Зміст і сутність марксистської політико-правової теорії

Відправним пунктом у вченні марксистів є вчення про базис і надбудову. Базис - економічна структура суспільства, сукупність виробничих відносин, в основі яких лежить певна форма влас­ності. Виробничі відносини завжди відповідають певному рівню розвитку суспільства і виробничих сил. Таким чином, базис - це виробничі відносини, що залежать від виробничих сил. Маркс за­уважував, що у своєму житті "...люди вступають у певні, необхідні, незалежні від їхньої волі відносини - виробничі відносини, які відповідають певному ступеню розвитку виробничих сил. Сукуп­ність цих виробничих відносин становить економічну структуру суспільства, реальний базис, на якому вивищується юридична і політична надбудова, і якому відповідають певні форми суспіль­ної свідомості. Спосіб виробництва матеріального життя зумов­лює соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі. Не свідомість людей визначає їхнє майбуття, а навпаки, їхнє сус­пільне буття визначає їхню свідомість".

Фактично Маркс сформулював діалектико-матеріалістичний метод, що дає змогу розглядати явища у їх виникненні й розвитку, бачити їх суперечності та взаємодію.

Виробничі сили розвиваються невпинно й періодично вступа­ють у суперечності з виробничими відносинами, що склалися і пе­реростають їх межі. При цьому виникає новий спосіб виробництва, який існуватиме доти, доки зберігатиметься відповідність між рівнем розвитку виробничих сил і виробничих відносин. Таким є економічний механізм історичного розвитку, що постає як зміна способів виробництва і як результат - переворот у надбудові.

Етапи суспільного розвитку Маркс назвав суспільно-економічною формацією. Одна суспільно-економічна формація змінює іншу в результаті боротьби класів, вища форма якої - соціальна революція. Тобто відбувається переворот в політико-правовій та ідеологічній надбудові.

Ще в ранніх статтях "До єврейського питання" і "До критики гегелівської філософії права" Маркс критично переглядає всю ге­гелівську філософію права як таку, що не відповідає реаліям часу і виробляє матеріалістичний підхід до розуміння історії, держави і права. Він висуває положення, що не держава визначає грома­дянське суспільство (сукупність виробничих відносин), як вважав Гегель, а, навпаки, характер громадянського суспільства зумовлює сутність держави і права.

У "Маніфесті Комуністичної партії", написаному Марксом і Енгельсом за завданням "Союзу Комуністів" (міжнародної робіт­ничої організації, грудень 1847 - січень 1848 p.), стисло викладеш основні ідеї марксизму, проаналізовано тогочасне суспільство і його проблеми та намічені напрями їх розв'язання.

"Маніфест" було видано в 1848 р. майже усіма європейськими мовами. Він починався словами: "Історія всіх суспільств, що існу­вали до цього часу, була історією боротьби класів. Вільний і раб, патрицій і плебей, поміщик і кріпак, майстер і підмайстер, корот­ко кажучи, гнобитель і пригноблений перебували у вічному анта­гонізмі один до одного, вели невпинну - то приховану, то відвер­ту боротьбу, - яка завжди закінчувалась революційною перебудовою всього суспільства або загальною загибеллю класів, що вели між собою боротьбу".

Держава і право, згідно з вченням Маркса і Енгельса, виникли внаслідок розколу суспільства на класи з протилежними еконо­мічними інтересами. Розкриваючи сутність держави у "Німецькій ідеології" (1845 p.), вони наголошують, що це та форма, в якій ін­дивіди, які належать до панівного класу, здійснюють свої загальні інтереси і в якій громадянське суспільство "цієї" епохи знаходить своє зосередження". Буржуазна держава, на їхню думку, всього лише "форма організації, яку неминуче повинні прийняти бур­жуа. щоб - як зовні, так і всередині держави - взаємно гаранту­вати свою власність і свої інтереси".

