Причини прискорення темпів колективізації

1. Необхідність забезпечити зростаючі в ході індустріаліза­ції міста продовольством.

2. Подолати проблему постачання армії.

3. Забезпечити валютні надходження за рахунок експорту зерна.

4. Забезпечити новітнім обладнанням промислові підпри­ємства.

5. Збільшити кількість робочих рук на новобудовах першої п'ятирічки за рахунок вихідців із села.

6. Розвинути мережу концтаборів, „спецпоселень" для ши­рокого використання безоплатної праці.

Колективізацію здійснювали:

"штаби колективізації",

послані з міста робітники "двадцятип'ятитисячники", сільські незаможники, об'єднані в комнезами.

Метод проведення колективізації — терор проти селянства. Тих селян, які не хотіли вступати в колгоспи, обкладали не­посильними податками. Селяни чинили опір. Форми боротьби селян проти колективізації

1. Терористичні акти проти представників органів влади.

2. Окреіуп селянські виступи.

3. Підпалювання колгоспних будинків.

4. Повернення вилученого зерна.

5. Приховування зерна.

6. Масовий забій власної худоби.

За період з 1928 р. по 1932 р. в окремих районах було вини­щено близько половини поголів'я худоби. Особливо сильний опір колективізації й «розкуркуленню» чинили селяни в основних зернових районах — на Кубані, Волзі й Дону, в Україні.

1933 р. Створювалися політвідділи МТС і радгоспів для орга­нізаційного зміцнення колгоспів і радгоспів, наділені над­звичайними повноваженнями.

1. Вони повинні були налагодити роботу в колгоспах.

2. Завершити в колгоспах розгром тих сил, які чинили хоча б якийсь опір аграрній політиці держави.

3. Було здійснено масову перевірку голів колгоспів, бухгалтерів, бригадирів, завідувачів ферм, багатьох було репресовано.

4. Мали налагодити трудову дисципліну, вилучивши з кол­госпів «куркульські елементи».

5. Під особливий контроль політвідділи взяли організацію та облік робіт у колгоспах.

6. Організовували навчання масових професій на різнома­нітних курсах.

До кінця 1934 р. політвідділи МТС ліквідували.

Унаслідок колективізації держава:

• забезпечила безперебійне джерело постачання міст деше­вим продовольством;

• замінила ринковий механізм товарообміну між містом і
селом командно-адміністративним;

• отримала кошти для індустріалізації.
Наслідки колективізації

1. Призвела до значного руйнування продуктивних сил.

2. До скорочення сільськогосподарського виробництва.

3. До масового розкуркулення, яких було від 5 до 10 млн осіб.

4. Селянин був позбавлений почуття господаря на власній землі.

5. До масового голоду 1932—1933 pp. на Україні, Дону, Пів­нічному Кавказі, у Поволжі та інших регіонах.

6. На 1935 р. 98% всього земельного фонду СРСР було у ко­лективних господарствах.

7. У 1937 р. колгоспи об'єднали 93% селянських госпо­дарств.

8. Репресовано і знищено найбільш працелюбний і потуж­ний прошарок селянства (так зване "розкуркулювання"), селянин позбавлений почуття господаря на власній землі.

9. Остаточно утвердився в СРСР сталінський тоталітарно-репресивний режим.

Голод 1932-1933 pp.

1932—1933 pp. Голод в СРСР, який охопив Поволжя, Пів­нічний Кавказ, степові райони Дону й Кубані, особливо Україну.

Причини голоду

1. Високі плани хлібозаготівель.

У селян вилучали до 90% зібраного врожаю, в тому числі й "насіннєвий фонд".

2. Насильницьке насадження колгоспів "згори" за допомо­гою терору й залякування.

3. Політика грабіжницького викачування продовольства із села.

4. Реквізиції у селян всього виявленого обшуком у селян­ських садибах продовольства.

 

5. Продаж хліба за кордон.

6. Несприятливі погодні умови, посуха в багатьох регіонах країни.

