Міжурядові міжнародні організації комерційно-виробничого типу

Міжнародна організація супутникового зв’язку (ІНТЕЛСАТ) — міжнародна комерційна акціонерна організація, яка володіє Глобальною системою супутникового зв’язку (ГССЗ) і послугами якої користуються більше 200 країн світу, а майже 50 країн — ще й для забезпечення свого внутрішнього зв’язку. Україна приєдналась до Міждержавної угоди про Міжнародну організацію супутникового зв’язку (ІНТЕЛСАТ) у 1993 році.

24 супутники ІНТЕЛСАТ на ГСО концентрують до 70% послуг світового трафіку електрозв’язку: дві третини міжнародних телефонних переговорів і практично усі міжнародні телевізійні програми здійснюються саме через ШСЗ ІНТЕЛСАТ. Крім цього, ГССЗ ІНТЕЛСАТ широко використовують для здійснення міжнародного телексного, факсимільного та відеоконференцзв’язку, а також організації приватного ділового обслуговування. Тобто, ІНТЕЛСАТ є організацією, яка в більшій мірі формує кон’юнктуру світового ринку послуг зі супутникового зв’язку, ніж будь-яка інша. За 30 років існування ГССЗ ІНТЕЛСАТ обсяги послуг, що надаються цією системою супутникового зв’язку, значно зросли. Ще 15-20 років тому майже увесь прибуток ІНТЕЛСАТ отримував за рахунок надання послуг із забезпечення міжнародного телефонного зв’язку загального користування. У 80-90 роки ХХ ст. спостерігається надзвичайно різке зростання попиту на послуги мереж ділового зв’язку, телевізійне мовлення в повному обсязі та надання телевізійних каналів на короткий термін для висвітлення таких особливих подій, як Олімпійські ігри, світові чемпіонати з футболу, а також транслювання новин за допомогою ШСЗ та передача масивів цифрових даних.

Діяльність ІНТЕЛСАТ здійснюється згідно з двома взаємопов’язаними міжнародними документами: міждержавною угодою про Міжнародну організацію супутникового зв’язку (Конвенція ІНТЕЛСАТ).

Організаційна структура ІНТЕЛСАТ віддзеркалює різноманітність рішень, які необхідно приймати на різних рівнях як урядам, так і експлуатаційним органам з метою забезпечення ефективності роботи. Кожна країна-член приймає участь в управлінні діяльністю ІНТЕЛСАТ за допомогою чотирьох органів організації: Асамблеї держав-учасниць, Наради сторін, Правління та Виконавчого органу, відповідального перед Правлінням.

Асамблея держав-учасниць складається із представників урядів держав, які уклали Міждержавну Угоду ІНТЕЛСАТ, і є головним органом ІНТЕЛСАТ. Асамблея держав-учасниць звичайно проводить наради один раз на два роки для розгляду резолюцій та рекомендацій, поданих Нараді Сторін і Правлінню щодо загальної політики та довготермінових цілей організації. Кожний учасник, або країна, має один голос. Рішення з питань суті діяльності приймаються двома третинами присутніх і голосуючих представників держав-учасниць. Рішення з процедурних питань приймаються простою більшістю.

Нарада Сторін складається із представників усіх сторін, що уклали Експлуатаційну Угоду ІНТЕЛСАТ (урядів або уповноважених ними організацій в галузі дальнього зв’язку), проходить щорічно для розгляду питань, пов’язаних із фінансовими, технічними та експлуатаційними аспектами системи. Кожна Сторона Угоди володіє на Нараді одним голосом, процедура голосування така сама, як на Асамблеї держав-учасниць.

