Делімітація космічного та повітряного просторів

Делімітація космічного та повітряного просторів (від франц. delimitation, визначення) – договірне встановлення межі між космічним і повітряним просторами, що набуло актуальності в останні 20‑30 років у зв’язку з розвитком космонавтики, а саме з практичним застосуванням космічних транспортних систем багаторазового використання (ШАТТЛ, БУРАН тощо).

Навколоземний простір над територією кожної держави складається, так би мовити, з двох прошарків з принципово різними правовими режимами. З цього факту випливає низка проблем, що породжують необхідність розмежування повітряного та космічного просторів.

Як зазначав Ф. Нозарі, в початковий період космічної діяльності в роботах деяких авторів висловлювались думки про те, що Чикагська конвенція про міжнародну цивільну авіацію 1944 року та національне законодавство про суверенітет на повітряний простір автоматично розповсюджуються і на космічний простір. Суть їхньої аргументації полягала в тому, що «старі» тексти згадували повітря, повітряний простір, атмосферний простір і повітряні судна, оскільки на той час не виникало необхідності спеціально говорити про великі висоти. Відповідно, згадувані поняття повинні тлумачитись як такі, що стосуються до польотів на усіх висотах, а «старі» тексти не варто сприймати обмежено до рівня якоїсь повітряної чи атмосферної «стелі», тому, що ніхто не мав на увазі якусь стелю за формування цих настанов. Тобто, жоден правовий акт не містив вказівок щодо меж суверенітету на повітряний простір.

Проте більшість дослідників цієї проблеми відкидали подібні міркування, вважаючи, що існуючі настанови про суверенітет на повітряний простір не можуть стосуватись до польотів на висотах, де немає атмосферного повітря або де його недостатньо для польотів повітряних суден. Тому суверенітет на повітряний простір не може бути розповсюджений на необмежений за висотою простір над територією держави і має існувати визначена висота, на якій суверенітет держави втрачає свій практичний сенс. Ще у 1959 році один із піонерів космічного права радянський юрист Є. Коровін зазначав, що норми повітряного права не можуть бути автоматично поширені на космічну діяльність, і, зокрема, що визнання повного та виключного суверенітету держав на космічний простір (за аналогією з міжнародно-правовим режимом повітряного простору) може призвести до серйозного гальмування космічних досліджень та уповільнення практичного використання космосу через можливі протести держав з приводу порушень їх суверенітету.

Космічні апарати, виходячи на навколоземну (навколосонячну, чи, взагалі в дальній космос) орбіту або здійснюючи приземлення, природно і невідворотно проходять через усі шари земної атмосфери, а їх орбіти, як правило, проходять над територіями багатьох держав. Більше того, космічні кораблі багаторазового використання типу ШАТТЛ на окремих ділянках польоту в атмосфері (траєкторії приземлення) мають характеристики скоріше повітряних суден ніж космічних. Таким чином, виникає колізія, яка є наслідком одночасної дії норм міжнародного космічного права щодо екстериторіальності (непривласнення) космічного простору і суверенітету над повітряним простором, що знаходиться над їх національною територією, включаючи територіальні води.

З одного боку, за Паризькою конвенцією про повітряні пересування 1919 року та Чикагською конвенцією про міжнародну цивільну авіацію 1944 року визнається суверенітет держави над її повітряним простором, а національне законодавство встановлює правила польотів над державною територією; з іншого боку, космічний простір згідно з нормами та принципами міжнародного космічного права (див. Декларацію правових принципів 1963 року та Договір про космос 1967 року) і на відміну від повітряного не підлягає привласненню будь-якою державою, і не признаються жодні претензії на суверенітет над космічним простором.

Розбіжності в правових режимах повітряного та космічного просторів (а також в правових статусах повітряних і космічних об’єктів) поставили на порядок денний проблему висотного розмежування цих просторів.

Низка поважних міжнародних інституцій намагалася на протязі кількох десятиліть якщо не встановити таку межу, то хоча б розробити критерії розмежування двох просторів. Так, у другій половині 60-х р. ХХ століття Асоціація міжнародного права (АМП) відповідно до своєї ж резолюції 1964 р. стосовно визначення «верхньої межі національного простору», посилаючись на «практику держав», запропонувала проект резолюції, за якою повітряний суверенітет не повинен розповсюджуватися за межі найнижчого перигею орбіти будь-якого супутника, виведеного на орбіту до поточного моменту. Однак, окремі члени АМП, враховуючи стан розвитку практичної космонавтики, висловили сумніви щодо своєчасності прийняття такої резолюції.

Тому одночасно з ухваленням тексту Договору про космос ГА ООН резолюцією 2222 від 19 грудня 1966 року доручила КВКП розпочати системне вивчення проблем, що стосуються визначення космічного простору.

