Конвенція про міжнародні гарантії на рухоме обладнання (Кейптаунська конвенція)

На своїй сорок третій сесії, що відбулася у 2000 році Комітет ООН з космосу (КВКП) погодився з пропозицією ГА ООН щодо включення до порядку денного 40-ої сесії Юридичного підкомітету в 2001 році нового окремого питання/пункту для обговорення, озаглавленого «Розгляд проекту конвенції Міжнародного інституту уніфікації приватного права (УНІДРУА) про міжнародні гарантії стосовно мобільного обладнання та попереднього проекту протоколу до неї з питань, які стосуються космічного майна»[55].

КВКП погодився також, що варто запропонувати Секретаріату ООН та Керівній раді УНІДРУА підготувати доповідь щодо цієї конвенції та протоколу з космічного майна, що дозволить отримати вихідну довідкову інформацію для обговорення цього пункту Юридичним підкомітетом.

Історичний та економічний аспекти

Зусилля УНІДРУА з розробки нового міжнародного режиму, що має регулювати порядок забезпечення виконання зобов'язань високоцінним мобільним устаткуванням, були започатковані ще до прийняття Конвенції 1988 року про міжнародний фінансовий лізинг. Стаття 7 цієї Конвенції містить норму, якою визнається можливість примусового здійснення в судовому порядку речових прав орендодавця стосовно довірчого власника при банкрутстві орендаря і незабезпечених кредиторів орендаря.

Успіх такого підходу переконав УНІДРУА в бажаності поширення цього принципу на примусове здійснення в судовому порядку прав на забезпечення виконання зобов'язань такими особливими категоріями високоліквідного мобільного устаткування, стосовно яких – у силу того факту, що, судячи з його природи, це устаткування буде, цілком імовірно, регулярно переміщатися через державні кордони або за їхні межі в ході звичайної господарської діяльності, – не занадто зручно застосовувати норму lex rei sitae (закон місця розташування) для вирішення спорів, що стосуються юридичної дійсності, можливості примусового здійснення і першочерговості задоволення таких прав.

Крім того, таке юридичне обґрунтування підкріплювалося економічними міркуваннями. У силу очевидних труднощів, з якими позикодавці зіштовхуються в плані забезпечення і стягнення таких позик, можливості фінансування операцій на базі активів, представлених такими категоріями устаткування, залишаються досить обмеженими.

Особлива перевага фінансування операцій на базі активів у вигляді високо вартісного капітального обладнання складається в скороченні витрат, що випливає зі зниження ризику для фінансиста за рахунок одержуваної їм можливості оперативно скористатися вартісними параметрами майна, що бере участь в угоді, у випадку невиконання боржником своїх зобов'язань. Якщо взяти конкретний приклад космічного майна, то приватні позикодавці, перед якими постає питання, надавати або не надавати позику під забезпечення яким-небудь супутником, безсумнівно, захочуть з'ясувати, чи не мають уже на це ж майно неврегульованих претензій інші позикодавці.

Нині у розпорядженні потенційних позикодавців немає надійних механізмів, які дозволяли б їм наводити довідки про наявність таких незадоволених претензій. Якщо не буде розроблено централізовану облікову систему для реєстрації прав на космічне майно, то потенційні позикодавці не отримають доступу до подібного механізму.

Ще одна проблема практичного характеру, що дотепер, як правило, обмежувала можливості використання фінансування операцій на базі космічного майна в якості активів, породжена практичними труднощами, пов'язаними з вилученням за неплатіж майна, що фізично знаходиться на навколоземній орбіті, у випадку невиконання боржником своїх зобов'язань.

Конвенція про міжнародні гарантії на рухоме обладнання(далі – Кейптаунська конвенція)[56]та Авіаційний протокол до неї були прийняті на дипломатичній конференції в Південній Африці у 2001 році.

Водночас, з 1997 року продовжується і підготовка двох інших проектів протоколів до Кейптаунської конвенції: одного – із залізничного рухомого складу, а іншого – з космічного майна в рамках роботи двох робочих груп експертів.

