ТОП 10:

Сан-Стефанський мирний договір



(19 лютого (3 березня) 1878 р.)

1. Незалежність одержали Сербія, Румунія, Чорногорія, яка раніше мала тільки автономію.

2. Дістали автономію Боснія та Герцеговина, Болгарія .

3. Росія повернула собі Південну Бессарабію.

4. Росія захопила нові фортеці на Кавказі — Батум, Каре, Ардаган, Баязет.


Західні держави не визнали умов Сан-Стефанського мир­ного договору, який був вигідним Росії та балканським народам.

Вони вимагали його перегляду, тому було скликано кон­грес у Берліні.

Рішення Берлінського конгресу

(учасниці — Росія, Туреччина, Велика Британія, Франція, Німеччина, Австро-Угорщина)

(літо 1878 р.)

1. Болгарію переділили надвоє:
Північна Болгарія одержала автономію,

Південна Болгарія залишалася під владою Османської імперії.

2. Було зменшено території Сербії, Чорногорії та Румунії.

3. Австро-Угорщина дістала право окупації Боснії та Герце­говини.

4. Балканські країни мали сплачувати борги Туреччини єв­ропейським державам.

5. Албанія і Македонія залишалися у складі Османської ім­перії.

6. Велика Британія отримала о. Кіпр.

7. Росія одержала гирло Дунаю.

8. У Закавказзі Росія отримала фортеці Ардаган, Батум, Каре.

Наслідки війниНаслідками рішення Берлінського конгресу вважають створення Берлінської системиу міжнародних відносинах, коли:

•було закріплено переваги Великої Британії та Австро-Угорщини в Південно-східній Європі;

•було намагання зберегти цілісність Османської імперії.

Західні держави ставили завдання:

•припинити національно-визвольну боротьбу народів Балканського півострова;


 




•створити умови для проникнення англійських, німець­ких, австрійських капіталів на Близький Схід; •зменшити вплив Росії на Балканах та Близькому Сході. Так створювалися передумови для нових конфліктів на Балканах, які перетворилися на "пороховий льох" Європи.

Національні рухи в Індії та Китаї, їх боротьба

за національне самовизначення, економічну

самостійність і соціальний прогрес

Національна промисловість Індії та Китаю поступово . розвивалася, а разом з тим зростали і національні підпри-[ ємні- Наслідком цього процесу стало загострення супе­речностей між колоніальним капіталом і національною бур­жуазією. Прагнучи звільнити ринок своїх країн від засилля іноземногр капіталу, національна буржуазія стала на шлях активної боротьби за національну незалежність і очолила цю боротьбу, оскільки вона була найбільш організованою, освіченою, політично зрілою.

Умови розгортання національно-визвольної боротьби народів Індії, Китаю початку XX ст. такі:

•Національно-визвольна боротьба розгорталася в умо­вах гострого суперництва провідних країн, що прагну­ли переділити світ, захопити і пригнобити інші, слабші держави.

• Процеси всесвітньої індустріалізації залучали в свою орбіту країни Сходу, нерідко ламаючи звичний для них спосіб життя, породжуючи конфлікти й антагонізми. •Конфронтація між передовим Заходом і відсталішим Сходом була характерною рисою політичного розвитку початку століття.

Особливості національно-визвольної боротьби

1. Якщо раніше національно-визвольний рух проявлявся в основному в епізодичних стихійних селянських повстан­нях, то тепер він став постійним і безперервним.


2. Він набував загальнонаціонального характеру.

В ньому брали участь робітники, селяни, інтелігенція, дер­жавні службовці, національна буржуазія та інші верстви на­селення колоній.

3. Антиколоніальна, антифеодальна боротьба в багатьох країнах підтримувалася стихійними виступами народних мас, спрямованими проти іноземного капіталу та феодаль­них порядків.

4. Ідеологом національно-визвольних воєн у колоніальних і залежних країнах стала переважно національна інтеліген­ція, активно включалася в боротьбу й очолювала її націо­нальна буржуазія.

5. Національно-визвольний рух став організованішим і
розвивався під політичним керівництвом національно-
демократичних партій: Індійського національного конгре­
су—в Індії, Тунменхоя — у Китаї.

