Порядок відшкодування шкоди у космічному праві

Підставою для виникнення матеріальної відповідальності є заподіяння шкоди космічним об’єктом або засобами його доставки, а також їхніми складовими частинами на поверхні Землі, повітряному судну в польоті або космічному об’єкту іншої держави.

Шкода за Конвенцією про відповідальність може виражатися в позбавленні життя, тілесному ушкодженні або іншому ушкодженні здоров’я, у позбавленні або ушкодженні майна (маються на увазі майно держави, його фізичних і юридичних осіб, а також міжнародних міжурядових організацій). Шкода може виражатися також у заподіянні збитку космічному об’єкту іншої держави або особам чи майну на борту такого космічного об’єкта.

Конвенція про відповідальність не застосовується до випадків шкоди, заподіяної космічним об’єктом держави, що запускає, громадянам цієї держави та іноземним громадянам, якщо вони пов’язані з операціями із запуску цього космічного об’єкта.

Конвенція про відповідальність проводить межу між шкодою, заподіяною на поверхні Землі або повітряному судні в польоті, і шкодою, заподіяною у будь-якому місці, крім поверхні Землі, космічному об’єктові іншої держави.

У першому випадку держава, що запускає, несе абсолютну відповідальність за виплату компенсації, а в другому – тільки на підставі його провини або провини осіб, за яких вона відповідає.

Сума компенсації визначається «відповідно до міжнародного права і принципів справедливості, для того щоб забезпечити відшкодування шкоди, що відновлює фізичній або юридичній особі, державі або міжнародній організації стан, що існував би, якби шкода не була заподіяна». Таким чином, за формою це можуть бути репарація, реституція або субституція. У випадках репарації і субституції великого значення набуває оцінка збитків потерпілого. За загальним міжнародним правом до збитків не включається упущена вигода, але включається як прямий, так і непрямий збиток. Однак за Конвенцією про відповідальність передбачається компенсація у формі репарації (якщо позивач і відповідач не домовилися про реституцію або субституцію). Репарації повинні бути виплачені у валюті держави-позивача або, на його прохання, у валюті держави-відповідача.

Держава звільняється від абсолютної відповідальності, якщо доведе, що шкода виявилася цілком або частково результатом грубої недбалості, дії або бездіяльності, заподіяних з наміром завдати шкоди, з боку держави-позивача або осіб, яких воно представляє. Наприклад, при пусках ракет у напрямку міжнародних вод держава може звернутися з проханням не запливати морським судам і не залітати повітряним судам у визначений квадрат у зазначений період часу. Якщо це прохання ігнорується, може постати питання про звільнення держави, що запускає ракети, від відповідальності. Однак тягар доведення буде лежати на державі, що запускає.

Ніякого звільнення від відповідальності не надається, коли запускаюча держава здійснює космічну діяльність, що не відповідає міжнародному праву, включаючи Статут ООН і Договір про космос. У нашій ситуації це могли б бути запуски ракет в акваторію океану з метою здійснити незаконну морську блокаду узбережжя якої-небудь держави.

У випадку заподіяння шкоди космічним об’єктом однієї держави космічному об’єкту іншої держави тягар доведення провини держави-відповідача лежить на державі-позивачі.

У будь-якому випадку претензія про компенсації за шкоду пред’являється дипломатичними каналами. Якщо держава-позивач і держава-відповідач не підтримують дипломатичних відносин, можуть бути використані послуги третьої держави або Генерального секретаря ООН.

Для пред’явлення претензії встановлена річна давнина з дати заподіяння шкоди або з дати встановлення держави, що запускає, а також з дати, коли держава-позивач довідається про факт заподіяння збитку. Останній випадок може виникнути, наприклад, коли фізична особа повідомляє владі про те, що зазнала шкоди від іноземного космічного об’єкта після закінчення зазначеного позовного періоду.

Держава-позивач має право утриматися від пред’явлення претензії дипломатичними каналами і пред’явити позов до держави-відповідача у судах чи адміністративних трибуналах.

Пред’явлення претензії може бути відкладене у випадках, коли в результаті події з космічними об’єктами двох держав заподіюється шкода третій державі. У цьому випадку обидві запускаючі держави несуть перед третьою державою солідарну відповідальність (абсолютну за душко на Землі і повітряному судні в польоті і на підставі провини кожного з двох держав, що запускають, за шкоду у космосі). В усіх випадках солідарної відповідальності тягар компенсації розподіляється відповідно до ступеня провини, а якщо ступінь провини не встановлено, в такому випадку компенсація розподіляється нарівно. Постраждала держава має право пред’явити претензію на всю компенсацію кожній з держав, що несуть солідарну відповідальність.

