проявів анархізму і комунізму:

 

• комуністи вимагали повної заборони фашистських ор­ганізацій, а Л. Блюм не хотів порушувати конституцію, у якій партіям надавалися одинакові права;

• у зовнішній політиці комуністи засудили політику "не­втручання" у громадянську війну в Іспанії;

• у внутрішній політиці комуністи вимагали прискорення націоналізації і запровадження надзвичайного податку на капітал.

4. Інтервенція Німеччини, Італії, Португалії.

5. Політика "невтручання" урядів Великої Британії, Фран­ції та США.

6. Зрадницькі дії капітулянтських елементів.

Наслідки громадянської війни в Іспанії

1. У країні була встановлена фашистська диктатура.

2. Після завершення громадянської війни запанував жорсто-кийтерор. Противників режиму страчували, ув'язнювали, катували в концтаборах. Сотні тисяч республіканців ки­нуто в тюрми, майже 40 тис. страчено.

3. На війну було витрачено великі кошти, що дорівнювали майже всьому річному національному продукту.

4. За різним даними, кількість загиблих у цій війні станови­ла від 400 тис. до 1 млн осіб.

5. Близько 500 тис. чол. залишило країну.

6. Внаслідок братовбивчої війни країна лежала в руїнах.

7. Поразка Іспанської республіки сприяла розв'язанню Другої світової війни.

Значення громадянської війни

1. Вона майже на три роки зосередила в себе сили міжна­родної реакції.

2. Була важливим етапом у розвитку міжнародної антифа­шистської солідарності.

3. Нагромаджений великий досвід боротьби проти фашизму.

Значення Народного фронту

1. Боротьба за Народний фронт стала основою для розгор­тання широкого руху опору в роки Другої світової війни.

2. Досвід боротьби Народного фронту проти фашизму був використаний у роки Другої світової війни, коли в деяких країнах були створені національні антифашистські народні фронти.

Тема. Росія - СРСР у 1917-1939 pp. Російська революція 1917 р.

Лютнева революція в Росії

Лютнева революція 1917 р. — революція в Росії, що скинула самодержавство.

Передумови революції

• Перша світова війна, яка загострила соціальний та націо­нальний гніт.

• Ускладнення соціальних відносин, викликаних Першою світовою війною.

• Економічна криза.

• Нестача продуктів.

• Зубожіння більшості населення.

• Численні страйки і демонстрації.

• Втрата довіри до монархії усіх соціальних верств населен­ня (трудящих мас, буржуазії).

Причини революції

1. Аграрне питання продовжувало залишатися гострим і не вирішеним: існувало поміщицьке землеволодіння, мало­земелля і безземелля значної частини селян.

2. Погіршення життя народу внаслідок економічної розру­хи, викликаної Першою світовою війною, яка загострила всі суперечності Російської імперії.

3. Важкі умови життя і праці робітників, відсутність робіт­ничого законодавства.

4. Суперечності між потребами соціально-економічного розвитку Росії та дуже застарілою суспільно-політичною системою (самодержавством).

5. Продовжував існувати тяжкий національний гніт, жор­стоке визискування населення національних окраїн.

 

6. Обмеженість політичних прав і свобод громадян.

7. Незадоволення наявним режимом різних верств населен­ня (робітників, селян, частини буржуазії і дворянства, ін­телігенції).

8. Втрата авторитету й послаблення царизму у зв'язку з Пер­шою світовою війною, незадоволення політикою царя

Миколи.

У Росії склалася загальнонаціональна криза у зв'язку з зовнішніми поразками, господарською розрухою, продо­вольчою кризою.

Невдоволена інтелігенція,

розчаровані конституціалісти,

розгублені урядовці,

безправні робітники,

пригноблені безземельні селяни,

солдати без надії „ні на життя, ні на перемогу". Характер революції: буржуазно-демократична. Завдання революції і. Повалення царської монархії і перехід до парламентської

демократії, встановлення демократичної республіки.

■■■■Hi

 

Тимчасовий уряд, у руках якого офіційна державна влада (діяв з 2 бе­резня по 25 жовтня 1917р.)

2. Ліквідація поміщицького землеволодіння і перерозподіл землі, докорінна зміна умов життя селян.