Національно-визвольний рух— боротьба народів колоніаль­них і залежних країн за своє національне й соціальне визволення.

ІНДІЯ

Наприкінці XIX—на початку XX ст.Індія була колонією Ве­ликої Британії.

1. Посилилася колоніальна експлуатація Індії Великою Британією. Основні галузі індійської промисловості пере­бували в руках англійських підприємців. ■

2. У країні панувала феодально-поміщицька власність. Земля належала поміщикам, феодальним князям та англій­ським капіталістам.

 

3. Панували напівкріпосницькі форми експлуатації селян, селяни орендували землю в поміщиків і віддавали за це 50— 70% зібраного урожаю.

4. Усе населення сплачувало високі податки англійським колонізаторам.


 




Особливості національно-визвольної боротьби

в Індії

Різні верстви індійського суспільства по-різному стави­лися до англійського панування.

1. Частина національної великої буржуазії, пов'язана з про­мисловим сектором економіки, що був створений англій­цями, вихована в дусі англійської буржуазної культури, була зацікавлена в розвиткові країни і лояльно ставилася до ко­лонізаторів.

2. Національна буржуазія, ліберальні поміщики, частина інтелігенції були поміркованими націоналістами, висту­пали за розширення участі індійців в управлінні країною. Вони створили партію Індійський національний конгрес (1885 p.), організовували петиції, вели переговори з англій­ськими властями.

3. Значна частина населення Індії чинила опір англійцям, не сприймала їхніх перетворень. Це були:

Селяни. На селі зберігалися поміщицьке землеволодін­
ня, традиційна кастова система.

'Провінційна аристократія, яка виступала за "власне правління".

Частина інтелігенції, яка об'єднувалася в релігійно — просвітницькі товариства, воліла повернення Індії до її традиційних цінностей.

Радикальні націоналісти на чолі з Б. Тілаком, прихильни­ком крайніх методів боротьби і терору (очолив ліве не­численне крило в Індійському національному конгресі). Виступали за надання Індії повної самостійності.

Методи антиколоніальної боротьби на початку XX ст.

1. Бойкот англійських товарів. Це була пасивна, масова
форма боротьби. У 1905 р. відбувся масовий рух під гаслом
"свадеші" (вітчизняне виробництво).

2. Пікетування англійських магазинів.


 

3. Мітинги, що проводилися в усій країні з закликами бой­коту англійських товарів.

4. Численні селянські заворушення, особливо в провінції Пенджаб, що були придушені за допомогою військ.

5. Рух за самоуправління.

У 1907 р. рух "свадеші" переріс у рух „свараджі" (само­врядування).

У різних провінціях Індії відбувалися страйки, мітинги, демонстрації.

6. Політичний страйк робітників Бомбея проти репресій властей (1908 p.).

7. У роки Першої світової війни в індійському національ­ному русі помітним лідером стає М. Ганді (1869—1948). Він прибув до Індії з Південної Африки, де набув досвіду організації особливих форм національно-визвольної бо­ротьби — "несилового супротиву" або громадянської не­покори. Ця його тактика та досвід її використання в Індії стали широко популярними на міжнародній арені.

Методи боротьби англійської влади проти національно-визвольного руху

1. Деякі поступки англійської влади:

•британська адміністрація намагалася залучити індій­ську інтелігенцію до управління країною;

•індійська національна інтелігенція дістала можливість обиратися до провінційних законодавчих рад і Всеін-дійської законодавчої ради (1909 p.);

• було збільшено представництво місцевого населення в органах влади.

2. Репресії влади проти борців національно-визвольного
руху:

•розправа з крайніми націоналістами. Так, 1908 р. власті заарештували Б. Тілака й засудили його до 6 років ка­торги;


 




• намагання організувати розкол індійського суспільства за релігійною ознакою (за принципом "поділяй і влада­рюй"). Задля цього в 1906 р. було створено Мусульман­ську лігу, яка мала об'єднати мусульман і протистояти індусам, і введено голосування по двох куріях — мусуль­манській та індуській.

