Діяльність КВКП з прогресивного розвитку міжнародного космічного права

12 грудня 1959 року ГА ООН ухвалила резолюцію 1472 (ХІV) «Міжнародне співробітництво в галузі мирного використання космічного простору», що передбачало утворення в структурі ООН Комітету з використання космічного простору в мирних цілях (КВКП) у складі 24 членів (Австралія, Австрія, Албанія, Аргентина, Бельгія, Болгарія, Бразилія, Велика Британія, Єгипет, Індія, Іран, Італія, Канада, Ліван, Мексика, Польща, Румунія, СРСР, США, Угорщина, Франція, Чехословаччина, Швеція, Японія) як постійного органу ООН. При цьому в резолюції 14 сесії ГА ООН підкреслено, що ООН має стати центром для міжнародного співробітництва в дослідженні та використанні космічного простору в мирних цілях, а також запропоновано Генеральному секретареві ООН вести загальнодоступну реєстрацію запусків на основі інформації, що надається державами, які здійснюють запуски КА на орбіти Землі або далі в космос.

І все ж протиріччя в позиціях СРСР і США з проблемних питань космічної діяльності не дозволили негайно налагодити рівноправне співробітництво країн Заходу та Сходу, і, зокрема, щодо договірного закріплення принципів космічної діяльності як основи міжнародно-правового регулювання відносин держав в процесі космічної діяльності.

Знадобилося два роки, щоб знайти компромісні рішення, і на 16-й сесії, схвалюючи резолюцію 1721 (ХVІ), ГА ООН не тільки встановила перші принципи космічної діяльності, але й розширила склад КВКП до 28 членів (ввійшли додатково Гана, Монголія, Сьєрра-Леоне та Чад) і визначила основну компетенцію КВКП: підтримка щільних стосунків із урядовими та неурядовими організаціями в сфері космосу; забезпечення обміну інформацією про діяльність, пов’язану із космічним простором, яку може бути надано урядами на добровільних засадах; сприяння вивченню заходів стосовно заохочення міжнародного співробітництва в галузі дослідження та використання космічного простору.

Вперше сесію Комітету ООН з космосубуло скликано в березні 1962 року на виконання тієї ж резолюції ГА ООН 1721.

Враховуючи положення резолюцій ГА ООН 1472 (ХІV) і 1721 (ХVІ) щодо своїх повноважень з вивчення як науково-технічних, так і юридичних проблем космічної діяльності та визнавши суттєві відмінності в проблематиці цих двох напрямів діяльності, КВКП утворив свої Науково-технічний та Юридичний підкомітети повного складу, а також прийняв рішення, що і сам КВКП, і його допоміжні органи у своїй роботі не будуть застосовувати голосування при прийнятті важливих рішень, продовжуючи переговорний процес до прийняття загальноприйнятних для усіх держав-членів КВКП рішень.

Перші сесії підкомітетів КВКП, скликані того ж 1962 року, пройшли з різними наслідками. Якщо перша досягла досить значного ступеня узгодженості принципів обміну інформацією щодо національних космічних програм, технічною інформацією, що становить інтерес для країн, які розпочинають космічну діяльність, та прийняла звернення до офіційних кіл держав світу підтримувати відповідну діяльність міжнародної наукової громадськості, а також до ООН, стосовно передачі міжнародних екваторіальних полігонів під юрисдикцію ООН, то сесія Юридичного підкомітету не змогла досягти консенсусу навіть у визначенні пріоритетності в розробці основних принципів космічної діяльності та послідовності прийняття універсальних міжнародних договорів, що встановлювали б основні засади цієї діяльності.

Цього ж року ГА ООН, ухваливши чергову резолюцію щодо розвитку співробітництва держав у космічній галузі, зазначила, що КВКП так і не сформував своє ставлення щодо правових проблем, пов’язаних з діяльністю в сфері мирного використання космічного простору, а також рекомендувала КВКП продовжити зусилля з дослідження проблем міжнародного співробітництва в космічній галузі, закликала держави-члени ООН до співпраці в створенні та подальшій розбудові міжнародного космічного права.

