Міжнародний проект «Морський старт»

Витоки ідеї космічних запусків з плавучих космодромів (авіаносців, танкерів, суховантажів), розташованих в акваторії Світового океану, мали місце ще на зорі космічної ери у 60-х рр. минулого століття. Сучасних обрисів цей проект (запуски з модернізованих нафтодобувних платформ морського базування) остаточно набув вже у 1995 році, коли флагмани космічної галузі України ВО «Південмашзавод» і ДКБ «Південне», провідна російська ракетно-космічна корпорація (РКК) «Енергія», норвезька суднобудівна фірма (СБФ) «Кварнер» і відомий північноамериканський авіакосмічний концерн (АКК) «Боїнг» заснували спільне підприємство міжнародну корпорацію (МК) «Сі Лонч».

Функції між учасниками проекту було розподілено наступним чином:

АКК «Боїнг» (40% акцій у статутному фонді МК «Сі Лонч») – організація фінансування проекту; загальне керівництво, у тому числі розроблення концепції ракетно-космічного комплексу, формування «портфелю» замовлень на космічні запуски; проектування та виготовлення нового обтікача головної частини РН;

РКК «Енергія» (25% у статутному фонді МК «Сі Лонч») – розроблення та виготовлення прискорювача для РН;

СБФ «Кварнер» (20% у статутному фонді МК «Сі Лонч») – розроблення та виготовлення морської платформи для стартового комплексу і складально-командного судна;

ДКБ «Південне» разом з ВО «Південмашзавод» (15% у статутному фонді МК «Сі Лонч») – модифікація та виготовлення на базі РН ЗЕНІТ-2 трьохступеневої РН ЗЕНІТ-3SL і забезпечення доставки РН через Панамський канал в Лонг Біч (Каліфорнія), порт приписки командно-складального судна «Сі Лонч Командер».

Реалізація проекту «Морський старт» представляє безумовний інтерес з точки зору як міжнародного космічного права, так і національного законодавства.

За проектом інвестиції в українську космічну галузь у розмірі 100 млн. доларів США мали здійснюватися у формі авансування через МК «Сі Лонч» робіт ДКБ «Південного» і ВО «Південмашзавод» з модернізації та наступного виготовлення і поставки ракети-носія Зеніт-3SL. У зв’язку з тим, що Чейз Манхеттен Бенк (далі – Банк) не вважав Україну державою зі стабільною політичною ситуацією (за висновками експертів банку, у разі настання в Україні певних політичних ризиків могли б виникнути обставини, за яких «Сі Лонч» не зможе повернути надану нашій державі позику), для відкриття кредитної лінії Банк зажадав гарантій, що позику буде повернуто в повному обсязі незалежно від перебігу подій в Україні. Ці гарантії погодився надати Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), під зустрічні гарантії від України[17].

Наріжним каменем у цій схемі є угода про підтримку проекту «Морський старт» укладена між Урядом України і МК «Сі Лонч»[18]. Перш за все, Угода визначає, що на випадок, коли певні політичні події в Україні (наприклад, прийняття нового законодавчого акту) спричинять визначені економічні наслідки (неможливість конвертації або трансферту, накладення ембарго, експропріацію або націоналізацію майна тощо) і це, у свою чергу, завдасть «Сі Лонч» збитків, які вплинуть на його здатність повернути позику, отриману в Банку для використання в Україні, то остання відшкодує «Сі Лонч» зазначені збитки. Ключовою ця угода є через те, що визначення суми збитків, які Україна завдасть «Сі Лонч», може відбуватися тільки між Україною і «Сі Лонч», у тому числі і шляхом арбітражу. Ця сума, коли її визначено, однозначно визнається і Банком (в його відносинах з МБРР), і МБРР (у відносинах з Україною).

До того часу подібні схеми в Україні не застосовувалися, хоча, наприклад, у відносинах з МБРР був чималий доробок. Проте вперше в Україні було укладено угоду, яку не можна класифікувати як кредитну або гарантійну, як ці поняття були виписані в чинних нормативно-правових актах України (позичальником є не Держава, Уряд або українська юридична особа, а транснаціональна компанія, яка мала використовувати отриманий кредит в Україні; Держава, у разі укладення угод, повинна не повернути позику або гарантувати її повернення, а гарантувати позичальника від політичних ризиків).

Зазначений варіант правового врегулювання мав кілька особливостей: по-перше, в Угоді не йшлося про створення особливих умов для діяльності цієї компанії в Україні; мова йшла лише про гарантію, що умови підприємницької діяльності, які вже існують в Україні, не погіршуватимуться в майбутньому. Отже, з документів проекту «Морський старт» жодним чином не можна зробити висновку, що конкретний західний інвестор розглядав інвестиційну ситуацію в Україні як несприятливу; інша річ, що він оцінював цю ситуацію як нестабільну (таку, що з високим ступенем імовірності може стати несприятливою незабаром).

