Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Розділ 11. Політичні та правові вчення в Росії у XVII-XIX стСодержание книги
Поиск на нашем сайте
Коротка характеристика періоду У другій половині XVII ст. у розвитку російської державності почали переважати абсолютистські тенденції, які стимулювалися завданнями, що стояли перед нею. Російська промисловість і торгівля погребували протекціонізму з боку сильної верховної влади для свого подальшого перспективного зростання. Реформи Петра І, що спрямовувалися на розвиток промисловості, здійснювалися па засадах подальшого зміцнення кріпосного права в його найгрубіших формах. Економічний розвиток Росії потягнув за собою і зміни в механізмі феодальної монархії та зміцнення абсолютизму. Всі перетворення в державі спрямувалися на створення сильної національної армії, могутнього військового і торговельного флоту, розвиток вітчизняної промисловості і науки, ремесел і мистецтв, підготовку військових спеціалістів, інтересів будівельників, адміністраторів і суддів для дворянської імперії. У створенні сильної абсолютистської держави на чолі з монархом, наділеним необмеженою владою, були зацікавлені як феодали, які спиралися в боротьбі проти селян па регулярну армію і чиновників, так і буржуазія, що народжувалася. Експлуатація селян посилювалась, і цьому сприяло законодавство. Загальний підйом науки і культури в Росії, що супроводжував час державних перетворень у XVII ст., торкнувся і науки права. З'явилися університети з юридичними факультетами, наприклад Московський, який було відкрито в 1755 р. Прогресивні мислителі того часу намагалися обґрунтувати ідею "просвітницького" абсолютизму як доводами богослов'я, гак і аргументами школи природного права. Петро І і члени його "вченої дружини" добре розумілися на політичних теоріях захисників абсолютизму Заходу (Гоббса, Пуфендорфа та ін.), у яких вони запозичали певною мірою аргументи на захист абсолютної монархії. (Непослух волі монарха вважався найбільшим злочином і скривдженням правди.) Народ - це темна неосвічена маса, яка повинна сліпо (беззаперечно) підкорятися закону, який нібито має на меті "загальне благо". Політична ідеологія найпередовіших дворян, які входили у "вчену дружину" Петра І, спрямовувалася на захист абсолютизму, непорушність кріпосницьких відносин і знищення всього старого. У другій половині XVIII ст. Росія була вже могутньою державою, кордони якої простягалися від Балтійського моря до Чорного. Військовий талант полководців Рум'янцева і Суворова, адміралів Спіридова і Ушакова надав Росії військової слави. Створений видатним вченим Ломоносовим Московський університет стає центром науки і передової суспільно-політичної думки. Друга половина XVIII ст. - це час найвищого розвитку кріпацтва в Росії, але водночас і початок занепаду феодальної економіки та зародження в надрах старого ладу нового капіталістичного укладу. Розвиток капіталізму в Росії мав специфічний характер. Кріпацтво гальмувало розвиток промисловості. Тому поряд з кріпацькими мануфактурами виникають і розвиваються мануфактури селянські та купецькі, засновані на праці найманих робітників (оброчних селян). За характером це вже були капіталістичні підприємства. Феодально-кріпосницька держава вживала всіх заходів для захисту феодального базису і тому ставала реакційною силою, яка діяла на противагу інтересам економічного розвитку Росії. Кріпосні відносини помітно розширились. (Кількість кріпаків зростала. Так, у 1762-1766 pp. їх налічувалося 7,6 млн, або 44,5 % загальної кількості населення, а в 1794-1796 pp. - 9,9 млн, або 55,5 % загальної кількості населення). Значно посилилась експлуатація закріпачених селян поміщиками, що намагалися пристосуватись до умов товарного обігу і саме за рахунок посилення експлуатації кріпаків збільшити виробництво хліба та сільськогосподарської сировини для збуту на внутрішньому й зовнішньому ринках. Посилення феодальної експлуатації спричинило поширення селянського руху в Росії. Боротьба селян поєднувалась з виступами так званих робітних людей, що також страждали від кріпосного гноблення. На початку 60-х років революційними виступами було охоплено близько 250 тис. селян. У 1773-1775 pp. спалахнуло масове повстання селян під проводом Омеляна Пугачова, яке, за словами Пушкіна, приголомшило феодальну Росію від Сибіру до Москви і від