Франції, Росії та Австро-Угорщини) на початку XX ст.

Сполучені Штати Америки

США ще у 90-ті роки XIX ст. перетворилися на світового лідера промислового і сільськогосподарського виробництва.

1. На початку XX ст. США вийшли на перше місце з випус­
ку основних видів продукції і загального обсягу виробни­
цтва.

Причини:

•наявність великих природних багатств;

•масова еміграція робітників з Європи до США, а тому робоча сила була відносно дешевою;

 

•підприємливість американського народу;

•залучення економічних ресурсів інших країн;

•широке і швидке впровадження досягнень науки і техніки;

•запровадження у виробництво новітніх технологій;

•високі митні тарифи, що захищали промисловість від конкуренції товарів інших країн;

•щедрі субсидії з боку держави у провідні галузі промис­ловості й транспорту;

 

• високий прибуток приваблював іноземні інвестиції, а тому були постійні надходження європейського капіталу;

• фермерський шлях розвитку сільського господарства

тощо.

2. Прискореними темпами відбувався процес концентрації
в промисловості і в банківській справі, виникали великі
промислові корпорації (в основному трести), унаслідок
об'єднання банківського і промислового капіталу склала­
ся фінансова олігархія. США називали "класичною краї­
ною трестів".

 

3. Уряд активно проводив політику протекціонізму, яка збе­рігала на внутрішньому ринку країни монопольне поло­ження вітчизняних виробників.

4. Іноземні капіталовкладення в економіку США на почат­ку XX ст. досягай 3,4 млрд дол., тоді як американські ка­піталовкладення становили 685 млн.

5. Швидкими темпами розвивалися нові галузі важкої про­мисловості — сталеплавильна, електротехнічна, нафтова, автомобільна.

6. Залізниць у США на початку XX ст. було побудовано біль­ше, ніж в усіх європейських країнах, разом узятих.

7. Швидкими темпами розвивалося сільське господарство, за рівнем розвитку якого США вийшли на перше місце у світі,,

8. Морське узбережжя США в 18 тис. миль давало переваги для розвитку мореплавства, рибальства, торгівлі.

Велика Британія

1. На початку XX ст. Велика Британія — одна із найрозвине­ніших держав світу. За розвитком економіки вона посіда­ла третє місце після США і Німеччини.

2. Уповільнюються темпи економічного розвитку.

3. Велика Британія втрачає промислову першість, перестає бути "майстернею світу".

Причини:

• підприємства, споруджені ше в першій половині
XIX ст., були оснащені застарілим устаткованням;

•слабко відбувалося переоснащення промисловості на основі передових досягнень науки і техніки;

• внаслідок застарілої техніки була висока собівартість товарної продукції;

• більшість коштів вивозили за кордон, а інвестиції у власну промисловість були незначними;

• відбувався занепад сільського господарства.

 

4. Частка Великої Британії у світовому промисловому вироб­ництві зменшилася за період з 1870 р. по 1913 р. з 32 до 14%.

5. Велика Британія зберігала лідерство в сфері міжнародної торгівлі (їй належало 40% торгівельного флоту світу), фі­нансів (фунт стерлінгів був міжнародною розрахунковою одиницею), суднобудуванні.

6. Велика Британія — велика колоніальна імперія, яка за­безпечувала дешеві ресурси для розвитку промисловості.

7. Велика Британія намагалася забезпечити збут своїх не­конкурентоспроможних товарів у колоніях.

8. Щоб не допустити до ринків своїх колоній інші розвинені країни, вона запровадила високе мито на іноземну товарну продукцію, що ввозилася до володінь Британської імперії.

9. Посилюється вивіз капіталу за кордон. За розмірами ін­вестицій за кордон Велика Британія посіла перше місце. У 1900 р. вони становили 2 млрд фунтів стерлінгів.

 

10. Концентрація виробництва відбувалася повільніше, ніж в інших капіталістичних країнах.

11. Посилюється роль банків. Відбувається процес зростан­ня банківського капіталу і дедалі більша його концен­трація (зростання кількості великих банків) як наслідок конкурентної боротьби, коли дрібні банки розорялися, а великі збагачувалися. У залежності від банків опини­лося багато промислових підприємств, які потребували кредитів. П'ять великих лондонських банків тримали під своїм контролем металургійну, суднобудівну, текстильну та інші галузі промисловості. _

Франція

1. На початку XX ст. відбувався процес сповільнення темпів розвитку промисловості.

