Особливості правового режиму небесних тіл

Майже в усіх статтях Договору про космос 1967 р. використовується термін «космічний простір та інші небесні тіла», тобто може скластись враження, що немає принципової різниці з точки зору їх правового режиму.

Згідно з відповідним принципом міжнародного космічного права, космічний простір та небесні тіла є відкритими для дослідження та використання усіма державами на засадах рівності, без будь-якої дискримінації. Вони не підлягають національному привласненню ні шляхом проголошення на них суверенітету, ні шляхом використання або окупації, ні будь-яким іншим чином.

Разом з тим необхідно враховувати й відмінності в режимах космічного простору та небесних тіл. Місяць та інші небесні тіла на відміну від космічного простору повинні використовуватись виключно в мирних цілях; на них забороняється створення військових баз, споруд та укріплень, а також випробування будь-яких видів озброєнь, проведення військових маневрів, загроза силою чи застосування сили, інші будь-які ворожі дії або погрози їх здійснення.

Прогнозуючи подальший розвиток механізмів правового регулювання відносин держав в космічній сфері, не можна не бачити, що істотним недоліком чотирьох перших міжнародно-правових актів з питань космічної діяльності є майже повне ігнорування механізмів правовідносин в процесі дослідження та використання ресурсів дальнього космосу, адже правовий режим використання навколоземного простору об’єктивно відмінний від правового режиму використання Місяця, астероїдів, інших небесних тіл, міжпланетного простору тощо.

Намагаючись конкретизувати положення чотирьох перших договорів з космосу, Угода про Місяць 1979 р. розповсюджує дію цих основоположних документів міжнародного космічного права на природний супутник Землі та інші небесні тіла.

З подальшою інтенсифікацією і комерціалізацією практичного використання нових (космічних) технологій в умовах мікрогравітації (на борту орбітальних космічних станцій), а також із започаткуванням вже за життя сучасного покоління розробки природних родовищ Місяця, освоєння космічної сонячної енергетики та, в більш віддаленому майбутньому, ресурсів дальнього космосу положення Угоди про Місяць матимуть вкрай важливе значення для врегулювання відносин суб’єктів космічної діяльності при використанні цих ресурсів для блага усіх країн світу, для спрямування здобутків практичної космонавтики на вирішення проблем сучасного і прийдешніх поколінь.

Але у 1972-1979 рр. ні політичні умови, ні рівень розвитку МКП, ні потреби зазначеного напряму діяльності з практичного використання космічного простору не сприяли розробленню Угоди, що відповідала б перспективним потребам людства. Більше того, Угода ставить більше проблем, ніж дає конкретних правил поведінки суб’єктів світового космічного ринку в перспективному в не досить віддаленому майбутньому напрямі його розвитку.

Так, прогнозуючи розвиток особливого правового режиму, Угода проголошує: «Держави-учасниці цим зобов’язуються встановити міжнародний режим, включаючи відповідні процедури, для регулювання експлуатації природних ресурсів Місяця, коли буде очевидно, що така експлуатація стане можливою найближчим часом....Будь-яка діяльність щодо природних ресурсів Місяця провадиться таким чином, щоб це відповідало основним цілям міжнародного режиму, який має бути встановлено: упорядковане і безпечне освоєння природних ресурсів Місяця; раціональне регулювання цих ресурсів; розширення можливостей у справі використання цих ресурсів; і справедливий розподіл між усіма державами-учасницями благ, одержуваних від цих ресурсів, з особливим урахуванням інтересів і потреб країн, що розвиваються‚ а також зусиль тих країн, які прямо або непрямо зробили свій внесок в дослідження Місяця».

Водночас, підкреслюючи недостатність досвіду освоєння космосу, особливо, що стосується питань комерційного використання космічного простору і ресурсів небесних тіл, проголошений в статті 12 Угоди принципюрисдикції і контролю держави над «…космічними апаратами, обладнанням, установками, станціями і спорудами на Місяці» призводить до протиріч зі статтею ІІ Договору про космос у зв’язку з поширенням цієї юрисдикції і на простір навколо об’єкта для убезпечення останнього, тобто, до присвоєння частки космічного простору за принципом «прийшов першим, береш першим».

Крім цього, у випадку пілотованих інтернаціональних місій невирішеними залишаються також проблеми відносин між державою реєстрації та іноземним або міжнародним елементом (право якої держави має застосовуватись, якщо правова подія, що врегульована міжнародним приватним правом, відбулась на пілотованому об’єкті чи поза ним в космічному просторі?), а також захисту «права власності» (на винаходи та відкриття в процесі провадження космічної діяльності поза межами Землі, на які розповсюджується право інтелектуальної власності): під час міжнародних космічних експериментів або наукової та господарської діяльності в ході все більшої комерціалізації діяльності в космосі ці невирішені правові питання призведуть до виникнення складних ситуацій, особливо, що стосується визначення прав «співвласників», отримання та розподілу доходів та ін.

