ІІ.1.1. Актуальні проблеми міжнародного космічного права

Нові умови космічної діяльності та ефективність її правового регулювання

Міжнародне космічне право (МКП), розробкою якого з перших кроків людини в космос опікується Організація Об’єднаних Націй в рамках Комітету з використання космічного простору в мирних цілях і його Юридичного підкомітету, віддзеркалює важливе значення, яке світове співтовариство надає міжнародному співробітництву в галузі дослідження та використання космічного простору. За координуючої ролі Організації Об’єднаних Націй розроблено п’ять договорів і п’ять зводів правових принципів з питань, які стосуються дослідження та використання космічного простору в мирних цілях і поступово створюється розумний правовий режим, що регулює космічну діяльність.

МКП як порівняно нова галузь міжнародного публічного права виникло на потребу практичної космонавтики і в перші два-три десятиліття космічної ери цілком задовольняло цю потребу навіть за умови певної недосконалості (не вирішення проблем демілітаризації та делімітації космічного простору, договірного закріплення загальновизнаного понятійного апарату, ефективного та справедливого розподілу ГСО тощо). Однак, процеси комерціалізації космічної діяльності в останні три десятиліття зумовили утворення світового ринку космічних послуг і технологій із залученням до операцій на ньому підприємств і організацій недержавного сектору, що призвело, у свою чергу, як до зростання ваги міжнародного економічного права, так і до активного втручання міжнародного приватного права у врегулювання діяльності розширеного кола суб’єктів цього ринку. У зв’язку з цими обставинами наприкінці вже минулого століття виникає гостра необхідність в модернізації існуючих на той час норм міжнародного космічного права.

Кінець ХХ – початок ХХІ століття охарактеризувались не тільки подальшою глобалізацією світової економіки, але й кардинальними змінами в філософії космічної діяльності. Процеси розрядки і роззброєння, приватизація та комерціалізація космічної діяльності призвели до суттєвої прагматизації та гуманізації діяльності з дослідження та використання космічного простору: стрімко розвиваються такі напрями прикладної космонавтики як космічний радіозв’язок і безпосереднє телевізійне мовлення, дистанційне зондування Землі з космосу і прогнозування погоди на основі використання даних з орбіти, створення, нарешті перших систем пошуку і порятунку людей на морі (КОСПАС-САРСАТ) і навігаційного забезпечення морського та авіаційного транспорту (ГЛОНАСС, НАВСТАР, ГПС (DPS). Останнім часом все більш значне місце в космічних програмах розвинених країн світу належить розробці та впровадженню проектів загальнолюдської цінності, орієнтованих на вирішення суто земних проблем: екологічної; енергетичної; контролю над озброєннями; прогнозування, попередження та ліквідації наслідків стихійних лих і техногенних катастроф, телемедицини та освіти, таке інше.

Разом з тим, ці позитивні з точки зору покращення якості та безпеки людського життя процеси трансформації космічної діяльності, активне використання приватним сектором новітніх видів космічної техніки і технологій для вирішення все більшої кількості нагальних проблем потягнули за собою нові проблеми правового регулювання цієї діяльності. Розвиток діяльності з дослідження і використання космічного простору, пов'язаної з експлуатацією новітніх космічних засобів, тенденціями до інтернаціоналізації за складом учасників і глобалізації за своїми наслідками, потребував нових підходів до питань відповідальності держави за усю національну діяльність в космічній сфері. Не менш гостро постали питання про правовий статус нових суб’єктів космічної діяльності (приватних фірм, транснаціональних корпорацій, фізичних осіб), про захист прав інтелектуальної власності та передачі космічних технологій тощо.

