Реєстрація космічних об’єктів

Розумна та упорядкована космічна діяльність держав потребує систематичного обліку зроблених запусків та інформації про них від усіх держав в інтересах сприяння розвитку міжнародного співробітництва в галузі освоєння космічного простору. У цьому – головне призначення реєстрації космічних об’єктів.

Водночас, варто розрізняти реєстрацію національну і міжнародну. Коли дані про запущений космічний об’єкт заносяться Генеральним секретарем ООН до реєстру Організації Об’єднаних Націй, ми маємо справу з міжнародною реєстрацією.

Реєстрація об’єктів, що запускаються в космічний простір, регулюється Конвенцією про реєстрацію 1975 року. На початок 2007 року понад 40 держав стали сторонами Конвенції, чотири держави підписали її та одна міжнародна організація (Європейське космічне агентство) заявила про прийняття прав і обов’язків за Конвенцією.

Розробка і прийняття Конвенції про реєстрацію випливали з необхідності конкретизувати і розвивати принципи, сформульовані в резолюції ГА ООН 1721 (XVI)B від 20 грудня 1961 року і ст. VIII Договору про космос 1967 року.

Резолюція 1721 передбачала наступну систему міжнародної реєстрації космічних об’єктів:

- реєстрації підлягали лише об’єкти, запущені «на орбіту навколо Землі або далі»;

- інформація про такі об’єкти мала надаватися запускаючими державами Генеральному секретареві ООН на добровільній основі та в обсязі, визначеному самими державами;

- Генеральний секретар ООН мав вести загальнодоступний реєстр на основі цієї інформації.

У ст. VIII Договору про космос 1967 року говориться лише про національну реєстрацію космічних об’єктів, запущених у космічний простір. При цьому нічого не сказано про запровадження міжнародної реєстрації на додаток до реєстрів окремих держав.

Конвенція про реєстрацію 1975 року закріпила сталу практику міжнародної реєстрації, додавши їй юридично обов’язковий характер. У преамбулі Конвенції як про основну мету її укладення говориться про бажання держав-учасниць заснувати на обов’язковій основі централізований реєстр запущених у космічний простір об’єктів, що має вести Генеральний секретар ООН.

Конвенція встановлює мінімальний обсяг інформації про об’єкти, що повідомляється державами в ООН, а також регулює деякі інші питання, пов’язані з реєстрацією космічних об’єктів.

Відповідно до Конвенції, держава реєстрації повинна повідомити: назву держави, що запускає, або держав; відповідне позначення космічного об’єкта або його реєстраційний номер, дату, територію або місце запуску, основні параметри орбіти, включаючи період обертання, нахилення, апогей і перигей, а також указівку на загальне призначення космічного об’єкта. Ця інформація повинна подаватися в найближчий практично здійсненний термін, тобто, Конвенція не встановлює наперед сформульованих вимог щодо часу надання інформації; це доручається визначити самій державі реєстрації.

Дані повідомляються державами листами на ім’я Генерального секретаря ООН і заносяться до централізованого реєстру, що ведеться Управлінням ООН з питань космічного простору. Копії листів, отриманих Генеральним секретарем ООН, розсилаються всім членам ООН.

Починаючи з 14 квітня 1977 року отримувана інформація поширювалася в серії документів ООН під символом ST/59/SER.E/...

Крім цього, Секретаріат ООН публікує спеціальну серію інформаційних повідомлень, що надається державам, щодо запровадження національних реєстрів запущених космічних об’єктів.

В Україні такий реєстр запроваджено і супроводжується на цей час Національним космічним агентством України (НКАУ). Цим же центральним органом виконавчої влади на Генерального секретаря ООН надається інформація про космічні об’єкти, що запускаються Україною.

Конвенцією про реєстрацію встановлено, що при запуску космічного об’єкта декількома запускаючими державами вони спільно визначають, яка з них зареєструє цей об’єкт (п. 2 ст. II Конвенції).

