Особливості правового регулювання геостаціонарної орбіти (ГСО)

Аналізуючи тенденції світового космічного ринку, важко перебільшити виняткове значення ГСО для створення сучасних телекомунікаційних систем.

Загальновідомо, що геостаціонарна орбіта має досить широку сферу застосування (див. § І.1.3.3). Окрім того, що вона найбільш ефективна для організації електрозв’язку взагалі, ГСО особливо зручна при організації глобального супутникового теле- та радіомовлення

Діяльність щодо практичного використання ГСО неподільна із застосуванням радіочастот, необхідних для керування зростаючої кількості КА під час їх запуску, забезпечення функціонування ШСЗ на орбіті, передачі на Землю корисної інформації тощо.

Тому не дивно, що вже на початку 70-х рр. минулого століття Комітет ООН з космосу і створена ним Робоча група з безпосереднього телевізійного мовлення висловили загальну думку, що ГСО є обмеженим природним просторовим ресурсом, який буде широко застосовуватися у майбутньому для різних видів супутникових систем, і що необхідно заздалегідь розглянути питання її використання. З огляду на щільний взаємозв’язок між розміщенням ШСЗ і розподілом частот було визнано також важливу роль Міжнародного союзу електрозв’язку (МСЕ) в координації використання ГСО.

Сьогодні в умовах утворення глобального інформаційного простору та проголошених на найвищому рівні планів побудови інформаційного суспільства підкреслимо надзвичайну роль у правовому регулюванні ГСО, яку здійснює саме МСЕ, ті принципи та норми, які ним приймаються і які є обов’язковими для всіх суб’єктів міжнародного права, враховуючи статус цієї організації. Вже понад 30 років найбільш складні правові питання врегулювання відносин в найдинамічнішому секторі світового космічного ринку намагається вирішувати саме МСЕ, який здійснює розробку регламентів, що розподіляють діапазони радіочастот для космічного зв’язку, вивчення можливостей залучення космічного зв’язку в світову систему електрозв’язку, дослідження економічних аспектів космічного зв’язку, обмін інформацією щодо використання ШСЗ для розвитку дальнього зв’язку тощо.

МСЕ вже наприкінці 50-х років визнав свою відповідальність стосовно встановлення виважених організаційно-правових засад провадження діяльності в сфері космічного зв’язку.

ГА ООН, зі свого боку, в 1961 році у резолюції 1721 закликала МСЕ розглянути відповідні аспекти міжнародного співробітництва у новій галузі зв’язку.

У 1963 році Надзвичайна адміністративна конференція МСЕ з радіозв’язку, переглядаючи Регламент радіозв’язку, доповнила його розділом, що розподіляв частоти, необхідні для використання космічними системами та службами зв’язку, включаючи метеорологічні та навігаційні супутники, а також супутники зв’язку. Крім цього, мабуть вперше, в офіційному міжнародному документі з’явився розділ, окрема стаття якого містила визначення, необхідні для однозначного тлумачення норм експлуатації космічних систем, служб і станцій зв’язку.

Водночас, Конференція продовжила ґрунтуватись в своїх рішеннях на принцип «хто першим прийшов, той перший і отримав». Тому під час заявлення необхідних для нових систем зв’язку частот в робочому органі МСЕ Міжнародному комітеті з реєстрації частот (МКРЧ) тим державам і міжнародним організаціям, хто першими розпочав на цих частотах працювати, гарантувалися постійні привілеї та захист, а ті, хто підключилися згодом, могли використовувати спектр радіочастот лише таким чином, щоб не створювати перешкод для сигналів з частотами, вже зареєстрованими в МКРЧ.

І тільки у 1971 році на Всесвітній адміністративній конференції МСЕ при перегляді Регламенту радіозв’язку в резолюції Spa 2-1 вперше з’являються положення щодо гарантій використання державами на рівноправній основі діапазону частот для служб космічного зв’язку. Приймаючи до уваги, що радіочастотний спектр і ГСО є обмеженими природними ресурсами і тому повинні використовуватися найбільш ефективно та ощадливо, Конференція МСЕ 1971 року відкинула доктрину «права першого» і встановила регламенти організації космічного зв’язку, за якими: реєстрація в МСЕ частот та їх використання не є пріоритетними для будь-якої країни або групи країн і мають не створювати перешкод створенню космічних систем іншими країнами; будь-яка країна або група країн, що зареєстрували в МСЕ частоти для своїх служб космічного зв’язку, повинні запровадити усі практично здійсненні заходи для забезпечення використання іншими країнами або групами країн нових космічних систем.