Автори "Маніфесту" зазначають, що епоха буржуазії "спрости­ла класові суперечності: суспільство все більше й більше розко­люється на два великі ворожі табори, на два великі класи, які сто­ять один проти одного, - буржуазію і пролетаріат", і, наголошуючи на класовій сутності буржуазної держави, вказують, що "сучасна державна влада - це тільки комітет, який управляє загальними справами всього класу буржуазії". Так само і сутність буржуазного права Маркс і Енгельс розкривають словами, зверне­ними до самої буржуазії: "...ваше право є лише возведена в закон воля вашого класу, воля, зміст якої визначається матеріальними умовами життя вашого класу".

Слід зауважити, що таке класичне визначення сутності буржу­азного права, як вияву волі панівного класу, зумовленої матеріаль­ними умовами його життя, - є фактично ключем до розуміння й характеристики сутності інших історичних типів права і права за­галом.

Маркс і Енгельс стверджували, що держава і право - явища надбудовні й залежать від соціально-економічного базису і мають певну самостійність. Цим, зокрема, пояснюється наявність різних форм держави і права, що існують у межах однієї формації. По­гляд на державу як на комітет управління загальними справами буржуазії не означав, однак, що вона здійснює тільки інтереси панівного класу. Маркс в "Капіталі" застерігає від такого спро­щення і вказує, що діяльність держави охоплює і "виконання за­гальних справ, що витікають із природи всякого суспільства, і спе­цифічні функції, що витікають із протилежності між урядом і народними масами". Він наголошує, що панівний клас не ізольо­ваний від інших соціальних прошарків і змушений певною мірою рахуватися з ними і їхніми інтересами.

У праці "Походження сім'ї, приватної власності і держави" Ен­гельс зауважував: "Як винятки зустрічаються, однак, періоди, коли класи, що борються, досягають такої рівноваги сил, що державна влада на деякий час отримує певну самостійність стосовно обох класів, як удавана посередниця між ними. Така абсолютна монар­хія XVII-XVIII ст., яка урівноважувала дворян і буржуазію, такий бонапартизм першої і особливо другої французької імперії, який підбурював пролетаріат проти буржуазії і буржуазію проти про­летаріату".

На думку Енгельса, держава включає в себе управління загаль­ними справами, але не зводиться до нього. У держави є ще одна ознака - класовість влади, і це головне.

Визнаючи класовий характер держави і права, Маркс і Енгельс дійшли висновку про неминучість їх ліквідації внаслідок зникнен­ня класів. Вони буди переконані, що людське суспільство розви­вається по висхідній лінії і прогресивними епохами розвитку сус­пільства називали азіатську, античну, феодальну і буржуазну суспільно-економічну формації. Буржуазні виробничі відносини, на їхню думку, - остання антагоністична форма суспільного ви­робництва, яку неминуче замінить безкласове суспільство. У "Ні­мецькій ідеології" Маркс і Енгельс обґрунтовують тезу про неми­нучість пролетарської революції і вказують на її докорінну відмінність від усіх попередніх, які дише змінювали панування од­ного експлуататорського класу іншим. Пролетарська революція на відміну від попередніх, це революція, що "знищує панування будь-яких класів разом із самими класами".

Силою, яка зможе вирішити суперечність між зростаючими виробничими силами і гальмуючими їх зростання капіталістич­ними відносинами, є пролетаріат. Саме пролетаріат, здійснивши всесвітню комуністичну революцію, побудує нове, прогресивне суспільство без класів і політичної влади. "Висуваючи ідею дикта­тури пролетаріату в "Німецькі ідеології", Маркс і Енгельс зазнача­ють: "Кожен клас, що прагне до панування, - навіть якщо його панування зумовлює, як це має місце у пролетаріату, знищення всієї старої суспільної форми і панування взагалі - повинен на­самперед завоювати собі політичну владу".