Кубані до Муромських лісів. Революційні виступи пригніченого народу хоча й були завідомо приречені, проте підривали підвалини самодержавно-кріпосного ладу Росії і відігравали велику роль у формуванні політичної ідеології різних класів російського суспільства. Кріпосницька політика Катерини II і її сатрапів спрямовувалася на виправдання і захист феодального ладу. Буржуазія цього періоду в Росії ще не була революційною, а селянство в більшості ще не усвідомлювало своїх потреб. Вони боролися за "доброго царя". Селянські революційні виступи були одним із чинників, що визначав загальмований процес становлення абсолютизму в Росії. З огляду на зазначене основним суспільним питанням у Росії цього періоду було питання про кріпосне селянство і загалом феодальний лад. Розпад феодального ладу в Росії розпочався в другій половині ХVIII ст. У першій половині XIX ст. він посилився, а до середини XVIII ст. - феодально-кріпосницький лад Росії був повністю охоплений кризою. Не тільки сила економічного розвитку штовхала Росію на шлях ослаблення кріпосного гноблення і наполегливо вимагала скасування кріпосного права, а й зовнішні обставини (широкий розмах капіталістичних відносин, буржуазні революції і відміна кріпосного права у країнах Західної Європи). Створювалась реальна загроза послаблення військової могутності Російської держави, тому навіть монархічний уряд усвідомлював необхідність прийняття запобіжних заходів для інтенсивнішого розвитку буржуазних відносин в Росії. Ведьможі-кріпосники створювали навіть законодавчі проекти проведення відповідних реформ, однак з умовою збереження кріпосництва і самодержавства. Цар Олександр І - "властитель слабий і лукавий" (як називав його О. Пушкін) - видав укази "Про надання права купівлі населеної землі особам не дворянського звання" (1801 р.) і "Про вільних хліборобів (1803 p.). Ці укази дозволяли поміщикам відпускати кріпосних селян на волю, але за ціну, яку самі поміщики й призначали. Після війни 1812 р. Олександр І закріпив у Росії відомий в історії аракчеєвський режим (військові поселення). Таке положення в країні відобразилося і на ідеології: · одним із головних напрямів політичної думки була ідеологія панівного класу, а саме реакційного дворянства, яка відобразилась в "Історії держави Російської" Карамзіна, а також в його "Записці про Древню і Нову Росію"; · другий напрям був представлений ідеологією буржуазного лібералізму в проектах помірних реформ Сперанського ("Записка про основні закони"). Слід зауважити, що на початку XIX ст. ідеї лібералізму були прогресивні, але до середини століття, напередодні відміни кріпосного права, дворяни і ліберали становили єдиний табір, який протистояв демократам; · третій напрям - це політичні вчення дворянських лібералів (відомий рух декабристів); · четвертий напрям - це революційний демократизм. Названі етапи розвитку Російської держави і відповідні напрями політичної ідеології відобразились у вченнях мислителів, що розглядатимуться далі.
Симеон Полоцький Симеон Полоцький (Самійло Омелянович Петровський-Ситніанович) (1629-1680 pp.) - виступив з обґрунтуванням правомірності освіченої абсолютної монархії. Народився в місті Полоцьку, закінчив Києво-Могилянську академію. У 1659 р. постригся в ченці під іменем Симеона у православному монастирі. З 1664 р. проживав у Москві. Керував школою піддячих, а наприкінці 60-х років XVII ст. став вчителем царських дітей. Відомий як всебічно освічена людина в різних сферах богословського і наукового знання. Відомі його праці "Жезл правління", "Вертоград многоцветньїй" і "Рифмологіон". У своїх творах Симеон був провідником західної культури й освіти. Він обстоював соціальну нерівність у суспільстві, вбачаючи в ній проекцію небесних порядків на землі. На його думку, усі люди мають виконувати покладені на них обов'язки, передбачені долею. У цьому й полягає основне призначення людини на землі, де кожному відведено певне місце. Водночас Симеон закликає багатих "начальників" турбуватися про підлеглих і не доводити їх до жебрацтва, правити ними розумно і тактовно, без насильства. Симеон засуджує лінощі й неробство у суспільстві, вважає обов'язковою для всіх плідну працю. Він один із перших в історії політико-правової думки теоретично обґрунтував необхідність встановлення освіченої монархії. Симеон активно возвеличував авторитет