З 1959 року, коли КВКП налічував 24 держави-члена, цей спеціальний орган ООН значно «зріс» і станом на початок 2009 року містив 69 членів: Австралія, Австрія, Албанія, Алжир, Аргентина, Бельгія, Бенін, Болгарія, Болівія, Бразилія, Буркіна-Фасо, Велика Британія, Венесуела, В’єтнам, Греція, Еквадор, Єгипет, Індія, Індонезія, Ірак20, Іран, Іспанія, Італія, Казахстан, Камерун, Канада, Кенія, Китай, Колумбія, Куба, Ліван, Лівійська Арабська Джамахірія, Малайзія, Марокко, Мексика, Монголія, Нігер, Нігерія, Нідерланди, Нікарагуа, Німеччина, Пакистан, Перу, Південна Африка, Польща, Португалія, Республіка Корея, Російська Федерація, Румунія, Саудівська Аравія, Сирійська Арабська Республіка, Сенегал, Словаччина, Сполучені Штати Америки, Судан, Сьєрра-Леоне, Таїланд, Туреччина, Угорщина, Україна, Уругвай, Філіппіни, Франція, Чад, Чеська Республіка, Чилі, Швейцарія, Швеція, Японія.

Низка міжнародних організацій, включаючи міжурядові та неурядові організації, мають сьогодні статус спостерігачів в КВКП та його підкомітетах (в дужках наведено рік набуття цього статусу організацією): КОСПАР (1961), ЄКА (1975), МАФ (1976), ІНТЕЛСАТ (1985), ІНТЕРСупутник (1985), ІНМАРСАТ (1986), АМП (1990), МОФДЗ (1990), МАА (1995), МАС (1995), МКУ (1997).

КВКП та два його підкомітети регулярно проводять свої сесії для обговорення науково-технічних питань співробітництва держав з дослідження та використання космічного простору та актуальних проблем міжнародного космічного права, які їм пропонує ГА ООН; розгляду наданих їм державами-членами або міжнародними організаціями доповідей та робочих документів з проблемних питань космічної діяльності, заслуховування звітів, підготовлених робочими органами Секретаріату ООН.

КВКП та два його підкомітети, що будують свою роботу на засадах консенсусу, після опрацювання нагальних проблем подають свої пропозиції ГА ООН. Звітна інформація про роботу КВКП і його підкомітетів міститься в щорічних доповідях, причому звіти підкомітетів надсилаються для обговорення на сесії КВКП того ж року і потім вже загальний звіт КВКП з рекомендаціями виноситься на розгляд поточної сесії ГА ООН.

Проведено 52 сесії КВКП (1961‑2009 рр.), на яких розглянуто широке коло питань практичного застосування космічної техніки (за пропозиціями Науково-технічного підкомітету), а також актуальні проблеми правового регулювання діяльності держав з дослідження та використання космічного простору в мирних цілях (за поданням Юридичного підкомітету) і надано рекомендації ГА ООН щодо подальшої стратегії мирного використання космічного простору:

- збереження космічного простору для його використання в мирних цілях;

- розповсюдження інформації про хід космічних досліджень і розвиток космічних технологій в світі;

- розробка і здійснення заходів відносно практичного застосування космічної техніки;

- розширення міжнародного співробітництва в сфері космічної діяльності;

- рекомендації з впровадження в практику основних принципів і норм міжнародного космічного права.

Проблеми, які є постійно в полі зору КВКП: забезпечення постійного зв’язку з урядовими і неурядовими організаціями, що опікуються питаннями дослідження та використання космічного простору в мирних цілях; здійснення обміну інформацією про космічну діяльність, яка може бути представлена урядами на добровільній основі; вивчення, розробка і здійснення заходів з міжнародного співробітництва в космічній сфері, а також розгляд правових проблем, які виникають в ході космічної діяльності.