В останні роки у зв’язку з активізацією космічної діяльності виникли нові технічно складні питання, що стосуються, зокрема, космічного сміття, використання ядерних джерел енергії в космічному просторі та захисту прав інтелектуальної власності. у зв’язку з цим виникає множина серйозних юридичних питань, які вимагають творчих рішень в рамках міжнародного співробітництва, для того, щоб міжнародне космічне право могло йти в ногу з швидким розвитком космічної техніки і космічної діяльності. І такі рішення повинні ґрунтуватися на дотриманні загальних принципів міжнародного права, включаючи Статут ООН, основних принципів міжнародного космічного права, а також максимально враховувати потреби країн, що розвиваються.

Новації в галузі космічної техніки тягнуть за собою появу видів діяльності, спрямованих на експлуатацію в межах можливого природних ресурсів у космічному просторі та на різних небесних тілах. Враховуючи явну відсутність міжнародного консенсусу стосовно принципів, закріплених в Угоді про Місяць, про що свідчить відносно низький рівень її ратифікації, практичні питання, які стосуються прав власності та справедливого доступу до таких ресурсів, потребують подальшого глибокого розгляду та вивчення в рамках міжнародного права.

Супутниковий зв'язок, супутникова навігація та місцевизначення, надання пускового обладнання та послуг і дистанційне зондування в низці випадків вже перетворюються в стрімко зростаючі приватні сектори промисловості. Рівним чином такі види діяльності, як космічний туризм, розробка корисних копалин на астероїдах та інших небесних тілах і поховання відходів у космосі серйозно розглядаються як можливі галузі для приватного підприємництва у космосі в не дуже віддаленому майбутньому. А, в свою чергу, ці нові види космічної діяльності породжують і нові правові проблеми[23].

Подальший бурхливий розвиток світового космічного ринку, щільно пов’язаний з питаннями міжнародної торгівлі та експлуатацією новітніх космічних засобів і часто такою, що має глобальні наслідки, а також закріплення транснаціональних корпорацій, банків і недержавних підприємств та організацій, а останнім часом і фізичних осіб, як активних учасників відносин на теренах цього ринку, потребують розробки радикально нових підходів до питань контролю за діями зазначених суб’єктів господарської діяльності на національному та міжнародному рівнях, про їх правовий статус, все більш зростаючу відповідальність держави за космічну діяльність підпорядкованих їй юридичних і фізичних осіб, запобігання можливій шкоді та її компенсації, нерозповсюдження ракетно-космічних технологій тощо.

Розглядаючи ефективність правового регулювання космічної діяльності та проблеми, які стоять перед цією галуззю міжнародного публічного права, треба обов’язково враховувати, що МКП створювалось у ті роки, коли зазначена діяльність була виключно діяльністю держав, у той час як наразі нею все більше опікуються неурядові юридичні особи. Останнім часом ми є свідками того, що набуває сили процес реалізації космічних проектів та комерційних договорів за участю фізичних осіб (наприклад, використання Міжнародної космічної станції для приватних проектів, космічний туризм та інші). Якщо до цього додати ще суттєве гальмування останніми роками процесу приєднання суб’єктів міжнародного права до основних п’яти договорів з питань космічної діяльності, можна навіть говорити про своєрідну кризу міжнародного космічного права, коли кількість суб’єктів космічної діяльності невпинно зростає, а кількість держав, що визнали обов’язковість норм і принципів цієї діяльності, практично стабілізувалася на рівні 80-х років минулого століття[24].

Як зазначено в матеріалах останньої Третьої конференції Організації Об’єднаних Націй з дослідження та використання космічного простору в мирних цілях (ЮНІСПЕЙС-ІІІ, Відень, 19-31.07.99), в період після ЮНІСПЕЙС-82[25] світ став свідком значного прискорення процесів комерціалізації та приватизації в сфері космічної діяльності. Внаслідок цієї тенденції розширилося коло недержавних суб’єктів, що беруть участь у комерційному використанні космічного простору, і значно зросла кількість різноманітних видів цієї діяльності.

Визнаючи неготовність МКП до нових умов космічної діяльності, насамперед, пов'язаними з її комерціалізацією та приватизацією, подальшою диверсифікацією напрямів застосування космічної техніки та технологій, а також, нарешті, утворенням світового ринку космічних послуг і технологій, ЮНІСПЕЙС-ІІІ означила невирішені проблеми міжнародного космічного права і запропонувала можливі шляхи його подальшого удосконалення.