7 серпня 1932 р. було видано закон, який у народі прозвали "законом про п'ять колосків». За збір колосків застосовува­лись розстріл або позбавлення волі на термін не менше ніж 10 років з конфіскацією усього майна. За 5 місяців 1932 р. було засуджено 55 тис. чоловік, у тому числі присудили до розстрілу 2,1 тис. чоловік. Серед засу­джених було багато жінок.

Наслідки голоду

1. Тільки в Росії від голоду загинуло щонайменше 4 млн се­лян, в Україні — від 5 до 8 млн.

2. Масові репресії в СРСР.

"Великий терор" 1937-1938 pp. Причини масових репресій

1. Необхідність придушення селянського опору усуспіль­ненню власності селянських господарств при здійсненні прискореної колективізації сільського господарства.

2. Прагнення Й. Сталіна попередити можливу опозицію своєму одноосібному управлінню країною.

3. Необхідність забезпечення масштабних народногоспо­дарських проектів безкоштовними трудовими ресурсами в умовах відсутності в державі достатніх матеріальних ко­штів.

У 1930 р. було створене Управління таборами, незабаром перейменоване в Головне управління таборами (ГУЛАГ). У 1928 — 1931 pp. найбільшими судовими процесами були: • 1928 р. "Шахтинська справа" над інженерно-технічними працівниками з дореволюційною підготовкою, спеці­алістами-Донецького басейну, керівниками вугільної промисловості, яких звинуватили у шкідництві, в зло­чинних зв'язках з колишніми власниками шахт тощо.

З 53 осіб 11 було засуджено до розстрілу, а інших — до різних строків ув'язнення.

• 1930 р. Викрита міфічна „Трудова селянська партія" на чолі з видатними економістами М. Кондратьєвим і А. Чаяновим.

• Справа «Промпартії» 1930 р. про «шкідництво» інжене­рів у промисловості і на транспорті.

• Початком широкомасштабних репресій в СРСР стало вбивство 1 грудня 1934 р. лідера ленінградських кому­ністів С. Кірова.

• Серпень 1936 р. Відбувся відкритий процес над «Анти-радянським об'єднанням троцькістсько-зінов'євським центром».

Політичні процеси започаткували масові репресії проти ра­дянських людей:

•влітку 1937 р. був розстріляний звинувачений у шпи­гунстві заступник наркома оборони маршал М. Туха­чевский;

• 1937—1939 pp. Масові "чистки⁵' Червоної армії, вна­
слідок яких репресовано 11 заступників наркома обо­
рони, 75 із 80 членів Вищої військової ради, 8 адміралів,
35 тис. із 80 тис. офіцерів;

•репресовано 98 із 139 членів і кандидатів у члени ЦК ВКП(б), більшість делегатів XVII з'їзду партії 1934 р.;

• репресовано багатьох радянських і партійних працівни­ків національних республік;

• постраждали й працівники науки, культури, освіти.

Життя пересічної людини в СРСР

У СРСР здійснювався всебічний вплив на особистість че­рез родину, школу, засоби масової інформації, державні та громадські організації, діяльність яких перебувала під конт­ролем партії і держави.

У країні були повсюдні порушення й недотримання прав людини.

Було фізично винищено справжніх господарів. Селян­ство втрачало вироблені століттями риси: хазяйновитість, ініціативність, працелюбство. В життя увійшли зрівнялівка, безгосподарність, відсутність економічних стимулів роз­витку, повна незацікавленість селян в ефективній, продук­тивній роботі.

Сформувався новий правлячий клас — номенклатурна верхівка партійно-державного й господарського апарату, забезпечена всіма матеріальними благами і різноманітними привілеями.

Йосип Віссаріонович Сталін

(1879-1953)

Керівник Радянської держави у 1924—1953 pp., Генераль­ний секретар ЦК КПРС з 1922 p., організатор форсованої індустріалізації країни і насильницької колективізації сіль­ського господарства, ініціатор масового терору і репресій.

Йосип Джугашвілі народився 21 грудня 1879 р. в містеч­ку Горі Тифліської губернії. Навчався у духовній семінарії, з якої був відрахований. Став професіональним революці­онером. Неодноразово заарештовувався. Один із організа­торів Жовтневого перевороту. Під час громадянської війни часто перебував на фронтах.