У 1973 році на Повноважній Конференції МСЕ орбіта геостаціонарних ШСЗ та частоти, які надаються для її використання, були оголошені обмеженим природним ресурсом, який повинен використовуватися ефективно та ощадливовідповідно з потребами та технічними можливостями держав на засадах Регламенту радіозв’язку.

При цьому в МСЕ до питань регулювання діяльності щодо використання ГСО почали застосовувати фактично ті самі механізми, які склалися в сфері регулювання діяльності держав у галузі радіозв’язку взагалі. МСЕ з 1973 року надав Міжнародному консультативному комітету з радіо право не тільки давати консультації відповідно раціонального використання спектра радіочастот, але й рекомендувати оптимальне розміщення ШСЗ на ГСО, а Міжнародному комітету реєстрації частот, який раніше тільки координував використання радіочастот, – право реєструвати орбітальні позиції цих геостаціонарних супутників. Згідно зі ст. 11 Регламенту радіозв’язку на орбітальні позиції цих ШСЗ були розповсюджені процедура координації, що використовується щодо частотних присвоєнь, низку інших механізмів регулювання.

Як підсумок, МСЕ в своєму Статуті від 22 грудня 1992 року зафіксував положення за яким при використанні ділянки частот для радіозв’язку члени Союзу повинні враховувати те, що радіочастоти та орбіта геостаціонарних супутників є обмеженими природними ресурсами, які належить використовувати раціонально, ефективно і ощадливо, відповідно до положень Регламенту радіозв’язку, щоб забезпечити справедливий доступ до цієї орбіти і відповідних частот різним країнам з урахуванням особливих потреб країн, що розвиваються, і географічного розташування деяких країн.

Водночас, серйозну стурбованість держав світової спільноти у 80-90 рр. минулого століття викликала інша проблема – проблема «паперових супутників», яка полягала в прогресуючій тенденції заявок на місця на ГСО не для розташування на них ШСЗ, а для перетворення виділених місць в предмет купівлі-продажу.

Зазначена проблема викликала відповідні заходи з боку МСЕ, яка удосконалила наприкінці 90-х рр. існуючі на той час процедури заявлення позицій на ГСО з метою недопущення цих заявлень для «паперових супутників». На Всесвітніх радіоконференціях 1997 і 1998 рр. біло узгоджено і схвалено такі попереджувальні заходи як: оформлення заявок до МСЕ на платних засадах; скорочення до 7 років терміну дії заявки до вичерпання її пріоритету (замість схеми «6 років – на координацію заявки зі суміжними користувачами + 3 роки – на запуск КА» почала діяти схема «5+2») тощо.

Однак, не дивлячись на те, що питання правового режиму ГСО[13] як і проблема делімітації космічного простору є постійними питаннями порядку денного останні 20 років роботи Комітету ООН з космосу та його Юридичного підкомітету, проблему правового регулювання ГСО, у тому числі справедливого розподілу цього «обмеженого природного ресурсу» Землі до цього часу не вирішено.

Наразі Юридичний підкомітет намагається узгодити різноманітні точки зору держав-членів на те, як конкретно мають вирішуватися питання використання і доступу до цього ресурсу. Ці точки зору включають часто такі взаємовиключні положення як: а) для регулювання доступу і використання геостаціонарної орбіти має бути встановлений правовий режим sui generis, щоб забезпечити захист прав країн, що розвиваються, і країн, що внаслідок обмеженості фінансових або технічних ресурсів поки не змогли розмістити супутники зв'язку на цій орбіті; б) варто розглянути можливість забезпечення справедливого доступу до орбіти або преференційних прав на її, особливо для держав, які мають географічну близькість до площини ГСО; в) правове регулювання доступу до ГСО має бути щільно пов'язане зі свободою використання космічного простору; г) відповідальність щодо забезпечення справедливого доступу до геостаціонарної орбіти покладається на МСЕ, що є єдиним правомочним органом з координації та регулювання спектра радіочастот і д) будь-яка преференційна вимога щодо ГСО або її резервування вважається формою привласнення космічного простору, і тому заборонена на підставі положень Договору про космос.

В останні роки було подано різноманітні пропозиції і робочі документи з метою наблизити Юридичний підкомітет до консенсусу з цього питання. Проте, незважаючи на активну дискусію, що продовжується, дотепер зберігається явний поділ позицій держав з питання про справедливе урегулювання порядку використання ГСО.

У зв’язку зі створенням усе більш складних навігаційних систем, систем забезпечення безпеки у повітряному просторі та на морі, розгортанням нових мобільних систем передачі даних з широким застосуванням комп’ютерів, а також планами розгортання таких систем, як глобальний мобільний персональний супутниковий зв’язок все гострішим постає питання розподілу частот радіоспектра. І все ще досить актуальною є проблема ефективного планування та координації діяльності МСЕ.