На порядку денного щорічних сесій Науково-технічного підкомітету КВКП (проведено 46 сесій у 1962‑2009 рр.) розглядаються проблеми практичного застосування космічної техніки та рекомендації сесіям КВКП стосовно перспектив розвитку цієї техніки з метою прискорення соціально-економічного розвитку країн світу, а також шляхів поглиблення міжнародного співробітництва у сфері космічної науки і техніки:

- здобутки та проблеми взаємовигідного обміну інформацією між державами-членами з широкого кола питань практичного застосування космічної техніки;

- можливості розширення співробітництва держав у сфері космічної науки і техніки;

- удосконалення засобів і методів метеорології;

- використання в інтересах людини моніторингу довкілля;

- удосконалення дистанційного зондування природних ресурсів Землі та Світового океану;

- розвитку сучасних засобів і технологій космічного зв’язку і радіо- та телемовлення;

- використання ядерної енергетики в космосі;

- удосконалення космічних транспортних систем;

- всебічного розвитку біологічних наук і космічної медицини;

- практичного застосування матеріалів і біопрепаратів, отриманих в умовах мікрогравітації;

- дослідження планет і астрономії;

- космічної навігації і пошуково-рятувальних операцій;

- розвитку новітніх технологій та побічних вигод освоєних космічних технологій;

- підготовки кадрів.

В центрі уваги щорічних сесій Юридичного підкомітету КВКП — розгляд актуальних правових проблем космічної діяльності, теоретична розробка норм і принципів МКП та надання рекомендацій щодо впровадження цих норм і принципів в практику космічної діяльності держав світової спільноти.

Підкомітетом проведено 48 щорічних сесій (1962-2009 рр.). Найбільш значними досягненнями в роботі підкомітету були теоретичні дослідження та розробка основоположних норм і принципів міжнародного космічного права, а також підготовка текстів міжнародних угод у сфері космічної діяльності, в яких ці норми та принципи знайшли своє відображення: Договору про космос 1967 р., Угоди про рятування 1968 р., Конвенції про відповідальність 1972 р., Конвенції про реєстрацію 1975 р., Угоди про Місяць 1979 р., зводів принципів космічної діяльності (1993-1996 рр.) та ін.

Управління з питань космічного простору (до 1992 року – Відділ) було спочатку засновано як групу експертів Секретаріату ООН для обслуговування Спеціального комітету з використання космічного простору в мирних цілях у 1958 році. Згодом група стає підрозділом Департаменту з політичних питань і справ Ради Безпеки (1962 р.), Відділом цього Департаменту (1968 р.) і, нарешті, Управлінням з питань космічного простору (1992 р.).

Управління здійснює секретарське обслуговування КВКП, його підкомітетів і робочих груп, готує дослідження і розповсюджує доповіді та публікації з питань міжнародної космічної діяльності.

До складу Управління входять дві секції: Секція з обслуговування КВКП і досліджень та Секція з використання космічної техніки. Управління також несе відповідальність за здійснення Програми ООН з використання космічної техніки.

Починаючи з кінця 60-х років з активізацією процесу впровадження в життя досягнень практичної космонавтики Управління відіграє все більш суттєву роль у здійсненні рішень КВКП та його допоміжних органів стосовно сприяння міжнародному співробітництву в сфері використання космічної техніки для економічного та соціального розвитку.

Наразі подвійне завдання Управління полягає в сприянні проведенню міждержавних дискусій в КВКП і його двох підкомітетах з актуальних питань розповсюдження космічних технологій з метою сталого розвитку, надання інформації та консультацій державам-членам, міжнародним організаціям та іншим органам системи ООН.

З 1968 року, коли було проведено Першу Конференцію ООН з дослідження та мирного використання космічного простору, Управління почало реалізовувати програми розповсюдження інформації та підготовки кадрів в космічній галузі.

