ТОП 10:

Парламент Складався з двох палат



Верхня палата Рейхсрат Складався з представників земель (68 членів, із них 27 належало представникам Пруссії)

Нижня палата Рейхстаг

Президент мав право розпустити рейхстаг і призначити нові вибори.

Кількість місць кожної партії була пропорційною поданим за них на виборах голосам.

Загальне виборче право з 20 років на основі , пропорційної виборчої системи

Висновки

1. Веймарська конституція проголосила принцип захисту приватної власності.

2. Ця конституція була однією з найдемократичніших у світі.

3. Вона була важливим завоюванням демократичних сил країни.


Веймарська республіка

(проіснувала з 31 липня 1919 р. до 1933 р.)

а час існування Веймарської республіки часто змінювалися

уряди

 

------ Роки Назвауряду Склад уряду 1 Діяльність уряду
Липень ! 1919р.-червень 1920 р. .... і Уряд на чолі зФ.Шейде- маном, одним із лідерів сдпн Коаліційний уряд. Веймарська коаліція. Значні позиції в уряді займа­ли СДПН, нсдпн, ндп 1. Проводив політику лояль­ ного виконання Версальського до­говору. 2. Намагав­ ся зміцнити республіканські органи влади. 12—13 березня 1920р. була спро­ба державного перевороту для відновлення "ста­рих порядків". Загальнонімецький страйк (12 млн чол.) зірвав наміри путчистів
Червень 1920 р. - травень 1921 р. Уряд Ферен-баха Коаліційний уряд з представників буржуазних партій і центру Коли країни-переможці оголоси­ли ультиматум про сплату Німеччиною репарацій, уряд відмовився при­йняти цей ульти­матум і подав у відставку

Придушив революційні рухи в Саксонії та Тюрінгії
1. У період з 1918 р. до 1923 р. (в роки післявоєнного револю­ ційного піднесення) кермо Німецької держави переходімо поперемінно від "Веймарської коаліції" до буржуазних уря­ дів. 2. Праві сили не втрачали надії на відновлення старих по­рядків (монархії). 3. "Веймарська коаліція" намагалася зміцнити республі­канські інститути, спираючись на активну роль держави. 4. Крайні праві, мілітаристські сили намагалися використа­ти незадоволення Версальським договором, важким еконо­мічним становищем. У цій атмосфері зміцнювала свої по­зиції фашистська партія, створена у 1921 р.

Період економічної і політичної стабілізації

 

Травень 1921р.- листопад 1922 р. Уряд І. Вірта Веймарська коаліція на чолі з лідером центру. Був прихильни­ком "політики виконання" репараційних зобов'язань. Ски­нений противника ми цієї політики
Листопад 1921р. - серпень 1923 рр. Уряд Куна Представники буржуазних партій І. Взяв курс на са­ботаж репараційний платежів. 2. Ця політика у січні 1923 р. при­вела до франко-бельгійської окупації Руру. Окупація позбави­ла Німеччину 70% видобутку вугілля і понад 50% видо­бутку чавуну. Уряд Куна розгорнув націоналістичну кампанію під ло­зунгом "вітчизна в небезпеці" й оголосив "пасив­ний" опір окупації. Рурський конфлікт поставив економіку Німеччини перед загрозою повного краху

І Серпень —

Листопад

Р.

Кінець

Р.-

Р.


Уряд Густава Штреземана

Уряд

О. Маркса


Уряд "великої

коаліції"

партій.

Листопада

1923 р.СДПН

заявила про

свій вихід з

уряду

Висновки

Буржуазний уряд. До складу уряду ввійшли представ­ники великого ка­піталу і земельної аристократії. СДПН перейшла в опозицію до уряду


Відкрив період|

буржуазних

урядів



 

Націоналісти демонструва­ли свої про-монархістські [симпатії й антипатії до Веймарської республіки
Була створена велика коалі­ція партій за участю СДПН
Травень 1924 p.
Уряд Г. Лютера
Травень 1928 р.-1930 p.
Уряд Г. Мюллера

Управляли держа­вою праві сили

Уряд очолив лідер

сдпн

Висновки

1. У 1925 році після смерті Ф. Еберта президентом республі­ки було обрано кайзерівського фельдмаршала, монархіс­та П. Пнденбурга.

2. У Німеччині існувала багатопартійна система, уряди час­то змінювалися, між партіями велась боротьба за владу.

