Індепенденти (Дж. Мільтон, Олджерон Сідней)

Політичні погляди індепендентів (незалежних) висвітлені у працях їхніх ідейних лідерів - Джона Мільтона (1608-1674 pp.)і Олджерона Сіднея (1622-1683 pp.). Індепенденти виступали за­хисниками ширших прошарків середньої буржуазії і частини но­вого дворянства. Свої вимоги вони ґрунтували також на природ­но-правовій теорії і релігії.

Центральною вони висували ідею невідчужуваних, природжених прав людини, які передбачали ши­роке коло демократичних прав і свобод. Люди вільні від природи і мають право на участь у вирішенні державних справ. Індепенден­ти висували гасло релігійної свободи, вимагали широкої віротер­пимості, протестували проти переслідування пуритан (противни­ків феодальної церкви), вимагали нової буржуазної церкви з виборними священиками і спрощеним "дешевим" богослужін­ням, невеликої кількості релігійних свят, пропагували помірність і бережливість.

Поєднуючи широкі кола буржуазії, ця партія висувала порів­няно помірну програму. Джон Мільтон із теорії суспільного дого­вору доходив висновку, що народ є не тільки джерелом державної влади, а й її носієм, він має право на революційний виступ проти тирана. На противагу цій ідеї народного суверенітету індепенден­ти вважали за доцільне зберігати майновий ценз, багатоступеневі вибори і навіть королівську владу, обмежену парламентом.

 

Джон Лільберн

Інтереси дрібної буржуазії, селянства і міської бідноти виража­ла партія левеллерів ("зрівнювачів"), яка утворилась на початку 1647 р. з лівого крила індепендентів.

Левеллери вставали на захист демократичних принципів, на­магались ці принципи якнайпослідовніше розвивати і застосову­вати. Це була найрадикальніша партія англійської буржуазної ре­волюції. Левеллери обстоювали республіку і рішуче заперечували монархію. Вони вимагали скасування палати лордів, а нижню па­лату пропонували організувати на демократичних засадах, встано­вивши рівність виборчих округів, щорічні вибори до парламенту і підзвітність усіх посадових осіб парламенту.

Ідейним лідером партії левеллерів був Джон Лільберн (1613- 1657 pp.), який походив із дрібнопомісних дворян. Він написав ба­гато політичних памфлетів, у яких різко критикував існуючий лад і висував власні політичні вимоги. Після неодноразових арештів за політичну діяльність, у липні 1645 р. Лільберна було відправлено до тюрми за опубліковану брошуру "Лист до товариша", де він вперше виклав низку положень власної політичної програми. У тюрмі він написав новий памфлет "Виправдання природного права Англії", де в загальних рисах описав майже всі основні по­ложення політичної доктрини вождя левеллерів.

У середині жовтня 1645 р. Лільберна звільнено з тюрми, але менш як за рік знову заарештовано за звинуваченням в образі па­лати лордів.

Лорди наклали на "бунтівника" величезний штраф, а також винесли вирок про ув'язнення на сім років до Тауера і поз­бавлення права обіймати державні посади упродовж всього його життя.

Принципи природного права Лільберн сформулював своєрід­но. Він збільшив кількість невідчужуваних природних прав, вклю­чивши в них багато демократичних прав і свобод, зокрема свободу думки, слова, друку, зборів, право подання петицій, свободу від свавільних арештів, принцип законності. До природних прав Лільберн відносив навіть інститут присяжних у суді, а також пра­во кожного громадянина на участь в управлінні державою.

Із договірної теорії походження держави Лільберн дійшов та­кож висновку про суверенітет народу. На цій підставі він висунув цілу низку буржуазно-демократичних вимог:

· про право народу на повстання проти антинародної влади;

· про ліквідацію будь-якого майнового цензу при виборах до парламенту (однак позбавляв права голосу жінок і слуг);

· про право народу не тільки обирати, а й відкликати своїх депутатів:

· про свободу віросповідання і виборність священнослужи­телів.

Лільберн один із перших висунув ідею поділу влади на законо­давчу і виконавчу, але при цьому передбачав необхідність підзвіт­ності виконавчої влади парламенту (однопалатному, без палати лордів).

У питаннях кримінального права він вважав за потрібне дотри­мувати такого принципу: немає злочину і не повинно бути пока­рання без відповідного кримінального закону (nullum crimen nulla poena sine lega). Лільберн обстоював формальну рівність усіх перед законом. "Усі громадяни рівні перед законом і однаково відпові­дальні перед ним". Окремо він зауважував, що казнокрадів треба вішати там, де їх схоплять за крадіжку.

Слід зауважити, що "зрівняння", яке обстоювали левеллери, не торкалося приватної власності, а обмежувалося тільки сферою політичних прав. "Парламент, - наголошував Лільберн, - не має права зрівнювати майновий стан людей, руйнувати власність або робити всі речі спільними". Він вважав несправедливою назву їх партії "зрівнювачі", намагався довести, що він противник майно­вої рівності.

Таким чином, на відміну від індепендентів левеллери намага­лись рішучіше і послідовніше здійснювати принципи буржуазної демократії, і в цьому аспекті може йтися про прогресивність їхніх вимог.