Відповідно до цього доручення Юридичний підкомітет КВКП на своїй шостій сесії (липень 1967 року, Женева) розглянув різноманітні аспекти цієї проблеми і констатував: для обґрунтування правових формулювань терміну «космічний простір» необхідно вибрати наукові критерії, щодо яких і було зроблено запит до Науково-технічного підкомітету. Наприкінці того ж року на сесії останнього було зроблено висновок щодо неможливості на той час встановити наукові або технічні критерії, які б дозволили дати незаперечно-точне, надійне та виважене визначення терміну.

Тим не менше, вже у серпні 1968 року на своїй 53-й Конференції в Буенос-Айресі АМП схвалила резолюцію, за якою поняття «космічний простір» включало увесь простір, що починається з висоти найнижчого перигею супутника на 27 січня 1967 року

Враховуючи важливість і складність проблеми та маючи висновки обох підкомітетів, наступного року (1968 р.) КВКП у своїй доповіді ГА ООН рекомендував продовжити вивчення проблеми.

Резолюцією 2453 «В» від 20 грудня 1968 року ГА ООН запропонувала КВКП та обом його підкомітетам включити до порядку денного наступних сесій всебічне вивчення науково-технічних і правових аспектів визначення космічного простору.

Після багатьох років розгляду комплексу питань, що стосуються визначення та делімітації космічного простору, в рамках КВКП та обох його підкомітетів, на світових юридичних і космічних форумах і в наукових виданнях було висловлено чимало принципових поглядів на перспективи вирішення проблеми делімітації: від прогнозування відміни взагалі низки норм повітряного права як таких, що втратили актуальність для сучасного стану розвитку науки і техніки, до вимог деяких екваторіальних країн щодо розповсюдження суверенітету держав на сегменти простору, що знаходяться над їх територією і включають геостаціонарну орбіту (приблизно 36-38 тис. км від поверхні Світового океану).

Більшість фахівців схилялося до висновку про необхідність умовної делімітації космічного простору (на рівні приблизно 100-110 км від поверхні океану, що відповідає міжнародному звичаю) з наступним закріпленням її міжнародним договором. Одночасно цим самим договором необхідно вирішити й питання дозволу вільного прольоту космічних кораблів через повітряний простір держав на висотах, менших висоти зазначеного розмежування двох просторів під час стартів та повернення цих кораблів за умови виключно мирного їх використання.

У 1995 році Юридичним підкомітетом КВКП було ухвалено «Запитальник щодо можливих правових питань, що стосуються аерокосмічних об’єктів»:

Питання 1: Чи можна аерокосмічний об’єкт визначити як такий, що може як мандрувати в космічному просторі, так і, використовуючи свої аеродинамічні можливості, залишатись у повітряному просторі на визначений період часу?

Питання 2: Чи відрізняється правовий режим, що використовується до польотів аерокосмічних об’єктів у залежності від того, де знаходяться об’єкти: в повітряному просторі чи в космічному просторі?

Питання 3: Чи існують спеціальні процедури для аерокосмічних об’єктів, враховуючи ті, що відрізняють їх функціональні характеристики, аеродинамічні можливості, використані космічні технології та їх конструкторські особливості, чи має бути розроблений єдиний або уніфікований правовий режим для таких об’єктів?

Питання 4: Чи вважаються аерокосмічні об’єкти поки вони в повітряному просторі літаками, та поки вони в космічному просторі космічними кораблями, зі всіма правовими наслідками, що витікають з цього, і чи існує домінування або повітряного, або космічного права в період польоту аерокосмічного об’єкту в залежності від мети такого польоту?

Питання 5: Чи відрізняються особливим правовим режимом фази зльоту та приземлення аерокосмічних об’єктів, таким як задіяні різні рівні правового регулювання при вході в повітряний простір з орбіти в космічному просторі та подальшим поверненням на цю орбіту?

Питання 6: Чи застосовуються норми національного та міжнародного повітряного права до аерокосмічних об’єктів поки вони знаходяться в повітряному просторі іншої держави?

Питання 7: Чи є прецеденти щодо польотів аерокосмічних об’єктів після входження в атмосферу Землі при приземленні?

Питання 8: Чи існують будь-які національні та/або міжнародні норми, які стосуються польоту космічних об’єктів після входження в атмосферу Землі при приземленні?

Питання 9: Чи використовуються норми щодо реєстрації об’єктів, які були запущені в космічний простір, до аерокосмічних об’єктів?[4].

Цей Запитальник було розіслано Секретаріатом ООН державам-членам для розгляду і викладення своїх пропозицій наступним сесіям Юридичного підкомітету.

Наразі з активізацією процесів комерціалізації та приватизації космічної діяльності, планів розширення космічного туризму в останні роки випливає особлива важливість розмежування повітряного і космічного просторів з огляду на необхідність здійснення державою відповідного регулювання приватної діяльності в космосі, за що держава несе міжнародну відповідальність.

До того ж делімітація космічного простору щільно пов’язана з ще однією актуальною проблемою – справедливим розподілом геостаціонарної орбіти, яку визнано міжнародною спільнотою обмеженим природним ресурсом і на частки якої, що знаходяться над національними територіями, мають претензії деякі екваторіальні країни.