І.1.5. Правовий статус космонавтів

Визначення термінів

Космонавт – людина, яка пройшла спеціальну медико-біологічну та технічну підготовку і брала участь в космічному польоті як командир КК або член екіпажу.

У США та більшості розвинених держав Заходу використовується термін «астронавт».

Відмінність між термінами не тільки лінгвістична, але й змістовна. У словнику Національного управління з аеронавтики та дослідження космічного простору США (НАСА) підкреслюється, що до останніх належать також льотчики-випробувачі, які відібрані для підготовки та здійснення певної пілотованої програми. Тобто, до числа астронавтів включають також осіб, які не брали участі в космічних польотах.

У чинних міжнародно-правових документах зустрічаються також поняття «екіпаж», «експедиція», «космонавт-дослідник», «персонал», «члени екіпажу» тощо.

Зазначені терміни широко використовуються в міжнародних договорах і літературі з питань МКП, але наразі не існує ні загально прийнятного договірного, ні доктринального їх визначення. Свого часу в Юридичному підкомітеті КВКП намагалися дати визначення терміну «космонавт» («астронавт»). Але, враховуючи принципові відмінності цього визначення в різних країнах загального схвалення жоден варіант не отримав.

Основні угоди з питань космічної діяльності встановлюють основи міжнародно-правової регламентації діяльності та статусу космонавта.

Під «екіпажем» розуміється колектив космонавтів, до якого включено осіб, не тільки пов'язаних з пілотуванням, керуванням і обслуговуванням космічного об'єкта, але й осіб, призначених для здійснення наукових досліджень і експериментів.

Міжнародне космічне право (МКП) розглядає сьогодні всіх осіб, що здійснюють або здійснили пілотовану місію, як космонавтів і надає їм однаковий статус незалежно від функцій, які вони виконують або виконували під час цієї місії.

Усі члени екіпажів КК мають спеціальний статус, який встановлено п. 9 Декларації принципів і ст. V Договору про космос – вони визнаються «посланцями людства», що підкреслює загально цивілізаційне значення космічних місій, високу оцінку людством діяльності своїх представників у космосі.

Словник міжнародного космічного права за ред. В.С. Верещетіна зазначає, що міжнародно-правове визначення поняття «космонавт» повинно містити такі особливості як: а) професійний критерій, тобто, «космонавт» – це професія, пов'язана з освоєнням космічного простору; б) місце провадження професійної діяльності, яким можуть бути космічний простір і небесні тіла; в) дотримання норм і принципів міжнародного права. Майже десятьма роками пізніше ці ідеї авторів Словника практично в повному обсязі будуть реалізовані у Кодексі космонавтів.

Інцидент – пов’язана з космічною дiяльнiстю подія, що призвела до створення загрози життю та здоров’ю людей, а також до пошкодження або знищення майна громадян, підприємств, установ та органiзацiй чи заподіяння шкоди довкіллю.

надзвичайна подія – пов’язана з космічною діяльністю подія, що призвела до загибелі людей або заподіяння їм тяжких тілесних ушкоджень, а також до знищення майна громадян, підприємств, установ та організацій чи заподіяння значної шкоди довкіллю.

 

Юрисдикція держави щодо космічних кораблів та екіпажів

Під юрисдикцію держави над космічним об'єктом і його екіпажем в міжнародному космічному праві розуміється у широкому значенні право держави на здійснення законодавчої, виконавчої та судової влади стосовно осіб і об'єктів, які знаходяться в космічному просторі та на небесних тілах.

Ст. V Договору про космос 1967 року визначає космонавтів як «посланців людства», що підкреслює загальнолюдське значення космічних польотів. Разом з тим космонавти не отримують наднаціонального статусу, здійснюючи космічні польоти.

Більше того, ст. VІІІ встановлює норму, за якою юрисдикцію та контроль над космічним об'єктом та будь-яким його екіпажем здійснює держава реєстрації космічного об'єкта, якщо за умови інтернаціонального екіпажу запускаючі держави (на випадок кількох запускаючих держав) не домовились про інше. На випадок проведення міжнародною організацією власної реєстрації пілотованого космічного об'єкта між цією організацією та її членами має бути досягнута домовленість про те, яка з держав-членів буде здійснювати юрисдикцію над космічним об'єктом, оскільки сама міжнародна організація не може бути наділена такими правами. У цьому випадку юрисдикція як прояв суверенітету може здійснюватися виключно державою.