Запроваджена Конвенцією 1975 року обов’язкова система реєстрації об’єктів, що запускаються в космічний простір, сприяє їх ідентифікації та полегшує застосування і подальший розвиток галузі міжнародного права, що регулює дослідження та використання космічного простору — МКП. Іншими словами, головною метою реєстрації є фіксація правового зв’язку між об’єктом, запущеним у космічний простір, і державою, що запускає, і у реєстр якої об’єкт занесений для збереження юрисдикції і контролю цієї держави над таким об’єктом.

Водночас, це має значення для встановлення, яка держава або міжнародна організація несуть відповідальність за космічну діяльність, в якій використано конкретний космічний об’єкт, і можливу відповідальність за збиток, заподіяний таким об’єктом.

Держави, що запускають, можуть укласти між собою угоду з питань про юрисдикцію і контроль над космічним об’єктом і будь-яким його екіпажем. Відповідно до такої угоди космічний об’єкт може бути зареєстрований в одній державі, а контроль і юрисдикцію над ним і будь-яким його екіпажем буде здійснювати інша держава. Конвенція про реєстрацію 1975 року розглядається як така, що може бути застосована до будь-якої міжнародної міжурядової організації, що здійснює космічну діяльність, якщо ця організація заявляє, що вона приймає на себе права й обов’язки, передбачені цією Конвенцією, і якщо більшість держав - членів цієї організації є державами — учасницями Конвенції і Договору про космос 1967 року (п. 1 ст. VII).

Конвенція допускає запровадження міжнародною міжурядовою організацією власної реєстрації запущених нею космічних об’єктів або передачу таких функцій одній з держав-членів. У випадку запровадження міжнародною організацією власного реєстру між державами-членами такої організації повинна бути досягнута домовленість про те, яка з них буде здійснювати контроль і юрисдикцію над космічними об’єктами, запущеними організацією, оскільки сама організація не може бути наділена такими правами. Як приклад, можна згадати Європейське космічне агентство (ЄКА), що виступає від імені 11 держав-членів ЄКА у меморандумі з НАСА про створення міжнародної космічної станції.

однак, ЄКА як партнер, запускаючи європейський модуль станції, повинне буде зареєструвати цей модуль, у той час як юрисдикція над модулем і над громадянами європейських країн у складі екіпажу космічної станції буде здійснюватися Францією.

Конвенція передбачає, що держава, що запускає, може час від часу передавати додаткову інформацію (п. 2 ст. IV), а також повідомляти Генерального секретаря ООН у максимально можливій мірі й у найближчий практично здійсненний термін про космічні об’єкти, щодо яких вона раніше надала інформацію і які, будучи виведеними на орбіту навколо Землі, більше не знаходяться на цій орбіті (п. 3 ст. IV).

Коли на космічний об’єкт, що запускається на орбіту навколо Землі або далі в космічний простір, нанесені відповідні позначення або реєстраційний номер або те й інше, держава реєстрації повідомляє Генерального секретаря ООН про цей факт при наданні інформації про космічний об’єкт. У цьому випадку Генеральний секретар ООН заносить це повідомлення в реєстр (ст. V). Таким чином, Конвенція передбачає можливість добровільного маркування й у той самий час вимагає обов’язкового інформування про це Генерального секретаря ООН.

Якщо держава-учасник Конвенції не в змозі розпізнати космічний об’єкт, який заподіяв йому чи його фізичній або юридичній особі збиток або який може мати небезпечний чи шкідливий характер, інші держави-учасниці, включаючи, зокрема, держави, що володіють засобами спостереження за космічними об’єктами та їх супроводу, відповідають у максимально можливій мірі на отримане від цієї держави-учасниці або подане від її імені через Генерального секретаря ООН прохання про допомогу в ідентифікації об’єкта.

Ця допомога повинна надаватися на справедливих і розумних умовах, причому держава-учасниця, що звертається з відповідним проханням, представляє інформацію про час, характер і обставини подій, що слугували підставою для цього прохання. Конкретні умови надання допомоги є предметом угоди між зацікавленими сторонами (ст. IV).