2. Франція відставала від США і Німеччини за темпами роз­витку і структурною перебудовою промисловості, за роз­витком сільського господарства.

Причини:

• переважний розвиток легкої промисловості;

 

• низький технічний рівень виробництва;

• застаріле устатковання на багатьох підприємствах;

• зменшення сільськогосподарського виробництва вна­слідок притоку дешевого хліба з-за кордону;

• експорт капіталів, а не вкладання їх в економіку країни;

• 94% всіх промислових підприємств Франції були дріб­ними.

 

3. Був розвиненим експорт капіталу у формі лихварських позик менш розвиненим країнам.

4. Для експорту товарів і капіталу Франція використовувала свою колоніальну імперію, територія якої в 21 раз пере­важала власну.

5. Значного розвитку досягай нові галузі промисловості: електротехнічна, автомобільна, хімічна.

6. Посилився процес концентрації виробництва й утворен­ня монополістичних об'єднань, але він був значно мен­шим, ніж у США.

7. Промислові монополії були тісно пов'язані з великими банками країни, які у Франції мали провідну роль.

8. За повільного розвитку промисловості та сільського гос­подарства Франції швидко зростав і досяг величезної мо­гутності її кредитно-грошовий капітал. 5 банків утриму­вали 73% загальної суми вкладів.

9. У Франції був великий прошарок рантьє — людей, які жили на прибутки у вигляді відсотків на вкладений капі­тал у банки або в цінні папери (акції, облігації).

10. До Першої світової війни Франція залишалася аграрно-
індустріальною країною.

Німеччина

1. За рівнем промислового розвитку Німеччина в цей час посідала перше місце в Європі, випередивши Велику Бри­танію та Францію.

2. Німеччина перетворилася на другу індустріальну країну після США.

 

3. Німеччина не мала великих колоніальних володінь і повин­на була наполегливо вдосконалювати власне виробництво з метою підвищення конкуретоспроможності своєї товар­ної продукції на світовому ринку. Це стимулювало вкла­дання німецьких капіталів у національну економіку.

4. Швидкими темпами розвивалася важка промисловість -металургійна, вугільна, машинобудування.

5. Виникли нові галузі промисловості - електротехнічна, хімічна.

6. Розвиткові промисловості сприяла гонитва озброєнь, що розгорнулася в Німеччині. Великі підприємства діставали державні замовлення на виробництво зброї, будівництво залізниць і портів. З 1909 р. по 1914 р. військові видатки Німеччини досягай 2 млрд марок, половину всього дер­жавного бюджету країни.

Таким чином, характерною рисою економіки Німеччи­ни був високий рівень її мілітаризації.

7. У німецькій економіці широко використовували досяг­нення науково-технічного прогресу.

8. Відбувалася подальша концентрація виробництва і капі­талу, виникали монополії. На початок XX ст. кількість мо­нополістичних об'єднань, переважно картелів, становила близько 600.

9. На початку XX ст. контролювали:
•весь видобуток вугілля — 4 монополії,
•морське мореплавство — 2,
•хімічну промисловість - 2,
•електропромисловість — 2 монополії.

10. Концентрація відбувалася і в банківській справі. Про­
відні місця посідали:

Німецький банк, Дрезденський банк, Національний банк Німеччини.

11. Власники великих промислових підприємств увійшли до
складу правління банків, створивши могутні фінансово-
промислові групи.

12. Відбувався процес нарощування виробництва сільсько­господарської продукції. Німеччина з відсталої аграр­ної країни перетворилася на країну з добре розвиненим сільським господарством.

Австро-Угорщина

1. Економіка Австро-Угорщини в передвоєнні роки (до 1913 р.) в цілому розвивалася стабільно.

2. Австро-Угорщина була багатонаціональною, характер­ний нерівномірний економічний розвиток різних наро­дів, що її заселяли.

3. Поруч з індустріально розвиненою Австрією і Чехією, а також з високоінтенсивним сільськогосподарським ви­робництвом в Угорщині, були аграрно відсталі провінції Словакія,, Хорватія, Боснія і Герцеговина.

4. Австро-Угорщина поступалася передовим країнам Євро­пи за рівнем розвитку промисловості й транспорту.