"Політична влада у власному розумінні слова, - стверджують автори "Маніфесту", - це організоване насильство одного класу для придушення іншого. Якщо пролетаріат у боротьбі проти бур­жуазії неминуче об'єднається в клас, якщо шляхом революції він робить себе панівним класом і в статусі панівного класу силою усуває старі виробничі відносини, та разом з цими виробничими відносинами він знищує умови існування класових суперечностей, знищує класи взагалі, а тим самим і своє власне панування як класу.

На місце старого буржуазного суспільства з його класами і кла­совими протилежностями приходить асоціація, в якій вільний розвиток кожного є умовою вільного розвитку всіх".

Особливості робітничого класу, що зумовлюють його роль у знищенні буржуазної держави і права, й необхідність саме його політичного панування, Маркс і Енгельс пояснювали тим, що з усіх експлуатованих мас капіталістичного суспільства - це, по-перше, клас, який постійно зростає і розвивається, по-друге, - об'єднаний умовами великого промислового виробництва і по-третє, - клас, самі умови існування якого ставлять його в ста­новище непримиримого противника приватної власності, оскіль­ки сам він не має нічого, крім своїх робочих рук, а світ капіталізму несе йому рабське існування, пригнічення й експлуатацію. "Нехай панівні класи здригаються перед Комуністичною революцією. Пролетарям нічого в ній втрачати крім своїх ланцюгів. Здобудуть же вони весь світ".

У "Маніфесті" викладена програма пролетарської революції: "Першим кроком у робітничій революції є перетворення проле­таріату в панівний клас, завоювання демократії. Пролетаріат ви­користовує своє політичне панування для того, щоб вирвати у буржуазії крок за кроком увесь капітал, централізувати всі засоби виробництва в руках держави, а саме пролетаріату, організовано­му як панівний клас, і, можливо, більш швидко збільшити суму виробничих сил. Це може, звичайно, відбутися спочатку лише при допомозі деспотичного втручання у право власності і в бур­жуазні виробничі відносини".

У переліку заходів, потрібних для перебудови всього вироб­ництва у най передовіших країнах, передбачалися такі:

· скасування права спадкування;

· експропріація земельної власності і обернення земельної ренти на покриття державних витрат;

· високий прогресивний податок;

· конфіскація майна емігрантів та заколотників;

· централізація кредиту в руках держави через національний банк з державним капіталом із винятковою монополією;

· централізація всього транспорту в руках держави;

· збільшення кількості державних фабрик, знарядь виробниц­тва, підготовка земель під оранку і поліпшення їх за загаль­ним планом;

· обов'язковість праці для всіх, створення промислових армій (особливо для землеробства);

· поєднання землеробства з промисловістю, сприяння посту­повому усуненню відмінностей між містом і селом;

· суспільне і безкоштовне виховання дітей; усунення фабрич­ної праці дітей в її сучасних формах; поєднання виховання з матеріальним виробництвом тощо.

У "Маніфесті" передбачалося, що запровадження цих заходів можливе дише за умови здобуття пролетаріатом політичної вла­ди.

Із розвитком промисловості пролетаріат зростає не тільки чи­сельно, а й гуртується v великі маси. При цьому сила його зростає, і він це відчуває. Робітники створюють коаліції проти буржуазії, виступаючи спільно для захисту своїх прав (наприклад, заробітної плати). Подекуди боротьба переходить у відкриті повстання. Робітники іноді перемагають, але ці перемоги скороминущі. "Справжнім результатом їхньої боротьби є не безпосередній ус­піх, а об'єднання робітників, що все більше поширюються. Йому сприяють засоби сполучення, що створюються великою про­мисловістю і встановлюють зв'язок між робітниками різних міс­цевостей. Лише цей зв'язок і потрібен для того, щоб централізува­ти численні місцеві вогнища боротьби, що носять скрізь однаковий характер, і злити їх в одну національну, класову боротьбу. А всяка класова боротьба є боротьба політична".

