Особливості міжнародно-правової відповідальності в космічному праві



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Особливості міжнародно-правової відповідальності в космічному праві



Як вже зазначалося, вже в перших документах, які започаткували процес кодифікації мкп під егідою ООН, з’явилися положення про міжнародну відповідальність за наслідки космічної діяльності.

У Договорі про космос ця відповідальність вже досить чітко розподіляється на так звану політичну відповідальність (тобто, дотримання загальних принципів міжнародного права та норм міжнародного космічного права): «Держави-учасниці Договору несуть міжнародну відповідальність за національну діяльність у космічному просторі‚ включаючи Місяць та інші небесні тіла, незалежно від того‚ провадиться вона урядовими органами чи неурядовими юридичними особами...» (ст. VI) та відповідальність за шкоду (або матеріальну відповідальність): «Кожна держава-учасниця Договору, яка здійснює або організує запуск об’єкта в космічний простір, включаючи Місяць та інші небесні тіла, а також кожна держава-учасниця Договору, з території або установок якої здійснюється запуск об’єкта, несе міжнародну відповідальність за шкоду, завдану такими об’єктами або їх складовими на Землі, у повітряному або в космічному просторі, включаючи Місяць та інші небесні тіла, іншій державі-учасниці Договору, її фізичним або юридичним особам» (ст. VII).

У Конвенції про міжнародну відповідальність за шкоду, заподіяну космічними об’єктами (Конвенції про відповідальність), прийнятій 29.11.71 р. ГА ООН резолюцією 2777 (ХХVI), ці положення набувають більш детальної регламентації.

Для формування проекту Конвенції про відповідальність Юридичний підкомітет КВКП повинен був розглянути цілу низку складних багатогранних проблем: визначення термінів «космічний об’єкт», «шкода» та «власті, що здійснили запуск»; питання про те, чи повинна відповідальність держави-оператора (запускаючої держави, держави, що здійснює запуск) бути абсолютною, чи вона може бути зменшена або навіть зведена нанівець в тих випадках, коли збитки стали наслідком дій держави-позивача (держави, якій завдано шкоди); питання про збитки, заподіяні в космічному просторі та про порядок визначення розміру відшкодування; право, яке використовуватиметься для визначення компенсації, для справедливого і оперативного відшкодування; проблема врегулювання спорів і відповідна роль міжнародних міжурядових організацій тощо.

В основу документа було покладено положення проектів конвенції делегацій Угорщини (представленого на розгляд ще в 1965 році), Бельгії (1967 р.), США (1967 р.), Індії (1968 р. –два варіанти), Італії (1968 р.) та спільного проекту Бельгії, Бразилії та Угорщини (1971 р.). Після кількох років прискіпливого вивчення проблеми, непростих переговорів між делегаціями, які відстоювали різні точки зору, і компромісів представників різних наукових шкіл з багатьох складних напрямів цієї проблематики було сформовано проект Конвенції про відповідальність. Але ні Юридичний підкомітет, ні КВКП досягти консенсусу при обговоренні документа не змогли: делегації Ірану, Канади, Швеції та Японії відмовилися підтримати проект конвенції і наполягали на додатковому включенні в текст проекту положень про розміри компенсації та норми щодо врегулювання претензій на їх умовах (остання пропозиція передбачала відсилку до lex loci delicti –закону місцепорушення як застосованого права), а також обов’язковість рішень при врегулюванні спорів. І все ж резолюцією 2777 від 29.11.71 р. ГА ООН ухвалила проект (при чотирьох зазначених делегаціях, що утрималися) і Конвенцію про відповідальність було відкрито для підписання усіма державами 29.03.72 р., а 1.09.72 р. вона набула чинності. На цей час понад 100 держав світу приєдналося до Конвенції про відповідальність, Україна ратифікувала Конвенцію 16 жовтня 1973 року.

Вперше в історії міжнародного права ООН прийняла правовий акт, де було системно викладено норми щодо відповідальності за шкоду, заподіяну об’єктами, які запускаються в космічний простір, а також процедуру відшкодування повної та справедливої компенсації жертвам космічних інцидентів. Конвенція про відповідальність складається з преамбули та 28 статей. У преамбулі зазначається, що, «незважаючи на заходи запобігання, які повинні вживати держави, що займаються запуском космічних об’єктів, ці об’єкти можуть інколи завдавати збитки».

У ст. I сформульовано визначення термінів «шкода, заподіяна об’єктами космічної діяльності» та «запускаюча держава» (держава, яка запускає або організовує запуск космічного об’єкта; держава, з території або з обладнання якої здійснюється запуск). Водночас, принциповим є те, що, оперуючи постійно з поняттям «космічний об’єкт», і Договір про космос, і Конвенція про відповідальність не наводять визначення терміну «космічний об’єкт».

Норми відповідальності, передбачені Конвенцією (ст. II-VII), дають дві системи відповідальності, а саме: систему абсолютної відповідальності, тобто такої, що не залежить від наявності чи відсутності вини, та відповідальності, що базується на факті наявності вини держави-оператора. Перша стосується шкоди, заподіяної на поверхні Землі або повітряному судну в польоті, друга — шкоди, заподіяної космічному об’єкту або особам чи майну на борту такого об’єкта іншої запускаючої держави в будь-якому місці окрім поверхні Землі.