3. На початку XX ст. відкритого релігійного протистоян­ня між мусульманами та індусами ще не було, але воно з'явилося в пізніший період історії Індії.

4. Бомбейський страйк і піднесення національно-визволь­ного руху змусили колоніальну владу піти на поступки: збільшилося представництво місцевого населення в до­радчих органах влади як у центрі* так і на місцях.

Китай

Становище Китаю напередодні революції

Кінець XIXпочатокXX ст. Китай був відсталою напівфео­дальною країно, в якій:

•правила маньчжурська династія Цинь (з 1644 p.); •існувало велике поміщицьке землеволодіння, тоді як більшість селян були безземельними, орендуючи землю у поміщиків за велику орендну плату (до 70% зібраного урожаю);

•відбувалося проникнення іноземного капіталу в Китай. Наприкінці XIXст. Китай було переділено на сфери впливу інших держав і перетворено на напівколонію цих дер­жав. Сфера впливу— частина території залежної країни, яка по­трапляє під економічний і політичний вплив іншої дер­жави. Німеччина захопила бухту Цзяочжоу і перетворила провін­цію Шаньдун на сфери свого впливу. Франція захопила бухту Ганьчжоу і встановила свій вплив у провінції Юньнань.


Росія захопила Порт-Артур і Дальній, дістала право на бу­дівництво Китайсько-Східної залізниці. Велика Британія захопила Вейхайвей, басейн р. Янцзи. Японія захопила провінцію Фуцзянь.

Війська іноземних держав і воєнні кораблі знаходилися у найважливіших центрах Китаю.

Видатним борцем за демократичні ідеали, за національ­не! визволення Китаю був Сунь Ятсен (1866-1925), який 1894 р. створив політичну організацію "Союз відродження Китаю". Нелегальні відділення організації з'явились у ве­ликих містах Південного Китаю. До складу цього утворення належали:

• частина національної ліберальної буржуазії; •демократично налаштована інтелігенція. Було розроблено програму організації, сформульовану у вигляді "трьох народних принципів".

1. Націоналізм - згуртування китайського народу в боротьбі проти іноземців, перетворення Китаю на незалежну дер­жаву.

2. Демократизм - проголошення демократичної республіки.

3. Народне благоденство - рівні права на землю, націоналі­зація землі.

На основі цієї програми радикальні гуртки та організації
об'єдналися в "Об'єднавчий союз" (літо 1905 p.), який по­
чав випускати "Народну газету"._____________________ ;

Сіньхайська революція в Китаї (191.1-1913 pp.)

(від назви року "сіньхай" за місячним календарем)

Причиниреволюції

1. Невдоволення різних верств населення в Китаї пану­ванням маньчжурської династії Цинь.

2. Феодальна експлуатація селян та їх боротьба за землю.

3. Залежність Китаю від інших держав. .

4. Прагнення національної буржуазії Китаю ліквідувати феодальні порядки в країні та усунути чужоземну конку­ренцію своїм товарам.


 




Характер революції.Антимонархічна, буржуазна, національ­но-визвольна. Завдання революції.

1. Повалити маньчжурську династію і проголосити Ки­тайську республіку.

2. Провести в країні демократичні реформи.

3. Ліквідувати феодальне землеволодіння.

4. Звільнити Китай від чужоземного впливу.
Рушійні сили революції:

• частина ліберальної національної буржуазії,
•демократично налаштована інтелігенція,
•селяни,

•робітники, •ремісники,

• студенти,

•окремі військові частини. Початок революції.Події 10 жовтня 1911 р. в Учані, де ви­бухнуло повстання робітників і військового гарнізону, яке перекинулося на Ханьян і Ханькоу. Провінції Ху-бей і Хунань (у Центральному Китаї) опинилися в руках повсталих, які створювали місцеві органи управління і відмовлялися коритися Цинській династії. Кінець 1911 р.Революція охопила весь Південний і Цен­тральний Китай. У Нанкіні зібралися Національні збори з представників революційних провінцій. Збори проголосили республіку. Тимчасовим президентом Китайської республіки було об­рано Сунь Ятсена, який повернувся з еміграції. Фактично Китай розділився на дві частини.