Пізніше, в листі до І. Вейдемейстра 5 березня 1852 p., обґрунтовуючи ідею диктатури пролетаріату, К. Маркс писав: "...мені не належить ні та заслуга, що я відкрив існування класів у сучасному суспільстві, ні та, що я відкрив їх боротьбу між собою. Буржуазні історики задовго до мене виклали історичний розвиток цієї бо­ротьби класів, а буржуазні економісти - економічну анатомію класів. Те, що я зробив нового, полягало в доведенні наступного:

1) що існування класів пов'язане дише з певними історичними фазами розвитку виробництва;

2) що класова боротьба веде до диктатури пролетаріату;

3) що ця диктатура сама є дише переходом до знищення вся­ких класів і до суспільства без класів".

При цьому слід зауважити, що диктатура пролетаріату в теорії марксизму не означала влади одного класу, що нав'язується си­лою всьому суспільству. В праці "Класова боротьба у Франції" Маркс характеризував її як об'єднання з революціонізованими елементами дрібної буржуазії та селянства.

Наголошуючи на інтернаціональному характері боротьби робітничого класу, у "Маніфесті" зазначалося: "До тієї ж міри, до якої буде знищена експлуатація одного індивіда іншим, знищена буде й експлуатація однієї нації іншою. Разом з антагонізмом класів всередині націй згинуть і ворожі стосунки націй між со­бою." У цій боротьбі комуністи не мають "ніяких інтересів, окре­мих від інтересів свого пролетаріату загалом", вони "всюди доби­ваються об'єднання і згоди між демократичними партіями всіх країн".

"Маніфест" завершується гаслом: "Пролетарі всіх країн, єднай­тесь!", яке містить великий потенціальний заряд братства усіх тру­дящих народів світу.

У "Німецькій ідеології" і "Маніфесті Комуністичної партії" та подальших працях Маркс і Енгельс висували ідею можливості пе­ремоги соціалістичної революції водночас в усіх, або в більшості капіталістично розвинених країнах: "Поєднання зусиль хоча б цивілізованих країн є однією з перших умов звільнення проле­таріату". Це положення було правильним для того часу і втратило своє значення в епоху імперіалізму, коли Ленін відкрив законо­мірності розвитку нового історичного періоду й обґрунтував мож­ливість перемоги соціалістичної революції в одній, окремо взятій країні.

У "Критиці гегелівської філософії права. Вступ" К. Маркс фор­мулює важливу ідею необхідності революційної теорії робітничо­го класу, яка в поєднанні з робітничим рухом є передумовою пе­ремоги пролетарської революції. "Зброя критики, - зазначав Маркс, - не може, звичайно, замінити критики зброєю, ма­теріальна сила повинна бути повалена матеріальною ж силою; але і теорія стає матеріальною силою як тільки вона оволодіває маса­ми... Подібно до того, як філософія знаходить у пролетаріаті свою матеріальну зброю, так і пролетаріат знаходить у філософії свою духовну зброю..." У "Маніфесті Комуністичної партії", який було створено як науково-обгрунтовану програму боротьби робітничо­го класу за своє звільнення, його автори наголошують: "Що ж до­водить історія ідей, як не те, що духовне виробництво змінюється разом з матеріальним? Панівними ідеями будь-якого часу були завжди лише ідеї панівного класу". І тому "Комуністична револю­ція - це найрішучіший розрив з успадкованими від минулого відносинами власності; не дивно, що в ході свого розвитку вона найрішучіше пориває з ідеями, успадкованими від минулого".

Знищення капіталізму основоположники марксизму пов'я­зували із соціальною революцією, що мала здійснитися, залежно від обставин (від сили опору) мирним або немирним шляхом і встановленням диктатури пролетаріату. "Між капіталістичним і комуністичним суспільством, - писав Маркс в "Критиці Готської програми", - лежить період революційного перетворення пер­шого в друге. Цьому періоду відповідає і політичний перехідний період, і держава цього періоду не може бути нічим іншим, крім як революційною диктатурою пролетаріату".