3. Демократизація суспільно-політичного життя.

4. Проголошення політичних прав і свобод громадян.

5. Вирішення національного питання.

6. Встановлення 8-годинного робочого дня, мінімальних
розмірів зарплат, пенсій, необхідного соціального захисту.

Особливості революції

1. Головним питанням революції 1905—1907 pp. було аграр­не, а у революції 1917 р. — політичні: влада і війна.

2. У ході революції виникло двовладдя — Тимчасовий уряд і Ради.

Рушійні сили революції: робітники, селяни, інтелігенція.

Падіння монархії

Для Росії Перша світова війна стала важливим чинником Лютневої (1917 р.) революції. Військові поразки, великі втрати в армії, розвал народного господарства, голод у про­мислових центрах — усе це загострило соціально-економічні й політичні відносини в Росії. Весь тягар війни ліг на плечі робітників і селян, шо вело до антивоєнних настроїв серед селян, солдатів і матросів.

23 лютого (8 березня) 1917 р. Робітники Петрограда почали страйк проти нестачі продуктів, який супроводжував­ся масовими стихійними мітингами і демонстраціями. Страйкувало 50 підприємств (130 тис. робітників).

24 лютого 1917 р. В Петербурзі припинили роботу і вийшли на вулицю 200 тис. чоловік.

25 лютого 1917 р. Страйк охоплював 306 тис. учасників. Страйки і демонстрації переросли в загальнополітичний страйк під гаслами: "Хліба!", "Геть війну!", "Геть ца­ризм!". Страйкарі вимагали миру, хліба, землі і свободи.

27 лютого 1917 р. Збройне повстання в Петрограді. На бік революції перейшли солдати Петроградського гарнізону

(60 тис. військовослужбовців). Мітинги протесту, демон­страції поширилися в ці дні по всій країні. Цар розпустив Державну думу, але депутати створили Тимчасовий комітет на чолі з Родзянком (Родзянко — голова 4-ї Державної думи, октябрист),

Під час революції створювалися Ради.

27 лютого 1917 р. Відбулося засідання Петроградської Ради робітничих депутатів (більшість у виконкомі Ради нале­жала меншовикам і есерам), на якому:

1)було створено комісію з постачання столиці продоволь­ством;

2) вирішено на підприємствах створювати міліцію;

3) заборонено видання чорносотенних газет;

4) видано наказ № 1 по Петроградському військовому окру­гу, в якому пропонувалося:

 

• створити у військових частинах виборні комітети з сол­датських представників;

• проголошувалася рівність громадянських прав усіх вій­ськовослужбовців;

• пропонувалося в усіх частинах створити солдатські ко­мітети з правом контролю за діями командування.

Подібні Ради виникали і в інших містах (у березні 1917 р. їх було вже понад 500).

2 березня 1917 р. За згодою виконкому Петроградської Ради було сформовано Тимчасовий уряд на чолі з князем Г. Льво-вим (цей уряд мав діяти до скликання Установчих зборів). Микола II зрікся престолу.

У країні ^твт>рилося двовладдя:

Ради робітничих і солдатських депутатів

Неофіційний уряд, який не мав у

своїх руках органів державної влади,

але спирався на підтримку й силу

озброєних робітників і солдатів.

Спочатку більшість у Радах належала

меншовикам і правим есерам

 

М

Склад Тимчасового уряду

Голова і міністр внутрішніх справ - князь Г. Львов. Міністр закордонних справ — кадет Г. Мілюков. Військовий і морський міністр — октябрист О. Гучков. Міністр фінансів - підприємець і поміщик М. Терещенко. Міністр юстиції — есер О. Керенський. У першій декларації про свої цілі і завдання уряд проголосив:

• початок підготовки до скликання Установчих зборів,

• низку демократичних свобод,

• широку політичну амністію,

• заміну поліції народною міліцією тощо.

Причини двовладдя

!. Стихійність початку революції.

2. Слабкість і неорганізованість політичних партій, які не були готові взяти владу в свої руки.

3. Рівновага сил - Тимчасового уряду і Рад робі гничих і сол­датських депутатів, нездатність жодної зі сторін встановити свою владу.