1. Революційний Південь, де в органах влади домінувала лі­беральна буржуазія, а президентом був Сунь Ятсен.

2. Реакційна Північ, де влада перебувала в руках військово-поміщицьких кіл на чолі з керівником пекінського уряду Юань Шикаєм.

Між революційним Півднем і Північчю почалися перегово­ри, що привели до такого компромісу:


• Юань Шикай погодився на зречення Цинської династії
та встановлення в Китаї республіки;

•Сунь Ятсен відмовився від посади президента на ко­ристь Юань Шикая. Це сприяло поразці революції. Юань Шикай намагався: •оформити уряд із своїх прибічників;

• створити сильну централізовану владу;
•обмежити функції парламенту;
•придушити селянські заворушення.

Проти політики президента виступив СуньЯтсен, який у серпні 1912 р. на основі "Об'єднавчого союзу" створив На­ціональну партію (Гоміндан)і звернувся до населення із за­кликом розпочати "другу революцію". Літо 1913 р.Юань Шикай розгромив народне повстання проти реакційної політики уряду за допомоги чужозем­них військ. Сунь Ятсен був змушений емігрувати. Листопад 1913 р.Було розпущено Національні збори, потім

заборонено діяльність Гоміндану. Травень 1914 р.Проголошено нову конституцію, яка пере­дала всю повноту влади президентові.

Наслідки революції

1. Повалено монархію (Цинська династія правила 267 років).

2. Встановлено республіку.

3. Інших цілей революції досягнуто не було: •не встановлено демократичних свобод;

 

• прогресивні економічні перетворення не відбулися;

• не ліквідовано поміщицьке землеволодіння; •залишалося засилля чужоземців;

• зберігалася залежність Китаю від інших держав.

Сунь Ятсен

(1866-1925)

Лідер революційного руху в Китаї, під час якого у 1911 р. було повалено монархію.


 




Народився в провінції Гуандун, навчався в Гонолулу, а потів у Гонконгу.

Орієнтувався на Японію і "модернізацію" Китаю. У 1905 р. в Токіо, де навчалося багато китайських студентів, організував "Революційну лігу" ("Тунменхой"),головною ме­тою якої було повалення маньчжурської династії.

У 191! р. у Китаї почалося повстання проти маньчжур­ської династії, яка була позбавлена влади, і Сунь Ятсена обрали президентом Китайської республіки. Проте коман­дувач імператорської армії Юань Шикай мав у своїх руках значні військові сили і, шоб уникнути протистояння, Сунь Ятсен відмовився від поста президента на користь Юань Шикая. Сунь Ятсен надіявся на співробітництво з Юань Шикаєм, але цього не сталося. У 1913 р. Сунь Ятсен нама­гався підняти нове повстання, але потерпів невдачу і виїхав до Японії.

Виступав з лекціями, що згодом оформилися у програму "Трьох народних принципів", уперше проголошених у 1905 р.

1. "Народне правління" ("націоналізм ") - відновлення рівно­сті Китаю із західними державами, що перетворили Китай у свою колонію.

2. "Народні повноваження" - про організацію влади, коли велику роль буде відігравати національна еліта - Гоміндан. Народу потрібно віддати такі повноваження: вибори, агіта­цію, законодавчу ініціативу і референдум.

Уряд повинен складатися з п'яти гілок влади: законодав­чої, виконавчої, правової, цивільно-адміністративної і цен­зурної.

3. "Народне життєве надбання" (часто перекладають як
"соціалізм") - намагався доказати, що потрібно ввести ди­
ференційований земельний податок і таким чином буде ви­
рішено земельне питання в Китаї.

Помер 12 березня 1925 р.


Особливості модернізаційних процесів у Японії

Доба Мейдзі

(епоха освіченого правління імператора Муцухіто) (1868—1912 рр.)

В Японії до середини XIX ст. країною правили великі фе­одали, а імператор реальної влади не мав. Така форма прав­ління мала назву сьогунат.