Таким чином, основним у формуванні національної законодавчої бази щодо режиму іноземного інвестування мало стати не її удосконалення, а її стабілізація (цю думку не слід розглядати як таку, що заперечує значущість еволюційного вдосконалення нормативно-правового оточення для іноземного інвестування); по-друге, робота над правовою стороною проекту «Морський старт» показала, що чинним законодавством України не були повністю врегульовані питання державної підтримки іноземного інвестора. Мається на увазі, що укладення Угоди про підтримку проекту між Урядом України і МК «Сі Лонч» вимагало затвердження Верховною Радою України. Адже, за текстом Угоди, Уряд брав на себе відповідальність не тільки за свої дії чи бездіяльність, але й за дії або бездіяльність усіх інших гілок влади (у тому числі Президента, Верховної Ради, місцевих органів виконавчої влади, судових органів і Національного банку України. Крім того, згідно зі статтею 18 Закону України «Про бюджетну систему України» кошти Державного бюджету мали витрачатись на цілі таі в межах, визначених законом про Державний бюджет; з цього також випливало, що угода з МК «Сі Лонч» не матиме юридичної сили без затвердження Верховною Радою України. У разі, якщо ця Угода була б міжнародним договором, питання вирішувалося б у правовому відношенні досить просто, а саме: шляхом подання Угоди на ратифікацію відповідно до Закону України «Про міжнародні договори України». Проте у цьому випадку йдеться не про міжнародну, а про приватноправову угоду, однією зі сторін якої виступає держава (або уряд держави), тоді як в національному законодавстві України укладення подібних договорів не було врегульовано.

З іншого боку, некоректно порушувати питання про неможливість підписання таких угод, оскільки тоді ставилася б під сумнів окрема правоздатність держави укладати ці договори. Крім того, право в нашій державі не є прецедентним, проте важко не послатися на той факт, що Верховна Рада України прийняла до ратифікації і ратифікувала (за правилами, встановленими для міжнародних договорів) низку угод, що не є міжнародними. Наприклад, 14. 07. 95 ратифіковано Гарантійну структурну угоду між Урядом України та Експорт-Імпорт Банком США від 10.03.95.

Важливим доповненням до міжнародно-правової бази проекту стала Угода між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки щодо міжнародної торгівлі в галузі комерційних послуг із космічних запусків, підписана 21-го лютого 1996 року у Вашингтоні від Уряду України Президентом України та від Уряду Сполучених Штатів Америки – Віце-президентом США[19].

Укладення Угоди можна без перебільшення вважати історичним проривом України на світовий космічний ринок в умовах жорстокої конкурентної боротьби. Причому цей прорив пов’язаний з використанням в комерційних цілях національних досягнень в сфері найсучасніших технологій. Це підтверджується тим фактом, що МК «Сі Лонч»на чолі з провідною американською аерокосмічною компанією «Боїнг», яка до цього часу ніколи не мала своїх ракет-носіїв (РН), увійшов на світовий ринок запусків саме з РН ЗЕНІТ українського виробництва; ракетою-носієм, кращою (за всіма основними показниками: техніко-економічними, екологічними, експлуа-таційними) ніж можуть запропонувати такі відомі постачальники послуг з комерційних запусків, як «Макдональд Дуглас», «Локхід Мартін» (обидва – США), «Велика стіна» (КНР), «Аріанспейс» (ЄКА) та ін.

В ході переговорів українська Сторона наполягала, щоб проект «Морський старт»було виведено поза рамки Угоди. Така позиція пояснювалась тим, що квоти для України на комерційні запуски не повинні поширюватись на МК «Сі Лонч» (міжнародний постачальних космічних послуг із запусків, іменований в тексті Угоди як «об’єднаний постачальник послуг комерційних космічних запусків», частка України в якому становить 15%, Росії – 25%. Тобто, частка країн з ринковою економікою (США та Норвегія) значно більша, ніж України та Росії. Ідея ж укладення таких угод (а США уклали раніше подібні угоди з КНР і Російською Федерацією) стосувалась тільки країн з неринковою (перехідною) економікою, для яких Уряд США застосував регулювання входження в світовий космічний ринок наданням квот на послуги і припускав на першому етапі входження в світовий ринок зменшення цінових показників.

На відміну від попередніх ця Угода підкреслює, що вона «...є перехідним засобом, поки міжнародний ринок послуг із космічних запусків розвивається у напрямі вільної та справедливої торгівлі серед постачальників послуг із космічних запусків країн ринкової економіки...».

До особливостей цієї Угоди також можна віднести:

1. Дія Угоди поширюється на комерційні космічні запуски тільки РН ЗЕНІТ і ЦІКЛОН та їх модифікацій.

2. Угода не поширюється на запуски корисних вантажів із військовою метою або таких, що використовуються кожною із Сторін відповідно до існуючих на час підписання угод про співробітництво. Угода стосується оренди супутників на орбіті, якщо український постачальник послуг здійснює запуск орендованого міжнародним замовником ШСЗ.

