Загальна характеристика антифеодальної державно-правової ідеології

У розвитку Західної Європи XV-XVI ст. часто називають епо­хою Відродження (Ренесансу - відродження давньогрецької куль­тури). За соціально-економічною сутністю не був період переходу від феодалізму до капіталізму. Цього часу в країнах Західної Євро­пи в надрах феодалізму почали складатися капіталістичні відно­сини. Морок феодального середньовіччя змінюється розвитком виробничих сил, науки, культури і техніки. Вузькі межі релігійно­го світосприйняття стають тісними для суспільного розвитку.

У представників новонародженої буржуазії пробуджується критичне ставлення до догматів церкви, прагнення до самостійних наукових досліджень, з'являється віра у творчі можливості людсь­кого розуму і спроби підкорити сили природи на службу людині.

Змінюються погляди на культуру. На перший план висувають­ся земні інтереси людини. Аскетизм поступається місцем відвер­тому культу людської природи. "Божественне" змінюється на "природне" і все людське набуває самостійного інтересу.

В економіці відбувається розпад феодального цехового ремесла і виникають перші капіталістичні підприємства - мануфактури. Періоду формування капіталістичних відносин передує низка географічних відкриттів і технічних винаходів, які істотно при­скорили економічний розвиток країн Західної Європи. З'яв­ляються вдосконалені водні та вітряні двигуни, вдосконалюється будівельна і суднобудівельна техніка. У XV ст. починається друку­вання книг, винайдено мікроскоп і телескоп. У 1492 р. Колумб досяг Америки, у 1497 р. Васко да Гама знайшов морський шлях в Індію, у 1519-1522 pp. Магелдан здійснив першу кругосвітню по­дорож.

к. Маркс, характеризуючи цей період, писав'. "Відкриття золо­тих і срібних копалень в Америці, викорінення, поневолення і по­ховання заживо туземною населення v копальнях, перші кроки до завоювання і пограбування Ост-Індії, перетворення Африки на заповідне поле полювання на темношкірих - такою була вранішня зоря капіталістичної ери виробництва". Історичний факт, що не підлягає спростуванню.

Розвиток виробничих сил і капіталістичного укладу супровод­жувався насильницьким обезземеленням селян, жорстокою екс­плуатацією і відповідними революційними виступами пригніче­них мас.

Найпершими на шлях капіталістичного розвитку стали Італія Англія і Голландія. Разом зі змінами в економіці та суспільному житті в країнах Західної Європи у XIV-XV ст. відбувається рішу­чий поворот і в ідеології. З'являється буржуазна ідеологія. Разом з буржуазією зароджується і пролетаріат з власною ідеологією. Та­ким чином, нова передова ідеологія формувалася буржуазією і пролетаріатом.

Оскільки буржуазія тільки створювалась як клас, вона ще не зовсім розірвала з феодалізмом і її ідеологія мала ще половинчас­тий, компромісний характер, а саме: вона ще прямо не виступала проти феодалізму. Часто вона ще мала релігійний характер (осно­ву). Ця обставина й породила широкий реформаторський рух у країнах Західної Європи. Виникли нові релігійні напрями:

- лютеранство (Мартш Лютер, 1483-154b pp.), яке вимагало вільного тлумачення священного писання, віру в розум і сво­боду мислення;

- кальвінізм (Кальвїн Жан, 1509-1564 pp.), який вимагав де­мократизації церкви.

Обидві ці течії були мовби продовженням ідей середньовічних єресів і вимагали "дешевої" церкви, без будь-якої ієрархічної над­будови (Ж. Кальвін народився у Франції. Жив з працював у Швей­царії. Здійснив повний переклад Біблії французькою мовою Опублікував трактат "Настанови у християнській вірі'', 1536 р. Його ідеал - встановлення теократії - республіки святих. Основ­не гасло - "якщо Бог з нами, хто проти нас?").

Слід зауважити, що не позбавлені були релігійної форми і ви­никаючі пролетарські ідеї, наприклад, революційний рух па чолі з Томасом Мюнцером (Селянська війна у Німеччині 1524-1526 pp.).

Врешті-решт, буржуазія вже не могла миритися з широким втручанням феодальної церкви в політичне життя. Тому вису­вається й обстоюється вимога суто світської, незалежної віл церк­ви держави, єдиної і централізованої влади.

 

Мартін Лютер

Людство свято шанує пам'ять про мислителів, які зробили ве­личезний вклад у справу прогресу і розвитку світової культури не­залежно від того, в яких соціальних умовах формувався їхній сві­тогляд.