 

«Класичні» проблеми правового регулювання космічної діяльності

Більшість видів діяльності з дослідження та використання космічного простору зачіпає інтереси більш-менш значної кількості держав, а окремі напрями такої діяльності мають непересічне значення для подальшого прогресу усього людства. Саме ці обставини визначають місце і роль міжнародного космічного права (МКП) в системі міжнародного правопорядку, і саме тому з перших кроків людини в космос питання правового регулювання космічної діяльності знаходяться в полі зору Організації Об’єднаних Націй.

Цю галузь міжнародного публічного права сьогодні складають: п’ять основних міжнародних актів з питань космічної діяльності (Договір про космос 1967 р., Угода про рятування 1968 р., Конвенція про відповідальність 1972 р., Конвенція про реєстрацію 1975 р., Угода про Місяць 1979 р.) та стільки ж зводів принципів з окремих напрямів цієї діяльності, розроблених і прийнятих під егідою ООН (1963-1996 рр.); багатосторонніх міжнародних угод, що мають відношення до космічної діяльності, наприклад, кількох угод про створення міжнародних космічних організацій; численних багатосторонніх та двосторонніх угод про співробітництво держав з окремих напрямів практичної космонавтики, у тому числі й угод про співробітництво в сфері надання космічних послуг і технологій. Зазначені міжнародно-правові документи, а також рішення міжнародних організацій з питань космічної діяльності (та з проблем, що мають відношення до цієї діяльності) стали тим підґрунтям, на якому відбувався подальший прогресивний розвиток і кодифікація МКП; на основі цієї правової бази було започатковано й національне космічне законодавство.

Водночас, існуюча міжнародно-правова база, заклавши основні норми та принципи діяльності з дослідження та використання космічного простору, не містить відповідей на низку суттєвих питань, які виникли у зв’язку з практичним застосуванням цих норм і принципів до конкретних ситуацій у відносинах суб’єктів цієї діяльності, або можуть виникнути в найближчому майбутньому в силу як урізноманітнення складу цих суб’єктів, так і подальшої диверсифікації напрямів використання сучасної космічної техніки і в процесі самої діяльності та як наслідки її на Землі або в космосі.

Недосконалий понятійний апарат цієї галузі міжнародного публічного права, не повна заборона військової діяльності в космосі; відсутність договірного затвердження межі між повітряним і космічним просторами; все ще недосяжність справедливого розподілу та ефективного використання ресурсу ГСО; недосконалість принципу міжнародної відповідальності держави за національну космічну діяльність в умовах все більшої присутності підприємств приватного сектору серед суб’єктів цієї діяльності, в першу чергу, серед суб’єктів світового космічного ринку; проблематичність юрисдикції та контролю над космічними об’єктами, запущеними у космос недержавними юридичними особами; відповідальність за шкоду, спричинену такими об’єктами, особливо у навколоземному космічному простору; права власності на космічні об’єкти– це далеко не вичерпний перелік проблемних питань сучасного МКП.

Більшість з цих проблем «співіснують» з чинними міжнародно-правовими актами з питань космічної діяльності вже не одне десятиліття і не дають підстав говорити про адекватність правового регулювання космічної діяльності загальновизнаним уявленням щодо місця МКП в системі міжнародного правопорядку та історичної місії космічної науки і техніки в реалізації курсу міжнародного співтовариства на сталий розвиток [26].

«Білі плями» понятійного апарату МКП

І, в першу чергу, такий стан речей спричинений недосконалістю понятійного апарату МКП, зокрема невизначеністю (або відсутністю взагалі) на міжнародно-правовому рівні найбільш уживаних в основних договорах з космосу термінів і понять «космічна діяльність», «космічний об'єкт», «космічний простір» та інш. Термінів і понять, узгоджених з реаліями сучасної космонавтики і сприятливих розвитку такої термінології, що допомагала б в розробленні та подальшому вдосконаленні міжнародно-правових регуляторів космічної діяльності, та полегшила би застосування єдиного підходу до розуміння новітніх проблем цієї діяльності, вирішуваних на внутрішньодержавному рівні.