Правління ІНТЕЛСАТ складається із представників Сторін, чия доля капіталовкладень, враховуючи як окремих членів, так і групи членів, не нижче мінімальної частки, встановленої для членства в Правлінні, яка щорічно визначається Нарадою Сторін. Мінімальна частка встановлюється таким чином, щоб забезпечувалось у складі Правління 20-22 члени, не рахуючи членів, що представляють групи з п’яти регіонів, визначених МСЕ. Дві або більше Сторін можуть поєднати свою частку капіталовкладень для отримання встановленого для членства мінімуму, і, таким чином, бути представлені одним представником у Правлінні. Крім того, групи в складі більш, ніж п’яти Сторін в рамках регіону МСЕ можуть бути представлені в Правлінні одним представником за наявністю не більше двох таких груп із будь-якого окремого регіону або не більше, ніж п’яти таких представників для усіх регіонів. Правління налічує 29 членів, які представляють 106 з 121 Сторони Угоди. Правлінню надають допомогу чотири консультативні комітети з питань: технічної політики; планування; бюджету; фінансової звітності.

Виконавчий орган, який очолюється Генеральним директором, керує повсякденною роботою ІНТЕЛСАТ. До складу Виконкому входить близько 700 співробітників з майже 70 країн світу. Штаб-квартира ІНТЕЛСАТ розташована у Вашингтоні (США), крім того, представництва ІНТЕЛСАТ є в Каліфорнії та Франції.

Генеральний директор подає доповіді Правлінню та є юридичним представником ІНТЕЛСАТ. Генеральний директор згідно зі статтею ХХІ «с» Угоди про ІНТЕЛСАТ надає Генеральному секретарю ООН, іншим зацікавленим спеціалізованим установам щорічні звіти стосовно діяльності ІНТЕЛСАТ. Крім цього, ІНТЕЛСАТ бере участь у щорічних сесіях КВКП, сприяє здійсненню Програми розвитку ООН (ПРООН).

Стратегічною метою ІНТЕЛСАТ є збереження конкуренто-спроможності на плинному ринку послуг дальнього зв’язку. Важливим засобом досягнення цієї мети слугує укладання довготермінових (на 15 і більше років) контрактів на обслуговування значної частки навантаження (космічного сегменту) в повному обсязі. Серед інших методів – диверсифікація послуг, додаткове зниження тарифів, підвищення надійності та полегшене встановлення сеансу зв’язку.

Наприкінці ХХ – початку ХХІ століття питома вага комерційної складової в діяльності суб’єктів світового телекомунікаційного ринку суттєво зростає. Сучасна ситуація унікальна тим, що процесам комерціалізації підпадають і міжнародні організації в галузі проектування, запусків і експлуатації ШСЗ на орбітах Землі.

Це обумовлює специфіку правової бази функціонування організацій, подібних ІНТЕЛСАТ, яка ґрунтується на двох основних документах: Конвенції ІНТЕЛСАТ, що укладається державами-членами, та Експлуатаційній угоді ІНТЕЛСАТ, підписаною урядами або уповноваженими ними організаціями з електрозв’язку. Структура таких міжнародних організацій все більше нагадує структуру приватних фірм. При цьому, здійснюючи комерційну діяльність, ця організація так чи інакше провадить і міжнародно-господарську діяльність.

У 1998 році Асамблея сторін ІНТЕЛСАТ внесла зміни-доповнення до Конвенції ІНТЕЛСАТ, які дозволяють державі-члену призначати декілька організацій – операторів електрозв’язку для підписання Експлуатаційної угоди.

Зазначені структурні зміни в ІНТЕЛСАТ пов’язані з загостренням конкурентної боротьби в телекомунікаційному секторі світового космічного ринку, підвищенням технологічних вимог до супутникових систем, що експлуатуються, і, відповідно, намаганнями ІНТЕЛСАТ адекватно відповідати сучасним вимогам світового ринку.

Міжнародна організація мобільного супутникового зв’язку (ІНМАРСАТ): біля 100 держав-учасниць; Україна (Мінтранс) з 1979 року; з 1996 року — Національне космічне агентство України (НКАУ).

З інтенсифікацією діяльності щодо вивчення Світового океану, розвитку судноплавства та рибальства все більш відчувались значні труднощі у забезпеченні морського зв’язку. Звичайний радіозв’язок вже не міг задовольнити все зростаючі потреби через затримки та перешкоди в результаті впливу атмосферних умов, а також через надмірну завантаженість класичного спектра радіочастот. Розвиток технологій супутникового зв’язку в 60-70 роки минулого століття надав можливість для переборення цих труднощів і умови для значного підвищення рівня безпеки на морі та надійності морського зв’язку взагалі.