Яскравим прикладом розвитку прогресивних тенденцій в іс­торії політичної і правової думки є ідейна спадщина Мартіна Лютера (1483-1546 pp.) - засновника протестантизму і Реформа­ції.

Виступивши в 1517 р. у Віттенбурзі з 95 тезами проти продажу римсько-католицькою церквою індульгенції, він започаткував ре­форматорський рух, який охопив усі класи і стани та глибоко по­хитнув "Священну Римську імперію". У подальшому цей рух по­ширився далеко за межі боротьби проти римсько-католицької церкви як ідеологічного центру феолалізму і торкнувся основних питань суспільного життя. Саме Мартін Лютер почав прокладати шлях до великої духовної і політичної боротьби, яка стала істо­ричним виразом соціально-економічних процесів епохи розпаду феодалізму, зародження капіталістичних відносин і перших бур­жуазних революцій.

Соціальним походженням М. Лютер був пов'язаний із селянс­твом і бюргерством, що зароджувалось.

У 1501 p.М. Лютер вступив до Ерфуртського університету - одного з найбільших європейських наукових центрів. На форму­вання його політичного світогляду істотно вплинули ідеї англійсь­кого фідософа-сходастика Уїльяма Оккама (1285-1349 pp.).

У. Оккам чітко розмежовував віру і знання, розум і релігійне одкровення. Такі відправні моменти відкривали нові гносеологічні можливості для науки. Державно-правові погляди Оккама ґрунтувалися на концепції поділу церкви і держави та прийнятті світсь­кої влади. Він вважав, що жодний священик не повинен займати державну посаду, і Папа Римський має підпорядковуватися главі держави. Оккам стверджував: церква не може бути державою у державі, а духовна влада має обмежуватися питаннями "блага душі". Моральний і духовний диктат римської церкви, за Оккамою, суперечить змісту Біблії.

Розвиваючи ідеї Оккама, Мартін Лютер, будучи професором Віттенберзького університету (з 1512 p.), висунув цілісну систему морально-політичних ідей, засновану на запозиченій із Біблії тезі: "Сама віра робить людину справедливою".

Приблизно з 1516 р. у виступах Лютера з'являються критичні положення, спрямовані проти римсько-католицької церкви. Це був початок формування реформаторської ідеології. Він вимагав скоротити церковні свята, здійснити реформу церковного права, спростити релігійні обряди, обстоював аскетизм відправляння релігійного культу, заперечував дотримання посту. Головне, вва­жав він, богобоязно діяти, а саме - трудитися.

Висока оцінка Лютером ролі праці в розвитку особистості іс­тотно сприяла вивільненню людини з пут середньовічної схолас­тики. Критика Лютером церкви мала безпосереднє політичне значення, так як прокладала шлях до розвитку буржуазних сус­пільних відносин.

У травні 1518 р. Лютер розпочав нову атаку на Рим, висунувши вимогу реформи церкви, створення простої і "дешевої" церкви, без розкоші та блиску і незалежної від Папи Римського.

Лютер намагався духовно звільнити особу від обмежень, які на­кладала на неї феодальна система. Його ідея "рівності духу" по суті означала вимогу свободи індивідуумів і мала антикатолицьку і антифеодальну спрямованість.

У серпні 1520 р. Лютер розповсюдив свою працю "До христи­янського дворянства німецької нації", в якій у загальних рисах змалював власний ідеал - державу, що звільнилася від опіки Риму. У цій праці, що виражала інтереси буржуазії, яка прагнула влади, а також пригнічених феодалізмом прошарків трудового народу, Лютер закликав німецьку націю звільнитися від гніту цер­кви. Очолити антиримський рух, на його думку, повинен німець­кий імператор. Беззастережно заперечуючи права римської церк­ви втручатися у справи світської влади, Лютер намагався поставити все політичне життя на світську основу. Реформатор першим ви­магав секуляризації церковного багатства, усунення релігійних ор­ганів і ліквідації панування духовенства.

У грудні 1520 р. Лютер остаточно пориває з папською церквою. Він демонстративно спалив буллу папи Льва X, яка загрожувала йому церковним покаранням. Лютер відкрито закликає "скоріше напасти на цих шкідливих вчителів пагуби, на пап, кардиналів, єпископів і всю зграю римського содому, напасти на них зі всеможливою зброєю в руках і омити наші руки в їхній крові..."

Лютер був проголошений єретиком і, незважаючи на застосо­вані до нього церквою переслідування, тривалий час залишався вірним своєму вченню. Так, па рейхстазі у Вормсі в квітні 1512 р. він категорично відмовився відректися від своїх ідей, чого вимагав від нього Кайзер Карл V. І хоча Вормським едиктом Лютер був проголошений поза законом, а його вчення - єрессю, це була ве­лика моральна перемога. Зупинити Реформацію, що наближала ранні буржуазні революції, було вже неможливо.