Більше того, проблеми, пов'язані з неоднозначним тлумаченням зазначених вище термінів, ось вже понад три десятиліття не дають можливості державам-членам ООН зняти з порядку денного щорічних сесій Комітету ООН з космосу та його підкомітетів такі «актуальні» питання, що вже можуть бути віднесені до «класичних» в теорії міжнародного космічного права: делімітації космічного простору, особливостей геостаціонарної орбіти та справедливого розподілу її ресурсу та ін.

З перших років космічної «одіссеї» людства з'ясувалось, що будь-який з напрямів космічної діяльності може зачіпати інтереси однієї чи кількох держав, а більшість видів її стосуються інтересів усієї світової спільноти. Це призвело до необхідності, з однієї сторони, розподілу понять «правомірна космічна діяльність» і «протиправна космічна діяльність», з другої, встановити визначений порядок провадження допустимої з точки зору міжнародного спілкування космічної діяльності.

Специфічність норм і принципів космічного права зумовлюється особливостями самого космічного простору як нової сфери діяльності людини, що суттєво відрізняється від діяльності в будь-якій іншій галузі. Правники різних шкіл і напрямів вже досить тривалий час як прийшли до одностайної думки, що космічний простір і космічна діяльність є унікальним середовищем і особливим напрямом людської активності, та, відповідно, правовий режим цієї діяльності повинен бути спеціальним, як і термінологія, що покликана описувати цей режим. Однак, саме з точки зору термінології космічне право має серйозні недоліки, що не дає змоги говорити про його досконалість навіть в першому наближенні.

Цілком зрозуміло, що вже етапи розроблення й прийняття міжнародно-правових актів, норми яких регулюють відносини держав в процесі діяльності з дослідження та використання космічного простору, мають здійснюватись за умови більш-менш однозначного тлумачення основоположних понять МКП, якими оперує нормотворець. Наразі в космічному праві не існує чітких (однозначних) визначень цих або адекватних понять, закріплених міжнародно визнаними документами.

Водночас основні міжнародні договори в галузі дослідження та використання космічного простору залишають неврегульованими або неповністю врегульованими принципові з точки зору встановлення ефективних правових регуляторів космічної діяльності питання як: демілітаризація космічного простору, міжнародна відповідальність держави за національну космічну діяльність, юрисдикція і контроль держави над космічними об’єктами, відповідальність за шкоду, спричинену такими об’єктами, права власності на космічні об’єкти тощо. у зв’язку з міжнародно-правовими аспектами вирішення цих та інших питань вже сьогодні нагальним є сучасне формулювання таких основоположних термінів і понять міжнародного космічного права, як: «космічний простір», «космічна діяльність», «національна космічна діяльність», «космічний об’єкт», «космічне сміття», «держава реєстрації», «запускаюча держава» та ін. Тобто, термінів і понять, що не тільки б відповідали основному своєму призначенню – сприяти однозначному тлумаченню міжнародно-правових норм, викладених у відповідних міжнародних актах, встановленню чітких меж застосування цих норм, але й відповідали б реаліям сьогодення, сприяли б створенню та використанню понятійного апарату для єдиного підходу до міжнародно-правових регуляторів космічної діяльності, подальшого удосконалення правових механізмів цієї діяльності, нарешті, забезпечення на цій основі реальної уніфікації національних законодавств з питань космічної діяльності.

Зокрема, щодо віддзеркалення сучасних умов космічної діяльності (прогресуюча комерціалізація та приватизація, подальше розширення світового космічного ринку) в її міжнародних і національних правових регуляторах необхідно звернути увагу, в першу чергу, на урахування наслідків швидко зростаючої участі саме приватного сектору та транснаціональних утворень в провадженні цієї діяльності. Адже це питання напряму зачіпає публічний характер космічного права і чинного Договору про космос 1967 року.

