Поширилися авангардистські течії модернізму

Абстракціонізм (з лат. - відсторонення) — напрям у мис­тецтві початку XX ст., представники якого відмовлялися від зображення реальних предметів і явищ, намагалися виразити стихійність творчості в динаміці плям чи об'ємів. Експресіонізм (з лат. — вираження) — напрям у мистецтві та літературі початку XX ст., який проголосив єдиною реаль­ністю духовний світ людини, а його вираження — основною метою мистецтва. Його представники створювали абстрак­тні твори, відірвані від реальної дійсності.

Кубізм (з фр. - куб) - модерністський напрям у мистецтві (переважно образотворчому) початку XX ст., представни­ки якого зображували предмети реального світу у вигляді геометричних фігур (куба, конуса тощо). На перший план висувалося конструювання об'ємних форм на площині, де­формуючи образи реального світу. Розвинувся у Франції.

Сюрреалізм (з фр. - надреальне, надприродне) — модерніст­ський напрям у мистецтві 20-х років XX ст., представники якого намагалися поєднати непоєднуване, зображували аб­сурдне реальним. У картинах сюрреалістів показано страх, безсилля розуму перед безумством. Вони вваж&ии джерелом мистецтва сферу підсвідомості (інстинкти, сновидіння, га­люцинації), а методом - розрив логічних зв'язків, заміну їх суб'єктивними асоціаціями.

 

Футуризм (з лат. — майбутнє) — напрям у літературі й мисте­цтві на початку XX ст., який намагався створити мистецтво майбутнього, новий стиль, заперечуючи реалізм і традицій­ну культуру минулого.

Супрематизм (з лат. — найвищий) — течія в мистецтві по­чатку XX ст., для якої характерне абстрактне комбінування геометричних фігур та об'ємних форм.

Фовізм (з фр. — дикий) — напрям у французькому живопи­сі початку XX ст., для якого характерне прагнення до емо­ційної сили художнього вираження, інтенсивності кольору, узагальнення об'ємів, простору, рисунку.

Примітивізм — напрям в образотворчому мистецтві початку XX ст., що використовує прийоми первісної, народної та ди­тячої творчості. Для нього характерне наслідування мисте­цтва "примітивів" (первісних, культурно відсталих народів), поширення культу наївної, "незіпсованої" творчості, відмо­ва від традиційних норм художньої культури.

Неокласицизм — загальна назва художніх течій початку XX ст., які базувалися на класичних традиціях мистецтва античності, епохи Відродження і класицизму. В музиці нео­класицизм був реакцією на ускладнення мови і форми.

Раціоналізм (з лат. — розум) — напрям у мистецтві й архітекту­рі 20-х роківXX ст., що протиставляє містиці, ірраціоналізму переконання у здатності людського розуму пізнати закони розвитку природи і суспільства. Митці намагалися створити но'ві методи, які б відповідали тогочасному суспільному розвитку, суспільним і естетичним потребам та рівню будівельної техніки в архітектурі.

Живопис

Пабло Пікассо (1881 — 1973) — французький живописець, іспанець за походженням. Засновник кубізму. У 20-х роках створив низку картин у дусі неокласицизму. У деяких полотнах близький до сюрреалізму. Його твори