Відповідно до рекомендацій Конференції та пропозицій КВКП Генеральний секретар ООН призначає до складу Управління Експерта ООН з використання космічної техніки, одним з перших завдань якого було обгрунтувати необхідність термінового прийняття Програми ООН з використання космічної техніки.

Спочатку Програму було орієнтовано виключно на ознайомлення органів, що формують політику, і зацікавлених урядових установ з принципами космічної діяльності та використання космічної техніки, на сприяння реалізації програм навчання та професійної підготовки, які б дозволили посадовим особам з країн, що розвиваються, набути необхідного практичного досвіду з використання цієї техніки. Але навіть ця скромна за обсягом просвітня робота значно прискорила, з однієї сторони, формування сучасного ринку космічних послуг, і, з другої, встановлення цивілізованих правовідносин між суб’єктами цього ринку.

Підготовлені в рамках Програми фахівці роблять значний внесок у впровадження космічних технологій у різні галузі своїх країн; вони виступають як користувачі інформації з борту КА в її різноманітному використанні, у тому числі з комерційною метою; приймають активну участь у здійсненні національних програм застосування космічної техніки та підготовки кадрів; організують роботу національних і регіональних центрів дешифрування даних і станцій прийому інформації з космосу, а також сприяють поширенню правових знань в космічній галузі.

У 1983 році, враховуючи рішення ЮНІСПЕЙС-82, Експерт ООН з використання космічної техніки, підготував керівні принципи щодо впровадження цих рішень в життя: «Впровадження в оперативних програмах рекомендацій Другої Конференції ООН з дослідження та використання космічного простору в мирних цілях (ЮНІСПЕЙС-82)».

Платформа Організації Об’єднаних Націй з попередження та ліквідації надзвичайних ситуацій та екстреного реагування (СПАЙДЕР-ООН) є програмою ООН з накопичення та передачі інформації для сприяння попередженню і ліквідації надзвичайних ситуацій та координації діяльності спеціалізованих міжнародних організацій, відповідальних за впровадження космічних технологій у цій сфері, а також створення потенціалу та укріплення інституціональної структури, зокрема в країнах, що розвиваються.

Програма ООН з питань довкілля (ЮНЕП), основною метою якої є забезпечення планомірного збирання даних про параметри довкілля для отримання кількісного уявлення про його стан і про природні та антропогенні глобальні й регіональні тенденції щодо критичних параметрів довкілля, використовуючи дистанційне зондування Землі як важливий засіб для системного збирання даних. Накопичення даних про стан довкілля здійснюється в рамках Глобальної системи моніторингу навколишнього природного середовища (ГСМНПС), створеного в співпраці держав-членів ЮНЕП, ФАО, ВООЗ, ВМО, інших установ ООН.

Основні програми ЮНЕП: розробка Інформаційної бази даних про глобальні ресурси (ГРІД), створення Географічної інформаційної системи (ГІС), участь разом з багатьма міжнародними, національними та регіональними організаціями в програмі «Зелений патруль» (використання супутникових даних для міського планування, оцінка якості земель і раціонального землекористування, контроль збезлісення та опустелення, забруднення довкілля різних регіонів Землі, стану водних басейнів та озонового шару Землі), підтримка Міжнародного проекту спостереження за кліматом із використанням ШСЗ. Крім цього, ЮНЕП активно співпрацює з низкою установ ООН і міжнародних організацій, і в першу чергу, з Навчальним і науково-дослідним інститутом ООН (ЮНІТАР) в організації та проведенні курсів і практикумів з підготовки кадрів з питань практичного використання даних ГІС.

Інститут Організації Об’єднаних Націй з дослідження проблем роззброєння (ЮНІДІР) є автономною установою в рамках ООН для проведення досліджень в галузі роззброєння та суміжних проблем, особливо таких, що стосуються міжнародної безпеки. Розпочав свою діяльність у 1980 році на виконання рішення першої спеціальної сесії ГА ООН з питань роззброєння.