Як відомо, Договір про космос закріплює міжнародну відповідальність держав як один з основних принципів космічної діяльності.

Відповідно до ст. VІ Договору про космос держави-учасниці Договору несуть міжнародну відповідальність за національну діяльність у космічному просторі, включаючи Місяць та інші небесні тіла, незалежно від того провадиться вона урядовими організаціями чи неурядовими юридичними особами, і за забезпечення того, щоб національна діяльність провадилась згідно з положеннями, що містяться в цьому Договорі. Розгляд міжнародної відповідальності держав саме в світлі їх національної діяльності у космічному просторі є правомірним, оскільки Договір ставить за обов’язок усім без виключення суб’єктам відповідної діяльності провадити її тільки з дозволу і під постійним контролем з боку відповідної держави. Тобто, міжнародна публічно-правова і цивільно-правова відповідальність за національну діяльність у космічному просторі покладає виключно на держави, навіть за умов, коли така діяльність провадиться виключно приватними юридичними особами.

Поступова приватизація космічної діяльності знайшла своє віддзеркалення у внутрішньому законодавстві кількох держав (США, Франція, Російська Федерація), які регулюють наслідки приватної діяльності у космічному просторі відповідно до існуючої міжнародно-правової практики. Питання, однак, полягає в тому, що сфера дії такого національного законодавства визначена Договором далеко не однозначно. Адже ні термін «національна діяльність» у космічному просторі, ні термін «відповідна держава» на міжнародному рівні визнання не отримали. Тим не менше вони містять основу для визначення сфери дії національного законодавства з метою примусу приватних осіб до дотримання правових норм, встановлених на міжнародному рівні.

На підтримку цих думок і для розуміння перспектив подальшої еволюції МКП в умовах комерціалізації та приватизації космічної діяльності вкрай важливими є висновки симпозіуму, проведеного у 1997 році спільно Міжнародним інститутом космічного права та Європейським центром космічного права під час роботи сесії Юридичного підкомітету Комітету ООН з космосу. В цих висновках зазначено, що Договір про космос в основному зачіпає інтереси держав, встановлюючи тільки загальну схему взаємодії з неурядовою діяльністю на основі положень взаємопов’язаних ст. VI, VІІ. По суті ця структура покладає тягар юридичних прав і зобов’язань приватного підприємства на державу, яка з метою врегулювання відповідних відносин на внутрішньодержавному рівні мусить розробляти національне космічне законодавство. Проблема, однак, полягає в тому, що ряд ключових термінів і понять реалізованої таким чином структури не визначено однозначно на міжнародному рівні. Крім цього, зазначені терміни та поняття мають вирішальне значення для шляхів, якими фактично піде формування національного космічного законодавства. І навпаки, національне космічне законодавство може зі свого боку впливати на формування МКП, у тому числі в напрямі напрацювання чітких формулювань[27].

Важливим результатом дискусії в рамках Третьої конференції ООН з космосу можна вважати висновок про те, що наразі повністю відсутній системний аналіз особливостей сучасного тлумачення норм міжнародного права з питань космічної діяльності. Тих норм, які можуть бути застосовані при розгляді проблем демілітаризації космічного простору (добросовісність в дотриманні норм, умови денонсації відповідних договорів і угод з початком війни, включаючи право на превентивну самооборону в цій сфері військового протистояння). Крім цього, є «білі плями» в створенні та запровадженні понятійного апарату для єдиного підходу до розуміння інших проблем, що вирішуються на міжнародному рівні при розробленні правових аспектів запобігання гонки озброєнь в космічному просторі: класифікація критеріїв «оборонності» та «наступальності», питання обмеження систем, які забезпечують застосування зброї, дослідження особливого правового статусу аерокосмічних засобів та ін.