Висновок

Ці дві влади лише заважали одна одній і посилювали хаос і безладдя, що набували все більшого поширення в Росії.

Олександр Керенський

(1881 - 1970)

Лідер фракції трудовиків у IV Державній думі, міністр юстиції (березень—травень 1917 p.), воєнний і морський міністр (травень-вересеиь 1917 p.), з 8 липня 1917 р. -голова Тимчасового уряду, з ЗО серпня — верховний голов­нокомандувач, а пізніше — емігрант.

Народився 5 травня 1881 р. в Симбірську. Його батько був директором гімназії, в якій вчився і Володя Ульянов (Ленін). Згодом батьки переїхали в Ташкент.

У 1900 р. вступив на навчання на юридичний факультет Петербурзького університету, який закінчив у 1904 р. Працював адвокатом у Петербурзі. В 1912 р. став депутатом IV Державної думи, де був признаний лідером фракції тру­довиків. Ораторський талант О. Керенського привернув до нього увагу.

36-річний О. Керенський захоплено зустрів Лютневу революцію, активно виступав на мітингах. Одержав про­позицію бути міністром юстиції у Тимчасовому уряді. Був прихильником правових методів вирішення проблем. Коли лідер партії октябристів і воєнний міністр А. Гучков подав у відставку, О. Керенський став воєнним міністром.

їздив по фронтах, закликав солдатів до захисту револю­ції, виступав за продовження війни.

Після липневих подій 1917 р. обійняв пост голови Тим­часового уряду. Після розгрому Корніловського заколоту О. Керенський проголосив Росію республікою.

Ситуація в країні загострювалася. Росія скочувалася до повної анархії і економічної кризи. За цих умов становище могли врятувати укладення миру з Німеччиною і земельна реформа. Нічого цього не було зроблено.

25 жовтня 1917 р. Тимчасовий уряд був заарештований більшовиками. О. Керенському вдалося втекти, переодяг­нувшись у матроську форму, надівши водійські окуляри.

Деякий час він перебував у підпіллі спочатку в Росії, а потів у Фінляндії.

У 1918 р. в одязі сербського офіцера О. Керенський на­завжди залишив Росію. Останні 49 років свого життя за кордоном він продовжував політичну діяльність. У Берліні і Парижі видавав газету "Дні", на сторінках якої засуджував комуністів і фашистів. Жив у Парижі до самої окупації. З 1940 р. жив у США. Помер від раку в Нью-Йорку в 1970 р.

До кінця свого життя він картав себе, що погубив Росію, що, обіймаючи високий пост Голови Тимчасового уряду допустив, щоб більшовики взяли владу, що не діяв рішуче. Останніми словами О. Керенського були: "Бачить Бог, що я хотів Росії свободи!".

 

 

■■

■■ШИННІ

Розстановка політичних сил, партій і організацій, які мали вплив на перебіг подій

Після Лютневої революції в політичному житті Росії діяло понад 50 партій, серед яких найвпливовішими були:

1. Конституційно-демократична партія (кадети).

Захищали інтереси фінансово-промислових кіл Росії, її лідером був П. Мілюков.

У березні-квітні 1917 р. діяло 380 кадетських органі­зацій, які об'єднували понад 70 тис. чоловік. В нових умовах вони:

• обстоювали демократичну парламентську республіку;

• прагнули вести війну до переможного кінця;

•у національному питанні залишалися прихильниками "єдиної і неподільної Росії".

2. Партія октябристів.

Захищала інтереси обуржуазнень поміщицьких кіл та великої буржуазії. Лідер партії - московський промис­ловець О. Гучков.

3. Партія соціалістів-революціонерів (есерів).

Захищала інтереси селян.

Була найчисленнішою і у 1917 р. налічувала близько

мільйона чоловік.

Представники есерів входили до Тимчасового уряду.

Вони прагнули захопити більшість в Установчих зборах і

мирним демократичним способом втілити в життя свою

програму - ліквідувати приватну власність на. землю і

передати її в загальнонародне користування без викупу.

4. Меншовики.

Захитали інтереси робітників, дрібних власників, інте­лігенції. Виступали за:

• загальний демократичний мир;

• помірковане реформаторство, яке наближаю Росію до європейських країн;

• широке об'єднання всіх демократичних сил.