Ще у 1966 році Міжурядова морська консультативна організація (ІМКО) розпочала дослідження проблем створення глобальної системи морського супутникового зв’язку. У листопаді 1972 року в рамках роботи ІМКО колишній Радянський Союз вніс проект документа з пропозиціями щодо створення ІНМАРСАТ. Розробка статутних документів майбутньої організації проходила в умовах гострих дискусій представників двох юридичних шкіл: Великої Британії та США, з однієї сторони, та СРСР, навколо якого згрупувалися представники країн соціалістичної орієнтації. Для прийняття підсумкових документів знадобилося провести три сесії конференції, яку спеціально було скликано під егідою Міжнародної морської організації (ІМО) у 1975-1976 рр. для обговорення проблем створення міжнародної системи морського супутникового зв’язку.

У вересні 1976 року в Лондоні було укладено дві взаємопов’язані міжнародні угоди: Міжурядову Конвенцію про Міжнародну організацію морського супутникового зв’язку (ІНМАРСАТ) та Експлуатаційну угоду ІНМАРСАТ, які набули чинності в липні 1979 року.

Відповідно до Конвенції основною метою організації було на час заснування забезпечення надійним зв’язком суб’єктів міжнародного судноплавства (пізніше за рішенням повноважних Асамблей 1989 та 1994 років функції ІНМАРСАТ були поширені на повітряний простір і рухомий зв’язок на суходолі). Більш конкретизована згодом мета – забезпечення космічного сегмента, необхідного для вдосконалення морського зв’язку в інтересах сповіщення про лихо та забезпечення охорони людського життя на морі, підвищення ефективності роботи суден і керування ними, встановлення за допомогою цього сегменту, при необхідності та доцільності, авіаційного та наземного рухомого зв’язку, а також інших рухомих служб громадської кореспонденції та радіопеленгації (місцевизначення).

За Конвенцією ІНМАРСАТ провадить свою діяльність виключно в мирних цілях відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права. Сторонами Конвенції можуть бути усі держави без будь-якої дискримінації. На кінець 1999 року учасницями Конвенції є 84 держави. Експлуатаційна угода, що регламентує технічні та фінансові питання діяльності ІНМАРСАТ, укладається або від імені уряду, або від імені призначених цим урядом державних чи приватних організацій. ІНМАРСАТ є юридичною особою і несе відповідальність за свої дії та зобов’язання.

Штаб-квартира ІНМАРСАТ розташована у Лондоні, і згідно з угодою між Урядами Великої Британії та Північної Ірландії вона має правоздатність корпоративного органу і відповідні привілеї та імунітети в Об’єднаному Королівстві. Протокол 1981 року про привілеї та імунітети ІНМАРСАТ передбачає надання аналогічних прав і в інших державах-членах Міжурядової Конвенції про ІНМАРСАТ. Згідно зі статутними документами ІНМАРСАТ надається обмежений захист по відношенню її глобальних морських служб від конкуруючих регіональних або національних систем. Від тої чи іншої держави-члена потребується сповіщати ІНМАРСАТ, якщо ця держава чи особа під її юрисдикцією має наміри надати окремі засоби космічного сегменту або використати їх для будь-якої мети ІНМАРСАТ щодо забезпечення морського супутникового зв’язку. Однак ця вимога не має відношення до засобів, які існують для забезпечення національної безпеки або існували до набуття чинності Конвенції.