глибоко суб'єктивні, зі своїм сприйняттям і баченням дійсності, іноді сповнені болю і протесту, мають велике суспільне значення. "Герніка" (1937 р.) - знаменита картина про громадянську війну в Іспанії. Багато пра­цював як графік, скульптор, кераміст. Василь Кавдинський (1866-1944) - російський живописець і графік. Один із засновників абстрактного мистецтва. Із 1921 р. жив за кордоном. Казимир Малевич (1878-1935) - російський художник, засновник однієї з течій абстрактного мистецтва - су­прематизму. У картині "Чорний квадрат на білому тлі" (1915 р.) поєднав різнокольорові геометричні фігури (квадрат, коло, трикутник) з накладеними на площину об'ємними фігурами. Сальвадор Далі (1904 р.) - іспанський живописець, пред­ставник сюрреалізму. Картина "Палаюча жирафа" (1935 р.) сповнена фантастичних видінь, надприродних, химерних зображень. Пат Мондріан (1872-1944) - нідерландський живописець, представник авангардизму. Засновник неокласицизму. Створював абстрактні композиції з різнокольорових прямокутників. Еміль Нольде (1867-1956) - німецький живописець і гра­фік, представник експресіонізму. Його картини побудо­вані на різних деформаціях, контрастах кольорів. Твор­чість Нольде містично-драматична. Анрі Матісс (1869 - 1954) - французький живописець і гра­фік, майстер декоративного мистецтва, один із лідерів фовізму У своїх картинах у яскравих барвах змальовував красу світу. Франс Мазерель (1889-1972) - бельгійський графік і живо­писець. Представник реалізму. Для його картин харак­терні контраст чорного і білого, динамізм композиції. Розкрив трагічну долю людини в капіталістичному світі ("Хресний шлях людини", 1918 р.). Малював портрети, антивоєнні картини, пейзажі, жанрові композиції.

 

шшшшшшшшшшшшшмшшшшшшшшяшшшшшшшг^

Висновки

1. Творчість художників початку XX ст. характеризується пошуками нових шляхів і тенденцій в образотворчому мистецтві.

2. Представники модернізму зробили вагомий внесок у роз­виток виразних прийомів і форм у мистецтві.

3. До традицій реалізму зверталися художники, вносячи щось нове, розвиваючи і збагачуючи реалістичне мисте­цтво.

4. В атмосфері 30-х років реалістичне мистецтво слугувало боротьбі проти наступу реакції і війни.

Музика

Музична культура першої половини XX ст. збагатилася но­вими течіями.

1. Експресіонізм, представниками якого були:

Альбан Берг (1 885—1935) — австрійський композитор, один із представників нової віденської школи. Створив опе­ри, концерти для скрипки з оркестром.

Арнольд Шенберг (1874 — 1951) — австрійський композитор, теоретик і педагог. У 1933 р. емігрував до США. Протест проти війни і нацизму відобразив у вокально-симфонічній опері "Мойсей і Арон" (1932 p.). Автор вокальних та ін­струментальних творів, праць з теорії музики.

2. Конструктивізм, представниками якого були:

Пауль Хіндеміт (1895— 1963) — німецький композитор, дири­гент, теоретик музики. Один із представників неокласи­цизму та конструктивізму. Написав опери "Кардельяк' (поставлена у 1926 р.), 'Художник Матіс" (поставлена у 1938 р.), балети, камерні твори, ораторії. Ерік Саті (1866—1925) — французький композитор. У 20-х роках навколо Е. Саті згуртувалися молоді фран­цузькі музиканти. Автор знаменитої його драми зі спі­вом "Сократ", балету "Парад" (1916 p.), збірників фор­тепіанних п'єс.

Конструктивізм - напрям у мистецтві 20-х років XX ст., який заперечував ідейний зміст мистецтва й підмінював художній образ абстракцією. У музичному мистецтві було висунуто завдання конструювання музики, створення про­стих, логічних музичних творів.

3. Імпресіонізм, одним із представників якого був:
Отторіно Респігі (1879-1936) - італійський композитор,

майстер оркестрової музики, професор Національної академії в Римі. Автор симфонічної поеми "Фонтани Риму", опер, балету тощо.

4. Неокласицизм, одним із представників якого був:
Альфредо Казелла (1883 - 1947) - італійський композитор.

Автор камерної опери „Сказання про Орфея" (1932 p.), сюїт для фортепіанних і струнних оркестрів.