Відповідно до свого статуту (затвердженому 1984 р. ГА ООН) ЮНІДІР спрямовує діяльність в таких напрямах:

- забезпечення міжнародного співтовариства якомога повнішою інформацією з питань міжнародної безпеки, гонки озброєнь і роззброєнь в усіх галузях, для того щоб шляхом переговорів сприяти забезпеченню більшої безпеки усіх держав і соціальному та економічному розвиткові усіх народів;

- сприяти компетентній участі усіх держав в зусиллях з роззброєння;

- сприяти переговорам з роззброєння, що проводяться, та зусиллям із забезпечення більшої міжнародної безпеки на все більш низькому рівні озброєнь шляхом проведення об’єктивних і грунтованих на фактах досліджень та аналізів;

- провадити більш фундаментальні перспективні та довготермінові дослідження в галузі роззброєння з метою забезпечення загального розуміння порушених проблем і сприяти новим ініціативам щодо нових переговорів.

Основні заходи стосуються: прогнозування з точки зору міжнародної безпеки можливих наслідків використання космічних технологій та систем і оцінювання цих наслідків для міжнародного миру і безпечного розвитку всієї цивільної космонавтики; вивчення ролі моніторингу Земля-космос в процесі розробки режиму укріплення довіри з метою підвищення безпеки космічної діяльності та недопущення розгортання озброєнь у космічному просторі; використання супутників подвійного призначення в майбутньому; передача космічних технологій подвійного призначення: конфронтація та співробітництво.

 

Спеціалізовані установи ООН

Спеціалізовані установи ООН відіграють значну роль у розвитку міжнародного співробітництва держав у сфері практичного впровадження космічних технологій, координації діяльності держав у спеціальних галузях використання космічної техніки.

Всесвітня метеорологічна організація (ВМО) вивчає проблеми співробітництва держав у сфері застосування ШСЗ в метеорології, розробки всесвітньої служби погоди, дослідження можливості використання ШСЗ для глобального збору метеорологічних даних. Крім цього, в полі зору ВМО знаходяться проблеми створення мережі станцій і центрів метео-, гідро- та геофізичних спостережень та обслуговування, а також стандартизація засобів і методів метеоспостережень, використання їх результатів в авіації, судноплавстві, сільському та водному господарстві, сприяння співробітництву між метеорологією та гідрологією, підготовка кадрів.

Всесвітню організацію інтелектуальної власності (ВОІВ) створено з метою боротьби із міжнародним піратським перехопленням радіо- та телевізійних сигналів, що передаються за допомогою супутників, а також незаконним розповсюдженням програм, які розраховані на обмежену внутрішню аудиторію. В Брюссельській конвенції (розробленій спільно з ЮНЕСКО) державам-членам пропонується здійснювати заходи щодо державного запобігання несанкціонованому розповсюдженню сигналів, які передаються через ШСЗ. Як розвиток деяких положень цієї конвенції з питань авторського права, які відносяться до супутникового мовлення, стало створення Типового закону про авторське право, що був опублікований наприкінці 1991 року.

Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) сприяє співробітництву держав в сфері космічної медицини та використанню результатів медико-біологічних експериментів у космосі в інтересах земної медицини. широке та координоване на міжнародному рівні використання інформації супутникових систем спостереження Землі та технологій телемедицини дозволяють планувати суттєве покращення медичного обслуговування населення не тільки в розвинених країнах, але й таких, що розвиваються.

Крім цього, космічні технології застосовуються ВООЗ спільно з іншими міжнародними організаціями також в інших прикладних цілях для здійснення реальної «...політики здоров’я для усіх у ХХІ столітті»:

§ виявлення та відстеження ситуацій, які призводять до виникнення конкретних захворювань;

§ проведення національних обстежень з метою виявлення та моніторингу розповсюдження інфекційних захворювань;

§ супровід бази даних про найкращі приклади медичної практики та розповсюдження цієї інформацій на глобальній основі;

§ забезпечення безперервної освіти для населення в цілому і для фахівців-медиків.