Відповідно до Конвенції органами ІНМАРСАТ є Асамблея, Рада та Директорат на чолі з Генеральним директором. До складу Асамблеї входять усі Сторони Конвенції, сесії скликаються один раз на два роки і розглядають питання діяльності організації; визначають політику ІНМАРСАТ; розроблюють рекомендації Раді та приймають рішення за рекомендаціями Ради; забезпечують відповідність діяльності організації положенням Статуту ООН і Конвенції; вирішує проблеми, що стосуються взаємовідносин ІНМАРСАТ з державами та іншими міжнародними організаціями тощо. Кожна Сторона Конвенції має в Асамблеї один голос, рішення із суттєвих питань приймаються більшістю присутніх і голосуючих Сторін. Рада складається з 22 учасників Експлуатаційної угоди, у тому числі 18 представників входять до Ради згідно із принципом максимального фінансового внеску до бюджету організації, чотири представника добираються для забезпечення справедливого географічного представництва в Раді та з урахуванням інтересів країн, що розвиваються. Рада несе відповідальність за забезпечення космічного сегменту, необхідного для реалізації основних цілей ІНМАРСАТ найбільш економічним і ефективним способом.

Як відповідь на сучасні вимоги міжнародного ринку телекомунікаційних послуг і з метою полегшення адаптації Організації до умов комерціалізації у 1994 році ІНМАРСАТ утворює в своїй структурі дочірнє підприємство «Інмарсат», яке має статус приватної компанії з обмеженою відповідальністю.

У квітні 1998 року позачергова Асамблея ІНМАРСАТ схвалила поправки до Конвенції та Експлуатаційної Угоди, якими передбачалося утворення в структурі Організації акціонерної компанії з обмеженою відповідальністю, зареєстрованій у Великій Британії. Цій компанії передані усі активи ІНМАРСАТ, включаючи права на космічний сегмент, який становив на початок 2007 року 12 ШСЗ ІНМАРСАТ на ГСО, акції ж компанії були розподілені між організаціями-учасницями Експлуатаційної угоди

Міжнародну організацію космічного зв’язку (МОКЗ, ІНТЕРСУПУТНИК) було засновано як міжурядову організацію для створення та розвитку міжнародної системи супутникового зв’язку дев’ятьма державами соціалістичної орієнтації: Болгарією, Кубою, Монголією, НДР, Польщею, Радянським Союзом, Румунією, Угорщиною та Чехословаччиною, підписанням Угоди про утворення міжнародної системи та організації космічного зв’язку ІНТЕРСУПУТНИК від 15 листопада 1971 року. На цей час до МСКЗ входять 23 держави-члена: Афганістан, Білорусь, Болгарія, В’єтнам, Грузія, Ємен, Казахстан, Киргизстан, КНДР, Куба, Лаос, Монголія, Нікарагуа, ФРН, Польща, Росія, Сирія, Румунія, Таджикистан, Туркменістан, Угорщина, Україна (НКАУ, з 1998 р.) та Чехія. Користувачами міжнародної системи супутникового зв’язку є сьогодні понад 100 держав та приватних компаній країн усіх континентів Землі. Крім зазначеної Угоди правовий статус МОКЗ визначено також Угодою про правоздатність, привілеї та імунітети (від 20.09.76 р.), Угодою з Урядом СРСР про врегулювання питань, пов’язаних з місцем перебування (15.09.77 р.), Статутом МОКЗ, схваленим XVII сесією Ради ІНТЕРСУПУТНИКА (16.12.77 р.), та низкою інших міжнародно-правових документів, розроблених і прийнятих пізніше (1992-1998 рр.) у зв’язку з виходом МОКЗ на світовий космічний ринок, курсом на комерціалізацію та приватизацію: Протоколом (1996 р.) про внесення змін до Угоди про утворення ІНТЕРСУПУТНИКА, Експлуатаційною угодою (1996 р.), яка запроваджує новий інститут сторін, що підписали, – національних операторів. Операторська угода (що є по суті міжнародним міжвідомчим документом) підписується призначеними (і ліцензованими) урядами держав-членів національними організаціями електрозв’язку. Така форма експлуатаційної угоди, про що зазначено в Протоколі, дозволила перенести усі фінансові стосунки (внески в статутний капітал, відповідальність тощо) держав-членів і користувачів з МОКЗ на рівень учасників (операторів).

