Міжнародне приватне право і космічна діяльність

Надання платних послуг з виведення на орбіту космічних апаратів і оренди каналів телефонного та телевізійного зв’язку через ШСЗ, продаж супутникових даних дистанційного зондування Землі та надання платних послуг з проведення робіт в галузі космічного матеріалознавства – ці та інші види космічної діяльності у випадку їх провадження на міжнародній основі за участю фізичних чи юридичних осіб неминуче пов’язані з необхідністю вирішення низки приватноправових питань. Адже здійснення таких робіт потребує укладання цивільно-правових угод, встановлення порядку вирішення спорів через суд або арбітраж, вирішення питань власності, страхування, авторського та патентного права[63].

Більшість з цих питань вирішуються за допомогою колізійних прив’язок до тієї чи іншої національної системи права або відсилок до відповідних норм міжнародних угод. Це говорить про те, що міжнародне приватне право, всупереч раніш висловлюваним думкам щодо незастосування його до космічної діяльності, вже зараз виступає як активний засіб регулювання такої діяльності.

Ступінь досконалості правових регуляторів світової економіки та її складової – світового ринку обумовлює як тенденції розвитку відповідних галузей права, що об’єднують в собі ці правові механізми, так, у рівній мірі, і проблеми, що існують в регулюванні цієї сфери людської діяльності. Усе зазначене повністю стосується й міжнародного приватного права, а аналіз ефективності регулювання правовідносин з іноземним елементом та тенденцій розвитку цієї галузі права дає можливість висвітлити й наявні проблеми у врегулюванні відносин на світовому ринку нормами міжнародного приватного права.

Як зазначено в окремих публікаціях з міжнародного приватного права, до таких тенденцій і проблем треба віднести наступні:

загальне прагнення до уніфікації правових норм як через укладення міжнародних договорів універсального та регіонального характеру в межах інтеграційних угруповань країн, так і шляхом прийняття типових законів; в процесі реалізації цієї тенденції різко зростає значення міждержавних організацій, підвищується їх роль в підготовці відповідних проектів (особливо це стосується таких організацій, як ЮНСІТРАЛ, КТР, Гаазькі конференції з міжнародного приватного права, УНІДРУА, СОТ, ВОІВ тощо);

поступове зростання ролі однакових матеріально-правових норм особливо в галузі міжнародного економічного співробітництва: однакові матеріальні норми задовольняють потреби міжнародної торгівлі краще, ніж найрозумніша система колізійних норм;

у визначеній галузі, на певних ділянках колізійне право виконує функцію перехідного характеру, насамперед в міжнародному торговельному праві.

Однією з провідних тенденцій розвитку міжнародного приватного права на сучасному етапі є кодифікація норм цієї галузі права на національному рівні: у другій половині ХХ століття кодифікацію було проведено (в більшості випадків прийняттям спеціальних законів про міжнародне приватне право) в таких країнах, як Австрія, ГДР, Іспанія, КНР, Польща, Португалія, Туреччина, Угорщина, ФРН, Швеція, Югославія. Підготовлено проекти законів у Франції, Україні (в рамках Цивільного кодексу України) та в інших країнах[64].

Діяльність з експлуатації новітніх засобів техніки, що нерідко має глобальні наслідки, потребує розробки радикально нових підходів до питань про контроль за діями господарських організацій на національному та міжнародному рівнях, про їх правовий статус, відповідальності держави за діяльність підпорядкованих йому юридичних осіб, запобігання можливої екологічної та іншої шкоди і її компенсації. У відповідних сферах мова, цілком імовірно, повинна йти про зміни у співвідношенні публічно-правового та приватноправового методів регулювання, переходу до якісно нового рівня взаємодії міжнародного договору та національного законодавства.