5. Джаз - вид професійного музичного мистецтва, що склався на межі ХІХ-ХХ ст. внаслідок синтезу європей­ської і африканської музичної культури. Головні риси джа­зу - провідна роль ритму, мелодійні акценти. Джазом також називають оркестр, то складається переважно з духових, ударних і шумових інструментів, призначених для виконан­ня такої музики. Уперше це слово з'явилося у 1913 р. в одній із сан-франциських газет, у 1915 р. увійшло в назву джазо­вого оркестру Т. Брауна, що виступав у Чікаго, а в 1917 р. з'явилося на грамплатівці. У 20-ті роки мода на джаз при­йшла з Америки в Європу.

6. Національні музичні школи, представниками яких були: Едуард Мак - Доуелл (1861-1908) - американський ком­позитор, піаніст, один із засновників американської композиторської школи. Автор симфонічних творів ("Індійська сюїта"), ліричних фортепіанних п'єс тощо. Професор і керівник першої музикальної кафедри в Ко­лумбійському університеті.

Джордж Гершвін (1898-1937) - американський композитор. Він уперше використав у симфонічних творах музич­ний фольклор. Автор опери "Рапсодія в стилі блюз", низки пісень.

 

^^^^шшяшяшшшшшшшшшшшшвшшявшшшшшшшш

Сергій Рахманінов (1879—1943) - російський композитор, диригент, піаніст.

У 1904—1906 pp. — диригент Великого театру в Москві. З 1917 р. жив за кордоном (із 1918 р. — у США). У його музиці романтичний пафос поєднується з лірично-споглядальними настроями, мелодійність, ширина і свобода дихання — з ритмічною енергією. Написав чотири концерти „Рапсодія на тему Паганіні для фортепіано", три симфонії та ін.

Відомими оперними співаками були:

Е. Карузо (1873—1921) — італійський співак, який виступав
у багатьох країнах світу. Його артистичний темперамент
приваблював глядачів. Був наділений голосом непо­
вторного тембру, блискуче виконував драматичні партії,
неаполітанські пісні. Завдяки винятковому володінню
диханням, бездоганній інтонації і високій виконавській
культурі став легендою вокального мистецтва XX ст.,
зразком для майбутніх поколінь оперних тенорів. З од­
наковим успіхом виконував партії ліричного і драматич­
ного плану.
Беньяміно Джильї (1890—1957) - італійський співак. Вико­
нував партії ліричного і драматичного тенору, неаполі­
танські пісні. Знімався у фільмах. '
Федір Шаляпін (1873—1938) — російський співак, представ­
ник російського реалістичного мистецтва. Створив га­
лерею різнохарактерних образів, розкриваючи склад­
ний внутрішній світ героя. З 1922 р. жив за кордоном. У
1984 р. прах Шаляпіна перевезено з Парижа в Москву.

Поширюється сольно-пісенний жанр — блюз

Склався на початку XX ст. Блюз відображає глибоко осо­бисті переживання, насичені драматизмом і внутрішньою конфліктністю, містить також елементи гумору, іронії, со­ціальної сатири. Специфіка блюзу виявляється також в особливій будові поетичної строфи і своєрідності музичної

форми, специфічному тембровому забарвленню звучання голосу та інструмента. Загальну популярність він отримав у 1914 р. завдяки популяризаторській і творчій діяльності У. Хенді, прозваного "батьком блюзу".

Оркестровий блюз був уперше записаний на грамплатів­ку в 1921 p., кантрі-блюз (сільський блюз) — у 1924—1925 pp., класичний блюз — у 1920 р., сучасний блюз —у 1933 р. Блю­зові елементи є невід'ємними атрибутами багатьох стильо­вих форм сучасної музики.

Висновки

1. Після Першої світової війни у творчості багатьох компози­торів з'явилися нотки песимізму. Великий вплив у 20-х ро­ках мала книга німецького філософа Освальда Шпенглера "Занепад Європи", в якій змальовано песимістичну карти­ну зміни замкнутих, незалежних одна від одної культур.

2. Зміцнювалися позиції демократичної культури.

3. Світову славу здобули Бостонський, Філадельфійський, Лейпцизький симфонічні оркестри, Берлінський філар­монічний оркестр.