царської персони, порівнював царя із сонцем. Формулу "Цар - сонце", що є характерним атрибутом абсолютної монархії, у російську політичну літературу ввів саме він. Цар і Бог у нього майже рівні. В розумінні Симеона Полоцького цар і держава тотожні. Багато уваги він приділяв опису образу царя. Цар має бути освіченою, вихованою людиною, здобувати знання з книг і бесід з "премудрими людьми", вивчати історичний досвід інших країн та народів і за їх прикладом "живот свой править". Цар має не лише здобувати освіту, а й народ свій освічувати. Посилаючись на Аристотеля, він виявляє відмінності між царем і тираном. Симеон наголошує, що освічена монархія повинна бути державою, діяльність якої заснована тільки на законах. "Под законом все козни (наказания) должны страдать" і винятків з цього правила немає ані для самого царя, ані для його сина. Усі громадяни мають боятись закону тому, що покора законові зміцнює державу. Симеон ототожнював поняття "правда" і "закон". Він закликав царя "зберігати правду", стверджувати її в усьому царстві і вершити суд "в образі правди". Симеон був противник жорстоких санкцій. Він вважав, що суд повинен відновити правду, а не вершити помсту. Симеон мріяв про рівний для всіх суд, який "рівно судитиме від малого до великого" незважаючи на особистості ("на лице не зри, равен суд твой буди"). Судові справи радив вершити своєчасно і без тяганини. Мислитель схвалював приєднання Білорусії та України до Росії і вважав за необхідне поєднати всі слов'янські народи під егідою російського царя. Симеон наголошував на мирному вирішенні всіх міжнародних конфліктів, вважав запотрібне вступати у війну тільки в разі нападу ворога, до переможених виявляти милосердя. Слава Росії має поширюватися не мечем, "по скоротечным типом через книги". Симеон Полоцький ще при житті був доволі знаний як "благородний муж, погребний церкви и государству". Його ідеї зажили неабиякої популярності в XVII-XVIII ст. Безпосередньо їх продовжив і розвив сучасник Симеона - Юрій Крижанич.
Юрій Крижанич Юрій Крижанич (1618-1683 pp.) народився в Хорватії, закінчив спочатку Загребську духовну семінарію, потім духовну хорватську колегію у Відні та угорсько-болгарську колегію в Болоньї. З 1640 р. жив у Римі, де закінчив грецький колегіум св. Афанасія. Знав грецьку і сучасні йому західноєвропейські мови, здобув фундаментальну освіту в богословських і світських науках (філософія, історія, юриспруденція, математика, астрономія та ін.). Він мріяв про місіонерську діяльність у Росії з метою досягнення співдружності слов'янських народів під егідою російської держави і єдиної уніатської церкви. У 1659 р. Крижанич поступив на службу до російського царя Олексія Михайловича, а в 1661 р. за наклепницьким доносом був звинувачений і висланий до Тобольська, де прожив 16 років. У 1676 р. повернувся до Москви, а 1678 р. назавжди залишив Російську державу. Основна праця Крижанича "Політика, або бесіди про уряд". Знання політичних порядків у країнах Західної Європи дало можливість Крижаничу здійснити порівняльний аналіз і спрогнозувати подальший розвиток Росії з урахуванням досвіду державної розбудови, нагромадженого іншими народами. Перша політична ідея - рівність усіх народів, об'єднання всіх слов'ян, що забезпечить їм свободу. Кожний слов'янський народ має право на власну державність. Ще до Переяславської Ради Крижанич висловив думку про необхідність об'єднання України і Росії. Одним з істотних положень вчення Крижанича була спроба вирішити проблему економічної і культурної відсталості Росії, національної незалежності. "Жодний народ під сонцем віками не був так скривджений і осміяний іноземцями, як ми, слов'яни, німцями, - зауважував Крижанич. - Вони нас дурять, за ніс водять, сидять на хребтах наших і їздять на нас як на скотині, свинями і собаками нас обзивають. Себе вважають ніби богами, а нас дураками". Багато уваги Крижанич приділяв порівнянню порядків у Росії та країнах Заходу. Там, на Заході "...