Іншим складним випадком може бути шкода від запуску, що провадиться спільно двома або більш державами. У цьому випадку всі держави, що запускають, також несуть солідарну відповідальність. Держава-позивач може пред’явити претензію кожній з держав, що запускають, а вона може пред’явити своїм партнерам зі спільного запуску регресивні позови. Питання розподілу тягаря компенсації можуть також вирішуватися спеціальними угодами між державами, що здійснюють спільний запуск.

Третій складний випадок – здійснення космічних запусків міжнародною міжурядовою організацією. Конвенція про відповідальність передбачає можливість для міжнародної міжурядової організації робити заяву, що вона бере на себе права й обов’язки за Конвенцією. Умовою прийняття такої заяви є участь більшості членів організації в Конвенції про відповідальність і в Договорі про космос.

Організація і держави-члени, що є учасниками Конвенції про відповідальність, несуть солідарну матеріальну відповідальність за шкоду. Претензія повинна бути пред’явлена державою-позивачем у першу чергу самій організації. Якщо протягом шести місяців питання залишається неврегульованим, держава-позивач може порушувати питання про відповідальність держав-членів цієї організації.

Якщо шкода заподіяна самій організації, претензія пред’являється однією з її держав-членів, що є учасницею Конвенції про відповідальність.

Нарешті, необхідно відзначити ст. XXI Конвенції про відповідальність. В статті йдеться про те, що якщо шкода, заподіяна космічним об’єктом, становить у великих масштабах загрозу для життя людей чи серйозно відображається на умовах життя населення або діяльності життєво важливих центрів, то держави-учасниці, у тому числі держава, що запускає, вивчають можливість невідкладного надання відповідної допомоги постраждалій державі на її прохання.

Претензія на підставі Конвенції про відповідальність була пред’явлена лише один раз – у 1978 році Канадою до СРСР у зв’язку з випаданням радіоактивних елементів на територію Канади в результаті аварії супутника «Космос-954» з ядерним реактором на борту. СРСР відхилив цю претензію, оскільки не було заподіяно матеріальної шкоди суворо за змістом визначення поняття шкоди за Конвенцією. Однак у результаті дипломатичних переговорів СРСР у дусі доброї волі погодився відшкодувати Канаді 50% витрат з пошуку і видаленню радіоактивних елементів.

Аналіз сучасних умов провадження космічної діяльності дає підстави стверджувати, що ще однією суттєвою проблемою міжнародного права, що безпосередньо пов’язана з врегулюванням відповідальності за наслідки цієї діяльності, стає проблема техногенного засмічення космічного простору. Швидко зростаюча кількість космічних об’єктів у космічному просторі вже хвилює не тільки дослідницькі установи, а й приватні організації, оскільки все більше заважає як першим в їх наукових дослідженнях, так і другим в ході здійснення комерційних проектів в космосі. Оскільки ця проблема є комплексною (поряд з правовими аспектами проблема має ще й науково-технічний, економічний та політичний підтекст), ефективне застосування космічного права може стати тим корисним інструментом, який, якщо й не повністю вирішить цю проблему, але все ж створить правові умови її вирішення.

З іншого боку, як вже неодноразово підкреслювалось, приватизація та комерціалізація космічної діяльності останнім часом все більше визначають суть міжнародного космічного нормотворення. Історично визначена майже повна орієнтація corpus juris spetialis internationalis (зводу «міжнародних космічних законів») на держави все більше перебуває під знаком питання. І в зв’язку з можливими юридичними наслідками проблеми космічного сміття правила про відповідальність приватних суб’єктів космічної діяльності матимуть виключну важливість для реалізації проектів в рамках світового космічного ринку.

На думку окремих фахівців з космічного права, що у 1998 році брали участь в симпозіумі, організованому спільно Міжнародним інститутом космічного права та Європейським центром космічного права, якщо більшість держав, які створюють космічне сміття, вже сьогодні готові діяти відповідно до положень Конвенції про відповідальність, то основним завданням щодо вирішення проблеми є підвищення ефективності застосування цієї Конвенції, для чого необхідно, в свою чергу, вирішити такі три проблеми: визначення терміну «космічний об’єкт»; вирішення проблеми неідентифікованих космічних уламків; уточнення визначення терміну «шкода».

Щодо першої проблеми, то запускаючи в дію механізми відповідальності, виникає питання про те, якого розміру космічне сміття підпадає під визначення терміну «космічний об’єкт». Як відомо, в Конвенції про відповідальність (як і в Договорі про космос) не наведено загальновизнаного терміну «космічний об’єкт» (водночас, це невизначене, по суті, поняття поширюється Конвенцією на складові частини «космічного об’єкта» та на засіб і складові його доставки).Тут можливі два варіанти. В першому необхідно мати авторитетне міжнародне тлумачення Конвенції про відповідальність, яке б включало космічне сміття, як таке, у визначення поняття «космічні об’єкти» або у крайньому випадку у визначення поняття «їх складові частини». У другому випадку може знадобитися формальний перегляд Конвенції про відповідальність за рахунок розширення викладеного в ст. 1 Конвенції визначення «космічного об’єкта». При цьому космічний об’єкт повинен бути визначений як такий, що включає, де це може бути використано, будь-яку його частку, яка здатна спричинити шкоду. Залишаються, правда, практичні проблеми ідентифікації складових частин космічних об’єктів, але це вже сфера дії Конвенції про реєстрацію.