4. Великої популярності набула індустрія музично-розважального відпочинку: зросла чисельність глядачів різних мюзик-холів з їх джазовою музикою, яка швид­ко входила в моду, шанувальників контр-мюзик, блюзу (США).

Театр

На початку XX ст. відбувався процес відходу від старих театральних традицій і появи нових напрямів.

Видатними драматургами цього періоду були:

Бертольд Брехт (1898-1856) - німецький письменник, драматург, режисер. Його п'єси "Тригрошова опера" (1928 p.), "Матінка Кураж та її діти" (1938 p.), "Життя Галілея" (1938-1939 pp.), "Добра людина із Сезуана"

 

(1938—1940 pp.) мали новаторське звучання. Розробив теорію "епічного театру", якому властива розповідь, і є його творцем. Зазначив, що театр цього жанру повинен бути велично-спокійним, безпристрасним.

Луїджі Піранделло (1867—1938) — італійський драматург. Його драми "Шість персонажів у пошуках автора" (1921 p.), "Сьогодні ми імпровізуємо" (1930 р.) — про "маленьких людей" в буржуазному суспільстві. У 1934 р. одержав Нобелівську премію,.

Ж. Жиронду — французький письменник і драматург. У п'єсі "Троянської війни не буде" змалював відчуття воєнної небезпеки і наступ реакції.

Едуардо де Фідіппо (1900—1975) — італійський драматург, ре­жисер, актор. Його творчість пов'язана з неореалізмом. У п'єсах „Філумена Мартурано", "Субота, неділя, поне­ділок" майстерно показав глибину людських характерів. У 1931 — 1973 pp. був керівником власної трупи.

Видатними акторами цього періоду були:

Макс Рейнгардт (1873-1943) - німецький режисер і актор. У 1905—1933 pp. очолював німецький театр, ставив німецьку античну класику. У створених ним театрах і студіях (Берлін, Відень) експериментував у царині теа­тральних форм, нових виразних засобів. У 1933 р. емі­грував з Німеччини, помер у США. Іван Москвін (1874-1946) - російський актор. Із 1898 р. працював у Московському художньому театрі. Зіграв такі ролі: Федора ("Цар Федір Іванович" О. Толстого), Протасова ("Живий труп" Л. Толстого), Луки ("На дні" М. Горького) та ін. З найбільшою повнотою намагався пов'язати творчу школу МХАТу з традиціями російсько­го сценічного реалізму. Василь Качалов (1875 - 1948) - російський актор. Із 1900 р. — на сцені МХАТу. Актор високої інтелектуальної куль­тури. Він був одним із перших виконавців ролей у п'єсах

A. Чехова. Створив прекрасні образи Гамлета ("Гамлет"

B. Шекспіра), Чацького ("Торе від розуму" Грибоедова),
образи з творів Ф. Достоєвського, Л. Толстого та ін.

Марія Єрмолова (1853—1928) — російська актриса. Із 1871р. працювала у малому театрі Москви. В її героїчному і романтичному репертуарі поєднувалися сміливість ідейного замислу і глибина психологічного розкриття образу з досконалою художньою формою. Прослави­лася в ролях: Лоуренсії (за п'єсою Лопе де Bes а "Овече джерело", Жанни д'Арк (за п'єсою В. Шекспіра "Орле­анська діва"), в драмах О. Островського та ін.

Виникнення та розвиток кінематографа

1. Міжвоєнний період — це період бурхливого розвитку
кіно.

Кіномистецтво поєднувало естетичні властивості літе­ратурного театру, образотворчого мистецтва і музики на основі тільки йому характерних виразних засобів.

2. Кіно стало масовим мистецтвом і частиною масової куль­тури, що зароджувалася.

3. Виникає центр американського кінобізнесу — Голівуд (у штаті Каліфорнія, передмістя Лос-Анджелоса).

4. Вдосконалювалася кінотехніка, здійснювалися дослі­дження і розробки технології кінематографії, почався випуск багатошарової кольорової кіноплівки; будувалася велика кількість кінотеатрів.