розуми у народу кмітливі. Багато книжок про землеробство і різні промисли. Є гавані. Процвітають морська торгівля, землеробство, ремесла. Нічого такого немає в Росії", - констатує Крижанич. Тут "розуми народу тупі... Люди самі нічого не придумують, ліниві, непрозорливі, самі собі добра не хочуть зробити, якщо їх не приневолити до того силою. Книг ніяких немає і ніхто не вчиться". Багато подробиць російського побуту приводять Крижанича до розпачу. "Іноземці ганьблять нас за неохайність, - наголошував він. - Ми гроші ховаємо в рот, посуд не миємо, голови і бороди не чесані, як лісовики ходимо. У зарубіжних газетах писали, якщо російські купці зайдуть до лавки, то після них цілу годину не можна туди зайти від смороду. Житла наші незручні, вікна низькі, у помешканнях немає продухів, люди від диму сліпнуть..." Крижанич стверджував божественне походження верховної влади, тому що "всі законні королі поставлені не самі собою, а Богом... Король подібний Богу на землі". На троні, на його думку, повинен бути король-філософ. Як і Симеон Полоцький, він вважав обов'язковою наявність у короля знань. Дуже добре, коли знання є й в усього народу, тому що мудрість створена Богом недарма, а для того, щоб бути корисною людям". Королям вона особливо необхідна, оскільки вони не мають права вчитись на власних помилках, які мають погані наслідки не тільки безпосередньо для них, а й для всього народу, який розплачується за їхні помилки. Царя Олексія Михайловича Крижанич характеризує як мудрого і вченого правителя і виказує надію, що під його "благородним правлінням..." Росія зможе скинути "плісняву давньої дикості, навчитись наукам, завести похвальні відносини і досягти щасливого стану". "Ти, цар, - звертався Крижанич до царя Олексія, - тримаєш у руках чудотворний жезл Мойсея, яким можеш творити дива в управлінні. Царським повелінням у Росії можна все поправити, все корисне завести". Так наївно закликав Крижанич, щиро жалкуючи про всезагальне в російській державі "взятко-давство і людоїдство". Однак "благочестивий" Олексій так і не забажав махнути жезлом. "Людоїдство" тривало повною ходою. Характерно, що й сам Крижанич, палкий прихильник самодержавної влади, проте визнавав, що "багато королів v світі своїх обов'язків не розуміють. Багато можна знайти людей, які не зможуть пояснити, для чого Бог створив на світ королів і для чого надав їм владу над народом. Вважають королі., що не вони створені заради королівств і народів, а королівства заради них. Думають королі, що їх справа панувати, повелівати і користуватися всіма благами". На думку Крижанича, абсолютний монарх повинен бути освіченим правителем, а не тираном. Тиранство він визначав як "дюдодерство". Тиран - це розбійник... А нашою мовою тирана звуть "дюдодерцем"... Тиранство - найгірша ганебна справа для королів". Тиранічне правління Крижанич визначає як панування, при якому правитель не турбується про благо народу, а обстоює власні інтереси, порушує "природні" закони. Проте покарати такого правителя може все-таки тільки Бог, а не народ. Божественна сутність влади не дає змоги народу "клясти короля, хоча б і несправедливого, ніхто не може покарати помазаника або підняти на нього руку. Позаяк король - помазаник і угідник Божий". Заперечуючи право народу на повстання, Крижанич посилався на відомий біблійний текст: "Не доторкайтесь помазаників моїх". Він стверджував, що основною гарантією проти тиранії є наявність у державі хороших законів і контролю за їх виконанням. Які закони - такий і порядок у державі. Грабіжницькі закони завжди і всюди породжують непорядки". Наслідуючи Аристотеля, Крижанич зауважував, що "закон дістав назву від справедливості". На його думку, законодавець при створенні нових законів повинен знати не тільки закони і звичаї своєї країни, а й повинен вивчати і знати закони "стародавніх держав (наприклад, закони Солона, Лікурга з давніх-давен і сучасні закони французьких королів) і запозичати їх досвід". Усі чиновники у своїй діяльності повинні суворо дотримувати закон, інакше "будь король хоч архангелом, якщо слуги його не будуть обмежені благими законами..,, не можна перешкоди їм чинити повселюдно необмежені грабежі, прикрощі й мародерство". При цьому Крижанич ставив монарха-філософа над законом. "Король не підвладний ніяким людським законам і ніхто не може його засудити або покарати... Дві уздечки зв'язують короля і нагадують про його обов'язок: це правда, або заповідь Божа, і сором перед людьми. Король сам "живий закон" і він непідвладний іншим законам, крім Божественного". І насамкінець: "Король вищий від усіх людських законів". Проте, згідно з Крижаничем, мета держави - досягти "загальної користі" для всіх членів суспільства.