1867—1868 pp.Революційні події в Японії, в перебігу яких було ліквідовано сьогунат і відновлено владу імпера­тора, який спирався на союз буржуазії, нових поміщиків та багатих селян.

Установилася влада Муцухіто, який почав здійснювати реформи, запозичивши досвід європейських країн. Завдя­ки політичним, економічним реформам Японії вдалося в основному подолати наслідки періоду ізоляції та пануван­ня феодалізму, розчистити шлях для розвитку капіталізму. Японська промисловість почала розвиватися високими темпами. Спираючись на національні традиції та викорис­товуючи європейський досвід, Японія швидко досягла рів­ня розвитку західноєвропейських країн.

Модернізаційні процесів в Японії

1. Характерною рисою розвитку Японії на зламі століть було
те, що японський імперіалізм мав військово-феодальний
характер і панування капіталістичних монополій поєдну­
валось із засиллям мілітаристських кіл, які спиралися на
поміщиків-самураїв.

Самураї — це:

• у широкому розумінні — назва світських феодалів; •у вузькому розумінні — військово-феодальний стан слу­жилих дрібних дворян; •у переносному значенні — японська вояччина.

2. Особливістю економічного розвитку Японії було те, що
процеси промислового перевороту індустріалізації і мо­
нополізації відбувалися одночасно.


 




3. Процес індустріалізації здійснювався за рахунок великих податків із населення та пограбування Китаю і Кореї.

4. Було ліквідовано цехи та гільдії, які заважали розвиткові вільного підприємництва,

5. Характерною особливістю японського капіталізму було те, що приватна фірма побудована на зразок традиційної общини, родини, що сприяло зростанню виробництва, якості продукції, уникненню гострих класових конфліктів, незважаючи на злиденні умови праці, низьку зарплату.

6. Приватний торгово-лихварський капітал вкладався в
основному у сферу обігу.

7. Японія розвивалася швидкими темпами, чому сприяли
такі фактори:

•Активна державна підтримка національного підприєм­ництва.

Зокрема, за рахунок збирання високих податків з на­селення держава будувала промислові підприємства, а потім віддавала їх в оренду або продавала приватним фірмам, які були пов'язані з поміщицько-буржуазною коаліцією, за 20—30% їх реальної вартості.

•Висока прибутковість японського промислового ви­робництва через жорстку експлуатацію робітників. Робочий день на японських промислових підприєм­ствах тривав до 15 годин на добу, а заробітна платня була однією з найнижчих у світі.

•Японські промисловці звільнялися від податків і одер­жували від держави щедрі субсидії. Уряд надавав промисловцям великі субсидії на будівни­цтво підприємств і залізниць, а також пільги і привілеї з їх оподаткування.

•Широке використання технічних досягнень і досвіду організації виробництва економічно розвинених країн.

8. Японські монополії виросли на основі старих торгово-лихварських фірм, що внесло в їх діяльність елементи на­півфеодальних пережитків.

9. Перші монополії з'явилися в паперовій та текстильній промисловості.


Великими монополіями були:

Міцуї. В її руках були різні галузі промисловості: пря­дильна, паперова, гірничодобувна, електротехнічна. Була пов'язана з правлячою верхівкою, від якої одержу­вала багато підприємств, побудованих урядом, а також різні пільги і привілеї в торгівлі та банківській справі.

Міцубісі. В її руках була банківська справа, морське мо­реплавство, суднобудування, залізниці, вугільна про­мисловість.

10. Відбувався процес концентрації капіталу.

П'ять великих банків володіли 25% вкладів країни.

11. Економічні успіхи Японії були пов'язані із запозиченням досвіду інших передових країн, воєнно-колоніальним характером політики правлячих кіл.

12. Утім Японія залишалася аграрно-індустріальною краї­ною. Промисловість давала 40% національного прибутку.

Субсидія — грошова чи натуральна допомога. Модернізація— вдосконалення, розвиток на основі найно­віших досягнень науки і техніки.

Загальна характеристика політичного

та соціальро-економічного розвитку країн

Латинської Америки

На початку XX ст. більшість країн Латинської Америки мали статус незалежних держав.