5. Кіновиробництво стає частиною економіки США та її експорту.

6. В 30-х роках народилося звукове кіно; у фільмах почала широко використовуватися музика.

7. У 30-х роках у Великій Британії зародилося художньо-документальне кіно.

8. Почала поширюватися кінокомедія, у якій характери, конфлікти і ситуації викликали сміх глядачів.

 

Видатними кінорежисерами цього періоду були:

Дейвід Уерк Гріффін (1875-І 948) - американський кіноре­жисер.

Зняв фільми: "Нетерпимість" (1916 p.), "Зламані паро­стки" (1919 р.) та ін. Збагатив художню виразність кіно (використовував крупний план, паралельний монтаж тощо). Заклав основи кіно як самостійного мистецтва.

Уолт Дісней (1901 — 1966) — американський кінорежисер-мультиплікатор. Зняв короткометражні серії фільмів ("Каченя Дональд", "Мишеня Мілкі" та ін.), а також повнометражні фільми ("Білосніжка і семеро гномів", 1938 p.). Розробив основи мультиплікаційного фільму. Великим артистом кіно був:

Чарлі Чаплій (1889—1977) — американський актор, кінорежи­сер, сценарист. Створив трагікомічний образ "маленької людини". Світове визнання одержав за фільми: "Золота лихорадка" (1925 p.), "Вогні великого міста" (1931 p.), "Нові часи" (1935 р.), "Великий диктатор" (1941 p.).

Поява "масової культури"

Масова культура — загальна назва типу культури, яку пере­творено в індустріально-комерційну форму виробни­цтва з метою поширення стандартних духовних благ, для яких характерні сентиментальність, веселість, натура­лізм, культ успіху, культ насолоди, щоб підкорити свідо­мість широких мас і пропагувати певні цінності і певний спосіб життя. Масова культура пов'язана з існуванням ' масової людини — усередненої особистості зі стандарт­ним мисленням, яка знаходить задоволення в тому, щоб діяти "як усі", не вміє критично мислити, якій характер­ний колективізм, підпорядкований "загальному інтер­есу" масового суспільства.

Масове суспільство — суспільство структурно недиференці-йоване, в якому існує тільки поділ на "верхи" і "низи", вождів і маси та формується мовчазна більшість, яка

характеризується відчуженістю людини реально впли­вати на політичні рішення.

Олімпійський рух

Статут Олімпійських ігор був розроблений ГГєром де Кубертеном і затверджений Міжнародним спортивним конгресом у 1894 р. у Парижі.

У 1913 р. де Кубертен запропонував олімпійську емблему у вигляді п'яти переплетених різнокольорових кілець — сим­волу п'яти континентів, об'єднаних в Олімпійський рух.

Олімпійські ігри почали проводити з 1896 р.

Із 1920 р. олімпійський девіз «Швидше, вище, сильніше» входить до олімльїйської емблеми.

Із 1936 р. традиційним атрибутом Олімпійських ігор став олімпійський вогонь, запалений від сонячних променів в Олімпі (Греція), який передається естафетою на урочисте відкриття ігор і горить до їх закриття.

Олімпійські ігри 1936 р. в Німеччині фашистський режим А. Гітлера намагався використати для пропаганди нацизму.

У міжвоєнний період СРСР не брав участі в Олімпій­
ських іграх. ____________ ____________ ^^

Відмінності в розвитку культури в демократичних і тоталітарних державах

1. У країнах західної демократії характерний вільний розви­ток культури, бо існувала політична свобода. Поширюва­лися різноманітні течії, стилі, жанри, посилювався вплив модернізму та авангардизму.

2. У тоталітарних державах (Німеччина, Італія, СРСР) куль­тура почала обслуговувати тоталітарні режими.

3. Перетворення літератури та мистецтва на засіб впливу на особистість, на інструмент пропаганди в країнах з тоталі­тарними режимами.

4. Саме життя змушувало митців робити вибір: підтримка режиму, його вихваляння або захист загальнолюдських цінностей, гуманізму, справедливості, миру.