3. Кожна із Сторін зобов’язується не надавати фінансової підтримки постачальникам послуг, за винятком випадків, передбачених умовами «Домовленості щодо керівних принципів надання офіційно підтриманих експортних кредитів» Організації з Економічного Співробітництва та Розвитку.

4. Угода регулює порядок надання українській Стороні Урядом США квот на запуски корисних вантажів на геосинхронній орбіті, а саме: впродовж дії Угоди українським постачальникам послуг надається квота на 5 запусків основних корисних вантажів. При цьому, якщо середня щорічна кількість комерційних космічних запусків, що виконуються в умовах міжнародної конкуренції, включаючи невдачі, дорівнює або перевищує 24 за перші три роки дії Угоди, то кількісне обмеження повинно бути збільшене до 6. Ці квоти українська Сторона може використовувати в інтересах будь-якого замовника.

5. В Угоді визначено термін «об’єднаний постачальник послуг комерційних космічних запусків», який має на увазі чотиристороннє спільне підприємство МК «Сі Лонч»: АКК «Боїнг» (США), СБФ «Кварнер» (Норвегія), РКК «Енергія» (РФ), ДКБ «Південне» разом з ВО «Південмашзавод» (обидва – Україна). Для цього постачальника передбачено квоту на 11 запусків корисних вантажів, при цьому, якщо середня щорічна кількість комерційних космічних запусків, що виконуються в умовах міжнародної конкуренції, дорівнює або перевищує 24 за перші три роки дії Угоди, то кількісне обмеження повинно бути збільшене до 12. Якщо такий же показник (24) буде впродовж чотирьох років, то кількісне обмеження повинно бути збільшене до 14, причому ці квоти українська Сторона може використовувати тільки в інтересах проекту «Морський старт».

6. Дія положень Угоди поширюється на комерційні космічні запуски ШСЗ на низькі навколоземні орбіти (ННО), за винятком розгортання супутникових угруповань («сузірь») на цих орбітах. Але в такому випадку участь в таких проектах українських постачальників послуг з космічних запусків має бути погоджена на спеціальних консультаціях між Урядами Сторін Угоди з урахуванням обсягів участі українських і американських постачальників послуг, а також постачальників послуг із третіх країн.

7. Відповідно до Угоди Україні надається знижка на 15% (п’ятнадцять відсотків) відносно найнижчої ставки постачальника комерційних послуг із космічних запусків із країн з ринковою економікою (що відповідно підвищує конкурентоспроможність українських РН).

8. Угода зобов’язує Сторони «...проводити переговори та укладати Угоду про захист технологій щодо запуску американського супутника на українській ракеті-носії», причому «Ця Угода про захист технологій матиме намір полегшити видачу американських експортних ліцензій та повинна містити вимоги, що пов’язані з контролем за передачею ракетних технологій».

підводячи підсумок, треба зазначити, що:

- по-перше, Угоданадала міжнародно-правову основу Україні зробити перші масштабні (у фінансовому аспекті) кроки на світовому ринку космічних послуг, значну частку якого становить ринок комерційних запусків;

- по-друге, правові регулятори відносин на світовому космічному ринку, що набули подальшого розвитку в цій Угоді(квотування, ціноутворення, захист технологій, ліцензування, страхування тощо), дають змогу сформулювати програму наближення космічного права України до потреб (і вимог) світового космічного ринку, тобто, вдосконалення національного законодавства, його гармонізації відповідно до міжнародного права та національного законодавства зарубіжних країн;

- укладення УгодиУкраїна-США завершилося цілком сприятливо для української сторони та партнерів за проектом «Морський старт».У той час, коли Україна отримала квоту на 16-20 запусків КА на геостаціонарні орбіти, наші конкуренти із країн перехідної економіки на зовнішньому ринку космічних послуг мають: РФ – 8, Китай – від 11 запусків. При цьому припустима цінова знижка, відповідно, 15% (Україна), 7,5% (РФ) та 15% (КНР).

- фактично (відсотків на 70-80) УгодаУкраїна-США буде «обслуговувати» проект «Морський старт».Відразу після парафування цієї Угодиголовний світовий виробник ШСЗ, компанія «Хьюз» (США), оголосила про замовлення 10 запусків МК «Сі Лонч»загальною вартістю один мільярд доларів США.

За думкою експертіів АКК «Боїнг», квотний підхід не протримається далі 2010 року, тому, що прогнозується різке зростання попиту у цій сфері космічного ринку. Це означатиме, що підприємства України будуть пропонувати свої послуги із запусків в умовах вільної, але більш жорсткої конкуренції, і, очевидно, без будь-яких перференцій (цінових знижок) з дотриманнам умов чесної діяльності (виключення демпінгу тощо) на ринку космічних запусків.