Правові проблеми використання ресурсів космічного простору і небесних тіл

Угода про діяльність держав на Місяці та інших небесних тілах (Угода про Місяць 1979 року) ставить більше проблем, ніж дає конкретних правил поведінки суб’єктів космічної діяльності. Так, прогнозуючи засади особливого правового режиму в процесі використання ресурсів космосу, Угода проголошує: «… упорядковане і безпечне опанування природних ресурсів Місяця; раціональне регулювання цих ресурсів; розширення можливостей у справі використання цих ресурсів; і справедливий розподіл між усіма державами-учасницями благ, отримуваних від цих ресурсів, з особливим урахуванням інтересів і потреб країн, що розвиваються‚ а також зусиль тих країн, які прямо або не прямо зробили свій внесок в дослідження Місяця». Але реальні механізми, що б реалізували цей режим, планувалося встановити, коли для цього визріють умови.

Підкреслюючи недостатність досвіду освоєння космосу, особливо, що стосується питань комерційного використання космічного простору і ресурсів небесних тіл, проголошений в ст. 12 Угоди принципюрисдикції і контролю держави над «…космічними апаратами, обладнанням, установками, станціями і спорудами на Місяці» призводить до протиріч зі статтею ІІ Договору про космос у зв’язку з поширенням цієї юрисдикції і на простір навколо об’єкта для убезпечення останнього, тобто, до присвоєння частки космічного простору за принципом «право першого».

Крім цього, у випадку пілотованих інтернаціональних місій невирішеними залишаються також проблеми відносин між державою реєстрації та іноземним або міжнародним елементом (право якої держави має застосовуватись, якщо правова подія, що врегульована міжнародним приватним правом, відбулась на пілотованому об’єкті чи поза ним в космічному просторі?), а також захисту «права власності» (на винаходи та відкриття в процесі провадження космічної діяльності поза межами Землі, на які розповсюджується право інтелектуальної власності): під час міжнародних космічних експериментів або наукової та господарської діяльності в ході все більшої комерціалізації діяльності в космосі ці невирішені правові питання призведуть до виникнення складних ситуацій, особливо, що стосується визначення прав «співвласників», отримання та розподілу доходів та ін.

Низка положень Угоди про Місяць викликає не тільки вільне тлумачення цих положень, але й настільки серйозну стурбованість або невизначеність більшості держав світового співтовариства, що на цей час учасниками її стали менше двадцяти держав світу. Ці положення головним чином стосуються проголошення принципу загального спадку всього людства та зобов’язань «встановити міжнародний режим, включаючи відповідні процедури, для регулювання експлуатації природних ресурсів Місяця».

У цьому сенсі досить цікавою можна вважати позицію Голландії, викладену в коментарях щодо статусу п’яти договорів з космосу. Ці коментарі звертають увагу на те, що серед учасників Угоди про Місяць немає переважної більшості промислово розвинених країн світу та такої ж більшості країн, що розвиваються: «… відсутність перших, вірогідно, можна було б чекати з огляду на те, що Угода чітко відслідковує тенденцію виключити необмежену комерційну експлуатацію ресурсів Місяця на основі принципу загального спадку всього людства. Основним результатом застосування цього принципу може стати встановлення системи перерозподілу прибутків від такої експлуатації, за якої частину прибутків розвинені країни повинні будуть відраховувати країнам, що розвиваються і самі в експлуатації ресурсів участі не беруть через відсутність фінансових і технічних можливостей. Але саме за цієї причини викликає подив відсутність серед учасників Угоди країн, що розвиваються, оскільки ефективне застосування принципу загального спадку людства по відношенню до Місяця могло б поставити більшість країн, що розвиваються, у відносно вигідне становище. Їх практично повна відсутність серед учасників Угоди уявляється такою, що не має будь-якого сенсу».