5. Більшовики.

Захищали інтереси, як вони вважали, пролетаріату і бід­нішого селянства.

Перший місяць після Лютневої революції необхідність створення коатіції демократичних сил підтримувало більшовицьке керівництво (Л. Каменев, Й. Сталін). Усе змінилося після повернення в Росію у квітні 1917 р. лідера більшовиків Володимира Ілліча Ульянова (Леніна), який запропонував курс на здійснення соціалістичної рево­люції, взяття влади в свої руки і встановлення нового по­рядку "диктатури пролетаріату".

Значення Лютневої революції

1. Поваливши царизм, Лютнева революція відкрила перед країною можливість розвитку її реформаторським шляхом, шляхом переходу до парламентських форм правління.

2. Вона відкрила нову сторінку в історії народів Росії, які піднялися на національно-визвольну боротьбу.

3. Принесла народам колишньої імперії сподівання на сво­боду і демократію.

Наслідки Лютневої революції Позитивні наслідки

1. Росія стала однією з найдемократичніших країн світу.

2. У країні почали здійснюватися демократичні перетво­рення:

 

• було ліквідовано царську жандармерію;

• проголошено політичні права і свободи;

• заборонені раніше політичні партії могли діяти легально; •жінки були урівнені в правах з чоловіками.

3. Проводилася робота з організації та проведення прямих,
рівних, таємних, загальних виборів до Установчих зборів.

 

 

Негативні наслідки

1. Було збережено старий державний апарат з незначними
змінами:

•місце губернаторів посіли комісари Тимчасового уряду;

•поліцію замінили міліцією.

 

2. Підтримувалася політика війни.

3. Як і раніше:

 

•продовжувалася політика „єдиної і неподільної Росії";

•діяло царське законодавство.

 

4. Не було проголошено республіки.

5. Питання про землю відкладалося.

6. Ігнорувалося національне питання.

Росія за Тимчасового уряду

Тимчасовий уряд став на шлях поміркованих реформ.

1. Проголосив громадянські свободи.

2. Видав наказ про ліквідацію жандармерії, поліції, охоронки.

3. Санкціонував арешт найвищих царських чиновників і ге­нералів.

4. Оголосив амністію політичних в'язнів (партії, що пере­слідувалися за царизму, стали легальними).

5. Поширив громадянські свободи на військовослужбовців.

6. Оновив старий судовий апарат.

7. Одночасно уряд заявив про намір воювати до перемоги і про вірність царським договорам з країнами Антанти.

Розруха в народному господарстві посилювалася;

• закривалися промислові підприємства;

• тисячі людей втрачали роботу;

• у країні загострилася продовольча криза;

• міста постачалися з перебоями;

• не розв'язувалося питання про землю.

Кризи Тимчасового уряду

(незадоволення населення внутрішньою і зовнішньою полі­тикою Тимчасового уряду)

Квітнева криза.

Була пов'язана з нотою міністра закордонних справ Мі-люкова до союзників про продовження Росією війни до переможного кінця.

21 квітня 1917 р. В Петрограді відбулася 100~тисячна де­монстрація протесту під гаслами "Геть війну!", "Геть Тим­часовий уряд!". Міністри Тимчасового уряду (Мілюков, Гучков), які відкрито підтримували курс "війни до пере­можного кінця", були змушені піти у відставку. Утворено коаліційний уряд з представників буржуазії (10 міністрів) і соціалістичних партій (6 міністрів). Але суть уряду не змінилася.

Новим військовим міністром став есер О. Корейський. Він був центральною постаттю під час Лютневої рево­люції. Соціаліст і адвокат О. Керенський був одночасно і членом Тимчасового уряду і депутатом Петроградської Ради.

Червнева криза.

Була пов'язана з незадоволенням мас внутрішньою по­літикою Тимчасового уряду. В Петрограді відбувся І Все­російський з'їзд Рад робітничих і солдатських депутатів, де більшість мали меншовики й есери. Уперше лідер більшовиків В. І. Ленін відкрито заявив про наміри більшовиків взяти владу в свої руки. З'їзд прийняв резолюцію довіри до Тимчасового уряду. У дні з'їзду почався наступ російських військ на Південно-Західному фронті, який був погано підготовлений, не ви­стачало снарядів, продовольства. Російська армія, втра­тивши понад 60 тис. солдатів убитими й пораненими, від­ступила з Галичини до російського державного кордону. Це був повний провал наступальної операції.