 

Кодекс поведінки екіпажу Міжнародної космічної станції (Кодекс космонавтів)

МКС – проект ІІІ тисячоліття

Програма створення першої орбітальної космічної станції ХХІ століття передбачає проектування, виробництво та передання в експлуатацію Міжнародної космічної станції цивільного призначення (МКС) для вирішення різноманітних завдань у галузях: фундаментальних наукових досліджень; освіти та культури; розроблення нових та практичного використання існуючих космічних технологій; широкого (насамперед комерційного) використання інформації з орбіти Землі для потреб екології, матеріалознавства, метеорології, природокористування, ресурсозабезпечення, проблематики катастроф та багатьох інших сфер діяльності людини.

На основі згаданих напрямів використання МКС, і, враховуючи положення Розділу 101 «Комерціалізація космічної станції» Закону США з питань комерційного використання космічного простору від 28 жовтня 1998 року, можна говорити про подальше поширення процесів комерціалізації космічного простору, включення окремих напрямів діяльності на борту пілотованих орбітальних станцій до сфери світового ринку космічних послуг і технологій. І, звичайно, про необхідність вже в найближчій перспективі вирішення міжнародно-правових і приватноправових проблем регулювання відносин на цьому поки що незначному за обсягом, але дуже важливому за вагою результатів діяльності секторі світового космічного ринку.

Мається на увазі, в першу чергу, таких проблем, як: «юрисдикція і контроль» щодо національного космічного сегменту та членів екіпажу поза межами Землі; «відносин між державою реєстрації та іноземним або міжнародним елементом» (яке право застосовувати, якщо правова подія, врегульована міжнародним приватним правом, відбулась на пілотованому об’єкті чи поза ним в космічному просторі); «права власності» (йдеться про винаходи та відкриття в процесі провадження космічної діяльності поза межами Землі) та ін.

Особливо важливими з огляду на проблематику міжнародного космічного права взагалі та комерційної космічної діяльності зокрема є питання правового статусу космонавтів-членів екіпажу МКС, питання збереження права на інтелектуальну та промислову власність, створену на борту МКС та ін.

29 вересня 1988 року було укладено міжурядову угодуміж США, країнами-членами ЄКА, Канадою та Японією (до яких 1998 року приєдналася Росія) про співробітництво в створенні МКС. В процесі укладення угоди та її реалізації виникла необхідність розробки унікальних механізмів правового регулювання створення та експлуатації станції на орбіті, без урахування яких правовий статус космонавтів не може бути сьогодні повністю усвідомлений[10].

Єдиний правовий простір МКС

В результаті більше десяти років переговорів делегацій держав-партнерів з МКС утворилась безпрецедентна у світовій юридичній практиці система взаємних правових зобов’язань держав та їх виконавчих органів, що регулюють діяльність зі створення та експлуатації МКС, її обслуговування як в космосі, так і на Землі.

Умовно цю систему можна уявити собі у вигляді три-поверхової споруди, кожний з поверхів якої регулює свій рівень відносин.

Вищий рівень – угода між урядом Канади, урядами держав-членів ЄКА, урядом Японії, урядом Російської Федерації та урядом Сполучених Штатів Америки щодо співробітництва з питань створення та експлуатації Міжнародної космічної станції цивільного призначення (далі– Міжурядова угода з МКС), яка акумулювала в собі основні принципи співробітництва, а також ті взаємні зобов’язання партнерів з МКС, що потребують закріплення шляхом ратифікації (взаємна відмова від вимог щодо відповідальності, питання митного та імміграційного врегулювання, обмін даними та товарами, захист інтелектуальної власності, кримінальна юрисдикція на МКС тощо).

Міжагентський рівень – низка двосторонніх меморандумів про взаєморозуміння (Міжагентських меморандумів) між основними виконавчими органами держав-партнерів – космічними агентствами, відповідно: ККА, ЄКА, НАЗДА, РКА та НАСА.