Після жовтневого перевороту обіймав високі посади в партії і державі, добився абсолютної влади. Жорстокі мето­ди управління здійснював у роки прискореної індустріалі­зації, масової колективізації сільського господарства.

Напередодні Другої світової війни Й. Сталін досяг по­розуміння з нацистською Німеччиною і просунув кордони СРСР на захід. Напад Птлера на СРСР 22 червня 1941 р. став для Й. Сталіна несподіванкою. Незважаючи на великі втрати, стратегічна ініціатива переходить до Червоної армії. У спілкуванні з союзниками по антигітлерівській коаліції дотримувався жорсткої лінії.

Помер диктатор 5 березня 1953 р.

Нагороджений багатьма урядовими нагородами:

Герой Соціалістичної Праці (1939 р.), Герой Радянського

союзу (1945 р.),

Маршал (1943 p.), Генералісимус (1945 p.), двічі кавалер

ордена Перемоги.

Тема. Країни Центральної та Східної Європи в 20-30 -х роках XX ст.

Особливості соціально-екоиомічного

та політичного розвитку нових незалежних

європейських держав: Польщі, Чехо-Словаччини

Угорщини, Югославії

ПОЛЬЩА _______________

Передумови відновлення Польської держави

1. Споконвічні прагнення польського народу відновити дер­жавність, втрачену внаслідок трьох поділів Польщі (1772 р., 1793 р., 1795 р.).

2. Розгортання національно-визвольного руху.

 

3. Вплив революцій у Росії, Австро-Угорщині, Німеччині на піднесення національно-визвольного руху на польських землях, що входили до складу Росії, аз 1915 р. були окупо­вані австро-німецькими військами.

4. Поразка держав у Першій світовій війні, під владою яких перебували польські землі.

5. Крах австро-німецької окупації.

6. Країни Антанти і США підтримали польський народ, його право на незалежність і створення своєї державності, бо вбачали в Польщі своєрідний бар'єр проти поширення більшовизму у Європі.

7. 8 січня 1918 р. У " 14 пунктах" В. Вільсона було схвалено ідею створення незалежної По льської держави.

Політичні табори, що утворилися в роки

Першої світової війни і мали на меті відновлення

Польської держави

Перший — сили, шо згуртувалися навколо Партії народної демократії (ендеки), їх очолив Роман Дмовський. Вони спиралися на підтримку країн Антанти. У Парижі було створено Польський Національний комітет і на терито­рії Франції формувалися польські військові частини.

Другий — сили, що виступали за співробітництво з Цен­тральними державами. їх очолював Ю. Пілсудський, який на чолі створеного ним польського військового ле­гіону воював проти російської армії. Але у липні 1917 р. Ю.Пілсудський відмовився воювати на боці Німеччини. Це було причиною його ув'язнення у м. Магдебурзі.

Відновлення державної незалежності Польщі

23 жовтня 1916 р. Маніфест імператора Німеччини та Австро-Угорщини про "відновлення" Польської держа­ви на землях Королівства Польського, щоб встановити свій контроль над цими землями.

Вересень 1917 р. Створення Регентської ради як перший крок до відновлення Польщі.

Літо 1918 р. Радянський уряд офіційно відмовився від попе­редніх угод царизму щодо Польщі й визнав право поль­ського народу на створення власної держави.

Листопад 1918 р. Із польських земель були виведені австро-угорські та німецькі війська.

Революція в Німеччині прискорила утворення Поль­ської держави.

В ніч на 7 листопада 1918 р. Представники лівих партій -Польської соціалістичної партії (ППС), Галицької соціал-демократичної партії та партії Людової (селян­ської) створили в Любліні Тимчасовий уряд, який очо­лив І. Латинський,

 

2.69

Уряд проголосив Польщу Народною Республікою

10 листопада 1918 р. До Варшави повернувся звільнений з ув'язнення в Магдебурзі (Німеччина) Юзеф Пілсуд-ський.