За рівнем економічного розвитку країни Латинської Америки можна розділити на три групи:

достатньо розвинені: Бразилія, Мексика, Аргентина; 'середньо розвинені: Чилі, Перу, Венесуела, Колумбія, Уругвай;

'відсталі і більш залежні країни: Болівія, Парагвай, рес­публіки Центральної Америки.



Проте в той час відбувалося посилення економічної залеж­ності латиноамериканських країн від іноземного капіталу, го­ловним чином американського. Процес економічної експансії з боку США супроводжувався втручанням у внутрішні справи держав регіону, особливо в зоні Карибського моря.

На початку XX ст. з'явилися сотні промислових підпри­ємств легкої промисловості, залізниці, великі порти, роз­ширялося добування корисних копалин і нафти. Країни Латинської Америки почали входити у світовий ринок. Але в економічному розвитку вони відставали від Європи й Пів­нічної Америки.

Промисловість розвивалася слабко, а у сільському гос­подарстві латиноамериканських країн панували напівфео­дальні відносини. Гігантські помістя — латифундії — нале­жали великим поміщикам. Багато землі було в католицької церкви. Безземельні селяни, наймити, орендатори, задав­лені злиднями, працювали на плантаціях поміщиків.

Економічною і політичною слабкістю латиноамери­канських країн користувалася буржуазія Великої Британії, США, Німеччини.

Мексиканська революція

(1910-1917 pp.) Причини революції

1. Невдоволення різних верств населення диктатурою гене­рала Діаса, який правив з 1876р. по 1911 р. ізаякого Мек­сика перетворилася на військово-поліцейську державу.

2. Невдоволення селянства зажерливістю поміщиків, своїм безземеллям (80% селян не мали землі).

3. Невдоволення різних верств населення засиллям чужо­земного капіталу, який контролював значну частину на­ціонального багатства країни.

Так, американському капіталові належало понад 40% наці­онального багатства, англійському — 13%.


4. Жорстока експлуатація робітників і селян, що викликала масові повстання.

Характер революції.Буржуазно-демократична, антиімпері­алістична.

Завдання революції

1. Повалити диктатуру генерала Діаса.

2. Провести в суспільстві демократичні перетворення.

3. Ввести конституцію.

4. Ліквідувати поміщицьке землеволодіння і вирішити зе­мельне питання.

5. Послабити позиції католицької церкви.

6. Послабити позиції іноземних монополій.

7. Створити в країні необхідні умови для економічного, по­літичного і культурного розвитку.

Особливості революції

1. Довготривала збройна боротьба.

2. Використовувалися партизанські методи боротьби, ство­рювалися партизанські загони і повстанські армії.

3. У революційні події Мексики втручалися США, що зумо­вило тривалу боротьбу мексиканського народу

Рушійні сили революції:

селяни,

робітники,

ремісники,

інтелігенція,

частина національної буржуазії,

частина ліберальних поміщиків. Початок XX ст.У Мексиці наростала боротьба селян за зем­лю. На півдні країни було створено комітети захисту селян і війська самооборони під керівництвом Еміліано Сапати (1879—1919 ). На півночі боротьбою селян ке­рував Франсіско Вілья (і877-і923), відомий під іменем Панчо Вілья. Активізувався ліберально-опозиційтшй рух на чолі з підприємцем Франсіско Мадеро (1873— 1913), який виступав за відновлення у країні демокра-


6<


тії, за проведення реформ у промисловості, сільському господарстві, армії, освіті. 1910 р.На президентських виборах Мадеро був кандида­том у президенти від опозиції, але напередодні виборів його заарештували, а вибори сфальсифікували. У країні почалися масові виступи селян, робітників, в армійських частинах. Ці події — початок революції в Мексиці. Травень 1911р. Не маючи підтримки США, Діас був зму­шений піти у відставку. Президентом обрали Ф. Мадеро, який перебував на президентській посаді до 1913 р. Ставши президентом, Ф. Мадеро не поспішав виконувати свої обіцянки та запроваджувати реформи:

•повів боротьбу за роззброєння партизанських загонів, що призвело до розколу єдиного революційного фрон­ту; чим скористалися реакційні елементи; • спробував дещо зменшити засилля чужоземного капіта­лу, що призвело до організації змови проти нього.