Всесвітня організація цивільної авіації (ІКАО) однією зі своїх основних функцій має убезпечення та плановий розвиток міжнародної цивільної авіації, а також створення умов для забезпечення міжнародного повітряного транспорту сучасними засобами аеронавігації. Вищим органом ІКАО – Асамблеєю 1977 року в резолюції А22-20 було рекомендовано державам-учасницям і Раді ІКАО: «... продовжити роботу щодо планування та використання космічної техніки для цілей аеронавігації, а також вжити заходів, спрямованих на активне продовження роботи з визначення експлуатаційно-технічних вимог до міжнародної супутникової системи аеронавігації, належним чином враховуючи економічні аспекти, а також положення резолюції А22-18, доповнення J, відносно координації робіт з аеронавігаційних систем і підсистем».

У 1983 році утвореному при Раді ІКАО Спеціальному комітету з майбутніх аеронавігаційних систем (КМАНС) було доручено «... вивчення технічних, експлуатаційних, організаційних і економічних питань, включаючи фактор рентабельності, пов’язаних із майбутніми перспективними аеронавігаційними системами; визначення та оцінка нових концепцій та нової техніки, включаючи супутникову техніку, які можуть бути корисні для майбутнього розвитку цивільної авіації, у тому числі їх вірогідні наслідки для тих, хто користується подібними системами та представляє їх; розробка рекомендацій з вищезазначених питань для загального довготермінового прогнозу координованого поступального розвитку аеронавігації на період порядку двадцяти п’яти років».

У 1989 році при Раді ІКАО утворено Спеціальний комітет з контролю і координації розробки та планування переходу до майбутніх аеронавігаційних систем (КМАНС-ІІ) з метою:

- визначення і розробки рекомендацій відносно необхідних організаційних заходів, включаючи питання фінансування, прав володіння та управління майбутньою глобальною аеронавігаційною системою;

- розробки глобального скоординованого плану і відповідних керівних принципів відносно переходу до нової системи, включаючи необхідні рекомендації, що передбачають своєчасне та економічне, поступове і планомірне впровадження майбутньої глобальної аеронавігаційної системи ІКАО;

- контролю характеру та спрямованості програм наукових досліджень і розробок, випробувань і демонстраційних перевірок систем організації повітряного руху та аеронавігації для їх узгодження та скоординованого об’єднання під егідою ІКАО.

Але, тим не менше, все ще існує низка певних протиріч, які стримують використання національних і регіональних космічних навігаційних систем (КНС) для побудови майбутньої Глобальної навігаційної супутникової системи (ГНСС).

Справа в тому, що перші національні КНС ГЛОНАСС (СРСР, з 1991 року – Росія) і НАВСТАР (США) розроблювались як виключно військові. Однак реалії показали не тільки економічну вигоду використання цих супутникових систем для вирішення національних проблем керування рухом, але й виявили політичні аспекти, що не дозволяли інтегрувати зусилля міжнародного співтовариства для прогресивного розвитку засобів космічної навігації, не зашкоджуючи питанням національної безпеки Росії та США.

Виходячи з цього, найбільш актуальним стало опрацювання можливих шляхів міжнародно-правового вирішення проблеми широкомасштабного використання цивільними користувачами існуючих КНС з перспективою переходу до майбутньої ГНСС.

Процес створення міжнародно-правової бази майбутньої ГНСС «набрав обертів» після розгляду цього питання в рамках ЮНІСПЕЙС-ІІІ і наступних рекомендаціях ГА ООН на адресу Комітету ООН з космосу та ІКАО щодо підвищення їх координуючої ролі в питаннях створення такої бази.