І. Т. Посошков Іван Тихонович Посошков (1652-1726 pp.) - відомий захисник абсолютизму, представник політико-правової думки часів Петра. Народився в підмосковному селі Покровське на річці Яузі. Від діда і батька набув навичок (професію) "срібних справ майстра". Займався виробництво,м, видобуванням сірки, аптечною справою та іншими видами торгівлі як успішний представник купецької справи. У зв'язку з різнобічною діяльністю Посошков багато подорожував країною, добре вивчив сучасні йому порядки і глибоко замислився над проектами поліпшення політичного устрою і економічного становища держави. Результатом його "багатосправного" досвіду стала адресована царю Петру І "Книга про бідність і багатство" (1724 p.). У цій праці Посошков розглянув багато проблем суспільного життя, які, на його думку, потребували термінового вирішення. Це були питання про визначення положення станів, організації економіки, правосуддя, військової справи, освіти, духовенства та ін. Посошков - прибічник теологічного обґрунтування царської влади, її суверенітету, тотожного божественній владі. Влада повинна здійснювати тотальну регламентацію, примушувати всіх працювати і бути бережливими. Стани в суспільстві, на його думку, з'явилися в результаті поділу праці, і справа держави полягає в тому, щоб примусити кожний стан робити власну справу ("царство воїнством розширяється, а купецтвом прикрашається"). Усі дворяни повинні перебувати на військовій або державній службі. Торгівлею, внутрішньою і зовнішньою, а також промисловістю мали опікуватися купці. Дворянам і духовенству ці види діяльності за проектом Посошкова заборонялись. Не заперечуючи кріпацтво, Посошков багато уваги приділяв селянському питанню. Він стверджував, що причиною бідності селянського життя є "неувага правителів і насильство поміщиків". Щоб виправити цей стан, цар,, на його думку, повинен видати указ, який би заборонив поміщикам розорювати селян, "оскільки селянське багатство є багатство царське" і селянам "поміщики не споконвічні володарі..., а прямий володар їх всеросійський самодержець".! якщо поміщик "стриже селянина, як вівцю, наголо", то селяни змушені тікати до "понизових місць", або гірше того, "в зарубіжні країни" і "чужі країни населяти, а свої порожніми залишати". Тому, вважав Посошков, царський указ повинен точно визначити: скільки з селян брати оброку, скільки днів у тижні на поміщика працювати, щоб для них "терпимо було государеву подать і поміщику заплатити, і себе прокормити без нужди". Посошков наполягав на необхідності надання освіти селянським дітям. Навчання селянських дітей різних національностей повинно бути обов'язкове та повсюдне і тоді, на його думку, серед селян не буде "неписьменних і беззаступних людей". Надаючи v своєму проекті селянину право оренди землі та право звернення до суду за захистом своїх інтересів, Посошков явно виводив його за межі кріпосництва. Не покладаючись тільки на укази царя як важливий засіб розв'язання соціальних і державних проблем, Посошков вважав за потрібне створити "Судову книгу" - Укладання, де передбачалися б рішення "з істинним розсудом на всякі справи", а "судити на власний розсуд..., як кому заманеться" суворо заборонити. Складену комісією з представників різних станів "Судову книгу" (Укладання) необхідно всім народом "оглянути вільним голосом" і подати на підпис государю. Слово государя, стверджував Посошков, має бути вирішальне: "Які статті його величності угодні, то такі і будуть". Закони повинні бути всім відомі, "щоб кожен їх читав і волі його величності відав... і від усяких неправих справ віддалявся". Гарантом законності (справедливості) має бути суд. А для цього треба викорінити в судах "неправду" (хабарництво, тяганину, неправосуддя). Судді повинні бути неупереджені та незалежні. Для попередження зловживань у судовій системі Посошков пропонував суворі покарання винним суддям аж до смертної кари. Покарання за дачу неправдивих свідчень у суді мало бути залякуюче і швидке: "Голову відрубають..., покладуть на кілок і поставлять перед входом до Канцелярії, щоб усім видимо було", і якою б не була кількість неправдивих свідків, "усіх рядом голови на кілки тикати, а майно їх конфісковувати. А якщо знайдеться замовник такого свідчення, то й його судити так само". У суді всі повинні бути рівні, а судді підпорядковуватися тільки царю і Богові. Встановлення правди в суді - це багатство держави і народу. Посошков завершив розглядувану працю в 1724 р. і при врученій її Петру І просив нікому не відкривати його імені. Він боявся, що "сильні люди, ябедники і кривдники не попустять мені і малого часу на світі жити". А через рік, після смерті Петра І, Посошков був заарештований по "важливій і таємній государевій справі", закритий в одиночний каземат Петропавловської фортеці, де і помер, не дочекавшись суду. Книга І. Т. Посошкова була опублікована тільки в 1842 р. В ній піднято багато суспільно-політичних проблем, співзвучних і нашому часу.
