Проблеми понятійного апарату МКП

Одним з важливих результатів дискусії в рамках Третьої конференції ООН з космосу можна вважати висновок про те, що до цього часу все ще існують суттєві прогалини в створенні та запровадженні понятійного апарату для єдиного підходу до вирішення актуальних міжнародно-правових проблем космічної діяльності, серед яких: делімітація космічного простору, справедливий розподіл ресурсу ГСО, міжнародна відповідальність держави за національну космічну діяльність, юрисдикція і контроль над космічними об’єктами, відповідальність за шкоду, спричинену такими об’єктами, права власності на космічні об’єктитощо.

у зв’язку з цим нагальним для космічної спільноти є завдання юридично виваженого формулювання основоположних понять і термінів міжнародного космічного права, тобто формування більш досконалого понятійного апарату цієї гілки міжнародного публічного права, що відповідав би основному своєму призначенню – сприянню однозначного тлумачення міжнародно-правових норм, викладених у відповідних міжнародних актах, і встановленню чітких меж застосування цих норм.

Серед основоположних термінів і понять МКП центральне місце, безумовно, належить термінам «космічний простір», «космічна діяльність», «космічний об’єкт».

космічний простір – в широкому сенсі цього терміну його можна сформулювати, цитуючи одного з метрів радянської школи космічного права Г. Жукова: простір Всесвіту, в якому рухаються усі небесні тіла, включаючи Землю.

Однак, враховуючи сферу дії сучасного міжнародного космічного права, мабуть більш точним буде наступне визначення: космічний простір – це простір за межами земної атмосфери, включаючи Місяць та інші небесні тіла (крім Землі). На цей час нижня межа космічного простору встановлюється міжнародним звичаєм і становить 100‑110 км над поверхнею Світового океану. Верхньої межі космічного простору не існує, хоча з огляду на предмет сучасного МКП такими межами можуть бути просторові рамки міждержавних стосунків у з’вязку з космічною діяльністю держав.

Множину норм міжнародного космічного права, що вміщено в основних договорах з космосу, застосовують незалежно від того, де мала місце відповідна подія. Однак вже ст. ІІ Договору про космос говорить про особливий характер космічного простору, що не може підпадати під юрисдикцію будь-якої з держав («...не підлягає національному привласненню ані шляхом проголошення... суверенітету..., ані будь-якими іншими засобами») на відміну від простору повітряного, тобто простору, що знаходиться як під суверенітетом відповідних держав, так і над відкритим морем.

космічна діяльність – діяльність з дослідження та використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла. Космічна діяльність повинна здійснюватись відповідно до міжнародного права, включаючи Статут ООН, в інтересах підтримки міжнародного миру та безпеки, розвитку міжнародного співробітництва та взаєморозуміння.

Вперше словосполучення «космічна діяльність» з’являється в резолюції ГА ООН 2221 (ХХІ) 19 грудня 1966 року. В міжнародно-правових документах зустрічаються також поняття «національна космічна діяльність», «мирна космічна діяльність», «воєнна космічна діяльність», «діяльність в космічному просторі». Однак, їх міжнародно-правових визначень не існує, як не існує і визначення поняття «космічна діяльність». у той же час космічну діяльністьтреба відрізняти від діяльності, пов’язаної з дослідженням та використанням космічного простору, оскільки остання за сферою охоплення значно ширше і не завжди регламентується міжнародним правом, залишаючись у значній мірі в сфері дії національного законодавства та міжнародного цивільного права.

Актуальність уточнення тлумачень понять, що містять словосполучення «космічна діяльність», полягає в тому, що наразі вкрай нагальним є врахування юридичних наслідків експансивної участі недержавного сектора в провадженні космічної діяльності. Це питання напряму зачіпає публічний характер цієї діяльності та Договору про космос, відповідно до якого міжнародно-правова та цивільно-правова відповідальність за діяльність, що провадиться в космічному просторі, а також пов’язані з нею юридичні наслідки покладаються виключно на держави, навіть у тих випадках, коли така діяльність в явній формі здійснюється виключно приватними юридичними особами, без державної участі.

Поступова комерціалізація та приватизація космічної діяльності знайшла вже своє віддзеркалення у внутрішньому праві деяких держав (США, Велика Британія, Росія, Франція), які намагаються врегулювати наслідки приватної космічної діяльності згідно з діючою міжнародно-правовою практикою. Проте навіть для цих країн існує проблема, яка полягає в тому, що сферу дії такого національного законодавства в контексті Договору про космос визначено не чітко і далеко не однозначно. Так, ст. VI Договору передбачає міжнародну відповідальність кожної конкретної держави за «національну космічну діяльність», яка на випадок приватного статусу суб’єктів цієї діяльності «...має провадитись з дозволу та під постійним наглядом відповідної держави...».