5. Австро-Угорщині характерна техніко-економічна відста­лість, низький рівень впровадження новітніх досягнень розвиту науки і техніки, низька продуктивність праці.

6. Бурхливо розвивалася важка промисловість, виникали нові центри промислового виробництва. Розвиток нових і технічне переозброєння старих галузей потребувало ве­ликих капіталовкладень.

7. Як і в розвинених країнах світу, в Австро-Угорщині від­бувається концентрація виробництва і капіталу, ство­рюються великі монополістичні об'єднання, особливо у металургії, машинобудівній та харчовій галузях, зростає роль банків.

8. Утім при цьому найважливіші сфери промисловості контролювалися сусіднім німецьким капіталом.

9. Характерною рисою економіки Австро-Угорщини був ви­сокий рівень її мілітаризації у зв'язку з гонкою озброєнь.

Росія

1. Росія була в основному аграрною країною (70 - 73% на­селення було зайнято в сільському господарстві).

2. Збереження поміщицького землеволодіння і напівкрі­посницьких методів ведення господарства перешкоджа­ло розвиткові ринкових відносин на селі.

3. На межі ХІХ-ХХ ст. Росія майже одночасно з іншими передовими державами світу вступила у монополістичну стадію розвитку капіталізму. В країні відбувалося швидке зростання монополістичних об'єднань.

4. Як і в інших країнах, монополізація почалася з галузей важкої промисловості: "Продамет" - у металургії, "Прод-вугілля" - у вугільній промисловості. "Нобель-мазут" - у виробництві нафтопродуктів, "Продвагон" -увиробни­цтві залізничних вагонів тощо.

5. Посилився приплив іноземного капіталу.

6. Швидкими темпами розвивалося залізничне будівни­цтво, яке сприяло розвиткові добувної, металургійної, металообробної, машинобудівної промисловості, стиму­лювало розвиток сільського господарства, бо покращува­лися можливості збуту й обороту товарів.

7. Росія мала велику територію і фактично монопольно во­лоділа ринками своїх кавказьких, середньоазійських та сибірських колоній.

8. Російська промисловість розвивалася в основному екстен­сивно, тобто не через удосконалення виробництва, а шля­хом завоювання нових територій та природних багатств.

9. Незважаючи на значне зростання промисловості, тран­спорту, банківської справи, Росія в цілому залиша­лася аграрно-індустріальною країною, що в техніко-економічному аспекті відставала від США, Великої Бри­танії, Німеччини, Франції. У 1909 р. виробництво про­мислових товарів на душу населення в Росії було:

 

• у 13 разів менше, ніж у Німеччині;

• у 14 разів менше, ніж у Великій Британії;

• у 21,4 разу менше, ніж у США.

10. Залишки кріпосництва, напівфеодальні форми землево­лодіння та існування самодержавства гальмували розви­ток економіки.

11. Не всі райони Росії розвивалися рівномірно:

 

• бурхливо розвивався Петербург, Прибалтика, південь України, Закавказзя;

• на Уралі були повільні темпи розвитку;

• величезні простори Сибіру й Середньої Азії залишали­ся неосвоєними у господарському аспекті;

• деякі райони зберегли аграрний характер (Північний Кавказ, Кубань).

 

12. Росії характерна техніко-економічна відсталість, а отже і низька продуктивність праці.

13. Посилилася залежність Росії від чужоземного капіта­лу. До 1914 р. в російську промисловість було вкладено 2,5 млрд крб.

Висновок

Особливістю суспільного ладу Росії цього періоду було пе­реплетення монополістичного капіталізму в промисловості з численними залишками кріпосництва в сільському госпо­дарстві і самодержавною монархією, за якої практично все населення не мало політичних прав.

Реформи П. Столипіна

П. Столипін (1862—1911) — міністр внутрішніх справ, з 1906 р. — голова Ради Міністрів Росії. Він уважав головним гальмом розвитку товарно-грошових відносин на селі "об­щину", до якої були прикріплені селяни.

Нова аграрна політика проводилася на основі указу від 9 листопада 1906 p., який став законом у 1910 р.

Мета аграрної реформи:

1. Подолати важке економічне і політичне становище в країні.

2. Підняти ефективність сільськогосподарського виробни­цтва.