І, нарешті, третій рівень – Кодекс поведінки екіпажу Міжнародної космічної станції, Кодекс космонавтів) – рівень фізичних осіб, космонавтів (астронавтів), основних експлуатантів МКС на найближчий період.

Розроблення Кодексу космонавтів було здійснене у зв'язку з погодженою на багатосторонньому рівні домовленістю всіх учасників проекту МКС, закріпленої положеннями ст. 11, п. 2 Міжурядової угоди з МКС від 29січня 1998 року[11].

Кодекс ні в якій мірі не впливає на застосування відповідних національних процедур кожним з космічних агентств, що співпрацюють. Кожний з партнерів проекту створення МКС зберігає юрисдикцію та контроль над елементами, які він реєструє в ООН, і над особами зі складу персоналу МКС, що є його громадянами. Підписання Кодексу кожним космонавтом (астронавтом) є обов'язковою умовою наймання і(або) затвердження його як члена екіпажу МКС відповідним агентством, що співпрацює. Текст Кодексу автентичний на усіх мовах партнерів з МКС.

У плані застосування ст. 22 Міжурядової угоди з МКС щодо карної юрисдикції Кодекс не має на увазі обмеження її застосування. У зв'язку з положеннями цієї статті варто вказати на гіпотетичну можливість застосування командиром МКС у рамках своїх повноважень фізичної сили або дій з обмеження волі члена екіпажу МКС. Через екстремальні умови космічного польоту цілком таку можливість заперечувати не можна. Але цей момент викликав, мабуть, найбільш активну дискусію в ході переговорів щодо Кодексу. Російська позиція будувалася на неприйнятності включення цього положення до тексту документа.

Компромісним виявилося рішення засідання Координаційної ради з МКС, в якому партнери, висловлюючи згоду з текстом Кодексу, погодилися і з трактуванням його розділу III (ст. 2.b, п/п 7), що наділяє командира МКС повноваженнями вживати всі розумні заходи, необхідні для захисту елементів, устаткування і корисних навантажень МКС, що не виключає, у принципі, й застосування фізичної сили.

Кодекс поведінки, призначений для регламентування прав і обов’язків членів міжнародного екіпажу станції, щойно з’явився, але його поява викликала неоднозначну реакцію навіть у теоретиків, які до пілотованих місій в космосі мають опосередковане відношення. І це цілком зрозуміло.

В сучасному міжнародному праві регламентування прав і обов’язків членів міжнародних екіпажів є одним з найбільш складних і суперечливих: особливі умови космічних місій потребують, з одного боку, виконання принципу єдиноначальності (безумовного виконання наказів командира екіпажу, особливо, що стосується екстремальних і надзвичайних ситуацій), з іншого, вирішення питання межі владних повноважень командира екіпажу, рівня його відповідальності за прийняті рішення і, навіть, про можливі заходи примусу, які командир екіпажу може застосувати до членів цього екіпажу, що відмовились виконувати його накази; до цих проблем додаються й проблеми врегулювання відносин між державою реєстрації пілотованого космічного засобу та іноземним або міжнародним елементом щодо визначення сторонами lex causae.

У зв'язку з тим, що етап складання МКС почався наприкінці 1998 року запуском Росією модуля «Зоря», тоді ж почалися і перші польоти російсько-американських екіпажів на орбіту. Росавіакосмос і НАСА відповідно до Міжагентського меморандуму утворили двосторонню групу з питань діяльності екіпажу. Цій самій групі було доручено зайнятися розробленням Тимчасового кодексу поведінки, що й було реалізовано в досить короткий термін.

Тимчасовий кодекс поведінки діяв до 2000 року, коли в ході багатосторонніх переговорів делегацій держав-учасниць проекту було ухвалено остаточний текст Кодексу космонавтів. Слід зазначити, що необхідність термінового прийняття постійного Кодексу диктувалася тією обставиною, що відповідно до Міжурядової угоди з МКС жоден з учасників проекту не може формувати екіпаж для польоту на МКС без згоди кожного з членів цього екіпажу з Кодексом космонавтів.

Основою створення Кодексу став російський досвід, а також досвід роботи американських і європейських колег у сфері регулювання діяльності космонавтів і астронавтів після їхнього включення до складу екіпажу космічного корабля (КК). Кодекс являє собою вершину ієрархії документів, що містять звід норм, застосовних до екіпажів МКС. Зміст Кодексу складають польотні правила і дисциплінарні правила.