Однак, як вже зазначалося, ні поняття «космічна діяльність», «національна космічна діяльність», ні визначення «воєнна космічна діяльність», «мирна космічна діяльність», ні, навіть, термін «діяльність в космічному просторі» на міжнародному рівні визнання не отримали. Водночас, вони є основою для визначення сфери дії національного законодавства з метою примусу приватних організацій дотримуватись загальновизнаних правових норм.

Як наслідок відсутності точного визначення зазначених термінів на міжнародному рівні – з приводу їх тлумачення до цього часу не вщухають теоретичні спори і на сторінках спеціальних видань, і на форумах самого різного рівня, в першу чергу, на сесіях Юридичного підкомітету Комітету ООН з космосу. Більш важливо, однак, те, що в різних вже прийнятих актах національного законодавства, які регулюють діяльність в космічному просторі або пов’язані з таким регулюванням, надається часто власне національне їх тлумачення, а що ще більш важливо – при цьому тлумачаться міжнародні правові акти в цих законодавствах по-різному.

космічний об’єкт – технічний засіб (апарат), створений людиною і призначений для дослідження в космічному просторі, включаючи Місяць і планети Сонячної системи.

Загальновизнаного міжнародно-правового тлумачення терміну «космічний об’єкт» до цього часу не існує. Тільки в 1979 році Регламентом радіозв’язку Міжнародного союзу електрозв’язку (МСЕ) дається найбільш близький за змістом (але значно вужчий за сферою дії норм міжнародного космічного права, що визначають правовий статус космічних об’єктів) термін «космічний корабель», визнаючи його як «створений людиною апарат для польоту поза межами основної частини земної атмосфери».

водночас і Договір про космос 1967 року (ст. VII, VIII), і Конвенція про відповідальність 1972 року (ст. І), і Конвенція про реєстрацію (ст. І) 1975 року широко оперуючи з терміном «космічний об’єкт», включають до цього поняття і складові частини космічного об’єкта, а зазначені статті обох Конвенцій, крім цього, додають до змісту поняття ще й засоби виведення та їх складові, що має наслідком досить суттєві юридичні та фінансові наслідки.

Конкретизація тлумачення терміну «космічний об’єкт» принципово важлива з точки зору ефективного правового регулювання міжнародних відносин суб’єктів космічної діяльності в таких важливих міжнародно-правових аспектах як відповідальність за шкоду, спричинену космічним об’єктом, реалізації принципу «юрисдикції та контролю» над космічним об’єктом, збереження права власності на цей об’єкт і розробка та впровадження в практику правил запобігання техногенному засміченню космічного простору (порівняно нової проблеми для міжнародного космічного права, про що піде мова далі під час аналізу положень Конвенції про відповідальність 1972 року).

Водночас, зазначимо, що ще одним центральним поняттям, навколо якого формуються зазначені вище правові механізми МКП, є поняття «запускаюча держава».

У Договорі про космос 1967 року у зв’язку з встановленням міжнародної відповідальності держави за усю національну діяльність з дослідження та використання космічного простору ст. VІI зазначає, що такою державою є «кожна держава-учасниця Договору, яка здійснює або організує запуск об’єкта в космічний простір...», а також «кожна держава-учасниця Договору, з території або з установок якої здійснюється запуск об’єкта...». Таким чином, фактично не наводячи терміну «запускаюча держава», Договір дає опосередковане визначення такої держави, що згодом і підтверджує п. «с» ст. I Конвенції про відповідальність 1972 року: «термін «запускаюча держава» означає: і) держава, яка запускає або організує запуск космічного об’єкта; іі) держава, з території або з установок якої здійснюється запуск космічного об’єкта».

Останні 10-20 років характеризуються не тільки розвитком комерційної складової космічної діяльності, появою на світовому ринку транснаціональних корпорацій і приватних фірм, але й диверсифікацією систем запуску: все більше комерційних контрактів із виведення на навколоземні орбіти космічних об’єктів здійснюється з установок морського базування, все більше проектів новітніх систем запуску проектуються з використанням технології повітряного старту. Для таких операторів на світовому ринку та таких систем запуску, поняття «запускаюча держава» може, м’яко кажучи, викликати неоднозначне трактування (наприклад, запуск приватною фірмою ракети-носія з космічним об’єктом з фюзеляжу літака), а інколи й зовсім ускладнюється (запуск з акваторії Світового океану, який здійснює, наприклад, транснаціональна корпорація).