 

3. Створити умови для подальшого розвитку товарно-грошових відносин.

4. Ліквідувати малоземелля зі збереженням поміщицького землеволодіння.

5. Прискорити розшарування на селі, створити верству за­можних селян як соціальну основу для самодержавства.

Сутність аграрної реформи П. Столипіна

1. Дозвіл виходу із селянської "общини" на хутори й від­
руби (указ від 9 листопада 1906 p.). Згідно з законами від
14 червня 1910 р. і 29 травня 1911 р. вихід із "общини"
став обов'язковим. Це було насильницьке зруйнування
"общини" і введення селянської приватної власності на
землю (замість "общинної").

З 1907 р. по 1916 р. в 40 губерніях європейської Росії з "общини" вийшло до 22% селянських дворів. Половина з них продала свої ділянки, поповнюючи ряди безземель­них селян і найманих робітників.

2. Зміцнення Селянського банку.

Банк скуповував у поміщиків землю і давав селянам кре­дит на купівлю цих земель. Це дало можливість замож­ним селянам зміцнити й розширити свої господарства.

3. Переселенська політика, яка полягала в переселенні се­
лян із густонаселеного центру на окраїни (до Сибіру, на
Кавказ, до Середньої Азії). Уряд, побоюючись селянських
заворушень через нестачу земель, заохочував переселен­
ня селянської бідноти на нові землі.

У більшості селян не було засобів для обзаведення госпо­дарств на новому місці. Багато з них повернулося назад. З 1906 р. по 1916 р. повернулося назад 17,8% селян, які переселилися.

Столипінську аграрну реформу не було доведено

до кінця

Причини:

• протидія селян;

• недостатнє фінансування;

• загибель П. Столипіна.

1 вересня 1911 р. П. Столипіна смертельно поранив у Київ­ському міському театрі (нині Київський театр опери та ба­лету) агент охоронного відділу Д. Багров.

Висновки

Усі ці заходи повинні були:

• сприяти зміцненню держави і зменшенню соціальної
напруженості в суспільстві:

* перетворити Російську імперію з феодальної на буржу­
азну монархію.

Петро Аркадійович Столипін

(1862-1911)

У 1903—1906 pp. — саратовський губернатор, керував придушенням селянських заворушень у ході революції 1905-1907 pp.

З 1906 р. — міністр внутрішніх справ і голова Ради Міні­стрів Російської імперії.

У 1906 р. проголосив курс на проведення соціально-економічних реформ.

Розпочав аграрну реформу, яка спочатку проводилася успішно.

Під керівництвом П. Столипіна було розроблено цілу низку законопроектів, щоб вивести Росію в число розвине­них держав світу. Реформи П. Столипіна передбачали, крім аграрних перетворень, й інші заходи.

1. Реорганізація місцевого самоуправління.

2. Реорганізація судових установ.

 

3. Реформа поліцейського управління.

4. Піднесення промисловості, поліпшення побуту робітни­ків і запровадження страхування робітників.

5. Запровадження загального початкового навчання.

6. Про віротерпимість.

Ініціатор введення військово-польових судів для роз­прави над революційним рухом у 1907—1910 pp. У 1907 р. добився розпуску II Державної думи і розробив новий ви­борчий закон, що істотно посилив позиції в Думі представ­ників правих партій. Смертельно поранений у Києві есером Д. Багровим.

Прискорення економічного, технічного, інтелектуального прогресу

Економічний прогрес

1. Продовжувався бурхливий розвиток індустріальної циві­лізації.

2. Світове промислове виробництво зросло у 5 разів.

3. Прискорився процес зближення науки з технікою і ви­робництвом.

4. Відбувається модернізація капіталізму, прискорення про­цесів впровадження нової техніки і технологій, концен­трація виробництва.

5. Швидко розвивалися машинобудівна, металургійна, гір­нича, хімічна промисловості.

6. Значного поширення набирають нові види енергії — елек­трика й нафта.

7. Бурхливо продовжував розвиватися транспорт.

8. Прискореними темпами розвивалася урбанізація.

9. Індустріальний розвиток змінив соціальну структуру сус­пільства.

 

10. Зростала чисельність пролетаріату і посилилася його роль.

11. Зростали прибутки монополій.

12. Підвищення прибутковості виробництва стимулювало вкладання капіталів у виробничу сферу.