Конвенція про реєстрацію покладає на запускаючу державу[20] зобов’язання здійснювати національну реєстрацію космічних об’єктів, що запущені в космічний простір, запровадження та супровід національного реєстру цих об’єктів, встановлює порядок реєстрації космічних об’єктів в цьому реєстрі, а також надання відповідної інформації Генеральному секретареві ООН для занесення її в Реєстр ООН. Важливим з точки зору юридичних наслідків є той факт, що, доповнюючи звід правил Конвенції про відповідальність, Конвенція про реєстрацію містить спеціальні положення про ідентифікацію космічних об’єктів (ст. VI), що заподіяли шкоду. На випадок виникнення сумнівів щодо належності цих об’єктів, процедури ідентифікації повинні спростити вирішення спірних питань.

Стосовно другого питання Конвенції про відповідальність, пов’язаного з космічним сміттям (як неідентифікованими космічними уламками), то тут також є два варіанти вирішення, причому обидва потребують доповнення цієї Конвенції.

У першому варіанті під егідою Міжагентського комітету з питань космічного сміття (МККС) утворюється всесвітній орган моніторингу, який би більш прискіпливо ніж це робиться сьогодні відслідковував космічне сміття і який би надавав на засадах загальнодоступності повні дані такого моніторингу. Наразі дуже часто недостатня інформація про конкретні запуски, непрацюючі супутники та інциденти в космічному просторі ускладнюють відслідковування конкретної частини космічного сміття, що спричинила збитки.

Інший варіант передбачає створення міжнародного гарантійного фонду, який міг би компенсувати шкоду, нанесену неідентифікованим космічним сміттям. Багатьом країнам відомий такий підхід, закріплений в національних законах, стосовно компенсації шкоди, нанесеної неідентифікованими автомобілями особам, що безвинно потерпали.

Зазначений космічний фонд повинен фінансуватися державами, що активно беруть участь в космічній діяльності. Однак такий підхід не може вважатися як такий, що «приречений» на загальне визнання, у зв’язку з активізацією процесу виходу на арену світового космічного ринку приватного сектора. Цікавою, на наш погляд, є позиція ряду інших експертів в галузі космічного права, які вважають, що у зв’язку з порушеною проблемою необхідно розглянути питання про обов’язкові відрахування в зазначений фонд за кожний окремий космічний запуск у вигляді наперед визначеного відсотку від ціни запуску.

Термін «шкода» (третє невирішене питання Конвенції про відповідальність в світлі проблеми космічного сміття) визначено статтею І Конвенції як «...позбавлення життя, тілесне пошкодження чи інше пошкодження здоров’я; або знищення чи пошкодження майна держав, або фізичних чи юридичних осіб, або майна міжнародних міжурядових організацій...». Треба застерегти при цьому, що саме засмічення космічного простору не є «шкодою» у тому сенсі, що це не призводить до застосування Конвенції про відповідальність. Важко встановити наявність такої шкоди для наукової чи комерційної діяльності в космосі тільки через існування такого засмічення, але доцільним уявляється знайти спосіб оцінки можливої шкоди від космічного сміття із зазначенням того, що компенсаційні платежі будуть надсилатися в зазначений вище гарантійний фонд. Другий варіант вирішення проблеми «шкоди», пов’язаної з космічним сміттям, може мати менш формальний підхід: достатнім можна вважати таке рішення, як прийняття авторитетного тлумачення, наприклад, у вигляді резолюції ГА ООН за рекомендацією Комітету ООН з космосу.

Як би не було, але поступовий процес залучення приватних компаній до космічної діяльності, примушує більш прискіпливо подивитись на усі аспекти проблеми перерозподілу тягаря відповідальності. Деякі держави вже вирішили цю проблему самостійно, і вирішили її так, як це для них було вигідно. Стикнувшись з наслідками діяльності в космічному просторі підприємств недержавного сектору, ці держави прийняли національні закони, що конкретно врегульовували цю діяльність приватних компаній. Зазначені закони в основному містять положення про відшкодування приватними компаніями, які отримали ліцензії відповідно до національного законодавства, будь-яких виплат, що здійснені державою згідно з міжнародними вимогами про відшкодування шкоди. Однак проблема полягає в тому, що на міжнародному рівні рамки застосування такого роду національного законодавства чітко не визначені і, тому виникає загроза, що це законодавство заважатиме єдиному тлумаченню та єдиному підходу до застосування Конвенції про міжнародну відповідальність за шкоду, спричинену космічними об’єктами.