В. М. Татищев Захисником петровських перебудов був також Василь Микитович Татищев (1686-1750 pp.) - відомий свого часу державний діяч і вчений. Походив від знатного дворянського роду. Закінчив Московську артилерійську школу і багато часу присвятив самоосвіті. Він був військовим, дипломатом, географом, істориком, здібним адміністратором, політичним мислителем. Всебічний життєвий досвід покладений в основу його праць, зокрема "Історія Російська зі стародавніх часів", "Лексикон російський історичний, географічний, політичний і громадянський", "Розмова двох приятелів про користь наук та училищ". Татищев - прибічник теорії природного права. За природою, вважав він, людина є істотою вільною, але ця воля повинна використовуватись "з розумом і осмислено". Тому задля користі людини необхідно накласти на неї "вуздечку неволі". Ця вуздечка буває трьох видів: вуздечка "за природою", "з власної волі" і "за примусом". Перша йде від покори владі батьків і переходить до влади монаршої; друга пов'язана з договором, згідно з яким виникає залежність холопа і слуги від господаря; третя вуздечка виходить від рабства і поневолення, а саме, пов'язана з позбавленням волі насильницьким шляхом, а тому вона протиприродна і з нею людина, позбавлена волі, вправі боротися. У питанні про походження держави Татищев використовував відому гіпотезу Т. Гоббса про додержавний "природний стан", де панувала "війна всіх проти всіх". Розумна потреба людей у взаємному спілкуванні (поділ праці) призвела їх до необхідності створення держави за суспільним договором, укладеним з метою забезпечення безпеки народу і "пошуків загальної користі". Встановлення певної форми правління, на думку мислителя, залежить від об'єктивних чинників. Демократія більшою мірою підходить малим державам, де народ може швидко зібратися для вирішення нагальних питань. Аристократія придатна для більших країн, захищених від ворогів природними умовами (острівні держави) і в яких народ "науками освічений" і тому здатний дотримувати законів без страху і примусу. Найкращою формою влади для великих держав, до яких Татищев зараховував і Росію, може бути тільки монархія. При цьому він вважав за доцільне для Росії створити виборний двопалатний орган з верхньою палатою - Сенатом і нижньою - Радою. Завдання цього представницького органу полягало в підготовці законів та обговоренні найважливіших проблем держави, які після цього повинні затверджуватись монархом. Історія Росії, на думку Татищева, доводить необхідність зосередження самодержавної влади у монарха. Державний порядок у суспільстві повинен підтримуватись законом. Закони природні слід відрізняти від законів цивільних (позитивних), які встановлюються за бажанням властей і ґрунтуються на міркуваннях політики. Ці позитивні закони часто змінюються разом зі зміною потреб держави. Універсального рецепту для створення законів не існує, проте, на думку Татищева, існують певні правила "законозапису". З метою виключення заплутаності та казуїстичності законодавства він вимагав, щоб закон був зрозумілий для кожного і відомий усім; виконувався особами, яким адресований; не містив суперечностей; був спадкоємним щодо стародавніх законів та звичаїв. Обов'язкове знання законів повинно бути встановлене для всіх підданих у державі. Кращим законознавцем має бути монарх. На відміну від тирана він повинен захищати "загальне благо", благо підданих. Поряд із цим Татищев обстоював безмежні права поміщика на особу закріпаченого селянина. Він вважав закономірним право кожного поміщика здійснювати вотчинний суд над кріпаками, для чого в кожному мастку мають бути тюрми для покарання лінивих та інших непокірних селян. Татишев вимагав суворого дотримання станових меж. Дворянство з дитинства і "до старості" служить державі. Як і Посошков, Татищев вважав, що купецтво і "рукоділля" мають "посідати почесне місце", оскільки це основний показник могутності держави і "корінь її багатства". Щодо кріпацтва, то всяке рабство, стверджував Татищев, суперечить природі людини. Тому введення кріпацтва Борисом Годуновим вважав помилкою. Проте скасувати його тепер неможливо. По-перше, це спричинить смуту, а по-друге, воля селянства "з нашою формою правління монаршого не узгоджується і звичай неволі, що вкорінився, змінити небезпечно". На думку Гатищева, без опіки дворянина - мудрого і освіченого - лінивий і темний селянин загине. Як прибічник освіченої монархії Татищев засуджував папську владу за переслідування єретиків та інквізицію. Велику увагу мислитель приділяв просвітництву народу, вважаючи, що неосвіченість людей є джерелом суперечок у суспільстві, заважає управлінню ним. В. Татищев вважав, що держава повинна мати невелику, але добре навчену армію, утримання якої не було б тягарем для країни. І лише під час війни варто озброювати весь народ, щоб захистити вітчизну від агресора.