 

5. Діячі культури повинні були виконувати соціальне за­мовлення, діяти в дусі соціальної ідеології, звеличувати національний дух, владу «вождів» і бути співцями тоталі­тарних режимів.

6. Здійснювався жорсткий контроль над духовним життям країни, переслідувалася творчість митців, які не підкоря­лися владі (вони замовчувалися аб фізично знищувалися).

7. У тоталітарних державах з'явився своєрідний тип офіційно-державної культури. Вона стала панівною, охо­пивши мораль, науку, мистецтво, літературу, повністю підкорила собі культуру мас.

8. Поширення фашизму та виникнення тоталітарних режи­мів трагічно позначилося на долі й творчості митців, які повинні були морально готувати суспільство до втілення тих ідей, які проповідувалися в країні (комунізм, зверх­ність арійської раси тощо).

9. Після встановлення фашистської диктатури в Німеччи­ні представники прогресивної інтелігенції були змушені емігрувати, а їхні книги на батьківщині були заборонені та знищені.

 

10. Переслідування, репресії, концтабори, фізичне знищен­ня — така доля багатьої талановитих митців СРСР.

11. Велику роль в антифашистському русі Опору відіграли твори видатних митців фашистських держав, які емігру­вали за кордон.

12. В Італії відроджувався помпезний стиль пізньої Римської імперії, в Німеччині розвивалися шовіністичні традиції німецького реакційного романтизму, символізму, про­повідувалася ідея грубої сили, жорстокості.

13. У СРСР насаджувався ідеологічний монополізм, найви­щою цінністю проголошувалося служіння ідеї побудови комуністичного суспільства; переслідувалися ті митці, чиї погляди або творчість не відповідали сталінізму.

14. У тоталітарних державах характерні зображення велич­них портретів вождів, їх велетенські скульптурні поста­ті, грандіозні громадські будівлі.

15. Тоталітарні режими намагалися прищеплювати массам ідеї непорушності та вічності їхньої влади.

 

Основні поняття і терміни

Авангардизм — назва низки течій сучасного мистецтва, їло прагнуть до корінного оновлення художньої практики, розриву її з уста­леними принципами та традиціями, пошуків нового, незвичай­ного змісту та засобів вираження.

Авторитаризм — форма необмеженої влади, зосередженої в руках однієї (монарх, диктатор) або кількох осіб, що спирається на військово-каральний апарат із застосуванням репресій, терору.

Анексія — насильницьке приєднання державою всієї (або частини) території іншої держави або народу, шо є грубим порушенням норм міжнародного права і принципу самовизначення націй.

Антисемітизм — вкрай вороже ставлення до євреїв. Виражається в правовій дискримінації, політичному переслідуванні, масово­му винищенні євреїв.

Аншлюс — політика насильницького включення Австрії до складу Німеччини у 1938 р.

Валізкова дипломатія - неофіційні та напівофіційні контакти окремих громадян між сусідніми державами, які налагоджу­ють між собою торгові зв'язки.

Військово-політичний блок - об'єднання кількох держав для здій­снення спільної зовнішньополітичної воєнної діяльності на основі укладеної угоди (наприклад, Антанта, Троїстий союз, НАТО тощо).

Вісь Рим — Берлін — Токіо — блок агресивних держав - Німеччи­ни, Японії та Італії, створений у 1936—1937 pp.

Втрачене покоління (впершее вжила цей термін американська письменниця Г. Стайн) — напрям у літературі, що відображає протест проти воєн, настрої песимізму й зневіри в існуючій дійсності.

Гонка озброєнь — нарощування різного виду озброєння.

Демілітаризована зона - територія, на якій встановлена міжнарод­ним договором заборона якійсь державі тримати тут збройні сили, будувати військові укріплення, мати оборонну промис­ловість.

Державне регулювання економіки — активне втручання держави в економічне життя, приватне підприємництво для регулюван­ня ринкової економіки та соціально-економічних процесів.