11 листопада 1918 р. Регентська рада, створена окупантами у Варшаві, передала Ю. Пілсудському владу. Уряд І. Ла­тинського пішов у відставку.

Був створений новий уряд на чолі з правим соціалістом Є. Морачевським.

Ю. Пілсудський був проголошений "начальником" (диктатором) держави до скликання Установчого сейму.

26 січня 1919 р. Відбулися вибори до Установчого сейму Новостворений сейм прийняв закон ("малу конститу­цію"), за яким законодавча влада належала сейму, а "на­чальник" держави і сейм були підзвітні парламенту.

Лютий 1919 р. Польща стала називатися Польською респу­блікою — Річчю Посполитою, до якої входили:

• Королівство Польське;

• Мала Польща;

• Велика Польща.

Королівство Польське — землі, які за рішенням Віденського конгресу 1814— 1815 pp. входили до складу Росії. Мала Польща — Західна Галичина, яка перебувала під вла­дою Австро-Угорщини.

Велика Польща — західна частина польських земель (Сілезія, Познань, Померанія), що перебували під владою Німеччини.

Польсько-українське протистояння

Під час становлення Польської держави в Галичині по­силилось протистояння поляків і українців. Причина цьо­го полягала в тому, що Східна Галичина входила до складу Австро-Угорської імперії і після її розпаду українці Галичи­ни прагнули відновлення незалежності. Поляки ж намага­лися включити Східну Галичину до складу Польської дер­жави.

Вересень 1918 р. Молоді українські офіцери створюють Центральний військовий комітет у Львові.

28 жовтня 1918 р. У Кракові було створено польську Лікві­даційну комісію, яка заявила про намір взяти владу у всій Галичині в свої руки.

ЗО жовтня 1918 р. Центральний військовий комітет почав працювати як штаб підготовки повстання, його очолив сотник Українських Січових стрільців Дмитро Вітов-ський.

Ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 р. Українські військо­ві з'єднання взяли під свій контроль усі головні пункти Львова. Над ратушею замайорів блакитно-жовтий наці­ональний прапор.

I листопада 1918 р. У Львові відбулися збройні сутички між

українськими і польськими військами, які переросли у збройну боротьбу.

II листопада 1918 р. Поляки захопили Перемишль. Тут
сформовані польські війська переправляються у Східну
Галичину.

13 листопада 1918 р. Була проголошена Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР).

21 листопада 1918 р. Поляки захопили Львів.

Листопад—грудень 1918 р. Польські війська оволоділи 10 з 59 повітів, в яких була проголошена ЗУНР.

Квітень 1919 р. Польський уряд кинув на боротьбу проти Га­лицької армії війська, які прибули з Франції під коман­дуванням генерала Йозефа Галлера (69 тис. чол.), сфор­мовані з польських військовополонених, які воювали на Західному фронті в складі німецької армії.

28 червня 1919 р. Контрнаступ польських військ.

16—18 липня 1919 р. Польські війська окупували Східну Га­личину, Західну Волинь.

Висновки

1. Польсько-українське протистояння завершилося загар­банням Польщею Східної Галичини і Західної Волині.

2. Воно забрало життя 15 тис. українців і 10 тис. поляків.

 

Польське питання на Паризькій мирній конференції

Франція. Була зацікавлена у зміцненні Польщі як протива­ги Німеччини на Сході.

Велика Британія і США. Виступали за зменшення територі­альних претензій Польщі, підтримували Німеччину як противагу Франції. Паризька мирна конференція визначила західні кордони Польщі. До її складу входили: Познань,

невелика частина Помор'я, Данцизький коридор, частина Сілезії.

Східні кордони Польщі поки що не були визначені. 1920 р.'Конференція у м. Спа. Було визначено східні кордо­ни Польщі — "лінію Керзона" (названа на честь міністра закордонних справ Великої Британії Дж. Керзона). 1923 p. Рада послів Антанти визнала суверенітет Польщі над Східною Галичиною. Українські землі було віддано у безпосереднє володіння Польщі.

Польсько-більшовицька війна 1920 р.

Польща прагнула відновити Річ Посполиту в її колишніх кордонах. Передбачалося до її складу включити Литву, Бі­лорусь і Україну.