3. Загострилася боротьба між монархічними і республікан­ськими угрупованнями.

4. 1925—1927 рр. були періодом організаційної консолідації націонал-соціалізму.

, Часткова стабілізація була часом зміцнення міжнародних позицій Німеччини:

• план Дауеса (1924 р.) сприяв відновленню промислово­го потенціалу Німеччини і заклав підвалини зміни спів­відношення сил у світі;

• Локарнські договори гарантували західні кордони Ні­меччини, зберігаючи можливість німецької агресії на схід;

•вступ Німеччини до Ліги Націй (1926 р.) і зняття з неї

воєнного контролю свідчив про значне зростання ролі

Німеччини в європейській і світовій політиці.

Економічний розвиток Німеччини у 1924— 1929 pp. не був

стабільним. Лише в 1926 р. в країні почалося промислове


піднесення, яке продовжувалося до 1929 р. Темпи еконо­мічного розвитку Німеччини були повільнішими, ніж до війни, і нижчими, ніж у США і Франції.

7. 20-ті роки стали важливою віхою раціоналізації німець­кого виробництва. Було здійснено переведення залізнич­ного транспорту на електричну тягу.

8. Відбулося відродження Німецькоїдержави, шо підривало гарантії Версальського договору, плану Дауеса і Локарн-ських договорів щодо "умиротворення" Європи.

Італія Фашизація Італії

Наслідки Першої світової війни

1.Італія вийшла з Першої світової війни ослабленою.

2. Вона опинилася у військово-політичній і фінансовій за­лежності від своїх союзників.

3. Не одержала від своїх союзників обіцяних територій (схід­ного узбережжя Адріатичного моря та інших територій), а отримала дише Південний Тіроль і Трієст.

4. Італія втратила у війні 650 тис. загиблих і понад 1 млн по­ранених, 1,5 млн потрапили в полон.

5. За роки війни Італія втратила третину свого національно­го багатства.

6. У країні не вистачало предметів першої необхідності, па­лива, продовольства.

7. Сільське господарство було підірване мобілізацією в ар­мію працюючої частини селянства.

8. Якщо до війни Італія була експортером продовольства, то після війни вона була змушена купувати продовольство за кордоном.

9. Внутрішній державний борг Італії з 1915 р. по 1919 р. ви­ріс з 15,3 млрд лір до 49,9 млрд лір.

10. Італія була винна своїм союзникам 19,2 млрд лір.


11. Національна грошова одиниця — ліра — знецінилася і її вартість впала в 5 разів.

12. Значно зросли ціни на продукти харчування й товари першої необхідності.

13.У 1919—1920 pp. в Італії відбувалися антиурядові виступи робітників, унаслідок яких:

•робітники захоплювали заводи;

•створювалися фабрично-заводські Ради;

•уряд був змушений піти на деякі поступки: встановле­ний 8-годинний робочий день, робітники добилися де­яких надбавок до заробітної плати.

14. Перебудова економіки на військовий лад в роки Першої
світової війни зумовила значне зростання важкої промис­
ловості, і

15. Італія з аграрної країни перетворилася на аграрно-
індустріальну.

Причини приходу фашистів до влади

1. Погіршення соціально-економічної ситуації в Італії у 1918—1922 pp., різке погіршення матеріального станови­ща різних верств населення.

2. Зростання соціальних суперечностей підчас економічної кризи.

3. Слабкість політичної системи, відсутність політичної стабільності, криза буржуазно-ліберальної держави, слабкість італійського парламентаризму та влади короля Віктора - Емм ануїл а.

4. Наявність політичної кризи в країні. З 1918 р. по 1920 р. в Італії змінилося п'ять урядів.

5. Фашистська соціальна демагогія більше сприймалася на­селенням, оскільки фашисти, на відміну від комуністів, обіцяли вирішити економічні й соціальні проблеми не тотальним одержавленням власності й знищенням одних суспільних верств іншими, а за рахунок світового пану­вання, пограбування і знищення інших народів.


 

6. Зростання впливу лівих партій спричинило занепокоєн­ня підприємців і дрібних власників; прагнення їх встано­вити сильну владу, здатну навести лад у країні.

7. Після Першої світової війни Італія була ослаблена, її ін­тереси не були враховані на Паризькій мирній конферен­ції, хоча з 1915 р. вона воювала на стороні Антанти.