Найбільш характерне протиріччя, що виникає в галузі міжнародного приватного права – відносини, які виходять за рамки однієї держави, в більшості випадків фактично покликана регулювати в односторонньому порядку якась одна з держав. При застосуванні прямого методу це протиріччя усувається, оскільки держави самі на засадах узгодження створюють ці норми, покликані регулювати відносини між суб’єктами права цих держав. Однак визначення сторонами міжнародного договору правової системи, що застосовується для регулювання їх взаємовідносин (lex causae) є ще однією суттєвою проблемою міжнародного приватного права при врегулюванні взаємовідносин на світовому космічному ринку: угоди щодо реалізації міжнародних космічних проектів мають містити застереження стосовно права, яке застосовується до цих угод (governing law). Це застереження є суттєвим положенням угоди, особливо для країн, що розвиваються: розвинені країни при цьому, як правило, не схильні до посилання на право перших, як право, що має застосовуватися до неврегульованих відповідною угодою правовідносин. І в більшості випадків в цих угодах йде посилання або на право розвиненої країни, або на право третіх (знов таки розвинених!) країн, або на норми міжнародного права[65].

Застосування права третьої країни або норм міжнародного права є типовим підходом в практиці укладення міжнародних угод, причому вимоги національного законодавства не застосовуються до неврегульованих такими угодами правовідносин. І тому не виключена можливість виникнення колізій у застосуванні до відповідних правовідносин права, яке вибране сторонами угоди (lex electa), із законодавством однієї зі сторін. Тобто, при застосуванні в угоді права третьої країни або норм міжнародного права необхідно вдаватися у кожному випадку до правового аналізу можливостей виникнення колізій з національним правом кожної зі сторін. У разі, якщо такий аналіз дає привід говорити, що колізії можуть виникнути з принципових моментів, вони мають бути врегульовані положеннями відповідної угоди. Якщо ж шляхом укладення міжнародного договору створюються єдині колізійні норми, це протиріччя усувається лише частково, оскільки в кінцевому підсумку до відносин сторін буде застосовуватися внутрішнє право якоїсь однієї з держав, тобто право, створене в односторонньому порядку.

Крім цього, для країн – нових членів світового космічного ринку, які знаходяться в процесі переходу до ринкової економіки та інтеграції до глобального громадянського суспільства, є свої специфічні проблеми розвитку міжнародного приватного права. Так, у зв’язку з формуванням правової держави виникає низка питань, безпосередньо пов’язаних з проблемами міжнародного приватного права.

Основоположним принципом існування правових держав, як відомо, є панування закону. з цього випливає, що норми міжнародного приватного права повинні реалізовуватись виключно в законі, а не в інших нормативних актах. Масив норм міжнародного приватного права в таких країнах, як правило, неоднаковий. Одну з категорій таких норм складають колізійні норми, які пропонують використання у визначених випадках права іноземних держав.

Зокрема щодо країн СНД, ці норми містяться в законах, які приймались раніше на союзному або республіканському рівні. В іншому положенні знаходяться уніфіковані норми міжнародних договорів, що запроваджуються в дію на території країни, а також матеріально-правові норми внутрішнього законодавства. Раніше уніфіковані норми міжнародних договорів запроваджувались в СРСР правовими актами, які приймались на різних рівнях, що не відповідає принципам правової держави. Стосовно другої категорії треба зазначити, що основний обсяг нормативних актів, який визначає правовий статус учасників зовнішньоекономічних зв’язків, режим іноземних інвестицій, правове становище спільних підприємств, – це постанови уряду і, більш того, нормативні акти міністерств і відомств. Таким чином, недоліком, і притому досить суттєвим, є те, що ці норми регулюються не на рівні закону, а на рівні постанов уряду та відомчих актів.

Усе вищезазначене тим паче стосується такої в минулому «закритої» галузі економіки, якою є космічна галузь, адже переважна більшість нормативних актів з правового регулювання цієї галузі – постанови Політбюро ЦК КПРС мали скоріше політично-коньюнктурне, ніж міжнародно-правове чи науково-економічне обґрунтування.