С. Ю. Десницький Найвизначнішим і всебічно розвиненим політичним мислителем з-поміж ідеологів буржуазії, що народжувалась, був Семен Юхимович Десницький (близько 1740-1789 pp.). Біографічні дані про нього маловідомі через загибель архіву Московського університету в 1812 р. Народився в українському місті Ніжині (Чернігівської області). Після закінчення семінарії при Троїцько-Сергієвській лаврі (під Москвою), а також гімназії при Московському університеті Десницький був зарахований до університету ("казеннокоштним"). Закінчивши курс річної підготовки в Петербурзькому університеті, був відряджений v 1761 р. Академією наук до Англії в університет міста Глазго. Упродовж шести років навчання в Англії мав нагоду слухати лекції Адама Сміта, Давида Юма. Був особисто знайомий із Джеймсом Уаттом, за словами Десницького, "людиною неперевершеною в механіці, математиці та натурфілософії". Після захисту дисертації з римського права Десницький отримав вчений ступінь доктора права і в 1767-1787 pp. викладав на юридичному факультеті Московського університету'. Спочатку він читав курс "римського права стосовно до права російського", а з 1773 р. очолив кафедру російського законознавства і почав читати курс вітчизняного права. Це був перший професор, який після неодноразових звертань до Катерини II і з її дозволу почав читати російське право російською мовою. Десницький був обраний членом Російської академії наук і членом Вільного Російського зібрання - вченої спілки при Московському університеті, у межах якої вів велику просвітницьку роботу, виступаючи з публічними лекціями. Одразу після повернення до Росії Десницький виступив з проектом реформ політичних і правових установ, де виявив себе як визначний прогресивний мислитель і знавець юриспруденції. Із численних праць Десницького найбільший інтерес становить написана і надіслана Катерині II у 1768 р. "Представление о учреждении законодатедьной, судительной и наказательной власти в Российской империи" (опублікована 1905 p.). Ця праця супроводжувалась чотирма додатками: "О нижнем роде", "О правлений духовном", "О казаках и войсковом роде государственньїх жителей" і "О узаконений финансовом", У цьому творі Десницький виклав власні ідеї суспільних перетворень. Великий інтерес становить його праця "Слово о прямом и ближайшем способе к научению юриспруденції". Походження сім'ї, держави і права Десницький виводить із розвитку суспільної життєдіяльності, не вдаючись до релігійного обґрунтування цих інститутів. Він критично ставився до панівної у країнах Західної Європи теорії природного права. У цьому полягає оригінальність його підходу. Він критикував теорію природного права за антинаукове спрямування в питанні походження держави і права. Схожість законів в окремих державах зумовлюється, на його думку, не запозиченням законодавства і його загальної природи, а однаковими (схожими) умовами економічного розвитку тієї чи іншої держави. Десницький зробив спробу встановити закономірності економічного розвитку суспільства. Він виокремлює чотири етапи розвитку людської історії: · скотарство; · період полювання і збирання готових плодів; · землеробство (осілість) - феодальний період; · "комерційний" стан - те, що сучасною мовою означає капіталістичні відносини. Два перших етапи - епоха дикунства і варварства. Кожний наступний період знаменує розвиненіші суспільні відносини, ніж попередній. Приватна власність, на думку Десницького, виникає лише на третій стадії, з появою землеробства, а вищої форми розвитку досягає па четвертій стадії. Тільки наявність приватної власності, наголошує Десницький, забезпечує