Виходячи з того, що Кодекс встановлює норми поведінки, застосовувані до усіх членів екіпажу МКС у ході передпольотної та післяпольотної діяльності, під час перебування на орбіті, держави-члени Міжурядової угоди з МКС домовилися, що Кодекс за своїм статусом не буде являти собою міжнародний договір, що зажадало б його ратифікації. Однак, визнаючи, що цей документ повинний носити юридично обов'язковий характер, було прийнято рішення, що кожний із партнерів дасть офіційну згоду на прийняття тексту Кодексу, і в цьому випадку кожен Уряд доручить своєму космічному агентству сповістити про цю згоду багатосторонній координаційній раді МКС. Погодження всіх партнерів Кодексу фіксується в протоколі засідання Ради. При цьому малося на увазі, що складність і багатогранність таких проектів, як створення МКС, потребуватимуть спеціальних додаткових домовленостей.

Вибір зазначеної форми укладення Кодексу космонавтів був викликаний тим, що в міру накопичення досвіду роботи на борту МКС до Кодексу будуть вноситися зміни, а процедура його прийняття робить цей процес більш гнучким і оперативним.

Кодекс, з одного боку, являє собою погоджені норми поведінки на борту МКС, а з іншого боку – залишає можливість для космічних агентств держав-учасниць зобов'язувати космонавтів підпорядковуватись визначеним національним правилам.

Для загального розуміння значення Кодексу космонавтів важливо уявляти особливості документів більш низького рівня: польотних і дисциплінарних правил та ін.

Польотні правила визначають порядок взаємодії екіпажу МКС і Центру керування польотами (ЦКП). Зокрема, проводиться розмежування повноважень командира і змінного керівника польотом в ЦКП, пріоритетність розгляду питань у порядку зменшення: безпека екіпажу, безпека станції, захист станції або працездатності устаткування, продовження запланованих операцій.

Дисциплінарні правила, так само як і польотні правила, є вихідною основою для Кодексу. Вони, зокрема, визначають особливі права командира екіпажу МКС і послідовність застосування заходів дисциплінарного впливу на членів екіпажу, а також дії керівника польоту в ЦКП у випадку, якщо командир екіпажу перевищив свої повноваження, порушує розпорядження Центру керування польотами, не справляється зі своїми обов'язками або ще якимось чином порушує положення Кодексу.

З міжнародно-правової точки зору безсумнівний інтерес представляють положення Кодексу про керівні принципи фізичного захисту та інформаційної безпеки. Раніше такого роду положень не було ні в одному з міжнародних договорів, і вони є новою нормою, що регламентує, в тому числі, й питання експортного контролю.

У керівних принципах зазначається, що використання всього устаткування і товарів, до яких мають доступ члени екіпажу МКС, буде обмежено рамками виконання обов'язків цих членів екіпажу МКС.

Додатково варто зупинитися ще на двох розділах Кодексу, що стосуються етичної та моральної категорій діяльності екіпажу МКС.

Першим є положення про принципи захисту прав людини, яка виступає як об'єкт досліджень. Кодекс забороняє проводити над людиною які-небудь дослідження, що з достатньою підставою можуть розглядатися як такі, що потенційно представляють загрозу його життя, здоров'ю, фізичній цілісності його організму або безпеці.

Стосовно досліджень на людині діє принцип так званої інформованої згоди, тобто письмової згоди в явно вираженій формі. При цьому особи, що добровільно виявили таку згоду, можуть за своїм розсудом і без представлення пояснення в будь-який час відкликати свою згоду без будь-яких наслідків для себе.

Другим важливим аспектом є пряма заборона використовувати свою посаду члена екіпажу МКС таким чином, що це може бути витлумачено як мотивоване здобування особистої вигоди, включаючи фінансову вигоду як для себе, так і для інших осіб та організацій.

Передбачаються відповідні обмеження для доставки і збереження на МКС членами екіпажу пам'ятних сувенірів. До таких можуть відноситися емблеми, конверти, значки, прапори та ін. Сувеніри розглядаються як баласт, їх не можна продавати або передавати для продажу, вони повинні задовольняти нормам щодо маси, габаритів, а також вписуватися в загальноприйняті уявлення про гарний смак.