13. Для економічного розвитку була характерна економіч­на нестабільність, періоди економічного зростання су­проводжувалися падінням виробництва, економічними кризами.

14. У 1900—1903 pp. відбулася економічна криза, яка охопи­ла значну кількість держав світу:

 

• впали світові ціни на вугілля, залізо, чавун;

• припинилася діяльність багатьох заводів, шахт, продук­ція яких не мала збуту;

• зростало безробіття;

• криза загострила конкуренцію;

• розорила дрібні підприємства і посилила позиції ве­ликих;

• інтенсивно відбувався процес концентрації виробни­цтва.

15. Відбувалося прискорення економічного розвитку:

• встановлювалася система державного регулювання економіки;

• прискорився процес концентрації та спеціалізації ви­робництва;

• у виробництво впроваджувалися новітні досягнення науки і техніки;

• з'явилися нові галузі виробництва.

16. Посилювалася прибутковість виробництва, що стиму­
лювало вкладення капіталів у виробничу сферу.

Технічний прогрес

На початку XX ст. відбулися значні досягнення в сфері науки і техніки, що здійснили важливий вплив на розвиток людського суспільства. Склалася нова галузь знань — тех­нічні науки, які займалися проблемами вдосконалення ви­робництва на основі досягнень науки. Поява значних вина­ходів і відкриттів пояснюється:

• потребами розвитку суспільства;

• процесом індустріалізації, який вимагав нових техно­логій;

 

• успіхами в розвитку науки;

• загостренням економічної конкурентної боротьби, у якій перемогу міг здобути лише технічно оснащений виробник.

Важливими технічними винаходами були:

1. Конверторний (томасівський) спосіб виплавлення сталі з чавуну з великими домішками сірки й фосфору.

2. Виплавлення високовуглецевої сталі та різних фероспла­вів у дугових, а згодом — індукційних електропечах.

3. Одержання алюмінію та міді методом електролізу.

4.У 1891 р. в Німеччині було запущено перший прокатний стан, який рухався силою електродвигунів.

5. Успішно впроваджувалося електро- та газозварювання.

6. У гірничій справі набули поширення бурильні пристрої та дискові врубові машини з електричним приводом.

7. Визначне відкриття зробив німецький вчений А. Ей­нштейн. Вперше сформулював положення загальної те­орії відносності.

8. Творцем історії ракетного руху та засновником сучасної космонавтики був К. Ціолковський, який у 1903 р. видав свою працю "Дослідження світових просторів за допомо­гою реактивних приладів".

9. На початку XX ст. винила нова науково-технічна галузь — електроніка.

 

10. Прискорився процес зближення науки з виробництвом.

11. Відбулися істотні зміни в технології виробництва.

12. Німецький інженер Р. Дізель винайшов двигун внутріш­нього згоряння (1897 p.).

13. Швидкими темпами розвивався транспорт.

14. Розвивалися нові галузі промисловості — електротехніч­на, автомобільна, авіаційна.

15. У практику широко впроваджувалися новітні досягнен­ня науки і техніки.

16. Найвизначніші досягнення технічної думки набули швидкого застосування у військовій техніці.

 

2!

Висновки

Технічні відкриття привели до значних змін в основних га­лузях технічного розвитку:

• отримання нових хімічних продуктів (барвників) при­вело до значних змін у легкій промисловості;

• перехід до масового виробництва сталі стимулював роз­виток транспорту (автомобіль, метро, літак, тепловоз);

• використання електрики — до значних змін у сфері про­мислової технології, використанні двигунів;

•технічну й технологічну перебудову господарського життя прискорило впровадження в практику засобів швидкого зв'язку — телеграфу, телефону, радіо;

•змінилися принципи функціонування економіки, зна­чно прискорився її розвиток;

• відбулися значні зміни в способі життя людства.

Інтелектуальний прогрес

1. Змінюються світоглядні цінності людини та її психологія.

2. Утверджується дух підприємництва у всіх сферах люд­ського життя.

3. Відбувається прискорення інтелектуального розвитку.