у 2001 році було утворено Ініціативну групу з ГНСС, основним результатом чотирьох років роботи якої стало заснування у 2005 році на добровільній основі Міжнародного комітету з глобальних навігаційних супутникових систем (МКГ). до складу МКГ крім двох держав, що володіють національними КНС (ГПС – США і ГЛОНАСС – РФ), держав-членів ЄС (власників регіональної КНС ГАЛІЛЕО), а також держав, зацікавлених у створенні ГНСС і використанні її можливостей, ввійшли й кілька авторитетних міжнародних організацій (Комітет ООН з космосу, ІКАО, ІМО, МСЕ, КОСПАР та ін.), які беруть участь у встановленні стандартів використання супутникових навігаційних сигналів і сприяють застосуванню нових технологій в царині супутникової навігації.

Всесвітня морська організація (ІМО) та її робочі органи розробляють рекомендації для членів щодо прийняття положень і керівних принципів, що стосуються безпеки мореплавства, запобігання забрудненню морського середовища, боротьби з ним. Комітет з безпеки мореплавства, Підкомітет з радіозв’язку, Підкомітет з безпеки навігації розглядають питання та надають рекомендації стосовно проблем, що їм передаються для опрацювання керівними органами ІМО.

Враховуючи потенційні можливості використання космічної техніки з метою убезпечення мореплавства, ІМО в 1975-1976 рр. провела в три етапи Міжнародну конференцію з проблем створення міжнародної морської супутникової системи зв’язку. На третьому етапі було укладено Конвенцію про заснування Міжнародної організації мобільного зв’язку ІНМАРСАТ.

Конференція затвердила рекомендації з таких питань: всесвітні мінімальні технічні та експлуатаційні стандарти обладнання як основа для розробки специфікацій корабельних (наземних) станцій (КС); необхідність створення всесвітніх технічних і експлуатаційних стандартів для полегшення зв’язку між суднами та наземними станціями; використання системою ІНМАРСАТ багатоцільових ШСЗ. На цей час понад 15 000 суден різних країн світу користуються послугами цієї системи зв’язку.

У результаті спільних досліджень ІМО, МСЕ/МКРР, ВМО, Міжнародної гідрофізичної організації, ІНМАРСАТ і Міжнародної супутникової системи пошуково-рятувальних операцій (КОСПАС/ САРСАТ) у 80-ті роки було спроектовано і розпочато створення Глобальної системи сповіщення про лиха та забезпечення охорони людського життя на морі на базі супутникових телекомунікаційних технологій (ГМДСС).

Рішеннями Конференції ІМО 1988 року до Міжнародної конвенції з питань радіозв’язку для ГМДСС було внесено зміни щодо розподілу частот, а також зобов’язання урядам договірних держав стосовно обладнання самостійно або у співпраці з іншими договірними сторонами відповідних берегових об’єктів для служб наземного та космічного радіозв’язку, до яких входять як служба радіозв’язку, що використовує геостаціонарне угруповання ШСЗ ІНМАРСАТ, так і служба радіозв’язку, що використовує ШСЗ на полярній орбіті ІНМАРСАТ.

Останні дослідження робочих органів ІМО та ІКАО щодо застосування космічних технологій спрямовуються на дослідження проблемних питань і організацію міжнародного співробітництва в сфері створення Глобальної системи навігації (ГСН) на основі практики використання угруповань ШСЗ супутникових систем зв’язку, навігації, пошуку та порятунку: ІНМАРСАТ, ІНТЕЛСАТ, ГАЛІЛЕО (ЄС), ГЛОНАСС (РФ), ГПС і НАВСТАР (США), КОСПАС/САРСАТ, ГМДСС.

Комітет супутникового спостереження Землі (КЕОС) спрямовує свою діяльність на розвиток засобів і методів дистанційного зондування Землі із космосу (ДЗЗ), налагодження та підтримку співробітництва держав в сфері ДЗЗ, розробку рекомендацій щодо оптимальних методів використання інформації з борту ШСЗ з метою прискорення соціально-економічного розвитку регіонів нашої планети.