Прогнозуючи подальший розвиток правового регулювання світового космічного ринку, не можна не бачити, що істотним недоліком чотирьох перших міжнародно-правових актів з питань космічної діяльності є майже повне ігнорування механізмів правовідносин в процесі комерційного використання ресурсів дальнього космосу, адже правовий режим використання навколоземного простору об’єктивно відмінний від правового режиму використання Місяця, астероїдів, інших небесних тіл, міжпланетного простору тощо. Намагаючись конкретизувати положення чотирьох «попередніх» договорів з космосу, Угода про Місяць розповсюджує дію цих основоположних документів міжнародного космічного права на природний супутник Землі та інші небесні тіла. З інтенсифікацією вже через 5-10 років практичного використання нових (космічних) технологій в умовах мікрогравітації (на орбітальних лабораторіях та космічних станціях), а також із започаткуванням через 15‑20 років розробки природних родовищ Місяця та космічної сонячної енергетики та, в більш віддаленому майбутньому, ресурсів дальнього космосу положення Угоди про Місяць матимуть вкрай важливе значення для врегулювання відносин суб’єктів світового ринку космічних послуг і технологій в життєво важливому для існування людської цивілізації секторі цього ринку. Але в 70-х рр. минулого століття ні політичні умови, ні рівень розвитку МКП, ні потреби світового космічного ринку не сприяли більш чіткому розробленню положень Угоди, що відповідали б нагальним потребам сучасної космічної діяльності.

Угода про Місяць ставить більше проблем, ніж дає конкретних правил поведінки суб’єктів світового космічного ринку на запланованому в досить віддалене майбутнє напрямі його розвитку. Так, прогнозуючи розвиток особливого правового режиму використання ресурсів космосу, Угода проголошує: «Дослідження і використання Місяця є надбанням усього людства і здійснюється на благо і в інтересах всіх країн, незалежно від ступеня їх економічного або наукового розвитку. При цьому належна увага приділяється інтересам теперішнім і майбутніх поколінь, а також необхідності сприяти підвищенню рівня життя і поліпшенню умов економічного і соціального прогресу і розвитку… Держави-учасниці… зобов'язуються встановити міжнародний режим, включаючи відповідні процедури, для регулювання експлуатації природних ресурсів Місяця, коли буде очевидно, що така експлуатація стане можливою найближчим часом....Будь-яка діяльність щодо природних ресурсів Місяця проваджується таким чином, щоб це відповідало основним цілям…» міжнародного режиму, який має бути встановлено: «упорядковане і безпечне опанування природних ресурсів Місяця; раціональне регулювання цих ресурсів; розширення можливостей у справі використання цих ресурсів; і справедливий розподіл між усіма державами-учасницями благ, одержуваних від цих ресурсів, з особливим урахуванням інтересів і потреб країн, що розвиваються‚ а також зусиль тих країн, які прямо або непрямо зробили свій внесок в дослідження Місяця». Водночас, підкреслюючи недостатність досвіду освоєння космосу, особливо що стосується питань комерційного використання космічного простору і ресурсів небесних тіл, проголошений в статті 12 Угоди принципюрисдикції і контролю держави над «…космічними апаратами, обладнанням, установками, станціями і спорудами на Місяці» призводить до протиріч зі статтею ІІ Договору про космос у зв’язку з поширенням цієї юрисдикції і на простір навколо об’єкта для убезпечення останнього, тобто, до «присвоєння частки космічного простору згідно з доктриною «право першого».

Крім цього, у випадку пілотованих інтернаціональних місій невирішеними залишаються також проблеми відносин між державою реєстрації та іноземним або міжнародним елементом (право якої держави має застосовуватись, якщо правова подія, що врегульована міжнародним приватним правом, відбулась на пілотованому об’єкті чи поза ним в космічному просторі?), а також захисту «права власності» (на винаходи та відкриття в процесі провадження космічної діяльності поза межами Землі, на які розповсюджується право інтелектуальної власності): при здійсненні міжнародних космічних експериментів або наукової та господарської діяльності в ході все більшої комерціалізації діяльності в космосі ці невирішені правові питання призведуть до виникнення складних ситуацій, особливо, що стосується визначення прав «співвласників», отримання та розподілу доходів, таке інше.