Однак, коли класові суперечності спричинили розкол v русі Ре­формації, Лютер відрікся від селянсько-плебейських прошарків руху і повністю перейшов на бік бюргерів, дворянства і князів. Право на здійснення реформ він визнавав тільки за дворянством і міськими властями, а не за народом. Повстання народу Лютер за­перечував повністю, тому що воно спрямоване проти призначе­них Богом властей і, отже, проти Бога. За словами Ф. Енгельса, "реформатор не виявляв готовності йти так далеко, як ішов народ; незважаючи на всю мужність, яку він виявив у боротьбі з церков­ними властями, він не був вільний від політичних і соціальних за­бобонів свого часу; він так само твердо вірив у божественне право князів і політиків топтати народ, як вірив у Біблію".

Незважаючи на всі позитивні результати Реформації, станови­ще міської бідноти і селян поліпшилось неістотно. їхні вимоги знайшли відображення у революційній концепції Томаса Мюнцера Він виступав як проти феодальної ідеології, так і проти бюр­герської реформації. Мюнцер вимагав встановлення всезагального братства і рівності не тільки у сфері релігії, а й у соціально-полі­тичному житті.

Висунувши ідею встановлення тисячолітнього "царства Божого на землі", Мюнцер проповідував такий суспільно-політичний лад, при якому не буде приватної власності, класових відмінностей і чужої народу та незалежної від нього державної влади. Мету ре­формації він вбачав v поваленні влади князів, знищенні народом гнобителів. Мюнцер вважав за потрібне встановити владу, що за­хищала б інтереси народу, належала народу в особі демократич­них общин. Досягти цього можливо тільки в результаті рішучої революційної діяльності народних мас.

Лютер різко розкритикував політичну програму Мюнцера. На­передодні Селянської війни він зауважив, що світська влада для селян "священна" і тому незважаючи па її жорстокість вони по­винні їй підкорятись. Помітно замовкають і заклики реформатора до війни проти Риму. Бунтівні селяни продовжували пов'язувати свої надії з Лютером, тому що його авторитет як початківця руху був ще великий. Однак Лютер, перелицювавшись, вже твердо на­полягав на тому, щоб селяни: домагалися своїх вимог мирним шляхом і відмовились віл повстання, оскільки повстання, на його думку, - діяння диявола. Після того як його заклики залишилися без відповіді й повстання в Німеччині вибухнуло, Лютер створив трактат "Проти розбійних бунтівних мас селянства". У цьому трактаті він заявляв, що вбивство учасників повстання є богоугод­ним діянням і власті мають на це право.

"Убивайте їх як собак!" - проголошував Лютер. З приводу цього Ф. Енгельс зауважував, що "весь памфлет написаний з такою ненавистю, більше того, з такою фанатичною люттю до народу, що він назавжди залишиться плямою на імені Лютера... Почавши своє життєве поле діяльності як людина народу, він цілком пере­йшов потім на службу до його гнобителів".

Таким чином, розповсюдження політичних та правових ідей Лютера сприяло зміцненню світської влади. Протестантським рух сприяв створенню і зміцненню в Європі сильних централізованих держав, створив сприятливі умови для розвитку капіталістичних відносин. Реформація висунула на перший план основні су­перечності феодального суспільства і вимагала їх вирішення, тому вона стала істинно європейським явищем.

Започаткований Лютером суспільний рух вийшов далеко за межі цілей, які він сам ставив. Однак, незважаючи на супереч­ливість його політичних поглядів, "Лютер залишився неперевершеним авторитетом порівняно з усіма протестантськими догма­тиками разом взятими".

500-літній ювілей від дня народження Мартіна Лютера широко відзначався в багатьох країнах світу в листопаді 1983 р. У цих свят­кових заходах ще чіткіше вималювались історичні заслуги рефор­матора перед людством. Його філософські, політико-правові ідеї сприяли поширенню світського мислення, були основою ранньо-буржуазної суспільної думки.

 

Нікколо Макіавеллі

Кращим взірцем ідей нового напряму було вчення про державу та право видатного італійського мислителя Нікколо Макіавеллі (1469-1527 pp.). Народився він у Флоренції. Походив зі збіднілого знатного роду. Батько був юристом, мати - поетесою. Після виг­нання з Флоренції Медичі й створення там республіки був обраний секретарем Ради Десяти - вищого державного органу. Упродовж 14 років - з 1498 до 1512 р. - відзначився як дипломат республіки. Коли в результаті змови республіка впала, Макіавеллі був кинутий до в'язниці, за деякий час засланий у сільську місцевість, де, суму­ючи за друзями, створив праці, які увічнили його ім'я.