4. Бурхливо розвивається наука:

 

• у 1903 р. англійський фізик Резерфорд та американ­ський вчений Содді запропонували загальну теорію ра­діоактивності;

• з відкриттям Альбертом Ейнштейном теорії відносності (1905 р.) завершилося формування нової філософсько-методологічної основи наукових досліджень, що дало поштовх бурхливому розвитку багатьох галузей науки;

• виникли нові напрямки наукових досліджень (кванто­ва механіка, генетика);

• у 1913 р. датський фізик Нільс Бор науково довів, що електрон стрибкоподібно переходить з одного стану в інший, з однієї орбіти на іншу;

• вчені А. Вейсман та Т. Морган створили основи генети­ки - науки про спадковість;

• російський вчений І. Павлов розробив теорію умовних рефлексів;

• 3. Фрейд обгрунтував основи психоаналізу — вчення про підсвідомість, мотивацію поведінки.

5. Успішно розвивалися нові напрямки наукових дослі­
джень — квантова механіка, генетика.

Встановилися контакти між вченими різних країн, що дало змогу приймати узгоджені рішення. Утворилися постій­но діючі організації — міжнародна геодезична асоціація (1896 p.), міжнародна асоціація академій (1900 p.).

6. Зростає освітній рівень населення.

Впровадження технічних новинок у повсякденне життя

1. Досягнення науки і техніки широко почали використову­
вати в повсякденному житті людей:

• електричне освітлення,

• трамвай,

• автомобіль,

• засоби запису звуку.

2. У побуті широко використовують:

• холодильники,

• пилососи,

• електропраски,

• пральні машини,

• радіоприймачі.

 

3. Зросла роль засобів масової інформації.

4. Відбулася значна демократизація одягу, перехід на техно­логії масового виробництва.

5. У мистецтві відбувалося руйнування традиційних стилів і виникнення модерністських.

Модерн (з французької — новітній, сучасний) — загальне позначення напрямів і течій мистецтва й літератури почат­ку XX століття.

Посилюється боротьба реалістичного і модерністського на­прямів мистецтва. У царині музики неоромантичний та модерністський стилі.

 

Державний устрій та особливості політичного життя провідних країн світу

Особливості державного устрою та політичного життя провідних країн світу початку XX ст. такі:

1. Політична система у провідних країнах світу вже набула
правового характеру: у 1889 р. прийнята конституція Япо­
нії, у 1875 р. - Франції, 1871 р. - Німеччини, 1⁷87р. - кон­
ституція США.

У Великій Британії не було єдиного конституційного акта.

2. Конституції європейських держав і США гарантували рівність усіх громадян перед законом, проголошували демократичні права і свободи, запроваджували загальне виборче право тощо.

3. Революційну епоху змінює процес еволюційних змін по­літичних систем.

4. Провідну роль починає відігравати курс реформ.

5. Замість феодальної самодержавної монархії установи­лися нові форми державного правління - республіки та конституційні монархії. Самодержавна форма державно­го правління збереглася лише в Японії та Росії.

6. Зміцнюються принципи парламентаризму.

7. Розширюються виборчі права.

8. Установлення демократичних форм державного правлін­ня стимулювало процес виникнення і розвитку політич­них партій, які відображани інтереси основних соціаль­них верств населення цих країн.

9. Послаблюється роль церкви, відокремлення її від дер­жави та світської влади, утверджуються засади світської освіти та світського виховання.

 

10. Поширюються основні суспільно-політичні рухи - кон­серватизм, лібералізм, соціалізм, оформлюються вони як відповідні політичні партії.

11. У центрі політичної боротьби постають конфлікти між робітниками та підприємцями.

 

12. Відбуваються політичні демонстрації, мітинги, боротьба під час виборчих кампаній.

13. У багатьох країнах сформувалася демократична опози­ція, що виступала за розширення політичних прав і сво­бод, розширення виборчого права.

Поряд з загальними тенденціями розвитку світу на початку XX ст. існували й певні особливості розвитку окремих про­відних країн. Ці особливості були зумовлені:

• відмінностями в історичному розвитку;

• національними традиціями;

• геополітичними особливостями;

• географічними умовами.

Усе це призвело до нерівномірності розвитку провідних країн світу, загострення суперечностей між ними.

Сполучені Штати Америки

Особливості державного устрою США на початку XX ст.

1. Державний устрій США визначався конституцією 1787 р., заснованою на республіканській формі правління і прин­ципі поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову.