Стосовно можливості перегляду Конвенції про реєстрацію 1975 року треба зазначити, що відповідне питання мало бути включене до попереднього порядку денного ГА ООН через десять років після набуття чинності цієї Конвенції для того, щоб на основі досвіду застосування зазначеної Конвенції розглянути питання про необхідність змін. Однак, у будь-який час через п’ять років після набуття чинності Конвенцією про реєстрацію на прохання однієї третини держав-учасниць Конвенції і за згодою більшості з них скликається конференція держав-учасниць з метою перегляду чинної Конвенції. При такому перегляді Конвенції про реєстрацію обов’язково буде прийматися до уваги прогрес у розвитку космічної техніки, включаючи досягнення, що мають відношення до ідентифікації космічних об’єктів.

У 1986 році, через десять років після набуття Конвенцією про реєстрацію 1975 року чинності, питання про її перегляд розглядалося на сесії ГА ООН. Однак дискусія з цього питання не призвела до жодних змін Конвенції. ГА ООН у своїй резолюції 41/66 від 3 грудня 1986 року підтвердила значення Конвенції та закликала держави і міжнародні організації приєднатися до неї. У 1987 році Генеральним секретарем ООН була підготовлена доповідь про застосування Конвенції про реєстрацію об’єктів, запущених у космічний простір. У 1998 році 20 європейських держав-членів ЄКА і такі, що підписали з Агентством угоди про співробітництво, виступили з ініціативою включення до порядку денного Юридичного підкомітету Комітету ООН з космосу нового пункту, озаглавленого «Удосконалення Конвенції про реєстрацію». У представленому спільному робочому документі пропонувався план трирічного, починаючи з 2000 року, обговорення пропозицій щодо вдосконалення, що повинні завершитися прийняттям додатка до Конвенції про реєстрацію.

Конвенція 1975 року не встановлює особливого порядку реєстрації для окремих видів космічних об’єктів.

В юридичній літературі вказується на необхідність враховувати специфіку національної реєстрації станцій, що складаються з окремих блоків, що можуть здійснювати політ самостійно або в зістикованому стані. До цього варто додати, що невід’ємними компонентами орбітальних станцій є транспортні космічні кораблі, що роблять підліт до них.

Окремі блоки космічної станції, здатні самостійно існувати на навколоземній орбіті, так само як і транспортні космічні кораблі, що підлітають до неї, підлягають національній реєстрації. Варто мати на увазі, що реєстрація космічних об’єктів (національна і міжнародна) істотно відрізняється від реєстрації морських і повітряних суден.

Якщо національна реєстрація морських і повітряних суден провадиться, насамперед, з метою можливості їх розпізнання (ідентифікації), то стосовно космічних об’єктів така необхідність виникає лише у виняткових випадках (змушена посадка на іноземній території, шкода, заподіяна космічним об’єктом на іноземній території). При цьому розпізнання (ідентифікація) здійснюється не стільки за допомогою реєстраційних даних, скільки шляхом використання національних наземних засобів спостереження і контролю за космічними об’єктами.

Крім цього, варто мати на увазі також істотне розходження в самому підході до зовнішніх реєстраційних і розпізнавальних знаків. Справа в тому, що використання спеціальних розпізнавальних пластин для маркірування космічних об’єктів призвело б до збільшення ваги об’єкта, а також до збільшення кількості частин об’єкта, що падають на землю і здатних завдати шкоди. Крім того, під час польоту космічного об’єкта навколоземною орбітою зовнішнє маркірування на його борту практично неможливо було б розпізнати з поверхні Землі, а при його поверненні на Землю таке маркірування згоріло б у щільних шарах атмосфери. Водночас реєстраційні та розпізнавальні знаки, що наносяться на морські та повітряні судна, цілком можна розрізняти неозброєним оком або за допомогою найпростіших оптичних засобів.