Політична доктрина Макіавеллі викладена у двох його працях: "Роздуми про перші 10 книг Тіта Лівія" і "Князь" (Государ).

Філософські та методологічні засади його вчення ґрунтуються на розриві з релігійним світосприйняттям. Середньовічна концеп­ція про те, що все у світі визначається волею Бога, Макіавеллі змі­нив на ідею об'єктивної історичної необхідності й закономірності, яку він називає фортуною (долею). Однак доля - це не всевизначальний чинник, який детально планує вчинки людей (що спос­терігалось у стоїків!). Навпаки, у дусі гуманістичних принципів відродження Макіавеллі відводить важливе місце в історичному процесі незалежній волі індивіда і націлює людей на активну творчу участь у політичній діяльності. "...Щоб не була втрачена незалежна воля, - зауважував він, - можна передбачити прав­дою, що доля визначає половину наших дій, а другою половиною або дещо біля цього вона надає управляти нам самим".

Людина, за Макіавеллі, пов'язана умовами (обставинами) жит­тя і з ними вона має координувати власні вчинки, але це вже не пасивна людина, яка підкоряє свою волю вищим силам. На про­тивагу християнській концепції Макіавеллі обстоює людину-борця, людину-творця, яка не завжди сліпо підкоряється долі "Фор­туна, - наголошував він, - подібна до повноводної річки, вона руйнує те, що не має сили". Вона любить показувати свою владу тоді, коли люди не мають мужності. Тому поряд з фортуною дру­гою рушійною силою (і головною) в історії людського суспільства є особиста енергія, яка виражається в силі, доблесті та організа­ційних здібностях індивіда. "...Фортуна непостійна, а людина на­стирлива у своєму способі дій, тому поки між ними злагода, лю­дина перебуває у благополуччі, коли ж настає розлад, благополуччю її приходить кінець. 1 однак я вважаю, що натиск краще, ніж обережність, тому що фортуна •- жінка, і хто хоче з нею зладити, повинен бити її, штурхати - таким вона піддається швидше, ніж тим, хто холодно береться за справу. Тому вона, як жінка - подруга молодих, тому що вони не такі оглядні, відваж­ніші і з більшою зухвалістю її приборкують".

У такому самому плані Макіавеллі й релігію розглядає, голов­ним чином, з позицій її служіння державним, політичним інте­ресам, а також інтересам згуртування народу і вихованню актив­них учасників політичного життя. Поряд із цим Макіавеллі засуджує християнську релігію і сучасну йому католицьку церкву, яка "послаблює вольову і розумову активність у людині та народі, знесилила світ і віддала його в жертву мерзотникам", гак як про­повідує зречення від земних благ в ім'я загробних, закликає до па­сивності й покори. Навпаки, наголошував він, релігія язичників виховувала величність духу, силу тіла, могутність людини і любов до свободи.

При цьому слід зазначити, що Макіавеллі не заперечує релігії взагалі. Він розглядає її догми з позицій не справжньої істинності, а користі для суспільства. Релігія і бог, заявляв Макіавеллі, винай­дені мудрими людьми для того, щоб переконати простих людей у корисності створених державних установ. їз цього він дійшов вис­новку, що релігійність у народі потрібно підтримувати, оскільки народом релігійним легше управляти. Як бачимо, це відверта по­зиція реального політика.

Критерієм істини Макіавеллі проголошував не догмати релігії (як це спостерігалося в Аквінського), а досвід, і з цих позицій роз­глядає політику як науку досвіду. На основі історичної практики Макіавеллі доходить висновку, що політичні відносини будуються не на основі християнської моралі, а на основі вигоди і сили. "Доля (фортуна) завжди на тому боці, де краща армія".

Починаючи з Макіавеллі. сила зображувалась як основа права; завдяки цьому теоретичний розгляд політики вивільнився від мо­ралі и був виведений постулат самостійного підходу до політики. Таким чином, Макіавеллі очистив політику від моралі і теології державознавство - від релігії, розірвав з теологічною методоло­гією вчення про державу.

Обґрунтування політики як науки досвіду стало великим уда­ром по теології і схоластиці. В цьому й полягає прогресивний зміст вчення Макіавеллі, який розкрив глибоку прірву між старою феодальною схоластичною ідеологією і новою буржуазною полі­тичною наукою.

У цьому розумінні Макіавеллі був ніби перехідним містком (з'єднувальною лапкою) між античною і буржуазною політичною наукою.