Низка положень Угоди про Місяць викликає настільки серйозну стурбованість більшості держав світового співтовариства, що на цей час учасниками її стали тільки сімнадцять держав.

Ці положення головним чином стосуються проголошення принципу загального спадку всього людства та зобов’язань встановити міжнародний режим, включаючи відповідні процедури, для регулювання експлуатації природних ресурсів Місяця.

Серед учасників Угоди про Місяць немає переважної більшості промислово розвинених країн світу та такої ж більшості країн, що розвиваються.

Відсутність перших, вірогідно, можна було б чекати з огляду на те, що Угода чітко відслідковує тенденцію виключити необмежену комерційну експлуатацію ресурсів Місяця на основі принципу загального спадку всього людства. Основним результатом застосування цього принципу може стати встановлення системи перерозподілу прибутків від такої експлуатації, за якої частину прибутків розвинені країни повинні будуть відраховувати країнам, що розвиваються, і самі в експлуатації ресурсів участі не беруть через відсутність фінансових і технічних можливостей.

Але саме за цієї причини викликає подив відсутність серед учасників Угоди країн, що розвиваються, оскільки ефективне застосування принципу загального спадку людства по відношенню до Місяця могло б поставити більшість країн, що розвиваються, у відносно вигідне становище. Їх практично повна відсутність серед учасників Угоди уявляється таким, що не має будь-якого сенсу.

Завдання для самоперевірки та контролю засвоєння знань

1. Ознайомтесь з рекомендованою до цієї теми літературою.

2. Сформулюйте визначення основних понять міжнародного космічного права: «космічний простір», «космічна діяльність».

3. Назвіть принципи МКП, що мають відношення до встановлення правового режиму космічного простору.

4. Охарактеризуйте фізичні особливості ГСО та визначте основні положення щодо її особливого правового статусу.

підсумки

 

Необхідно зрозуміти:

1. Практично безальтернативно для подальшого вдосконалення правового регулювання космічної діяльності та однакового тлумачення норм МКП його суб’єктами є чітке формулювання на міжнародно-правовому рівні основних понять МКП: «космічний простір», «космічна діяльність», «національна космічна діяльність», «космічний об’єкт», «держава реєстрації», «запускаюча держава».

2. Надзвичайну важливість делімітації повітряного і космічного просторів для розмежування сфери дії норм повітряного права від сфери дії космічного права в умовах бурхливої модернізації авіаційної та космічної техніки, розширення меж та інтенсивності її використання.

3. Космічний простір є тільки частково демілітаризованим. У ньому забороняється випробування ядерної зброї, розміщення на орбіті навколо Землі або далі у космосі будь-яких об’єктів з такою зброєю та іншими видами зброї масового знищення.

4. Місяць та інші небесні тіла на відміну від космічного простору, повинні використовуватись виключно в мирних цілях; на них забороняється створення військових баз, споруд та укріплень, а також випробування будь-яких видів озброєнь, проведення

Слід запам’ятати:

1. Міжнародне право забороняє шкідливий вплив на космічний простір як складову навколишнього природного середовища, особливо такий, який має широкі, довготермінові або серйозні наслідки.

2. Межа між повітряним і космічним простором (за міжнародним звичаєм) встановлена на відстані 100-110 км над поверхнею Світового океану, а геостаціонарна орбіта ШСЗ розташована (в силу своїх фізичних особливостей) на висоті приблизно 36 000 км від земної поверхні в площині екватора.

3. особливий правовий статус ГСО полягає в тому, що орбіта геостаціонарних супутників та частоти, які надаються для її використання, оголошені обмеженим природним ресурсом, який повинен використовуватися ефективно та ощадливо відповідно до загальновизнаних міжнародно-правових засад Регламенту радіозв’язку МСЕ.

4. Принцип непривласнення космічного простору розповсюджується і на небесні тіла.

5. Місяць не підлягає національному привласненню ні шляхом проголошення на нього суверенітету, ні шляхом використання або окупації, ні будь-якими іншими способами. Місяць та його природні ресурси визнані загальним спадком людства.

Треба вміти:

1. Розрізняти сучасні підходи, які існують у встановленні межі між повітряним і космічним просторами.

2. Пояснити в чому полягає відмінність у правових режимах повітряного і космічного просторів.

3. Охарактеризувати удаване протиріччя в характерних ознаках ГСО: невичерпність і обмеженість ресурсу цієї орбіти.

4. Дати обґрунтування існуючої пасивності більшості держав світу в питанні приєднання до Угоди про Місяць 1979 року.

Рекомендована література

1. Международное космическое право: Учебник / Отв. ред. Г.П. Жуков, Ю.М. Колосов. – М.: МО, 1999.

2. Ф. Нозари. Космическое право. – М.: Юридическая литература, 1979.

3. Бєглий О. Делімітація космічного простору - актуальна проблема сучасної космонавтики // Тези доповідей симпозіуму «Повітряне та космічне право» Світового конгресу «Авіація у ХХІ столітті». - К.: НАУ, 2003. – С. 6.8-6.12.