енергію та ініціативу в підприємницькій діяльності, вона ж є й умовою зростання якості виробничої праці. Тому він виступав за те, щоб і кріпосним селянам надавалася можливість мати майно на правах приватної власності. Антифеодальна спрямованість поглядів Десницького і буржуазна сутність його ідеалів й визначили характер його поглядів на державу і право. Десницький відійшов від договірної теорії походження держави та права і пов'язував їх виникнення з розвитком економіки, виникненням і розвитком приватної власності. "Початок походження власності, - зауважував він, - у возвеличеному стані народів поєднаний з безпосереднім походженням і самих правлінь державних..." Так, феодальна держава, на його думку, виникла "від введення власності на землю". У додержавному суспільстві, вказував Десницький, влада ґрунтувалася на фізичних і розумових перевагах виборних вождів. З виникненням приватної власності влада в суспільстві почала належати багатим власникам. Багатство, на його думку, відкриває шлях до набуття "достоїнств і переваг". Носіями "переважаючого багатства" і влади в "комерційному" стані, зауважував Десницький, є нові прошарки суспільства - купці й промисловці. Десницький, звичайно, був далекий від того, щоб вбачати в державі продукт непримиренності класових суперечностей. Він розглядав не клас, що набуває політичне панування в результаті захоплення основних засобів виробництва, а владу окремих багатих індивідів. На його думку, "неосвічені народи легко піддаються владі багатих, не тільки від засліпленого свого здивування.., а й також і з наміром, щоб у такому своєму підданстві знайти собі вигоду і захист у житті". Десницький засуджував і феодально-аристократичне правління, і абсолютну монархію. Він був прибічником буржуазної держави, де не повинно бути непомірної майнової відмінності і панування "небагатьох багатих". Його лякали також активність "неосвічених" народних мас. Він бажав полегшити тяжку долю народу згори, без звільнення його шляхом революції. Десницький проти демократичної революції, тому що за його словами, демократичне, всенародне правління "більш піддається бунтам і незгодам". Якою б не була форма держави, вона має забезпечувати природні, невіддільні права людини "вільно користуватися власним життям, здоров'ям, честю і власністю маєтку", а саме: "правами політичної і громадянської вольності". Ідеал Десницького - конституційна монархія, де поряд з монархом існує впливовий законодавчий орган з виборних представників власників. У монархії, на думку Десницького, якнайкраще може бути забезпечений спокій власників від можливих революційних виступів народних мас. Однак, зауважує він, конституційна монархія має слугувати інтересам не лише дворянства, а й усіх власників. Появу права Десницький пов'язував також з появою приватної власності. Вона "породила чвари, суперечки, вбивства, для відвернення яких знайдено закони, які показують, у чому полягає святість права і в чому належна всякому власність і спадщина знаходяться". Десницький вважав за нормальне, що закони слугують власникам і захищають їхні інтереси. Він був тільки проти того, щоб у державі владу захоплювали певні особи, які використовуватимуть закони як інструмент для досягнення якихось приватних інтересів. Тому право - це один із чинників вияву певної політики. У "комерційному" стані, де до управління державою будуть покликані купці й промисловці (художні люди), панівним принципом буде "вольність і власність". Іншими словами, буде забезпечена свобода конкуренції. Як зауважувалось, перехід від однієї стадії розвитку суспільства і держави до іншої Десницький справедливо вбачав у змінах форм господарського буття і форм власності. Його погляди на походження держави та права - певний крок вперед порівняно з антиісторичними і богословськими вченнями, але їх обмеженість полягає в тому, що Десницький як буржуазний ідеолог не викривав їх класової сутності. Десницький негативно ставився до кріпосного права і пропонував програму його поступової ліквідації згори. Він пропонував заборонити продавати селя
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-09-20; просмотров: 283; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.21.246.168 (0.02 с.) |