Поняття держави. Держава, за Макіавеллі, виникла наступ­ним чином. Спочатку нечисленні люди жили як тварини - розрізнено. Потім розмножились, об'єднались і для захисту обра­ли найхоробрішого і найсильнішого. зробили його головою і почали йому підкорятись. Щоб не було взаємних образ, люди встановили закони і покарання для їх порушників. Так виникла юстиція. Тому в подальшому при виборі володаря - князя - люди почали віддавати перевагу вже не сильному і хороброму, а мудрому й справедливому. "...Найголовніше для государя - на­магатись всіма своїми вчинками створити собі славу великої лю­дини. наділеної видатним розумом... Про розум правителя насамперед судять, по тому, яких людей він до себе набли­жує...", - стверджував Макіавеллі. Наслідуючи певною мірок» Аристотеля. Макіавеллі зауважує, що політично організоване сус­пільство є результатом співвідношення сил, які ведуть між собою боротьбу (дворян і народу)., що виливається v певну форму.

Виходячи з висунутої ним тези про "незмінну" природу люди­ни, а також із сучасного йому суспільства, Макіавеллі стверджував, що за природою "люди більшою мірою схильні до зла, аніж до добра..." За його словами, люди непостійні, невдячні, боязливі, брехливі, лицемірні, заздрісні, переповнені зневаги до інших. При обмежених здібностях вони мають непомірні бажання. Люди завжди незадоволені сучасним і вихваляють старі часи, вони кра­тне переймають недоліки, ніж чесноти.

Макіавеллі рекомендує мудрому політику враховувати всі ці негативні властивості "незмінної" людської природи при органі­зації держави.

При цьому слід зауважити, що він є виразником прогресивних позицій, прибічником централізованої національної держави, в умовах роздробленої тоді (на шість частин) Італії. Метою держави зауважував Макавеллі, має бути забезпечення "благ свободи", які "полягають у тому, що кожен може вільно і безбоязно користува­тися власним майном, не боятися за честь своїх дружин і дочок і не боятися (не турбуватися) за особисту безпеку".

Щоб забезпечити таке становите у державі при "незмінності людських пристрастей", мудрий політик, на думку Макіавеллі, має ігнорувати принципи моралі. Він засуджував усе, що послаб­лює державу й руйнує її цілісність. І навпаки, схвалював усе, що допомагає зміцненню її сили, укріпленню єдності, розширенню її кордонів.

Макіавеллі нещадно критикував дворян і духовних феодалів, які, на його думку, перешкоджають могутності держави. Дворя­ни - це люди, які живуть від доходів своїх маєтків, у розкошах і багатстві: це "честолюбиві нероби" і закляті вороги будь-якої державності - вони перешкоджають величності держави і благоденствію всього населення".

За словами Макіавеллі, в Італії не може бути здорової, а отже, і вільної держави доти, доки в центрі країни укорінилась і діє Пап­ська область, яка у власних інтересах йде наперекір національним інтересам держави.

Виходячи з ідей античних філософів, Макіавеллі виказує цінні здогадки й узагальнення про причини встановлення, існування та зміни форм держави. Боротьба народу і аристократії - ось дже­рело руху та розвитку держави і зміни форм правління. Народні маси не бажають бути пригніченими, а знать, навпаки, бажає во­лодарювати і пригнічувати народ.

Як бачимо, Макіавеллі правильно розумів становище соціаль­них антагонізмів Європи XVI ст., однак не зробив ніяких радикаль­них висновків.

Форма держави. Кращою формою держави, на думку Макіа­веллі, треба вважати той державний лад, який ґрунтується на всіх суспільних елементах і виявляє умови, які стримують невгамовні пристрасті індивідів. Він виокремлює дві основні форми держа­ви - монархію (князівство) і республіку. Вища мета - це респуб­ліка, в основі якої лежить "добродійний предмет", але шлях до неї для Італії, за його словами, де в народ проникла "порча", можли­вий тільки через владу авторитарну ("Князь").

У "Роздумах про перші 10 книг Тіта Лівія" Макіавеллі віддає рі­шучу перевагу республіці, в якій до здійснення влади одночасно покликані представники народу, представники знаті і виборний глава держави (князь). Така республіка, на його думку, найкраще поєднує принципи: демократичний, аристократичний і монар­хічний. Республіка, за Макіавеллі, найміцніша форма державного ладу, що найбільшою мірою сприяє зростанню народного добро­буту. У республіці швидкість і рішучість дій забезпечуються ви­борним князем; у ній найповніше можуть забезпечуватися полі­тична свобода і рівність. Тільки свобода і рівність, заявляв Макіавеллі, здатні розвинути здібності людини, прищепити їй любов до загального (спільного) блага і всі необхідні добродії.