Джаз — вид професійного музичного мистецтва, що склався на межі ХІХ-ХХ ст. внаслідок синтезу європейської і африкан­ської культури, основними рисами якого є: провідна роль

 

■■■■■■■■■■■■■■■і

III,!

ритму, мелодійні акценти, які породжують відчуття хвилепо­дібного руху. Джазом також називають оркестр, що склада­ється з духових, ударних і шумових інструментів, призначе­них для виконання такої музики.

Дуалістична монархія — монархія, яка утворилася внаслідок укла­деного договору від 15 березня 1867 р. між Австрією і Угор­щиною, коли угорській частині держави передбачалося на­дання повної самостійності у внутрішніх справах при збере­женні на рівні загальноімперського уряду питань зовнішньої. Військово-морської та фінансової політики.

Експорт революції — поширення революції в інші країни.

Ізоляціонізм — напрям у зовнішній політиці, спрямований проти здійснення державою, регіоном активної політики на міжна­родній арені, невтручання в суспільно-політичні процеси поза власними межами.

Імперіалізм — монополістичний капіталізм, якому характерні: па­нування монополій, поєднання їх з вільною конкуренцією; злиття промислового й банківського капіталу й утворення фінансового капіталу; вплив фінансової олігархії на політику держави; територіальний і економічний поділ світу; перевага експорту капіталу над вивозом товарів.

Кейнсіанство — теорія державно-монополістичного регулюван­ня капіталістичної економіки, основні принципи якої були сформульовані Дж. Кейнсом у 1929—1933 pp. і спрямовані на регулювання економіки з метою безперебійного процесу сус­пільного виробництва.

Комінтерн — міжнародна організація Комуністичних партій.

Контрибуція — післявоєнні примусові платежі, що за умовами мирного договору держава-переможниця стягує з переможе­ної держави.

Корпоративна система — встановлений корпоративний принцип структури держави та суспільства в Італії.

Латифундизм — панування у сільському господарстві країн Латин­ської Америки величезних земельних наділів, якими володіли поміщики.

Масова культура — поширений у сучасному суспільстві тип куль­тури, перетворений на індустріально-комерційну форму ви­робництва й розповсюдження стандартизованих духовних благ за допомогою засобів масової комунікації.

Мілітаризм — політика гонки озброєнь, підготовка й розв'язання загарбницьких воєн, що її проводять різні країни.

Модернізація — оновлення, вдосконалення суспільства на базі но­вітніх досягнень науки і техніки. Модернізм— загальна назва напрямів мистецтва та літератури кін­ця XIX—XX ст., що відображають як стихійний, так і свідомий пошук творчою інтелігенцією нових засобів, форм і способів осмислення реальності. Мюзикл — музично-сценічна вистава, в якій поєднуються різно­манітні жанри і виражальні засоби естрадної та побутової му­зики, хореографічного, драматичного та оперного мистецтва (як жанр виник у СШАу 1920-х роках). Народний фронт — широка антифашистська коаліція демократич­них сил у боротьбі проти загрози фашизму. Націоналізм — психологія, ідеологія й політика національної ви­нятковості, зверхності однієї нації над іншими. Національний рух — рух, який проголошує націю однією з найви­щих цінностей, вважаючи, що нація повинна бути вільною і становити автономію або самостійну державу. Нація — стала група людей, об'єднаних спільним походженням та історією, мовою і культурою, територією й економікою, релі­гією й самосвідомістю, певними інтересами й колективним усвідомленням своєї єдності й відмінності від інших. НЕП — тимчасова політика радянської держави, заснована на ринкових відносинах, різноманітних формах власності й економічних засобах управління народним господарством за збереження більшовиками всієї повноти влади. Це певна система заходів в аграрній, промисловій, фінансовій сферах, що привели до розширення можливостей для функціону­вання приватногог капіталу. "Новий курс" — програма реформ американського президента Ф. Рузвельта, здійснена для державного регулювання рин­кової економіки та соціально-економічних процесів зі здій­сненням ефективних заходів захисту соціально незахищених верств населення для виходу із економічної кризи. Олімпійський рух — відновлення найдавніших і наипопулярнішнх у Стародавній Греції спортивних змагань, що стали найбільш популярними міжнародними спортивними змаганнями су­часності і відіграють вагому роль у зближенні народів різних країн. Профспілковий рух — масовий рух проти експлуатації і гноблення, за соціальне забезпечення, організований масовими органі­заціями, що об'єднували трудящих за загальними інтереса-