У праці "Вісімнадцяте брюмера" Маркс доводить, що проле­таріат не може оволодіти владою без знищення старої державної машини. "Усі перевороти вдосконалювали цю машину замість того, щоб зламати її". Досвід Паризької комуни 1871 р. утвердив його в цьому переконанні.

У праці "Громадянська війна у Франції", в якій Маркс аналізує досвід Паризької комуни, а також у передмові Маркса і Енгельса до видання "Маніфесту" 1872 p., комуна розглядається як перший історичний зразок влади, за якої представницькі органи не лише приймали закони, а й проводили в життя свої рішення. Принцип розподілу влади було відкинуто. За словами Маркса, комуна була "не парламентарною, а працюючою корпорацією". Стара держав­на машина була замінена істинно народним самоуправлінням. Усі посадові особи обирались і в будь-який час могли бути відкли­кані.

Головною умовою будівництва комуністичного суспільства Маркс і Енгельс вважали знищення приватної власності і встанов­лення суспільної власності на засоби виробництва, організацію промисловості на планових засадах.

Комуністичне суспільство, за теорією марксизму, проходить дві фази у своєму становленні - нижчу і вищу. Нижча фаза (со­ціалізм) - це таке суспільство, яке розвивається не на своїй влас­ній основі, а виходить із капіталізму, і тому ще зберігає у всіх від­носинах його "родимі плями". Тут діє правило: за рівну кількість праці - рівна кількість продукту, тобто "кожному за його пра­цю". Це нагадує товарообмін при капіталізмі. Право цього періо­ду залишається буржуазним. Воно необхідне як регулятор міри праці і споживання і лише на вищій стадії комунізму стане мож­ливим "цілком подолати вузький горизонт буржуазного права".

Вища стадія (комунізм) - обґрунтовується марксизмом як сус­пільство, у якому зникне потреба поділу на класи через розподіл праці.

У праці "Критика Готської програми" Маркс стверджував, що на вищій стадії комунізму зникне різниця між розумовою і фізич­ною працею, між містом і селом. Праця перестане бути тільки за­собом для життя, а стане найпершою життєвою необхідністю. По­ряд із всебічним розвитком індивідів зростуть і виробничі сили, і всі джерела суспільного багатства поллються повним потоком, і стане можливим здійснення принципу "від кожного за можливіс­тю, кожному за потребою". Відсутність класів і необхідності конт­ролю за якістю праці і мірою споживання призведе до поступово­го відмирання держави і права. Енгельс зазначав: "Ми наближаємося тепер швидкими кроками до такого рівня розвит­ку виробництва, на якому існування цих класів не тільки переста­ло бути необхідністю, а й стає прямою перешкодою виробництву. Класи зникають так само неминуче, як неминуче вони в минулому виникли. Із зникненням класів зникне, неминуче, держава. Сус­пільство, яке по-новому організує виробництво на основі вільної і рівної асоціації виробників, відправить всю державну машину туди, де їй буде тоді справжнє місце: в музей старожитностей по­руч з прядкою і бронзовою сокирою".

Відомо, що в Росії свого часу ідеї марксизму пропагували Г. Плеханов і В. Ленін. У них були істотні розходження в оцінюван­ні окремих положень марксизму. З того часу фактично й розпо­чався творчий розвиток марксизму.

Нині намітився неоднозначний підхід до оцінювання марксист­ської теорії. Дехто називає марксизм "облудою", "марою", про­понуючи заборонити його як "найреакційнішу філософію передостаннього століття". Інші наголошують на його всесвітньо-історичному значенні і зазначають, що "марксистські погляди, марксистська концепція загалом і назавжди увійшли в історію всесвітньої політичної та правової думки, становлять її ґрунтовний пласт". Про потребу переосмислення ідей марксизму "висловлю­ються найавторитетніші політологи й економісти Заходу. Відомо, що Маркс визнаний найвидатнішим мислителем тисячоліття".