Однак слід зауважити, що Макіавеллі ратує за рівність для бур­жуазії, а не для всього народу. "У республіці, яка хоче благо­денствувати, - пише він, - дворян потрібно викорінити, а маси взяти в руки. Зробити це повинна буржуазія, яка ще не зачеплена феодалізуючими процесами..., не рантьєрська частина буржуазії, а торгово-промисловий клас".

Про монархію як форму держави йдеться у Макіавеллі в іншій його праці - "Князь". Розглядаючи як ідеал державного ладу рес­публіку, в якій панівне становище повинна посідати торгово-про­мислова знать (буржуазія), Макіавеллі все ж вважав, що для ство­рення єдиної централізованої держави найбільше підходить монархія, одноосібна диктатура, яка б подолала роздробленість, обмежила права феодалів, розширивши відповідно права буржуа­зії і тримала в цілковитій покорі народні маси.

З огляду на це, найближча мета - створення монархії, яка має здійснити централізацію держави. Створення нової централізова­ної держави Макіавеллі визнає легшим для монарха, ніж для рес­публіканського уряду. При цьому Макіавеллі надає перевагу в мо­нархії обраному народом правителю (князю), який спирається у своїх діях на співчуття й підтримку народу.

Макіавеллі не зупиняється на виборі засобів, які можуть сприя­ти завданню створення сильної держави. Задля досягнення цієї мети він вважає за можливе використовувати різні, у тому числі безчесні (ганебні) прийоми (засоби), які суперечать правилам мо­ралі. Багатьом поколінням відомий вислів Макіавеллі: "Мета вип­равдовує засоби". Про дії людей, особливо государів, з яких у суді не спитаєш, на думку Макіавеллі, доходять висновків за результа­том, тому государі повинні намагатися зберегти владу і здобути перемогу. Які б засоби для цього не застосовувались, їх завжди визнають достойними і схвалять, тому що чернь захоплюється ви­димістю й успіхом, у світі ж немає нічого, крім черні, і меншості в ньому не залишається місця, коли за більшістю стоїть держава.

Князь, на думку Макіавеллі, має бути безжалісний і віролом­ний, суворий і жорстокий, діяти на підданих страхом і не зважати на свої обіцянки. Лукавством він повинен обплутувати тих, хто покладається на його порядність. "....Великі справи удавались лише тим, - пише Макіавеллі, - хто не намагався дотримувати даного слова і вмів, кого треба, обкрутити навколо пальця; такі го­сударі в кінцевому підсумку, досягли значно більше, ніж ті, хто ставив на чесність".

Як виразник інтересів буржуазії Макіавеллі рекомендує князю дотримувати недоторканності приватної власності. Майно і честь - дві речі, позбавлення яких торкають людей більше, ніж будь-яка образа. Тому, на думку Макіавеллі, "щоб уникнути знева­ги, князю потрібно утримуватись від посягань на майно громадян і підданих та на їхніх жінок", а також "...він має остерігатися пося­гань на чуже добро, тому що люди скоріше забудуть смерть бать­ка, аніж втрату спадщини".

Макіавеллі рекомендував князю дбати про військову могутність та діяти відважно і рішуче, нещадно розправляючись з ворогами державного ладу, і пам'ятати, що "перед обличчям небезпеки піз­но привласнювати собі абсолютну владу".

Князь повинен знехтувати тим, що може прославитись як жор­стокий, тому що, "не прославившись жорстоким, не можна утри­мати єдності й боєздатності війська".

Поряд із цим, зауважує Макіавеллі, "князю належить бути в дружбі з народом", інакше у важкий час народ може його не підтримати. Однак, шукаючи підтримки в народі, князь повинен не просити, а наказувати", крім того, особистим прикладом мужності й мудрості вселяти дух віри в оточення, тоді "він ні­коли не помилиться у народі й переконається в надійності такої опори".

Проте абсолютна влада монарха необхідна, на думку Макіавел­лі, лише для перетворення "розпусної", "розбещеної" держави і об'єднання країни. Якою мірою одноосібна диктатура потрібна у надзвичайних обставинах, такою самою мірою вона шкідлива для звичайного ходу справ.

Абсолютна влада дуже швидко розбещує суспільство. "Маса, - стверджує Макіавеллі, - розумніша і постійніша, ніж князь". Го­лос народу - голос Божий, тому що народ в усіх справах (почина­ючи від обрання чиновників і завершуючи вищими інтересами держави) врешті розмірковує краще, ніж государ (князь). Тому, підсумовує Макіавеллі, республіканська форма краще монархіч­ної в усіх випадках, крім тих, коли потрібно ввести нові порядки, закони та інститути, а саме: переінакшити суспільство.