Протокол з космічного майна

Кейптаунська конвенція набуває чинності для визначеної держави стосовно якогось типу майна, лише починаючи відтоді, коли відповідна держава приєднається до протоколу з такого майна, і в тому обсязі, в якому положення конвенції не будуть змінені положеннями цього протоколу. Останній же, як передбачається, повинен сприяти застосуванню конвенції в усіх питаннях, що вимагають наявності спеціальних норм, пов'язаних з конкретним типом майна.

Одна з головних функцій кожного з протоколів до Кейптаунської конвенції полягає в тому, що в них повинна чітко розмежовуватися матеріальна сфера застосування останньої для кожної категорії устаткування, що підпадає під її дію. Таке розмежування досягається за допомогою визначень. Тому в проекті протоколу дається визначення космічного майна, сформульоване в загальних висловах, для того щоб охопити, з одного боку, як матеріальне, так і нематеріальне майно, а з іншого боку – майно, що може бути невідомим при сучасному стані космічної техніки, наприклад виробу, що може бути вироблений у космосі.

Застосування майбутнього режиму не тільки до такого матеріального космічного майна, як супутники і ретранслятори, уже на ранньому етапі визнавалося необхідним через важливість того, щоб фінансист міг домогтися конструктивного відновлення у володінні супутником за рахунок доступу до різних прав, пов'язаних з експлуатацією цього супутника, зокрема до: a) прав, що випливають з урядових ліцензій та дозволів і поступка яких допускається за національним правом; б) нематеріальних прав, необхідних для здійснення контролю або експлуатації супутника або передачі права власності абояких-небудь інших прав на нього; в) договірних прав, що стосуються експлуатації супутника й отримання доходу і надходжень від його експлуатації.

Такі сполучені права вважаються нерозривно пов'язаними із супутником і невід'ємною складовою частиною його комерційної вартості.

Ще одна важлива функція майбутнього протоколу з космічного майна полягає в тому, що він надає механізми ідентифікації підпадаючого під його дію космічного майна, достатні для того, щоб слугувати критеріями пошуку такої власності, використовуваними в сполученні з майбутнім міжнародним реєстром. Якщо для авіаційного устаткування достатнім критерієм пошуку може бути серійний номер, що проставляється виробником – який і був, власне, обраний для цієї мети в проекті авіаційного протоколу, – то, як були визнано, не всі предмети космічного майна будуть мати такі номери або їхні еквіваленти, у зв'язку з чим виникає необхідність вивчення питання про можливе використання декількох критеріїв пошуку.

Труднощі, пов'язані з використанням кредитором, передбаченого в Кейптаунській конвенції основного стандартного засобу судового захисту, а саме вступу у фізичне володіння майном або отримання контролю над ним, збільшують стосовно більшості видів космічного майна важливість положення про спеціальний додатковий засіб захисту, тобто про конструктивне відновлення у володінні (наприклад, у здійсненні контролю над космічним майном з Землі шляхом отримання кодів доступу і командних кодів).

Той факт, що який-небудь конкретний супутник може бути невід'ємною частиною цілої комунікаційної або операційної системи, підкреслює значення положення, відповідно до якого кредитор не може вступити у володіння цим супутником або одержати контроль над ним таким чином, який буде суперечити суспільному порядку.

З метою розширення можливостей фінансування операцій на базі активів у виді космічного майна в попередній проект протоколу включені, на основі факультативного режиму неспроможності, спеціальні норми, покликані зміцнити позиції кредитора стосовно керуючого конкурсною масою у випадку неспроможності боржника.

Однією зі сфер, в яких майбутній протокол з космічної власності знадобиться для здійснення положень Кейптаунської конвенції, буде визначення найбільш істотних параметрів і структури міжнародної системи реєстрації космічного майна. Відповідно до Кейптаунської конвенції, передбачається заснувати або призначити відповідний наглядовий орган, що ніс би відповідальність перед договірними державами, мав би міжнародний статус і пов'язані з ним привілеї та імунітети і відповідав би за організацію та ведення міжнародного реєстру. Такий наглядовий орган повинний відповідати і за призначення реєстратора, що буде здійснювати повсякденне керування реєстром і забезпечувати його ефективне функціонування.

Очікувані в результаті запровадження запропонованого УНІДРУА режиму розширення можливостей фінансування пов'язаних з космосом підприємств і зниження вартості такого фінансування можуть, як передбачається, виявитися особливо вигідними для нового типу клієнтів супутникових послуг, зокрема тих з них, що знаходяться в країнах, що розвиваються, і країнах з перехідною економікою й у яких дотепер доступ до можливостей такого фінансування міг бути обмежений.