Італійці почували себе приниженими як нація і прагнули повернути славу великої і сильної держави.

Встановлення фашистської диктатури

Соціальна опора фашистів

1. Дрібна і середня буржуазія.

2. Частина робітників і селян.

3. Великі поміщики, підприємці й фінансисти.

4. Націоналістично налаштована інтелігенція і студентство. 1919 р.Виникнення перших організацій фашистів у вигляді

напіввійськових дружин із налаштованих у націоналіс­тичному дусі колишніх фронтовиків. Назва цих дружин "фаші" (пучок, зв'язка, об'єднання) дала найменування всьому фашистському рухові.

Очолив фашистів журналіст Беніто Муссоліні, якого під час війни вигнали із соціалістичної партії за підтримку шо­віністичної політики уряду. Він почав формування "бойових груп", які мали напіввійськову організацію, були озброєні, мали особливий одяг (чорні сорочки).

Гасла, яківисунули фашисти, були зрозумілі різним верствам населення й отримали підтримку

1.Робітничий контроль на виробництві.

2. Відродження "величі нації", "величі Італії".

3. 40-годинний робочий день.

4. Прогресивний податок на капітал.

5. Зниження пенсійного віку.

6. Боротьба з комуністичним і соціалістичним рухами.


 




7. Проведення аграрної реформи.

8. Конфіскація 85% військових прибутків.

Впливові фінансово-промислові кола надавали фашис­там велику допомогу і політичну підтримку.

До осені 1922 р. фашисти заволоділи багатьма великими муніципалітетами і кількома провінціями в Італії. 24 жовтня 1922 р.З'їзд фашистських партій в Неаполі, на якому уряду було висунено ультиматум, вимагаючи для себе шість міністерських портфелів. 28 жовтня 1922 р."Похід на Рим", організований фашист­ською партією, щоб примусити уряд виконати їх ульти­матум. З боку урядових військ фашистські загони не зу­стрічали ніякого опору.

Король Віктор-Еммануїл запропонував Б. Муссоліні очолити уряд.

Так в Італії був відкритий шлях до ліквідації ліберальної демократії і встановлення фашистської диктатури. Грудень 1922 р.Була створена "Велика фашистська Рада" під головуванням Б. Муссоліні, яка розглядала всі декре­ти і закони перед внесенням їх на розгляд у парламент.

1923 р.Озброєні загони фашистів були реорганізовані в "до­бровільну міліцію національної безпеки". Вони виконува­ли функції охорони порядку і підкорялися Б. Муссоліні. Посадові особи адміністративного апарату були постав­лені під нагляд фашистських політичних радників.

1924 р.На виборах фашисти отримали більшість голосів, шо дозволило їм сформувати уряд виключно з членів фашистської партії.

Наприкінці 1925 р.Спеціальним законом Б. Муссоліні звіль­нився від відповідальності перед парламентом.

З квітня 1926 р.— закон, який затвердив контроль уряду над профспілками.

1926 р.З метою зміцнення фашистського режиму уряд Мус­соліні перейшов до юридичного закріплення своєї дик­татури, ухваливши серію надзвичайних законів:


•про заборону всіх політичних партій, крім фашист­ської; •депутати опозиційних партій повинні були залишити

парламент;

• відновлювалася смертна кара;

•був заснований "особливий трибунал" для розправи над антифашистами;

• впроваджувалося нове покарання за політичні злочи­
ни — заслання і примусове поселення, у які можна було
відправити без судового розбору всіх підозрілих осіб.

14 лютого 1929р. Між урядом Муссоліні і Ватиканом були підписані Латеранські угоди, за якими:

1) уряд Муссоліні визнав Ватикан суверенною держа­
вою;

2) уряд зобов'язувався виплачувати Папі Римському 1 млрд лір;

3) визнані права і привілеї католицької церкви в Італії;

4) Муссоліні отримав підтримку католицької церкви;

5) Латеранські угоди завершили тривалий конфлікт Іта­лійської держави з католицькою церквою;

6) вони зберігають свою чинність і донині.

Висновки

1. Остаточне оформлення фашистської диктатури відбулося в 1925—1926 pp., коли було покінчено з зовнішніми фак­торами парламентської форми правління, ліквідовано за­лишки демократичних прав і свобод.

2. Прийняття надзвичайних законів, які зберігали силу аж до повалення фашистського режиму, знаменувало собою перехід до необмеженої влади.