Однак шлях ІНТЕРСУПУТНИКА до ринкових засад діяльності не був безхмарним. І тому для держав, що за різних причин не готові прийняти протокол і надати повноваження національним операторам на підписання експлуатаційної угоди, рішенням Ради таким членам МОКЗ надається час на визначення до прийняття Протоколу (отримання депозитарієм Угоди про утворення ІНТЕРСУПУТНИКА – Урядом РФ повідомлення двох третин урядів держав-членів МОКЗ станом на 1996 р.). Таким чином, цілком згідно із сучасною договірною практикою держав і положеннями Віденської конвенції про право міжнародних договорів (стаття 30) на перехідний період діють, так би мовити два статути МОКЗ та два типи членства держав (визначені статутними документами МОКЗ до 1996 р. і після прийняття Протоколу про внесення змін до Угоди про утворення ІНТЕРСУПУТНИКА). В той самий час не можна не бачити існування проблеми необхідності встановлення узгоджувальної процедури для низки невідповідностей, що виникають у зв’язку з чинністю двох Основних угод МОКЗ.

Головним керівним органом є Рада, що складається з представників від кожного члена МОКЗ з правом одного голосу незалежно від розміру пайової частки в статутному капіталі. Рада держав-учасниць звичайно проводить наради один раз на рік для розгляду питань щодо загальної політики та довготермінових цілей МОКЗ. Рішення щодо стратегії діяльності ІНТЕРСУПУТНИКА та засад її реалізації приймаються двома третинами голосів усіх членів Ради. практичної реалізації основні мета та засади діяльності набувають в Експлуатаційній угоді, якою запроваджується новий орган, що відповідає за оперативний розгляд і вирішення поточних питань діяльності – Експлуатаційний комітет. Комітет розглядає питання придбання, оренди та експлуатації космічного комплексу, а також розглядає технічні вимоги, фінансову політику та контроль діяльності Дирекції, затверджує плани розвитку та вдосконалення Міжнародної системи космічного зв’язку.

Постійним виконавчим і адміністративним органом є Дирекція, яка складається з Генерального директора (головної адміністративної особи МОКЗ), його заступника, основного, технічного та допоміжного персоналу. На цей орган покладено вирішення поточних питань діяльності МОКЗ, що мають безпосереднє відношення до експлуатації Системи та впровадження в життя рішень Ради та експлуатаційного комітету. Структуру та штати Дирекції, а також її статутні документи затверджує Експлуатаційний комітет.

До складу технічних засобів ІНТЕРСУПУТНИКА входять космічний комплекс і наземні станції. До цього часу космічний комплекс, що складається із супутників зв’язку (типу ГОРИЗОНТ, ЕКСПРЕС і ГАЛС) та системи керування, орендувався в одного з членів МОКЗ — Російської Федерації. Основний вид послуг (80%) – телевізійні передачі, основними ринками МОКЗ є країни СНД, Південної та Південно-східної Азії.

Загострення конкурентної боротьби на світовому космічному ринку, поширення процесів комерціалізації та приватизації поставили на порядок денний питання про розширення можливостей системи, придбання у власність Організації супутників зв’язку, що відповідають сучасним вимогам до цієї техніки, запрошення для реалізації спільних проектів визнаних постачальників сучасної техніки та технологій та широке залучення інвесторів. Так, на основі рішення Ради МОКЗ 1994 року було підписано угоду про стратегічне партнерство ІНТЕРСУПУТНИКА з одним із найбільших світових виробників космічних супутникових систем американською корпорацією «Локхід Мартін», після чого укладається (15.04.97 р.) Договір про утворення Спільного підприємства між компанією «Локхід Міртінз Оверсіз Корпорейшн» і МОКЗ (ІНТЕРСУПУТНИК). Метою діяльності новоутвореного СП є реалізація проекту створення системи супутникового зв’язку, яка б надавала увесь спектр сучасних телекомунікаційних послуг, причому учасники Сп забезпечують повний технологічний цикл проектування і виробництва космічного сегменту та його виведення на ГСО орбіту і наступну довготермінову експлуатацію цього сегменту. Утворення СП стало першим прикладом договірних взаємовідносин між міжнародною організацією та транснаціональною корпорацією в сфері надання космічних послуг і технологій, і це, безумовно, сприяє розширенню міжнародно-правової бази діяльності на світовому ринку космічних послуг і технологій.