Зв'язок нового міжнародного режиму з міжнародним космічним правом

І керівництво УНІДРУА, і експерти Робочої групи з питань формування проекту протоколу з космічного майна (Робочої група з космосу) прийшли до висновку про те, що в попередньому проекті протоколу немає положень, що неминуче суперечили б чинним нормам космічного права, зокрема зобов'язанням, прийнятим на себе державами згідно з нормами укладених під егідою Організації Об'єднаних Націй договорів з космосу. Однак вони погодились, що було б бажано включити, наприклад, у преамбулу проекту протоколу пункт, який гарантував би, що цей протокол жодним чином не суперечить таким зобов'язанням і не скасовує них.

Крім того, визнаючи потенційну важливість порушених питань, Робоча група з космосу на своїй останній нараді ухвалила заснувати неофіційну робочу групу для розгляду питання про співвідношення проекту «космічного протоколу» і тих міжнародно-правових документів, що, незалежно від того, чи прийняті вони вже або поки знаходяться в стадії підготовки, могли б вплинути на положення протоколу. Дане питання широко обговорювалося і на нараді неофіційної групи експертів обмеженого складу, причому обговорення проходило головним чином під кутом взаємодії попереднього проекту протоколу як з національними нормами космічного права, так і з нормами міжнародного космічного права.

З огляду на положення доповіді, представленої УНІДРУА на Практикумі з космічного права у XXI столітті, що відбувся в рамках третьої конференції Організації Об'єднаних Націй з дослідження та використання космічного простору в мирних цілях (ЮНІСПЕЙС-ПІ)[57], і діючи у світлі рекомендацій ЮНІСПЕЙС-ІП про те, що варто приділяти увагу різним аспектам проблем цивільної відповідальності та захисту приватної власності з метою розробки погодженої глобальної основи, а також про те, що відповідним міжнародним організаціям варто вжити заходів до створення ефективних і спільних форумів, що мають конкретну спрямованість, Робоча група з космосу прийшла до висновку про бажаність винесення питання про запровадження пропонованого нового міжнародного режиму на розгляд Комітету ООН з космосу, оскільки йому доручено здійснювати розробку міжнародного космічного права в цілому, а Управління з питань космічного простору Секретаріату вже виконує відповідні функції стосовно міжнародного реєстру космічних об'єктів, передбаченого в статтях III і IV Конвенції про реєстрацію 1975 р.

Аналогічним чином і УНІДРУА, і Робоча група з космосу в принципі вважають, що найбільш підходящою структурою для здійснення важливих функцій наглядового органа щодо майбутнього міжнародного реєстру космічного майна, покликаному підкріпити дію майбутнього протоколу з космічної власності, можна вважати Організацію Об'єднаних Націй, тим більше що Управління з питань космічного простору в даний час уже виконує відповідні функції відповідно до Конвенції про реєстрацію. Дотепер вважалося, що наділення такими функціями міжурядового органа є важливою гарантією репутації відповідної міжнародної системи реєстрації в очах потенційних користувачів.

Два питання, що стосуються попереднього проекту протоколу, які можуть мати вирішальне значення для ухвалення рішення Керівною радою УНІДРУА, це, по-перше, питання про взаємозв'язок цього проекту протоколу з діючими нормами космічного права і, по-друге, питання про орган, що зможе виконувати функції наглядового органа у відношенні майбутньої міжнародної системи реєстрації космічного майна. Це питання, при рішенні яких, на думку УНІДРУА і Робочої групи з космосу, особливі знання і досвід Комітету з використання космічного простору в мирних цілях і його Юридичного підкомітету можуть, безумовно, принести велику користь.

Щодо першого питання переважна більшість держав-членів КВКП визнала складність узгодження майбутнього правового режиму гарантування прав кредиторів активами у вигляді космічного майна з існуючими нормами міжнародного космічного права, що потребує прискипливого розгляду проблеми в рамках Юридичного підкомітету, Робочої групи під патронатом УНІДРУА та форумом урядових експертів, який щорічно збирається з розгяду цієї проблеми, починаючи з 2002 року.