3. Була встановлена тоталітарна терористична фашистська диктатура.

4. Прямим багатостороннім втручанням в економіку іта­лійська держава зуміла забезпечити прискорення темпів розвитку країни.



Беніто Муссоліні

(1883-і 945)

Фашистський диктатор у 1922—1943 pp.

Син коваля, Б. Муссоліні зумів одержати освіту. Деякий час був сільським учителем. Захоплювався ідеями Маккіа-велі і Ніцше, його кумиром був Наполеон. Він навіть напи­сав драму про Наполеона "Сто днів".

Політичну кар'єру розпочав в соціалістичній партії, ви­давав соціалістичну газету "Вперед". За агітацію щодо всту­пу Італії у війну на боці Антанти був виключений із соціа­лістичної партії у 1914р.

Мав репутацію вуличного забіяки і марнотратника з ве­ликою жадобою влади.

У 1.919 р. Б. Муссоліні заснував фашистську організацію. Не мав твердих політичних переконань і сталих принципів. Ніякої ідеологічної послідовності в його діях не було. Він умів пристосовуватися. Ось приклади:

• він використав свої загони для допомоги націоналістам, які у 1920 р. самочинно захопили Рієку;

• потім підтримав ліберальний блок Дволітті на загаль­них виборах 1921 р. і проголосив себе прихильником конституційної монархії;

•згодом для вбивства лідера соціалістів використав свої загони;

• у жовтні 1922 р. сам легко захопив владу.

А. Гітлер про Б. Муссоліні висловився так: "Саме дуче по­казав нам, що можливе все".

Б. Муссоліні постійно підтримував культ своєї особи, фактично правив Італією одноосібно, вважав, що італійці повинні бути керовані в усіх сферах життя, присвоїв собі титул "дуче" (вождь). Його улюблений вислів: "Немає нічо­го істинного, все дозволене "(Ніцше).

Герб фашистів став гербом фашистської Італії. Він зо­бражував сокиру посередині в'язанки різок. Цю символіку фашисти запозичили зі Стародавнього Риму. Тоді в'язанка різок і сокира були атрибутами влади посадових осіб.


Фашисти так тлумачили свій герб: "В'язанка різок сим­волізує "єдність нації", а сокира падає на голову тим, хто по­сягає на цю єдність".

У 1939 р. Б. Муссоліні уклав з А. Гітлером так званий "Сталевий пакт" і у 1940 р. Італія вступила в Другу світову війну на боці Німеччини.

Фашистський режим Б. Муссоліні проіснував понад 20 років. Це "чорне двадцятиліття" було найжорстокішим періодом у житті італійського народу.

У 1945 р. Б. Муссоліні був захоплений італійськими пар­тизанами і за вирокам трибуналу Комітету національного | визволення Північної Італії страчений.

Створення корпоративної системи в Італії

Ідеологи фашизму заявляли, шо в Італії створюється особлива корпоративна держава, в якій буде досягнута гар­монія інтересів різних верств населення. 1927 р.Прийнята Хартія праці, в якій були проголошені основні принципи фашистського корпоративізму.

1. Створити виробничі корпорації в різних галузях вироб­ництва, які являтимуть собою об'єднання підприємців і робітників для співробітництва на засадах "загальних на­ціональних інтересів" і "класового миру".

2. Корпорації складалися з рівної кількості представни­ків від підприємницьких організацій, від фашистських профспілок і фашистської партії.

3. Професійні спілки було підпорядковано державним ор­ганам під контролем фашистів.

 

4. Передбачалося втручання держави в сферу виробництва у разі "недостатньої приватної ініціативи" або коли за­чіпалися політичні інтереси держави.

5. Нація проголошувалася "моральною, політичною й еко­номічною сутністю", що повністю реалізує себе у фа­шистській державі.

6. Корпорації ставали основою фашистської держави і тільки вони могли висувати кандидатів до парламенту.


Під час економічної кризи 1929—1933 pp. італійський фа шизм приступив до реалізації своєї соціальної програми -створення корпоративної системи. 1930-1934 pp.:

• Професійні спілки було підпорядковано державним ор­ганам під контролем фашистів і включено до гачузевю корпорацій.

• Створено 22 "добровільні" корпорації, які були під дер­жавним контролем і об'єднували робітників і підприєм­ців кожної галузі виробництва.

• Було створено Національну Раду корпорацій.