Разом з тим, обмеження на отримання комерційної вигоди від сувенірної продукції не поширюються на діяльність, здійснювану космічними агентствами, що співпрацюють.

Прийняття Кодексу космонавтів заклало основу для успішної діяльності багатонаціональних екіпажів в екстремальних умовах тривалої роботи на орбіті.

У той самий час не можна однозначно стверджувати, що положення Кодексу є остаточною відповіддю на всі питання, які можуть виникнути в процесі експлуатації станції, зокрема, стосовно так званих «космічних туристів», чиї права й обов'язки детально регламентуються в контрактах, що укладаються ними, з національними космічними агентствами.

Прийняття Кодексу не означає автоматичне вирішення усіх проблем і саме цей факт більш за все насторожує фахівців-практиків. Ось лише кілька проблемних питань, на які в правилах поведінки космонавтів немає відповідей: що робити з членом екіпажу, який вийде з під контролю під час здійснення місії в космосі? Як реалізувати право командира екіпажу щодо усунення від роботи будь-якого з членів екіпажу, якщо його поведінка буде неадекватною щодо умов пілотованої місії?

І, нарешті, Кодекс нічого не говорить про ситуації, коли екіпаж відмовляється підкорятись командам Центру керування польотами. А ця ситуація не є надуманою, вона вже мала місце при здійсненні пілотованих польотів космічних кораблів АПОЛЛО та орбітальних космічних комплексів СКАЙЛЕБ і Мир.

Рятування космонавтів

Рятування космонавтів як один з головних принципів космічної діяльності було закріплено в Договорі про космос 1967 року. Вже цитована ст. V Договору розглядає космонавтів як «посланців людства», яким на випадок аварії, лиха та вимушеної посадки на території іншої держави або у відкритому морі буде надано необхідну допомогу. Зазначений принцип набув свого розвитку та конкретизації в Угоді про рятування 1968 року.

Ця Угода складається з преамбули та десяти статей і включає в себе зобов'язання держав-членів стосовно інформування влади запускаючої держави та Генерального секретаря ООН про виявлені інциденти та надзвичайні події, пов'язані з космічними об'єктами та такі, що супроводжуються приземленням або приводненням такого об'єкта в межах території, що знаходиться під юрисдикцією будь-якої держави (ст. 2), чи в місцях, які не є під юрисдикцією жодної з держав (ст. 3), пошуку та порятунку екіпажів пілотованих космічних об'єктів (за наявності необхідних умов і можливостей), а також безперешкодного і негайного повернення членів цих екіпажів (космонавтів) владним структурам держави, що запустила пілотований космічний об'єкт (ст. 4).

Угода про рятування 1968 року передбачає з метою ефективного проведення операцій з рятування також співпрацю з владою, яка здійснила запуск. Спільні операції при цьому провадяться під керівництвом і контролем влади держави, на території якої приземлився космічний корабель.

При цьому, згідно з вже згадуваною ст. V Договору про космос уся необхідна допомога космонавтам надається як у випадку аварій та лиха на поверхні Землі (у тому числі у відкритому морі), так і під час діяльності у космічному просторі (наприклад, на борту МКС або інших пілотованих космічних об'єктів), а також під час інцидентів і надзвичайних подій в ході освоєння інших небесних тіл (коли може знадобитися допомога учасникам пілотованих місій на ці небесні тіла або мешканцям позаземних колоній на них).

За умови віддаленості або важкодоступності місць падіння космічного об'єкта з екіпажем на борту влада запускаючої держави звертається з проханням до інших держав стосовно надання їй необхідної допомоги у здійсненні операцій з пошуку та повернення екіпажу та об'єкта або його складових, для чого інформує світову спільноту через Генерального секретаря ООН щодо розпізнавальних даних цього об'єкта. Відповідно до ст. 5 Угоди про рятування країни, які в змозі надати таку допомогу, повинні це зробити. Усі витрати на пошук і повернення такого екіпажу та об'єкта несе влада, що запустила цей об'єкт.

Повернення космонавтів

Згідно з Договором про космос 1967 року (ст. V) після завершення операцій з пошуку та рятування космонавти мають бути «в безпеці та негайно повернені державі, до реєстру якої занесено їх космічний корабель».