Ідея надзвичайності й тимчасовості влади "нового государя" втілюється в тому, що його диктатура пожиттєва. Таким чином, засновується держава владою одноосібною і необмеженою й лише у процесі її організації виступає колектив і встановлюється рес­публіканська форма правління (з виборним князем).

У міркуваннях Макіавеллі об'єктивно виявляється буржуазна спрямованість його концепції про форми держави, так як респуб­ліканська форма держави виявилась найадекватнішою капіталіс­тичному ладові.

Отже. Макіавеллі ставив перед собою прогресивні цілі. Ство­рення централізованої держави в Італії тоді історично назріло. Прагнучи об'єднання Італії, він керувався патріотичними мірку­ваннями.

Однак засоби досягнення окреслених цілей (заклик ігнорувати принципи моралі, цинізм і насильство) становили засади політи­ки безчестя - макіавеллізму.

Віроломство, лицемірство і культ сили, що проповідував Макіа­веллі, стали типовими для політики, яку здійснювала буржуазія у боротьбі за владу. Ці самі принципи використовуються реакцій­ними колами й нині.

 

Томас Мор

Томас Мор (1478-1535 pp.) - видатний англійський письменник-гуманіст. Народився у Лондоні в сім'ї відомого юриста. Нав­чався в Оксфордському університеті, де вивчав класичні мови, ан­тичну літературу, філософію, природознавство та інші науки. На вимогу батька, який хотів бачити сина юристом, Мор залишає університет і присвячує себе вивченню юридичних наук. Про­йшовши шлях адвоката, члена парламенту, спікера палати гро­мад, у 1529 р. він досяг найвищого поста - лорда-канцлера при королі Генріху VIII.

Як істинний католик. Мор негативно ставився до Реформації. Розрив короля з папою, спричинений відмовою останнього дати згоду на розлучення з першою дружиною, а також бажанням до­сягти економічної та політичної незалежності від папи, викликали незгоду Мора і призвели до його відставки з поста канцлера. За відмову присягнути Генріху VIII як главі англійської церкви ко­лишній улюбленець короля був звинувачений у державній зраді й засуджений до страти. Вирок суду від 1 липня 1535 р. оголошував: "Повернути засудженого до Тауера, звідти волочити по землі че­рез усе лондонське Сіті в Тайнберн, там повісити так, щоб заму­чився мало не до смерті, зняти з петлі, поки він ще не вмер, відрі­зати статеві органи, розпороти живіт, вирвати і спалити нутрощі. Потім четвертувати і прибити по одній чверті тіла над чотирма брамами Сіті, а голову виставити на Лондонському мосту," В день страти король "милостиво" замінив йому цю кару простим відрубанням голови. Почувши це, Мор іронічно зауважив: "Борони боже моїх друзів від такої королівської милості".

Т. Мор був страчений 7 липня 1535 р. і голова його таки була виставлена на Лондонському мосту. Плинув час, 1886 р. католиць­ка церква "схаменулася" і канонізувала великомученика Томаса Мора.

Чим же знамените ім'я цієї Великої людини? З невеликого за обсягом, але визначного за змістом літературного доробку Мора. Найоригінальнішим і найвпливовішим його твором була "Золота книжечка, така ж корисна, як і забавна, про найкращий устрій дер­жави і про новий острів Утопія", або просто "Утопія". Назва "Утопія" у перекладі означає "неіснуюче місце". Ця справді неве­лика книжечка, написана і вперше опублікована в 1516 p., назавж­ди обезсмертила його ім'я. Праця була написана латинською (тоді міжнародною) мовою, а з часом перекладена практично на всі єв­ропейські мови.

У політичній і соціальній літературі відомо мало творів, які мали б такий тривалий вплив на суспільну думку, як "Утопія" Мора. Фактично це був перший найпродуманіший проект доско­налого, справедливого суспільного ладу, і хоча в праці не вжива­ються терміни "соціалізм", "комунізм" - саме вона започатку­вала в соціально-політичній літературі напрям "утопічного соціалізму".

"Утопія" написана у формі розмови, що нібито мала місце між автором - Т. Мором, його другом Петром Егідієм та моряком (вигаданим) Рафаїлом Гітлодеєм. який був супутником відомого Амеріго Веспуччі, відстав від нього і відвідав невідомі до цього часу країни (у тому числі и острів Утопію), де начебто прожив п'ять років і ніколи звідти б не виїхав, якби не бажання розповісти про досконалий суспільний лад.