ми, за видом їх діяльності на підприємствах — профспілка­ми, що став потужним чинником боротьби трудящих за їхні невід'ємні права. Процвітання — період «проспериті» у США у 1922—1929 pp. Репарація — повне або часткове відшкодування державою, що розв'язала війну, збитків, заподіяних державі, що зазнала на­паду. Світова пролетарська революція — прагнення насильницьким спо­собом захопити політичну владу і встановити диктатуру про­летаріату в багатьох країнах світу. Соціалістичний рух — міжнародний рух за покращення наявних порядків і становища робітничого класу через реформи, орга­нізований соціалістичними та соціал-демократичними парті­ями, об'єднаними в Соціалістичний Інтернаціонал. Твердий індивідуалізм — моральний, політичний і соціальний сві­тогляд, який підкреслює індивідуальну свободу, значення осо­бистості, стоїть на твердих позиціях її захисту, захищає осо­бисту незалежність і сповідує принцип "спиратися на самого себе". ' Технічний прогрес — послідовне вдосконалення і розвиток техні­ки, технології та організації виробництва, підвищення його ефективності. Традиційне суспільство — суспільство, яке характеризується по­вільним суспільним розвитком та повільним розгортанням прогресивних змін, базується на традиціях, нормах, що зосе­реджують досвід попередніх поколінь. Фашизм — реакційна суспільно-політична течія та терористична диктатура фінансового капіталу, що використовує насилля, політику агресії і прагнення до світового панування. Шовінізм — агресивна форма націоналізму, якій притаманні зве­личення основної нації і приниження всіх інших народів.

Хронологічна таблиця

Промислово розвинені країни світу на початку XX ст.

1904-1905 pp. 1905 р., 9 січня 1905 p., жовтень — грудень 1907 р., З червня 1906 p., 9 листопада 1910 р. 1910-1917 pp. 1911-1913 pp.

російсько-японська війна. "Кривава неділя". Початок буржуазно-демократичної революції в Росії, найвище піднесення революції в Росії. закінчення революції в Росії. указ про початок Столипінської аграрної реформи, анексія Японією Кореї.

Мексиканська революція.

Сіньхайська революція в Китаї.

перша марокканська криза, боснійська криза, друга марокканська криза, італо-туреиька війна. Перша Балканська війна. Друга Балканська війна.

Кризи і конфлікти напередодні Першої світової війни

1905-1906 pp.

1908-1909 pp.

1911р.

1911-1912 pp.

1912р.,9жовтня-~1913р.,

ЗО травня

1913 p., 29 червня —10 серпня

Перша світова війна 1914—1918 pp.

1914р., 28 червня 1914р., 23 липня 1914 p., 28 липня 1914 р., 1 серпня 1914 p.,З серпня 1914 р., 4 серпня 1914 p., 6 серпня 1914 р., 23 серпня 1914 p., серпень—вересень 1914 p., вересень 1914 р., 29 жовтня 1915 p., лютий—березень

вбивство в м. Сараєві ерцгерцога Франца-Фердинанда. ультиматум Австро-Угорщини Сербії, оголошення Австро-Угорщиною війни Сербії.

оголошення Німеччиною війни Росії. Початок Першої світової війни. вступ у війну Франції, вступ у війну Великої Британії, оголошення Австро-Угорщиною війни Росії.

оголошення Японією війни Німеччині, поразка російської армії у Східній Прусії. битва нар. Марні.

вступ у війну Туреччини на боці Німеч­чини.

поразка російської армії у битві поблизу Мазурських озер.