25 квітня 1920 р. Збройні сили Польщі почали воєнні дії проти радянської Росії. До польського війська приєдна­лася 15-тисячна армія С Петлюри (згідно з укладеним договором між Польщею і С Петлюрою від 21 квітня 1920 p.). Було захоплено значну територію України. 6 травня 1920 р. Поляки ввійшли до Києва і відтіснили ра­дянські війська на східний берег Дніпра.

Більшовики створили проти Польщі два фронти:

Західний (командувач М. Тухачевський),

Швденно-Західний (командувач О. Єгоров). 12 червня 1920 р. Війська більшовиків захопили Київ. Армія

Ю. Пілсудського була змушена відступати.

Радянські війська Західного фронту ввійшли на терито­рію Польщі і почали наступ на Варшаву. Вони пройшли з боями майже 500 км, відірвавшись від своїх резервів і тилів. Зайняті позиції не були закріплені. Незабаром більшовиць­кі війська під загрозою оточення були змушені поспіхом відступати від Варшави і з території Західної України та За­хідної Білорусі з немалими втратами.

Причини невдалого наступу на Варшаву

1. Червона армія не врахувала сили ворога.

2. Через швидке просування військ не змогла забезпечити

їх поповнення.

3. Тилові служби далеко відстали від передових частин і тому не могли забезпечити їх достатньою кількістю боєприпасів.

4. Була порушена взаємодія Західного і Південно-Західного

фронтів.

5. Не було підтримки місцевого населення.

15—17 серпня 1920 р. Польська армія перейшла в контрнас­туп. Були розгромлені війська М. Тухачевского. 12 жовтня 1920 р. Польський уряд погодився на перемир'я, за умовами якого Західна Україна і Західна Білорусь за­лишилися в межах Польської держави. | 18 березня 1921 р. Ризький мирний договір між Радянською Росією і Польщею, за яким Західна Україна і Західна Бі­лорусь увійшли до складу Польської держави. Заверши­лося територіальне оформлення Польщі.

Ситуація в країні напередодні державного перевороту

17 березня 1921 р. В Польщі прийнята конституція, за якою повноваження глави держави були обмежені. Ю. Пілсуд-

ський вирішив поки що не висувати свою кандидатуру на пост президента. Грудень 1922 р. Першим президентом Польської держави було обрано Г. Нерутовича, а Ю. Пілсудський формаль­но відійшов від керівництва державою. Через тиждень першого президента було вбито. Обраний новий президент Станіслав Войцеховський. У країні почалося безладдя:

• міжпартійні суперечки;

• протистояння президента і сейму;

• часто змінювалися уряди (за 8 років незалежної Поль­щі їх змінилося 13);

• погіршення економічної ситуації;.
•зросло безробіття, ціни, інфляція;
•активізувалися виступи робітників і селян (страйки,

демонстрації). Значна частина поляків прагнула сильної влади, яка змо­гла б навести в країні порядок. Такою людиною вони бачи­ли Ю. Пілсудського.

Причини встановлення авторитарного режиму "санації" Ю. Пілсудського

1. Невирішеність економічних проблем після встановлення в Польщі її державності.

2. Загострення соціальних суперечностей,

3. Внутрішньополітична нестабільність, часта зміна урядів.

4. Неспроможність урядів, які часто змінювалися, розв'язати цілий комплекс політичних, соціальних, економічних і на­ціональних суперечностей.

5. Політика полонізації етнічних народностей внаслідок
включення їх до Польської держави і виникнення у зв'язку з
цим національних проблем (національні меншини в Поль­
щі становили 40% населення).

6. Вплив на Польщу диктатур та авторитарних режимів єв­ропейських країн (Італії, Угорщини, Болгарії та ін.).

7. Боязнь більшовицького впливу.

Режим "санації"

12 травня 1926 р. В Польщі за допомоги армії відбувся дер­жавний переворот. Була встановлена диктатура Ю. Піл­судського. Вона отримала назву режиму "санації", тоб­то "оздоровлення" політичної системи й економічного життя країни.