1913 р.У країні стався державний переворот. Ф. Мадеро
було вбито.

Владу захопив генерал Уерта, який заходився відновлю­вати диктаторський режим. Це викликало активізацію боротьби селян, робітників, інтелігенції, національної буржуазії, ліберальних поміщиків. Партизанські загони Е. Сапати та Ф. Вільї об'єдналися у селянські армії.

1914 р.Всі революційні сили в боротьбі проти генерала
Уерти об'єднав Венустіано Карранса — лідер ліберальної
буржуазії (губернатор одного із штатів).

Утім між ним і селянськими ватажками Е. Сапатою і Ф. Вільєю стався розкол, який призвів до збройної бо­ротьби між ними. Січень 1915 р.В. Карранса видав закон про аграрну реформу, де передбачалося повернення селянам общинної землі. Це схвально зустріла частина селян і відійшла від зброй­ної боротьби. Війська Сапати і Вільї було розгромлено, а самі вони загинули від куль найманих убивць.


1914 p., 1916 р.США організували збройну інтервенцію проти Мексиканської революції, але були змушені від­кликати свої війська.

Січень 1917 р.Було прийнято конституцію Мексики, яка:

• закріпила республіканську форму правління;

• визначила функції законодавчої і виконавчої влади;

• закріпила у державній власності всі землі й корисні ко­палини;

• обмежила права іноземців на використання природних багатств;

•оголосила недоторканність приватної власності; •проголосила свободу слова, друку, загальне виборче право, рівність усіх громадян; •заборонила церкві організовувати початкові школи;

• оголосила про закриття монастирів;

• запровадила 8-годинний робочий день;

• гарантувала право на страйк і створення профспілок.

Наслідки революції

1.Це перша демократична революція, яка завершилася пе­ремогою.

2. Було скинуто клерикально-поміщицьку диктатуру П. Ді-аса.

3. Вона зміцнила незалежність країни.

4. Було створено передумови для зміцнення в країні демо­кратії.

5. Революція сприяла розвиткові ринкових відносин.

6. Вона не ліквідувала феодальних пережитків і не забезпе­чила повної незалежності країни.

7. Утім створила сприятливі умови для проведення прогре­сивних перетворень.

 

8. Були створені передумови для проведення аграрної ре­форми.

9. Це зумовило поступовий демократичний розвиток Мек­сики без соціальних потрясінь протягом усього XX ст.


 



6.5


Тема. Перша світова війна (1914-1918 pp.)

Передумови виникнення Першої світової війни

Утворення Троїстого блоку

Погіршення відносин із Росією зумовило військово-політичне зближення Німеччини й Австро-Угорщини.

1879 р.Уряди Німеччини та Австро-Угорщини уклади се­кретний договір, що передбачав взаємодопомогу у разі напа­ду Росії на одну із цих держав і доброзичливий нейтралітет під час війни з будь-якою іншою європейською державою.

Згодом, використавши італо-французьке колоніальне су­перництво, Німеччині вдалося залучити до коаліції Італію.

1882 р.Німеччина, Австро-Угорщина та Італія уклали секретний союзний договір про взаємодопомогу у війні з Францією та спільний виступ у разі нападу на одного із учасників двох чи більше європейських країн.

Так виник Троїстий союз Німеччини, Австро-Угорщини та Італії, який започаткував розкол Європи на ворожі вій­ськові угруповання. Цей союз укладено на 5 років і в по­дальшому поновлювався аж до 1915 р.

Створення Антанти

Антанта була створена на противагу Троїстому союзу (Ні­меччина, Австро-Угорщина, Італія), укладеному у 1882 р.

На противагу цьому союзу Росія і Франція у 1891 — 1893 pp. створили свій військово-політичний блок.

Напередодні російсько-японської війни помітно по­ліпшилися стосунки між Великою Британією і Францією. Причини їх зближення

]. Загострилися англо-німецькі і франко-німецькі проти­річчя.


 

2. Правлячі кола Франції дуже непокоїла німецька колоні­альна агресія, зокрема вторгнення її в Африку.