 

Джерард Уїнстенлі

Виразниками ідеології трудящих мас в англійській буржуазній революції XVII ст. були так звані істинні левеллери або дигери ("копачі"), які вимагали відміни (ліквідації) приватної власності й насамперед приватної власності на землю.

Ідейним лідером цього руху був Джерард Уїнстенлі. У памф­леті "Новий закон справедливості" він писав: "Ніхто не повинен мати землі більше, ніж може обробити сам або з іншими, з ким працює в любові та злагоді, й разом з ними їсть хліб,...не платячи нікому і не отримуючи плати". Він вимагає припинити купівлю-продаж землі та "земних плодів". "Нехай кожен насолоджується плодами рук своїх і їсть власний хліб, добутий у поті чола". При­ватна власність, на думку Уїнстенлі, довела людей до пограбувань, вбивств та інших бід.

У памфлеті "Закон свободи" Уїнстенлі запропонував відмінити приватну власність, торгівлю і грошову систему. На його думку, має бути знищена майнова нерівність, яка, як він наголошує, має своїм джерелом привласнення продуктів чужої праці. Розвиваю­чи ідеї утопічного соціалізму, він зауважує, що в новому суспільс­тві всі зобов'язані будуть працювати, усі отримуватимуть з сус­пільних складів порівну необхідні для них предмети вжитку. Справжня республіканська свобода, на думку Уїнстенлі, полягає у вільному користуванні землею. Справжня воля там, де людина от­римує їжу і засоби для підтримання життя. Таким чином, він фак­тично дотримувався ідеалу грубої зрівнялівки.

Уперше в історії утопічного соціалізму Уїнстенлі наголошував на необхідності перехідного періоду від ладу, заснованого на при­ватній власності, до ладу спільності, на революційній владі трудя­щих над багатіями в цей період.

У результаті щорічних перевиборів парламенту з перевагою для неімущих і малоімущих, стверджував Уінстенлі, буде заснова­но республіканське правління, яке за активної підтримки револю­ційної армії передасть народу общинні землі, землі, які пустують, що конфісковані у церкви і короля. На цих землях мали бути ство­рені комуністичні общини.

Цінність ідей дигерів і Уінстенлі полягала в тому, що вони зро­били спробу реалізувати свій ідеал. Створити суспільство на ос­нові повної рівності вони передбачали мирним шляхом, хоча й схвалювали революційний шлях. Спроб мирно переінакшити сус­пільство було здійснено кілька в 1649 р. після проголошення в Ан­глії республіки. Вони займали землі, що пустували, і обробляли їх. Уінстенлі вважав, що силою власного прикладу дигери пове­дуть за собою все суспільство. Однак невдовзі вони переконалися в наївності своїх надій на "пробудження закону справедливості" в серцях їхніх противників.

Уїнстенлі мріяв, що після встановлення "істинної республі­канської свободи" набере чинності нова конституція Англії. Він вперше в історії створив проект конституції комуністичної держа­ви. Проект складався з 62 законів (про обробіток землі, про збере­ження цінностей вжитку, про наглядачів, вибори посадових осіб, волю, шлюб та ін.). Уїнстенлі був прибічником суворого дотри­мання законності в майбутній демократичній республіці, "тому що там, де правлять розумно створені закони, правління здорове, а там, де воля посадових осіб панує над законом, правління вра­жене смертельною недугою".

Для ідеальної держави, вважав Уїнстенлі, потрібні три умови:

· хороші закони;

· суворе дотримання законів;

· добросовісні (виборні) посадові особи.

Залишається тільки віддати належне цій справедливій позиції Уїнстенлі.

За проектом Уїнстенлі прийняті парламентом закони обгово­рюються народом, який має право їх відміняти. Посадові особи обираються на один рік. Усе це спрямовано на збереження загаль­ного миру, спирається на допомогу і підтримку народу. Нова держава повинна не тільки охороняти громадський порядок, га­рантувати права і свободи громадян, а й керувати народним гос­подарством. Управління це має бути централізоване і демокра­тичне.

У республіці повинна бути налагоджена і централізована служ­ба інформації, покликана своєчасно сповіщати громадян про всі важливі події у державі. Більшою мірою мріючи, ніж оцінюючи реальну дійсність у сучасній йому Англії, Уїнстенлі пише: "Керів­ництво хорошого уряду... може перетворити всю країну, ні, навіть усю земну фабрику на єдину сім'ю людства і єдину добре керова­ну республіку".

Дигери засуджували примус і, гостро критикуючи сучасну їм державу і право, вважали, що при ладі спільності держава взагалі непотрібна. Проте, як й інші утопісти, Уїнстенлі вважав державу в комуністичному суспільстві необхідною. Його проект передбачав також кримінальні закони.

Ліквідація приватної власності, на його думку, ліквідує й основ­ну причину проступків і злочинів. Однак до тих, хто спробує по­новити приватну власність, а також до вбивць має застосовуватись смертна кара. До тих, хто скоює інші тяжкі злочини і до запеклих нероб слід застосовувати так зване рабство (виправні роботи) і тілесні покарання. Осіб, які скоїли не тяжкі суспільно небезпечні проступки, мали попереджати й виховувати. Загалом ідеї дигерів далеко випереджали час і цим пояснюється слабкість їхнього руху і утопізм проектів.