Ст. VIII-XX висвітлюють питання, пов’язані з пред’явленням і врегулюванням претензій щодо компенсації за шкоду внаслідок інциденттів і надзвичайних подій під час провадження космічної діяльності, а в ст. XXI-XXII розглядаються спеціальні норми відповідальності, що стосуються шкоди у великих масштабах, шкоди внаслідок діяльності міжнародних організацій.

Прийняття Конвенції про відповідальність поряд із Договором про космос слід розглядати як визначальні етапи у становленні МКП – формуванні правового простору для розвитку цивілізованих відносин між суб’єктами космічної діяльності, як сприяння активному впровадженню в життя спеціальних правових регуляторів, надзвичайно важливих з огляду на все більшу комерціалізацію і приватизацію космічної діяльності (ліцензування, страхування відповідальності за наслідки цієї діяльності тощо).

Конвенція про відповідальність спеціально регламентує матеріальну відповідальність суб’єктів міжнародного публічного права за шкоду, спричинену в результаті не забороненої міжнародним правом діяльності під їх юрисдикцією та контролем. Відповідно до визначення, суб’єктом, що несе відповідальність, є або держава (чи міжнародна міжурядова організація), що запустила цей об’єкт, з яким пов’язано настання відповідальності, або держава (чи міжнародна міжурядова організація), що організувала запуск, чи одна з держав, з установок або території яких здійснено цей запуск. І хоч наведене визначення не може вважатися досконалим навіть на теоретичному рівні, при практичному застосуванні цього терміну у випадках, коли в провадженні космічної діяльності беруть участь приватні суб’єкти цієї діяльності, постає стільки питань, що ситуація зовсім ускладнюється: як розцінювати здійснення запуску космічного об’єкта не посадовими особами якоїсь держави чи державної установи, а персоналом приватної запускаючої компанії? Чи можливо однозначно визнати відповідальною державу, громадянами якої є фахівці цієї компанії? Або, навпаки: чи можливо в таких випадках згідно з конвенцією про відповідальність покладати відповідні зобов’язання безпосередньо на юридичну особу, що здійснює запуск? А подібні проблеми виникають і відносно приватних суб’єктів світового космічного ринку, що забезпечують запуски або надають для них установки.

Досліджуючи регулятивний вплив Конвенції про відповідальність на відносини суб’єктів космічної діяльності, треба зазначити, що центральними поняттями, навколо яких формуються правові механізми відповідальності, є терміни «запускаюча держава» і «держава реєстрації». У статті I Конвенції про відповідальність, крім інших, сформульовано визначення терміну «запускаюча держава» (держава, яка запускає або організує запуск космічного об’єкта; держава, з території або з обладнання якої здійснюється запуск).

Щільно пов’язаним в питаннях відповідальності з терміном «запускаюча держава» є поняття «держава реєстрації». Конвенція 1975 року про реєстрацію об’єктів, що запускаються в космічний простір (Конвенція про реєстрацію), встановлює порядок реєстрації космічних об’єктів в національному реєстрі та надання відповідної інформації Генеральному секретареві ООН для занесення її в Реєстр ООН.

Важливим з точки зору нормативного навантаження (правового регулювання відносин між суб’єктами космічної діяльності) є поширення терміну «запускаюча держава» (крім держав) і на міжнародні організації, які провадять космічну діяльність, якщо ці організації беруть на себе права та обов’язки, передбачені Конвенцією про реєстрацію, та якщо більшість держав-членів цієї організації є учасницями цієї Конвенції та Договору про космос. При цьому держави-члени організації, які є учасницями Конвенції, вживають необхідних заходів щодо забезпечення цією організацією заяви про прийняття нею прав і зобов’язань, що випливають з Конвенції (ст. VII).

Окремо Конвенція про реєстрацію містить спеціальні положення про ідентифікацію космічних об’єктів (ст. VI), що заподіяли шкоду (збитки), однак, як і в інших міжнародних договорах з космосу, термін «космічний об’єкт» не має чіткого визначення, хоча як і в Конвенції про відповідальність це поняття широко застосоване поряд з поняттям «складові частини космічного об’єкта», а також з поняттями «засоби виведення та їх складові».

 

Таким чином, роблячи підсумки, можна констатувати, якщо за загальним МП держави не несуть відповідальності за дії своїх юридичних і фізичних осіб, якщо вони не діють від імені або за дорученням держави, то основні міжнародно-договірні акти МКП встановлюють міжнародну (політичну) відповідальність за національну діяльність в космосі, незалежно від того, здійснюється вона урядовими або неурядовими юридичними особами, а запускаюча держава несе відповідальність за шкоду, спричинену космічними об’єктами.

Другою особливістю є те, що матеріальна відповідальність держави за шкоду (а не оператора, як це передбачено в інших галузях МП) регулюється спеціальним договором.

Третьою особливістю є те, що, передбачаючи абсолютну відповідальність за шкоду, МКП не встановлює верхньої межі відшкодування (компенсації), що є характерним для абсолютної відповідальності в інших галузях МП.

Запускаюча держава, отримуючи інформацію про те, що на територію якоїсь з держав впав його космічний об’єкт і що такий об’єкт є небезпечним або шкідливим, повинна запровадити негайні заходи із запобігання заподіянню шкоди (під керівництвом і контролем держави, на території якої виявлено цей об’єкт). В інших сферах діяльності зобов’язання з запровадження негайних заходів із запобігання шкоди лежить на стороні, що потерпає.

Нарешті, специфічним в МКП є й метод врегулювання спорів, які можуть виникнути з приводу позовів про відшкодування збитків.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.215.177.171 (0.018 с.)