2. Державний устрій США залишався незмінним: на 4 роки обирався президент — голова уряду й виконавчої влади, який призначав міністрів. Президент міг бути усунутий від влади (імпічмент), якщо його обгрунтовано звинува­тили у зраді, хабарництві та інших тяжких злочинах.

3. У США на початку XX ст. існував парламент (конгрес), який складався з палати представників і сенату. Виборче право мали тільки чоловіки.

4. Верховний суд складався з довічно призначуваних чле­нів, які мали право скасування будь-якого закону, якщо вважали, що він суперечить конституції США.

5. За формою державного устрою США були територіаль­ною федерацією штатів — автономних державних оди-

 

ниць зі своїми конституціями, законодавчими зборами і апаратом управління на чолі з обраним губернатором.

Верховний суд Складався з довічно призначених членів, які мали право скасування будь-якого закону, якщо вважали, що він суперечить конституції.

6. У межах двопартійної системи відбувалося суперництво республіканської і демократичної партій, які поперемін­но приходили до влади, виражали інтереси монополіс­тичних угруповань.

7. Виборче право не було загальним, не всі ірупи населення мали виборчі права: негри остаточно домоглися виборчих прав всередині XX ст., жінкам виборче право було надано лише у 1920 р.

 

 

Президент
• глава держави;
• глава виконавчої • влади; • призначав міністрів; • верховний • командувач збройних сил;	Призначає за згодою з сенатом
• не мав права	.
законодавчої
ініціативи

Конгрес

Сенат

Законодавчі палати штатів

Палата представників /\ Виборці

Виборці президента

1900 р. На виборах переміг представник республіканської партії Мак-Кінглі, який восени наступного року був убитий анархістом.

Президентський пост згідно з Конституцією зайняв віце-президент Т. Рузвельт.

Цілеспрямований, розумний і далекоглядний по­літик, один із найяскравіших президентів США. У 1904 р. він був переобраний і залишався президентом до 1909 р. Проводив активний міжнародний курс.

1908 р. На президентських виборах президентом було обра­но кандидата від Республіканської партії В. Тафта.

1912 р. Перемогу на виборах здобув кандидат від Демокра­тичної партії В. Вільсон. Залишався на президент­ському посту до 1920 р.

Особливості політичного життя СІЛА на початку XX ст.

1. Перемога Півночі над Півднем сприяла демократизації суспільства.

• Україні існували політичні свободи.

• Існував захист природних і невід'ємних прав людини.

• США — країна політичного плюралізм, існувала ле­гальна опозиція.

• Важливу роль у політичному житті США відіграє дво­партійна система — боротьба за владу демократичної та республіканської партій.

• Зросла соціальна активність і політична організованість населення. На одну із найбільш впливових суспільних сил перетворився робітничий рух, зросла його органі­зованість. Наприклад, з 1900 р. по 1914 р чисельність профспілкових об'єднань зросла з 500 тис. до 2 млн.

• Утім у країні в той час ганебним явищем зал ишався расизм, нехтувалися права і свободи чорного населення та індіан­ців. Расисти влаштовували над неугодними суди Лінча.

• У південних штатах було створено таємну терористичну організацію Ку-клус-клан, яка чинила погроми, вбива­ла тих, хто протестував проти дискримінації.

1896 p. Верховний суд ухвалив постанову про окреме на­вчання в школах чорного і білого населення, яка була вико­ристана для створення такого типу навчальних закладів.

Велика Британія

Державний устрій Великої Британії

І.У країні продовжувала існувати конституційна монархія, парламентський устрій з двопартійною системою, пред­ставленою двома політичними партіями - консерваторами та лібералами. Консерваторів підтримували великі земле­власники, а лібералів — середня і частина дрібної буржуазії.

2. Главою держави формально залишався монарх.

3. Основу політичної системи становить конституційний акт 1689 р. "Білль про права"'. Він надає парламенту пра­во видавати або скасовувати закони, встановлювати по­датки, приймати державний бюджет.

4. Парламент складався з двох палат — нижньої (палати громад) і верхньої — палати перів (лордів). Нижня пала­та — палата громад — обиралася загальним голосуванням, причому загальне виборче право на початку XX ст. мали лише чоловіки (вони повинні проживати в даній місце­вості не менше року і наймати житлову площу не менше ніж на 10 фунтів) і підготовлювала законопроекти; верх­ня — палата перів (лордів) — формувалася з аристократів — представників найзначніших родин. Вона затверджува­ла закони, володіючи правом вето на прийняті нижньою палатою законопроекти.