• Урядовим декретом представники роботодавців і пра­цюючих за наймом включалися в Національну Раду корпорацій з міністрами і їхніми замісниками, пред­ставниками фашистської партії і різними експертами. Практично всі італійці стали членами корпорацій.

• Було створено Міністерство корпорацій, наділене функціями міністерства економіки.

Висновок. Створення корпоративної системи було одним із важелів фашистського державного регулювання економіки.

Світова економічна криза 1929—1933 pp. (Велика депресія)

Світова економічна криза 1929—1933 pp. (Велика депре­сія) — найбільш тривала економічна криза в історії промис­лово розвинених країн.

Почалася після "чорної п'ятниці" — краху котирування акцій на Нью-Йоркській біржі 24 жовтня 1929 р.

Вартість акцій впала на 90%, масове розорення дрібних власників у США відразу позначилося на торгівлі й про­мисловості. Криза швидко поширилася на інші країни, на­самперед Велику Британію і Німеччину, які були пов'язані взаємними фінансовими зобов'язаннями зі США.

Економічна криза 1929—1933 pp. охопила майже всі кра­їни світу і призвела до скорочення виробництва в середньо­го


му на 38%. Найбільше від неї постраждали США, Німеччи­на і Японія.

Причини економічної кризи

1. Значне зростання виробництва внаслідок стандартизації
виробництва, запровадження конвеєрних систем, викорис­
тання досягнень технічного прогресу.

2. Надмонополізація капіталу та засобів виробництва за
умов вузькості внутрішнього ринку.

Контролюючи майже всі галузі виробництва, монополіс­тичні об'єднання утримували високу ціну на вироблену продукцію за її низької собівартості, намагаючись отримати надприбутки. Однак внаслідок розорення дрібних підпри­ємців, росту безробіття різко впала платоспроможність на­селення, що і призвело до кризи надвиробництва.

3. Відсутність будь-якого регулювання.

4. Диспропорція між зростанням обсягів виробництва і рів­нем доходів значної частини населення.

5. Зменшення купівельної спроможності населення.

Прояви економічної кризи

1. Промислова криза перепліталася з аграрною. Катастрофічно впали ціни на продукцію сільського гос­подарства, що призвело до масового розорення фермерів і селян. Падіння цін на цукор, каву, пшеницю призвело до знищення цих та інших продуктів. У 1933 р. у Чилі було знищено 225 тис. овець, в Бразилії потоплено в морі 22 млн мішків кави.

2. Відбувалася валютно-фінансова криза, крах міжнародної валютної системи, що призвело до знецінення валюти

56 країн.

3. Внаслідок валютно-фінансової кризи утворилися три зони:

стерлінгова зона — Велика Британія, її домініони та ко­лонії;

зона франка — Франція та її колонії;

зона долара — США, країни Латинської Америки.


^^^ш^^^м


4. Різко зменшився обсяг торгівлі (на 70%).

5. Надзвичайно знизився життєвий рівень населення.

6. Зросло безробіття (у 1932 р. в промислово розвиненю країнах світу було 48 млн безробітних).

7. Зросла соціальна напруженість.

У 1929—1932 pp. у 15 найрозвиненіших країнах відбулося 19 тис. страйків, у яких брало участь 8,5 млн чоловік.

Наслідки економічної кризи:

• економічна криза в багатьох країнах спричинила політич­ну кризу;

• в багатьох країнах відбувалися відкрите насилля і політич­ний авантюризм (Німеччина, Іт&пія, Японія та ін.);

• широко використовувався державний апарат для регулю­вання економіки;

•поглибилися міждержавні протиріччя, шо призвело до нової світової війни.

Пошуки шляхів подолання кризових явищ в економіці й суспільному житті

Вихід із кризи країни демократичного спрямування здійснили через подальшу демократизацію економічного і суспільно-політичного життя та вдосконалення ринкової системи виробництва.

Англійський економіст Джон Кейнс вважав, шо забезпе­чити стабільність виробництва можна активним державним регулюванням ринкової економіки, встановленням конт­ролю за умовами й обсягом виробництва, ринками збуту та відповідності цін на товарну продукцію до її реальної вартості, щоб обмежити всевладдя монополій. Складовою частиною цієї програми було залучення робітників у відно­сини власності й подолання на цій основі їх відчуження від виробництва для поліпшення стимулів виробничої діяль­ності, матеріального заохочення, створення системи соці­ального захисту тощо.