Праця складається з двох книг. У першій критично аналізуєть­ся несправедливий соціально-економічного лад сучасної Мору Англії, а в другій змальовується ідеальне суспільство, засноване па засадах рівності та справедливості.

Особливістю розвитку капіталізму в Англії кінця XV початку ХV ст. стало відоме в історії "обгороджування", коли великі зем­левласники виганяли з насиджених земель селян, що гнули па них спину, і відводили орні землі під пасовиська для овець, вовна яких давала великі прибутки. Маси селян, що втратили притулок і можливість працювати, ставали жебраками. Неймовірними тем­пами зростала злочинність - крадіжки, грабежі, розбій. У цій си­туації королівський уряд обрушує на голови знедолених селян і зубожілих ремісників жорстокі криваві закони. Згідно з цими за­конами приписувалося бродяг "шмагати доти, доки кров не поте­че тілом", а за найдрібнішу крадіжку передбачалася смертна кара. Великі дороги Англії були в той час заставлені шибеницями. Як свідчать історичні дані, при Генріху VII щорічно вішали в серед­ньому до двох тисяч людей, а при Генріху VIII було повішано 72 тис. бродяг і жебраків.

Перебуваючи v вирі суспільно-політичного життя Англії, Т. Мор (вустами Рафаїла Гітлодея) влучно критикував тодішній лад. Він викриває жадібність небагатьох, їхню ненаситну й жорстоку скупість, що перетворює усе на пустелю. "Вівці, - зауважує він, - зазвичай таю лагідні й задоволені скромним кормом, ка­жуть, стали тепер такими

ненажерливими й неприборканими, що пожирають навіть людей, плюндрують і спустошують поля, будинки, міста". Наголошуючи на ненаситному бажанні наживи. Мор стверджував також, що "...знать і навіть деякі абати, люди святі, не задовольняються збиранням плодів і щорічними прибут­ками", які отримували із землеволодінь їхні предки. їм недостат­ньо, що вони, байдикуючи і розкошуючи, не приносять ніякої ко­ристі суспільству, ще й стали його тягарем. Ні клаптика землі не залишають під ріллю, усе перетворюють на пасовиська, зносять будинки, руйнують міста, а храми відводять під овечі кошари".

Щодо оцінки "кривавого законодавства", то в умовах тогочас­ної (абсолютної) монархії Англії Т. Мор відверто вказує на непот­рібність і несправедливість жорстоких покарань, висловлює дале­коглядну думку про те, що суспільство саме винне у створенні умов, які спонукають до злочинів "Бо проста крадіжка не такий вже тяжкий злочин, щоб за нього карати смертю, та й найсуворіша кара не зможе втримати від злодійства тих, хто не має іншого способу заробити на прожиток" "...Доцільно було б, - стверджу­вав Мор, - подбати про такий лад, який забезпечив би всім чле­нам суспільства засоби для життя. Тоді ні в кого не виникало б страшної необхідності спершу вкрасти, а потім загинути....Хіба ви самі не вирощуєте злодіїв для того, щоб згодом їх вішати" Т. Мор висловив сміливу для того часу думку, що причиною всіх нещасть народу є приватна власність, а єдиним засобом забез­печення загального добробуту ----- її повне знищення.

Критично оцінюючи агресивну політику правителів сучасних йому держав, Мор стверджував, що вони "настирливіше дбають про те, щоб усіма правдами й неправдами завоювати нові країни, ніж про те, щоб добре правити своїми володіннями".

І розкриваючи класову, експлуататорську сутність тодішніх держав, він зазначав: "При неодноразовому й уважному спостере­женні за всіма процвітаючими нині державами, я можу клятвою стверджувати, що вони є не що інше, як змова багатих, які дума­ють лише про власні вигоди, прикриваючись іменем і вивіскою держави".

У другій частині "Золотої книжки" як протиставлення неспра­ведливому соціально-політичному устроєві Англії часів Мора зма­льовано ідеальне суспільство, що засноване на засадах добра і справедливості, яке, за словами Рафаїла Гітлодея, існує на острові Утопія. Мор з усіма подробицями описує суспільний і політич­ний лад Утопії. На острові створено безкласове суспільство со­ціальної рівності, без експлуатації однієї людини іншою тому, що немає там приватної власності, а в основу соціального устрою по­кладено суспільну власність: земля, будинки, засоби виробництва, уся продукція, яка виготовляється для споживання, є всенарод­ним добром і розподіляється відповідно до потреб.

В Утопії діє загальнообов'язкова трудова повинність як для чо­ловіків, так і для жінок. Від фізичної праці звільняються лише по­садові особи та вчені. Мор переконаний, що принцип загальнообов'язкової праці, відсутніст