3. Проведення активної зовнішньої політики стосовно Ні­меччини вимагали радикали у Франції, які прийшли до влади і почали вимагати не тільки повернення Ельзасу і Лотарингії, а й розширення колоніальних володінь за ра­хунок німецьких територій.

4. На шлях тісного співробітництва з Великою Британією Францію штовхало те, що її союзниця вела війну з Японі­єю і не могла виконати договірні зобов'язання.

8 квітня 1904 р.В Лондоні була підписана англо-французька таємна угода, яка передбачала визнання за Великою Бри­танією прав на Єгипет, а за Францією — на Марокко. Цей союз отримав назву Антанта або "ділова угода".

Після російсько-японської війни починається зближення

між Росією і Великою Британією.

Причини їх зближення.

1. Обидві держави буди занепокоєні активним проникнен­ням у Туреччину німецького капіталу.

2. Викликало занепокоєння будівництвом Багдадської за­лізниці, що зачіпало їх інтереси в Персії.

3. На нормалізації відносин з Росією наполягав уряд лібера­лів, який вважав війну з Німеччиною неминучою.

31 серпня 1907 р.В Петербурзі була підписана угода між Ве­ликою Британією і Росією.

Обидві сторони домовилися про поділ Персії на дві сфе­ри впливу: північна частина — Росії, південна частина — Ве­ликої Британії.

Англо-російською угодою було завершено створення Антанти — союзу Великої Британії, Франції та Росії, спря­мованого проти Троїстого союзу.

Створення двох блоків — Троїстого союзу й Антанти — заклали фундамент військового протистояння в Європі, що й призвело до Першої світової війни.

У ході Першої світової війни проти німецької коаліції Антанта об'єднала більш як 20 держав (серед них США, Японія, Італія).


 




Міжнародні кризи на початку XX ст.

Кризи початку XX ст. — це міжнародні конфлікти, спри­чинені суперечностями між провідними державами світу.

Вони створили вагомі передумови для розв'язання Пер­шої світової війни.

Перша марокканська криза

(1905—1906 рр.)

Спричинена боротьбою Франції і Німеччини за Марок­ко, яка мала важливе стратегічне значення для контролю над Середземномор'ям.

Францію підтримала Велика Британія, Італія, Іспанія.

Конфлікт між Францією та Німеччиною було подолано в дипломатичний спосіб, хоча ці країни стояли на порозі війни.

Міжнародна конференція J 906 р. в м. Альхесірасі (Іспа­нія) визнала незалежність Марокко, але фактично над нею встановлювався контроль з боку Франції й частково Іспанії.

Боснійська криза

(1908-1909 pp.) Це конфлікт між Росією та Австро-Угорщиною. Криза спричинена анексією Австро-Угорщиною Боснії та Герцеговини, які були населені переважно сербами. У від­повідь на протест із боку Сербії Австро-Угорщина провела мобілізацію і сконцентрувала війська на сербському і росій­ському кордонах.

Росія почала допомагати Сербіїу протидії Австро-Угорщині. На вимогу Німеччини Росії довелося визнати загарбання Боснії та Герцеговини.

Друга марокканська криза

(1911р.)

Німеччина знову намагалася втрутитись у марокканську проблему.

До Марокко Німеччина спрямувала військово-морські сили.


Рішучу позицію зайняла Велика Британія, заявивши, що воюватиме на боці Франції. Німеччині довелося відмовити­ся від своїх планів. Друга марокканська криза закінчилася:

• перетворенням Марокко у 1912 р. на французький про­текторат;

•невелику частину країни передали Іспанії; •м. Танжер з прилеглою територією виокремили в "між­народну" зону.

Міжнародні конфлікти на початку XX ст.

Міжнародні конфлікти на початку XX ст. були зумовлені боротьбою за переділ колоній і сфер впливу, які вели про­відні держави світу. Вони сприяли загостренню протиріч між провідними країнами світу і стали провісниками Пер­шої світової війни.







Последнее изменение этой страницы: 2016-07-11; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.228.21.186 (0.045 с.)