У США та інших країнах з міцними ліберальними тради­ціями державне регулювання економіки вдалося здійснити без серйозного порушення основних норм демократичного політичного режиму.

1. Держава надавала виробникам кредити і вигідні замов­лення.

2. Держава підтримувала ті підприємства, які могли витри­мати міжнародну конкуренцію і забезпечити експорт.

У Німеччині, де масове розчарування в лібералізмі при­вело до влади А. Гітлера (1933 p.), таке регулювання вико­нував тоталітарний нацистський режим, який взяв курс на підготовку нової світової війни.

США

США напередодні Великої депресії

У 1924 р. у США почався значний економічний підйом, який сприяв розвитку нових галузей промисловості — авто­мобільної, електротехнічної, хімічної та інших, які спира­лися на передову технологію та організацію виробництва. Конвеєрне виробництво при низьких затратах на виробни­цтво та енергоносії (в руках США було зосереджено багато відомих тоді нафтових родовищ) дали можливість налаго­дити масовий випуск порівняно дешевої продукції народ­ного вжитку.

У 1929 р. обсяг промислового виробництва був переви­щений на 72%. Скоротилося безробіття, зріс рівень життя основної маси населення.

У 1929 р. США виробляли промислової продукції на 10% більше, ніж Англія, Франція, Німеччина, Італія, Японія ра­зом узяті.

Утім зростаюче виробництво не було забезпечено до­статнім рівнем платоспроможності населення.


 




Визрівання передумов світової економічної кризи

1. Однією з передумов світової економічної кризи стала
надмонополізапія.

У США значна доля фінансів зосереджувалася в руках фінансових груп Моргана, Рокфеллера, Дюпона, Мелона та ін. Контролюючи майже всі галузі виробництва, моно­полістичні об'єднання утримували високу ціну на виро­блену продукцію за її низької собівартості, намагаючись отримати надвисокий прибуток. Продукція не мала збуту, що призвело до кризи надвиробництва.

2. З кожним роком зростав обсяг продажу товарів у кредит в рахунок майбутніх доходів населення, шо свідчило про звуження ринку збуту товарів і падіння купівельної спро­можності населення.

3. Стандартизація виробництва, запровадження конвеєр­них систем і перехід до масового випуску товарів привело до значного зростання виробництва, але платоспромож­ність населення відставала, шо вело до кризи збуту ви­пущеної продукції.

4. Нестабільною виявилася і фінансова система США.

На найбільшій у світі Нью-Йорській фінансовій біржі запанувало небачене підвищення курсу акцій, що прива­било на ринок цінних паперів величезні капітали, в тому числі й у вигляді банківських кредитів, а потім почалося обвальне падіння курсів акцій.

5. Звуження ролі держави в регулюванні економіки.:

США в роки Великої депресії

(1929-1933 pp.)

Світова економічна криза найбільше охопила США.

Відбувалися значні біржові спекуляції, численні тіньо­ві операції, унаслідок яких продажний курс акцій значно перевищував їхню вартість. Це привело до кризи на Нью-


йоркській фондовій біржі 24 жовтня 1929 p., коли відбулося значне падіння курсу акцій.

Це один із зовнішніх проявів початку економічної кризи.

Причини економічної кризи

1. Надмонополізапія капіталу і виробництва.

2. Відсутність регулювання виробництва з боку держави.

3. Розрив між індустріальною могутністю і ємністю внутріш­нього ринку (тобто можливістю купувати цю продукцію на внутрішньому ринку), між зростанням обсягів вироб­ництва і рівнем доходів значної частини населення.

4. Низька платоспроможність населення.

Прояви кризи

1. Падіння виробництва:

• за обсягом виробництва США відкотилися до рівня 1908 р.;

• особливо різко криза проявилася у важкій промисло­вості: з 285 доменних печей улітку 1932 р. працювало лише 46;

• виплавка сталі скоротилася більше ніж у 4 рази.

 

2. Зменшення доходів: у 10 разів скоротилися доходи вели­ких корпорацій.

3. Зменшення обсягу торгівлі.

4. Криза всієї фінансової системи країни. Збанкрутувало 5,5 тис. банків (1/5 частина всіх банків країни).

5. Зростання безробіття.

Кількість безробітних досягла 17 млн осіб. Кожен третій робітник не мав роботи.