Це загострило боротьбу між більшовиками (радикаль­ним крилом революції) і контрреволюцією (очолювали генерали), які звинувачували у провалі наступу більшо­виків, вимагаючи скасування армійських комітетів, роз­гону рад, оголошення більшовиків поза законом. Більшовики на чолі з В. Леніним виступали за перерос­тання революції в соціалістичну під гаслами: "Владу Радам!", "Землю — селянам!", "Фабрики - робітникам!", "Мир — усьому народу!". Ці гасла мали все більшу підтримку серед різних верств населення. Через ради більшовики мали намір прийти до влади. Ситуація в країні погіршувалася, створивши сприятливий грунт для більшовиків. 3. Липнева криза.

3—5 липня 1917 р. В Петрограді пройшли демонстрації (до 550 тис. осіб), учасники яких вимагали:

• пере'дання влади радам;

• проведення політичних і економічних реформ;

• вирішення питання про мир. Тимчасовий уряд перейшов у наступ:

 

• демонстрація трудящих була розстріляна (50 осіб вбито, 650 — поранено);

• революційні частини гарнізону були роззброєні і виве­дені з Петрограда на фронт;

• створювалися спеціальні офіцерські загони для бороть­би з революцією;

• заарештували лідерів більшовиків (Л. Каменева, Л. Троцького, А. Луначарського та інших);

• більшовики пішли в підпілля;

• оголосили в розшук В. Леніна.

В. Ленін переходить на нелегальне становище, перехо­вується на станції Розлив. Двовладдя закінчилося.

Уся влада опинилася в руках Тимчасового уряду. Був сформований новий коаліційний уряд на чолі з О. Ко­рейським.

Висновок

Такий поворот подій не влаштовував ні крайніх пра­вих (прихильників військової диктатури), ні крайніх лівих (більшовиків, які виступали за встановлення диктатури пролетаріату).

Заколот Корнілова

(25-30 серпня 1917 р.) Контрреволюційні сили хотіли встановити військову диктатуру. Почав готуватися військовий переворот. Його центром стала Ставка верховного командування в Моги­льові, а главою — генерал Л. Корнілов, який був призначе­ний у липні 1917 р. головнокомандувачем. 25 серпня 1917 р. Під командуванням Л. Корнілова військо­ві сили вирушили на Петроград:

• 3-й кінний корпус генерала О. Кримова;

• кавказька "дика" дивізія;

• англійські танки.

Л. Корнілов запропонував О. Керенському піти у відставку. О. Керенський був змушений виступити проти Л. Корніло­ва, зняв його з посади Верховного головнокомандувача й оголосив заколотником.

Заходи проти Л. Корнілова підтримали робітники.

У ті дні активно діяли більшовики. Створено загони Чер­воної гвардії (до 60 тис. чол.), залізничники не пропускали ешелонів з корніловцями (не було пропущено 45 ешелонів). ЗО серпня 1917 р. Заколот провалився. Головні організатори

заколоту були заарештовані.

Висновки

1. Спроба встановити військову диктатуру не вдалася.

2. Почалося різке розмежування політичних сил.

3. Почався процес більшовизації рад (здобуття більшовика­ми більшості в радах).

4. Спираючись на ради, більшовики стали на шлях підго­товки збройного повстання проти Тимчасового уряду.

Встановлення радянської влади

Осінь 1917 р. В Росії — політична криза. Політична криза — це втрата довіри до уряду зі сторони народу. У країні загальнонаціональна криза. її прояви:

• не вистачало продуктів;

• росла дорожнеча;

• насувався голод;

• закривалися підприємства;

• солдати не хотіли більше воювати; •розгорталася страйкова боротьба робітників;

 

• ширився селянський рух, який охопив 9/10 повітів єв­ропейської частини Росії;

• зростав національно-визвольний рух народів колиш­ньої імперії.