Формулювання положень Угоди про рятування 1968 року з цього питання більш широке, оскільки унормовує відповідні відносини ще й на випадок, коли запуск здійснено міжнародною організацією.

При цьому ст. 6 Угоди зазначає, що для поширення сфери дії цієї Угоди на міжнародну міжурядову організацію остання повинна заявити про прийняття нею прав і зобов’язань, передбачених Угодою, а більшість держав-членів цієї організації повинні бути учасниками Угоди та Договору про космос.

Угода про рятування, також як і Договір про космос, встановлює юридичне зобов’язання держав не затримувати персонал космічного об’єкта на своїй території або якимось іншим чином перешкоджати його поверненню.

Завдання для самоперевірки та контролю засвоєння знань

1. Ознайомтесь із рекомендованою до цієї теми літературою.

2. Сформулюйте визначення терміну «космонавт» і поясніть його відмінність щодо поняття «член екіпажу МКС».

3. Охарактеризуйте галузеві принципи МКП, що мають відношення до правового статусу космонавтів (астронавтів).

4. Згадайте, на яких основних принципах МКП ґрунтуються норми Угоди про рятування 1968 року в тій її частині, що стосується зобов’язань держав щодо пошуку, порятунку і повернення космонавтів.

5. Поясніть різницю у фінансових зобов’язаннях держави реєстрації щодо відшкодування витрат на пошук і повернення космічних об’єктів і пошук, порятунок і повернення космонавтів.

підсумки

 

Необхідно зрозуміти:

1. юрисдикція держави над космічним об’єктом і його екіпажем – це право держави на здійснення законодавчої, виконавчої та судової влади стосовно осіб і об’єктів, які знаходяться в космічному просторі або на небесних тілах, і після їх повернення на Землю.

2. Космонавтів (астронавтів) визнано «посланцями людства», що підкреслює загально цивілізаційне значення космічних місій, високу оцінку людством діяльності своїх представників у космосі.

3. Міжнародне космічне право (МКП) розглядає сьогодні всіх осіб, що здійснюють або здійснили пілотовану місію, як космонавтів (астронавтів) і надає їм однаковий статус незалежно від функцій, які вони виконують або виконували під час цієї місії.

4. Відмінність між термінами «космонавт» та «астронавт» не тільки лінгвістична, але й смислова. До астронавтів зараховуються також льотчики-випробувачі, які призначені для здійснення якоїсь пілотованої програми, але необов’язково брали участь в польотах.

 

Слід запам’ятати:

1. Положення Договору про космос 1967 року і Угоди про рятування щодо пошуку та повернення космічних об’єктів державі реєстрації стосуються як автоматичних об’єктів, так і пілотованих космічних кораблів.

2. На відміну від Договору про космос Угода про рятування поширює сферу дії і на міжнародні міжурядові організації.

3. На випадок загрози для життя або здоров’я членів екіпажів космічного корабля першочергове значення має безперешкодне отримання владою, що здійснила запуск цього КК, усієї інформації про інцидент або надзвичайну подію з ним.

Треба вміти:

1. Дати тлумачення поняття «юрисдикція і контроль держави» щодо космічних кораблів та екіпажів.

2. Обґрунтувати відмінності в правовому статусі космонавта та астронавта.

3. Розрізняти обсяги зобов’язань держав щодо пошуку, порятунку та повернення двох космічних об’єктів, які поділяються: від наявності або відсутності екіпажу на борту.

4. Визначити, спираючись на міжнародні документи, основні правила поведінки персоналу на борту МКС.

Рекомендована література

1. Міжнародне публічне право: Навчальний посібник (за ред. В. Буткевича. – К.: Юрінком Інтер, 2004.

2. Словарь международного космического права / Под ред. В. Верещетина. – М.: МО, 1992.

3. Кодекс поведения экипажа Международной космической станции // Московский журнал международного права, 2002, №2. – С.264-275.

4. Яковенко А. Современные космические проекты: Международно-правовые проблемы. – М.: МО, 2000.

5. Международное космическое право: Учебник / Отв. ред. Г. Жуков, Ю. Колосов. – М.: МО, 1999.