6. Погіршення матеріального становища робітників.

Реальна зарплата зменшилася на 40%. Сотні тисяч лю­дей поневірялися по країні в пошуках роботи.

7. Погіршення становища фермерів.

Різке зниження цін на сільськогосподарську продукцію,


 




значні податки призвели до розорення значної части­ни (14%) фермерських господарств. Прибутки фермерів скоротилися на 58%. З 1929 р. по 1932 р. за несплату боргів і податків було при­мусово розпродано 897 тис. ферм.

Америка за президента Г. Гувера

У період кризи президентом США був республіканець Герберт Гувер(1928—1932 pp.), який вважав, шо причиною кризи є розлад повоєнного світового господарства і шо США швидко її подолають. Але ці прогнози не справдилися.

1. Г. Гувер стояв на позиціях "твердого індивідуалізму" і рі­шуче виступав проти регулювання економіки державою.

2. Соціальні функції держави він покладав на приватну до­брочинність.

3. Організовував громадські роботи.

4. Невдало проводив аграрну політику.

У 1929 р. було створено федеральне фермерське управ­ління, яке почало скуповувати сільськогосподарську про­дукцію, щоб не допустити падіння цін.

На складах нагромаджувалися великі запаси сільсько­господарської продукції, яку почали розпродувати у 1931 p., що погіршило становище фермерів.

Вивести країну з економічної кризи Г. Гуверу не вдало­ся. Це призвело до втрати його популярності на президент­ських виборах 1932 р.

Обрання Ф. Рузвельта президентом США

Листопад 1932 р.Вибори президента США. Республіканці зазнали поразки.

Президентом було обрано кандидата Демократичної партії Ф. Рузвельта.


Франклін Делано Рузвельт

(1882-1945)

Один із талановитих і видатних американських держав­них діячів, 32-й президент (з 1933 р.) СШАвід Демократич­ної партії (4 рази обирався на цей пост).

Народився у 1882 р. в родині великого підприємця і зем­левласника. Успішно закінчив Гарвардський університет. У 1913—1920 pp. працював помічником морського міністра. У 1921 р. Ф. Рузвельт важко захворів, довго лікувався, але за­лишився з паралізованими ногами на все життя. Незважа­ючи на життєві незгоди, продовжував займатися активною політичною діяльністю.

У 1928—1932 pp. двічі обирався губернатором штату Нью-Йорк. На цій посаді здобув велику популярність і виявив себе рішучим, наполегливим, далекоглядним політиком. Йому характерний новаторський підхід до вирішення важ­ливих державних проблем.

Після приходу до влади внаслідок виборів 1932 р. Ф. Руз­вельт почав здійснювати реформи в економічній і соціально-лолітичних галузях на основі програми "нового курсу".

9 березня 1933 р. було скликано надзвичайну комісію Конгресу. За три місяці роботи схвалено низку законів. Протягом перших "ста днів" президентства Ф. Рузвельта були закладені правові основи "нового курсу".

У роки Другої світової війни зробив значний внесок у створення антигітлерівської коаліції. Надавав великого значення створенню ООН і післявоєнній співпраці, у тому числі між США і СРСР. Помер 12 квітня 1945 р.

Засади "Нового курсу" Ф. Д. Рузвельта

"Новий курс" Ф. Рузвельта— система заходів уряду прези­дента Ф. Рузвельта в 1933-1938 pp. для подолати кризи на основі централізації управління. Поєднував заходи щодо посилення державного регулювання економіки



й втручання держави у приватну підприємницьку ді­яльність з деякими реформами зі здійсненням ефек­тивних заходів захисту соціально незахишених верств населення. Теоретичною основою "нового курсу" стали погляди англійського економіста Джона Кейнса, який вважав, що забезпечити стабільність виробництва можна активним державним регулюванням ринкової економіки і соціально-економічних процесів.

Мета

1.Активне втручання держави в економічне життя, приват­не підприємництво, щоб подолати економічну кризу.

2. Забезпечити стабільність економічного розвитку.

3. Перетворити США на державу процвітання.

Втілення "нового курсу"

Впродовж перших "ста днів" перебування на посаді Ф. Рузвельт ініціював прийняття Конгресом 15 важли­вих законів. Складовими "нового курсу" стали такі заходи Ф. Рузвельта:







Последнее изменение этой страницы: 2016-07-11; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.234.214.179 (0.043 с.)