5. На початку XX ст. жінки не мали виборчих прав, за які вели постійну боротьбу. Лише у 1918 р. вони одержали рівні з чоловіками виборчі права.

6. Уряд формувався за дорученням монарха лідером партійної фракції, яка перемогла на виборах, і діяв від імені короля. Уряд сам став готувати більшість законопроектів, а також мав право видавати правові акти, які мали силу закону.

 

Призначає главу уряду (лідер партії парламентської більшості)

Уряд (Кабінет Міністрів) Відповідальний перед парламертом

Глава держави — монарх

(король або королева)

арламент

П

Складається:

Верхня палата — лордів

(складається із спадкових

і довічно призначуваних

монархом перів)

Нижня палата — громад

(обирається від графств і

міст)

Складається з:

• опозиції;

• парламентської більшості

Особливості політичного життя Великої Британії на початку XX ст.

1. У Великій Британії ще з XVIII ст. склалася двопартійна система, коли основну боротьбу за владу вели дві партії, що змінювали одна одну в кабінеті міністрів: консервато­ри (торі) і ліберали (віги).

2. Важливу роль у суспільно-політичному житті Великої Британії відігравали профспілки, які були численніши­ми і організованішими, ніж у інших європейських краї­нах. Частина профспілкових лідерів почала виступати за включення робітничих організацій не тільки в економіч­ну, а й у політичну боротьбу.

3. У 1900 р. вони організували Комітет робітничого пред­ставництва для участі у виборчій кампанії представників

 

робітників. У 1906 p. Комітет було перейменовано у Лей­бористську (Робітничу) партію, яка взяла участь у виборах 1906 року і здобула в парламенті 29 депутатських місць.

4. Так на початку XX ст. велику роль у політичному житті Великої Британії починають відігравати три партії — кон­серватори, ліберали та лейбористи.

5. Лейбористи почали поступово витісняти з політичної арени лібералів.

6. Обидві партії (консерватори і лейбористи) виступали за необхідність проведення реформи виборчої системи та соціальних реформ.

7. На початку XX ст. при владі перебували консерватори.

8. На виборах 1906 р. перемогу здобули ліберали, які пере­бували при владі до 1915 р.

Ідеологом буржуазного реформізму був лідер Лібераль­ної партії Ллойд Джордж (1863 — 1945). Прийшовши до вла­ди, проводив реформи:

• було обмежено права палати лордів;

• законопроекти могла затверджувати палата громад без згоди палати лордів.

Німеччина

Державний устрій Німеччини

У 1871 р. завершився процес об'єднання Німеччини, ви­никла Німецька імперія.

Згідно з Конституцією 1871 р. до складу Німеччини вхо­дило 22 монархії та кілька вільних міст. Це був союз німець­ких держав, які об'єдналися під зверхністю Пруссії.

1. Вища влада в державі належала імператорові (ним ставав король Пруссії), який призначав главу імперського адмі­ністративного апарату — рейхсканцлера, був головноко­мандувачем збройних сил.

2. Німецький парламент складався із двох палат — союзної ради (бундесрату) і рейхстагу. Члени бундесрату признача­лися главами держав. Причому найбільшу квоту мала Прус-

 

 

сія. Бундесрат мав законодавчу і частково виконавчу владу.
3. Для прийняття імперських законів необхідна була згода
Союзної ради — бундесрату і палати депутатів — рейхстагу.
4. Головою союзної ради був канцлер імперії — прусський
міністр.
Рейхстаг обирався на 5 років таємним голосуванням із чо-
ловіків, які досягли 25 років	, за винятком військових.
Імператор		Рейхсканцлер
(лише король Пруссії)		(глава уряду)
• очолював імперські війська;		Федеральних міні-
• здійснював загальне		стрів не було, існували
управління країною;	ь	лише керівники ім­перських відомств —
• скликав або достроково	W
розпускав обидві палати		підлеглі канцлера
парламенту;
• призначав рейхсканцлера,
вищих чиновників та
офіцерів;
• мав великі права у сфері
зовнішніх зносин
ПАРЛАМЕНТ

Складався з двох палат

\